Розділ 160 — Усвідомлюючи, що він — Диявол, пізня осіння ніч

Перекладач і редактор: Näki + Claude

У центрі просторої кімнати стояло розкішне ліжко з балдахіном.

У цій кімнаті, створеній для нічного спочинку, то запановувала цілковита тиша, то лунали глухий стукіт і пронизливий сміх.

— Фу-фу-фу-фу… Неймовірно! Просто неймовірно! Ось на що здатен мандрівник між світами! Справжня людина! Він без зусиль робить те, чого я навіть уявити не міг!

Той, хто звик бачити його завжди незворушним, із лагідною усмішкою на обличчі, напевно, втратив би дар мови, заставши його за тим, як він дриґає ногами й перекочується з боку на бік.

Це була його власна кімната.

Рут суворо заборонив кому-небудь наближатися до цієї кімнати.

Спальня мала звукоізоляцію, тож його ганебних витівок ніхто зовні не міг почути.

Він поводився як дитина.

Голова Гільдії авантюристів Фальц, справжнє ім'я якого Рут, аж шаленів від захвату.

Перед його очима висіла тьмяно мерехтлива чотирикутна рамка. Було цілком очевидно, що саме вона й була причиною його збудження.

— Макото-кун, по суті, мав би бути г’юманом, а не людиною... Невже всі люди з його рідного світу такі?! Ох, як же мені хочеться це випробувати! Його дитину, усі його можливості — я хочу виносити їх у власному тілі!

Квадрат не був матеріальним, це було зображення.

Картинка, що плавала в повітрі.

На ній одна за одною змінювалися сцени, від яких рябіло в очах.

Якість зйомки була просто жахливою. Гіршої операторської роботи й уявити годі.

Картинка безперестанку металася вгору, вниз, ліворуч і праворуч. На перший погляд це скидалося на суцільний безлад.

Нормально дивитися на таке було неможливо.

Та одне було незмінним: яким би шаленим не був рух зображення, у центрі постійно виднівся майже синюватий силует г'юмана.

Здавалося, ніби це поле зору чогось, що мчить на великій швидкості, і в його фокусі — саме ця постать.

Але Рут не висловлював жодних претензій до картинки. Навпаки, він із захватом стежив за нею очима.

Якщо він справді був здатен зрозуміти з цього, що відбувається, то його динамічний зір був страхітливим.

Для Макото слова Рута прозвучали б моторошно. А от здатність останнього розбиратися в такому зображенні свідчила про силу, якої варто остерігатися.

— Я гадав, що Софія — нудна аномалія, але вона теж непогано постаралася. Якщо їй якимось дивом вдасться пережити все це, можна буде навіть нагородити її зустріччю зі мною. Завдяки їй я побачив силу Макото.

Хоча в глибині душі Рут уже дійшов висновку, що цього не станеться, він усе одно сказав це вголос.

Місцем дії на тому зображенні була столиця Королівства Лімія.

Утім, столиця вже втратила здатність функціонувати як місто.

Жахливе видовище — більшість людей, побачивши його, без сумніву подумали б саме так.

— От і кінець столиці, еге ж? Але Богиня втрутилася й урятувала життя героїні, а генерали демонів швидко зійшли зі сцени. Через усю цю мішанину сил я не можу визначити, де Томое й Міо. Та можливості спостерігати за Макото, а заодно й за Шікі, мені цілком вистачає! Щойно піднялася завіса, він шаленів у сміховинному обладунку, змусив мене добряче посміятися, а потім показав справжню силу! Дивитися на тебе щодня так цікаво, що я просто не можу відірватися. Як же ти досяг такої могутності?

Рут звернувся до Макото, оповитого силуетом г'юмана, у центрі зображення.

Синюватий силует г'юмана.

Це була маса магічної сили.

Але не просто магічна сила.

Макото не застосовував закляття у звичному розумінні: він використовував магічну силу так, щоб вона безпосередньо впливала на фізичний світ.

Від цього відмовилися і раса демонів, і г'юмани — мертвий напрям досліджень.

Коли Рут збагнув природу сили Макото, його обличчя на мить застигло без жодного виразу. А потім він заходився жадібно пожирати поглядом це видовище.

Скинувши купальний халат і залишившись зовсім голим, він зчинив такий галас, анітрохи не зважаючи на нічну пору.

— Один із таємних прийомів алхімії — створення філософського каменя. Каталізатор настільки зручний, що його можна назвати майже всесильним. А якби він був зовсім без домішок, то справді став би «еліксиром відновлення».

Рут дещо згадав.

Філософський камінь.

Цей таємний каталізатор найвищого рівня могли осягнути лише одиниці навіть серед алхіміків, які присвятили дослідженням довгі роки.

У довершеному вигляді філософський камінь володів властивостями, що виходили далеко за межі звичайного каталізатора чи ліків.

Втім, про жодного г'юмана, якому вдалося б створити досконалий філософський камінь, ніхто не чув.

Тоді чому Рут дійшов такого висновку?

Адже Макото домігся неймовірного результату способом, що геть не вписувався в усталені уявлення.

І саме цей результат Рут пов'язав із поняттям алхімії.

— Для алхіміка створити філософський камінь — найвища мета. Тому не лише алхіміки, а й дослідники інших галузей порівнюють із ним вершину власних прагнень. Але…

Макото колись розповів про це Рутові.

Що хоче збільшити кількість магічної сили, якою володіє.

Що хоче знайти належний спосіб вивільняти ту магічну силу, яку в собі утримує.

Звісно, Рут, який ставився до Макото доброзичливо, запропонував йому кілька методів.

Але…

Відверто кажучи, Макото бракувало здібностей до запропонованих методів.

Саме тому навіть від найефективніших і найсуворіших тренувань, які міг запропонувати Рут, він не очікував і десятої частини результату, доступного звичайному г'юманові.

Повторення здатне творити дива, але миттєвого ефекту від нього чекати не варто.

І ось під час літніх канікул в Академії Макото усамітнився в місці, про яке Рут не знав, і продовжив свої тренування.

Рут вважав, що це прикро, але за місяць таке завдання виконати неможливо.

Рут знав, що докладені зусилля не будуть марними, а бажання Макото самостійно розібратися зі своїми можливостями й тренуватися лише тішило його. Тому він нічого не заперечував.

На той момент завданням Макото було збільшити обсяг магічної сили, що проявляється в його закляттях.

— Це вже божевілля. Надати магічній силі подобу істоти поза власним тілом і керувати нею за потреби! Силу, з якої складається ця постать, він утримує за мить до критичної точки — до самого перетворення на закляття. Саме тоді магічна сила найближча до матеріального стану, але витрати такі величезні, що про практичне застосування й говорити годі. Навіть я не зумів би підтримувати її настільки довго!

Неймовірно марнотратний спосіб досягти мети.

Скільки ж магічної сили має Макото?

Рут знову припустив, що в запасів магічної сили Макото просто немає верхньої межі.

«Ні, це неможливо. Десь же має бути межа».

Але навіть якщо спробувати виразити це в числах, він подумав, що втомиться вже від самого записування нулів.

Коли йшлося про невеликий обсяг матеріалізованої сили, Рут вважав, що зміг би підтримувати його кілька хвилин. Але застосовувати її в бою проти Софії та ще й у таких масштабах, як Макото, — про це годі було й мріяти.

Якщо вже витрачати стільки магічної сили, куди простіше було б зібрати її з довкілля й вибити нею кратер.

Безсумнівно, це була здатність, яку міг використовувати тільки Макото.

— Магічна сила, доведена майже до точки активації закляття, може змінювати свої властивості. Він надав їй чіткої форми й використовує для захисту та нападу! У пошуках філософського каменя алхіміки теж мають справу зі справжнім хаосом. А ти зумів приборкати щось подібне на практиці… Не знаю, що з цього вражає більше, але обидві речі — суцільне божевілля!

Зображення занурилося в темряву.

Схоже, щойно він на мить відвів погляд, Софія впала на землю.

Зображення передавало те, що бачила сама Софія. Тож коли в неї потемніло в очах, воно теж одразу згасло.

Софія й уявити не могла, що дракон «Тисяча Барв», якого вона так наполегливо шукала, використовує її замість камери.

Це зображення — її поле зору.

Тільки воно постійно сіпалося й тряслося.

Відчуття було приблизно таким, ніби маленьку камеру закріпили просто на обличчі.

Рут не бачив, що саме сталося із Софією, проте не здавався особливо засмученим.

Ні, Рут узагалі не покладав великих надій на те, що Софія зможе добре побитися.

Він знав: навіть здобувши силу кількох Вищих Драконів, Софія не могла зрівнятися з Макото. Щойно він побачив матеріалізацію його магічної сили, жодних сумнівів уже не залишилося.

Водночас Рут відчув жаль до авантюристки, яку прозвали «Вбивцею Драконів».

Якби вона знала своє місце, не змовилася з Лансером, не полювала на Вищих Драконів і не намагалася кинути виклик самому Рутові, а просто продовжила свій шлях авантюристки, то могла б прожити щасливе життя переможниці.

Втім, тепер, коли все дійшло аж сюди, говорити про це вже було безглуздо.

— Можливо, це варто назвати магічною версією «Першооснови номер один» — Materia Prima ? Якщо ця сила ще не має назви, обов’язково запропоную свою. Хоча ти навряд чи зрозумієш ці слова та їхній зміст. Теорію творення, яку ти відклав і від якої зрештою втік... Цей хлопець уже втілив її на практиці й навіть знайшов цілком матеріальне застосування. А ти так і не осягнув навіть основного принципу. Макото-кун, ти справді ідеальний г’юман із моїх мрій. Той, кого я уявляв, прагнув створити й бажав понад усе, зараз перед моїми очима. Сама серцевина мого єства пульсує, тане... Здається, я ось-ось збожеволію!

Так Рут придумав назву для сили Макото, яку можна було б вважати ще одним ім'ям хаосу.

Він не розкрив справжнього сенсу своїх слів. У кімнаті залишилося лише гаряче відлуння його захвату.

Зображення знову змінилося на вид із неба.

Кілька червоних променів полетіли в бік синюватої постаті.

Хоча їх випустили з різних місць, усі вони влучали в одну й ту саму точку на цьому силуеті.

Немов снаряди навісної стрільби, промені змінювали напрямок у польоті, сходячись в одній точці на тілі силуету.

Дія, що свідчила про дуже високу техніку й концентрацію.

Але Рут із палаючими очима дивився тільки на Макото, оповитого цією постаттю.

У розпал спостереження Рут змінив своє тіло на жіноче, і воно затремтіло від збудження.

Хоча сутички з Варіантами в Ротцґарді вже наближалися до розв'язки, він, здавалося, геть про них забув.

Рут провів цю ніч без сну.