Розділ 165 — Томое, святкування перемоги та Міо

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Примітка редакції: цей розділ відповідає фіналу другого сезону аніме; подальші події розгортаються в ранобе.

Лицарі-дракони — основа військової сили Союзу Лорел.

Як і випливає з назви, це вершники на драконах. Різниця в розмірах між драконом і людиною величезна. Через це до лицарів-драконів ставляться зовсім інакше, ніж до звичайних лицарів.

Основну бойову роботу виконують самі дракони, тож і здібності, яких очікують від цих лицарів, відрізняються від тих, що потрібні звичайним лицарям.

Ті, хто привіз припаси до Ротцґарда, — це загони на летючих драконах, що ширяють у небі, хоча, як виявилося, існують також наземні підрозділи на земляних драконах.

Вони можуть пересуватися і суходолом, і повітрям, але, мабуть, через малу кількість океанів загонів на водяних драконах у них немає.

Я чув, що підрозділи на летючих драконах мають перевагу в небі як в атаці, так і в захисті.

Поки існує цей козир у вигляді лицарів-драконів, оборону Лорела можна назвати залізною стіною.

Я буквально відчуваю їхню впевненість — ніби вона ллється через край.

Ні, точніше, відчував.

Я бачу, як лицарі-дракони, відчувши щось недобре, непокояться за своїх драконів, а самі дракони стоять струнко… хоч і не певен, чи доречно так казати.

— Ха-а… Я так хотіла побачити, наскільки ж дивовижні ці лицарі-дракони, але… І вершники, і дракони тут другого сорту.

— Я розумію, що ти не в гуморі, але хоч трохи стримуйся!

— Якщо не рахувати вас, Вако, і Шікі, я лише розколола землю. Тож чому б замість дутися просто не прийняти це як заслугу вашої власної сили?

— … Ти зараз нерозсудлива.

І саме ця особа й є причиною всього.

Коли ми повернулися до Академії, щоб відзвітувати про інцидент із мутантами, Томое щось обговорювала з керівниками країн, які все ще залишалися в Академмістечку.

Здається, серед них були різні впливові особи — представники храмів і пані Сайріцу з Лорела, — але від Томое віяло такою загрозою, що мені стало не по собі.

Щойно ми зайшли до Академії, Шікі, наче отримавши якесь повідомлення, сказав, що піде знімати бар'єр зі студентів, і попрямував в інший бік. Тепер, коли я замислився, це, мабуть, спрацювало його шосте чуття.

Ззовні здавалося, що Шікі шкодував через зламаний короткий меч, але насправді можна припустити, що причина була в спалаху удаваного гніву, спрямованого на нього.

Поки я доповідав ректорові, мені також довелося виконувати безглузду місію із заспокоєння Томое.

Під час розмови з пані Сайріцу зайшла мова про лицарів-драконів, і я майже силоміць забрав звідти Томое, бо ця тема її неабияк зацікавила.

— Але ж це такі супротивники, з якими навіть Міо могла б просто гратися…

— Хіба ти не оголосила, що хочеш запровадити в Асорі чотири пори року?

Насправді над цим ще треба трохи попрацювати.

— Це лише невиразне відчуття, але мені здається, що винагорода замала.

— Чому б тобі сьогодні ввечері не випити як слід? А потім ми насолодимося чотирма порами року. Ми ж ще й японське саке випускаємо, так? Я вже чекаю!

Я майже ніколи не пив, тож смак японського саке знаю хіба приблизно.

Але якщо мешканцям Асори воно здається смачним, то, мабуть, можна сміливо назвати це «японським саке».

— Тепер, коли ви про це згадали, що будемо робити з назвою напою? Йому ж, звісно, треба дати назву?

— То чому б тобі не назвати його? Саме ти поставилася до цього найсерйозніше.

— Ні, Вако, я неодмінно хотіла б доручити це вам.

— Ну тоді я придумаю назву до вечора.

Це невелика ціна за те, щоб хоч трохи покращити їй настрій.

— Тоді чекатиму з нетерпінням. Хм, мені навіть трохи шкода Шікі, бо до нього постійно ставляться погано, тож, мабуть, я можу задовольнитися вже самим фактом, що нам вдалося здобути чотири пори року. Мабуть, я й так перегнула палицю, коли змусила його так запобігати переді мною.

Коли Томое це сказала, на її обличчі не було й сліду поганого настрою.

Але з досвіду життя з сестрами я знаю: такий вираз означає не те, що настрій повністю минув, а лише те, що його тимчасово придушили.

… Гаразд, хай буде потім.

Покладуся на час.

— Було б чудово. У будь-якому разі… Хоч їх там і всього близько двадцяти, дракони справді вражають своєю присутністю, так? Вони привезли для всіх чимало припасів, і, певен, справили гарне враження на містян.

Їздити верхи на драконах.

Схоже, не я один вважаю це крутим.

Напевно, просто через рідкість такого видовища, але чимало людей здалеку спостерігають за лицарями-драконами.

Мабуть, це ті, хто просто перевіряє безпеку навколо.

Відновлення міста може початися вже завтра, а може, навіть сьогодні.

— Моя думка про них не зміниться. Деякі з них ще варті уваги, але більшість — нічого особливого.

— Можливо, за твоїми мірками це й так.

— До вашого прибуття, Вако, я ставилася до цих чоловіків обережно, зважаючи на майбутнє компанії. Та користі від мене було б куди більше, ніж від цих другосортних, які лише вдають із себе щось велике!

Що вони там узагалі наговорили в тій небезпечній атмосфері?

Не думаю, що ці хлопці справді зробили б щось погане, але пізніше я все ж таки розпитаю.

— … А, ось як. Ну ні, я не маю наміру порівнювати тебе з ними.

— Хм?

Вона що, справді подумала, що я порівнюю її з драконами, на яких їздять лицарі-дракони?

Схоже, сьогодні Томое трохи емоційно нестабільна.

…

У такому натовпі навряд чи хтось нас підслуховує.

— Навіть якби їх було сто чи тисяча. Для мене ти краща, Томое. Тож не дуйся так.

Зазвичай я б такого не сказав.

— … Іноді ви буваєте неймовірним хитруном, Вако.

— Я не намагався хитрувати. Я знаю, що ти завжди переймаєшся за мене, Томое. І я тобі за це вдячний.

Так щиро висловлювати вдячність трохи ніяково, чи не так?

— Р-Рут теж так казав. Оце і є те, що називають дивитися на речі уважніше!

— Я й надалі на тебе покладатимуся. Напевно, попереду ще буде багато клопітких речей.

— Я служитиму вам.

Рут, еге ж.

Цілком можливо.

Але я маю намір відпрацювати свій доволі великий борг.

Думаю, якщо використати це, я зможу добитися від Рута схвалення того факту, що Каленеон не зник.

Коли інші країни пізніше дізнаються про існування Каленеону, керівництво ним, імовірно, візьмуть на себе його представниці — сестри Енсланд, пані Ева і Рурія.

Поки що ми їх підтримуватимемо, але без співпраці г'юманів і напівлюдей вони не втримаються.

Вони навіть віру в Богиню втратили, тож це буде перша країна, яку доведеться будувати з такого хаосу.

Якщо чесно, мені навіть цікаво, що з цього вийде.

Поки що вони залежать від нас, але я не маю наміру дозволяти цьому тривати довго.

Також я не маю наміру, щоб Торгова компанія «Кудзуноха» належала якійсь одній державі.

Подумаю про це пізніше.

А поки я просто радий, що настрій Томое покращився.

Далі — Міо.

Мабуть, поговорю з нею вже на святі чи щось таке.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Отже, з цим усе. Із завтрашнього або післязавтрашнього дня в Асорі почнуться чотири пори року. Думаю, це також принесе певні незручності, але давайте всі разом упораємося з ними.

Вечір.

Я до такого не звик, але щойно виголосив вступну промову на святі.

Я розповів усім про бої, що відбулися минулої ночі, — про нашу участь у відновленні Ротцґарда та відродженні Каленеону. А після цього лише попередив про можливі наслідки того, що тут почнуться чотири пори року.

Усі погляди спрямовані на мене, коли я піднімаю чашу в правій руці.

— Будьмо!

— Будьмо! — гукнули всі.

Після цих слів печатку на алкоголі швидко зривають, а всі одразу тягнуться до страв.

Я сідаю на своє місце, трохи вище за решту, і починаю їсти.

Напій, який зараз розливають, — це японське саке, зроблене в Асорі Томое та іншими.

За смаком і відчуттям воно схоже на те японське саке, яке зберіглося в моїх далеких спогадах.

Я мало що знаю про японське саке, тож у його відтворенні був майже марний, а далі воно, мабуть, стане м'якшим або міцнішим залежно від смаків Асори.

Я вітаю Томое із завершенням роботи над алкоголем і цокаюся з нею, поки вона насолоджується моментом.

… Мій напій налили у величезну чашу, більше схожу на кухоль, і це трохи не те, чого я очікував. З усмішки, що повністю вкрила її обличчя, мені не втекти, тож я змушений пити.

Скажу чесно.

Я не впевнений, що зможу випити все.

Це японське саке насправді доволі міцне.

Ні, сьогодні я якось примушу себе все випити.

Уже є кілька міцних хлопців, які наливають собі по другому колу.

Але я…

— Це ж чудове святкування, чи не так, Вако?

Невдовзі.

До мого місця підійшов пан Какун, старійшина крилатих.

Ось воно.

Раз підійшла важлива особа від важливої громади, не допити напій уже не варіант.

Тож цей один кухоль, думаю, я подужаю — ні, мені доведеться його подужати.

Завтра будній день, і я вже хвилююся, що матиму похмілля…

Хто б міг подумати, що в підлітковому віці я матиму проблеми офісного працівника.

— Цього разу всі справді дуже добре попрацювали. Тож це лише мій спосіб подякувати вам усім.

— Оскільки ми допомагали в Каленеоні, наші зусилля також були визнані. Щиро дякую.

— Досі я оцінював, спираючись лише на ті бої, у яких сам брав участь, але, думаю, відтепер почну брати до уваги й результати тренувальних боїв між іншими групами. Перепрошую, що досі мав такі упереджені погляди.

— … Не варто, Вако. У будь-якому разі наші здібності будуть визнані навіть у тренувальних боях із вами. І ще, будь ласка, говоріть вільніше, як із пані Емою.

— Дякую за таку повагу до мене. Гаразд, я постараюся. Сьогодні у нас є напій, зроблений Томое, і їжа, яку приготувала Міо, тож насолоджуйтеся всім, скільки душа забажає.

— Так, японське саке всім дуже до вподоби. Мені, звісно, також. Ах, якщо я й далі сам говоритиму з вами, це створить проблеми тим, хто чекає позаду мене. Тож на цьому я вас залишу.

— Е-е, думаю, поки я в Асорі, у мене знайдеться час, тож звертайтеся до мене без вагань.

Високогірні орки, четверо арків, туманні ящери, ґорґони.

Один за одним до мене підходять голови й лідери цих груп, щоб поговорити у ввічливій, улесливій манері.

Через нічний бій я був особливо схвильований щодо орків та ящерів.

Я вже намагався втиснути їх у тренувальний графік, і це почнеться завтра, тож сьогодні стримаюся й дам їм просто насолодитися святом.

Японське саке дуже популярне.

Але або відсоток алкоголю занадто високий, або смак для мене занадто насичений; це не той напій, який я можу просто пити залпом.

Втім, є чимало тих, хто справді п'є його так, наче це вода.

Ну а через це вже чимало хто дуже сильно сп'янів і аж почервонів.

У новому меню Міо багато страв, які добре смакують як закуска до алкоголю, тож, мабуть, і це ще одна причина, чому алкоголь тут зникає такими темпами.

Щодо того, чи сподобається воно г'юманам, у мене є лише оцінка Лайма, але… принаймні раз воно так подобається напівлюдям, я, мабуть, подумаю, чи не можна зробити з нього товар.

— Вако, Вако. Будь ласка, спробуйте ось це наступним!

Міо підносить страви одну за одною.

Я думаю, що їй варто було б попросити когось носити все замість себе, але, схоже, вона хоче робити це особисто.

Страви вона приносить на маленьких тарілочках, тож кожної порції небагато, зате різноманіття просто шалене.

Переважно тут японська кухня, місцями змішана з китайською, але є й страви цього світу.

Меню справді дуже різноманітне.

Якщо так піде й далі, то незабаром вона почне робити й французькі страви, яких я сам ніколи не вмів готувати.

У мене навіть є відчуття, що незабаром з'явиться якась зовсім нова, невідома кулінарія.

З якоїсь причини вона сьогодні в доброму гуморі, тож я просто радий, що мені не доводиться проходити через усе те саме, що з Томое.

— Міо, не тільки носи їжу, сама теж поїж. Ось, сідай.

— А, так!

— Добре попрацювала вночі. Ти ж билася з ворожим генералом у Каленеоні, так, Міо? Я радий, що ти не постраждала.

Той дракон розміром із долоню.

Я ще не чув усієї історії докладно.

— Зараз я випустила його в сад, але той генерал був досить хитрий, і це викликало в мене повагу.

— То це й справді був генерал… Що він узагалі таке?

— Його звали Рефт, і, здається, він був кимось на кшталт генерала демонів. Послухавшись поради пані Томое, я не давала йому їсти, от він і зменшився до таких розмірів.

Генерал демонів.

Генерал демонів?!

— Ти хочеш сказати, що в Каленеоні був генерал демонів?!

Він же був союзником Іо та Рони, так?

Мусив бути.

— Я вже казала, що це був збіг обставин. Урешті-решт мені не вдалося належно відтворити його хитру відсіч…

Міо виглядає трохи засмученою.

Ні, зараз це не головне.

— Ч-чому ж тоді цей дракон тепер поводиться так слухняно?

Якщо він справді був генералом демонів, то навряд чи навіть зараз він «слухняний» у звичайному розумінні.

Але вчора я бачив його кілька разів, і він справді здавався дуже спокійним.

— Під час бою він утратив розум і почав лише щось бурмотіти собі під ніс. А потім невинно ганявся за метеликом. Він такий милий.

А, ось як.

Не знаю, яким він був раніше, але схоже, Міо так погралася з ним, що повністю його зламала.

Він досі живий, і, схоже, справді генерал демонів, тож варто буде повернути його, коли ми зустрінемося з Володарем демонів.

Так.

— Я-ясно.

— Що важливіше, Вако, ви пам'ятаєте обіцянку, про яку йшлося того дня?

— Обіцянку?

Я намагаюся пригадати.

Ем, мабуть, це пов'язано з її змаганням із Шікі.

— А, ту, де я сказав, що вислухаю одне твоє прохання?

— Так! Саме її!

Міо швидко наближає обличчя.

Але зараз поруч іще розмовляють інші лідери.

— Я пам'ятаю. Коли на святі стане тихіше, я тебе вислухаю, добре?

— Так! Тоді я піду перевірю, чи добре готується їжа. Але скоро повернуся.

— Гаразд, дякую.

Цікаво, що ж попросить у мене Міо.

Я сказав слова вдячності Томое, але, звісно, так само вдячний і Міо.

Якщо це щось, що я можу зробити, я хочу зробити це для неї.

— Еріс, і навіть Аква. Цікаво, чому вони співають і танцюють?

На мить я подумав, що в мене галюцинації.

Але я кліпнув — і сцена не змінилася.

Двійця лісових оні влаштувала ефектний танець і з ентузіазмом співає.

Коли ви встигли стати артистками?

… А насправді в них доволі добре виходить.

Цікаво, вони це репетирували?

Ммм, мабуть, це добре.

— Вони справді добре розійшлися, еге ж?

— Вако, схоже, ви вже випили чимало, — сказав Шікі.

— Шікі. Я вже спробував трохи непомітно поговорити з тими двома, тож, мабуть, поки що все буде гаразд.

— Це… дякую вам за це.

Яка грубість.

Я ще не так уже й багато випив.

Це ж лише моя третя кружка.

— Перше, що я зробив зранку, — допоміг Емі й пані Міо з підготовкою. Тож сьогодні я не мав жодного стосунку до приготування їжі.

— Так, це було мудре рішення.

— Ми з пані Міо ходили портовим містом у пошуках продуктів і обговорювали інгредієнти, тож, думаю, незабаром у нас з'являться нові товари, які ви зможете скуштувати.

— Чекатиму з нетерпінням.

Оскільки в Асорі немає морів, еге ж.

— Якби була можливість, я хотів би пізніше поговорити з вами про лекції для студентів, але, здається, краще відкласти це на інший день.

— Я не проти. Поки що ми зосереджені на відновленні міста, тож поспіху, думаю, немає. Важливіше інше. Шікі, тобі теж варто спробувати японське саке — згодом воно починає здаватися легшим.

— … Мені здалося, що це досить міцний напій. Я трохи вже куштував, але, думаю, найкраще смакувати ним потроху з маленької чашки, як це робить пані Томое…

— … Гаразд. Ну тоді поки що візьми ось цей, а я візьму собі новий.

Я простягаю Шікі свій кухоль, десь на сімдесят відсотків повний.

З якоїсь причини на обличчі Шікі з'являється переможений вираз.

Я швидко беру новий кухоль і цокаюся з ним.

— Будьмо!

— … Тоді не відмовлюся.

Після цього свято триває далі.

Група «ця вечірка не закінчиться, поки не зійде сонце» усе ще тут, а група «завтра я ще працюватиму» уже давно розійшлася.

Ми повернулися до особняка.

Думаю, я міг би працювати завтра, навіть якби пив до світанку, але Шікі переконав мене, що буде погано, якщо викладач не з'явиться завтра, тож я завершив вечір «раніше».

Отже, у цій кімнаті зараз Томое, Міо, Шікі й я.

— Мушу сказати, японське саке вийшло справді добрим. Я ще більше його вдосконалю, тож чекайте з нетерпінням, Вако, — сказала Томое.

— Так. Тепер холоднішатиме, тож щось на кшталт гарячого саке теж було б непогано.

— Гаряче саке! Точно, як я могла про це забути.

Ми обговорюємо свої враження від японського саке — ні, від самого свята.

О, точно.

Побачивши, як Міо, усміхаючись, стоїть поруч із Шікі, на обличчі якого застиг складний і стривожений вираз, я згадую.

— Міо, те прохання, яке в тебе було. Ти вже вирішила, що саме хочеш?

Точно, я ж маю вислухати її прохання.

Що б це не було — давай.

— Т-так. Я вже вирішила! — відповіла Міо.

— Ну тоді кажи. Що ти хочеш, щоб я зробив?

Запитуючи це, я трохи насторожуюся. Чомусь раніше усміхнене обличчя Міо стало напруженим.

— Тоді я озвучу своє прохання.

— Мгм.

«Будь ласка, зробіть мене вашою слу… супутницею! » (Міо)

«Супутницею?» [хірагана] (Макото)

Супутницею? [хірагана]

Супутницею, еге ж. [кандзі]

Інакше кажучи — стара як світ історія.

«Так! Сьогодні вночі, зі мною…» (Міо)

— Хо-о… — протягнула Томое.

— Я так і знав… — мовив Шікі.

Мабуть, Томое й Шікі вже очікували чогось подібного; на це вони відгукнулися всього кількома словами.

Хм, ну, такого я точно не очікував.

Я думав, це буде щось пов'язане з кулінарією або подорожжю.

Чекав чогось такого.

— Я… я прошу забагато?

Я уважно дивлюся на Міо, а вона дивиться на мене знизу вгору.

Вона навіть трохи мила.

… Ясно.

«Супутницею, еге ж.»

Я ще раз тихо повторюю це слово.

Мені хотілося б, щоб мій перший раз був із нею, бо вона мені подобається.

Так я подумав.

Не зважаючи на те, що вона іншої статі, Міо мені не неприємна.

Якщо обирати між «подобається» і «не подобається», то вона мені точно подобається.

Але через мою недосвідченість я не впевнений, що зміг би правильно її повести.

— Пробачте, Вако?

— …

— …

На мене витріщаються троє моїх послідовників.

От уже добре мене затиснули.

Якщо вона справді мене бажає.

— …

Чомусь Міо затамувала подих.

Можливо, я змушую тебе чекати, але я не збираюся тебе відштовхувати, Міо.

Гаразд, я зрозумів.

Якщо це те, що я можу дати, я хочу відповісти на прохання Міо.

«Мм, гаразд—» (Макото)

— Я помилилася! — вигукнула Міо.

— Га?

— Я не це мала на увазі!

— Е?

«Ви подумали не про той “тогі”. Я хотіла, щоб ви навчили мене способу промивання рису, щоб він був смачним.» (Міо)

Примітка перекладача: японське 伽 (togi) означає «нічне товариство», а 研ぎ方 (togikata) — «спосіб промивання рису». Міо обігрує співзвуччя.

«Е, але ж щойно ти сказала “сьогодні вночі”—» (Макото)

— Завтра! Я хотіла скуштувати його на завтрашній сніданок!

Міо?

Що? Але ж я був певен, що вона сказала: «Будь ласка, зробіть мене вашою супутницею»…

Що взагалі?

— Пф-ф! — пирхнула Томое.

— … Хе, — хмикнув Шікі.

Томое й Шікі вибухають сміхом, ніби вже не можуть стримуватися.

Що тут смішного?

Хм, мені не здавалося, що я настільки п'яний, але невже я щось дивне зробив?

— Пані Томое, Шікі! Прошу вас, помовчіть хоча б хвилинку!

— П-пробач. Пф-ф, хе, а-ха-ха-ха!

— Перепро… Хе, фу-фу…

Схоже, Томое й Шікі веселяться від душі.

Якщо це такий смішний жарт, я б хотів теж бути в курсі.

— Ви обоє, ще згадаєте мені це… Вако, то… ви мене навчите?

— А, звісно. Але, здається, сьогодні я вже трохи п'яний, тож… Може, завтра?

— … Так. Звичайно.

— Можливо, ти й краще за мене це вмієш, але давай зробимо це разом.

— А, Вако. У такому разі, цікаво, чи не могли б ви також навчити мене, як точити мій меч? — сказала Томое.

Примітка перекладача: японське дієслово 研ぐ (тоґу) означає і «промивати (рис)», і «точити (лезо)», тож Томое підхоплює гру слів і дражнить Міо.

— П-пані Томое, ви!..

— Як точити меч? Ні, хіба я вже не вчив тебе цього раніше? Щоправда, я й сам не надто в цьому тямлю.

Так, я точно вже показував їй це раніше.

Але чому Томое так підколює Міо?

— Ой, справді? Схоже, я просто переплутала.

— Вам обом я вже сказала, що розберуся з вами потім. А зараз — геть із кімнати.

Міо буквально кипить від злості.

Обом? Шікі ж лише трохи посміявся.

— А, раз завтра в нас буде багато справ… На сьогодні, мабуть, найкраще просто піти спати.

— А, так. Вако, на добраніч.

Міо усміхається, бажаючи мені добраніч.

Ні, не лише мені, а всім…

— Ми можемо кілька днів обходитися без сну без жодних проблем. Тож, будь ласка, розслабтеся й відпочиньте. Я обов'язково прийду вас розбудити завтра.

Цікаво чому.

У мене таке відчуття, ніби мені наказали йти спати.

Ну, справді, завтра мені треба до Академії.

Я випив не так уже й багато, але, без сумніву, мені буде краще піти спати.

Але.

Є ж те, що я хочу сказати будь-що, правда?

Я хочу подякувати всім.

Хоча взагалі-то ще хочу дещо прояснити.

— Так, я так і зроблю. Але ви троє, можна я дещо скажу?

Щойно я кажу «ви троє», Томое, Міо й Шікі зупиняються.

Цікаво, чи вони за тоном уже зрозуміли, що зараз я не жартую.

Алкоголь у мені ще є, але я кажу це не тому, що це щойно спало мені на думку, тож помилкою це не буде.

— Ви троє билися заради мене, працювали в Асорі й наглядали за крамницею, тож я вам справді вдячний. Якби я був сам, усе було б зроблене абияк, і, можливо, нічого так і не набрало б форми.

— …

— Завдяки тому, що я зустрів Томое, я дізнався про світ Асори. Ми створили дім для всіх. Завдяки тому, що я зустрів Міо, я знову згадав про кулінарію й зміг добре порозумітися з авантюристами. Завдяки Шікі компанія працювала гладко навіть тоді, коли я поводився як розпещена дитина. Мені справді здається, що я можу й далі залишатися собою лише тому, що поруч зі мною були ви троє.

— …

Якби я був сам, то точно.

Я б звик до битв і став би дивитися на цей світ перекошеним поглядом.

І жив би жалюгідним життям у цьому іншому світі.

— Я хочу дати вам щось на знак подяки, хоч як нагорода це, може, й небагато. Досі я дав вам лише ваші особисті імена, але тепер хочу дати вам і таке саме прізвище, як у мене, — Місумі. Якщо ви не заперечуєте, я хотів би, щоб ви його прийняли.

Якщо прислухатися, звідси ще можна почути шум свята.

Але минає коротка мить, протягом якої я не чую жодного звуку.

— … Із задоволенням. Я вже казала це вдень, але, Вако, іноді ви й справді неймовірний хитрун, — сказала Томое.

— Мені здається, я змогла стати ближчою до вас, Вако. Я з вдячністю приймаю це, — сказала Міо.

— Віднині я клянуся зробити все можливе, щоб виправдати всі ваші очікування. Ніщо не зробило б мене щасливішим, — сказав Шікі.

Це добре.

У такому разі, чи не злиються тепер мої особистості — Райдо = Місумі?

Я рано чи пізно все одно якось зустрінуся зі старшою Хібікі, героїнею королівства.

Для мене це теж може стати шансом.

— Я радий, що ви не відмовилися. А тепер я піду відпочину, гаразд?

Чомусь мені стало ніяково дивитися в очі цим трьом.

Я, ніби тікаючи, повертаюся спиною до кімнати й виходжу.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Околиця Асори.

Шікі лежить на землі без тями, закотивши очі так, що видно самі білки.

Як доказ того, що тут відбулася жорстока битва, по всьому полю лишилися численні сліди руйнувань.

Томое й Міо сидять на рештках величезного, ефектно поваленого дерева.

Збоку від дерева Шікі час від часу смикається, на ньому лежить ковдра, але обидві взагалі не звертають на нього уваги.

«Слухай, Міо. Чому ти вигадала таку жалюгідну відмовку? У такому стані, думаю, вака погодився б.» (Томое)

— Хм… Тобі ще не набридло? А як щодо тебе, коли ти так жахливо з мене глузувала? — відповіла Міо.

«Я питаю, чому ти вирішила відмовитися від нагоди здійснити своє заповітне бажання — провести ніч із Вакою в одному ліжку. Він випив чимало алкоголю, але, думаю, був цілком при тямі, хіба ні?» (Томое)

Обидві дивляться в один бік — на горизонт і нічне небо.

— …

— З мого погляду, Вака за останні кілька днів значно виріс як людина. Колишній Вака, мабуть, просто запропонував би допомогу у відновленні імперської столиці Лімії. Принаймні нам не довелося самим іти атакувати Каленеон.

— …

«Він навіть проявив твердість у рішенні, коли мав справу з драконовбивцею. Не думаю, що тепер для нього було б погано дізнатися про жіноче тепло. І якщо цією жінкою мала б стати ти, то я, всупереч звичному порядку речей, навіть підтримала б тебе.» (Томое)

«… Але обов’язок і вдячність. Через те, що він говорить такі речі, я просто подумала, що було б неправильно поєднувати своє тіло з тілом вака-сами через це.» (Міо)

Міо порушує мовчання.

— Хо-о? — протягнула Томое.

«Я! … Я зрозуміла, що хочу з’єднати наші тіла не просто через власні почуття. Я хочу, щоб це сталося тоді, коли саме він мене побажає. Такі причини, як “ти добре попрацювала” чи “дякую”. Я раптом усвідомила, що це неправильні причини.» (Міо)

За справжнім виразом його обличчя вона змогла зрозуміти, що він відчував.

І тому, перш ніж ця правда могла б остаточно закріпитися, вона сама відкинула цю можливість.

«Ти хочеш, щоб вака сам сказав тобі, що бажає тебе.» (Томое)

Томое лише киває, промовляючи це, навіть не дивлячись на Міо.

За кілька митей Міо також киває.

— Але ти ж розумієш, що це буде непросто? Вака починає сприймати нас як свою сім'ю. Замість коханців ти можеш зайняти місце когось дуже близького й дорогого йому, але це буде любов, дуже відмінна від пристрасті.

— Я це знаю.

— І тебе це влаштовує? Ти ж розумієш, що твої почуття можуть лишитися без відповіді?

— Навіть так. Навіть так, я хочу по-справжньому служити йому, бути відданою йому. Поки що я хочу жити з цими почуттями, із цією відданістю.

«Розумію… Те, що Вака побажає мого тіла, ще менш імовірно, ніж те, що він побажає твого. Тож я бодай підтримаю тебе, навіть якщо це нічого не змінить.» (Томое)

— Він ще не сказав, що є інша жінка, яку він любить. Поспіху немає. Колись.

— … Людське життя коротке, знаєш. За ще кілька років цілком можливо, що в нього вже буде одна чи дві кохані, з якими він проживе все життя в шлюбі.

«Якщо це буде жінка, яку я визнаю гідною, я це стерплю. Але жінку, яка не вміє готувати, не визнаю нізащо! І нехай він обіймає мене не рідше, ніж її.» (Міо)

— Ти що, його свекруха? Ні, навіть гірше. У такому разі ще довго ми не побачимо дитину Ваки.

Ці дві старі, вірні послідовниці проводять ніч, розмовляючи одна з одною.