Розділ 171 — Якщо приходить зима

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Примітка перекладача: назва відсилає до заключного рядка «Оди до західного вітру» Персі Біші Шеллі — «Якщо прийде зима, чи далеко весна?»; у Японії він відомий як вислів «Якщо прийшла зима, весна вже недалеко».

— Ось воно як… Ми, безперечно, просуваємося вперед, але від цього вже голова обертом.

За кілька кілометрів від фортеці Стелла стоїть самотній намет.

Навколо нього видно кілька силуетів.

Говорить дівчина, яка стоїть, схрестивши руки, й дивиться на північ.

Закінчивши, вона заплющує очі й замислюється. За мить зітхає, розплющує очі й опускає руки.

— Повертаємося. Із зимою нам нічого не вдіяти. Принаймні продовжувати похід на північ точно не можна.

— Отже, як ми й думали, «там нічого немає»?

— Так, Вуді. Схоже, саме так. Якщо підемо на північ, натрапимо на перешкоди, а покластися ні на міста, ні на людей ми не зможемо, доведеться розбивати табори дорогою. Ох і клопітно ж воювати з демонами!

Дівчина, яка відповіла на запитання, що пролунало в неї за спиною, — Отонаші Хібікі.

Героїня Королівства Лімія.

Хібікі оточують її товариші по загону, а також кілька лицарів.

На цій безлюдній рівнині вони єдині.

— Тоді, сестричко…

— Отже, виконаємо наказ, який залишив нам пан Лярва. Я гадала, це станеться значно пізніше, та, схоже, Чія повернеться додому вже зараз.

— Ясно… Давненько я не була в Лорелі. Цікаво, як там усі? Сайріцу, мабуть, зовсім не змінилася.

Хібікі повертається до невисокої дівчинки.

Це Чія — жриця Лорела, яка подорожує разом із Хібікі.

Спочатку Чія мала такий самий складний вираз обличчя, як і Хібікі. Але, схоже, вона лише вдавала: варто було згадати Лорел, її рідний край, — і дівчинка одразу всміхнулася.

— Тоді повернімося до намету, поки не похолодало, Чіє. Повернемося до Асути, а тоді підготуємося цього разу рушати на південь.

Легенько підштовхуючи Чію в спину, Хібікі повертається до намету.

Хоч її голос звучить бадьоро, обличчя залишається напруженим, а усмішка не сягає очей.

(Того дня, після нападу на королівську столицю, ні Лярви, ні того чоловіка в білому вже ніде не було. Лишилося тільки повідомлення. «Відвези Чію додому», отже. Не знаю, що за цим стоїть, але це слова того самого Лярви, тож послухатися є сенс. Дорогою можна заїхати й до Академмістечка Ротцґард. Там же й Торгова компанія «Кудзуноха», яку визнали і Його Величність, і принц Джошуа. Цікаво, чи там і пані Міо? І той Райдо, з яким я так і не встигла зустрітися. Мені здається, Лярва й чоловік у білому пов'язані з Торговою компанією «Кудзуноха», хоча це лише відчуття.)

Того дня, під час нападу на королівську столицю Асуту, Хібікі дивом уникнула смерті.

Хібікі врятували ліч Лярва та чоловік у білому, якого вона вважала його господарем.

Вона впевнена у власних силах, але ніяк не може забути тих двох до абсурду могутніх постатей, які з легкістю перевершили її.

Ця різниця в силі нагадувала їй Торгову компанію «Кудзуноха», яку вона бачила в далекому місті Ціґе.

(А ще я досі не знаю подробиць смерті Ілума. Правда про це теж має бути в Ротцґарді. Чія ще маленька, тож я й так думала повернути її до Лорела. Зробити це взимку — непогана думка. Гаразд, вирішено. Попрошу Його Величність.)

Вона ще раз озирається на цю пустку, де не залишилося жодної придатної дороги.

— Оце так випалена земля! Звичайних пожеж їм уже мало. Навіть пори року проти мене! Я що, Наполеон під час російської зими? Яка жорстока тактика. Герої не повинні користуватися такими прийомами! У грі видавців уже засипали б обуреними відгуками критиків… Серйозно.

Її бурмотіння розчиняється в пустці, і його ніхто не чує.

Наближається зима.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Розумію. Отже, навіть сам Рефт не знає, чому опинився там.

— Так. Схоже, він утратив частину пам'яті. Але принаймні жодних ознак навмисного стирання спогадів ми не виявили. За свідченнями воїнів, які втекли з Каленеону, можна припустити, що ті чудовиська пішли далі.

— Важко уявити, кому настільки потрібне те місце, щоб вибити звідти генерала демонів. Жодного зв'язку, жодного гінця, а загін прикриття відступу повністю знищено…

Оплот демонів.

Місто, зовсім не схоже на ті, де живуть г'юмани.

Місто, збудоване навколо замку.

Сніг уже лежить там глибокими заметами; це край, у якому постійно панує цілковита тиша.

В одній із зал замку триває розмова між правителем та його найближчими помічниками.

— Роно, що тобі вдалося з'ясувати?

— Глибоко перепрошую. Я особисто намагалася провести розслідування, але нічого не виявила. Інша сторона також не виходила на зв'язок.

— Схоже, це не г'юмани. Справді головоломка. Продовжуйте пошуки, але коригуйте накази відповідно до відомостей про втрати. Ми не можемо даремно жертвувати життями наших солдатів.

— Слухаюся.

— Навряд чи г'юмани, які побачили землі північніше фортеці Стелла, швидко наважаться на вторгнення. Особливо після руйнувань у королівській столиці. Іо, Роно, ви добре попрацювали.

— …Ні. Ми не виконали завдання. Не заслуговуємо на такі слова… — промовив Іо.

— Він має рацію, — підтримала Рона. — Нам наказали зібрати відомості, а ми досі не знаємо, що сталося в Каленеоні. Вважаю, нас належить покарати.

У відповідь на добрі слова Володаря демонів на обличчях генералів демонів Іо та Рони проступає сором.

Хоч вони велетень і демонеса, на їхніх обличчях читається жаль через те, що не змогли виконати наказ свого правителя.

— Хе, не переймайтеся, обоє. Поміркувати над своїми діями не забороняю, але не затягуйте з цим і швидше беріться до справи. Іо, доручаю тобі ренпей на півдні. Роно, влаштуй зустріч із тією Торговою компанією «Кудзуноха».

Примітка перекладача: ренпей — вишкіл, тренування воїнів.

— Можете на мене покластися, — відповів Іо.

— Негайно, — мовила Рона. — На щастя, схоже, Райдо й сам дивиться наперед і має намір зустрітися з нами.

— Райдо, отже… Судячи з доповідей із Ротцґарда, він, безсумнівно, незвичайна особа, але я теж із нетерпінням чекаю зустрічі.

Володар демонів сміється.

Незважаючи на те, що Райдо вже зруйнував один із його планів, Володар демонів зовні не виказує жодного занепокоєння.

Принаймні не показує цього відкрито.

У кімнаті перебуває ще одна особа.

Це особа, яка різко реагує на ім'я Райдо.

Володар демонів, двоє його довірених генералів та ще одна особа — четверо присутніх у залі.

Під час обговорення вона сиділа мовчки, але тепер озивається.

— Ваша Величносте, я теж хотіла б зустрітися з Райдо.

— Сарі, він тебе чимось зацікавив?

— Так. Мене цікавить ця особа. Я прочитала доповідь Рони й вважаю, що Торгова компанія «Кудзуноха» вкрай незвичайна.

— Гм, і що саме здалося тобі незвичайним?

— Торгова компанія «Кудзуноха» надто стабільна. Її масштаби аж ніяк не малі, але вона зовсім не виявляє поспіху. І це попри те, що з року в рік саме її існування висить на волосині. Наче вони самі забезпечують себе всім потрібним. Наче вони «самодостатні».

Сарі — зовсім юна на вигляд демонеса.

Однак її тон і погляд зовсім не дитячі: у них відчувається врівноваженість дорослої, і від неї віє якоюсь дисгармонією.

— Самодостатні? Зазвичай так не говорять про торговельну компанію, Сарі.

— Я й сама так думаю. Чи справді вони взагалі торговельна компанія? У мене є сумніви навіть щодо цього. Тому я й хочу особисто побачити Райдо.

— …Я дозволяю. Якщо на зустрічі будуть і інші, неодмінно доповідай мені. Ти моя дитина, тому, певен, Райдо не заперечуватиме.

У Володаря демонів є четверо можливих наступників.

Усі вони вважаються його «дітьми».

Однак не всі вони пов'язані з ним кров'ю.

Традиція обирати правителя в демонів принципово відрізняється від порядків г'юманів.

Обдарованих дітей обирають і навчають мистецтва правління незалежно від того, чи мають вони кровний зв'язок із чинним Володарем.

Кандидати проходять численні випробування, що поступово відсіюють непридатних. До цього часу їх залишилося четверо.

Сарі — наймолодша з претендентів.

Вона поступається решті в питаннях управління й дипломатії, зате має виняткові здібності до роботи з інформацією.

Якби Сарі стала генералом демонів, за здібностями вона не поступалася б Роні.

Після завершення зустрічі Сарі та Рона пішли разом.

— Пані Сарі, схоже, вас зацікавила Торгова компанія «Кудзуноха».

— Так. Як я вже казала, мене дещо цікавить Райдо, про якого ти писала у звітах. Батько хоче з'ясувати його роль у цій війні, та я дивлюся на це трохи інакше.

— Ви вважаєте, що він не причетний до війни?

— Я хочу зрозуміти, чи зможе Райдо допомогти майбутньому демонів.

— Майбутньому?

— Так. Хоч би як закінчилася війна, демони матимуть майбутнє.

— Але, пані Сарі, якщо ми програємо війну, майбутнього в нас не буде!

— Я так не думаю. Ні, думати так і через це прагнути перемоги — правильно. Але хіба не безпечніше розглядати й інші можливості?

— …Як генерал армії я не можу погодитися. Проте розумію, що це інший погляд на речі.

— Цього достатньо. Гадаю, ти вже помітила, що я зовсім не чіпляюся за трон Володаря демонів. Просто візьми до уваги й мій погляд.

Хоч вони помітно різняться зростом, розмова зовсім не нагадує бесіду дорослого з дитиною.

Кожному зрозуміло: Сарі здобула незвичайну освіту.

— Я нізащо не поставила б вас нижче за інших, але чому ви почали думати про це саме зараз?

— Тому що внутрішніми справами опікується старший брат Роше, дипломатією — старший брат Сем, а військом — старша сестра Рушія. Найкраще буде, якщо наступним Володарем демонів стане брат Роше й усі процвітатимуть під його правлінням. Моє завдання — діяти так, щоб не було ворожнечі, хоч би кого обрали Володарем демонів. Звісно, якщо не станеться нічого надзвичайного.

— …

— Не дивися так, Роно. Твої розповіді мені найцікавіше слухати. З нетерпінням чекатиму наступної лекції. Хоча й від нової доповіді про Торгову компанію «Кудзуноха» не відмовлюся.

Сарі рушила далі, залишивши Рону стояти. Її думки здавалися надто зрілими для такого юного обличчя.

Рона ще якийсь час дивилася на впевнену ходу Сарі, потім похитала головою, ніби відганяючи думки.

Зустріч Торгової компанії «Кудзуноха» з демонами наближається.

Макото гадає, що це буде звичайна формальність. Але він помиляється.

Макото переміг генерала демонів Рефта завдяки несподіваній божественній силі, навіть не усвідомлюючи, що це лише передвісник майбутніх подій.

Повільно, але невідворотно.

Кроки героїв і демонів наближаються до Торгової компанії «Кудзуноха».

Кінець четвертої арки — «Участь Каленеону у війні»