Розділ 176 — Наче уві сні

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Ласкаво просимо до Союзу Лорел. Для нас честь приймати вас, героїне Хібікі, — шанобливо сказала Сайріцу.

Жінка в мантії схилила голову й привітала гостю.

Коли Хібікі подякувала їй за люб'язні слова, вона відчула в поведінці жінки холодок.

Він був дуже слабким і до наступних слів жінки вже повністю зник, тож Хібікі вирішила поки не звертати на це уваги.

— З поверненням, пані Чіє. Ви ж знаєте, що всі з нетерпінням чекали повернення пані жриці? — сказала Сайріцу.

— Вибач, що мене так довго не було, Сай. Це лише ненадовго, але я повернулася разом із сестричкою. Гей, Сай. Сестричка Хібікі… — почала Чія.

— Пані Чіє, я із задоволенням вислухаю такі подробиці пізніше й без поспіху. А зараз ви, певно, втомилися після довгої дороги, тож ми проведемо вас до кімнат, де всі зупиняться, — відповіла Сайріцу.

Зустрічати героїню, гостю з Лімії, вийшла Сайріцу, одна з впливових осіб Лорела.

Про існування жриці Лорела відкрито відомо народові, і люди її обожнюють.

Сайріцу має значну владу й обіймає посаду, на якій керує тими, хто перебуває поруч із жрицею.

Вона — представниця, гідна того, щоб її відправили зустрічати важливих гостей з інших країн.

Релігійне значення жриці робить становище Сайріцу набагато впливовішим, ніж воно було спочатку.

Вона «сильна» в різних сенсах, що перевищують уявлення Місумі Макото про неї як про могутню лідерку своєї країни.

Сайріцу поглянула на підлеглих, подаючи їм знак почати проводжати гостей. Коли героїня, жриця та їхні супутники пішли, вона звірила свої плани з іншим підлеглим.

— Пані Сайріцу? Щось не так? — спитав підлеглий.

— … Я просто подумала: ми так відчайдушно бажали повернення жриці до нашої країни, однак… — промовила Сайріцу.

— Дипломатія, яку застосували всі, включно з вами, пані Сайріцу, дає результати, — сказав підлеглий.

— … Якби це справді було так, я почувалася б щасливішою, — відповіла Сайріцу.

— Пані Сайріцу, пані Чія повернулася, тому, гадаю, краще не хвилюватися так сильно. Так само, як Лімія ставилася до нашої країни, якщо ми відтепер залишимо пані жрицю в Лорелі, то це буде… — продовжив підлеглий.

— Ти. Якщо лише думати про те, щоб повернути ставлення, яке отримав, не зважаючи на час і ситуацію, це приведе до найгіршого можливого результату. Обов'язково закарбуй цей урок у своїй пам'яті. Принаймні цього разу ми не зможемо так вчинити. Хоча якщо пані Чію змушуватимуть брати участь у війні, можливостей буде достатньо, — сказала Сайріцу.

— М-мої вибачення. Я сказав зайве, — вибачився підлеглий.

— З огляду на все, що сталося досі, це теж зрозуміло. Я не засуджую тебе за ворожість до Лімії. Але реальність така, що пані Чія від щирого серця палко підтримує героїню. Вона приїхала сюди «ненадовго» з власної волі. Мене більше непокоїть інше… — мовила Сайріцу.

(Йдеться про те, що коли Райдо попросив лицарів-драконів продовжити перебування в Ротцґарді, щоб допомогти з відновленням міста, це звучало радше як вимога. «Можливо, я невдовзі зможу зустрітися з пані жрицею», га… Хоча Лімію й Лорел обидві зараховують до чотирьох великих держав, я не вважаю нас рівними. Але ми все одно велика країна; навіть дипломатичні заходи не дали б йому того, чого він просив, а він так легко отримав бажане… Я хотіла б, щоб пані Чія хоч раз оглянула його. Цікаво, чи варто попросити її заїхати до Ротцґарда на зворотному шляху. Схоже, вона вже зрозуміла, що героїня Хібікі — мудра людина; можливо, вона змогла б щось дізнатися про Райдо. Хм, якщо він подумав, що ті слова були лише для того, щоб мене втішити, яким же полегшенням для нього це мало бути.)

— Пані Сайріцу? — звернувся підлеглий.

— … Нічого. Відтепер справ буде багато. Я покладаюся на тебе, — сказала Сайріцу.

— Залиште це мені! Я служитиму пані Чії всім, що маю! — запевнив підлеглий.

— Тоді ходімо, — сказала Сайріцу.

Сайріцу згадала людину, яку нещодавно зустріла в Ротцґарді.

Його пропозицію залишити лицарів-драконів, щоб вони допомогли з відновленням міста, і його зустрічну пропозицію.

Не може бути, щоб одна-єдина компанія мала силу впливати на дії героїні чи жриці, не кажучи вже про цілу велику країну.

Зазвичай саме так і мало б бути.

Нині жриця здійснила довгоочікуване повернення до Лорела й привела з собою героїню.

Хай це й тимчасово, але це все одно велика подія.

Вона не повинна зосереджувати всю свою увагу тільки на цьому.

Та все ж…

Сайріцу не могла викинути з голови ім'я Райдо й Торгову компанію «Кудзуноха».

◇◆◇◆◇◆◇◆

Я був там.

— Ти все-таки не був г'юманом, — сказав Макото.

— Ти… монстр, — сказав чорний лицар.

— Не думаю, що хочу чути це від тебе, адже ти досі розмовляєш, хоча в животі в тебе велика діра, — відповів Макото.

— Я не повинен дозволити тобі зустрітися з пані Хібікі…! За будь-яку ціну я зупиню тебе тут…! — вигукнув чорний лицар.

Переді мною хлопець у чорному обладунку.

Але він стоїть на колінах і, як я вже сказав, має велику діру в животі.

З того, як він говорить, я думаю, що, ймовірно, це зробив я.

То цей хлопець — один зі знайомих старшої?

— Чорний лицар, га. Це і є так звана відданість лицаря? — спитав Макото.

Чорний лицар.

Я ніколи про них не чув.

Але, схоже, він мене знає.

Я дивлюся на це місце якимось зовсім розсіяним поглядом.

Наче є один я, який виступає на сцені, й інший я, який сидить у залі.

У тяжко пораненої людини, яка, схоже, і є чорним лицарем, міцний на вигляд шолом розбитий, і з-під нього видно обличчя напівлюдини, а не г'юмана. Ні, його обличчя «зморшкувате, але гладке» — можливо, воно навіть не належить напівлюдині.

— Райдо, хай там що, я зупиню тебе тут! — вигукнув чорний лицар.

Великий меч, що більше підходить, щоб трощити ціль, ніж щоб рубати, летить униз на мене.

Я зупиняю його голими руками.

Я навіть не використовую обладунок магічної сили.

Я просто схопив меч руками й зупинив його.

Неможливо. Я не мав би бути здатним на щось подібне.

Він же летів доволі швидко, правда?

— Гей, ти знаєш, що таке мікрохвильова піч? — спитав Макото.

— Мікрохвильова…? — перепитав чорний лицар.

— А-ха-ха, вибач, вибач. Забудь. А, точно. Скажи мені своє ім'я? Навряд чи тебе справді звати «чорний лицар», — сказав Макото.

Я чую свій голос, у якому немає й натяку на напруження.

Мене двоє; це дивне відчуття.

Навколо…

Я тривожно озираюся.

Скрізь розкидані уламки, а повітря наповнене вогнем, димом і шумом.

Це поле бою.

— Моє ім'я, кажеш? Хм, хе-хе-хе-хе! Ти не знаєш? Ти мав бачити багато, дуже багато інших із таким самим потворним виглядом, як у мене, у тому місці! І ти поховав їх усіх! — закричав чорний лицар.

Чорний лицар указує на себе, вигукуючи слово «потворним».

— … Не знаю. Не пам'ятаю. Що, у тебе на мене якась образа? — спитав Макото.

— Академмістечко! Ротцґард! Шкільний фестиваль! Ти хочеш сказати, що забув навіть усе це, Райдо?! — вигукнув чорний лицар.

— А, мутанти, га. Справді, ти трохи схожий на них. То ти один із мутантів, які вижили? Але, знаєш, ті, хто перетворився під час того інциденту, в певному сенсі просто страждали від наслідків власних дій, хіба ні? Не думаю, що мати на мене образу через це розумно, — сказав Макото.

— Я… — почав чорний лицар.

— Га? — перепитав Макото.

— Я — Ілумґанд Хоупрейз! — вигукнув Ілумґанд.

?!

Ілумґанд?!

Га, але, якщо я правильно пам'ятаю, під час шкільного фестивалю його мала вбити Амелія…

— Ілумґанд, га. Сам напад мутантів уже справа минулого, тож я не надто пам'ятаю окремі імена. Але Ілумґанд Хоупрейз, так. Зрозумів, — сказав Макото.

Але, можливо, я справді не пам'ятаю його імені; стоячи перед Ілумґандом, я, здається, не виявляю жодної особливо сильної реакції.

Цікаво, що це за погане передчуття в мене з'явилося.

— Ти… Скільки ще ти маєш знущатися з людей, перш ніж…! — прохрипів Ілумґанд.

— Хоч ти й до смішного живучий, схоже, цю діру в животі ти залатати не можеш, тож виставу завершено. Я подбаю, щоб добити тебе належно. Тепер у загоні старшої не лишилося нікого, крім тієї жриці, і хоча я незграбний, нарешті зможу поставити їй мат, — сказав Макото.

Мат?

Загін старшої?

Що це взагалі за ситуація?

Попри всю дивність обставин, той я, що стоїть там, ні в чому не сумнівається й простягає ліву руку до чорного лицаря.

— Ти заздалегідь кажеш мені, що збираєшся добити мене?! — вигукнув Ілумґанд.

Ілумґанд відштовхується від землі, намагаючись утекти від долоні, що наближається до нього.

Але його різко відкидає назад на початкове місце, ніби він зіткнувся з чимось, і він похитується.

Це бар'єр?

Але його зона не охоплює простір навколо мене.

Схоже, його встановлено так, щоб він працював як стіна, що повністю замикає Ілумґанда всередині.

Що це, хіба це не нечесно?!

Бар'єр, центром якого не є сам заклинач, — це якась суперзла навичка, знаєте?!

— Повертаючись до попередньої теми, мікрохвильова піч — це пристрій, яким розігрівають їжу, — сказав Макото.

— Чому… Як хтось на кшталт тебе може володіти такою силою?! Хтось на кшталт тебе, у кому немає жодної віри! — вигукнув Ілумґанд.

— Спочатку я думав: «Ого, всередині печі стає дуже гаряче~», знаєш? Але все не так. Ці штуки, схожі на хвилі, змушують те, що всередині, дрібно вібрувати чи щось таке? Доволі дивовижна технологія, — сказав Макото.

А, я колись чув щось подібне.

Здається, це змушує молекули вібрувати?

Навіть попри те, що це звичний і зручний побутовий прилад, я пам'ятаю, як здивувався, що він настільки складний.

Хоча це лише туманний спогад про те, що я бачив таке пояснення по телевізору чи десь іще.

Але про що думає цей я, кажучи такі речі в іншому світі, та ще й ворогові?

Коли в мене виникає це питання, він говорить щось дивне.

— Ну то що, на твою думку, станеться, якщо зробити це з людиною? — спитав Макото.

— … Не знаю, що ти намагаєшся сказати. Ти хочеш сказати, що збираєшся спалити мене до смерті? — спитав Ілумґанд.

— Саме так ти й припустив би, правда? Або подумав би, що це буде щось на кшталт варіння живцем. Але не зовсім. Це схоже на розпад за допомогою чогось на кшталт магії, тільки потім не доводиться мати справу з трупом, — сказав Макото.

Щось на кшталт магії, га.

Мабуть, він має на увазі бар'єр.

І все ж…

Гей, гей.

Що станеться, якщо помістити людину в мікрохвильовку?

Який вульгарний спосіб убити людину.

Я ніколи навіть не уявляв такого.

— … Обов'язково запам'ятай це. Ти неодмінно отримаєш своє покарання. Пані Хібікі або пані Богиня неодмінно покарають тебе. Світ ніколи тебе не визнає, — сказав Ілумґанд.

— Я був би радий. Якби вони прийшли до мене самі, це зекономило б мені багато клопоту. Ну що ж, бувай, — сказав Макото.

— Ілуме! — пролунав жіночий голос.

Неймовірно, жіночий голос, що кличе ім'я Ілумґанда, пролунав у бездоганно вдалий момент.

— А, старша Хібікі, — сказав Макото.

Власниця голосу — старша.

Я називаю старшу на ім'я так, ніби нічого не сталося.

Людина роздувається й лопається.

Він вибухає, наче проколота повітряна кулька, разом з обладунком.

Внутрішній простір напівсферичного невидимого бар'єра, що оточував Ілумґанда, забарвлюється в червоне й чорне.

Угх.

«Мікрохвильовка».

Я точно не думав, що він мав на увазі саме це.

Що я накоїв?

Уявити, що існує такий спосіб смерті для людини…

Червона напівсфера швидко зникає, і на землі лишається тільки велика червона пляма.

Важко повірити, що там щойно хтось помер.

Не лишилося ні трупа, ні навіть клаптика плоті.

— Місумі, ти…! — вигукнула Хібікі.

— Як ти посмів таке зробити з Ілумом?! — закричала Чія.

Старша з юною жрицею побачили це видовище тієї ж миті, коли прибули сюди, і тепер вони свердлять мене поглядами.

Очима, повними гніву й ненависті.

Я не можу їх звинувачувати, адже вони щойно побачили смерть одного зі своїх товаришів просто перед очима.

Але чи був Ілумґанд союзником старшої, відомим як чорний лицар?

І не тільки це. Мені здається, що ненависть до мене в очах цих двох явно не народилася щойно через цю подію.

У них немає ні подиву, ні розгубленості; вони відразу почали дивитися на мене з огидою та люттю, а це означає, що від самого початку…

Зачекай, не може бути!

Моє обличчя злегка опущене, а рот помітно викривляється в усмішці.

Я шокований.

Це ж жарт, правда?

Чому я роблю таке?!

Що роблять Томое, Міо й Шікі?!

У моїх очах немає жодних особливих емоцій.

Лише самі кутики рота підняті в усмішці.

Коли я піднімаю обличчя, моя ліва рука спрямовується на старшу та жрицю.

Гей, припини.

Будь ласка, припини?

— Схоже, ви запізнилися. Я швидко покінчу з вами, а потім на черзі Богиня. Думаю, це навіть не буде боляче, — сказав Макото.

ЗУПИНИСЯ!

— Я повністю помилилася щодо тебе. Мені вже запізно це усвідомлювати, коли дороги назад немає, тож мені справді не лишається іншого вибору, — сказала Хібікі.

— Що ж, таке життя. А, старша, — сказав Макото.

Я зовсім не виявляю кровожерливості.

Але я розумію, що означають дії мого майбутнього «я».

Не знущайся з мене!

Навіщо мені робити таке зі старшою?!

— Принцип роботи мікрохвильової печі полягає в тому, що… — почав Макото.

— ЗУПИНИ-И-ИСЯ! — закричав Макото.

Ха-а, ха-а.

Мені знадобився певний час, щоб зрозуміти: це уривчасте дихання — моє власне.

Я торкаюся чола — з нього рясно стікає піт.

Я відчуваю вологу. Я відчуваю, що це холодний піт.

Поки що я зупиняю поверхневе дихання й роблю великий, глибокий вдих.

Повільно видихаю.

— Сон, га, — промовив Макото.

Це Асора, моя спальня.

Це не поле бою, і старшої тут немає.

Це був сон.

— … Це ж був сон, правда? — спитав Макото сам у себе.

Для такого божевільного сну він був настільки дивно виразним, що я мимоволі ставлю собі це питання.

Ілумґанд мав би бути мертвим.

І ніхто, схожий на чорного лицаря, не з'являвся ані біля героїні Лімії, ані біля родини Хоупрейз.

Якщо говорити про лицаря, що захищає старшу, здається, у її загоні був інший.

Один із лицарів королівства.

Я навіть не в настрої знову лягати спати.

Я повністю прокинувся.

Тц. А вечеря з такоякі й тако-шябу мала такий успіх, і всі так нею насолоджувалися.

Навіть Шікі склав долоні разом у захопленні й уголос дивувався, наскільки глибокими є таємниці набе.

Я засміявся з цього. Хоч я був доволі п'яний, це й справді було смішно.

— Ха-ха, — тихо засміявся Макото.

Згадуючи цей приємний спогад, я видаю тихий сміх.

Зрештою, це був лише сон.

Немає сенсу через нього хвилюватися.

… А, точно.

— Ще трохи рано, але, мабуть, потренуюся зі стрільби з лука. Все одно хочу трохи заспокоїтися, — сказав Макото.

Я переодягаюся.

Готую лук і виходжу з кімнати.

Прямую до стрільбища, яке збудував на території.

Доки не зійде ранкове сонце.

Я стріляю з лука, вільний від зайвих думок.