Розділ 147 — Вчорашні феєрверки

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Академію охопив легкий переполох.

Причина, звісно, — раптова поява крижаного витвору мистецтва.

Томое зібралася перевірити, як справи в Рута. Я відправив із нею Міо й Шікі, щоб вони виграли трохи часу.

Якщо ми потім безтурботно зберемося разом серед цієї метушні, думаю, цього вистачить.

А сам я проник до студентського гуртожитку, щоб з'ясувати, чому Аква й Еріс скористалися таким закляттям.

Я відчував, що студенти панікують.

Але тим, хто всередині, закляття не завдавало шкоди.

Навіть шукати їх тут було б морокою, тож я зв'язався з Еріс думковим зв'язком, з'ясував, де вони, і, щойно дізнався, одразу пішов до них.

— Навіщо ви аж так постаралися, щоб ізолювати це місце?

— Вако, це нечесно…

Я ж спершу навіть похвалив їх за старання, але одна, схоже, геть розкисла. Еріс сиділа, підібгавши коліна, і водила вказівним пальцем по даху.

Відповідати на моє запитання вона не збиралася й дивилася на мене з докором.

— В-вако, я давно хотіла спитати… як ви взагалі сюди потрапили?

Аква була страшенно виснажена, а моя поява остаточно її спантеличила.

На відміну від Еріс, вона сиділа рівно, наче до спини приставили лінійку.

Після тренувального табору Аква стала сумліннішою. Напевно, тепер їй особливо важко давати раду витівкам Еріс.

Може, поставити їм третього напарника?

Хоча навряд чи вдасться знайти когось, хто їх витримає.

Ця парочка навіть серед лісових оні вирізняється схильністю влаштовувати вистави.

Як же клопітно.

— Як я потрапив? Еріс, мабуть, уже здогадалася. Поки вона не отямилася, спитаю тебе, Акво.

— Т-так?

— Якщо ви зачарували гуртожиток, чому ж самі опинилися всередині?

— Е-е…

Аква страдницьки скривилася, застогнала й замовкла.

Отже, не навмисно, а випадково?

З Еріс поруч цілком можливо.

— То це Еріс…

— Н-ні! Просто я не подумала, що буде потім…

— Отже, дозволила Еріс втягнути себе в цю дурницю.

— Ага… Приблизно так.

— На щастя, крім того, що звідси не вийти, інших проблем немає. Що ж, молодці. То що, маєте що доповісти?

Справді, перебування всередині майже не шкодить.

Та це захисний бар'єр із моторошною назвою «Кокітос».

Якщо пам'ять не зраджує, це назва крижаного пекла.

Чи знала про це Еріс? Для бар'єра, яким охороняють студентів, звучить недоречно.

Та щойно спробуєш підійти ззовні, стає зрозуміло, чому його так назвали.

Академія веде передові дослідження магії, тож навряд чи знайдеться бовдур, який таке втне, але… його заморозить.

Хоча «заморозить» — слабке слово.

Радше перетворить на шербет.

Високогірному оркові, який до нього наблизився, вмить заморозило до білого половину руки.

Він устиг відтяти її іншою рукою, інакше постраждав би ще більше. Відсічена кінцівка розсипалася, мов діамантовий пил.

Страшне закляття.

— Ні, нічого особливого.

— Є.

— ?!

Еріс раптом вклинилася в розмову.

Отже, вже відійшла, так?

— Еріс…

— Фух, кажуть, невдача — мати успіху. Наступного разу постараюся ще більше.

— Гаразд, Еріс, ти хотіла щось доповісти.

Якщо відповідати на кожну витівку, розмова ніколи не закінчиться. Коли поспішаю, краще іноді промовчати.

Злегка невдоволено насупившись, Еріс кивнула.

— Ті, хто керує заворушеннями, здається, зібралися в одному розкішному маєтку.

— Ого…

— Варіанти часом рухалися злагоджено. Мене це зацікавило, тож я розставила мережу.

— …Еріс, чому я вперше про це чую?

— Аква робила мою роботу, поки я розслідувала. Дякую!

— Уґу…

— Продовжуй.

— Так. Здається, у них є якийсь пристрій, що керує Варіантами, хай і недосконало. Щось таке.

— Керувати ними…

— Схоже, Варіанти збираються. Багатіям буде непереливки.

Еріс сказала: «Он там» — і показала на квартал, де живе чимало багатіїв.

Саме туди Академія стягнула більшість своїх сил.

Томое чомусь не відряджала туди багато наших людей.

Я думав, що вигідніше заручитися підтримкою заможних мешканців, але, мабуть, у неї були свої міркування.

Краще розпитаю її саму докладніше.

Те, що Варіантами керують, — нова інформація.

Треба перевірити.

Збір відомостей Еріс уже набув неабиякого рівня.

І, здається, вона постійно вдосконалювалася.

— Дякую, Еріс. Це дуже допомогло.

— Я не варта таких слів. І це закляття застосувати як надзвичайний захід, щоб дорогі Ваці студенти не потрапили до рук ректора Академії, — зовсім не тягар. Отак-от. Тож прошу пробачити Акві, що вона самовільно розгорнула бар'єр.

…Щойно я подякував, як вона видає таке.

Еріс — суцільна загадка.

— Я не серджуся. Хочете — виведу вас звідси. Покажу дорогу.

— Н-ні, поки не потрібно. Я хвилююся за студентів, тому залишуся, доки лід не розтане.

Авжеж, зовні чекає Мондо.

Хоча, якби вони вийшли, Томое, мабуть, роздавала б лісовим оні нагороди, тож є й свої плюси.

…Ну, гаразд.

Я теж утомився. Якщо Еріс хоче залишитися, нехай.

— Зрозумів. Тоді я повернуся.

— Дякую за вашу працю, Вако. Якщо можна, передайте вітання вчителеві.

— Не передам.

— Я-який ви жорстокий!

Я попрощався з Аквою та Еріс і вийшов із бар'єра.

Зустрітися з Томое та іншими, побачитися з ректором Академії, а потім… що ж мені робити?

— Пане Райдо, ви вже повертаєтеся?

Хм?

Неподалік від бар'єра мене покликали з подвір'я одного з укриттів.

О, несподівана людина.

[Пані Сайріцу, здається, ви трохи втомлені. Усе гаразд?]

— …Як соромно. Ви, мабуть, утомилися набагато більше.

[Ми з ректором Академії робимо все, щоб владнати лихо. Прошу, потерпіть іще трохи.]

— Звісно. Соромно так переживати лише через відсутність зв'язку.

[Це цілком природна тривога.]

Здається, я відповідаю без проблем.

Та погляд пані Сайріцу раптом став гострим.

Наче вона бачила мене наскрізь. Неприємне відчуття.

— Пане Райдо… ні, вельмишановний пане Райдо, я розумію, що цю кризу веде до розв'язання не Академія, а якась інша сила. Хтось смикає за ниточки з тіні. Навіть я це бачу, і, найпевніше, принцеса Лілі теж помітила. Та й король Лімії має очі не для краси. Виняток — хіба що очі Айону. А Компанія Рембрандта, схоже, вже відмовилася від думки прибрати вас до рук.

Як і слід було сподіватися, впливові люди помітили наші дії.

Чи варто попросити її не втручатися?

Невдале прохання не втручатися лише створить додаткові проблеми.

— Силу Торгової компанії «Кудзуноха» — хай лише її частину — я усвідомила. Навіть якщо ви, пане Райдо, Мудрець, мені важко уявити, як ви зібрали стількох сильних людей і створили організацію. Може, у вас пробудилася надлюдська здатність до мислення, яка часом трапляється у вас, Мудреців? Чи, може, ви маєте рідкісний хист до торгівлі й харизму?

[Ви мене переоцінюєте. Я не Мудрець, і пояснити це можу хіба тим, що мені пощастило народитися в такому становищі.]

— …Зараз ви, вочевидь, не збираєтеся її застосовувати. Після всього цього, за пропозицією голови Гільдії авантюристів пана Фальца, відбудеться зустріч, щоб обговорити кілька питань щодо Торгової компанії «Кудзуноха», але Союз Лорел налаштований прихильно прийняти вас, пане Райдо, і Торгову компанію «Кудзуноха».

[Щиро дякую.]

О, яка тепла пропозиція.

Було б чудово, якби вона сказала тільки це, але її очі все ще лякали, тож я розумів, що на цьому не кінець.

— Пане Райдо, прошу сприйняти мої слова як спільну волю Лімії, Ґрітонії та Лорела.

Пані Сайріцу ступила ближче й назвала три великі держави.

Ц-це звучить як погроза.

— «Кудзуноха» відіграла величезну роль у подоланні цієї кризи. Саме тому розумію, наскільки недоречно зараз просити вас про нову послугу.

[Продовжуйте, будь ласка.]

— Прошу якнайшвидше відновити думковий зв'язок. Якщо це вам під силу, я винагороджу вас. І, звісно, не розголошуватиму участі «Кудзунохи».

Відновити думковий зв'язок…

Зрозуміло.

Я міг би, але спершу слід порадитися з Томое. Інакше зіпсую її плани.

Найбезпечніше відповісти, що спробую, якщо вдасться.

[Обіцяти не можу, але зроблю все, щоб відновити зв'язок.]

— Розумію. Дякую, пане Райдо. Я передам ваші слова. І вибачте, що затримала.

Пані Сайріцу глибоко вклонилася.

Слідом за нею я теж схилив голову.

Вона повернулася до місця, де чекала її свита.

Отже, для розмови спеціально обрала відлюдне місце.

Хм-м, якщо відновити думковий зв'язок, ми зможемо дізнатися, де перебувають підкріплення кожної держави.

Це зручно й допоможе людям в укриттях трохи заспокоїтися.

Я хочу допомогти, але спершу треба спитати Томое.

Розмова виснажила мене не менше, ніж розмови з Еріс, хоч і з іншої причини.

Їсти, стріляти з лука, втомлюватися, падати без сил, спати — і так по колу: ось мій ідеал. Але в цьому світі так не виходить.

Позики, борги, домовленості й торги — від самого уявлення голова болить.

Ох-ох.

Я справді радий, що в мене є Томое й Шікі.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Який же міцний бар'єр. Це все ті дівчата-напівлюди? Якщо чесно, мені зовсім не хочеться з вами битися.

— Ну-ну, здивувати навіть пана «Тисячу Барв» — яка приємність. Фу-фу-фу.

— Уперше бачу настільки міцний і водночас небезпечний бар'єр. Силою його можна здолати за день. А щоб дослідити будову, потрібно щонайменше три. Поруч із Макото мені точно не буде нудно.

— Ти хочеш зруйнувати його?

— Анітрохи. Просто цікаво. Але якщо він не протримається кількох днів, я не встигну його проаналізувати. А щоб зруйнувати, довелося б повернутися до справжньої подоби. Якщо я через таку дрібницю обернуся драконом і влаштую погром, то лише додам паніки до переполоху з Варіантами. А найголовніше — Макото стане гіршої думки про мене. Не буду. Не хочу заважати Макото.

— …Хм, а ми й не проти носити звання «Вбивць Драконів». Та й коли йдеться про те, хто тут нічого не може вдіяти, то це радше ти.

— Позбав мене такої радості. То що, до завтра все скінчиться?

Томое й Рут розмовляли.

Мабуть, не хвилюючись, що їх хтось почує: вони не користувалися псевдонімами й зовсім не приховували своїх планів.

— Приблизно. Після прибуття підкріплення приберемо решту наслідків — і все.

— Морока, кажеш. А Макото?

— Якщо нинішній Вака про це дізнається, він може звернути не туди. Як же бути… Так, мабуть, безпечніше. Я вирішила все прибрати, нічого йому не кажучи.

— Зрозуміло.

— Морока ще та. Якби потай орудувала не раса демонів, було б простіше. Генерал демонів Рона, так? Вона, певно, хотіла хоч якогось результату, хай би як усе обернулося. Ваці треба набратися трохи більше досвіду, інакше такі люди будуть для нього лише отрутою.

— Якщо не помиляюся, Макото казав їй відвести війська, так?

— Угу. Я не розпитувала докладно, чи він сказав «расу демонів», чи «війська», але сказав. Навряд чи вона виконала саме те, про що просив Вака, тож і розпитувати докладно мало сенсу. Рона не надто цього дотримуватиметься.

— У цьому він схожий на Міо. Добросердий… або надто легковірний.

Рут думав про Макото з явним задоволенням.

Він не використовував складних слів із прихованим змістом.

Макото з тих людей, хто, якщо хтось бодай раз дослухався до його прохання, чесно вважатиме його союзником.

З такою людиною легко поводитися, але водночас це небезпечно.

Бо такі люди легко квапляться.

І все ж, хоч Рут це чудово розумів, він усе одно вважав Макото цікавим.

Він бачив у ньому існування, здатне «сколихнути» світ сильніше, ніж будь-що, що він бачив досі.

— Він же все життя старанно гартував тіло й стріляв із лука — на цьому воно й трималося. Зла широкого світу він ще не помічає.

— Ось чому ти залишила багатіїв і тих, хто може погано вплинути на Макото, наостанок?

— Ні. Це просто моя схильність. Якщо людей там поменшає, відбудова піде трохи легше, правда? До того ж, якщо ти невдоволений настільки, що хочеш скористатися нагодою й розгулятися, краще дай волю почуттям, бо інакше потім муляти буде.

— Отже, на дії тих напівлюдей мені слід заплющити очі?

— У раси демонів є ще один спільник, окрім синьошкірої. Просто я вирішила, що показувати це Ваці поки зарано. Міо сьогодні вночі з цим розбереться.

— Ого, моторошно. І ти не збираєшся її виправдовувати чи прикривати?

— Вона ненавидить г'юманів понад усяку міру. Навряд чи з неї буде багато користі. Я ж не захисниця напівлюдей чи щось таке. І Вака теж.

Томое спокійно говорила про події, яких Макото навіть не підозрював.

Дивні переміщення Варіантів, які помітила лісова оні Еріс, Томое теж помітила.

І знала, хто ними керує.

Ту істоту вона вже вважала спільницею раси демонів.

Рут сказав «вона», отже, вони знали навіть її стать.

Якби захотіли, напевно, дізналися б більше. Можливо, й так уже все знали.

Та навіть вони, схоже, не чекали, що спільниця почне діяти саме там.

Томое вирішила розв'язати проблему без відома господаря, зважаючи на його характер і нинішнє становище.

Потай Томое була вдячна Макото, що він доручив їй владнати цю колотнечу.

— І ще… Зачекай.

Томое вже хотіла спитати: «Що сталося?», але сама ж і замовкла.

Думковий зв'язок.

Рут, мабуть, це помітив. Не втручаючись, він мовчки стежив за виразом обличчя Томое.

Її обличчя на мить скривилося.

Схоже, зміст повідомлення був не надто добрим. Цікавість Рута зросла.

Але згодом її обличчя повернулося до звичного вигляду, і вона продовжила розмову думковим зв'язком. За кілька хвилин тихо видихнула.

Схоже, думковий зв'язок завершився.

— Хто це був?

— Вака.

— Макото?! Ого, і що він сказав? Усередині бар'єра щось сталося?

— Ти зовсім не знаєш стриму. Нічого особливого. Просто Вака мало не вийшов на слід тієї напівлюдини.

— Отже, він теж її вирахував.

— Ні. Схоже, Еріс щось бовкнула. Ох і любить же ця дівчина робити зайве.

— А мені трохи цікаво. Хто ж породив таку напівлюдину.

— Ще він запитав, чи можна відновити думковий зв'язок.

— Запитав? Він же господар і міг просто відновити. Чи стримується, бо віддав справи тобі?

— Можливо. Тепер це вже не зашкодить, тому я дозволила.

— Га?

Рут скривився й мимоволі перепитав після слів Томое, сказаних так недбало.

— Що таке? Тобі заважає відновлення думкового зв'язку? Зараз, мабуть, на власні очі побачиш гарний феєрверк. Ручної роботи Ваки.

— А, ні… Он як, просто зараз, значить.

— Ти весь час змушував говорити мене. Руте, ти ж щось приховуєш?

— Не настільки, щоб називати це приховуванням. Просто ти не питала. Хм-м…

— Хіба тебе це не турбує? Ти ж і скривився. А зараз у тебе такий вигляд, наче тобі весело. Руте, що ти приховуєш?

— Зрозумієш, коли зв'язок відновиться. Хоча, знаєш, Томое…

— Гм?

— Доля, мабуть, таки існує. Яка загадкова річ.

З тихим виразом обличчя Рут пробурмотів це.

Кілька разів кивнувши, він погодився сам із собою й замовк.

Томое, що стояла поруч, лише зітхнула, дивлячись на нього, коли той знову занурився у власний світ.

А потім перевела погляд туди, де зараз мав бути Макото.

Поволі піднявши очі вгору, вона почала чекати того моменту.

— Руте, це Вака.

— Гм?

Після слів Томое й жесту її пальця в небо Рут підвів голову й побачив приглушену жовту кулю світла, схожу на місяць, що злетіла вгору.

Це світло на якийсь час завмерло в небі, ніби освітлюючи місто.

А потім вибухнуло.

Перетворившись на неймовірну кількість ниток, воно не обмежилося самим містом, а пролилося дощем по всій зоні.

Деякі промені ламалися під гострими кутами по кілька разів, а деякі летіли просто.

Промені пройшли крізь тіла Томое й Рута, перш ніж вони встигли захиститися.

— ?!!

— Одним пострілом. Вака справді з тих, хто все життя відточує одну-єдину майстерність.

Рут, який стояв, схрестивши руки, опустив їх.

— Те, що було щойно… невже він цілився в те, що підготувала раса демонів?

— Угу. Руйнувати їх зрештою й не обов'язково. Досить, щоб вони перестали працювати. Є спосіб зробити це, навіть не вкладаючи силу в атаку. Вака так і вчинив.

— …Усі пристрої?

— Хтозна. Другого пострілу не було, тож, мабуть, дістав усі.

— А раса демонів готувала їх кілька місяців…

— Які ж працьовиті.

Якийсь час вони обоє мовчки дивилися в небо.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Еріс, як Вака потрапив усередину?

— Використав дещо.

— Дещо?

— Він схитрував — використав земляного дракона.

Примітка перекладача: японською «кріт» (моґура) можна записати ієрогліфами 土竜 — буквально «земляний дракон»; на цьому й побудовано жарт Еріс.

— Він викликав дракона?!

— Гірше. Найкращого майстра риття нір — крота!

— …Еріс, т-ти ж казала, що це повністю ізольоване місце?

— Я цього не передбачила. Той кріт прокопався дуже глибоко.

— …Більше ніколи не допомагатиму тобі. Сьогодні для цього закляття настав день загибелі.

— Зараз заплачу.

Закляття, яке Макото створив проти глушіння думкового зв'язку, — те, що скидалося на феєрверк, — бар'єр не пропустив, тож Аква й Еріс його не побачили.

Аква й Еріс були спустошені.