Розділ 172 — Подруга лише в добрі часи

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Том 4. Арка 5 — «Турне Кудзунохи»

До Академмістечка Ротцґард наближається справжня зима.

Від нападу мутантів під час щорічного фестивалю Академії минуло вже кілька місяців.

То була трагедія: чимало жертв, великі руйнування в місті. Та вже здається, що місто оговталося.

Де-не-де ще лишилися порожні ділянки, але й там уже працюють будівельники. Ротцґард нарешті перевів подих і почав рухатися вперед.

Міста цього світу влаштовані зовсім інакше, ніж на Землі, зокрема в Японії.

І головна причина, певно, магія.

Прибирання завалів, повторне використання матеріалів, зведення будівель і прокладання доріг.

Будівництво просувалося такими темпами, що найсучасніші земні технології здавалися б повільними.

Академія залучила до відбудови своїх магів, і, побачивши їх за роботою, я був просто вражений.

Після цього мене вже не дивуватиме, як швидко побудували місто в Асорі.

Адже робітниками там керували елдви. Тепер розумію: вони не скромничали, коли казали, що працюють повільно заради якості.

— Перепрошую за очікування. Ваш обід, велика порція!

— Дякую.

Як на «велику порцію», їжі тут малувато.

Дивлюся на замовлену страву, намагаючись оцінити її, а потім переводжу погляд на вікно.

Це нова кав'ярня за п'ять хвилин ходи від крамниці компанії «Кудзуноха».

Для мене це вперше, але компанія «Кудзуноха» вирішила спробувати розширитися — відкрити нову крамницю ближче до околиці.

На місці, де ми хотіли поставити тимчасову крамницю, місцеві власники позачиняли свої магазини й переїхали деінде, тож їхня земля звільнилася для продажу.

Порадившись із Шікі, я викупив усі ті ділянки.

У результаті наша крамниця переїхала зовсім недалеко, підозріло близько до Академії.

Тепер вона просторіша, ніж раніше. Ми найняли працівників на неповний день, і підготовка до відкриття йде добре.

Опівдні, у дні, коли мене не кличуть викладати в Академії, я можу ось так обідати поблизу, не витрачаючи часу на дорогу.

Рурії тут більше немає, але це не означає, що ми залишилися без набе. Шікі й досі часто ходить до «Ґотецу».

— Схоже на кав'ярню. Поговорити з кимось тут приємно, але для повноцінного обіду місце не дуже підходить.

Та й порції тут невеликі.

Міо тут точно не сподобалося б.

Її не привабиш самою лише затишною атмосферою.

Як я й думав, серед відвідувачів багато молоді, яка щойно вступила до Академії.

У нашій крамниці таких теж доволі багато.

Напевно, тому, що ми продаємо незвичайні фрукти.

Студентам Академії, які часто травмуються під час практичних занять, зручно мати під рукою наші ліки та мазі.

Дехто приходить до нас не лише за товарами, а й заради працівників на підробітку — Джіна та Амелії.

— У будь-якому разі крамниця чудово працює і без мене.

Трохи самотньо.

Аква й Еріс останнім часом стали напрочуд надійними. Вони налагодили роботу так, що без мене все йде без проблем.

Хоча саме цього я й прагнув.

Після фестивалю мене завалили проханнями з усіх боків. Я тільки й роблю, що бігаю від однієї справи до іншої.

Такими темпами мені доведеться розриватися між візитами до Лімії та Ґрітонії, до яких мене наполегливо схиляють, і зустріччю з Володарем демонів. А Рут іще й хотів, щоб я виконав якесь прохання, коли зберуся в далеку подорож.

— Ех, сьогодні знову не встиг купити фруктовий набір «Кудзунохи»!

— Це ж лотерея ще до відкриття! Пощастить — отримаєш, не пощастить — іди ні з чим.

— От би знати когось, хто має там зв'язки…

— Кажуть, навіть звичайні працівники не роблять винятків. Хіба що самому влаштуватися на роботу, тоді можна було б щось залишати для себе. Але зараз вакансій у них немає. Керівника, здається, звуть Шікі, а власника — Райдо. Якби знати когось із них, тоді, може, й був би шанс.

— Нікого я там не знаю. І взагалі це моя дівчина попросила купити фрукти, а не я. Якщо їй так хочеться, хай сама йде в чергу!

— Стривай… Ти їх навіть не куштував?

— Та ні, це ж просто фрукти. Краще вже купити якусь зброю з їхнього асортименту.

— Та вони неймовірні! Серйозно, раджу хоч раз спробувати.

Вони говорять про нашу крамницю.

Я нишком придивляюся до двох хлопців, які обговорюють нашу компанію, стараючись не привертати уваги.

Студенти Академії?

Вони в цивільному, тому я не можу сказати напевно.

Двоє молодих людей приблизно мого віку.

Фрукти, значить.

Як завжди, нарізані фрукти, які ми продаємо обмеженими наборами, вважають великою рідкістю.

Коли повернуся, треба запитати, чи не варто збільшити кількість наборів.

— То ти сам уже куштував? Кажуть, вони тих грошей не варті.

— Так кажуть лише ті, хто не куштував, або ті, кому їжа байдужа! Фрукти такі смачні, що якби я міг їсти їх раз на тиждень, то решту тижня мені не треба було б жодних солодощів.

— І це ти кажеш, хоча через день замовляєш десерт у кав'ярні! А ті жовті кільця — печиво чи щось подібне?

Він говорить про ананаси.

Вирізати в них серцевину доволі весело, тож я кілька разів допомагав із цим.

Ананаси з Асори не щипають язик, навіть якщо з'їсти їх багато, тому їх легко їсти.

— Що ліки, що їжа, що зброя — «Кудзуноха» робить усе не так, як решта. І за рівнем, і за якістю самих товарів.

— Тут згоден. А головне…

— Працівники в них чудові! — вигукнули обоє одночасно.

— Так.

— Так.

Коли вони хвалять наш сервіс, почуваюся так, ніби хвалять особисто мене.

Коли Джін та Амелія благали взяти їх на роботу, я ретельно навчив їх обслуговувати покупців.

Схоже, уроки пішли на користь.

Лісові оні й гноми теж чемно ставляться до клієнтів.

Щоправда, коли Еріс має справу зі знайомими або постійними покупцями, я часом хвилююся.

— Ти її знаєш?! Слухай, із дівчат, які є обличчям «Кудзунохи», це ж точно вона!

— Авжеж, спершу я й сам розгубився. Але я б дуже хотів, щоб вона стала моєю дівчиною!

— Вона така сумлінна й відповідальна! Видно, що вміє тримати все під контролем.

— Мила, лагідна й добра. Іншим дівчатам є чого в неї повчитися!

І все ж вони вже й про кохання заговорили?

Як вони сміють думати про наших працівниць у такому дусі?

Якщо про дівчат… Напевно, про Амелію.

Вона, здається, бачить лише Шікі, але серед відвідувачів і справді популярна.

Стривай. «Сумлінна й відповідальна»?

І ще «мила, лагідна й добра»?

Невже Амелія аж настільки дивовижна?

— Вона ж просто як принцеса!

— Вона і є принцеса.

— Пані Аква — найкраща!

— Пані Еріс — найкраща!

— Пф-ф!

Кхе! Кислий сік пішов не в те горло!

Пече! Як же пече!

Оце так несподіваний напад!

Я мимоволі пирскаю напоєм, і на мене кидають дивні, співчутливі погляди.

Мені лишається тільки зніяковіло опустити голову.

Аква?

Еріс?!

У цих хлопців мозок прогнив чи що?!

— Га?!

— Що?!

Виявилося, хлопці вигукнули це не мені.

Вони витріщилися один на одного, бо назвали різні імена.

Я хочу вставити й своє слово, але спершу мені треба оговтатися від нещасного випадку й повернути самовладання.

Аква, може, й сумлінна та відповідальна в роботі, але з клієнтами тримається доволі діловито.

Еріс невеличка й може здаватися милою, але лагідною чи доброю я її точно не назву!

Принаймні я так думаю.

Ні, справа в іншому: вони ж г'юмани — і хочуть зустрічатися з напівлюдиною?

Отже, або наша компанія справді прижилася в місті серед студентів, або молодь просто мислить гнучкіше.

А може, їм промили мізки, коли Аква й Еріс рятували їх під час нападу мутантів?

— Та послухай! Якщо вже говоримо про обличчя крамниці, то найкраща, звісно, пані Аква! Пані Еріс теж непогана, але без пані Акви її принадність ніяк не розкрилася б!

— Що за дурниці?! Пані Еріс завжди точно розуміє, чого ми хочемо й у якому ми настрої! Ось хто справжнє обличчя крамниці! Подумай головою! Куди там пані Акві з нею змагатися!

Вони сперечаються, мов старшокласниці.

От тільки ці «старшокласниці» — дорослі хлопці.

При розмові про товари вони поводилися значно спокійніше.

Ого, вже й підвелися!

Невже зараз поб'ються через таку дурну суперечку?!

Може, втрутитися?

Ні, щось мені підказує, що моє втручання нічого не владнає, тож не хочу вплутуватися… По-дорослому буде залишити їх у спокої. Так.

— Гей! — раптом озвалася дівчина.

О, хтось вирішив їх зупинити!

Справжня героїня.

Я потай уболіватиму за вас, дівчата!

— Ч-чого тобі?!

— Найкраще обличчя «Кудзунохи» — це, звісно, пан Шікі!

— Стривай! А хіба не пан Лайм?!

…

Так, цю кав'ярню варто занести до списку закладів, куди я більше не повернуся.

— Що?! Ми говоримо про дівчат! Якого біса ви згадуєте чоловіків?!

— Якщо подумати, то яка різниця, хлопці чи дівчата?! Працівники-чоловіки там теж вродливі, лагідні й добрі! Вони найкращі!

Час повертатися.

Я встаю, швидко плачу за обід і прямую до виходу.

Мене анітрохи не цікавить, хто переможе в цій суперечці палких прихильників нашої крамниці.

Ба більше, шкодую, що взагалі підслухав їхню розмову.

Що вони собі влаштували біля вікон?!

Працівник кав'ярні, який досі уважно спостерігав із незмінною усмішкою, теж вирішив, що треба втрутитися. Краєм ока помічаю, як він прямує до вікон.

Така слава ще завдасть нам клопоту.

Сонячне світло на вулиці аж сліпить очі.

— Послухайте.

Гм? Це до мене?

Я зупиняюся, почувши звернення.

— Вибачте, мені сказали, що десь тут є крамниця компанії «Кудзуноха»…

О, це хтось із покупців шукає нашу крамницю.

— Тоді йдіть цією вулицею, і…

Обертаюся, щоб пояснити дорогу, — і завмираю.

— …Ти? Не може бути.

Це я мав би так сказати!

Яка ймовірність такої зустрічі?

— …

Я багато разів уявляв, за яких обставин ми могли б зустрітися, та жодного разу не подумав про щось таке. Тепер не можу вимовити й слова.

Невже така вже моя доля? Чи це мене дивним чином тягне до старшої?

— Здається, ти Місумі, так?

Вона пам'ятає моє ім'я?

Ми ж лише кілька разів перекинулися словами!

Хоча від старшої Отонаші можна чекати й такого.

У неї не видно жодної вади — ні в зовнішності, ні в характері.

Дивлячись на неї, мимоволі думаєш: «Невже такі люди існують?»

Справді, чому старша опинилася в цьому світі?

— …Старша Отонаші.

Загін героїні вирушив із Лімії до Союзу Лорел за суворим графіком переїздів. Заїжджати до Академмістечка вони не планували.

Та зараз героїня Лімії стоїть просто переді мною й запитує дорогу до крамниці «Кудзуноха».

Моя старша товаришка — Отонаші Хібікі.

Здається, вона стала трохи гострішою, ніж тоді, коли я знав її як голову учнівської ради.

Побачивши тут старшу, я спромігся лише прошепотіти її ім'я.