Розділ 150 — Прорахунок Рута

Перекладач і редактор: Näki + Claude

До нас із Томое та Шікі підійшли найпочесніші гості — король Лімії, принцеса Лілі й пані Сайріцу. Вони попросили доправити їх телепортацією до Лімії та Ґрітонії.

Після їхнього від'їзду тут залишаться, виходить, тільки представники Церкви? Люди Айону, здається, уже вирушили із сусідніх міст до фортеці Стелла.

«Ми вже користувалися телепортацією, коли допомагали Гільдії купців, тож її можливості майже вичерпано», — з винуватим виглядом відверто збрехала Томое. Король Лімії та принцеса Лілі схилили голови, але слова, які вони добирали, інакше як погрозами не назвеш: вони вимагали перенести їх будь-яким можливим способом.

Пані Сайріцу раз у раз намагалася згладити гострі кути, а Томое ухильно перепрошувала. Коли ж король і принцеса взялися переконувати мене, я по-справжньому злякався.

Як і слід було чекати, коли на кону доля власної держави, їхня рішучість зовсім інша.

Оце сила волі.

Принцеса Лілі на вигляд лише трохи старша за мене, а проте її аура зовсім не така, як у мене.

Не знаю, чи річ у походженні, чи у вихованні, але ці люди просто неймовірні.

Дивно, та попри страх я не відчував тієї безпорадності, що охоплювала мене під час розмови з паном Зарою.

У глибині душі я зберігав спокій і навіть міг не звертати уваги на їхній натиск.

(Вако, уже досить. Кивніть, будь ласка. Ви чудово впоралися.)

Це Томое озвалася думковим зв'язком.

Я вже хотів перекласти переговори на неї, аж тут вона сама підказала, що робити.

Це справді допомогло.

[Зрозумів. Становище надзвичайне, тож іншого виходу немає. Томое, зможеш це зробити?]

Після довгих умовлянь я нарешті кивнув.

Зрештою, я й сам на це здатен, а що це неможливо — суцільна вигадка Томое.

Мабуть, згодом усе якось зійдеться.

— …Вако, це не неможливо, і якщо накажете, я, Томое, виконаю вашу волю. Але після цього перенесення меч уже не витримає наступного.

[Що ти маєш на увазі?]

— Найімовірніше, зламається. І полагодити його вже не вдасться. Вас це справді влаштовує? Пожертвувати мечем, на якому досі трималася Торгова компанія «Кудзуноха»?

Ось воно що…

Прив'язати телепортацію до предмета — ось у чому хитрість.

Тобто якщо предмет зламається, усі вирішать, що ми більше не можемо телепортуватися.

Тепер я нарешті збагнув, навіщо насправді вони вигадали таку відмовку, ніби сила телепортації вкладена в коротку катану.

То ми відтепер узагалі не користуватимемося телепортацією? Чи в Томое вже є інша відмовка, щоб згодом знову нею користуватися?

Хай там як, я підіграю Томое.

[Я не заперечую. Нас просять люди, які стримують расу демонів на війні. Якщо ми можемо допомогти, я хочу посприяти. Не знаю, чи знайдеться заміна мечеві, але, якщо судилося, ми ще зустрінемося.]

— …Зрозуміла.

Удавши, ніби її охопили тяжкі сумніви, Томое відійшла від короля Лімії, принцеси Лілі, пані Сайріцу та Рута, який непомітно приєднався до них.

Там вона на ходу вигадувала обмеження: «до столиці надто далеко», «до Імперії вийде дістатися тільки до міста Робін біля великого шляху» тощо.

Зрештою Томое оголила коротку катану й, підкреслено напружившись, відчинила Туманну Браму.

Король Лімії та лицар увійшли в ту браму й зникли. Чомусь принц залишився.

Потім принцеса Лілі з кількома людьми, схожими на її найближчих помічників, зникла в окремій брамі. З цього боку залишилися кілька людей, схожих на камергерів.

А потім меч зламався.

Із похмурим обличчям Томое впала на коліна.

Яка акторська майстерність. Адже меч несправжній.

Звісно, я цього не скажу.

В очах пані Сайріцу, принца та камергерів промайнуло полегшення, коли вони поглянули на Томое.

Можливо, їм стало легше від думки, що ми більше не зможемо користуватися телепортацією.

Ну, у нас є і здатність до телепортації, і сила, щоб боротися з Варіантами, тож, якщо зважити обидві ці речі, для них це, мабуть, доволі страшно.

Хотілося бодай трохи дошкулити Томое, яка зобразила на обличчі такі душевні муки, і спитати, що вона відчуває. Але я лише підійшов і поклав руку їй на плече.

[Томое, ти як? Пробач.]

(Хе-хе-хе, а ці відчули полегшення. Справді, саме через таку наївність раса демонів і водить їх за носа. Які ж дурні.)

Було марно навіть намагатися хвилюватися за неї.

Зрештою вона попросила ненадовго залишити її саму, і я погодився. Потім ми дісталися внутрішнього двору, де Томое відокремилася від нас.

Під словом «сама» вона мала на увазі Асору — таємно повідомила мені про це думковим зв'язком. Саме там Томое зараз і перебуває.

Тому тепер користуватися телепортацією було б дуже недоречно.

— Результат битви залежатиме від того, скільки сили мають герої. Щоправда, раса демонів це вже врахувала, і саме тому вони націлені на коротку вирішальну битву. Якщо не станеться нічого особливого, події розвиватимуться саме так, як запланувала раса демонів.

— Чи можемо ми щось зробити, не полишаючи Ротцґарда?

— Так. Самим нам туди краще не йти, зате можна відправити тих, чий зв'язок із нами нікому не відомий: наприклад, крилатих і ґорґон, а ще є варіант послати на підтримку арків.

— Не підходить. Відправляти мешканців Асори на поле бою, де немає жодного з нас, я категорично не стану. А крилаті ж літають високо в небі! Хіба не стануть легкими мішенями?

— …Вако, крилаті — напрочуд могутня раса. Вони, можливо, навіть самостійно здатні знищити цілу державу. Подивіться якось, як вони б'ються з іншими расами. Просто проти вас їхні здібності безнадійно слабкі. А ґорґони, якщо відправити їх на поле бою, мають страхітливу здатність, що може вирішити результат битви. У крайньому разі ми й самі можемо зняти скам'яніння з тих, з кого захочемо. Із цим проблем немає. Це скам'яніння не вбиває миттєво. Вони ж особливі володарі здібностей.

Коли я відкинув ідею використовувати як бойову силу лише жителів Асори, Шікі заговорив зі мною вже трохи серйозніше.

Крилаті насправді сильні?

Мало того що не витримують моїх стріл, то ще й злітають аж високо в небо й ховаються за хмарами. Ось такі вони слабкі створіння.

Навіть у ґорґон, якщо поставити бар'єр від скам'яніння, єдиною зброєю залишається рухливе волосся.

Я ніяк не можу погодитися відправити тільки їх на бій, ще й на справжнє поле битви.

— Гм… Раз Шікі так каже, іншим разом придивлюся до них уважніше. Але цього разу ж раса демонів атакує доволі серйозно, так? До того ж героїня може сприйняти їх за мамоно й напасти. Не хочу такого допустити.

— Хм… Якщо ви так вирішили, нічого не вдієш. Хоча, зважаючи на шанси на успіх і ризики для нас, мені здавалося, що це вдалий план.

— Я не хочу кидати героїню напризволяще, але й просто вирушити туди ми не можемо. От морока. Слухай, Шікі, ми весь час говоримо про Королівство. А як щодо Імперії? Якщо справжня приманка там, то за неї можна особливо не хвилюватися?

Я помітив, що ми весь час говорили лише про Королівство.

Точно, героїв же двоє.

— Ось тут я й сам не бачу повної картини. Маю певне припущення, але не впевнений, чи воно правильне.

— Розкажи, будь ласка.

— Для одночасного наступу на двох фронтах расі демонів ще бракує сил. До того ж їхні підрозділи в Імперії розосереджені. Не схоже, що там вони націлилися на столицю. Але якщо Імперія зрозуміє, що бій у неї — відволікальний маневр, її герой має дракона, що славиться високою рухливістю, тож, найпевніше, вирушить туди на допомогу. Тоді демони, які не встигли взяти лімійську столицю, опиняться в лещатах між героїнею Лімії та героєм Імперії. Кажуть, герой Імперії особливо сильний проти великої кількості ворогів, тож не зважати на його силу вони не можуть. Що довше затягнеться бій, то більша ймовірність, що ті, хто стоїть у фортеці Стелла для наступу, з'єднаються зі столицею, і тоді демони не лише опиняться в меншості, а й можуть бути розбиті вщент. Якщо таке станеться, усе виявиться марним.

— Так.

— Отже, у розосередження військ в Імперії має бути причина, але яка саме — я поки не розумію. Припускаю, що в одному із загонів, які йдуть на Імперію, може бути та «Вбивця Драконів», про яку ви колись розповідали. Якби її використали, щоб надійно стримати героя, причини розосередження я все одно не розумів би, але зрозумів би, як це допомагає планові наступу на Лімію. Та те, що «Вбивця Драконів» на боці раси демонів, досі мало кому відомо. Якщо вона вступить у такий бій, увесь світ дізнається, що вона зрадниця. Чи наважиться вона на таке? Ось над чим я зараз думаю.

— Софія, еге ж… Я майже нічого про неї не знаю. Ми бачилися лише раз. Звідки мені знати, що в неї на думці?

Нас обох супроводжує Вищий Дракон — ось що в нас спільного.

Але її спосіб мислення я прочитати не можу.

— Усе залежить від того, де з'явиться Рона. Якщо в Імперії, можливо, там справді лише приманка, а розділення військ покликане виманити імперські сили. Це одна з версій, але…

Схоже, і Королівство, й Імперія опинилися в небезпеці.

У Лімії становище, здається, гірше. Треба б щось зробити.

Зрештою, вони теж японці.

І все це відбувалося, поки ми займалися своїми справами в Ротцґарді.

Відчуваю, що ця справа стане великою.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Неймовірний хід, який Макото мимоволі зробив, — відновлення думкового зв'язку саме в ту мить. Я вже гадав, що план раси демонів з убивства героїні здійсниться бездоганно, але, схоже, без бурі не обійдеться, — пробурмотів Рут.

З вежі в кутку Академії Рут спостерігав за Макото й Шікі неподалік брами.

Який у нього зір.

Зазвичай із такої відстані їх побачити було б неможливо.

Максимум, на що була б здатна людина з добрим зором, — помітити їх як дві цятки.

Уночі це було б ще важче.

— Одним цим ходом він ніби спростував свій зв'язок із расою демонів. До того ж показав різним державам силу Торгової компанії «Кудзуноха», і тепер її бачать як загрозу. Утім, вони здобули й велику перевагу: увесь Ротцґард тепер прихильний до Торгової компанії «Кудзуноха».

Якби все сталося трохи раніше чи трохи пізніше, Торговій компанії «Кудзуноха» було б набагато важче заперечити свій зв'язок із расою демонів.

Дії Томое теж вплинули, але з погляду Рута сценарій, який вона будувала від самого початку, був трохи повільним.

Макото вгадав мить бездоганно, точно в ціль. До того ж це була не його власна пропозиція — її силоміць нав'язали йому можновладці.

Багато хто сприйняв це так, ніби Макото не прагнув і не планував такого результату.

Випадкова нагода, про яку навіть сам Макото не міг знати наперед.

Таке годі було б спланувати.

Це можливо, лише якщо народився під «такою» зіркою.

Рутові залишалося тільки сміятися.

Утім, до нестримної веселості домішувалося й інше почуття.

— Це ж Макото. Хоч він і народився під зіркою, яка часом приносить йому джекпот, а таке встигає утнути. От і цього разу мені навіть здалося, що разом із тузом він витягнув і джокера.

Саме так.

Підстав так думати Рут не мав, але Макото не з везучих.

Рут це добре знає.

Тому Рут і не вважав його нинішній успіх випадковим щасливим збігом.

Сам того не бажаючи, Макото вступив у бій із Вищим Драконом, зустрів Павука Лиха, не розумів мови людей, яких зустрічав, а через звичайну зовнішність постійно наражався на зневагу. Хоч як подивися, він завжди в щось уплутувався.

Рут думає: у нього саме «така» доля.

— І все-таки він обернув усе це собі на користь і дійшов аж сюди. Що ж ти зробиш цього разу?!

Широко розплющивши очі від захвату, Рут раптом підвів погляд у порожнє небо.

— Неможливо! Ти ще не повинна мати змоги діяти! Жінко, ти себе зовсім не бережеш!

Якби Макото побачив, як на обличчі Рута змішалися тривога й подив, то й сам би здивувався.

У хмарах, що весь день затуляли небо, утворилася прогалина, і крізь неї пробилося сонячне світло.

Із нічного неба полилося золоте сяйво.

Частину Ротцґарда залило божественне світло, перед яким кожен мимоволі відчув би благоговіння.