Розділ 161 — Шікі та г'юман-дракон

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— …Хоч це й дракон, а сестриці з «Кудзунохи» куди страшніші. Нічого особливого.

На околицях замку, де полум'я вже починало вщухати, в кількох місцях столиці Лімії здіймався дим.

Нещодавня злива світлових мечів, схоже, змусила і г'юманів, і демонів припинити сутички.

Звуки битви стихли.

Вираз обличчя чоловіка, який, стоячи перед велетенською тінню, сипав прокльонами, видавав його з головою: він лише намагався здаватися хоробрим.

Він і далі стояв на ногах, але був тяжко поранений.

«Цілком згоден».

Тінь, що височіла на купі уламків, подумки погодилася зі словами, які чоловік насилу вичавив із себе.

Та це була не людина.

Мантія блискучого чорного кольору, подекуди оздоблена золотими нитками.

Однак тіло під нею було скелетом.

Каптур, який прикривав голову, був відкинутий, і оголений череп залишався на видноті.

Його згода стосувалася самих слів, а не спроби того г'юмана вдавати з себе хороброго.

Це був слуга Диявола, який зараз бився із Софією в залі для аудієнцій, — Шікі.

Пішовши слідом за героїнею Хібікі, він тепер спостерігав за руйнуваннями, яких завдали світлові мечі.

— Це навіть позбавило мене зайвого клопоту.

Шікі здалеку оглянув загін героїні, який намагався підвестися та відновити бойовий стрій.

Але його погляд лишався тим самим.

Було очевидно, куди саме спрямований його інтерес.

У мить, коли він сказав, що це зменшило йому клопіт, він ковзнув очима по Хібікі та її товаришах.

Авантюрист, виснажений до межі.

Хібікі, яка перебувала майже в такому самому стані.

Лицар Бредда, що спирався на меч, мов на палицю, аби встояти.

Жриця Лорела Чія, яка відчайдушно намагалася «активувати» лікувальну магію.

І ще…

Шікі побачив ще одного.

Чарівник Вуді лежав долілиць із діркою в животі.

Можливо, у нього влучив заблукалий удар, а можливо, це сталося через недостатній захист.

Хай там як, Шікі й сам подумував провчити надто свавільних супутників Хібікі, залишивши когось із них ледь живим. Тепер, коли вони мусили зосередитися на захисті та лікуванні, обставини склалися для нього напрочуд вдало.

Справді, це зняло з нього зайвий клопіт.

— Ліч, отже. Схоже, ти не на боці раси демонів, але байдуже. Я тебе відпущу. Забирайся.

— Вищий Драконе Лансере, «Міцуруґі»… — мовив Шікі. — Не гадав, що зустрітися з тобою доведеться саме мені.

Там стояв дракон, більший за сторожову вежу.

Шікі знав цього Вищого Дракона, і все ж не схоже було, що він його боїться.

Навпаки, це навіть більше скидалося на радість.

На задньому тлі пролунали крики загону героїні, який вигукував ім'я свого товариша — придворного мага.

Але це не викликало у Шікі жодної емоції.

— …Що це за стійка? — спитав Лансер.

— Мене звати Лярва. Я служу Дияволові. Гадаю, тепер ти розумієш, чого я прийшов.

— Диявол… У того хлопця були ще й власні війська?

— Ти швидко схоплюєш.

Із тіла Лансера вирвалася гнітюча аура, порівнянна з драконячим ревом.

Таку силу породжувало одне лише усвідомлення битви.

Не даючи їй себе скувати, Шікі підняв свій чорний посох.

У тумані, що сягав дорослій людині майже до пояса, посеред руїн столиці, спустошеної світловими мечами…

Почалася битва між тим, хто мав бути лише звичайним високорівневим нежитем-лічем, і Вищим Драконом Лансером.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Мерзотнику, ти, без сумніву, слуга Диявола. Ліч лише за назвою! «Слуга», що ховається в оболонці г'юмана, — мовив Лансер.

— Хе-хе-хе.

— Але дуже шкода. Навіть якщо ти хочеш битися, я вже не просто звичайний Вищий Дракон. Втім, мати слугу, сила якого порівнянна із силою Вищого Дракона, — як і очікувалося від Диявола. Райдо небезпечний.

— …

— Ти назвався Лярвою, так? Я хочу чимшвидше приєднатися до Софії… Ні, власноруч убити Диявола! Колись той покидьок відібрав у мене ногу, хай і ненадовго.

Шікі й далі мовчав, а Лансер продовжував говорити. Його форма почала змінюватися.

Його драконяче тіло зменшилося й набуло подоби г'юмана.

Це вже не було те дитяче тіло, яке він мав раніше.

Тепер він виглядав як юнак із тонкими рисами обличчя, років двадцяти, приблизно як Софія.

На відміну від того часу, коли він мав вигляд дитини, нічим не відмінної від г'юмана, тепер на його білій шкірі проступав візерунок, схожий на татуювання.

Візерунок ледь світився, злегка осяваючи постать юнака, і від цього він здавався примарним, наче видіння.

— «Я хочу його вбити» — це я мав би казати, Лансере.

— Ох і язик же в тебе…

Щойно Лансер договорив, навколо Шікі з'явилося кілька світлових мечів, ніби взявши його в кільце.

Практично в ту ж мить, як вони з'явилися, на Шікі посипався дощ мечів.

Шікі знищив частину клинків закляттями й відкрив собі шлях до відступу, але вибухів, що пролунали після ударів мечів, уникнути не зміг. Його відкинуло в повітря, немов підхопило вітром.

Втім, це було не зовсім «відкинуло» — частково виглядало так, ніби він і сам злетів.

— Пане Лярво, розвійте туман, — гукнула Хібікі. — Тоді ми теж зможемо битися й допоможемо вам здолати дракона.

— Хм, героїне Лімії, схоже, ви неправильно оцінюєте становище. Мені зовсім не доводиться битися на межі сил.

— …Ага, звісно. Як на мене, ви просто хоробритеся.

Мантія Шікі була сильно пошкоджена й уже перетворилася на лахміття.

А його супротивник, Лансер…

Навіть у зменшеному тілі г'юмана випромінював іще більшу міць і стояв так, наче з ним нічого не сталося.

Хто б на це не дивився, усім було ясно: саме Шікі зараз у скрутному становищі.

— Я отримав дозвіл господаря. Тепер Лансерові поблажок не буде.

— Господаря… того білого хлопця? Пане Лярво, скажу чесно, що думаю. Цей дракон, який перетворив столицю на руїни й убив безліч мешканців… дозвольте мені перемогти його разом із вами.

— …Тебе звати Хібікі, так? Це неможливо. Відтепер у мене вже не буде часу зважати на вас. Ба більше, я, швидше за все, навіть не зможу й далі підтримувати бар'єр, який вас захищає.

— Не може бути! Якщо ви зараз його знімете, туман уб'є пана Вуді! — скрикнула Чія.

— Жрице Лорела, не хвилюйтеся. Цей туман скоро розвіється. І не лише він. Я навіть маю для вас привабливу пропозицію.

— Привабливу… пропозицію? — перепитала Хібікі.

Хібікі подивилася в порожні очниці черепа, де не можна було вичитати жодної емоції, але в яких мерехтіло світло.

Ті очі дивилися на Лансера.

Навіть розмовляючи, Шікі не переводив погляду на Хібікі та її товаришів.

— Саме так. Якщо ви будете слухняними, то того мага я згодом врятую. Звісно, за умови, що жриця там зможе й далі його лікувати.

— ?!! Ви… врятуєте його?! Нежить на кшталт вас — врятує пана Вуді?! Живу істоту?!

Подив Чії був цілком природною реакцією.

Зазвичай нежить не може користуватися лікувальною магією.

Лише дуже мала кількість нежиті здатна на це, але за своєю природою вони ненавидять живих.

Їм огидне світло життя, яке вони самі втратили.

Немає жодних причин, щоб вони добровільно брали на себе роль рятівників живих.

Саме тому для Хібікі та інших пропозиція Шікі здавалася дивною.

Ось чому здивування з'явилося не лише на обличчі Чії, а й у всіх присутніх.

— Хочете сказати, що точно зможете врятувати Вуді в такому стані?

— Звісно. Дірка в животі завбільшки з кулак? Дрібниця. Передусім ми по-різному визначаємо, коли когось уже можна вважати мертвим. Не ставте нас на один рівень із собою. Отже, що скажете? Я ж сам запропонував вам допомогу.

— …Я повірю вашим словам, — сказала Хібікі.

— Хібікі!

Це був застережливий вигук Бредди.

— Ні, це правильне рішення. Той дракон ненормальний, але й цей теж ненормальний. Атмосфера, яку він випромінює, нагадує мені один тип людей. Таких, які якщо кажуть, що зроблять, то й справді зроблять.

— Але ж! — заперечив Бредда.

— Пане Лярво, дотримайте слова.

Хібікі знову звернулася до Шікі словами, які означали, що вона приймає його умови.

— Отже, домовилися. «Храм туману Нівльгейм» — скасувати. Попереджаю: постарайтеся бодай себе захистити, гаразд?

— …Зрозуміло.

Одне з кілець на пальцях Шікі зникло.

Наче доводячи, що туман і справді був породженням якоїсь чужорідної сили, він стрімко почав розвіюватися.

— Які ж ви вперті. Втім, мені цілком підійде, якщо разом із тобою загине весь загін героїні. Згиньте від моїх справжніх мечів! — промовив Лансер.

Лансер повернувся до Шікі… Ні, він спрямував кілька мечів, що ширяли в повітрі, у різні боки.

— …Схоже, настав час продемонструвати мою коронну майстерність. Героїне, лицарю й авантюристе! Захищайтеся всіма силами. Якщо хочете жити.

Здавалося, Шікі зрозумів, що саме задумав Лансер.

За мить пролунав крик.

— ?!!

— Що?!

— Що, в біса, тут відбувається?

— Хе-хе-хе! — засміявся Лансер. — Якщо й ненавидітимете когось, то тих дурнів, які насмілилися стати в мене на шляху. Мечі-вмістилища, у яких збереглися рештки могутніх істот!

У відповідь на слова Лансера кілька мечів, що були випущені раніше, знову зависли в повітрі.

Ні, це були вже не світлові мечі.

Червоні, чорні, срібні, білі… а також звичайні.

Мечі, що мали матеріальну форму, ширяли в повітрі.

— …Дракон-клинок Лансер. Але твоє тіло — гібрид, що поєднує два життя. Г'юман-дракон? А може, драконкін? Отже, пан Рут мав рацію: у цій подобі твоя сила зросла.

— !! Рут! Мерзотнику, звідки ти знаєш це ім'я?!

— Вищий Дракон на прізвисько «Міцуруґі», оточений безліччю знаменитих мечів. Насправді ці мечі — могутні істоти, яких ти перетворив на зброю.

Шікі байдуже вів далі.

— …Я не можу залишити тебе живим.

— Гм. Тих, хто сам кидав тобі виклик, і могутніх істот, які тебе зацікавили, ти перемагав і поповнював ними свою колекцію. Жити поряд із людьми — це для тебе, певно, була подвійна вигода.

— Ліче… ти казав, тебе звати Лярва, так? Ти й та героїня… станете частиною моєї сили!

Усі мечі разом кинулися на Шікі.

— «Огорни це тіло злобою» — Ґрот. Шіа, «мандрівна срібна клітка, що змітає стріли» — Мадхуґірі!

Спокійно ступаючи вперед.

Використовуючи свою спеціалізацію — мову душі, він голосно відкарбував арію й на великій швидкості рвонув до Лансера.

За ту коротку арію тіло Шікі вкрилося чимось темно-червоним, а поверх цього утворилося кілька хвиль.

Сім із десяти мечів кинулися переслідувати Шікі.

Це була атака, спрямована не в точку, а саме в конкретну особу.

Та Шікі не зупинився.

Спереду, збоку й навіть ззаду; не зважаючи на мечі, що наближалися, він ткнув посохом у Лансера.

— Мерзотнику! — гаркнув Лансер.

Саме перед тим, як кілька мечів мали влучити в Шікі, хвилі перегородили їм шлях.

Після цього Шікі активував закляття, для якого читав арію.

Мечі сильно викривилися й розлетілися в різні боки.

Два мечі, що лишилися, врізалися в темно-червоне покриття й почали повільно роз'їдатися.

Ударне сяйво великого спалаху, який виник позаду, докотилося й до місця, де перебували Шікі та Лансер.

Певно, це були ті три інші мечі, що атакували Хібікі та її товаришів.

— …Мені справді пощастило. Така слушна нагода таки трапилася! «Вбивця Драконів» Софія і Вищий Дракон Лансер на прізвисько «Міцуруґі» — ви наважилися поранити одного з наших. За такий гріх пані Томое й пані Міо вбили б вас без жодного жалю. Мені справді… пощастило.

— Убити мене? Те, що ти один раз уникнув моїх справжніх мечів, ще не дає тобі права так зазнаватися!

Посох, яким він штрикнув, став для Шікі запізнілим оголошенням війни.

Опустивши посох, Шікі, ніби в монолозі, радів своїй удачі.

— І водночас це твоя невдача. Я добре тебе вивчив. Завдяки невеликій співпраці з тим, кого можна назвати вождем драконів, — паном Рутом.

— Рут! Отже, мерзотнику, у тебе й справді є зв'язок із цим типом. У такому разі й Диявол…

— Гадаю, найсильніша зброя людей — це «розуміння». Я «колишній» г'юман, але… доведу це, здолавши дракона.

— Це поле бою! Серед раси демонів є добірні воїни, є вони й серед авантюристів Ціґе. Тут іще вистачає сильних істот, придатних на вмістилища! Я швидко зітру цю самовпевненість із твого обличчя!

— «Номер шість — той, що найкраще мені пасує…»

— !!

— «Звільнись від піхов і покажи справжню форму», явися… Аскалоне!

Шікі взяв посох обома руками, ніби збирався орудувати мечем.

Чорний посох майже без оздоб миттю огорнуло світло, схоже на сяйво кривавого місяця. Він змінив подобу й перетворився на величезний дворучний меч.

Клеймор.

І до того ж надзвичайно великий.

— Мерзотнику, хіба ти не маг?

— Я маг. Ти все правильно зрозумів. Це Аскалон — меч, просочений отрутою та прокляттями. Я назвав його на честь драконоборця, бо сподівався колись уполювати тебе.

— Отрута, значить. Справді, у ньому немає сяйва легендарного меча. Навіть примарної аури.

— І це добре. Користуюся ним я, тож прекрасний легендарний меч мені не пасує.

Залишивши вістря меча на землі, Шікі взяв клеймор обома руками.

Для сильного мечника така стійка була б прямим запрошенням до удару, що зламав би її.

— Магові такий меч не під силу. Якщо це твоя зброя, то твій вибір був помилкою.

— Шостий щабель «Фрей» — вивільнення. «Одержимість Імператором Меча, дух меча Ем».

Лансер миттєво стрибнув.

Безладно випускаючи навсібіч світлові мечі, він збирав навколо себе матеріальні клинки.

— Щоб маг кидав мені виклик із мечем — яка насмішка!

— Мечі, створені з життів дріб'язкових істот, не зрівняються з Аскалоном і Фреєм. Відчуй як слід страх смерті.

Із усього тіла Шікі ринула темно-червона сила.

У мить, коли вона сягнула гострого кінця Аскалона, Шікі заревів і миттєво скоротив відстань, яка ще лишалася до Лансера.

Саме до тієї межі дії гігантського меча, яку неможливо точно оцінити оком, якщо ти не користуєшся ним постійно.

Кістляві руки повели Аскалон зворотним замахом просто до шиї Лансера.

Кілька мечів на високій швидкості автоматично стали між велетенським клинком і Лансером, але один за одним були зруйновані й не виконали свого завдання.

— Ґх?!

Сам Лансер зумів лише в останню мить відреагувати й відскочити від того місця. Він тільки й міг, що розірвати дистанцію.

І голос у нього вирвався не лише через це.

Його права рука рясно стікала кров'ю.

— Якщо не помиляюся, це ж ви, покидьки, відрубали пальці моєму господареві… Правда? Ну як, боляче?

Помітивши, що Лансер дістав таку саму рану, як свого часу Макото, Шікі поцікавився його відчуттями.

— Ти… мерзотнику… Не прощу!!

— Я відчуваю те саме. Який збіг.

Пожартувавши, він спрямував Аскалон на Лансера.

У момент зіткнення вибухнуло сліпуче світло.

— Цей меч зовсім іншої вдачі. А, він із твоєї колекції, так? Як і очікувалося від клинка, яким користувалися герої минулого. Чудовий меч у тебе.

— Це ще не все! — вигукнув Лансер.

Із рота Лансера вирвалося червоне світло.

Відразу після цього просто впритул до Шікі вистрілив промінь.

Це було щось схоже на лазероподібну атаку Софії.

— Га?!

Вигук подиву вирвався вже в самого Лансера.

— Що таке? Я ж маг. Хіба не очевидно, що в мене розгорнутий бар'єр?

Пучок світла, який мав летіти строго вперед, заломився й пішов у небо.

Гігантський меч, який не пасував магам, і надійний, вправний бар'єр, який не пасував мечникам.

Лансер, паралельно заліковуючи поранені пальці, поволі занурювався в хаос.

— Ну що ж, продовжимо.

Світло в порожніх очницях Шікі стало яскравішим.

Він завдавав ударів зверху, на рівні грудей і знизу, часом раптово опиняючись за спиною ворога.

Шікі бездоганно використовував вагу клеймора, виконуючи танець клинка, у якому не залишалося жодної шпарини.

Ув'язнення світловими мечами й матеріальні клинки виглядали безпорадними, немов сухе листя.

Мечі, що ширяли навколо Лансера й здавалися особливими, відчайдушно намагалися захистити свого господаря.

— «Вірність самому собі — світло життя» — Ставелот!

— Мерзотнику, посеред цього бою на мечах ти ще й вплітаєш арію закляття?!

Темрява, яку створив Шікі, глибша за саму ніч, накрила Лансера.

Для стороннього спостерігача майже нічого не змінилося, але рухи Лансера сповільнилися.

Та для безпосереднього учасника це було ослаблення, з якого вже не пожартуєш.

— «Меч, що прагне повернутися до себе» — Рот Каунтер.

Навмисне не відбиваючи меч, який уже майже досяг його, Шікі знову спокійно сформував нове закляття.

Меч роздерся об темно-червону ауру, що вкривала Шікі, але так і не зміг поранити його тіло, лише видав різкий звук і зламався.

Наче розрізав сам себе.

— Ти зламав меч героя?!

— Я ще кілька зламаю, перш ніж тобі настане кінець, але не думаю, що в тебе буде час рахувати кожен із них.

Відчуваючи піднесення і водночас зберігаючи повний спокій, Шікі рухався вкрай неприродно.

Дві речі, для виконання яких потрібна крайня концентрація, він робив одночасно.

Меч і закляття.

Навіть єдині глядачі цього бою, загін героїні, могли це ясно побачити.

Навіть із трохи віддаленого місця вони розуміли, що Шікі повністю домінує над Лансером, і спостерігали за лютою битвою зсередини свого бар'єра.

Підтримуючи бар'єр, вони водночас продовжували лікування.

Уже одне це майже позбавило Чію здатності ясно мислити. А побачивши, як Шікі посеред того танцю клинків встигає творити понад два закляття, вона зрозуміла, що він ненормальний.

Здавалося, його тіло й дух рухалися незалежно один від одного. Така надлюдська вправність могла навіть викликати нудоту.

Вищий Дракон — істота, яку вважали вершиною сили цього світу.

Хібікі та її товариші просто дивилися, як це уявлення руйнується.