Розділ 177 — До імперії

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Я відчуваю в руці виразну вагу.

Я перебуваю в Гільдії авантюристів Ротцґарда.

— Важке, — сказав Макото.

— Це все, що ти про нього думаєш? Лише вага? — спитав Рут.

— Навіть якщо ти кажеш «лише»… ще можу сказати, що воно менше, ніж я спершу думав, — відповів Макото.

— Кількість г'юманів, які бачили це, можна перелічити на пальцях однієї руки. Рідкісне яйце Вищого Дракона. Науковець, що спеціалізується на драконах, убив би власних батьків, аби його отримати, знаєш, — сказав Рут.

Я дивлюся на яйце розміром із м'яч для регбі.

— А, тепер, коли ти це сказав… — промовив Макото.

— Відчув його містичність? — спитав Рут.

— Я подумав, що Міо може захотіти скуштувати його, тож треба бути обережним, — сказав Макото.

Рут на мить замовк.

Навпроти мене, по інший бік столу, сидить голова всієї Гільдії авантюристів.

Гарний хлопчик з андрогінною зовнішністю й загадковою атмосферою; його звати Фальц. Хоча це фальшива особистість, яку він використовує в суспільстві.

Його справжня сутність — дракон, що стоїть над усіма Вищими Драконами; Ілюзорний Дракон, Рут.

Особа, яка створила Гільдію авантюристів через власні вподобання, і збоченець у найчистішому сенсі слова, якому подобаються обидві статі. Не знаю, сотні це років чи тисячі, але він дуже добре вдає невинність.

Інакше кажучи, це той, з ким я не хочу надто зближуватися.

Щоправда, зараз на ньому немає звичного покерного обличчя, яким він може керувати за бажанням. Переді мною він показує шокований, а може й розгублений вираз обличчя, ще й із усмішкою.

— Ну, важливіше інше. Мені треба просто доставити це Ґроунт, що перебуває на території імперії в пустелі Ванілла, правильно? — спитав Макото.

— Так. Якщо можливо, я хочу, щоб ти ще й відчув на собі драконяче суспільство. Починаючи з того хлопця, Лансера. Мені справді шкода, що доводиться просити тебе про це. Звісно, я обіцяю дати належну винагороду, зокрема й щодо справи Каленеону, — відповів Рут.

Вираз Рута змінився на його звичну гарну усмішку.

Авантюристка на ім'я Софія Бруга, «Вбивця Драконів», пов'язана з насильством, учиненим проти Вищих Драконів.

Цей бісексуальний дракон легко сказав мені, що Софія має ту саму кров, що й він, але глибше в це питання не заглиблювався.

Він сказав, що розповість, коли настане час, але хто знає, чи це правда.

Щодо самого доручення, він теж розповів не так уже й багато.

Наразі кількість Вищих Драконів у доброму здоров'ї — лише троє; решта перетворилися на драконячі яйця.

Яйця довірять їхнім драконячим побратимам у різних місцях, а інші — вірянам. Їм скажуть чекати на їхнє майбутнє повернення.

І тому мені дали місцезнаходження цих людей та інформацію про них, а також попросили доставити ті яйця.

Винагорода, на яку вказав Рут, не має матеріальної форми. Це надання інформації, яку знає тільки він, відомостей про країну, що існує всередині території раси демонів, а також допомога Каленеону й подібні речі.

Навіть якщо це важлива річ, винагорода за її доставку доволі надзвичайна.

— Я з нетерпінням цього чекатиму. У будь-якому разі я й так планував поїхати до Ґрітонії, тож можу зробити це заодно, — сказав Макото.

— Фу-фу-фу, принцеса Лілі, га. Запрошення надійшло не тільки від неї, а й від героя. Вона не з тих, хто відкриє серце Макото, але й раптово не схопить тебе та не з'їсть. Можеш оглянути імперію, зберігаючи певну обережність. … Хах… Я теж хотів поїхати, — сказав Рут.

— Оглянути імперію, га. Після цього я ще й до Королівства Лімія поїду, тож не дуже відчуваю, що це буде оглядова подорож. Ну, піду й постараюся розважитися, — відповів Макото.

Після того як старша попросила мене зв'язатися з принцом Джошуа, я, звісно, одразу спробував зв'язатися з ним — тобто з нею… Ах, ну от! Це теж клопітно!

Просто називатиму Джошуа на ім'я.

Спочатку, поки я розмовляв із Джошуа, усе дійшло до того, що найближчим часом я поїду до королівства.

З іншого боку, принцеса Лілі розпитувала про те й се, і поступово склалася атмосфера, за якої мені довелося їхати до імперії.

Не те щоб мною гралися чи примушували до чогось, але… якось це відчувалося неправильно.

— Королівство Лімія. А, з цього боку є принц Джошуа й героїня Хібікі. Ну-ну, ти став справді популярним, — сказав Рут.

— І ти кажеш це з таким задоволенням. От же ж, — пробурмотів Макото.

— Я й справді розважаюся, тож нічого не вдієш. Якщо тобі знадобиться моя допомога, не вагайся й кажи будь-коли. Адже сам факт, що ти на мене покладешся, уже зробить мене щасливим, — сказав Рут.

— Коли відчую, що мені потрібна твоя допомога, тоді й розраховуватиму на тебе, — відповів Макото.

— … Чекатиму. І ще, якщо, залишаючи осторонь королівство та імперію, ти плануєш піти «далі на північ»… — почав Рут.

Далі на північ.

Він має на увазі расу демонів, га.

— … Що? — спитав Макото.

— Для цього в мене теж є яйце, тож зайди до гільдії, гаразд? — сказав Рут.

— Зрозуміло. Добре, — відповів Макото.

Тепер, коли він це згадав, там теж є пункт доставки на території раси демонів.

Отже, я носитиму яйця Вищих Драконів, обходячи з візитами кілька сил, що воюють між собою, га.

Зблизька це виглядатиме як справді підозріла поведінка.

Постараюся хоча б діяти смирно.

… Наскільки зможу.

— Твоїми супутниками будуть Томое й Шікі, правильно? Герой імперії, Томокі, запав на Томое. Будь обережний, — сказав Рут.

— Дякую за попередження, — відповів Макото.

— Якби їхав не ти, я б ще застеріг щодо Валькірій Томокі, але, схоже, з цього приводу хвилюватися не треба, — сказав Рут.

Валькірії?

Я вперше чую цю назву.

Окрім того факту, що імперія досліджує вогнепальну зброю, я не збирав про них багато інформації.

Як і сказав Рут, можливо, варто скористатися цією нагодою й озирнутися довкола.

— Валькірії? Що це за хвилювання? — спитав Макото.

— Можеш вважати, що це дівчата, зачаровані Томокі. Те, чого слід остерігатися, це… ну, ти навіть мені не піддаєшся, тож я лише кажу, що немає ризику, що ти поведешся на якусь недолугу спокусу, — пояснив Рут.

— … Піддаюся тобі, кажеш, — сказав Макото.

Ти ж обох статей, знаєш?

Прийняти таке, знаючи правду, змогли б лише люди справжньої відваги.

— Навіть секретарка, яка чекає за дверима, повністю впала… — почав Рут.

— Яйця я належним чином отримав. Ну тоді, до зустрічі, збоченцю Руте, — сказав Макото.

— … Мені здається, ти назвав мене дуже грубо, але нехай. Побачимося пізніше, Макото, — відповів Рут.

Ранок мого від'їзду до імперії.

Це мала бути серйозна сцена, де я приймаю доручення Вищого Дракона, але натомість я чомусь страшенно втомився.

Ґрітонія, га.

Я вперше відвідую цю країну, і цікаво, що це за місце.

Якщо чесно, я не дуже добре справляюся з принцесою Лілі.

Було б добре, якби це було хоча б комфортне місце.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Ц-це вражаючий сніг. Широта не має так уже сильно відрізнятися від королівства, тож звідки така різниця? — сказав Макото.

Я чув, що Королівство Лімія — країна, багата зеленню.

Чутки й рукописи повідомляли, що Імперія Ґрітонія — земля лютого холоду, але коли бачиш це на власні очі, рівень справді шокуючий.

Адже на карті вони мають бути практично поряд, ліворуч і праворуч одне від одного.

— Зрештою, Ґрітонія — земля з багатьма горами, — пояснив Шікі. — Кажуть, що залежно від місця сніг може сягати кількох метрів.

— Відчути клімат іншої країни — теж одна з насолод подорожі, — сказала Томое.

Навіть коли йдеш Золотим шляхом, він усе одно має зовсім інший вигляд.

На Золотому шляху, який я бачив із боку Ціґе, я відчував лише, ніби це дорога, що просто тягнеться далеко вдалину.

Поки я захоплено дивився навколо, Томое й Шікі поділилися своїми враженнями та відомостями.

— Цікаво, як там далі на півночі, у країні раси демонів, де теж багато гір. Я навіть уявити не можу, — сказав Макото.

— Місце, де живе раса демонів, я б назвала крижаною рівниною, — відповіла Томое. — Звісно, снігу там набагато більше, ніж тут, а рівень вітру й холоду разюче інший.

— Для г'юманів, ні, для живих істот загалом, це суворе середовище, — додав Шікі.

Вони обоє знають те місце, га.

Для живих істот…

Мені ніби й хочеться його відвідати, і водночас хочеться просто закутатися у своїй спальні.

За якийсь час після входу на територію імперії сніг одразу став товстішим, і я зрозумів, що спорядження для захисту від холоду, яке ми придбали в Ротцґарді, не було перебільшенням.

Розглядаючи риси снігової країни, я спершу прямую до міста на ім'я Робін.

Було сказано, що нам дозволять скористатися телепортаційною формацією, яка веде до столиці, і нам порадили телепортуватися саме з цього міста.

Було б досить болісно нескінченно йти в такому місці, тож це дуже допоможе.

— Якби ми не йшли Золотим шляхом, я впевнений, що тут би застряг, — сказав Макото.

— … Цікаво, чому. Навіть коли я чую від Ваки слово «застряг», не відчуваю ані крихти небезпеки, — сказала Томое.

— Перепрошую, але я відчуваю те саме, — додав Шікі.

Мої послідовники жорстокі.

Я можу протриматися кілька днів без їжі, а якщо говорити про холод, то, окрім самого снігу, температура не здається мені аж такою холодною. Якщо не знатиму напрямку, можу просто повернутися до Асори.

…

Е? Відчуття небезпеки в слові «застряг» поступово слабшає.

— То-Томое! Якщо подумати, я чув, що ти знайома з героєм. Ти ж казала, що він тобі не дуже подобається? У такому разі можна було залишити це самому Шікі або замінити тебе Лаймом, — сказав Макото.

— Спершу я так і планувала, але відправила Лайма до Лорела. Спогади Хібікі не були на рівні Ваки, але були неймовірно цікавими, тож про всяк випадок ця «річ» в імперії теж може знати щось цікаве. Коли я тоді його відкинула, це була трохи необдумана забавка з мого боку, — відповіла Томое.

— Хм, ну, Томокі теж японець, тож, гадаю, він знає речі, яких не знаю я. Якщо ти не хочеш цього робити, я попрошу Шікі, тож скажи мені без вагань, — сказав Макото.

… Е?

— … Ем, Вако. Це дрібниця, але хіба в такому разі мені не краще було б сказати Томое, що вона може без вагань звернутися до мене? — спитав Шікі.

А!!

— Зачекай трохи, Томое, — сказав Макото.

— Що таке? — спитала Томое.

— Що це було про Лайма в Лорелі?! — вигукнув Макото.

Що вона так спокійно говорить?!

Я радий, що не пропустив це повз вуха!

Хм, здається, Шікі теж щось сказав…

Втім, поки що залишу це на потім.

— Ну, Хібікі, схоже, цікавиться нами. Я вже дала їй офіційне попередження, але про всяк випадок доручила Лаймові спостерігати за нею. Ось і все. Немає причин хвилюватися, — сказала Томое.

«Немає причин хвилюватися», ага, звісно!

Що це за попередження?!

— Офіційне попередження, кажеш. Що саме ти їй сказала? — спитав Макото.

— Що цікавість згубила кішку. Що вона вільна підглядати куди забажає, але наслідки цього — її власна відповідальність, — відповіла Томое. — Ну, замість звичайного попередження це радше застереження. Чи то імперія, чи королівство, чи Каленеон, чи раса демонів — було б клопітно, якби вона нишпорила довкола, коли ми зайняті всіма цими переміщеннями.

… Наступного разу, коли побачу її, я вибачуся за те, що налякав її.

Схоже, Томое трохи насторожено ставиться до старшої.

Думаю, вона робила це з огляду на компанію… ні, на мене.

У такому разі, можливо, це я занадто беззахисний поряд зі старшою?

Але… вона японка й старша учениця з тієї самої школи. Звісно, вона не була поганою людиною.

Невже мені треба бути обережним навіть із такою людиною?

Правда, я відчув від старшої щось некомфортне. Не можу точно сказати, що саме, але, можливо, вона вже не зовсім та сама старша, яку я знав.

Потрібно сумніватися в ній. Мені це якось не подобається.

Некомфортне відчуття.

Коли я дізнаюся його сутність… причину цього… тоді й подумаю.

Так.

Я щойно створив зв'язок з одним із героїв. Це не те, що потрібно терміново розпитувати.