Розділ 166 — Можна сказати, що досі було легше

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Мутанти залишили глибокі шрами на Ротцґарді.

Жертв було багато, а саме місто зазнало значних руйнувань.

Звісно, містяни досі не можуть повернутися до звичного життя. Вони туляться в тимчасових оселях і водночас щосили працюють над відбудовою.

Ми влаштували все так, ніби сестри Ева й Рурія загинули під час нападу, а самих їх переправили до Каленеона.

Тут досі оплакують загиблих, тому я час від часу чую, як згадують імена сестер.

Людей зараз небагато, але, що дивно, вони щодня старанно працюють без жодних скарг.

Для нас це були лише мутанти, але для містян їхня поява стала ледь не небаченим лихом.

Чутки про змову демонів якимось чином просочилися назовні, тож ставлення до них різко погіршилося.

Так минув рік. Якби він просто промайнув без зайвих клопотів, усе було б набагато легше. Але я теж маю стосунок до життя цього міста.

Я відвідую засідання Гільдії купців, хоча учасників тепер напрочуд мало. Ми вирішуємо, де відкрити тимчасові крамниці, і навіть відмовляємо охочим викладати в Академії.

День у день я займаюся роботою, яка явно перевищує мої здібності.

У мене вже пальців не вистачає, щоб перелічити всі справи, які я мушу завершити за день. Я ще ніколи в житті так не гарував.

— Невже зустрічі з можновладцями інших країн потрібні саме зараз?

Буркотіння вихопилося з мене мимоволі.

То їм потрібно одне, то інше… На кожному вечірньому засіданні від мене вимагають нові документи. Інакше кажучи, лише додають роботи.

Щоб Академія якнайшвидше відновила заняття й Академмістечко здавалося таким, що вже повернулося до звичного життя, мене засипають самими лише безглуздими вимогами. (Місто ще тільки відбудовується, а вони переймаються тими клятими лекціями. Ідіоти, чи що?)

І цього одного вже достатньо, щоб у мене були повні руки роботи.

До того ж принц Лімії, очільниця Лорела й високопосадовці храму з якоїсь причини по черзі звертаються до нас по допомогу.

Кілька разів мені довелося стримуватися, щоб не сказати їм усім заткнутися.

Сьогодні ми лагодимо головну вулицю.

Минув приблизно тиждень від початку робіт, і чимало ділянок уже починають виглядати так, як раніше.

Однак перспективи нашої крамниці й далі не надто добрі.

Тимчасові крамниці біля поселень для постраждалих стали особливо важливими. Навіть якби ми поспішили відбудувати свій магазин, покупцям було б незручно добиратися туди. Тому поки що доведеться зачекати.

— Викладачу, хіба це взагалі можна назвати лекцією?!

Джін кричить.

— Сіф і Юно працюють собі в теплі на Гільдію купців! Це дискримінація!

Амелія теж кричить.

Справді, сьогодні вітер доволі сильний, тож тут може бути трохи холодно.

— Мені здається, ми взагалі не тим повинні займатися…

Ідзумо також скаржиться.

Схоже, кожен до єдиного зі студентів, які відвідують мої лекції, незадоволений їхнім змістом.

Тут зібралися всі мої студенти, крім двох дочок пана Рембрандта.

Невже ці ідіоти зовсім з глузду з'їхали? Щойно я повернувся до Академії, мені повідомили, що заняття вже поставили в розклад.

Я, звісно, відповів, що з лекціями можна почекати, доки Академмістечко бодай трохи оговтається. Та вони наполягають: щойно Академія запрацює, заняття мають відновитися.

У мене зустріч за зустріччю, а справ із купцями ще більше, тож зараз не час для… Ні, багато районів міста досі в руїнах, безліч людей втратили близьких.

Люди надто швидко забувають про небезпеку, щойно вона минає.

Тому під приводом зміцнення фундаментів ми наказали знести напівзруйновані будівлі й залучили частину людей до відновлювальних робіт на цілий день.

Участь обов'язкова.

Коли закінчу справи в Академії, домовлюся про робітників для відбудови решти міста. Магія неабияк прискорює цей процес.

Тому участь людей, які вміють користуватися магією, надзвичайно важлива.

Пан Рембрандт, незрозуміло звідки дізнавшись про ці плани, заздалегідь доручив Сіф і Юно іншу роботу. Так їм і вдалося уникнути будівництва.

Ну, для них обох це, мабуть, непогана нагода зблизька поспостерігати за роботою свого батька й повчитися в нього, тож я не став змушувати їх працювати тут.

— От через таке ниття ви й розгубилися перед мутантами! Ваша власна зброя за вас соромиться!

— …Викладачу Райдо, тепер, коли ми говоримо безпосередньо, я ось що подумав.

— Що таке, Джіне?

Наче клюнувши на мої слова, Джін заговорив у відповідь.

— Ми ж приблизно одного віку, правда? А може, ви навіть молодший за нас!

— Ти натякаєш, що мені краще взагалі мовчати?

— У письмових повідомленнях ви здаєтеся набагато поважнішим… Ні, стривайте, не те! Я хотів сказати: можливо, робота пішла б швидше, якби ви теж до нас долучилися. Ви ж молодий!

— Я ще міг би погодитися, якби мене не змушували керувати ділянкою. Та коли ви не встигатимете за графіком, схоже, доведеться зробити цю роботу постійною частиною занять.

— То це нам ще й офіційно не призначили?!

— А в інших уже повноцінні практичні заняття в Академії! Нечесно!

Амелія та Ідзумо вриваються в мою розмову з Джіном.

Хоч вони й дівчата приблизно мого віку, але коли вони дивляться на мене зверхньо та ще й свердлять поглядом, мені хочеться відступити на крок.

— …Ну що ви, звісно ж ні. Якщо я буду на ділянці у вас за спиною, то відповідальність у нас спільна, і покарання ми всі отримаємо однакове.

— …П-покарання?

— Тренувальний бій із Юсурі… Ні, ще додам до групи Синього Ящера й пані Звай.

— Неможливо, неможливо, неможливо!

Реакція всіх трьох прозвучала в ідеальній гармонії.

Оце вже справді вражаюча синхронність.

До речі, Юсурі — це третій туманний ящер.

На щастя, а точніше, на їхнє нещастя, у недавніх боях їм не випало жодного шансу взяти участь. Але навіть попри це вони, не розуміючи ситуації, продовжували вимагати лекцій, тож я й організував їм пробний бій із ним.

Усі студенти проти Юсурі.

Вони стануть строєм зі зброєю, яку я їм видав, а Юсурі матиме тільки налокітники й наплічники — легке захисне спорядження, яке не обмежує рухів.

Так.

Юсурі — беззбройний боєць.

Схоже, спершу йому й так було зручніше битися голими руками, ніж користуватися зброєю, але він виявився диваком, якому припали до душі деякі прийоми рукопашного бою з моїх спогадів, і він серйозно взявся їх відпрацьовувати.

Відклавши кинджал, який раніше носив радше для годиться, Юсурі став єдиним бійцем-рукопашником в Асорі.

Якщо Синій Ящір уособлює техніку, а пані Звай — силу, то Юсурі поєднує і те, й інше.

Коротко кажучи, він сильний.

Він міг би стримуватися, але я попросив його звести це до мінімуму. Для них його сила, мабуть, виглядала як сила посланця пекла.

Юсурі збивав студентів із ніг, наче кеглі під час страйку в боулінгу.

Їхню зброю було повністю знищено, а самі вони отримали повний комплект — удари, стусани, кидки й больові захвати.

Судячи з того, як вони злякалися, це, напевно, залишило їм серйозну психологічну травму.

Елдви полагодили знищену зброю, і тепер вона знову як нова. Але навіть мене вразив «Хвильовий кулак» Юсурі.

— Отож працюйте сумлінно. Відбудова міста піде на користь і Академії, і вам самим.

— …Серед містян вистачає тих, хто просто хоче сісти нам на шию та нажитися. Це ви змінилися, викладачу Райдо.

— Скажу прямо. Для мене відновлення міста важливіше за лекції. Тому я збираюся на якийсь час припинити заняття. А потім студентам доведеться знову подавати заявки. Ви не проти, якщо я поки закрию свої курси?

— З того, як ви це кажете… Н-невже чутки про те, що ви відмовилися від посади штатного викладача, — правда?

— Так, відмовився. Я не збираюся все життя заробляти викладанням.

— З цією людиною звичайний глузд безсилий! Гаразд, ми працюватимемо! Щосили! Тільки не змушуйте знову проходити відбір. Там буде неймовірний конкурс! Нащо ми взагалі почали сперечатися?!

— Отак би одразу. А якщо до вас прийдуть молодші студенти, то вони ще й швидко вас обженуть.

Чомусь.

Після цих слів усі троє миттю припинили нарікати й заходилися працювати із завидним завзяттям.

Насправді я жартував про повторне подання, але коли все заспокоїться, мені все одно доведеться приймати нові заявки.

Мені ж і для цих трьох доведеться продовжити лекції…

Але якщо мої відчуття після подій у Лімії правильні, то ці троє вже стали досить сильними.

Треба трохи подумати, наскільки жорстко я хочу їх тренувати.

Було б зовсім не смішно, якби мої студенти виявилися сильнішими за цілий лицарський орден.

Я хотів виростити еліту, тому взяв авантюристів із Ціґе за взірець і оцінював студентів за їхніми найкращими здібностями. Озираючись назад, розумію, що це, мабуть, була помилка.

Я вважав такі результати лише базовою вимогою, хоча здатність виживати під час походів у Пустище, можливо, варто зробити окремою метою.

Сьогодні Шікі разом із пані Сайріцу з Лорела розподіляє харчові припаси, а Міо залишилася в Асорі.

Томое допомагає перевозити вантажі містом, тому… зітх. До вечора ми навряд чи побачимося.

От би повернутися в ту ніч святкування…

◇◆◇◆◇◆◇◆

Нарешті ранкова робота добігла кінця.

Студенти й робітники розійшлися обідати — кожен у своїх справах.

А я?

А мені треба ненадовго зустрітися з кількома людьми.

Я вже віддав усі вказівки щодо ремонту, тож нічого страшного, якщо мене не буде кілька годин.

Звісно, якщо не трапиться нічого поганого.

На першу зустріч я йду, звернувши з головної вулиці й перетнувши руїни Торгової компанії «Кудзуноха», від якої залишилася тільки купа уламків.

— О, пробачте, викладачу Райдо. Вам довелося йти аж сюди…

— Та годі вам. Ви старша за мене, пані Естер, і я вам не викладач, тож можете звати мене просто Райдо.

— Отак без жодного сорому нагадати жінці про її вік, викладачу! Але називати свого рятівника без шанобливого звертання я просто не можу. Мій господар ще не прийшов. Чи не зачекаєте трохи всередині?

— Звісно, зачекаю.

— Знаєте, ви мене неабияк здивували, коли заговорили! У письмових розмовах ви здавалися набагато старшим.

Пані Естер здивовано роздивляється мене, ніби не може звикнути до того, що я розмовляю вголос.

Я врятував її від мутанта в розташованому неподалік борделі. Але навіть не думав, що справді доведеться зустрічатися з її господарем: гадав, то була звичайна чемність.

Він людина з кримінального світу, тож краще триматися від нього на певній відстані.

Джін теж казав, що в розмові я здаюся молодшим. Цікаво, це комплімент чи навпаки?

Я просто скопіював усне мовлення, але, схоже, враження від нього у людей інакше.

— Після таких подій можуть відкритися нові можливості. Тут руйнування менші, ніж в інших районах. Коли ви плануєте знову відчинитися?

Оглянувшись, я помітив, що ці будівлі можна полагодити, навіть не зносячи повністю.

У такому разі, коли дорогу відремонтують, ці люди зможуть повернутися до звичного життя раніше, ніж очікувалося, чи не так?

— …Ми все-таки надаємо інтимні послуги. Поки місто не оговтається, до нас не повернуться ні відвідувачі, ні працівниці. Навіть коли сам будинок і дівчата цілі, цього недостатньо.

— А будівельники й інші люди, які прибули відновлювати місто? Хіба серед них немає охочих?

— Фу-фу-фу. Попит? Їм іще треба зважати на те, що скажуть містяни. Бордель ніхто не вважатиме життєво необхідним. До того ж наш бізнес залежить від репутації й прихильності клієнтів.

Ось як воно, значить.

Гадаю, є послуги, які не можна просто так надавати лише тому, що на них існує попит.

Мабуть, вона трохи втомилася від моїх недоречних запитань.

Пані Естер дивиться на мене лагідно… Ні, швидше як на малу дитину. Гаразд, хай буде.

— …

— О, здається, мій господар уже прийшов. Я покличу його. Гадаю, він просто хоче подякувати вам. На вигляд трохи лячний, але насправді добрий і чуйний. А ще… ні, краще нехай це буде сюрпризом!

Страшнуватий на вигляд.

Уже звучить як тип людей, з якими я не дуже вмію мати справу.

А, точно.

Після Іо мене вже не злякає жодне г'юманське обличчя.

Я уявляю пику того могутнього велетня.

А, хоча…

А втім, якщо це г'юман, то, мабуть, кращим прикладом буде пан Зара.

Після зустрічі з ним у мене залишилися неприємні спогади… Але, певно, цього разу все буде гаразд.

— Перепрошую, що змусив чекати. Естер та інші жінки з борделю вам неабияк завдячують… Райдо?!

— …Представнику Заро?

У дверях з'явилося саме те обличчя, яке я щойно уявляв.

Е?

Він сам?

— Естер, що це означає?

— О, то ви знайомі? А що тут пояснювати? Він урятував мені життя! Це Райдо, власник невеличкої торгової компанії.

— …Ти… ти влаштувала мені зустріч із Райдо, знаючи, що він купець?!

— Так. Він іще новачок, але дуже перспективний. Я й подумала, що найкраща подяка — познайомити вас.

— Та я не про це!

— Босе, заспокойтеся. Запевняю вас, у нього немає прихованих намірів. Але ви, схоже, не просто чули про нього… Невже я наробила дурниць?

— А, ні. Зрозуміло. То Райдо — той, хто тебе врятував.

Пан Зара тяжко зітхнув.

Якщо чесно, мені теж страшенно хочеться зітхнути.

Шкода, що мене не попередили про зустріч заздалегідь. Я б хоч морально підготувався.

Після короткої паузи пан Зара повернувся до мене й схилив голову.

— Райдо, дякую. Щиро вдячний тобі.

— Та облиште, представнику! Я ж не зробив нічого особливого!

— Ні. Ти врятував багатьох моїх працівниць. Подякувати тобі належним чином — природно.

Мені стало навіть трохи незручно.

— В-ви ще й такими закладами керуєте, представнику Заро? Мушу зізнатися, це мене здивувало.

Я так прагнув змінити тему, що бовкнув перше, що спало на думку.

— …Так. Я тримаю вуличних повій та азартні ігри. Усіх, хто вів подібні справи в інших містах, я знищив. Не планував, що все складеться саме так, але мав на те свої причини.

Голова Гільдії купців, а водночас — володар міського підпілля.

Схоже, сьогодні в мене буде важкий день.

Я зовсім не планував, що все складеться так, тому дивно вже те, що я тут узагалі стою.

— Справді? Я просто почув крики пані Естер та інших і кинувся допомагати. Зовсім не хотів, щоб ви почувалися моїм боржником.

Ніяк не знаходжу правильних слів, щоб пояснити: я діяв не заради вдячності.

— …Хух, ти анітрохи не змінився. І досі майстер знаходити гарні відповіді. А Торгова компанія «Кудзуноха» тим часом зажила аж моторошної слави. Не скажу, що в усьому згоден із Рембрандтом, але на звичайного купця ти вже зовсім не схожий.

На мить обличчя пана Зари стало суворим. Потім він утомлено зітхнув і заговорив далі.

— Більшість тих, хто намагався тебе обдурити, вже померли. Другий принц Лімії та імператриця Лорела викликали тебе, щоб особисто з'ясувати, на що ти придатний. Не раджу надто тішитися й увагою храму. Без жартів: із повстання мутантів найбільше виграв саме ти, Райдо.

— А… ага…

Насправді знайомство з такими людьми лише робить моє життя ще складнішим.

До речі, імператриця Лорела — це пані Сайріцу.

Я гадав, що йдеться про дружину імператора. Виявилося, «імператриця» — почесний титул очільниці жриць цієї країни.

Пані Сайріцу казала, що її ім'я мало кому відоме, але це ж напевно жарт! Як можна не знати імені високопосадовця однієї з чотирьох великих держав?

…Хоча я сам його не знав.

— Навіть Гільдії купців дорого обходиться те, що ми так наполегливо займаємося перевезеннями. Та й крамниць із ліками в місті вже надміру. Купці, які повертаються до справ, поступово переходять до інших видів торгівлі.

— Е, але ж це не моя…

— Дурню. Не все на світі робиться заради тебе. Якщо ви й далі підвищуватимете якість і триматимете такі ціни, жодна інша крамниця в місті не витримає конкуренції з Торговою компанією «Кудзуноха» в торгівлі ліками. Я збирався сказати це на вечірній нараді. Подумай, як поступово збільшувати продажі. Наприклад, можна відкривати філії.

— Філії…

От тільки людей у нас не вистачає.

— Я вже говорив про це Шікі… панові Шікі. Було б добре, якби ти й надалі підтримував зв'язок між нами та Академією. Зараз відбудова просувається так швидко лише тому, що ми можемо вільно користуватися магією. Хотілося б зберегти цей темп до повного відновлення міста.

Чому до Шікі він звертається шанобливо, а до мене — ні?

Невже вважає мене його опікуном?!

…Загалом так воно і є. Заперечити нічим.

— Я й надалі передаватиму прохання Академії. Томое також продовжить допомагати з перевезенням вантажів містом.

— Та сама жінка, яка керує драконами вправніше за лицарів-драконів? Мені є що сказати про твою недосвідченість і здібності, але перед кількістю незвичних засобів у твоєму розпорядженні залишається тільки зняти капелюха. Подумати тільки: замість воза використовуєш тигреня з Лорела!

— А я гадав, усі лицарі-дракони сильні.

— …Чому це? Я бачив їх колись. Сама декорація! Поряд із тією жінкою, що керує справжніми летючими драконами, вони зовсім не справляли враження.

— А, ха-ха-ха.

— Якщо все так і триватиме, приблизно за місяць Ротцґард принаймні зовні поверне колишній вигляд. Як очільник Гільдії купців і власник борделів ще раз кажу: дякую тобі, Райдо.

Пані Естер слідом за паном Зарою теж схилила голову: обоє низько мені вклонилися.

Я досі не звик, що такий поважний представник кланяється мені.

— І я вам дякую. Якщо зроблю щось не так, будь ласка, наставте мене на правильний шлях, представнику Заро.

— Неодмінно, коли пан Рембрандт знову на тебе розсердиться… До речі! На знак вдячності за врятованих дівчат, коли заклади на цій вулиці відновлять роботу, я дозволю тобі відвідувати бордель безплатно. Що скажеш, Райдо?

…Підвівши голову, Зара геть змінив вираз обличчя.

А, який неприємний вираз.

— Що тут скажеш? Я лише наполовину чоловік і такими розвагами не захоплююся.

— Одна з твоїх вад — любов до розпливчастих відповідей. Гаразд, витлумачу це по-своєму. Віднині бордель безплатний для всіх працівників «Кудзунохи». Користуйтеся досхочу. Натомість я накажу закуповувати повсякденні товари у твоїх крамницях. Це моя вдячність за допомогу й водночас плата за мовчання про те, кому належить цей заклад. Сподіваюся, ти мене зрозумів. А тепер вибач за витрачений час. Ми обоє зайняті. Але на вечірній зустрічі постарайся як слід, Райдо. Не забудь.

Після цього одностороннього монологу представник Зара розвернувся й пішов.

Виходить, він наперед знав, що я не відмовлю.

…Хоча викривати його все одно не має сенсу. Нічого доброго з того не вийде.

Він не виглядає загрозливо, але з цим чоловіком мені чомусь напрочуд важко мати справу.

Гаразд, тепер — принц Лімії.

Ми домовилися зустрітися з ним у конференц-залі Академії.