Розділ 174 — Навіть більше, ніж героїня

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Приємно пахне.

Старша в якийсь момент нашої розмови пересіла поруч зі мною. Легкий аромат її волосся мене заспокоює.

Японія, Пустище, Ціґе…

Якою б не була тема, старша киває так, ніби їй приємно. Вона багато чого розповіла про свій загін.

Наприклад, про те, що її лицар-чоловік зростає перспективно, але поки що ненадійний.

Або про те, як вона поважає дівчинку, яка, хоч іще зовсім маленька, не ухиляється від своїх обов'язків жриці.

Або про те, як, дивлячись на одруженого мага-чоловіка, вона розуміє: навіть в іншому світі, навіть якщо чоловік сильний, усе одно ним керує дружина.

Навколо неї веселі товариші, а в її країні, схоже, здебільшого все йде добре.

Як і слід було очікувати.

У Королівстві Лімія останнім часом лунають заклики до… чогось на кшталт демократії? Я трохи чув про людей, які висловлюють незгоду з думкою, що шляхтичів треба вважати вищими за інших. Старша розповідає, що вони збирають прихильників і поступово будують свої плани.

Хіба це не означає, що вона ще й у політиці бере участь? Чесно, я здивований.

Як я й думав, людина, що від початку була героїнею й стала ключовою фігурою країни, неабияка.

Я починаю цікавитися й іншим героєм.

Старша Хібікі не надто багато розповідала мені про нього.

Вона сказала, що мені краще самому з ним зустрітися й поговорити.

Однак коли ми говорили про силу зачарування героя імперії, вираз обличчя старшої змінився.

Він став дивним: на її обличчі одночасно читалися і здивування, і згода.

Утім, за мить вона знову усміхнулася, а тема розмови знову змінилася, тож я не надав цьому великого значення.

А, точно.

Питання про те, як вона зустріла Берена й зблизилася з ним.

Мабуть, буде добре почути це від самої старшої.

Мені трохи цікаво, як Берена сприймають сторонні люди, окрім мене.

Наша розмова про Ціґе зрештою перейшла до Томое й Міо, а також до довгого обговорення пана Рембрандта, тож я не встиг розпитати про такі речі.

— А, старша Хібікі. Коли ви приїхали до Ціґе, як ви познайомилися з Береном…

БАХ.

— Е?

Від того, як різко розчахнулися двері, в мене вирвався дурнуватий звук.

Там стоїть… Міо, тримаючи тацю з напоями.

Гм, Міо ж не мусила приносити їх сама; могла доручити комусь іншому.

Стоп, Томое теж там.

Вона раптом визирає з-за спини Міо з усмішкою.

Міо якась… дуже розлючена?

Тобто її очі наче скляні.

Останнім часом вона стала спокійніше реагувати, коли бачить, що я розмовляю з іншими жінками, але вона що, влаштовує якусь сцену?

— Ви двоє, у мене гість. Що це раптом сталося?

— Прошу вибачення, Вако. Я сказала Міо, що варто зачекати хоча б до того моменту, коли ваші стегна торкнуться, але, схоже, для неї межею стали плечі, — відповіла Томое.

Томое й далі усміхається, спрямовуючи погляд на відстань між мною і старшою.

Стегна?

Плечі?

…

Ого!

Після її слів я дивлюся, про що це вона. Спершу старша просто сиділа поруч, але тепер вона зовсім близько до мене.

Наші плечі торкаються!

Я так захопився розмовою, що не помітив!

Ми говорили так близько, а я навіть не усвідомлював цього. Мені здається, що я був нечемним щодо старшої…

У будь-якому разі, коли вже помітив, я відсуваюся на нормальну відстань.

Навіть якби Міо не влаштовувала сцену, такі обставини могли б її розсердити, так.

У мене зі старшою не такі стосунки, і ми не говорили ні про що романтичне.

— А, ем. Вибачте, я не помітив такого, бо захопився розмовою. І перед вами також маю вибачитися, старша Хібікі.

— … — мовчки відреагувала Хібікі.

Га?

Старша не відповідає.

Вона дивиться на Міо.

— … Хібікі, давно не бачилися, правда? — промовила Міо.

Міо?

Ти знаєш старшу?

Та ні, такого ж не може бути.

Вони ніколи не контактували одна з одною.

— Минуло чимало часу, пані Міо. Оскільки Райдо виявився Місумі, я наполовину сумнівалася, але, схоже, «Вака» справді стосується саме його, — відповіла Хібікі.

— Не потрібно пояснювати мені, чому ти тут. Але я не думала, що ти з тих дівчат, які відплачують за добро невдячністю, Хібікі. Я вдячна тобі за допомогу з кулінарією, тому дозволю вибрати. Ліва рука чи права. Яка з них тобі не потрібна? — спитала Міо.

?!

Рука?!

— Міо! Це я був необережний! Заспокойся! Ця людина — моя старша товаришка, ми з одного рідного міста. Ми просто поринули в ностальгію й заговорилися про минуле, от і все, кажу тобі!

Які небезпечні речі вона говорить!

Це не та її звична несерйозна злість.

Схоже, старша й Міо знайомі, але що це таке?

І що вона мала на увазі під «допомогою з кулінарією»?

… Кулінарія.

Якщо не помиляюся, я чув від Міо, що вона навчилася деяких рецептів, схожих на японські страви, від когось із авантюристів у Ціґе.

Але старша не сказала про це жодного слова…

Гм?

— Ну, Міо щиро… Стоп, дай мені цю тацю, — сказала Томое.

Томое забирає тацю, яку Міо мовчки тримає.

О, у Томое й Міо різний ступінь завзяття.

— Якщо не відповідаєш, я відірву обидві, — сказала Міо.

— Міо, зупинися!

Я від початку сидів між старшою і Міо, тож мені не треба рухатися.

Я підводжуся на місці й стаю обличчям до Міо.

Чому через таку дрібницю має пролитися кров?!

Я ж веду скромніший спосіб життя, ніж більшість чоловіків у цьому світі, знаєте?!

— … Вако, — нарешті зупинилася Міо.

Та навіть так, поки старша в цій кімнаті, вона в межах досяжності Міо.

Я не можу розслабитися.

Розгорну невидимий обладунок магічної сили, щоб про всяк випадок захистити старшу.

Старша тихо підводиться позаду мене.

І тут я помічаю, що крізь вікно світить вечірнє сонце.

Ми почали говорити одразу після полудня, тож розмовляли доволі довго.

— Пані Міо, я не мала наміру нічого йому робити. Попри мій вигляд, я все-таки героїня. До того ж у мене немає часу зустрічатися з хлопцем, — сказала Хібікі.

Вона має цілковиту рацію.

Щоб бути героїнею й мати час загравати з коханим, треба бути дуже вправною.

Я навіть не з її загону; якби ми зі старшою почали зустрічатися, це були б стосунки на відстані, так?

Не те щоб старша взагалі могла розглядати когось на кшталт мене.

— Героїня? Мені байдуже до таких речей. Хібікі, ти кажеш, що зовсім не маєш інтересу? Твій вираз обличчя раніше говорив інше. Хіба ти не поводилася досить кокетливо? — спитала Міо.

Байдуже, значить.

Зазвичай людина відреагувала б сильніше, якби дівчина перед очима сказала: «Я героїня».

Однак.

Я-який холодний тон.

Що ти мала на увазі під «кокетливо», ми ж не тварини з неконтрольованим інстинктом розмноження.

— Я просто зустріла свого милого молодшого товариша. Меч, який я отримала, коли зустріла вас, пані Міо, я принесла на ремонт і випадково зустріла його, — пояснила Хібікі.

— Саме так! Це був збіг! Вона з якоїсь причини знайома з тобою й Береном, випадково прийшла до «Кудзунохи» і чисто випадково натрапила на мене! Розумієш?

— … Понад три години? — уточнила Міо.

— Е-е, м-ми заговорилися.

— Вако, коли зустрічі тривали три години, ви засинали. І все ж ви мали приємну розмову, якою захопилися навіть довше, ніж на три години? — спитала Міо.

Гух.

Ті рази, коли я засинав, просто збігалися з періодами, коли я був найбільш зайнятий, хіба ні?

Міо сьогодні досить уїдлива.

Але мені шкода.

Я буду обережним.

— Справді, пробач. Я втратив відчуття часу. У нас із цією людиною стосунки старшої та молодшого товариша, не більше.

— Так. Ми ходили до однієї школи, але майже не знали навіть імен одне одного. У тому світі я мала доволі високе соціальне становище, тому, не подумавши, дозволила собі зайве. Я була неуважною до вас, пані Міо, вибачте.

Старша Хібікі схиляє голову.

Я не знаю стосунків між цими двома, але старша тут слабша сторона?

Якщо вони зустрілися в Ціґе, то старша зі своїм загоном були серед няньок у Пустищі?

Не дізнаюся, якщо не спитаю про це пізніше.

Думковий зв'язок заблоковано, тож я все одно не можу спитати?

Здобути прихильність Міо тут доволі складно.

Я неабияк пригнічений.

— … — Міо промовчала.

— Годі, ти вже стільки всього сказала Ваці, не можеш же сердитися вічно, — втрутилася Томое.

Дякую, Томое.

Чомусь думковий зв'язок і з тобою не працює, але можу припустити, що ти не сердишся?

— … Вако, Ема вас кличе. Також є кілька речей, які я хотіла б, щоб ви скуштували, тож рушаймо до маєтку, — сказала Міо.

— Р-розумію. Що ж, тоді, старша. Будь ласка, бережіть себе дорогою до Лорела.

— … Так. Принц Джошуа хотів зв'язатися з вами, тож чи не могли б ви найближчим часом вийти з ним на зв'язок? — попросила Хібікі.

— А, зрозумів. Зроблю це за кілька днів.

— Прошу, — сказала Хібікі.

— Вако! — покликала Міо.

Голос Міо гострий.

Мені треба поквапитися.

— Рушаймо… Не слід було йому давати їй той меч, бу-бу-бу… — пробурмотіла Міо.

Коли я йду до Міо й Томое, які стоять біля розчахнутих дверей, Міо починає квапити мене ще сильніше.

До того ж вона говорить щось недоречне.

До того меча Берена Міо теж мала стосунок, так?

— Вако, прошу, залиште героїню на мене. Дозвольте мені провести її назад, — сказала Томое.

— Томое? Не думаю, що за старшу треба аж так хвилюватися, знаєш?

— Ні-ні, вона ж гостя Торгової компанії «Кудзуноха». Ми мусимо належно з нею поводитися. Лайм зараз зайнятий, а я, на щастя, маю трохи вільного часу, — пояснила Томое.

— Її ліва й права руки недоторканні, ясно?

— Прошу, не ставтеся до мене так, ніби я така сама, як Міо. Ми лише трохи поговоримо. Я їй не зашкоджу, — відповіла Томое.

— Тоді залишаю це тобі.

— Як накажете, — відповіла Томое.

Схоже, Томое не така вже й розлючена, тож, мабуть, усе буде гаразд.

!

Невже вона планує зазирнути в пам'ять старшої?

Старша знає деякі речі, яких не знаю я, тож це можливо.

Чи варто її зупинити?

Ні.

Якщо глибини знань Асори не побачать, то їх, мабуть, і не знайдуть.

… Цікаво, чому.

Може, це тому, що всі мої власні спогади вже були розкриті; мені трохи не хочеться дозволяти, щоб таке сталося з кимось іншим.

Мені треба змінити свій спосіб думати про такі речі.

Я залишаю кімнату компанії разом із Міо й прямую до Асори.

У цю пору дня ми можемо зробити коротку перерву й усе ще встигнути повернутися до компанії до вечері, так?

Тоді зможемо закрити крамницю й перевірити запаси.

◇◆◇◆◇◆◇◆

POV Томое

Ох.

Упорядковувати інформацію — справа клопітка.

Вака й Міо повернулися до Асори, а я, як і обіцяла Ваці, супроводжую вулицею героїню Лімії, Отонаші Хібікі.

Вона сиділа в приймальні так близько до Ваки, але не показувала жодного виразу, який натякав би на приховані наміри. З'ясувати, що саме ця дівчина здобула з тієї розмови, — одна з моїх цілей.

Я потай зазираю в її спогади, але з розмови з Вакою видно, що вона зібрала більшість доступної інформації про нього як Райдо з Торгової компанії «Кудзуноха».

— Ем, пані Томое? Я можу й сама дістатися, — сказала Хібікі.

— Не знаю, чи вам це відомо, пані героїне, але це місто нещодавно зазнало великих руйнувань від монстрів, яких називають мутантами. Я не можу допустити навіть найменшої ймовірності, що з гостею Ваки щось трапиться. Прошу, вибачте мені.

— Розумію… Ем, пані Томое, ви теж одна з підлеглих Місумі?

— Звичайно. Ах, так, пані героїне, гадаю, ви вже чули, що Вака користується фальшивим іменем «Райдо». Коли говоритимете про Ваку, прошу, використовуйте або Місумі, або Райдо. Ім'я «Макото» лише спричинить хаос.

— Я знаю. Він сказав мені те саме. Що ж, я чула про цю компанію, яка почала працювати в Пустищі, але ви справді наймаєте багато напівлюдей, правда?

Гм.

Для початку я переглядала її спогади про попередню розмову.

Вако, ви сказали досить багато.

Хоча вас змусили говорити.

Схоже, ви виключили свої стосунки з Богинею, але говорили про Пустище, Ціґе й Ротцґард.

Ви дали цій дівчині чимало інформації.

Вам вдалося промовчати про знайомого їй Шікі та Асору. Але про викладачів Академії й напад мутантів ви розповіли багато.

Гм, Ілумґанд?

Якщо я правильно пам'ятаю, це був студент, із якого почався напад.

Схоже, вона дуже переймається ним, але навіть Вака не знає про ту справу всього.

Здається, ця дівчина, Хібікі, намагалася щось дізнатися про того студента, але швидко здалася.

Навіть ми не маємо повного уявлення про їхні стосунки.

Студенти завдали близько вісімдесяти відсотків шкоди, а Міо його добила, га?

Усе, що знає Вака, — це те, що студенти його перемогли.

Про те, як його було добито, знаємо лише Міо і я.

Мені слід зачепити цю тему.

Було б клопітно, якби вона стала проблемою в майбутньому.

Хай там як, добре, що вони, схоже, не торкнулися теми того, як Вака й Шікі шаленіли в Лімії.

Чомусь Хібікі вирішила, що людина в білому костюмі — г'юман.

Пізніше з'ясую, як вона дійшла такого висновку.

Оскільки Хібікі вважає Ваку людиною, то бачить їх як двох різних осіб.

… Але це трохи небезпечно.

Вака дав Хібікі достатньо інформації, щоб вона могла припустити, що його батьки були г'юманами.

Якщо не будемо обережні, вона може дійти такого висновку.

— Вака не дискримінує напівлюдей, тож він справді здатен оцінити їхні видатні здібності. Це одна причина. Оскільки ви, пані героїне, з того самого міста, що й він, хіба ви не думаєте так само?

— … Так, спершу думала. Але що більше я дізнаюся про звичаї та традиції цього світу, то більше розумію: люди, які думають як я, у меншості. Я вважаю, що стосунки між людьми й напівлюдьми — одна з проблем, які спричиняють війни, але те, з чим нам треба розібратися негайно, — це війна, що триває зараз. Я не схвалюю ставлення г'юманів до напівлюдей, але й не заперечуватиму його відверто, — відповіла Хібікі.

— Отже, ви терпите їхню поведінку.

Це безпечно.

Хоча Вака й Хібікі обоє жили в Японії, їхні способи мислення доволі різні.

— Хоча мій здоровий глузд у цьому питанні досі мені заважає. Для нас напівлюди — це просто люди з іншими рисами, як-от хвіст чи вуха. Але г'юмани сприймають їх як слуг і… якщо говорити прямо, як худобу, — сказала Хібікі.

— Так, у ваших словах є сенс.

— Хоч би якими корисними напівлюди були для г'юманів, г'юмани рідко визнають права напівлюдей. Нещодавно я помітила, що через таке добре ставлення Місумі до напівлюдей його починають сприймати як якогось дивного любителя домашніх улюбленців. Як героїні, мені важко поводитися так само.

— Як на ту, що випромінює харизму, ви міркуєте доволі розрахливо, пані героїне.

— Саме так. Я розрахлива й хитра людина. Аристократію Лімії треба реформувати, а імперію — стримати дипломатією, перш ніж я зможу підняти суспільний статус напівлюдей. Звичайно, за умови, що ми переможемо у війні.

— Ви багато чого бажаєте, пані героїне. Ви відрізняєтеся від того, якою я вас уявляла, але це мені не неприємно. Розумію. Що ж, можу підтвердити, що в цьому місті у вас був палкий прихильник.

Гадаю, почну зараз.

— Прихильник, кажете? Мій прихильник? Мені приємно чути, що такі люди є навіть у цьому Академмістечку, так далеко від королівства, — сказала Хібікі.

— Саме так. Нині він покійний, але був студентом Академії. Другий син родини Хоупрейз із Лімії, юнак на ім'я Ілумґанд. Характер у нього був досить клопіткий, але він мав значну віру у вас, пані героїне.

— !

— Але перед шкільним фестивалем він був у дуже поганому настрої. Зрештою, під час командного змагання він перетворився на монстра й почав нападати на інших студентів. Якщо я правильно пам'ятаю, король вашої країни теж бачив цей інцидент.

Хо-о.

Отже, Ілумґанд був знайомий із Хібікі.

Хм, він говорить про свої ідеали сяючими, невинними очима.

Вони зустрілися, коли Хібікі діяла, щоб нагадати шляхтичам королівства про їхні обов'язки.

Сама я бачила Ілумґанда лише трохи, і вже тоді, коли він утратив розум, але тепер я розумію. Ілумґанд у спогадах Хібікі справді був достойним юнаком.

Схоже, він палав своїми ідеалами, із захопленням відвідував лекції і хотів стати корисним героїні після випуску.

Слова, які промовляють із таким захопленням на обличчі, не можуть бути брехнею.

Мені цікаво, чому він збожеволів і був убитий.

— … Невже Ілум, Ілумґанд, справді вдався до таких боягузливих учинків, влаштував розгром і зрештою був знищений? — спитала Хібікі.

— Помилки немає. Вака теж це бачив. Можливо, на те була причина, але все це накоїв сам Ілумґанд. Його дивну поведінку до того також знають інші студенти Академії та працівники Торгової компанії «Кудзуноха».

— Навіть усі в Торговій компанії «Кудзуноха»?

— Саме так. Бо з якоїсь причини він бачив у Ваці свого смертельного ворога й заважав його діяльності. Тиснув на гільдію, використовував компанії в Лімії, щоб докучати Ваці, і навіть заважав його студентам. Мені шкода студентів, яких це зачепило.

— … Він був одним із тих, хто співчував моїм поглядам. Серед шляхтичів він був рідкісною людиною, яка належно думала про добробут народу. Родина Хоупрейз оплакує його смерть.

— Репутація людини може багато разів змінюватися в очах інших. Але якщо в нього був такий бік, то його втрата прикра.

— Хай там що, я не можу змусити себе повірити, що він так перетворився.

— І Академія, і Королівство Лімія розслідують причину. Упевнена, істина з часом відкриється.

— Я думаю, що точно було щось, що це спричинило.

… Доказів у неї немає, але вона вірить, що причина була.

Це якась інтуїція?

Однак вона має рацію.

Чи матиме вона шанс дізнатися, на що здатні демони, коли втручаються, — інша справа.

Фу-фу, а це…

Я знайшла щось хороше.

Ця дівчина вивчала кендо й мистецтво меча!

Це чудово.

Можливо, я зможу торкнутися справжнього фехтування.

— Пані героїне, якщо я правильно пам'ятаю, ви планували залишити Академмістечко?

— Га, а, так. Саме так. Приїхати сюди — це рішення, яке ми ухвалили самостійно.

Хібікі здивована такою різкою зміною теми.

Але я теж здивована.

Чому ви й Вака навчалися мистецтва меча в однієї й тієї самої людини?

І ні ви, ні Вака про це не знаєте.

Думаю, в її спогадах я бачу ще більше фехтування їхнього вчителя, ніж у Ваки.

Яка ж це удача.

— Судячи з того, що ви залишили меч у нас, чи можу я припустити, що ви майстриня меча?

— У мене його зараз немає, але я залишила меч в Академії. Півтораручні мечі ж найзручніші у використанні, правда?

Такі мечі мене не цікавлять.

— Оскільки ви з того самого міста, що й Вака, чи вмієте ви користуватися катаною?

— Катана…

Хібікі дивиться на меч у мене на поясі.

Вона це відчула?

Я не дозволю тобі відмовитися.

Я ж захистила тебе від Міо, хоч і лише словами.

— У рідному місті я вчилася користуватися японськими катанами. До речі, пані Томое, ви справляєте враження самурая. У цьому світі теж є самураї й японські катани?

— Ні, це лише моє захоплення. Відколи я дізналася про це від Ваки, воно мене повністю поглинуло.

— Захоплення? Га, розумію.

— Я хотіла б смиренно попросити вас про настанову!

— У мене?! Ем, якщо ви така ж сильна, як пані Міо, то ви набагато сильніша за мене.

— Змагання між мечницями. Я підготую для вас катану. В Академії є багато придатних місць, і я не займу багато вашого часу!

Техніки японського меча.

Я можу бачити подробиці в спогадах Хібікі, але ніщо не краще, ніж побачити це наживо.

— Але я хотіла б швидше зустрітися з усіма іншими…

— Тоді я проведу вас туди після нашого поєдинку! Вирішено, ходімо, пані героїне!

Мух!

Що ти мала на увазі під «вона просто товаришка Міо, вони дві схожі людини»?!

Як ти смієш пам'ятати щось настільки грубе!

Навіть коли я висуваю егоїстичні прохання на кшталт цього, я завжди готую користь і для своїх опонентів!