Розділ 159 — Усвідомлення, що він — Диявол

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Хоч воно й таке велике, швидкість у нього не надто вже й особлива!

Ухиляючись від кулака, який випустило тіло з магічної сили, Софія стрибає на ближню дистанцію.

Вона сипле на мене кількома атаками своїм мечем, вкритим червоним світлом.

Але вони не доходять.

— Ну, я ж не майстер бойових мистецтв. У будь-якому разі, удари в тебе справді сильні. Навіть не порівняти з минулим разом.

— … Ще б пак! Це ж —

— Сила драконів, так? Якщо врахувати арію, ти позичила силу ще якогось Вищого Дракона?

— А як тобі таке?!

Навіть не відповіла.

Фігура Софії зникає.

Мабуть, це її хвалена телепортація.

Тільки тепер вона трохи відрізняється від колишньої.

Тоді вона мінялася місцями з мечами, але зараз, схоже, використовує для телепортації інший метод.

Це сила тіньового дракона чи щось таке?

По діагоналі попереду, в повітрі, я відчуваю її присутність.

Наче закинувши меч за спину, вона готує його, а біля її грудей висить червона сфера.

Дальня атака?

Софія змахує мечем по діагоналі, залишаючи слід.

У ту ж мить червона сфера перетворюється на щось схоже на лазер і летить до мене.

Я рефлекторно зупиняю його рукою тіла з магічної сили.

Розчавлюю й стираю.

— Хм-м, це було схоже на лазер. Це сила вогняного дракона, про яку ти згадувала в арії? Якщо говорити про Вищого Дракона вогню, то це мав би бути багряний вогняний дракон «Багряне Сяйво» Акарі, так?

— … І це теж не спрацювало. А «Багряне Сяйво» ж має найвищу атакувальну силу серед раси драконів.

Вбивця Драконів, що приземлилася, дивиться на мене палаючими очима.

— Не пригадую, щоб мене ненавидів якийсь дракон.

Насправді мене і так занадто сильно любить один дракон із двома статями, і це вже створює проблеми.

— Ой, не хвилюйся. Річ зовсім не в тому, що Райдо ненавидять!

Не вчиться.

Вона знову кидається на мене.

Відбиваючись, я теж переходжу в атаку.

— !!!

Від кулака знову ухиляються, і з його поверхні розгортається магічна формація. З неї вистрілює лазероподібна атака, схожа на ту, якою щойно била Софія.

Але… Тц.

Це була раптова атака, і все ж вона встигла заблокувати її мечем.

Як завжди — божевільна інтуїція і неймовірний меч.

Але це не привід перейматися.

Це тіло з магічної сили ще й служить для посилення моїх заклять.

Власне, це його головне призначення.

Я утримую магічну силу, що вийшла з мого тіла, у просторі навколо себе.

Налаштовую «Сакай» на сприйняття.

Бо з її атакувальною силою немає потреби вмикати посилення, навіть якщо її міць зросте удвічі.

— А як щодо… цього?

Я дивлюся туди, де Софія відступила, і промовляю коротку арію.

Передня частина тіла з магічної сили породжує кілька хвиль.

Кульки розміром із пальці відділяються від людської фігури й зависають у повітрі.

— Це… оборонний механізм?

Мабуть, зрозумівши, що я збираюся зробити, Софія бурмоче, майже стогнучи.

— Це не лише він, правда ж, Софіє?

Щойно кульки ледь здригнулися…

На Софію полетіли кілька малих променів, схожих на лазер.

Пучки світла, числом не менше сотні, летіли на Софію, але вона використала свою звичну телепортацію й ухилилася.

Але це марно.

Її телепортація — не та, що дозволяє тікати в інший простір.

Вона лише переміщується в інше місце.

До того ж, судячи з того, що я побачив, у неї є доволі жорстке обмеження за дистанцією.

Так.

Ось вона.

Через «Сакай» я знаходжу Софію, яка ховається за уламками.

І всім тим променям, що летіли в стіну, втративши ціль… я повідомляю її місцезнаходження.

— Вони завернули?!

Усі промені змінили напрямок і рвонули до купи уламків, за якою ховалася Софія.

Лазероподібна атака, що вигинається.

Це ж одна з чоловічих мрій! «Натто-ракети» теж непогані.

Примітка перекладача: «натто-ракети» — японський жаргонний вираз про залп безлічі ракет, чиї димні сліди тягнуться й переплітаються, наче липкі нитки натто (ферментованих соєвих бобів). Такі сцени часто пов'язують з аніме про мехів і так званим «цирком Ітано».

Голос Рони, який долинув ззаду, був сповнений подиву.

Втім, властивість самонаведення не така вже й рідкість.

Те, що я щойно зробив, було не самонаведенням, а радше додаванням нового вводу. Хоч виглядає майже однаково.

Вибух.

Я не можу визначити місцеперебування Софії.

Отже, шкоди вона все ж зазнала.

Я обертаюся назад.

Іо та Рона дивляться на мене.

— Іо, краще облиш цю небезпечну стійку. Якщо ти збираєшся лізти під руку, я вживу належних заходів.

— Мені здається, наш бій іще не завершився, — відповів Іо.

— Ясно. Я тебе попередив, добре?

— Райдо, ця штука там — це вся твоя магічна сила? — спитала Рона.

— Роно, я не маю наміру відповідати на це. Але дам тобі пораду. Швидко відведи своїх людей зі Стелли. Схоже, я скоро з цим покінчу.

Іо стояв обличчям до мене в бойовій стійці.

Він того ж типу, що й Софія, тому спільний фронт для них незручний.

І все ж він досі намагається втрутитися в мій бій із Софією.

— А, точно. У тебе й така атака була, Райдо? — почувся голос Софії.

О?

Серед диму стояла Софія.

Я не думав, що вона вийде зовсім неушкодженою.

— Ти вже майже як Іо. Вивчила регенерацію? Може, покличеш Лансера?

— Я його кличу. Тільки він, здається, не слухає. Схоже, твій слуга його не відпускає, знаєш?

— А-а, ясно. Тоді давай уже закінчимо з цим, Софіє.

— … Чотири Вищі Дракони, — мовила Софія.

— Га?

— Не тільки Міцуруґі й Водоспада, як минулого разу. Тоді, біля озера, я розійшлася, тож з'їла ще й «Нічний Покров» і «Багряне Сяйво».

З'їла?

Вона не заручилася співпрацею Вищих Драконів?

— …

— Я усвідомила в собі здатність пожирати силу драконів і асимілювати її. Я можу хвалитися, що є найсильнішою серед авантюристів, але до цього я ще й отримала силу чотирьох Вищих Драконів. У мене достатньо сили, щоб знищити навіть країну.

Країну?

Лише з цим рівнем?

— Далі будуть «Піщана Хвиля» Сазанамі й «непереможний». Якщо я вб'ю цих двох, то досягну щабля, на якому зможу пожерти навіть «Тисячу Барв».

Із тих Вищих Драконів, яких я знаю, це всі.

Серед семи Вищих Драконів четверо вже всередині неї, і все одно вона не може мене зачепити. Для неї це, мабуть, серйозний шок.

І ще… Рут.

Схоже, її мета якось пов'язана з Рутом, але… мені ще й його долю на собі тягнути?

Потім я на нього за це поскаржуся.

— Яке перебільшення. Ти справді здатна зруйнувати країну лише з такою силою?

— Більш ніж достатньо. І той Іо там теж. Він теж здатен знищити невелику країну. Армія — це лише сила, в яку збиваються слабкі. Для тебе й мене такі речі лише мішені. Сила окремої особи сама по собі є національною силою.

— …

Невже це так працює?

Я завжди вважав, що окремі люди безсилі проти зграї на кшталт армії.

І справді.

Дивлячись на стан цього міста й перебіг битви, я й сам подумав: «І це все, на що вони здатні?»

Навіть якщо це була раптова атака, я не міг не дивуватися, що армії й лицарські корпуси виявилися ось такими.

Можливо, цей світ набагато «слабший», ніж я спочатку вважав.

— Серйозно. Те, що в мене зі шкіри лізе луска, — це просто потворно. Як ти смієш.

Сила Софії піднімається ще на один щабель.

Чотири різнокольорові сили, що жили в її тілі, разом із її власною силою почали зливатися в щось на кшталт мармурового візерунка.

Колір її шкіри трохи темнішає.

Як вона і сказала, на ній ледь видно щось схоже на луску.

Нігті подовжилися, а очі стали такими, як у Томое, ближчими до залишків драконячої природи.

Тепер вона більше схожа не на Вбивцю Драконів, а на когось із драконкінів.

— Трансформація? Не знаю щодо Ґроунта, але не думаю, що ти зможеш перемогти Шін і Рута.

— ?! Шін і Рут. Схоже, кількість речей, які я змушу Райдо мені розповісти, зросла.

— Для тебе це неможливо.

— Якщо не рахувати «непереможного» дракона Шін, ім'я Вищого Дракона «Тисяча Барв» майже нікому не відоме. Я змушу тебе багато чого мені розповісти. Перш ніж ти помреш!

— Ясно. А я останнім часом доволі часто з ним їв.

— Як довго ти ще зберігатимеш цей зверхній тон?!

Софія торкається тіла з магічної сили.

Скільки разів ти ще збираєшся повторювати одне й те саме?

Ні.

Вона торкнулася людської форми без меча в руці.

В ту ж мить, коли я подумав, що вона задумала, з руки Софії вирвалася густо-чорна, схожа на багно, темрява.

Я відчув, що в тих місцях, де ця темрява прилипла до тіла з магічної сили, його міцність знижується.

Меч Софії, що засяяв ще сильніше, точно спалахує на чорній мітці.

— Хе-е.

Подаючи голос, я водночас атакую Софію.

Склавши кілька магічних конструкцій, я вистрілюю ними з людської форми.

Сферичні списи.

Кілька атак вилетіли й навіть уразили ціль, але…

Вона не зупинилася.

Можливо, вона активувала миттєве лікувальне закляття — не зважаючи на поранення, вона продовжує рубати, рубати й рубати.

Прикриваючи лише життєво важливі місця та праву руку, вона відновлює все, що дістає ушкоджень.

Схоже, вона вирішила, що настав вирішальний момент бою.

О.

І Іо теж саме зараз іде в атаку, так?

Я відчуваю, як Іо мчить на мене ззаду.

У мене «Сакай» розгорнутий у режимі сприйняття, тож я можу блокувати раптові атаки.

Схоже, Рона намагається його зупинити.

Як і Софія, Іо, мабуть, теж вирішив, що це шанс.

— Райдо, не думай про мене пога… — почав був Іо.

— Іо, чому б тобі не повернутися? Я ж уб'ю тебе, знаєш? Минулого разу це була порада, цього разу — попередження.

Я пильно дивлюся на Іо й кажу це.

Скутий Іо.

Його тримає рука людської форми.

Третя рука.

— Що?!

— Те, що воно г'юманоподібне, не означає, що воно обмежене лише двома руками. У тебе самого ж чотири.

Прямолінійно.

Обертаючи його обличчям до зоряного неба, я піднімаю його вгору.

Попередивши заздалегідь, що вб'ю, якщо він знову повернеться.

Утім, найімовірніше, він уже не повернеться.

— Ракетний Кулак! Жартую.

— Уо-о-о-о?!!! — заволав Іо.

Я відокремлюю руку й запускаю її на великій швидкості.

Схоплений Іо не зміг звільнитися і, все ще борсаючись, зник у зоряному небі.

Убивати його було трохи марнотратно, тож, куди б він не впав, повернутися на батьківщину він, мабуть, зможе.

Я запустив його в бік Стелли, тож проблем бути не повинно.

— Не відволікайся!!

Вигукуючи це, Софія вкладає в рубальний удар усю силу.

Ага, це буде важко підтримувати.

Бо чорні мітки вже стоять тут і там.

Кії—н!!!

Пронизливий звук.

Людська форма розсипалася.

— Тепер —!!

Ну що ж.

Ґагіх—!!

— !!!!

Я ж ніколи не казав, що не можу відбудувати її знову.

Те, що вона щойно зруйнувала, миттєво з'явилося знову й зупинило її меч; не впускаючи тієї миті замішання, спричиненого відновленням, я хапаю Софію рукою людської форми.

— Цікаво, наскільки добра в тебе захисна сила в такій формі?

Кулак, що міцно стиснув її, разом зі світлом випускає жар і вибухає.

— А-а-а-а!!

Справжній крик болю.

Це вперше я чую, щоб голос Софії звучав так.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Дивлячись на бій, що відбувався просто переді мною, я відчула страх.

Емоцію, майже тотожну чистому жаху.

Іо, побачивши, ніби Райдо почав програвати натискові, вирішив теж втрутитися в бій.

Але з ним розібралися в одну мить.

З найсильнішим генералом нашої славетної армії.

Це сталося зовсім недавно.

Г'юманоподібна магічна сила Райдо виростила третю руку десь із-під пахви, схопила Іо й, не зупиняючись, відокремилася від тіла та полетіла в небо.

Іо не може користуватися телепортацією.

Розумію. Якщо дивитися реалістично, його просто викинули з цього бою.

Якщо Райдо здатен на такий прийом, Іо просто нічого не зможе йому протиставити.

Якщо піти його шукати, можливо, він і зможе повернутися до бою, але реальність така, що два генерали демонів не можуть навіть наблизитися до цього рівня.

Ситуація просто погана.

Єдине, на що я сподіваюся, — козир Райдо це саме те тіло з магічної сили.

Безсумнівно, та штука клопітна.

Маса магічної сили, яка навіть може використовувати закляття. Простою арією вона здатна миттєво активувати магію.

Більше того, доки в нього є магічна сила, схоже, вона навіть може регенерувати.

Вже сам факт того, що він здатен зібрати таке тіло з магічної сили, доводить, що він володіє обсягом магічної сили масштабу країни.

Не схоже, що це чистий об'єкт, тож я не знаю, якою є ефективність перетворення — можливо, вона навіть трохи краща, ніж та, що мені відома. Але факт лишається фактом: це буквальна загроза.

— Згідно з експериментами раси демонів, звичайний маг мав би витратити всю свою магічну силу лише на те, щоб зробити одну піщинку. А він може створити таку масу й матеріалізувати її настільки міцно, щоб вона захищала від атак Вбивці Драконів. У такому разі… — пробурмотіла я.

Немає сумнівів, що це обсяг магічної сили, який навіть не хочеться намагатися обчислити.

Але врешті-решт це все одно магічна сила.

Якщо я використаю свій козир, то проти цього він досить дієвий.

Навіть проти Райдо має бути спосіб із цим боротися.

Саме зараз я ще й можу розраховувати на підтримку Софії.

Саме тому я досі тут.

Для раси демонів і Вбивця Драконів, і цей хлопець стануть загрозою в ту мить, коли перетворяться на ворогів.

Тому, якщо я зможу прибрати хоча б одного…

Ось як воно.

Узагалі-то це моя особлива атака, для використання якої потрібен дозвіл мого повелителя, але, як не крути, зараз у мене немає часу заповнювати формуляри.

Безшумно…

Я починаю підготовку.

Я з'єдную свою арію й, так щоб двоє цього не помітили…

— Роно, не знаю, що саме ти задумала, але якщо ти продовжиш формувати закляття… я тебе розтрощу.

— ?!!

Райдо!

Цей хлопець на такій відстані…

Навіть не повернувшись у цей бік, він попередив мене.

Тепер я згадую: коли ми для розваги протистояли одне одному в Академії, він дивно точно передбачав мої атаки.

На відміну від інших студентів, моїх звичок він прочитати не мав би, і все ж…

Я відчула, як холодний піт сповзає хребтом.

Ще буквально кілька днів тому, коли ми розмовляли востаннє, я думала, що він такий самий наївний, як завжди. Невже за цей короткий час із Райдо щось сталося?

Я не розумію.

Але важливим є той факт, що він зазнав таких змін.

Принаймні, на полі бою він уже не той, кого можна крутити на пальці.

Я змочую слиною пересохле горло.

Усе повністю пересохло.

Я відчуваю, як у мені зростає страх, якого я не відчувала вже дуже давно.

Зараз був не час зациклюватися на цьому.

Ніби приховуючи факт, що я піддалася страху, я почала підбирати одне за одним виправдання, щоб заперечити ворожість до нього.

Завдяки думковому зв'язку я можу приблизно визначити, де зараз Іо.

Він досить далеко, але не настільки, щоб я не могла піти його забрати.

…

Час відступати.

Якщо те, що каже Софія, правда, то вона має силу чотирьох Вищих Драконів і розкрила її настільки, що її г'юманоподібна форма вже почала змінюватися.

Меч дракона-клинка, полум'я вогняного дракона, лікування й підтримка водяного дракона, особлива здатність тіньового дракона.

Це й справді сила, здатна зруйнувати країну.

Але Райдо, буквально без краплі поту, дивився їй у вічі зі свіжим виразом обличчя.

Він теж…

Ні, у ньому надто багато невідомих.

Щонайменше я надто сильно його недооцінювала.

— То був жарт, Райдо, — сказала я.

— А, ясно.

— … Твоїми умовами було відмовитися від героїні й фортеці Стелла, так? Гаразд. Не знаю щодо Софії, але ми з Іо ці умови приймаємо. Ми відступаємо.

— А умова з твого боку?

Райдо дивиться на мене.

Б'ючись із Софією, він має достатньо запасу, щоб скільки завгодно разів відводити погляд.

Подумати тільки, що все аж настільки…

— Жодних умов. Ти ж зустрінешся з Його Величністю Володарем демонів, так?

— Звісно. Я й сам хочу бодай раз поговорити з цією особою.

— Тоді цього більш ніж досить. Та дівчина — віцегенерал, але не командує жодною армією. Я лишу її тут, ти ж не проти?

— … Я не можу гарантувати її безпеку.

— Добре. Схоже, навіть почувши цю розмову, вона не збирається припиняти бій, тож я просто прийму це як один із результатів поля бою.

— Тоді йди. І скажу це на всяк випадок. Якщо ти раптом вирішиш простягнути руку до героїні, зовні ще є Шікі.

— Я не настільки дурна. Ну що ж, дозволь відкланятися.

Страшно.

Покидаючи це місце й прямуючи туди, де був Іо, я думала лише про одне.

Райдо — це Диявол.

Навіть якщо це не ім'я, яким він назвав себе сам, це прізвисько напрочуд йому пасує.

Саме так я подумала, коли нарешті змогла витерти піт із обличчя.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— … Здається, ніби меч буквально приріс до твоєї руки?

— Це від самого початку щось на кшталт кристалізації сили Міцуруґі. Чим сильніше я вивільняю свою драконячу силу в такій формі, тим ближче воно до повного злиття.

У залі для аудієнцій, де тепер лишилися тільки вона і я, Софія знову підводиться, огортає себе синім світлом і заліковує рани.

У її очах досі є бойовий запал.

— Знаєш, чому б тобі не залишити цей стиль бою, де ти потроху вишкрібаєш усі свої козирі, комусь слабшому за себе? Чи ти думаєш, що я тебе не вб'ю?

Якщо це справді так, то наївна саме Софія.

Бо я якраз маю намір її вбити.

У ту мить, коли вона відреагувала на ім'я Шін, вона видала намір пожерти й Томое.

Навіть якщо їй бракує сили, немає жодної причини відпускати її.

— Я вже не в тому віці, щоб мріяти про бої на полі битви без ризику бути вбитою. А хіба твої атаки, до речі, не слабші, ніж у героя Імперії?

Герой Імперії?

Чому його ім'я раптом виринуло саме зараз?

Схоже, вона все ж його відпустила.

— Хто знає. Я ніколи не зустрічав героя Імперії. І зовсім не обов'язково вирішувати бій одним ударом, правда? Тож уперед — використай кожну зі своїх карт.

— … Просто тому, що ти зараз маєш перевагу… ти такий саркастичний… Як і думала, той хлопчина тоді був принаймні милішим за тебе.

— …

— Атака того хлопця, до речі, була вражаючою, знаєш? Тіньовий дракон і водяний дракон — я ледве витримала її, використавши двох драконів на повну. Не настільки, щоб мені довелося переходити в цю форму, але сила в нього все ж була більша, ніж у тебе.

— …

— Він думає про своїх товаришів, а ще мав рішучість жертвувати часткою власного життя заради досягнення своєї мети.

— …

— І якби мене спитали, з ким би я хотіла працювати разом —

— Ясно. Герой Імперії, без сумніву, вражає.

— Що?

— Він зміг використати свою силу зачарування навіть на такій позастандартній жінці, як ти. Ба більше, хоч і трохи, але таки залишив у тобі слід. Якщо він зустріне тебе ще кілька разів, це може навіть стати досконалим.

— ?!

Ніби вона зовсім цього не помічала. На її обличчі проступає подив.

— Ха-ха-ха, ти навіть цього не помітила, так? Схоже, повністю чинити опір ти все ж не змогла. Ох, як і слід чекати від героя. Якби це був я, я б навіть не подумав робити тебе союзницею.

Знайшовши у Софії фрагмент магічної сили, який був у ній замкнений, я відчув щире захоплення.

Подумати тільки, він зміг зачарувати Софію.

Тому герою Імперії байдуже, аби лише це була красива дівчина?

Мені треба буде належно підготувати контрзаходи, щоб в Асорі через це не з'явилися жертви.

Якщо це сила, яка працює навіть на Софії, то це серйозна загроза.

— Ча-ари? Я? Ти… про що ти…

— Ти це прогледіла, так? Цікаво, а може, справжня причина, через яку ти не вбила героя, в тому, що ти в нього закохалася? Фу-фу-фу, і це Вбивця Драконів.

— …

— На знак милосердя можу зняти з тебе ті чари, хочеш?

Навіть якщо вона й зачарована, це не впливає на мій бій із нею.

Але.

Дивлячись, як вона безладно розхвалює героя Імперії, я бачив у ній просто блазня.

Софія — не та загроза, для боротьби з якою я мушу залишатися холодним.

Це пиха чи, може, впевненість?

Я просто відчув до неї жалість.

— … Замовкни.

— Вибач. Я не збираюся робити нічого дивного. То що, дозволиш мені зняти ці чари? Магія розвіювання — цілком безпечне закляття.

— … Я ж сказала, замовкни.

— І, схоже, це вже щось таке, з чим ти сама впоратися не можеш. Навіть якщо чекатимеш, для тебе це не обернеться вигідним розвитком подій, знаєш?

— Цей твій язик…

— Гей.

У ту мить, коли я вже хотів продовжити…

За спиною Софії спалахнуло полум'я.

Ні, це не горіння.

Розкрилися вогняні крила у формі драконячих.

— Заткни пельку!!!

Її фігура!

Телепортація?!

Ні… це не вона!

Це просто швидкість, за якою я не встигаю очима.

Я дивлюся вгору.

Червоний слід, ніби проведена лінія.

Він вільно рухається зліва направо.

Надвисока швидкість пересування.

Отже, в неї й така карта в рукаві була.

У неї справді багато козирів.

На кількох ділянках тіла з магічної сили залишаються сліди порізів і чорні плями.

Софія, яка щойно так багато говорила, тепер без єдиного слова продовжує свої атаки.

— … Фух.

— Коли Міцуруґі повернеться, тобі кінець.

Хм, заговорила.

Але це не по суті.

Ні, чи, може, просто «інші» надто вже поза стандартами?

— Міцуруґі — Лансер — не повернеться. Якщо ти, маючи силу кількох Вищих Драконів, лише на такому рівні, тоді… наш Шікі набагато сильніший за того Лансера.

Саме так.

Приймаючи на себе невидимі для мене розсічення, я з повною впевненістю відповів Софії.

І в ту ж мить я відповів Шікі, який уже кілька разів звертався до мене думковим зв'язком, питаючи дозволу:

(Роби, як вважаєш за потрібне.)