Розділ 169 — Серед жменьки видатних людей його немає

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Хаос у моїй голові ніяк не вщухає.

Якщо сказати просто:

Мені до смерті страшно.

У ворона й без того гострі кігті та дзьоб. А тут ця птаха завбільшки з пасажирський літак і раптом… Ні, стривайте, не про це я!

Мене лякають троє гостей — чи, точніше, троє богів, — які щойно зійшли з її спини.

Ліворуч стоїть літній чоловік зі злегка смаглявою шкірою й доброзичливою, спокійною усмішкою.

Найбільше привертають увагу торба й молоточок, що звисають із його пояса.

Посередині стоїть молодий чоловік у вбранні, пошитому за зразком одягу доби Яйой.

Він усміхається на весь рот і виглядає дуже задоволеним. Мабуть, це й є Сусаноо.

Праворуч стоїть жінка. Тобто, найімовірніше, богиня.

Як і у випадку з літнім чоловіком ліворуч, за зовнішністю я не можу здогадатися, хто вона.

Світло падає їй на спину, й волосся відливає світло-каштановим. Боги навряд чи фарбують волосся, тож це, мабуть, її природний колір.

І чомусь на ній діловий костюм.

Вона має ясні, розумні очі. Разом із діловим костюмом це створює враження не богині, а радше ділової жінки.

— Радий познайомитися з вами, пане Сусаноо, і з вашими шановними супутниками. Я Місумі Макото.

Я вже збирався чемно запропонувати їм зійти з птаха, але побоявся, що це пролунає надто церемонно.

Я вирішив говорити простіше.

До речі, ми попросили їх зачекати, доки Томое не подасть знак.

Томое таке не зіпсує.

У цьому я впевнений.

Але вони прибули зі світу, де я жив, і до того ж є родичами Цукуйомі. Тож якщо завітали до мене, я повинен зустріти їх особисто.

— Дякую, що вийшов нас зустріти. Пробач, що потурбували самого господаря цього «світу».

— Що ви! Я стільки завдячую панові Цукуйомі! Ви зовсім не повинні переді мною перепрошувати…

Справді.

Цукуйомі лише допомагав мені.

Ці люди, можливо, знають про нинішній стан Цукуйомі.

Якщо так, то цілком природно, що я повинен чинити саме так.

Знаю ім'я тільки Сусаноо. А цей чоловік здається могутнім і неприборканим — мабуть, це він і є, так?

— Не напружуйся так! Я ж не думаю, що ти зробив щось погане. Та навіть якби зробив, ми не маємо права тебе за це картати. Гм… А, точно! Із нашої розмови ти, мабуть, уже здогадався, але я Сусаноо.

Та, кого я вважаю богинею, штовхає його ліктем, і Сусаноо представляється.

— А я Дайкокутен. Знаєш про Корабель скарбів?

Старий представляється як Дайкокутен.

А, зрозуміло: це не просто торба, а той самий мішок, і молоточок — той, із яким його зазвичай зображають.

Ясно.

Хм?

З Дайкокутеном пов'язано щось іще… Що ж це було? Здається, я забув про нього ще щось дивовижне…

Марно, не можу згадати.

Шкіра в нього темніша, ніж на звичних зображеннях, а мочки вух менші, ніж я собі уявляв. Та спокійний вигляд цілком пасує одному із Семи богів щастя.

Він здається добрим богом. І все-таки чомусь мені трохи ніяково поряд із ним, хоча він прийшов разом із Сусаноо.

— Мене звати Афіна. Подекуди мене називають Палладою Афіною. Я богиня Греції — країни, що лежить далеко на захід від вашої.

Ця пані відрекомендувалася Афіною.

Вона не фіолетова.

І це добре.

На відміну від Дайкокутена, вона зовсім не така, якою я її уявляв.

Я маю на увазі — справжнісінька бізнес-леді.

Їй би ще окуляри — і взагалі було б ідеально.

І гадки не маю, чому вона прийшла разом із Сусаноо.

Поки що я кланяюся й починаю проводжати їх до свого дому, щоб запросити всередину.

Дорогою боги із цікавістю розглядають Асору, час від часу захоплено розпитуючи про побачене.

Ми з Томое відповідаємо на їхні запитання, але коли вони питають про походження Асори, то відповісти ми не можемо.

Можемо лише розповісти, що вона, схоже, виникла після укладання нашого з Томое драконячого контракту.

— Перепрошую, ваш візит виявився несподіваним, тож ми ще не встигли підготувати належний прийом. Але зараз усі поспішають закінчити приготування.

Адже як слід приготувати частування чи бенкет за такий короткий час неможливо.

І, коли ми приходимо, я чітко бачу це по тому, як усі метушаться.

Поки що проводжу гостей до найбільшої зали, де ми зазвичай збираємося на наради.

— Та я ж кажу, не хвилюйся через це. Ти створив доволі цікаве місто, чи не так? Воно справді дуже цікаве.

— Авжеж. Уже сама думка про те, що заради нас готують бенкет, тішить нас.

— Справді. І всі тут так стараються. Саме спостереження за цим приносить мені задоволення.

— Щиро вам дякую. І ще… е-е… Чи маєте ви сьогодні якусь конкретну справу? Якщо вам щось потрібно, ми зробимо все можливе, щоб це підготувати.

Спершу їхня розмова звучала так, ніби вони просто випадково заскочили сюди дорогою, але я не думаю, що все так просто.

— Гм? Найголовніша причина — мені просто цікавий той Місумі Макото, до якого мій старший брат звертався з проханнями!

— Якщо йдеться про інші причини візиту, то в нас є кілька невеликих справ.

— А я просто хотіла хоч раз побачити це місце на власні очі. Тепер розумію: Асора й справді надзвичайно цікава, тут можна досліджувати безліч речей. Хоча від однієї особи, гадаю, її краще приховати.

Те, що боги називають «дрібницями», для людей зазвичай є справами величезної ваги.

Я вже переконався в цьому на прикладі того випадку, коли богиня цього світу одного разу заснула.

Хоча, скоріше за все, це була не основна причина того, що сталося, а лише остання крапля.

— Підготовка триватиме ще деякий час, тож було б добре, якби я міг дізнатися про згадані вами справи. А ще можу запропонувати екскурсію Асорою, якщо пані Афіна забажає.

— Ми зі старим Дайкоку принесли тобі подарунок. А в Афіни для тієї дурепи є сувора прочуханка й нашийник.

— Пане Сусаноо.

Н-нашийник?

Щойно пролунали ці страхітливі слова, Афіна кидає на Сусаноо гострий погляд і холодно звертається до нього.

С-страшно.

— О-ох. Зрозумів, зрозумів. Більше нічого не скажу.

— Уфу-фу-фу. А, пане Макото. Я охоче прийму вашу пропозицію провести мене Асорою.

— Тоді попрошу Томое показати вам Асору. Томое, будь ласка, проведи пані Асорою. Це справжня богиня, не рівня тій іншій, тож будь особливо шанобливою!

— З-зрозуміла. Тоді, пані Афіно, прошу сюди.

Бачачи, як Томое запрошує Афіну піти з нею, я згадую, що маю її попередити.

У мене немає вибору.

Сказати таке вголос було б неймовірною грубістю, тому доведеться скористатися думковим зв'язком.

(І ще, Томое. Вона певною мірою заздрісна, тож навіть не смій робити нічого, що бодай скидалося б на виклик на змагання. Зрозуміла? Цього в жодному разі не можна робити.)

(Я-як накажете.)

(Вона також богиня війни, тож спочатку покажи їй туманних ящерів.)

(Зрозуміла.)

Цього має вистачити.

А тепер із Сусаноо та Дайкокутеном я…

Коли Афіна й Томое виходять із кімнати, я повертаю голову назад.

І бачу Сусаноо й Дайкокутена з усмішками на обличчях.

Бог руйнування, бог удачі й богиня війни, га.

Досить дивне поєднання.

Особливо Дайкокутен.

Я ж маю на увазі, він бог удачі, так?

Він належить одразу кільком культурам: його знають і в буддизмі, і в езотеричному буддизмі, і навіть у синтоїзмі.

За однією з версій, він належить до того самого розряду, що й Окунінуші, тож, мабуть, це дуже важливий бог.

…

…

Маха… кала.

Я-я-я-я згадав!

Дайкокутен — це ж Шіва!

Бог руйнування!

Бог, про якого складено незліченні легенди! Бог, здатний одним подихом стерти з лиця землі цілу країну!

Досі я дивився здебільшого на Сусаноо, але тепер поволі повертаю голову до Дайкокутена.

Він усміхається до мене.

— Е-е… Пане Дайкокутене, ви ж і є Шіва, чи не так?

— О, називають мене і так. Ти японець, пане Макото, тому я вирішив, що ім'я Дайкокутен буде тобі знайоміше. А ти досить обізнаний!

— Щиро дякую…

Наприкінці відповіді мій голос зривається.

Гадаю, більшості японців було б важко назвати всіх Семи богів щастя. Але про Шіву — тобто про вас, пане Дайкокутене, — мабуть, чули майже всі.

Особисто я вважаю, що найскладніше запам'ятати Фукурокудзю та Дзюродзіна.

— Гей, Макото! А ти інколи висловлюєш досить цікаві думки!

— Е?

— «Вона заздрісна, тож не викликай її на змагання», еге ж? Га-га-га-га-га!

Не може бути.

Думковий зв'язок… просочився?

!

І навіть до Афіни?!

— Пані Афіна може й суворо повчати, але злого наміру в неї немає. Певен, вона тобі пробачить.

Отже, це почув навіть Дайкокутен.

Я-я ляпнув щось неймовірне!

— До речі, за бажання я можу без зусиль читати чужі думки. Від Афіни ти ще, може, й заховав би їх, але від мене, мого старшого брата чи цього старого — нізащо.

Що-о-о?!

— Коли мене щось цікавить, я просто не можу втриматися. Магічна «телепатія» — думковий зв'язок, так? Але я бачу все навіть без неї. І мене теж непокоїть, чому Фукурокудзю та Дзюродзін залишаються в тіні.

Оце так.

Боги й справді неймовірні.

Вони й Асору так легко знайшли.

Боги з мого рідного світу зовсім іншого рівня.

— Боюся, я вже встиг не раз виявити неповагу.

— Облишмо це. Скажи краще, Макото, тобі останнім часом не здається, що ти наблизився до смерті?

— Н-ні?

Що це за запитання таке?!

— Он як. А раптові головні болі? Кров із носа, яку ніяк не зупинити?

— …Так, таке трапляється.

Це відтоді, як я отримав силу від того клятого Бага.

Але наближаюся до смерті…

Щойно я про це подумав, мабуть, вони знову це почули.

— …А, тепер розумію. Я якраз збирався подарувати тобі нову силу, але дивуюся: чому в тобі її вже стільки, що ти за крок від смерті? Старий, ти можеш це пояснити?

…

Я чую дуже небезпечні слова.

Дайкокутен уважно дивиться на мене.

— Та дівка… До якої ж міри треба бути дурною? Ми доручили їй п'ять чи шість справ у цьому світі, але, може, варто забрати всі її обов'язки та передати нашому Брахмі?

Дайкокутен тяжко зітхає. Схоже, його вражає, наскільки ж дурна ця Богиня.

І це добре.

Якщо говорити про богів, то вона й справді виглядає невдахою.

— Ну і? Що відбувається з Макото?

— Він за крок від смерті. Дивно, що взагалі досі живий! Тримається на тонесенькій межі, немов завдяки поверхневому натягу. А та дурепа, хоча й сама володіє силою творення, просто втиснула в тіло звичайної людини «Владу над силою слів»!

— Владу над силою слів?

Це він про здібність, що дозволяє мені розуміти різні мови?

«Влада» звучить навіть круто, але…

А ще, схоже, я таки звичайна людина.

Хоча стривайте: якщо на його мірку я «звичайний», можливо, це все одно неабияке досягнення?

— Зазвичай її вважають однією із сил, які дарують розуміння. Завдяки їй можна спілкуватися з будь-ким. Це «рідкісна» сила, якою володіє лише жменька видатних людей.

— Але я лише попросив Богиню дозволити мені розмовляти з г'юманами! Не може ж це бути така надзвичайна сила…

А.

Спочатку Богиня дала мені можливість спілкуватися з усіма, крім г'юманів.

А потім я попросив її дати мені змогу говорити й з г'юманами.

Тобто тепер я можу спілкуватися взагалі з усіма.

— А, зрозуміло. Ця дівка таки вміє знаходити обхідні шляхи! Досить виключити з «Влади над силою слів» можливість спілкуватися хоча б з однією расою — і вона стає звичайним даром розуміння. Яка підступна хитрість.

— Гаразд, але з Макото все буде добре?

— Тобі краще відмовитися від наміру наділити його ще однією силою. Тіло пана Макото вже заповнене божественною силою по самі вінця. Якщо не помиляюся, пане Макото, ти тренувався збільшувати обсяг своєї магічної сили?

— Так. Гадаю, що так.

— Тоді продовж ці тренування ще кілька разів. А ми спробуємо допомогти тобі якось утримати цю силу всередині твоєї душі.

— Д-дуже дякую! Але такі тренування ще й розширюють Асору, тому останнім часом я намагався їх уникати.

— Ми із Сусаноо та Афіною подбаємо, щоб Богиня не помітила цей світ, тож про це не хвилюйся. Можеш розширювати його й надалі, ні про що не переймаючись. Якщо світ стане надто великим, ми знову навідаємося.

А хіба не біда, якщо цей світ розростатиметься дедалі більше?

Я, відверто кажучи, навіть не припускав, що Богиня може його знайти.

А втім, якщо вони справді зможуть приховати Асору від неї, я почуватимуся набагато спокійніше.

— Клята дурепа! Примушує працювати навіть тих богів, які взагалі не відповідають за цей світ.

Ви абсолютно праві.

Пане Сусаноо, я з вами цілком згоден!