Розділ 151 — Обставини Богині, упертість Макото

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Вако, це Баг! — вигукнув Шікі.

Схвильований голос Шікі.

Ці слова були сигналом.

Одним із контрзаходів, які ми підготували після того, як мене викрала «та людина».

Сигналом, що означає втручання Богині.

Одразу після слів Шікі…

Із нічного неба, на яке ми дивилися, простягнулося золоте світло.

У повітрі зависла світлова завіса — тонкий вертикальний промінь, що наче силоміць розтинає ніч.

Хтось міг би назвати це прекрасним і величним, але для мене це світло викликає лише огиду.

Немає жодного сумніву — це вона.

У ту мить, коли я почув сигнал, я рефлекторно почав складати арію.

Контрзахід проти викрадення.

Щоправда, я не очікував, що доведеться застосувати його саме зараз.

Задум закляття та його будова були доволі прості.

Проти примусової телепортації, схожої на бурю, я кидаю якір і витримую натиск.

І все.

Шікі, який миттєво опинився поруч зі мною, і я сам були залиті цим світлом.

Підвівши очі, я побачив, наскільки широкий цей промінь: він охоплював чималу ділянку.

Світло накривало головну браму Академії й навіть частину саду, що тягнувся доволі глибоко.

Можливо, воно нас визначило, бо місце, куди падало світло, почало звужуватися, і водночас я відчув силу, ніби мене намагалися витягнути вгору.

Я відчув тягу.

Інакше кажучи, я опираюся її силі.

Мене навіть трохи тішить, що я можу піти проти сили Богині.

Бо я відчуваю, що просунувся вперед порівняно з минулим разом.

— Яка неймовірна сила… Вако, з вами все гаразд?! — стривожено запитав Шікі.

— Поки що жодних проблем. Тц, нехай би вона вже здалася й зникла. Кх, як же довго!

Втручання триває довго.

Поки що я можу чинити опір.

Ще можливо вистояти, але, як і сказав Шікі, усе ще не скінчилося.

Чим довше це триває, тим більше стирається якір, який я створив. З часом він точно зникне повністю.

Це і є війна на виснаження.

Водночас я думав про атаку, але не знав, «де» вона, тож не міг цього зробити.

— …Вако, у нас проблема, — сказав Шікі.

— Що?!

— Це може привернути увагу г'юманів. Вони майже напевно впізнають, що це світло походить від Богині. А люди, які побачать, як ми йому протистоїмо… — пояснив Шікі.

!!

Чорт.

Це ж головна брама Академії.

Навіть якщо людей тут небагато, це не означає, що їх немає зовсім.

Це… погано.

— Угх.

Сила, вкладена в телепортацію, зростає.

Цей клятий Баг!

Її таймінг просто божественний.

Вона що, генійка знущань?!

— Вако, це може звести нанівець усе, чого ми досягли за останні кілька днів. Якщо Церква оголосить нас ворогами Бога, це створить купу проблем. Поки що я огорнув околиці темрявою, але не знаю, коли божественна сила розвіє її, — попередив Шікі.

Шікі досить зібраний.

А я от категорично проти того, щоб цей Баг знову так мною грався!

… Чорт забирай.

Усі старалися як члени компанії.

Я теж старався.

Мені здавалося, що до цього моменту все йшло добре.

… Чоооорт!!

Я ж програю цю битву не через брак сили, гаразд?

Просто вже забирай мене, паскудо.

Сила покидає моє тіло.

За часом це тривало десь десять секунд.

Моя битва з Богинею завершилася поразкою.

На щастя, ті, хто найшвидше побачили світло Богині та прибігли сюди, найімовірніше, ще не встигли нас із Шікі розпізнати.

За пораду Шікі я був йому щиро вдячний.

Нас разом із чималим шматом бруківки та землі довкола потягло вгору й поглинуло світлом.

— Дякую, Шікі. Якби я був там сам, я б точно з упертості змагався з нею до кінця. Вибач, що втягнув тебе із собою.

— Я ніколи не думав, що настане день, коли я зустріну Богиню. Н-не зважайте, це буде корисний досвід, — відповів Шікі.

Навіть якщо ти кажеш це з блідим обличчям, Шікі, звучить зовсім непереконливо.

Зрештою, я навіть не знаю, чи покаже вона своє обличчя.

Я сумнівався навіть у цьому.

Невдовзі після цього обміну репліками нас із Шікі перенесло в той платиновий простір, який я вперше побачив, коли прибув у цей світ.

Я вдячний хоча б за те, що земля й каміння не попадали нам на голови.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Місце, де я чув голос тієї людини, тієї Богині.

Коли я думав, що якось повернуся сюди й дам їй у пику, то уявляв, що сам добровільно ступлю на її територію.

Але, згадавши відчуття щойно, розумію, що моїх контрзаходів було замало.

… Справді, усе знову пішло не так, як я очікував.

До божественного рівня мені ще далеко, так?

Навіть якщо вона гнила, вона все одно Богиня.

Чомусь у голові спливли спогади про той час, коли мене скинули в Пустище.

Фу-фу-фу.

Чому… Чому я знову маю опинятися тут через примху цього Бага?!

— В-Вако? — несміливо озвався Шікі.

— …

Шікі, мабуть, помітив мій стан і боязко звернувся до мене.

Але я мовчки дістав із кишені учіне.

Воно зазвичай більше й таке, що в кишені не носиться, але я попросив зробити його на розмір меншим, щоб можна було використовувати як приховану зброю.

Я висмикнув піхви, що прикривали лезо, і взяв у руку довгий шнур, який тягнувся від руків'я.

Я розмахнув учіне в повітрі.

Зігнувши тіло майже вдвічі, я уявив учіне частиною власного тіла… і одним подихом випустив його вперед у певну точку.

— !!

Шікі дивиться на місце, куди врізалося учіне.

У перегородці цієї кімнати, про довжину й межі якої ми нічого не знаємо, учіне встромилося в блискучу стіну за кілька метрів від нас, і по ній пішло кілька тріщин.

На жаль, сили, схоже, забракло. Згодом воно беззвучно впало.

Тріщини ще трохи лишалися, але зрештою зникли.

Навіть якщо ця Богиня гнила, вона все-таки Бог.

Я на мить дав волю гніву й зірвав його на стіні, але після одного удару зумів трохи заспокоїтися.

Можливо, зараз мати з нею справу небезпечно.

У мене до неї безліч думок, і я справді вважаю, що маю бути якомога спокійнішим.

Але… чесно кажучи, у мене немає жодної впевненості, що я зможу зберігати спокій перед цим Багом.

— Це, ймовірно, володіння Богині. Я вже був тут раніше.

Повернувши собі учіне, я із запізненням відповів Шікі.

— Тож це справді так.

Шікі, мабуть, напружився і трохи схилив голову.

Точно, цього разу Шікі тут разом зі мною.

Від цього мені трохи легше.

До того ж, хай би куди мене не занесло в цьому світі, я все одно можу користуватися думковим зв'язком.

Навіть коли мене викрали просто на поле бою, я не проходив через це місце, але врешті-решт зміг утекти до Асори.

Саме так.

Немає потреби боятися так сильно, як минулого разу.

Я не можу сказати, що вже точно зможу її перемогти, але я явно став до неї ближчим.

— Ми не встигли відреагувати, поки це не підійшло надто близько, тому збити це контрзаходом було неможливо. Якби я був напоготові, то, можливо, помітив би трохи раніше. Мені справді дуже шкода, — вибачився Шікі.

— Ні, просто наступного разу треба вже точно як слід застосувати контрзахід. Шікі теж пережив досвід викрадення, а якір і так уже був майже стертий. Думаю, зрештою це все одно не спрацювало б, тож не зважай.

Я відповів на слова Шікі, у яких відчувався легкий страх.

Одразу після цього я отримав послання думковим зв'язком від Томое та Міо.

Я сказав їм залишатися напоготові, бути готовими до дій, і обірвав зв'язок.

Поки вони чекають в Асорі, я залишу в Академії двійників.

Це теж один із контрзаходів.

Я не знаю, наскільки Богиня обізнана про наші дії, тому про всяк випадок треба рухатися обережно.

Тепер мій козир на ім'я Шікі точно став відомий Богині.

Слабо, але я думаю, що Томое й Міо все ще в безпеці.

Ха-а, але все одно це шок.

Правда, я справді думав, що мій перший контрзахід спрацює проти Богині.

Але я все ще не знаю подробиць того кільця, яким користувалася раса демонів, та й супротивник усе ж таки Бог.

Але ж, але ж раса демонів змогла чинити опір Богині, тож я думав, що й ми зможемо, правда?

Ну, це лише одна невдача.

Просто вважаймо, що наступного разу впораємося.

Не думаю, що Богиня збирається просто зараз прийти й убити нас.

— Т-так. Але чи нормально взагалі говорити про це тут? Якщо це володіння Богині, хіба все сказане тут не передається їй?

— Хіба це не байдуже? Навіть якщо вона почує, у підсумку ми все одно будемо їй протистояти, а вже цього разу вона точно зрозуміла, що ми намагалися щось зробити.

Зрештою, вона справді настільки всемогутня?

Я не думаю, що вона така вже значуща, як вважає Шікі.

— …Вака напрочуд спокійний, — зауважив Шікі.

— Цікаво чому. Може, мені це просто вже набридло. Я й справді егоїст, тож, мабуть, мало що можу сказати Джіну. А ще, якщо та жінка з'явиться переді мною, я, можливо, навіть зможу вдарити її хоч раз. Цього короля егоїзму.

Хоча в її випадку, мабуть, королеву? Та яка вже різниця.

Ось до якої міри мене виснажила ця ситуація.

Мій стан духу напрочуд тихий.

— Ти вже зовсім не сприймаєш мене серйозно, Місумі, — пролунав голос.

— О, пані Богине, давно не бачилися.

З'явилася присутність.

Величезна присутність, ніби вона існувала в кожній частині цього місця.

Я бачив, що тіло Шікі тремтить.

Точно визначити її місце… не виходить.

— Я наказала тобі залишатися там до кінця життя, а ти так легко це порушив. Мало того, коли я покликала тебе, щоб ти допоміг на полі бою, ти вчинив щось абсурдне. І ще кілька митей тому поводився тут агресивно, так? Ти взагалі розумієш своє становище?

Гучні слова як для тієї, що мене викрала.

До того ж Цукуйомі схвалив мою свободу.

Не якийсь там баг із титулом Богині, а справжній Бог.

Абсурдне?

Ти раптово змусила мене битися з «Вбивцею Драконів», тож не тобі про це говорити.

Навіть якби це був не я, будь-хто втік би.

— Без жодних пояснень ти раптом змусила мене битися з такою страшною людиною, як «Вбивця Драконів». Хіба це не занадто свавільно, навіть якщо ти Бог?

— … У діях Бога заради людей немає сваволі. Ті, кого використовують, мали б тремтіти від щастя через таку честь. Вони б казали: «Мені даровано випробування».

— Ти, напевно, жартуєш. Сумно, що наші способи мислення настільки різні. І що, цього разу ти все ж удостоїш нас своєю появою?

Я приймаю її з показною ввічливістю.

Кожне її слово викликає в мені гнів.

Упередження, ні, у цьому випадку — перше враження.

Неймовірно сильна річ.

Мене дратує навіть те, що її присутність не вдається вловити, ніби це розсіяне відбиття.

Мене злить і власне безсилля, бо я не можу визначити, де вона.

— Як ти смієш так говорити після такого тону. У мене немає форми, яку я б показала комусь на кшталт тебе. Ізоляція магічної сили й присутності — завдяки тому, що ти навчився такій докучливій штуці, мені останнім часом було складно знаходити тебе. Мить тому воно ніби посилилося на секунду, але зараз настільки тьмяне, що я навіть не можу сказати, є воно чи ні. Довелося використати священників. І подумати тільки, що ти був в Академмістечку, ти зайшов і справді глибоко. Гм? Той, хто з тобою, — це… г'юман? Ні, не те. Але його магічна сила точно г'юманська… хоча схожа на Місумі — така ж розмита присутність.

— …

Відчуття, ніби вона нас промацує.

Схоже, Шікі її зацікавив.

Раніше він був г'юманом, але за магічною силою він ліч. Хіба його магічна сила не має бути силою нежиті?

Ця жінка справді вміє натискати на мої кнопки.

Принизливо, що я не знаю, де вона. Я не можу вхопити її присутність.

Через те, що я використав «Сакай», щоб знайти її місце, моя магічна сила витекла назовні, і, здається, вона це чітко помітила.

Схоже, Шікі теж не може визначити місце Богині. Яка морока.

Якщо задуматися, і причина, з якої я прийшов у цей світ, і всі негаразди теж; не було б жодних проблем, якби вона просто не влаштовувала цього всього й слухняно зробила мене героєм, замість творити дурниці.

Залишмо осторонь те, що врешті я однаково бився з расою демонів, як вона й хотіла.

Мене б не атакував Вищий Дракон у Пустищі, і г'юмани не називали б мене потворним чоловіком.

Можливо, я навіть не зайнявся б торгівлею.

— Ну, це байдуже. Хай ти навіть напівлюдина чи голем, схоже, істотної сили в тобі все одно немає. А тепер, Місумі. Я відправлю тебе в Лімію, рятуй героїню. Через раптову атаку раси демонів там усе склалося не надто добре. Серйозно, які ж вони зухвалі.

— То йди сама, пані Богине. Немає потреби покладатися на такого потворного, як я.

Я відповів їй, рясно просочивши слова сарказмом.

Відтоді як та жінка з'явилася, Шікі не сказав жодного слова.

Можливо, він втратив дар мови через першу в житті зустріч із Богом.

Хоча розмову лише з голосом узагалі можна назвати зустріччю?

І отже, раптова атака раси демонів.

Порятунок героїні.

Якщо я правильно пам'ятаю, минулого разу йшлося про бій неподалік столиці Лімії, так?

Столиця й фортеця Стелла ж близько, то хіба вони не можуть просто перегрупуватися?

Шікі вирішив, що справжня ціль раси демонів — героїня Лімії.

Богиня аж до того намагалася використати мене, тож, схоже, сумнівів немає: ситуація й справді критична.

… Герой Імперії ще не рушив туди на допомогу, так?

Інакше кажучи, ймовірність того, що висновки Шікі правильні, досить висока.

— Не треба мені цього казати. Якби я могла, я б уже це зробила. У богів є свої божественні обставини. Обставини, про які хтось на кшталт тебе не має права знати. Якби йшлося лише про обмежене втручання, то одне діло, але невже ти думаєш, що бог може отак просто взяти й спуститися?

Вона питає мене тоном, ніби від щирого серця вважає мене ідіотом.

Та звідки мені знати!

Ти питаєш це в людини, яку виховували у світі, де навіть не ясно, чи існує десь Бог?!

— Але ж минулого разу навіть раса демонів змогла заблокувати твоє втручання, знаєш?

— Я не дозволю, щоб таке сталося вдруге. Гм, у мене немає часу з тобою розмовляти. Єдина відповідь — справедливість. Іди.

Ситуація погіршилася?

Голос Богині на мить урвався, а її тон став трохи квапливішим.

Але я не згоден, щоб мене просто телепортували без жодних питань.

Бо якщо врешті я просто зроблю так, як вона каже, то який у цьому інтерес.

Особливо коли йдеться про виконання слів саме цієї Богині.

— Навіть якщо ти це зробиш, у найгіршому разі я можу перейти на бік раси демонів, знаєш?

Відчуваючи, як на мене вже діє її магічна сила, я голосно висловив свою волю.

Я знову створюю якір.

Якщо правда, що Богиня не може вільно підтримувати героїв і втручатися в битву, коли їй заманеться, хіба це не означає, що тут я можу з нею поторгуватися?

Саме так я подумав своїм напрочуд ясним розумом.

Не знаю, чи все піде так, як я розраховую, але сила Богині почала слабшати.

— … Ти це серйозно? У загальних рисах ти все ж людина, пов'язана з г'юманами. І герої — це люди, народжені в тому самому світі, що й ти, знаєш? Не рятувати їх і піти до раси демонів — для цього не існує жодної причини. У мене немає стільки вільного часу, щоб потурати такій дурній зухвалості.

…

Зу-хва-лість?

Не жартуй зі мною!!

— А-ха-ха-ха!! Причини немає, кажеш?! Та тому, що я тебе ненавиджу! Тому, що не хочу коритися твоїй волі! Ну як? Не думаєш, що з расою демонів я б чудово поладнав?!

Я пригадав, як представник Гільдії купців раптом змінив манеру мовлення.

Десь у мені було бажання подивитися, яку реакцію це викличе в Богині, але я несвідомо перейняв ту ж манеру, що й представник, і закричав на весь голос. Може, варто було й зовсім перейти на «оре», щоб звучало грубіше? Чомусь сказати «оре» для мене дивно важко.

Я так довго користувався «боку», що, здається, вже не зміню цього до кінця життя.

Ой, точно, це зараз неважливо…

Я, взагалі-то, не дуже й проти, якщо угода не відбудеться.

Не те щоб я зовсім не хотів іти в Лімію рятувати героїню.

Я й сам думаю, що це був учинок на гарячу голову. Ідея з угодою теж просто раптово спала мені на думку, я ще не вирішив, що саме хочу робити. У цьому світі було не так багато речей, які добре закінчувалися, коли я сам по собі кидався щось робити.

Я це болісно добре знаю!

Але!

Висловлювання Богині з того часу взагалі не змінилися, і це мене справді дратувало.

Гнів піднімався в мені, і стримати його не було змоги.

Навіть у горлі зібралося щось важке, і мені здавалося, що я вже дію суто на емоціях.

— Який дурний дитячий норов. Заперечувати єдиного Бога цього світу — що ти взагалі збираєшся робити? І ти, і раса демонів, ні, усі мешканці цього світу не зможуть жити без мого божественного захисту.

— Не сміши мене. Я кілька років прожив у світі саме без цього. Насправді я якраз і не розумію г'юманів, які живуть, чіпляючись за Бога і бездумно на нього покладаючись!

Благословення, божественний захист — г'юмани просто дивні.

Принаймні спробуйте самі розвивати магію й техніки.

Якщо вже ти так голосно вихваляєшся, що є єдиним Богом, то, на мою думку, твій обов'язок — належно вести їх до того, щоб вони прагнули чогось, окрім краси. А не просто вчити їх бездумно зневажати напівлюдей.

— Ставити свій попередній світ на один рівень з іншими світами — доказ твоєї неосвіченості. У цьому світі я є правилом. Якщо не збираєшся йому підкорятися, я цілком можу стерти тебе тут і зараз, знаєш?

— Погано зроблена погроза. Якби ти могла це зробити, то зробила б одразу після того попереднього інциденту з телепортацією. Бо, схоже, я не рухався так, як ти хотіла. Ти не абсолютне правило, ти брешеш. Який ще Бог. Ти навіть цей перекошений світ не можеш змінити так, як тобі заманеться, бракований виріб!

Я багато думав про Богиню.

Про те, що вона використовувала такий метод, як виклик людей, щоб вирішувати власні проблеми.

І нинішній стан світу теж на це вказує.

Навіть зараз вона зв'язана тим, що називає правилами богів, і використовує мене, щоб я рятував героїв.

Навіть я бачу, що вона вдається до відчайдушних заходів.

— … Ясно. Схоже, привести тебе в це володіння було надто великою ласкою для когось на кшталт тебе. Тепер, не побачивши моєї подоби, ти…

Угх…

У мене по спині пробіг холодок.

— Пані Богине, люди з тієї зустрічі кажуть, що якщо ви ще хоч трохи змусите їх чекати, вони увійдуть силоміць!

— !! Знову й знову! Та зрозумійте вже, я ж кажу, що не хочу йти на ту зустріч!

У просторі лунає інший голос. Схоже, він сильно квапиться.

Я відчув, як присутність, що була в мене за спиною, віддаляється, і зрозумів, що мої емоції починають заспокоюватися.

Наче те, що підіймалося в мені, тихо повернулося назад у шлунок.

…

Може, я все ж переборщив?

Чесно кажучи, мій гнів уже нехтував розумом, і я просто випалював слова, не думаючи.

Зберігати самовладання поруч із нею для теперішнього мене все ще важко.

Ось наскільки багато всього я накопичив усередині.

Вона лише каже мені, що робити, і смикає мене туди-сюди, а я цього справді не витримую.

Я думав, що є причина, через яку Богиня мене не стерла, але, може, за кулісами є ще якась перепона?

Чесно, я все ще не знаю, до якої межі можу їй протистояти зараз.

Я хочу це спробувати. Ні, я хотів спробувати.

Бо вона — сама першопричина всього, що відбувається.

Але коли я прийшов до тями, побачив, що все тіло Шікі тремтить.

Він тремтить не від захвату. Він тремтить від страху.

Я наразив Шікі на чималу небезпеку.

Я все ще не маю чіткого уявлення про власні шанси перемоги проти Богині.

Шікі, мабуть, має якийсь свій індикатор, тому й тремтить.

У такому разі це, найімовірніше, означає, що час іще не настав.

І справді, я все ще не придумав способу змусити її показати справжню форму.

Хіба що вдалося б, якби я спрямував усю потужність «Сакаю» на сприйняття.

— Але ж це зі Світу Витоку…

— Я зрозуміла! Зараз же піду! А ти повертайся й заспокой їх… — відповіла Богиня.

— Кя-а-а, КЯ-А-А-А!

— Кх, тільки не кажіть, що вони лізуть силоміць?! Безмозкі!

Я навіть відчув легку вдячність до того з підлеглих Богині, хто її перервав.

Це подарувало мені проміжок часу.

Час подумати.

Але, на жаль, цей час перервався криком, який був уже зовсім ненормальним.

— Місумі! Тепер я зрозуміла, що ти маєш до мене претензії. Тоді нехай це буде востаннє. Відтепер, поки ти не проявлятимеш прямої ворожості до г'юманів, я не втручатимуся у твої справи. Як тобі таке?

Це… звучить доволі непогано.

Але це ж пропозиція саме від неї.

Навіть якщо я покірно погоджуся, на душі в мене не стане легше.

Те, що кілька митей тому мене, можливо, мало не стерли, не означає, що мій гнів на Богиню вщух.

Може, ще й зарано з нею битися, але я все одно хочу хоч якось їй перечити.

— Цього недостатньо. На твою вимогу я зараз напряму піду рятувати героїню, з якою узагалі не маю нічого спільного, так?

— … Ясно. То ти бурчиш, бо хочеш винагороду. Хмф, мені не подобається ця жадібність людей. Навіть із моїх г'юманів я не змогла вирвати цю рису з тієї людської основи, з якої їх створено. Бути г'юманом, але жити як людина — яка ж доречна жадібність. Ну, ти щасливчик. Те, що ти щойно уникнув смерті, теж було везінням, але зараз у мене немає часу на переговори. Кажи, чого хочеш, але просто зараз.

Прямо зараз?!

Що мені попросити?

Я ж зовсім не очікував, що до цього дійде.

Чесно кажучи, я просто хотів її подражнити.

А якщо вже отримувати щось, то що мені зараз найпотрібніше…

Гноми й так уже роблять спорядження.

Щодо магії, у мене вже є те розуміння, яке дала мені ця жінка, а за обсягом сили я, ймовірно, навіть маю більше магічної сили, ніж сама Богиня.

То, може, змінити цю зовнішність?

Навіть жартома ні.

Я живу з цією зовнішністю від самого народження.

У мене немає жодного наміру аж настільки опускатися, щоб просити в цієї жінки зробити мене красивим.

Що ж робити?

Що мені робити?

— Час вийшов. Не вирішити, чого хочеш, а потім казати, що хочеш нагороду, — це буквально жадібність дитини.

— … У такому разі я хочу, щоб ця людина отримала благословення спільної мови. Ми остерігалися тебе, тому не йшли до храму просити.

Поруч зі мною пролунав голос.

Шікі.

Точно, мова.

Можливість говорити спільною мовою була б зручною.

Я вже так звик до письмового спілкування, що навіть не думав про це.

До того ж це звучить як цілком помірне бажання, а не щось надмірне.

— Я не пригадую, щоб дозволяла говорити такому слабаку. Але… хмф, спільна мова? Ти не можеш говорити?

— Так, через твоє прокляття.

— Я лише виключила з твого «розуміння» слова г'юманів. Якщо ти не зміг заговорити навіть після навчання, то твоя бездарність, Місумі, нижча навіть за напівлюдей.

— … У тебе є час сваритися, Богине?

Ого, вражає.

Я навіть не намагаюся — а різкі слова самі злітають із язика.

Цікаво, наскільки ж сильно я ненавиджу цю жінку.

Чи, може, це просто віддача за те, що на початку я намагався говорити з нею ввічливо?

— Ти забув сказати «пані». Як далеко ти ще збираєшся заходити, щоб злити мене? Як і очікувалося від дитини тих людей, що відкинули мій світ. Гаразд. Таку дрібницю я можу оплатити наперед. Ой, не входить? Дивно. Таке не мало б не входити.

Моє тіло. Точніше, голова.

Мене охопило дивне відчуття, ніби мій мозок схопили двома руками й мацають.

Отримання спільної мови настільки огидне?!

— Гугх.

— Боляче? Дивно. Але має ж бути нормально, так? Ти ж сам цього побажав, тож якщо щось через це станеться, це не моя провина. Навіть якщо помреш, добре зрозумій: відповідальність не на мені, гаразд? Зрештою, це ж ти сам цього захотів.

Відчуття посилюється.

Моторошне враження, ніби мій мозок мнуть. Біль, схожий на мігрень, раз у раз відлунює в голові.

Угх… яке ж огидне відчуття.

Я не хочу стогнати перед цією жінкою, навіть якщо помиратиму, тож просто перекривлюю обличчя і терплю біль.

Мене накрила сильна нудота.

— Хмф, готово. Ну що ж, ти пообіцяв. Якщо не виконаєш угоду між людиною й Богом, коли настане той момент, готуйся. Відкинь небезпеку, що насувається на героїню, і ще… заодно захопи ту фортецю. Якщо не зможеш — помри. Ні, ти зробиш це, навіть якщо тобі доведеться здохнути.

— Отже, умови… захист героїв і захоплення фортеці Стелла. Саме ці два пункти, без помилки, так?

Я уточнюю зміст угоди Богині.

Чорт, якщо після всього цього я все одно не зможу говорити спільною мовою, я ніколи не пробачу цій жінці.

— … Так, щезни вже! Угх, вони вже тут. Я зараз піду…

Раптове відчуття невагомості.

Це… те саме, що й минулого разу.

Присутність Богині різко віддалилася разом із її словами.

Її звичка казати все, що їй заманеться, і не чекати відповіді співрозмовника, як і раніше, нікуди не поділася.

Я навіть думаю, що сама можливість цих переговорів була мало не дивом.

Може, гості зі Світу Витоку, чи хто б там не був, про кого вони говорили, стали для мене попутним вітром?

Будь ласка, нехай у того Бага будуть великі проблеми з тими ймовірними гостями.

— Вако, у вас кров із носа… і з очей теж, — стривожено сказав Шікі.

Я витираю під носом і в кутику ока.

На руці густо лишається кров.

— Е, і справді. Чорт забирай. Вона ж не зробила нічого надмірного з моїм тілом, так?

Має ж бути все гаразд, так?

Кров із носа в мене вже йшла, але кров з очей — це ж звучить погано, правда?

— Вако, це… як і слід було чекати від божества. Я зовсім не відчував, що можу хоч чимось допомогти в бою. Але невдовзі я неодмінно…! — вигукнув Шікі.

Схоже, Шікі усвідомив власне безсилля перед Богинею.

Цікаво, що відчуватимуть Томое й Міо, коли пізніше почують цю історію від Шікі.

Мені було трохи цікаво.

Але висловити свій жаль до кінця Шікі не встиг.

Нас із Шікі накрила зовнішня сила.

Неприємне відчуття, ніби в мене щось силоміць втискують.

А потім, як і підказував досвід, ми падали, мабуть, із великої висоти, відчуваючи, ніби нас викручують від пояса донизу.

— О-о-ох?! — вигукнув Шікі.

— Шікі, я радий твоїй рішучості. Давай обидва постараємося.

— Вако?! Щ-що це взагалі таке?! — скрикнув Шікі.

— Знаєш, для мене це вже третій раз. Я вже звик. Мені здається, я вже міг би випробувати будь-який атракціон, що змушує кричати, у будь-якому парку розваг. Нас, мабуть, відправляють прямо до столиці Лімії.

Поки Шікі з криком чіплявся за мене, ми пробивали хмари, а все перед очима кружляло. Напевно, ми падали просто на поле бою. Я був доволі спокійний.

Здається, до приземлення ще є трохи часу.

Керувати падінням, безумовно, доведеться самотужки, тож, мабуть, треба діяти заздалегідь.

Ми ж говоримо про ту жінку, тож не думаю, що від неї можна чекати чогось на кшталт того, що зробив Цукуйомі минулого разу.

Так, Богиня зараз, напевно, зайнята, тож, може, покликати Томое й Міо.

… Стривай.

Томое… і Міо.

Якщо це ці двоє…

Ні, Шікі ж теж казав.

Що я маю вище оцінювати мешканців Асори.

У такому разі… так.

… Задіємо їх.

Схоже, світ і без того вже в хаосі.

(Томое, Міо)

Я встановлюю думковий зв'язок із цими двома.

Схоже, Шікі все ще важко дихає й перебуває в доволі хаотичному стані.

Накази йому я краще дам пізніше.

(… Ви цілі, Вако. Було щось серйозне?) — озвалася Томое.

(Ця Богиня! Що вона з вами зробила, Вако?! Ви ніде не поранені?!) — вигукнула Міо.

(Зі мною все гаразд, обидві. Шікі в певному сенсі відчув її, тож потім можете розпитати його для довідки. А зараз у мене є до вас обох прохання)

(Звісно. Хоч куди, ми прибудемо. Де ви зараз?) — сказала Томое.

(Залиште це мені!! Я негайно буду поруч із вами~) — підхопила Міо.

(Я, ймовірно, в небі над столицею Лімії. Але вам обом сюди не треба)

(?!!)

(Е?!)

Томое й Міо здивувалися моїм словам.

Хм, що ж робити?

Крилаті й ґорґони все ще викликають у мене тривогу.

У такому разі…

(Томое, Міо, тут ми з Шікі якось упораємося. Тому ви дві, а ще високогірні орки та туманні ящери, якщо знайдуться охочі, — можете взяти їх із собою)

Я на мить замовк.

Томое, мабуть, зрозуміла, що я хочу сказати. У відчуттях на тому боці змішалося те, що неможливо передати словами, і я навіть крізь зв'язок відчув той настрій.

(Займіть Каленеон)

Я не можу дати детальних вказівок.

Бо сам майже нічого не знаю про це місце.

Тому, сказавши це, я додав кілька грубих настанов і передав Томое та Міо в руки Шікі.

Я обірвав думковий зв'язок і глибоко вдихнув.

Ну що ж, тепер…

Дивно, але чим ближче було поле бою, тим яснішою й холоднішою ставала моя голова.

Урешті-решт я все одно такий — подібні речі мене збуджують.

Наче я розламав шкаралупу й змінився.

— Шікі, я контролюватиму падіння, тож можеш, будь ласка, огорнути нас темрявою, щоб сховати наші постаті?

— З-зрозумів. Я спробую.

— А після цього…

Я зміг побачити велике місто, охоплене вогнем.

Ми ледве встигли.

Відстань уже була такою, що я міг розрізнити: ніч освітлює не місячне світло, а заграва палаючого міста.

Наші з Шікі постаті, слідуючи за золотим променем, огорнула куля темряви, і ми стрімко увірвалися в столицю Лімії.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— … Гей, Міо, — озвалася Томое.

— …

— Кипить усередині, так?

— … Так. Аж до тремтіння, — відповіла Міо.

Не дивлячись одна на одну, Томое й Міо, які були в Асорі, стояли обличчям уперед із заплющеними очима.

Втручання Богині. Друге викрадення їхнього господаря.

У них обох було багато слів, які вони хотіли сказати Шікі, що був разом із Макото, але, отримавши шок від слів Макото, вони забули про таку дрібницю.

Це був наказ, який дав їм відчути зміну в ментальності Макото.

— Отже, тепер в Асорі настануть чотири пори року, чи не так? Ти, мабуть, щаслива, Томое, — сказала Міо.

— Фу-фу, говориш очевидне, Міо. «Щось таке» зараз не має значення.

Томое тремтіла від радості, яка вже керувала її тілом, і, поки її бойовий запал невпинно зростав, кутики її губ піднялися.

Чотири пори року, про які вона мріяла.

І все ж це власне бажання вона назвала «щось таке».

— Уперше! Уперше Вака сам наказав нам битися заради нього, іти на поле бою. Ясно, то ось яке це відчуття… Вака бажає Каленеон і наказав нам здобути його. Хе-хе-хе-хе!!!

— Серйозно… Я, звісно, й так щаслива рухатися заради тієї людини, але коли він покладається на нас ось так і залишає справу нам, я не знала, що це відчувається настільки добре, — мовила Міо.

Найважливішим для цих двох дівчат була реальність того, що Макото дав їм спонтанний наказ.

До цього Макото багато чого в них просив і не раз віддавав накази.

Але тоді, замість того щоб бути чимось, чого він по-справжньому бажав, усе це мало якийсь інший прихований намір.

Навіть інформацію про Каленеон він отримав від бібліотекарки Еви, яка працювала в Академії Ротцґарда.

Та цей край був пов'язаний із батьками Макото, тому він мав до нього сильний інтерес.

Він багато думав про це сам і дійшов висновку, що він цього «бажає».

Їхній господар, Місумі Макото, сказав, що хоче цього. Вони здобудуть це за його наказом і піднесуть йому.

Вони виконають особисте бажання свого господаря.

І це робило їх нестерпно щасливими.

— Він сказав: «Для початку досить буде хоча б місця, яке я показував», але… ти ж розумієш, Міо?

— Звісно. Увесь регіон, раса демонів, а також усі причетні сторони зникнуть.

— Угу, я б хотіла просто зараз кинутися туди й усе рознести. Але, здається, Вака визнав і раси, що мешкають в Асорі. Ми маємо розділити цю радість і з ними. Як слуги Ваки, що живуть в одній Асорі.

— … Так. Ящери й орки, так?

Макото дав їм мінімум інструкцій.

«Те місце, яке Томое минулого разу показувала на карті, територія, де колись були землі Каленеону, — здобудьте цю місцевість», — саме це він наказав.

І при цьому він не лише призначив Томое та Міо, а й сказав, що не заперечує, якщо до них приєднаються високогірні орки та туманні ящери, якщо самі того захочуть.

Для Макото, який досі бачив у напівлюдях і мамоно Асори лише тих, кого треба захищати, і друзів, такі слова були зовсім не характерними.

Але він і справді це сказав.

Він мовив «ті, хто захоче взяти участь», але Томое й Міо були певні: щойно вони розкажуть усім про обставини, не лише загін, що був у режимі очікування на випадок виклику до Ротцґарда, а й інші також озброяться й забажають долучитися.

Насправді Томое навіть відчула, що ящерам, яких покликали до Ротцґарда, дісталося найменш привабливе завдання.

Двоє вже пройшли через усю резиденцію Макото й виходили разом із військами, що були в особняку. Вони розповідали про обставини кожній расі.

Томое попрямувала до земель, де жили ящери; Міо — до земель орків. А трохи згодом здійнявся рев.

Бойовий клич радості.

Томое й Міо задоволено кивнули й, зі стриманим виразом обличчя, оголосили воїнам слова Макото та його мету.

— Вака теж б'ється в іншому місці. Слухайте сюди: ми піднесемо Ваці бездоганну перемогу, — промовила Томое.

— Вака визнав усі дні, які ви присвятили тренуванням в Асорі. Не можна знехтувати ні його довірою, ні власними зусиллями. Покажіть на випробуванні все, на що здатні! — додала Міо.

Слова очільниць, Томое й Міо, тихо рознеслися навкруги.

І в той же час в Асорі з'явилася велетенська Туманна Брама — рідкісне тут явище.

Для цього моменту не існувало слів.

Ідучи слідом за цими двома, змішані загони ящерів та орків мовчки перейшли крізь браму й зникли.

Можливо, вони не хотіли, щоб вогонь усередині вирвався назовні хоча б на мить, тому тримали роти закритими й навмисно накопичували його до тієї миті, коли він вибухне.

У цей день для Асори настав її перший військовий похід.