Розділ 164 — Двоє сонних людей

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Мені хочеться спати.

У дзеркалі відбивається моє обличчя — напівзаплющені очі й темні кола під ними.

Дуже хочеться спати.

Учора ввечері… Ні, лише кілька годин тому я ще перебував у столиці Королівства Лімія.

Ще темно, але останніми днями сонце сходить пізно.

Коли ми повернулися, вже майже настав ранок.

— Усі в Асорі такі сильні…

Поки я вмиваюся, думка, що крутилася в голові, сама виривається вголос.

Коли ми з Шікі повернулися до Асори, нас зустріли орки й гноми, а також Томое та Міо, які прибули раніше за нас.

Результати їхнього бою вражали.

Вони не лише повернулися раніше за нас, а й майже не мали втрат.

Мені сказали, що ніхто не загинув, а поранено було лише двох.

Володіння Каленеон невелике, але все-таки це ціла країна — і вони змогли її захопити.

Мабуть, я переоцінив, скільки сили в цьому світі потрібно, щоб підкорити армію чи захопити державу. Таке спадало мені на думку ще в Лімії.

Ну тобто, подивіться самі.

«Зелені берети», спецназ, австралійські командос, «Кобра», ЦРУ, КДБ, MI6, ФБР…

Ем, здається, мій список у процесі поступово змінюється.

У будь-якому разі.

Коли в кіно або по телевізору бачиш усі ці неймовірно круті військові частини й таємні розвідувальні служби, здається, ніби їхня сила безмежна, правда ж?

Та головне, що ніхто не загинув. Радіймо хоча б тому, що я помилявся.

Навіть поранення були дріб'язковими: скажімо, високогірний орк випадково наступив ящерові на хвіст.

— Цікаво, як там Шікі?

Міо показала мені дивного блискучого дракончика завбільшки з долоню й пояснила, що то був ворожий генерал. Я, щоправда, нічого до пуття не зрозумів.

Томое також сказала, що замість державних кордонів там були скелі.

Однак.

Їхню розповідь перервали, і продовжити вони вже не змогли.

А про наш бій Шікі розповів, що ми зіткнулися із Софією та Лансером і здолали обох. При цьому він виглядав напрочуд задоволеним собою, навіть не намагаючись приховати почуття гордості.

Томое й Міо раптом занепокоїлися, хоч вирази їхніх облич майже не змінилися.

Коли Шікі вже збирався перейти до розповіді про нашу зустріч із демонами й подробиць про силу Богині, Томое поклала руку йому на плече, а Міо схопила за руку.

Обидві зажадали детального пояснення.

Потім вони забрали його на розмову… Ні, радше на справжню комісію з оцінювання його дій. Відтоді я Шікі не бачив.

Зрештою справи довелося перебрати Емі. Я подякував їй за короткий звіт і відпустив усіх мешканців Асори відпочивати.

Щоб кожен міг відпочити, ми вирішили провести святкування перемоги, яке запропонувала Ема, наступного дня.

Іншими словами — вже сьогодні ввечері.

Зараз Ема втомлена, тож, мабуть, ще спить, але хтось уже напевно взяв командування на себе й почав готуватися до свята.

Але я так не можу.

Бо вчорашня битва була позаплановою. Сьогодні нам іще належить добити мутантів у Ротцґарді.

— Хоча після Іо й Софії цих істот навіть дивно називати мутантами… Як же хочеться спати!

І все ж мені зранку треба йти до Академії.

А це означає, що я зможу поспати ще тільки годину-дві.

Рона сказала ще дещо тривожне. Я підозрюю, що демони могли бути причетні до появи мутантів у багатому районі міста.

Можливо, у Ротцґарді мешкали напівлюди, які підтримували демонів.

Г'юмани чи демони.

Замислившись, я зрозумів, що навіть не знаю, чий бік обрали б напівлюди.

Дивно було б очікувати, що вони без жодних умов стануть воювати проти демонів.

Адже, за винятком тих небагатьох, з ким поводяться добре, г'юмани взагалі не вважають напівлюдей за людей.

Тож навіть за існування системи заслуг хтось із напівлюдей цілком міг віддати перевагу демонам, які принаймні визнають за ними певні права.

До того ж досі демони мали лише холодні, скуті кригою землі. Тож, мабуть, є й напівлюди, яким не лишалося нічого іншого, як шукати порозуміння з г'юманами, щоб жити нормальним життям.

Коли я побачив армію демонів… Я думав про це ще тоді, на іншому боці. Їхній Володар демонів, як на мене, справді видатна особистість.

Тук-тук.

Хм?

— Так, заходьте!

— Доброго ранку, босе.

— О, це ти, Лайме. Доброго ран…

— Пробачте, що розбудив вас так рано. Мене прислали з Академії: вас просять прибути туди якомога швидше.

— Усі вже там?

Наскільки пам'ятаю, Лайм мав знову зібратися з Мондо й гномами в Академії.

Але він прийшов будити мене.

— Так. Ректор, здається, хоче вже завершити зачистку. А ще… просто дивовижно, що він каже це так пізно, але він просить нас удавати, ніби ми діяли за його дорученням.

Ахаха…

Справді, трохи запізно для таких слів.

— І ще… впливові викладачі хочуть, щоб ви заявили, буцімто під час цього інциденту виконували їхній наказ захищати людей.

Усі вони ідіоти.

А от виконати обидва прохання водночас… неможливо.

— Саме так вони й сказали?

— Так.

Наче розуміючи, що я хочу сказати, Лайм кивнув.

— Якщо доведеться обирати, пропозиція ректора бодай трохи краща. Поговорю з Шікі й потім вирішу. Але в перший день-два мені хотілося б трохи побути вільним, перш ніж доведеться йти до Академії.

— Як скажете. До речі, босе.

— Що таке?

— Біля вашої кімнати стояла якась жінка. Може, хтось блукав притулком?

Але зараз там жодної жінки немає.

За описом я впізнав жінку трохи старшу за мене, яку колись урятував у борделі. Відтоді вона часом приходила поговорити зі мною про свої переживання.

Якщо не помиляюся, її звати пані Естер.

— А, ні. Це одна з тих, кого я привів до притулку. Мабуть, із-поміж місцевих г'юманів я найчастіше спілкувався саме з нею. Цікаво, що їй було потрібно?

— Після одного мого погляду вона зникла, тож, мабуть, нічого важливого. Я вже встиг уявити щось непристойне, подумавши, що вона, певно, провела тут ніч, хе-хе.

— …Та облиш. Не рівняй усіх по собі, коли за тобою так бігають ґорґони.

— …Усього має бути в міру. Але й вам, босе, варто навчитися трохи більше насолоджуватися життям.

— Так-так. Ну що ж, ходімо до Академії?

— А пан Шікі не піде?

— Я вже якийсь час намагаюся викликати його думковим зв'язком, та відповіді немає. Він, здається, страшенно втомився, тому, гадаю, можеш піти зі мною ти, Лайме.

— Із задоволенням. І ще прийміть мої запізнілі вітання з благополучним поверненням.

— …Томое. Знову вона за своє.

Я дивувався, звідки Лайм уже все знає, але тепер зрозумів, що Томое, мабуть, уже всім усе розповіла.

Або ж це була Міо.

Як так виходить, що Лайм знає, хоча в Асорі він узагалі не з'являється?

— Гільдія купців, ящери з арени та арки непокоїлися. Боялися, що в нас усе пішло не за планом.

— Складно назвати це успіхом чи провалом… А, сьогодні ж святкування. Ти теж можеш пити скільки захочеш. Думаю, до завтра нічого не залишиться.

Тепер я піду до Академії й улагоджу все там.

Може, заодно ще й поскаржуся Руту.

Отже, підсумуймо.

Спільників демонів, про яких говорила Рона, ніде не видно.

Зате перед нами троє мутантів, кожен більший за Іо.

Тіла понад чотири метри заввишки, вони лютують і руйнують частину міста.

Схоже, вони вміють зливатися між собою.

Щоправда, зливаються вони не з металевим «ґачін!», а з хлюпким «ґучо… ґучо».

Примітка перекладача: японські звуконаслідування протиставляють сухий металевий звук механічного з'єднання та вологе хлюпання живої плоті.

Зрештою з ними доручили розбиратися не війську Академії, а Торговій компанії «Кудзуноха».

Військо Академії легко перемагало решту мутантів, проте ці троє, стійкі до всіх магічних атрибутів, завдали йому нищівної поразки.

А безатрибутна магія завдавала надто мало шкоди, щоб подолати їхню регенерацію. Намагатися так перемогти їх було марною тратою сил.

Вони відступили, розбігшись, мов павученята, і тепер тут стоїмо ми.

Хаа…

— Шікі, тобі нічого робити не треба. Можеш просто виспатися.

— Не можу цього дозволити. Не годиться, щоб Вака працював, а я нічого не робив.

— Та я й сам нічого робити не збираюся! Нехай інші розбираються. Надто вже це клопітно.

Тут же ще є Лайм і Мондо.

Шікі якось зумів приєднатися до нашого загону, але виглядає ще виснаженішим за мене.

Я не сумніваюся, що він не спав.

Хоча, може, він радше лежав без тями.

Коли мені доручили лише забезпечувати безпеку довкола, не беручи до основного загону, я подумки неабияк зрадів.

— Ну, тоді ми пішли, — мовив Мондо.

Лайм і Мондо роблять крок уперед.

— Просимо дозволити нам упоратися із цим самим, — сказав Лайм. — Ми ж не дарма прийшли сюди зі зброєю напоготові.

Навіть робітники-елдви готові до бою: вони тримають сокиру, яка набагато вища за них самих.

Держак у тієї сокири такий довгий, що здалеку вона здається живою — ніби сама собою йде вулицею.

Вони не можуть ходити містом, якщо не тримають її строго вертикально.

Але в такій ситуації це нікого не турбує, тож я нічого не кажу.

— Отже, Лайм і Мондо візьмуть двох, а елдви — третього. Успіхів!

— Ну що ж… Покінчимо з ним першим же ударом! Уперед!

Гномів троє.

Гном посередині, тримаючи сокиру на плечі, вказав на правий бік мутанта — і всі троє кинулися вперед.

…Учорашню розмову вони теж чули.

Аж розпирає їх від бойового запалу.

— Га? А де Лайм і Мондо?

— Босе, «Покарання Деревом» підійде?

— А, точно. Створімо новий символ відродження міста — два дерева поряд! Може, це ще й стане гарною новою родзинкою Ротцґарда.

— Так, босе.

— Гм, робіть як знаєте, — мовив Мондо. — Лайме, ворог великий. Ти ж розумієш, що треба робити?

— Авжеж! Трьох хвилин навіть не знадобиться. Мондо, ти готовий?.. Стривай, ти вже побіг?!

— Не барися, Лайме! Великі вони, звісно, але рухаються повільно. Чомусь такі велетні лише додають мені азарту!

Лайм і Мондо теж так і рвуться в бій.

Зазвичай я не подумав би, що це противник, на якому Мондо сам зміг би використати «Покарання Деревом».

Мутант величезний, а злиття кількох тіл неймовірно посилило його опір.

Але якщо тут Лайм…

Невдовзі.

Його величезне тіло огортає світло.

Лайм спеціалізується на посиленні здібностей союзників.

Є спортсмени, які чудово грають у парі й знають, як допомогти партнерові показати найкращий результат.

На схожому принципі й ґрунтується особлива здібність Лайма.

Порівнювати її з двома дзеркалами одне навпроти одного, можливо, перебільшення. Та Лайм справді здатен багаторазово підсилювати чужу могутність.

Наприклад, якщо він працює з Мондо.

Коли Мондо хоче здолати ворога одним «Покаранням Деревом», Лайм до певної міри дає змогу прийому спрацювати навіть проти супротивників, які зазвичай йому опираються.

Ці двоє, відомі як комбінація «Водолій», чудово доповнюють одне одного.

Корисна й розумна здібність, яка стане в пригоді майже будь-де.

Вона ідеально пасує Лайму — людині, на яку завжди можна покластися.

Поки я про це розмірковував, у місті виросли ще два велетенські дерева.

Це й справді вражає.

Вони ж набагато вищі за чотири метри!

Точно стануть новою пам'яткою Академмістечка.

— Каратакеваріііі!

Примітка перекладача: «каратакеварі» — буквально «розколювання бамбука», назва прийому бойових мистецтв, коли ребром долоні завдають удару згори.

О.

Саме в цю мить елдви опускають сокиру — ні, гігантську сокиру, яка якимось дивом стала ще більшою, — просто на голову третього мутанта.

Той мутант.

Ідеально розколюється надвоє.

Удар «каратакеварі» припав точно по голові.

Стривайте, вона ще й здатна збільшуватися?!

Схоже, таку зброю можна застосовувати лише проти дуже обмеженого кола ворогів.

Для звичайного поєдинку вона навряд чи годиться.

За роки усамітненого життя елдви примудрилися створити щось зовсім незбагненне.

Від такого удару він уже точно не відновиться.

Аж раптом бачу, як нутрощі розрубаного мутанта починають булькати й роздуватися.

А, точно добили.

Га?!

— Стривайте, невже…

У мене було погане передчуття — і воно справдилося.

Мутант лускає, і його вміст дощем сиплеться на місто…

— От халепа. Тепер місто просмердиться. Може, не весь центр, зате ті райони, на які це впаде, — неодмінно.

Хоч Шікі й геть змучений, він уже розгорнув величезні магічні кола над дахами будівель.

Не одне, а цілу низку, розташовану в тривимірному просторі. Здається, ними вкрило все небо.

Схоже, вони утворюють сферу.

— Неймовірне видовище!

— Нічого особливого. Я лише слабким полум'ям спалюю все, що падає зверху. Спочатку цю техніку розробили для випалювання ділянок землі. Я розгорнув кілька магічних кіл і трохи змінив їхню форму.

— Ну, принаймні місту не доведеться приймати душ із нутрощів мутанта.

— Так бездумно махати сокирою… Цих елдвів теж доведеться згодом покарати.

— Теж?

— …

— Саме «теж», Шікі?

— Вако, прошу, не повторюйте цього двічі.

Шікі ледь помітно здригається.

Мабуть, краще не розпитувати.

У будь-якому разі, на цьому все.

Щойно Академія завершить перевірку місцевості й оголосить про скасування надзвичайного стану, місто зможе поступово повернутися до звичайного життя.

…І зовсім не скажеш, що тут щойно вирувала битва.

Я дивлюся на величезні дерева. Навіть звідси видно, як на них колишеться яскраво-зелене листя.

Цікаво, вони вічнозелені?