Розділ 158 — Викриття Вбивці Драконів

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— У такі моменти я навіть заздрю твоїй живучості: завдяки регенерації ти можеш оговтатися від будь-чого.

У залі для аудієнцій, що занурилася в тишу.

У місці, яке цілком перетворилося на майданчик для споглядання зоряного неба, я опускаю захисну стійку.

— Тобто ти можеш перейти в стан, у якому здатен битися проти нинішнього мене майже на тій самій швидкості, так? І що тобі навіть не потрібна регенерація — тут уже лишається тільки сміятися! — вигукнув Іо.

Іо, що відновився досить швидко, запускає комбінацію всіма чотирма руками.

Його ціллю є мої груди.

Усі чотири удари були стилетоподібними. Після того як мене відкинуло й по дорозі я проломив кілька колон, у мене перехопило подих.

Боляче.

Я думав зняти маскування й стерти ефект того його предмета самопожертви, але коли перевірив можливості цього костюма для трансформації, який Міо так скромно зробила, я дещо знайшов.

Усередині шолома на сітківку проєктується футуристичне тривимірне зображення інструкції.

Наскільки ж безглуздо тут усе високотехнологічно.

Те, що з позначкою павука, — це, виходить, список особливих технік.

Я не використовував нічого, крім удару ногою, і перед самим ударом там ще було якесь мудроване введення, але мені здалося, що я просто виснажуся, якщо це робитиму, тож я вирішив пропустити.

Коли я це пропустив, чемний голос повідомив мене про помилку введення і про те, що буде штраф: шкоду знижено на 40%.

Де тут іграшка, а де все серйозно, я вже зовсім не розумію.

Примусове скасування трансформації.

Судячи з коментаря Міо, це можна використовувати, коли ворогом з'являється щось на кшталт героя.

Пораду Міо: «Скористаєтеся цим — і самі станете темним героєм!» — я пропустив повз вуха.

Розібравшись у можливостях цієї здібності, я зрозумів, що це різновид магії розвіювання з дуже суворими обмеженнями.

Закляття набагато простіше у використанні, ніж це, але якщо подумати про зв'язок між Іо та Роною, цей варіант кращий.

Принаймні моє обличчя не буде розкрите.

До того ж умова обов'язкового фізичного контакту з ціллю у випадку Іо насправді дуже проста.

Навіть якщо я просто чекатиму, він усе одно сам полізе на мене.

І, схоже, атакувати він так і не перестане.

— Ця витривалість іде не лише від твоєї броні. Навіть якщо ти використовуєш посилювальну магію, я не можу вважати тебе г'юманом, — сказав Іо.

— Сприйму це як комплімент. Навіть коли ти проводиш настільки невибіркову атаку, твоєю ціллю досі лишаюся я. А що з героєм?

— … Реакції моїх підлеглих майже зникли. Замість шукати героя серед цього завалу, я спершу розберуся з тобою. На щастя, у мене ще лишається кілька годин.

— Якщо не помиляюся, той, хто здійснив цю атаку, мав бути твоїм союзником. І що це означає?

— Тобто ти знаєш. Ти й справді ще більш невідома істота, ніж здавався. Але якщо ти знаєш про них, то маєш знати і про те, що це не ті, на кого можна накинути нашийник, так? Їхні ікла просто випадково не були спрямовані проти нас, тому ми ними користуємося. Ось і весь наш зв'язок.

— … Зрозуміло.

— І що це в тебе за стійка? Що ти тепер збираєшся мені показати?

— Хто знає. Просто дивись.

Я підводжуся напівзігнутим і високо піднімаю праву руку.

Ребро долоні спрямоване на Іо.

Іо обмінює свою душу на силу. Я знаходжу ядро магічної формації, що вкриває його тіло світловими частинками.

У коментарі Міо було щось на кшталт: «Використайте око свого серця, щоб знайти слабке місце супротивника». Це взагалі нічим не допомогло.

Я розширюю «Сакай» до меж, що охоплюють мене та Іо, й схоплюю потік сили.

Адже я рефлекторно перейшов у захист, коли на мене посипалися світлові мечі.

Те, що я зміг миттєво перемкнути все назад, мабуть, і є плодом моєї тяжкої праці.

Бачу.

У нього на правому плечі, біля самого суглоба, так.

— Тоді покажи мені це! — крикнув Іо.

— …

Іо, який прийняв м'язову кару й отримав лякаюче прискорення, мчить на мене по прямій.

За самою своєю природою велетень уже становить загрозу.

Вага їхнього тіла — це зброя.

А якщо ця вага походить ще й від його м'язів, небезпека зростає в кілька разів.

Я вважаю, що якщо велетень опанує бойові мистецтва, то г'юман, який від природи безнадійно програє в масі тіла, не матиме жодного шансу.

Великий, швидкий і міцний.

Як же добре, що я не зустрів подібного в Японії.

— ?!

Я заспокоююсь і фіксую приціл.

Але Іо раптом відштовхується від землі й стрибає в повітря.

Це збиває!

Збиває, але це те саме холодне відчуття, яке я вже відчував, коли бився з ним.

Не звертаючи на нього надто багато уваги, я розподіляю свідомість на кілька ділянок простору.

…

Нехай це буде взаємний обмін ударом.

Його нинішню найсильнішу перевагу, ту зброю, я зараз відберу.

Я збиваю удар ногою, що наближався до мене.

Якби я прийняв цей удар, навіть не зважаючи на шкоду, моя стійка б зламалася.

Але з напівзігнутої позиції я досить легко його уникаю.

Вдалося.

Я не зміг знайти ту шпарину, яка мала з'явитися після приземлення.

Дві руки тягнуться, щоб схопити мене за голову.

Ось він.

— «Злам закляття»!

— !!!

Наче рубаючи знизу вгору, я розсікаю правим передпліччям праве плече Іо.

Усе пішло за задумом: я провів пряму лінію через місце найбільшого скупчення сили Знака Троянди, аж поки моя права рука не сягнула підлоги.

Мене схопили за голову й жбурнули геть.

Серія ударів кулаками не дотягнула навіть до десяти, перш ніж зупинитися.

Якщо тільки це, проблем немає.

Костюм скрипить, але до руйнування не доходить.

До мого обличчя летить удар ногою.

Я підтискаю тіло й сам б'ю ногою, зустрічаючи його тією ж атакою.

Навіть якщо я прийму кілька ударів, щойно я зруйную найсильнішу зброю супротивника, далі стане легше.

Віддача від цього вища, ніж кількість ударів, які я вже прийняв.

— Фух…

Я видихаю.

Я роблю дихання настільки глибоким, наскільки можу.

Повертаю серце до тієї межі, де вже не переходжу на холодний бік.

І дивлюся на Іо.

Він так і стояв на місці.

Місце, яке я розсік, уже загоїлося.

Як і очікувалося від його регенерації.

Однак.

Від його тіла більше не йшло світло.

— … Що ти зробив? — спитав Іо.

— Я зруйнував Знак Троянди.

— Зруйнував, кажеш?!

— Саме так. Зруйнував. Утрачене вже не повернеться, але тієї сили вже немає.

— Неможливо. Настільки божевільна річ — це просто…

— Запасних предметів такого типу в тебе не повинно бути. Ти все ще… збираєшся битися?

Іо, Софія і ще Лансер.

Я не хочу битися з ними всіма одночасно.

Хоча якщо спитати, чи можна ще жити або користуватися цим замком, моя відповідь — ні.

Якщо я битимуся тут із подібними людьми, це місце без сумніву перетвориться навіть не на пустир.

Після тих світлових мечів і вибуху зі столицею вже покінчено.

Їм або доведеться зробити столицею інше місто, або з нуля будувати нову.

Гадаю, цим ходом раса демонів виграла щонайменше два-три роки проти Королівства Лімія.

Я не знаю, якої шкоди зазнала Ґрітонія, але навіть якщо Стелла буде втрачена, раса демонів усе одно отримала з цього достатньо переваг.

Щоправда, поки герой у доброму стані, я не думаю, що Іо й нечисленні війська раси демонів, які ще лишилися, мають намір відступати.

— Цар драконів, що живе вічно…

— ?

— Софія… це, посилювальна арія? Чому ця жінка раптом з'явилася в столиці? Що сталося з Імперією? — сказав Іо.

Посилювальна арія.

Після слів Іо я помічаю голос, що відлунює по всьому моєму тілу.

Це справді голос Софії.

Вона не просто кричить голосно — вона співає арію.

Вона в небі.

Я вже визначив її місце.

… Хоча з кимось на кшталт неї це, мабуть, марно.

Те, що вона зараз робить, — навмисно продовжує арію у відкритому просторі, щоб її голос луною розносився й урочисто оголошував закляття. Особливий тип арії.

Я бачу досить значне підвищення сили.

Просто сама структура закляття легко читається, а противнику легко підготувати контрзахід.

Інакше кажучи…

Якщо це закляття, яке бачать уперше, воно досить ефективне.

І навіть так, у містах і замках є бар'єри нейтралізації великомасштабної магії, тож навіть якщо посилити магію, яка діє як артилерія, і вистрілити нею по місту, великого сенсу в цьому немає.

Те, що в них є бар'єр, який нейтралізує магію певного рівня, доволі добре продумано.

Якщо це слабше закляття, його виявлять ще на етапі посилювальної арії, тож місто, найімовірніше, вживає заходів і в цьому напрямку. До того ж самої сили, як правило, недостатньо.

— Клинковий Дракон, Водяний Дракон, Вогняний Дракон, Тіньовий Дракон…

Яка довга арія.

До того ж потік спрямований усередину.

Це навичка посилення для самої себе?

Наскільки я пам'ятаю, підтримувальна магія з арією, яка накладається на себе, має досить жорстоку ефективність.

Іо, мабуть, теж намагається зчитати справжній намір Софії. Він дивиться на її фігурку, схожу на зернятко, що зависла в небі.

Якщо навіть її формальний союзник цього не знає, то я й поготів не зрозумію.

Але я підготуюся.

Схоже, арія Софії ще триватиме деякий час, а Лансер, здається, уже спустився до міста, але не показує особливого руху.

Шікі теж у тому стані. Якщо не брати до уваги, чи зможе він перемогти Лансера, то стримувати його він, найімовірніше, зможе.

Після цього мені лишається тільки молитися, щоб старша не наробила нічого безрозсудного.

Уперше бачу старшу такою метушливою.

Наскільки я пам'ятаю, це була людина, яка завжди все закінчувала зі спокійним виразом обличчя…

Коли живеш в іншому світі, багато речей справді інші, га.

Не випускаючи Іо з поля пильності, усередині костюма я перевіряю посилення тіла й побудову магічної сили.

Реванш із «Вбивцею Драконів», еге ж.

— Усе інше — пропустимо! — вигукнула Софія.

— Га?!

Я мимоволі видав здивований звук.

Сила стрімко збирається біля Софії.

Яка безглуздість!

— Здохни.

Цей голос уловив мій «Сакай», і він віддався в моїх вухах, коли я саме розвертався.

Він долинув тієї миті, коли спалах прямою лінією метнувся до маківки моєї голови.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Я стою навпроти Софії.

Відчуваючи погляд Іо в себе за спиною.

Прокляття, костюм…

— То ти й від такого не помираєш, га. І мало того — я лише знищила костюм, а ти сам лишився неушкодженим. Як і завжди, ти надто цікавий, — сказала Софія.

Знайома мені хижа усмішка.

Меч того ж кольору, але менший за той, що лишився в моїй пам'яті.

Навіть якщо я вже знав це через «Сакай», відчуття, коли стоїш перед цим віч-на-віч, як і слід було чекати, інше.

— Софія Бруга, — сказав я.

— Так, саме так. Для мене честь, що ти мене пам'ятаєш. Після того разу багато чого сталося. Я була певна, що від чогось такого ти не помреш.

— Я трохи сподівався, що тебе прибив той так званий «Диявол». Але, як і очікувалося, ти досі жива.

Хоча я з ним ледь-ледь не розминувся.

Серйозно, яка ж вона щасливиця.

— ? Про що ти взагалі говориш? Але я рада. Ти все ж витримав це. Ти набагато сильніший за того геройчика з Імперії.

— … Ти вбила героя?

Гей-гей.

Якщо вона вбила героя, Богиня точно розлютиться.

Може, Богиня навіть сама втрутиться.

Софія й це збирається приймати на себе?

— Ні. Поки що ні. Він показав мені дещо цікаве, тому я його відпустила.

— Схоже, я теж тебе розважив, тож як щодо того, щоб на сьогодні просто піти?

— Неможливо. Ми з Лансером визнали тебе перешкодою. Ти, напевно… ні, безумовно станеш для нас на заваді.

— … Інтуїція?

— Так. Цього разу я неодмінно розсічу на шматки ту твою оборону.

Я відчуваю, як жага крові в очах Софії піднімається майже до критичної межі.

Якщо я битимуся з нинішньою нею, мені доведеться зануритися в бій ще глибше, ніж під час сутички з Іо, інакше я постраждаю.

Але Софія — ворог.

Вона вже прямо заявила про свій намір мене вбити. Ворожішого ворога, ніж вона, годі й шукати.

Тоді що поганого в тому, щоб зосередитися?

Усе гаразд, якщо я повернуся живим.

Саме так.

Поки я не втрачу себе, усе буде добре.

— Ну що ж…

— Ви обоє, припиніть!

— ?!!

— Ой, — мовила Софія.

— Роно? Чому ти тут? — здивувався Іо.

Рона?!

Саме зараз, коли через атаку Софії моє обличчя розкрите, вона з'явилася тут?!

Наскільки ж мені не щастить?!

Богиня, необхідність трансформуватися, старша Хібікі, Софія, а тепер ще й Рона?!

Це наче грати в покер, де джокер дозволений, і тобі в обличчя раптом кидають п'яту карту!

Я так старався в Ротцґарді, тішився своєму стріту й флешу! А тепер!

Усе летить шкереберть.

Ні.

Цього разу, як не крути, все погано.

Не тільки себе й компанію — я втягнув у це навіть усіх з Асори.

Томое, Міо й Шікі теж.

Я нізащо не можу здатися.

Навіть силою, навіть усупереч їхній волі…

Навіть якщо форма і вигляд трохи змінилися, я мушу досягти цього будь-що.

Та хай я провалюся, якщо здамся.

— Софія, а ще той білий… е, ти… — промовила Рона.

— …

Усе розкрилося.

Прокляття. Коли момент настає, це стається до смішного легко.

— Рай… до? — вимовила Рона.

— Що?! Цей тип — Райдо?! — вигукнув Іо.

Схоже, Іо теж знає ім'я Райдо.

Якщо Рона описувала йому риси мого обличчя, то навіть без її появи все скінчилося б тієї миті, коли я повернувся до них обличчям.

— Ой, ти теж знаєш Рону, Райдо?

Софія каже це так, ніби тільки зараз згадала.

І сміє ж говорити так, ніби це дрібниця.

— Райдо, що все це означає? Ти ж мав зараз бути в Ротцґарді, правда? Чому ти в столиці? І чому на тебе так дивляться Іо й Софія? — спитала Рона.

— … Це…

— Схоже, він уклав угоду з Богинею. І хоче врятувати героїню Королівства й повалити Стеллу, — сказав Іо.

— Ого, Райдо. То ти ще й брехав мені, молодець. Як я й думала, ти таки пішак Богині, так? Утім, Лімії не пощастило. Якби ти не прийшов, замок і місто не опинилися б у такому стані. Якби ти подався до імперської столиці, ми з Міцуруґі не прийшли б сюди. Яка прикрість, — сказала Софія.

— … Угода. Я лише уклав угоду з Богинею. Ми просто дали одне одному обіцянку. Я не її пішак.

Після слів Іо Софія надто театрально вдає подив.

Усе руйнується.

Я відчув, як руйнується дуже багато чого.

— Райдо, ти ж обіцяв зустрітися з Його Величністю Володарем демонів, так? Тоді хіба твої дії проти раси демонів не суперечать твоїм словам?

Роно.

Хоча ти навіть не намагалася зрозуміти прихованого змісту моїх слів.

Вона, певно, каже це лише тому, що вважає мене легким.

Для неї я, мабуть, був досить зручним г'юманом, якого можна було використовувати в Ротцґарді.

Якби не Шікі, мене, найімовірніше, використали б іще сильніше.

— Це правда, що я обіцяв зустрітися з Володарем демонів. Але я не пам'ятаю, щоб обіцяв ніяк не заважати расі демонів. Роно, ти ж маєш розуміти, що я намагаюся сказати, так? Мене попросили захистити героїню й домогтися капітуляції Стелли. Це можна зробити й не вбиваючи представників раси демонів. Якщо не хочеш втрачати своїх, цього разу відступи.

— А всього кілька днів тому ти називав мене «пані Рона». Зрозуміло. Схоже, сутичка з Варіантами в Ротцґарді настільки розлютила Райдо. Не схоже було, що ти відчуваєш якусь особливу прихильність до г'юманів, тож це мало б навіть трохи полегшити твоє важке життя торговця там, хіба ні?

— … Тим, що ви повбивали всіх купців, які ставали мені поперек дороги?

— Варіанти, яких випустила раса демонів, робили все, що хотіли. Тож ніхто не змусить тебе брати на себе відповідальність і не запідозрить тебе. Це просто сталося, ось і все. Райдо та інші лише ховалися, а потім з'явилися б підкріплення з різних країн і приборкали б Варіантів. Якби ти просто повернувся до своєї справи, можливо, умови для твоєї роботи навіть стали б кращими. Той інцидент не мав би для тебе аж стільки мінусів.

— Мені не потрібна така допомога.

— … Ясно. Лярва, ні, Шікі, так? Компанія, поруч із якою є така особа. Через етику я не надто в це втручалася. Але те, що у вас була така сторона, яка діяла з тіні, стало для мене серйозним прорахунком. Подумати тільки, вдаючи наївного й доброго купця, ти зміг заручитися співпрацею тієї Лярви.

— Я трохи прибрав у Ротцґарді.

— Я вже отримала про це звіт.

— … Але ж раса демонів мала вже покинути місто?

Хіба звіт не надто швидкий?

— Так, раса демонів — так.

Отже, напівлюди?

Дивлячись на військо, яким командує Іо, я вже зрозумів, що синьошкірі демони — не єдині вороги г'юманів.

Ясно. Отже, серед напівлюдей теж був спільник.

Хай у г'юманів і є чисельність, але ті, у кого вороги з усіх боків, усе одно г'юмани.

— Це підло.

— Але я ж дотримала своєї обіцянки тобі, знаєш? Як тобі така ідея? Хочеш ще раз укласти зі мною угоду? Я всім, що маю, підтримаю твій бізнес на території раси демонів. Звісно, я не заважатиму тобі вести справи і в країнах г'юманів. І втручатися теж не буду. В обмін — відступи звідси.

— … Я ж сказав тобі, що в мене є обіцянка, дана Богині. Роно, це ти маєш швидко забрати Іо й повернутися на базу демонів. А після цього наказати особовому складу фортеці Стелла евакуюватися. Якщо лишиш їх там, це тільки збільшить безглузді жертви.

— Та Софія вже здобула силу, що перевершує силу г'юмана, знаєш? І якщо ще додати Іо, ти думаєш, що після цього залишишся цілим?

— … Мені вже багато разів казали, що я ламаю здоровий глузд. Тож не хвилюйся. Усе буде добре. Роно, а якщо хочеш — можеш і сама приєднатися. Бо, схоже, тут ти мене трохи недооцінюєш.

— Що?

Рона втратила дар мови.

Ці слова мені не дуже пасують.

Але в цій ситуації — хоч двоє, хоч троє, однаково.

Шікі впорався б і сам, але я б не заперечував, якби сюди прийшов ще й Лансер.

Зосередься, зосередься.

Мою магію вже розблоковано.

Пора показати результати моїх тренувань.

Наскільки далеко я можу зайти?

Не завадило б перевірити це на ворогах.

— Роно, це не зарозумілість. Щойно я застосував Знак Троянди, та навіть так не зміг його добити, — сказав Іо.

— ЗНАК ТРОЯНДИ?! Іо, я ж наказала тобі повернутися за будь-яких обставин! Навіщо ти скористався ним?! Я доручила Рефту берегти цю річ! Як вона опинилася в тебе?! — вигукнула Рона.

— Та хіба я міг дозволити, щоб таку річ тримали лише мої підлеглі? До того ж Рефт у минулому був моїм ад'ютантом. Він погодився зі мною. А ще, якщо я зможу тут прибрати героя, то не проти залишити шлях майбутнім поколінням. Вона ж стала сильнішою, ніж я очікував.

— Послухай-но! Ти, хто дослужився аж до генерала демонів, не смій так легко говорити про те, що помреш і лишиш шлях іншим! Це правда, що Володар, якому ми служимо, у нас один, але напрямок цієї відданості різний. Я не настільки вузьколоба, щоб не визнавати такий рідкісний тип військового, як ти, Іо. Якщо вже так хочеш лишити шлях іншим, то чому не став інструктором і не передав належно своє мистецтво?

— А, ну, вибач.

— І? Скільки часу тобі лишилося?

— Ну, це…

— Від тебе вже взагалі не йде світло… Ти вже не зможеш повернутися до метрополії?

У голосі Рони відчувається гіркота.

Ця людина все ж має почуття до своїх товаришів, так.

Ні, в Іо теж здивований вираз обличчя, тож, може, такий її вираз — велика рідкість?

Софія тримає на мені вістря меча, але не рухається.

Хоч і здивований, я нишком переводжу «Сакай» у прихований режим і завершую розширення своєї сили.

Порівняно з усією тією комбінацією нещасть, яку я вже отримав, це зовсім маленьке благословення.

— Ефект Знака Троянди зник, — сказав Іо.

— … Зрозуміло. Чи є слова, які ти хочеш залишити? Хоч би кому вони були призначені, я під свою відповідальність подбаю, щоб вони дійшли до адресата, — сказала Рона.

— Ні, ну, цей чоловік, Райдо, перерізав його.

— …

— Поки Знак Троянди був активований, Райдо силоміць його нейтралізував. Хоча я не знаю, що саме він зробив.

— … Е? Тоді, чи означає це…

— … Ще не точно, що я помру.

— !!! То так би одразу й сказав! Як оманливо!!!

— Ти краще заспокойся. Це ж ти не давала мені нормально сказати.

— У-у-у…

Рона зиркає на мене.

Ні-ні, я тут ні до чого, ясно?

Чи радше, судячи з того, що сказала Рона, вона мала б мені навіть подякувати.

— Фу-фу-фу… фу-фу-фу, а-ха-ха-ха-ха!!

Гучний сміх Софії пролунав у залі для аудієнцій.

Хоча нічне небо і видно, тут усе одно стоїть невидимий бар'єр.

Це той самий бар'єр підтримки, що тимчасово втратив дію через світлові мечі.

Як і очікувалося від столиці.

Я й не чекав меншого від замку великої держави.

Навіть будучи зруйнованим, він зроблений так, щоб знову активуватися.

Після того як вона трохи відсміялася, Софія перевела погляд на всіх присутніх.

Я подумав, що це трохи зіб'є її запал.

Але якщо це вона, то така мрія надто швидкоплинна.

— Ось як! Навіть коли Іо поставив на кін власне життя, він не зміг завдати тобі якогось серйозного удару! Фу-фу, фу-фу-фу! Як же добре, що я «вивільнилася» першою. Якщо я не буду на повній силі, можу й не перемогти.

— Повна сила «Вбивці Драконів», так.

Іо бурмоче це, ніби зітхаючи.

— Мені хочеться сховатися, — сказала Рона.

— Мені теж, — додав я.

— Не кажи так. Ти вартий цього, Райдо.

Софія робить лиху посмішку, як у дітей, коли ті вигадують якусь капость.

— А, до речі, Роно, щодо Зоряного озера.

— Що це раптом?

— Ім'я Диявола я щойно згадала.

— Га?

Ім'я Диявола?

Виходить, Софія справді билася з Дияволом, який зміг створити озеро?

І вона все ще жива.

Яка ж вражаюча в неї життєва сила.

Я навіть відчув дивну зворушеність через цю бойову маніячку.

— Нумо на реванш, Дияволе Райдо! — вигукнула Софія.

— …

— ?!

— Диявол?!

Виставивши вперед одноручний меч, огорнутий якимось червоним сяйвом і подовжений ним, Софія кидається на мене.

… Га?

Диявол?

Я?

Диявол?!

Чому мої бої з нею щоразу закінчуються ось так?!

Мої думки на мить зупинилися, але я все ж якось повернув їх назад. Хоч і стривожений, я зіштовхуюся з «Вбивцею Драконів».

Фігура Софії зникає.

Я знаю.

Це її звичний метод.

Я не знаю, звідки прийде її атака.

Саме тому я й прагнув такої сили.

На відміну від бою з Іо, я розставляю ноги на ширину плечей і стою на місці.

Я не думаю про ухилення. Це стійка для обміну ударами.

«Дзень!!!»

Різкий звук, що ріже вуха.

Отже, зліва.

— Оце так!! — вигукнула Софія.

— Мені ж довелося як слід натерпітися від твоїх раптових атак. Це лише означає, що я теж став сильнішим.

Меч Софії зупинився трохи далі від мене.

Ні, це я його «зупинив».

— А, мені здалося, що я щось відчула. Райдо, а коли ти навчився говорити? Це теж має стосунок до того, що ти став сильнішим?

Ледь змінивши вираз обличчя, Софія вільною лівою рукою хапає масу чорної темряви й штовхає її в мій бік.

І це теж видає глухий звук і зупиняється в тій самій точці, що й меч.

У цієї жінки від минулого разу збільшилася кількість елементів, якими вона може користуватися?

— Спільна мова, еге ж. Я вивчив її буквально кілька хвилин тому. Що таке, Софіє? Твої атаки взагалі не доходять. Може, скористаєшся тим червоним кі, що було раніше?

Я переводжу «Сакай» із прихованого режиму в посилений.

Щільна синювата магічна сила розтікається від мого тіла й набуває форми.

— Меч Клинкового Дракона, полум'я Вогняного Дракона. Ти справді збираєшся це блокувати?

— Це ж твоя горда атака, якою ти намагалася вбити мене одним ударом, так? Я ж кажу тобі, можеш спробувати ще раз.

Я відчув, як позаду мене Іо та Рона ковтнули повітря.

Іо поки не рухається.

Чи, може, він вираховує можливість спільного фронту так, щоб не зачепити Софію?

Тонкий меч Софії знову огортається сильним червоним сяйвом і видовжується.

Ось воно.

— Тоді перевіримо. Я ще й викрию той твій трюк, який ти щойно провернув! — вигукнула Софія.

Спалах.

Я навіть не приймаю стійку проти меча, що летить прямо спереду, а просто спостерігаю за ним.

Софія пішла напролом. Її меч зіткнувся із синюватою магічною силою, що огортала мене.

І тоді…

Від її рубального удару залишився кольоровий слід, а щойно Софія відскочила — пролунав вибух.

Зовсім як ті світлові мечі. Невже Софія спеціалізується на вогняному елементі?

Поки зір прояснювався, у мене промайнула ця думка.

— Постать г'юмана… Її створено з магічної сили? Ні, але ж це… неможливо! — вимовила Софія.

— … Отже, ось яка в нього… справжня броня, — сказав Іо.

Як і слід було чекати від генерала демонів.

Тепер, коли я її не приховував, він міг і побачити, і проаналізувати цю силу.

Я не надто швидко міркую, тому не хотів покладатися на складну, хоч і неймовірно могутню здібність. Мені потрібна була проста сила, що не втратить своєї ефективності навіть після того, як ворог збагне її природу.

І ось результат.

Навколо мене з магічної сили постав силует верхньої половини людського тіла — трохи більший за Іо.

Це тіло цілковито складалося з моєї магічної сили.

І хай вороги бачать його та знають, як воно працює: від раптових атак воно все одно захистить. А головне, завдяки цьому способу навіть я, не здатний застосувати багато магічної сили одним закляттям, можу залучити величезний її обсяг.

— … Це ж не бар'єр проти фізичних атак, так? Райдо, ти при здоровому глузді? Мало того, що в тебе й так була така захисна сила, ти ще й здобув іншу оборонну навичку?!

— Я можу легко витримати посилений удар «Вбивці Драконів». Тепер я впевнений у собі, Софіє.

— Жодного закляття не було! Ніякої віддачі, властивої бар'єрам! Як це розуміти? Ця штука ж справді зупинила мою атаку фізично, хіба ні?!

На обличчі Софії з'явився вираз, якого я ніколи раніше в неї не бачив.

Невже вона аж настільки покладалася на свій удар?

А може, ця нова здатність зовсім не вписувалася в її уявлення про мої можливості.

А, тепер розумію, чому цей вираз видався мені знайомим.

Так само дивилися на мене Томое, Міо та Шікі.

— Так. Я можу матеріалізувати магічну силу. І можу повернути її до природного стану. Мінус у тому, що я не можу прибрати її видимість, але в мене й так був інший спосіб її сховати. А щодо захисту — ти щойно сама все побачила.

Ні удар Софії, ні подальший вибух не пошкодили тіло з магічної сили (поки що називатиму його так).

Ну, звісно, воно не лише захищає.

Та й у нападі ця здібність дає несправедливу перевагу.

… У мене було чимало труднощів.

І з самою матеріалізацією, і з доменом, і з формою.

У підсумку я орієнтувався на одного персонажа з файтингу, у якого був дух.

— Матеріалізація магічної сили, га. Я ніколи про таке не чула.

Слова Софії.

Ну так.

Поки пані Ева не показала мені ту дисертацію, я теж не мав про це жодного уявлення. І навіть серед інших праць нічого схожого не було.

У цьому світі це техніка, від якої давно повністю відмовилися.

— Роно, а що таке матеріалізація магічної сили? Створення речей із магічної сили? — спитав Іо.

— Гадаю, це дещо інше. Те, що робить Райдо, це… надання магічній силі фізичного атрибута. Принаймні, я так думаю.

— Тобто та маса магічної сили, яка має форму верхньої половини г'юмана, якщо захоче, зможе ще й кулаками битися? Хіба це не круто?! Якщо таке можна розгорнути подібним чином, маги теж зможуть посилити свою оборону! — захопився Іо.

— Так, мабуть. Але… навіть раса демонів відмовилася від цієї техніки. Співвідношення витрат і результату просто надто жахливе.

У голосі Рони звучало щось схоже на кошмар. Вона дивилася на г'юманоподібну форму і на мене очима, повними недовіри.

— Іо, якби тобі запропонували використати одну золоту монету як матеріал, щоб зробити з неї мідяк, ти б вважав це вражаючим?

— … Ні? Я б радше сказав, що це тупо.

— От саме. Це буквально воно. Матеріалізація магічної сили просто надто незбалансована. Якщо чесно, вона аномально неефективна. Хоча в перетворенні певних речовин на магічну силу все ж є простір для досліджень.

— Це відрізняється від фізичних бар'єрів?

— Софія ж щойно сказала, так? Фізичний бар'єр — це закляття, яке активується у відповідь на атаки зброєю чи кулаками. Те, що робить Райдо, — це… навіть не магія. Я не розумію. Чому Райдо отримав таку навичку?

Рона бурчить, водночас розпитуючи.

— Софіє, цього разу моя черга.

Для мене, хто скільки б не мав магічної сили, усе одно не вмів нормально її використовувати, ця сила відкрила безліч можливостей. Справді революційна річ.

Передусім — «Вбивця Драконів» переді мною.

Спершу я переможу саме її й здолаю одну зі своїх травм.