Розділ 170 — Хоч боги й прийшли, щастя все ще далеко?

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Ку-ха-ха-ха! Он воно що, то ось яка доля спіткала нашого генеральчика демонів!

Сусаноо голосно сміється, дивлячись на це видовище.

Схоже, принаймні поки що бенкет його цілком тішить.

Дракон, якого Сусаноо тримає за шкірку на загривку, витріщається на нього широко розплющеними очима, ніби злякавшись його гучного голосу.

Саме так, це все, що залишилося від генерала демонів, пана Рефта.

Його розум деградував до стану немовляти, і тепер він перетворився на неймовірно милого дракончика.

Щоправда, милий він лише зовні; коли доведеться говорити з Володарем демонів, клопоту від цього буде хоч відбавляй.

Справді, що ж мені тепер робити.

Коли я почув, що він — генерал демонів, я рефлекторно наказав Томое негайно повернути його назад, але, трохи подумавши, усвідомив, що в нинішньому стані повертати його було б надзвичайно незручно.

Чому взагалі один із лише чотирьох генералів демонів опинився в такій глушині, як Каленеон?

Невже я так невдало вибрав момент, щоб зміцнити свою рішучість?

Невже саме так?

— Силу з нього викачали вщент, і тепер він — ніби якийсь домашній улюбленець, еге ж? — каже Сусаноо.

— Певен, для пана Макото тут немає нічого смішного; ти ж розумієш, що не варто сміятися з цієї ситуації, чи не так?

Дайкокутен заступається за мене.

Він добрий, але водночас трохи лякає, чи не так?

Лише нещодавно я запитав його про Ята-ґарасу, і він відповів щось зовсім шалене.

Я чув, що це втілення сонця, яке розчавлює очі тих негідних, хто наважується на нього дивитися, тож і запитав його про це.

А він сказав:

«Якби тебе змусили тримати сонце, воно ж було б гарячим, так? Гадаю, він несвідомо хапає і розчавлює їх».

Саме таку відповідь я й отримав.

Масштаб зовсім не той.

Що означає «хапає і розчавлює»?

Я, мабуть, скорчив спантеличене обличчя, бо Дайкокутен спробував пояснити це аналогією.

«Це як схопити й розчавити запалену сигару», — сказав він.

Після такого я дедалі менше розумів, як узагалі на це реагувати.

І це все?

— І як же ви збираєтеся прориватися?

Афіна питає це із цікавістю.

Спершу вона здалася мені дуже серйозною богинею, але, схоже, з алкоголем вона стає значно жвавішою.

Схоже, японське саке припало їм до смаку.

Сусаноо теж його похвалив; вочевидь, нам вдалося відтворити його досить вдало.

Вони визнали його смачним.

Схоже, усі троє люблять японське саке.

Томое з якоїсь причини виглядала від цього особливо щасливою.

— …Я думаю спершу якомога краще відновитися, дочекатися нагоди, а потім ударити по території демонів.

— Який терплячий план! Гей, Афіно! Раз у тебе немає подарунка для Макото, то хоч тут попрацюй!

Сусаноо висуває якусь зовсім безглузду вимогу.

Я, якщо що, нічого не чекаю ні від Афіни, ні від Сусаноо, ні від Дайкокутена.

І без того вони пообіцяли допомогти приховати це місце від Богині-Бага, і цього більш ніж достатньо.

Стривай, він сказав «подарунок»?

Я не пригадую, щоб отримував щось від Сусаноо чи Дайкокутена.

Вони ж не збираються залишити мені того Ята-ґарасу, правда?

Якщо мені подарують щось настільки величезне, це буде радше проблема.

— Мені? — перепитує Афіна.

— Ага! Якщо як слід відновити йому тіло і, ну, стерти приблизно місяць спогадів, жодних проблем не буде, так? — відповідає Сусаноо.

Ти так говориш, ніби це дрібниця.

Я й так готувався до затяжної битви, бо Шікі швидко не відновиться.

Невже бог може миттєво його вилікувати?

— …Хоч я вже й випила, для мене це дрібниці, — відповідає Афіна. — Ммм, якщо вже дарувати йому подарунок, то, можливо, найкраще було б зробити так, щоб він став мені цілковито слухняним, і дати йому моє божественне благословення.

Це ж можливо…

— Звучить чудово, роби, просто роби! — підхоплює Сусаноо.

Не підливай олії у вогонь!

…Тобто, будь ласка, не підливайте олії у вогонь.

І ще: мені ніяково, коли ви звете мене «юним Макото», тож, будь ласка, кличте мене просто на ім'я чи якось так, пані Афіно.

— Для нас це чужа земля, ви ж розумієте? Якщо ми наробимо тут надто багато клопоту, то нічим не відрізнятимемося від тієї дівчини, — зауважує Дайкокутен.

— …Твоя правда, — визнає Афіна.

— Як і сказав Сусаноо, якщо відновити йому тіло й стерти спогади, проблем не буде. Частина страху, викарбуваного в його свідомості, усе одно може лишитися, але немає потреби стирати все до останньої крихти. Сусаноо, ти ж навіть не п'яний, тож не підбурюй панночку.

— …Тц. А могло ж бути цікаво, — бурчить Сусаноо.

— Е-е… пане Сусаноо, щодо цього подарунка, я взагалі-то не дуже…

— Ясно! То ти на нього чекаєш, Макото! Не хвилюйся, ми тебе точно здивуємо!

Сусаноо що, справді не п'яний?!

Він справді намагається так несмішно жартувати з такою зовнішністю?!

Мені, якщо що, аж ніяк не хочеться ледь не померти, навіть не знаючи чому, лише через те, що мені в тіло вклали силу бога!

Утім.

Ні Сусаноо, ні Дайкокутен так і не пояснили, що це за подарунок.

Можливо, через те, що почесні гості — боги — дуже активно налягали на випивку, нічний бенкет пройшов на диво вдало.

Я був радий, що їм сподобалися і свято, і їжа.

Найяскравішим моментом вечора став магічний фокус Афіни з генералом демонів, малим Рефтом.

«Зцілися!» — бадьоро вигукнула Афіна.

Малий Рефт виріс у величезного величного дракона, що нагадав мені наґу з індуїстської міфології.

Ефект був справді вражаючий.

У кімнаті вибухнули оплески.

Це взагалі можна назвати… магічним фокусом?

Розум малого Рефта так і лишився на рівні немовляти, тому його витівки мали успіх у вже добре напідпитку публіки.

Афіна була в захваті.

Сусаноо спробував кинути їй виклик.

Дайкокутен його зупинив.

Чомусь після цього почалося караоке-змагання.

По кімнаті полетіли пироги.

…Це й справді було щось неймовірне.

Я не збирався багато пити, але до кінця вечора в мене вже паморочилося в голові.

Зрештою боги, на мій сором, провели мене назад до кімнати.

Схоже, завдяки добровольцям, які працювали всю ніч, цей незвичний бенкет тривав аж до ранку.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Я ставлю собі запитання.

Я лежу тут, повністю позбавлений сил, і ставлю собі запитання.

Земля прохолодна, га. Стоп, не про це.

Невже це все, на що я здатен?

Чи був це правильний вибір?

…

Мабуть, навіть думати про це не варто.

Я просто так лежу на землі.

Я навіть пальцем поворухнути не можу.

Ось як воно є.

То, може, помилкою було обрати супротивницею Афіну, схожу на бізнес-леді?

Може, треба було вибрати Сусаноо або Дайкокутена?

Це навіть не смішно.

Я безумовно шкодую, що зміг лише «ось настільки».

Та я й не міг обрати нікого, окрім неї.

Лук Азуса, який для мене зробили елдви, і стріли, яким я ще не дав імені, валяються просто в мене перед очима.

Вони не пошкоджені.

Як і слід було очікувати від майстрів найвищого рівня; їхня робота — зовсім на іншому рівні.

Я жалюгідний, чи не так.

Саме я.

Мене побили, і я не можу рухатися.

— Макото, потренуйся з Афіною.

Цю пропозицію Сусаноо зробив мені після сніданку; зрозуміло, що я відповів: «Пощадіть мене».

Перша причина полягала в тому, що моєю суперницею мала стати богиня, тобто жіноче божество.

«Ну то що, волів би мене або старого Дайкоку? Якщо ми хоч трохи помилимося з силою, на практиці отримаєш наочний урок того, як тебе знищують».

Оскільки він сказав це з цілком серйозним обличчям, у підсумку мені довелося битися з Афіною.

І результат ви бачите самі.

Від самого початку за боєм спостерігали Томое, Міо та Шікі; у якийсь момент Міо виглядала так, ніби хотіла втрутитися, але двоє інших її зупинили.

Якщо замислитися, з моменту, як я потрапив у цей світ, це вперше, коли я виснажився настільки, що не можу поворухнути навіть пальцем.

Я гнався за цим відчуттям і навіть «відчайдушно» його прагнув, але вирішив не думати про це.

Я розумію, що просто не знав, як це — бути доведеним до справжньої межі, тож для мене це величезний здобуток.

Єдина втіха в тому, що перед тим, як знепритомніти, я все-таки зумів сказати: «Щиро дякую».

Богиня Афіна, богиня війни Афіна.

Її сила цілком відповідає її імені.

Вона страхітливо сильна.

Я сумніваюся, що це була її справжня форма, і навряд чи це було її справжнє спорядження. Сумніваюся, що мені взагалі вдалося змусити її битися серйозно.

Якби вона справді билася серйозно, то, мабуть, була б у гіматії? Як на її статуях.

Я нічого не зміг протиставити Афіні в образі офісної працівниці.

Якщо чесно, я розслабився через її зовнішність. І правда й те, що я вже почав відчувати безпідставну зверхність щодо Богині-Бага.

Але моя необережність щодо того, що вона — «жінка», зникла з її першою ж атакою.

Її спис не пробив моє тіло, але прорвав мій обладунок магічної сили, і мені довелося незграбно вивернутися, щоб ухилитися.

І це при тому, що я від самого початку сформував його повністю та з максимальною щільністю, адже бився проти богині.

Саме так усе й почалося.

Тримаючи алебарду в одній руці, вона одна за одною викликала метальні списи й вела бій на середній та дальній дистанції.

Я відповідав усім, що вивчив у цьому світі: магією, луком і своїм обладунком магічної сили.

Наприкінці бою я настільки відчайдушно прагнув хоча б крихти магічної сили, що зняв одяг і персні в обмін на силу, яка покладалася на Гарантоване влучання.

Афіні, мабуть, узагалі не було потреби підлаштовуватися під мій план, але вона це зробила.

І все ж для мене результатом стала повна поразка.

Не поразка на тоненького, а цілковита поразка.

Бо, хоча Афіна й важко дихала, вона швидко привела до ладу свій подертий у кількох місцях костюм і тепер спокійно розмовляє із Сусаноо та іншими.

Разюча різниця з тим, що я тут лежу й не можу рухатися.

Більшість моїх атак вона відбивала своїм великим круглим щитом.

Той щит плавав у повітрі, іноді змінював форму й навіть множився.

Я безліч разів кричав, що це абсурдно й нечесно.

Тепер я почав трохи розуміти, що відчувають вороги, які б'ються проти мене.

І все ж я провів кілька добрих атак, але вона просто блокувала їх руками й відкидала вбік. Інакше кажучи, вони не подіяли.

— …Ну, витратити всю силу наприкінці було помилкою, але загалом ти добре впорався, Макото. Чесно кажучи, ти протримався значно довше, ніж я очікував. До певного моменту бою я навіть думав, що все це тобі, можливо, взагалі не потрібне.

Це Сусаноо.

Лише повівши очима в бік його голосу, я бачу, що всі троє моїх послідовників теж уже кинулися до мене.

Добре, що за цим спостерігали лише вони та інші боги.

Це вже занадто жалюгідне видовище, щоб показувати його всім в Асорі.

Хаха, хоча б це дає мені трохи душевного простору.

— Ось так несподіванка, — мовить Дайкокутен. — Подумати тільки, що ти настільки впертий. Дотепер ти не мав багато важких боїв, тому на початку був необережний. На мить я навіть розчарувався й подумав, що тебе слід просто одразу зарубати й покінчити з цим, але тепер я заспокоївся.

Сусаноо і Дайкокутен — обидва справжні демони, чи не так?

Від них віє суворістю, яка не поступається суворості моєї вчительки зі стрільби з лука.

— Саме так, але ви билися хоробро, юний Макото. А тепер дозвольте вас підлатати, — каже Афіна.

Можливо, я ще не протверезів після вчорашнього, але Афіна, яка кличе мене «юним Макото», здається наймилішою з усіх.

— Ні, пані Афіно. У цьому немає потреби. Я давно не почувався так, тож хочу ще трохи побути в цьому стані.

На Землі я постійно відчував це після тренувань — глибоку втому, коли вже ні на що не лишається сил.

Відтоді як я потрапив у цей світ, я не відчував цього жодного разу.

А це відчуття було мені необхідне, щоб вірити, що завтра я зможу піти далі, ніж сьогодні.

Тому я хочу ще трохи ним насолодитися.

— Макото, це й є бог. Були речі, яких ти не зрозумів би, не зійшовшись із ним у бою особисто, так? — питає Сусаноо.

— …Так.

— У малоймовірному випадку, якщо тобі колись доведеться битися з тією богинею, цей досвід тобі знадобиться.

— Так.

Я не можу запитати, що саме вони зробили з Багом.

Але.

Принаймні вони її не знищили.

— Як покарання ми наклали на неї кілька обмежень: зокрема обмежили, наскільки вона може втручатися у світ, і призупинили зростання її влади. Навіть це — лише заходи, які ми вжили, коли старший брат перейшов у першу стадію відновлення.

— Тобто пан Цукуйомі може незабаром повністю одужати? Це чудова новина.

Якби це справді сталося.

Я хотів би ще раз зустрітися з ним за свого життя.

— Дякую. Брат теж був би радий. Ну, в будь-якому разі ми налаштували спостереження, щоб переконатися, що вона не порушить цих обмежень.

— Коли потрібна дисципліна, надягають нашийник. Вона, цілком зрозуміло, не дуже зраділа, тож я вирішила обійтися чокером. Коли я хотіла надягти на неї оцей нашийник із шипами, то сказала цим двом, що чоловіки завжди поблажливі до жінок.

Пані Афіно, ви мене лякаєте.

— Ми лише вирішили цього разу обійтися без такого дизайну. Втім, я розумію, що ти хочеш сказати. Ти, мабуть, уже помітив, що ми не називаємо ту богиню на ім'я: ми в такому становищі, що мусимо завжди певною мірою на це зважати. Якщо ми знехтуємо цим, то нічим не відрізнятимемося від неї, — пояснює Дайкокутен.

Як я й думав, вони навмисне не вимовляють її імені.

Я й раніше дещо підозрював.

Інакше кажучи, цей Баг може виявитися богинею, яку я знаю.

У мене є кілька здогадок, але хто саме це?

— Вона все ще має силу бога. Зараз ти нічого не можеш із цим зробити, але попередня обіцянка лишається чинною. Якщо ти відкрито станеш ворожим до г'юманів, та богиня безпосередньо вживе заходів проти тебе, пане Макото.

— …Так.

— Якби ми прибули раніше, то могли б владнати все ще до того, як ту обіцянку було дано. Але й так усе не залишимо. Ми принаймні мусимо дати Макото досвід бою проти богів. Якби довелося обирати між тобою, хто отримав божественну силу від старшого брата, і тією підступною богинею, то ти симпатичніший, — каже Сусаноо.

— Щиро… дякую.

— Ага. Пам'ятай: не витрачай усіх сил до кінця. Те, як спокійно ти бився в середині бою, було добре. Подбай, щоб завжди бути здатним битися саме так. Не бійся нарощувати магічну силу, натягуй тятиву. Якщо робитимеш це, усе буде добре. І якщо той день справді настане, ніколи не ламай чокер. Його нелегко пошкодити, але якщо цей пристрій спостереження зникне, та дурепа може будь-яким способом спробувати стерти тебе з лиця світу.

— Так, це був не той бій, якого вам слід соромитися, — додає Афіна.

— Ммм, — погоджується Дайкокутен.

Отже, навіть боги вважають, що мій бій вартий похвали.

Хаха, мені стало трохи легше.

Я не хочу такого майбутнього, у якому не зміг би навіть підняти руку на ту богиню.

Виходить, доки її чокер не знято, у бою я матиму перевагу.

Я радий, що дізнався про це.

Напевно, вона й сама не може його зняти.

Інакше як засіб спостереження це було б безглуздо.

Але завдяки цьому досвіду…

Думаю, я ще зможу знову довести себе до повного виснаження.

У мене в голові ще досить чітко залишився цей образ.

— Ну що ж. Ми вже повертаємося. Нехай твої послідовники як слід тебе підлікують, — каже Сусаноо.

— Пане Макото, ти мусиш щодня натягувати свій лук. Поспішай знайти дарунок від мене та Сусаноо, — каже Дайкокутен.

— Навряд чи ми ще зустрінемося за вашого життя. Одного дня, коли ваше життя добіжить кінця, ми зустрінемо вас із розпростертими обіймами, — мовить Афіна.

Оце так раптово.

Хоча й з'явилися вони так само раптово, тож я вже й не дуже дивуюся.

— Тоді, будь ласка, передайте панові Цукуйомі: я так чи інакше живу завдяки силі, яку отримав від нього.

— …Ага, я обов'язково передам це братові. Було справді весело. А, до речі, старша сестра теж любить Ята-ґарасу, тож віддати його тобі я не можу. Вона — рідкісна богиня сонця і дуже важливе божество, а злити її було б морокою.

Старша сестра.

А, Аматерасу.

Я зовсім про неї забув, але навіть якби згадав, то все одно знаю про неї замало, щоб робити якісь припущення.

Мій бій з Афіною був доволі гідним — мабуть, саме це він і хотів сказати.

Ну, тобто.

Вона буде щасливіша, якщо шановний Ята-ґарасу повернеться до неї, тож тут уже нічого не скажеш.

— Вако!

— Вако!

— Вако!

Помахавши мені руками, троє богів зникають.

Щойно вони щезають, мої послідовники відразу кидаються до мене, гукаючи мене.

— Не треба мене лікувати. Вибачте за мою примху. Просто дозвольте мені сьогодні полежати так. А людям у Ротцґарді придумайте якусь пристойну відмовку.

Я намагаюся опиратися втомі, що тягне мене в глибокий сон.

Богів тут уже немає.

Фух.

Моя свідомість стрімко згасає.

Усе це таке ностальгічне.

Чорт.

Якщо мені одного дня доведеться битися з богинею…

Коли цей день настане, я обов'язково піднімуся і скину її.

Я не хочу, щоб це був рівний бій.

Ось… побачиш… я неодмінно… розчавлю тебе…

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Ну що ж. Афіночко, де саме болить~? — питає Сусаноо.

— Це сексуальні домагання. Я все розповім пані Кушінаді, — відповідає Афіна.

— Ти першим ділом погрожуєш, що поскаржишся моїй дружині!

— Комедію потім. Ну що, панночко Афіно. Лівої руки, якою ти захищалася, ти ж насправді зовсім не відчуваєш, чи не так? — мовить Дайкокутен.

— …Я й правої руки теж не відчуваю.

— Юний Макото десь посеред бою дуже сильно притиснув тебе, еге ж? Ми аж не могли стримати посмішок і гадали, чи не викличеш ти своє справжнє спорядження, — каже Сусаноо.

— …Невже людина, ні, г'юман, змінений тією дівчиною, здатен на таке?

Афіна велично схрещує руки.

Дайкокутен легенько вдаряє своїм молоточком по її нозі.

— Ось.

— Хяу!

Афіна падає на спину.

Як і слід було очікувати від Шіви — ні, як і слід було очікувати, Афіна лише прикидалася, що з нею все гаразд.

— Узяти ідею з обладунку магічної сили Макото й безпосередньо рухати власне тіло власною магічною силою — це справді вражає. Ти ж буквально керуєш собою, як маріонеткою, чи не так? — каже Дайкокутен.

— І цим ти вирвала контроль над перебігом бою з рук Макото, так? — підхоплює Сусаноо. — А після того він утратив зосередженість і припустився помилки, почавши одну за одною використовувати атаки, що вимагали надто багато сил, фактично перемігши сам себе. Як і слід було очікувати від тебе, Афіно, мудрість багатьох років дається взнаки!

— Я ще молода! І не хочу, щоб саме ви двоє коментували мій вік!

— Ва-ха-ха-ха! — регочуть Сусаноо й Дайкокутен.

Боги летять верхи на Ята-ґарасу, повертаючись у той світ, де існує Японія, де колись жив Макото.

Тема їхньої розмови — бій між Макото та Афіною.

— Ну, якщо той Макото справді такий сильний, то в бою з богинею в нього, певно, не буде проблем, — каже Сусаноо.

— Найімовірніше, проблем у нього не буде. Він справді вражає, — погоджується Дайкокутен.

— Чесно кажучи, хоч це й зачіпає мою гордість, визнаю: він мене переважав. Той хлопець уже вийшов за межі людських рамок, — визнає Афіна.

— Як би там не було, він усе ще г'юман. У тому світі вже є двоє чистих людей. Напевно, усе це було корисним для формування майбутнього, у якому богиня досягне своєї межі, але поєднання людей і Макото — це щось виняткове, — каже Сусаноо.

— Наче молоток і зубило, еге ж. Якщо люди хоч трохи стимулюють його потенціал, Макото вбиває клин і розкриває його. Позбуватися незліченних паралельних світів, розгорнутих двома людьми, було справді клопітно. І те, що Макото прискорив цей процес, теж зіграло не останню роль, — мовить Дайкокутен.

— А після того ще й прибирання наслідків. Ти ж сказав Макото, що даруєш йому подарунок, але насправді збираєшся змусити Макото самому з цим розбиратися, чи не так, старий? Це така помста за те, що тебе змусили виконувати таку мороку?

— Хо-хо-хо. Поки молодий, корисно не цуратися труднощів. Панночка сказала йому, що ми більше не зустрінемося, але хто знає. Я от бачу, що ми ще побачимося.

— …Хочеш, укладемо парі? — пропонує Сусаноо.

— Звісно. Панночка з ним не зустрінеться, а от я — так. А ти, Сусаноо?

— Думаю, я теж із ним ще зустрінуся. Він ходяча скринька сюрпризів; у мене таке відчуття, що він здатен зробити можливим навіть неможливе.

— Стривайте, я взагалі не казала, що погоджуюся на парі! — обурюється Афіна.

— Гей-гей, невже велика пані Афіна не впевнена в тому, що сама ж каже іншим? Говориш такими розмитими словами — ти що, така сама, як та богиня?

— Ґх…

— Не хвилюйся, це не якесь важливе парі. Просто розвага, просто розвага! Не переймайся!

Сусаноо поплескує Афіну по спині.

На її обличчі видно незгоду, а сама вона тихо стогне.

— Я хотів би запитати ще про дві речі, якщо дозволиш, панночко, — мовить Дайкокутен.

— Про що саме?

— Перше — про силу Макото. Які зміни всередині нього спричинила сила пана Цукуйомі?

— Це…

— Не приховуй, гаразд? Я прекрасно знаю, що тобі й самій це було цікаво і ти намагалася відчути це через Макото. Саме тому я й звів вас у бою, — каже Сусаноо.

— …Тепер він дуже хитрий, але ви й самі вже мали це помітити.

— Як я й думав, ти говориш про те місце, Асору?

— Так. Пусковим механізмом, найімовірніше, став контракт із кимось, хто здатен маніпулювати простором, але, схоже, він використав величезну кількість божественної сили, щоб розширити той крихітний простір до цілого світу. Частина сили, яка мала розвивати його здібності, була витрачена саме на це. У певному сенсі можна сказати, що тепер він пов'язаний із тим світом.

— Ось воно як. Тобто ти хочеш сказати, що сила старшого брата проявилася лише як та дивна здатність до втручання? Це була досить неповна здібність. Її ж називали «Сакай» чи якось так, так? Лише її тонкість нагадує стиль брата.

— Скільки б він не існував, я ще ніколи не чув, щоб сила бога місяця сприяла творенню. Можливо, це приклад нових можливостей, породжених взаємодією людей і богів, — мовить Дайкокутен.

— Мабуть, воно стало таким схожим на Японію через його тугу за домом. Якби богиня його знайшла, це була б справжня морока, але…

Сусаноо згадує, як був приголомшений тим, наскільки світ Макото схожий на Японію.

— Це, найімовірніше, і справді мало великий вплив. Ми подбали, щоб та дівчина не могла туди втручатися, тож тепер хвилюватися немає про що, — каже Афіна.

Дайкокутен широко киває.

Можливо, він погоджується.

— Ну що ж, друге. Гарантоване влучання… воно все-таки виявилося проблемним?

— …Так. Це була ще та заноза. Особливо через те, що він повністю занурюється в бій, забуває про емоції й б'ється абсолютно безжально. Він безупинно стріляв у мене, і коли настав момент, коли я вже не могла підняти рук, у мене було відчуття, ніби я б'юся з машиною. Я й зараз тремчу, лише згадуючи про це.

— Ох. Добре, що здібність, яку він розвиває, — це його талант до лука. Для Макото це найкраще. Він уже використовує Гарантоване влучання не лише з луком, а й зі своєю магією.

Дайкокутен раптом звужує очі й дивиться на Сусаноо.

Його вираз обличчя сповнений докору.

— Гей-гей, я ж лише запропонував спосіб підготувати Макото так, щоб, якщо йому колись доведеться битися з богом, він якось упорався, розумієш?

— …Дратує, що ми нічого не можемо, окрім як молитися, аби цього вистачило. Сподіваюся, наступною новиною з того світу не буде прохання його знищити.

— Я теж на це сподіваюся, — каже Сусаноо.

— І я. Світи, зруйновані через втручання богів, — сумне видовище.

Троє богів продовжували говорити про Макото.

І майбутнє, у якому він кричатиме через подарунок, що вони йому лишили, уже не таке далеке.