Розділ 179 — Провал переговорів

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Звісно, не безкоштовно, — сказав Томокі.

— …

Віддати йому Томое?

Цей тип справді це сказав.

Схоже, він користується своєю силою зачарування й живе без особливих труднощів, але зараз він поводиться як дитина, що випрошує іграшку.

Він дуже хоче Томое, яку не зміг отримати своїми демонічними очима, а тепер каже мені віддати її йому.

То ось до чого все це?

— Дівчата тут — доньки шляхтичів Імперії. Але в них був певний бойовий талант, тож я їх натренував, — сказав Томокі.

— …

Після тієї дурної заяви я й справді втратив дар мови, але зараз, мабуть, уже заспокоївся.

За знаком цього типа, Томокі, три дівчини, що стояли в нього за спиною, перейшли до мене: двоє стали по боках, а одна — позаду.

— Рівень цих трьох понад чотириста. Обличчя й фігури — ну, сам бачиш. Вони досить популярні, знаєш? Хоча, якщо порівнювати з Японією, у цьому світі всі гарні. Ха-ха-ха! — засміявся Томокі.

— …

Дві, що стоять по боках, приблизно мого віку.

Одна — красуня, інша — мила. Остання, що стоїть позаду, трохи нахилилася й простягнула руку до мого підборіддя; вона, здається, старша.

Це принцеса Лілі сказала йому про мої вподобання, чи це просто його власний смак? Я справді не розумію.

Мила дівчина взяла мою руку й піднесла її до своїх грудей.

Яка пряма спокуса.

Ну, щось таке… взагалі не має значення.

— Лілі розповіла мені про рівень Томое. Навіть якщо скласти їхні рівні, цього не вистачить. Якщо хочеш, я можу привести ще. Пізніше проведу тебе туди, де мій гарем, тож вибереш собі кількох і забереш із собою, — сказав Томокі.

— …

Та наскільки ж цей тип знущається?

Хоч які там подробиці, але ж це мали б бути дівчата, які тягнуться до нього.

А Томое для мене практично родина. Важлива для мене істота.

У мене немає ані найменшого наміру віддавати її комусь, хто намагається отримати її так, ніби це обмін речами.

— Мовчиш? А, ти, мабуть, нервуєш. Я розумію. У тебе ж немає досвіду, так? Не хвилюйся. Ці дівчата як слід тебе навчать. Спочатку можеш просто покластися на них. Якщо я накажу, вони підуть до кого завгодно і слухатимуться будь-кого. Я вже казав, але ці дівчата здатні битися на рівні, вищому за стандартний. Обіцяю, що як слід накажу їм присвятити себе тобі, коли передам їх, — продовжив Томокі.

— …

Контролювати їх зачаруванням, завершити їхнє навчання й використовувати в бою.

Тож коли Рут згадував Валькірій, він говорив саме про цих дівчат. Чи, може, Валькіріями називають усіх із гарему Томокі?

Хай там як, його поведінка створює враження, що він уже добре звик до подібних ситуацій.

Японець, який поводиться з людьми як із предметами, і ще й був старшокласником до потрапляння в цей світ; як така людина сміє поводитися настільки невимушено?

Невже він уже повністю забув Японію?

Чи це я дивний, бо досі за неї чіпляюся?

— Гей, скажи щось. Чого ти хочеш? Скільки жінок тобі треба? Золото, земля, права на торгівлю — це теж підійде. Чого ти мовчиш? — нетерпляче спитав Томокі.

Я глибоко вдихаю.

Ну що ж.

— …Я відмовляюся, — сказав я.

— Га? — перепитав Томокі.

Він перепитує мене.

Я аж ніяк не сказав це тихо.

Він почув, але все одно перепитав.

Він намагається тиснути на мене.

Порівняно з паном Зарою, це жалюгідна спроба.

— Я сказав, що відмовляюся. І для мене, і для компанії Томое не та, кого можна кимось замінити. Облиш цю думку, — відповів я.

— …Ти серйозно це кажеш? — спитав Томокі.

— Облиш. Я не віддам тобі Томое. Ось чого я хочу, — чітко сказав я.

Я говорю це йому прямо.

Він відверто намагався тиснути на мене й змусити замовкнути своєю присутністю.

— …Ти ж не отримав від Богині якоїсь значної сили, так? І сам ти не такий уже й сильний. Томое й той інший хлопець досить сильні, але зараз їх тут немає. Лілі ж пішла розбиратися з ними, — сказав Томокі.

— І? — спитав я.

— Я приблизно розумію твої здібності. Ти не переможеш мене. Невже не можеш погодитися, доки тебе не змусили силою? Ти дурень? До того ж це місце повністю звуконепроникне, знаєш, — сказав Томокі.

— …Якщо ти навіть не збираєшся нормально мене називати, то не було особливого сенсу давати тобі моє ім'я. Як ти можеш правильно оцінити мою силу, коли ми зустрілися вперше? Герої спеціалізуються на блефі? Ти з тих, хто тільки гавкає, але не кусає? — відповів я.

Не вловлює натяків, га.

Навіть старша майже не змогла помітити мою силу, тож не думаю, що цей тип здатен її помітити.

Навіть якщо це справді він створив той кратер, загроза такого рівня для мене взагалі не небезпечна.

Я вже розумію, що Томокі користується якимось інструментом, щоб оцінювати мою силу.

У певному сенсі він поводиться зухвало не зовсім без підстав.

— Ти… схоже, зовсім не розумієш, у якій ситуації опинився, — сказав Томокі.

Одразу після цих слів Томокі біля моєї шиї, серця й зап'ясть опинилися клинки.

Не треба й казати, що це зробили ті дівчата.

Тільки вони не торкаються мене напряму.

Хай мій обладунок магічної сили й тонкий, але в цих дівчат недостатньо сили, щоб його прорізати. Тому, природно, мені не потрібно насторожуватися.

Але на обличчі Томокі з'являється усмішка.

— І що, навіть так ти ще здатен говорити таким зневажливим тоном, пане Райдо? — спитав Томокі.

— …

Чоловік, який повністю діє мені на нерви.

Він дратує більше, ніж більшість г'юманів.

— Я певною мірою можу бачити силу інших. Метод — комерційна таємниця. У тебе немає сили перемогти навіть одну з цих дівчат. А причина, чому Томое все одно слухається тебе… — продовжив Томокі.

— …

— Мабуть, у тому, що ти маєш потужну силу приборкування. Напевно, цією силою ти можеш контролювати сильних мамоно й драконів, — сказав Томокі.

…Геть неправильно.

Не знаю, як він дійшов такого висновку, але в ньому забагато сумнівних моментів.

Найголовніше — я вдячний, що він витягнув клинки, щоб примусити мене.

Це він почав.

Це трохи полегшить мені совість.

Я просто попрошу Томое знайти місцезнаходження Ґроунт і швидко завершу своє завдання.

Я не хочу довго залишатися в цій країні.

Ні, якщо можливо, я більше взагалі не хочу сюди приходити.

— Ого, не очікував, що мене розкусять. Схоже, герої — це істоти, яких не можна недооцінювати, — сказав я, хоча насправді так не думав.

Паралельно я посилюю звуконепроникний бар'єр, що вже був тут.

Укріплюю стіни й накладаю замок на двері.

Готово.

— Саме тому, якщо ти передаси мені Томое, вона муситиме слухатися мене. Так? — спитав Томокі.

— Розумію, розумію, — відповів я.

Ігноруючи трьох дівчат, які тримають клинки біля мого тіла, я напружую ноги.

— Гей, ти…?! — почав Томокі.

Високий звук і короткий скрик дівчини обірвали слова Томокі.

Один із клинків падає на стіл між мною й Томокі та дзвенить. Жінки, що намагалися мене стримати, підвищують голоси, побачивши, що я стою й не звертаю на це уваги.

Я дивлюся згори вниз на Томокі, який досі сидить.

— Намагатися отримати Томое, коли ти назбирав жінок лише такого рівня… Схоже, ти справді недооцінив мою послідовницю, — сказав я.

— Це центр Імперії. Ти розумієш, наскільки невигідно буде тобі посваритися зі мною? — спитав Томокі.

Не зважаючи на мій погляд, Томокі навіть відкинувся на спинку й подивився на мене у відповідь.

А тоді…

— Так, розумію, — відповів я.

— Що? — перепитав Томокі.

— Мені доведеться як слід постаратися, щоб це зам'яти, — сказав я.

— Ха, припини блефувати. Такий звичайний купець, як ти, може отримати заступництво великої країни на кшталт Ґрітонії, до того ж кількість талановитих людей у твоєму розпорядженні збільшиться, знаєш? Подумай як слід, купче. Може, ти й власник чималенької компанії, але не гарячкуй через переговори, — сказав Томокі.

— Прикро казати, але навіть якщо мене називають представником, я радше прикраса. Настільки, що цей титул для мене занадто великий. Якщо ти очікував від мене такої холоднокровності, твої розрахунки були неправильні. У нас усе трохи особливе. Якщо я не вдарю тебе зараз, Томое потім, мабуть, розсердиться на мене. Хоча навіть без цього я все одно зробив би це, — відповів я.

Схоже, Томокі помітив зміну в моїй присутності.

— Дівчата, цей тип…!! — спробував він віддати наказ трьом дівчатам, які трохи відступили від мене.

Але запізно.

— Спіть, — сказав я.

Простягнувши руки обладунку магічної сили, я скував рухи дівчат навколо й застосував пряме закляття сну.

Ніби підлаштовуючись під мої слова, їхні тіла падають на килим.

Заодно я приспав і покоївку.

— !! Ґа…

Ударом ноги по столу я створюю собі шлях.

Продовжуючи рух, хапаю його за скроні.

Опір сидячого Томокі був настільки слабким, що змусив мене засумніватися в силі героя.

Він із тих, хто стає сильнішим залежно від певних умов?

Навіть якщо так, я не зміню того, що збираюся зробити.

Він сам винен, що не здатен показати свою справжню силу, якщо ті умови не виконані.

Я вдаряю його обличчям об підлогу.

Відводжу ногу назад і просто так б'ю його по голові.

Герой летить із чималою силою й врізається в стіну. Але ситуація зовні майже не змінилася.

Схоже, звуконепроникність і укріплення добре працюють.

Я неквапливо скорочую відстань.

— Гм.

Я зупиняюся.

Від Томокі щось летить у мій бік.

Це не закляття. Інструмент, зброя.

Щось на кшталт метальних ножів — три штуки.

Вони не схожі на звичайні ножі, але мене це не хвилює.

Я знову йду вперед і приймаю кинуті клинки обладунком магічної сили. У мить контакту ножі яскраво спалахують і вибухають.

І що з того?

Не звертаючи на це уваги, я скорочую відстань, і цього разу Томокі, що люто дивиться на мене, випускає в мій бік закляття.

Щось блиснуло — і вдарило в обладунок магічної сили.

Швидко, але безсило.

Якщо хочеш змусити мене здригнутися, покажи вогневу міць рівня Софії.

Приймаючи всі атаки, від яких навіть не потрібно ухилятися, я піднімаю тіло Томокі обладунком магічної сили.

Його сповнені ненависті очі не змінилися навіть зараз.

Хмф.

Ти поводився з Томое як із предметом.

Ти ж як слід готовий до наслідків своїх дій, правда?

Томокі, чиє обличчя й тіло були притиснуті до стіни, я бездумно бив, доки посеред цього не перестав рахувати удари.

Я ігнорував усе, що він казав. Що б він не робив, я це блокував. Бо подумав, що так буде ефективніше.

Щоразу, коли він відкривав рота, я цілився в обличчя, і з часом він замовк.

Я думав, що мені стане легше, поки битиму його, але цього не сталося.

Окрім першого удару, наступні вже не приносили полегшення.

Я маю зробити так, щоб він більше ніколи не подумав простягнути руки до Томое. Лише з цієї причини я продовжував завдавати йому болю.

Зрештою я відпускаю Томокі, який уже втратив здатність говорити зв'язно.

— Добре, що я слабкий, правда? Бо ти відбувся лише цим, — сказав я.

Те, як він згорнувся, тримаючи голову обома руками… змусило мене щось уявити.

— …Тож тепер мовчиш уже ти, Томокі. Гей, хіба ти не герой? Як щодо того, щоб поводитися трохи гідніше навіть тоді, коли тебе б'ють? Твій вигляд такий комічний, наче ти жертва цькування, — сказав я.

Схоже, Томокі відреагував на слово «цькування», але… немає сенсу копати глибше.

Я хапаю Томокі власними руками.

Згортаю обладунок магічної сили, а натомість використовую «Сакай», щоб зцілити рани Томокі.

Зцілення просувається досить швидко.

Оскільки здатність обладунку магічної сили до приховування була вимкнена, навколо мене просочується світло магічної сили.

Якби Томокі оцінював мене в такому стані, можливо, він і справді не обрав би силовий метод.

Він не схожий на того, хто чіпляється до сильних.

І старша, і Томокі — їхня сила не така вже й значна.

Ні, якщо казати прямо, сама війна не є загрозою для Торгової компанії «Кудзуноха» чи Асори. Тому, чи то Томое, чи то Шікі, вони, мабуть, не надто сваритимуть мене за це.

Бо, хоч що станеться, різниця буде приблизно така, ніби я штовхнув маленький камінчик не правою, а лівою ногою.

Просто це «клопітно», тож я не хочу втручатися у війну.

Зовнішні рани зникають. Зцілення завершено.

Я тягну Томокі, який вищий за мене, до дивана, на якому він сидів, і кидаю його туди.

Повертаю «Сакай» до приховування й ставлю на місце стіл, який відкинув ногою.

Я ляскаю по щоках розгубленого Томокі, щоб привести його до тями.

…

Томокі дивиться на мене вже свідомим поглядом.

Тільки в цих очах більше немає сильної волі чи пихи; у них чітко змішалися слабкість і страх.

— Я як слід тебе зцілив, тож це не має завадити твоїй війні з расою демонів, — сказав я.

Я дивлюся йому в очі й із усмішкою повідомляю, що він зцілений.

— Ну що ж, я вже піду. У мене тут, в Імперії, є ще одна справа. Я, знаєш… трохи зайнятий. Звісно, це не так важливо, як бути героєм, — додав я.

Говорячи це, я ставлю в ряд трьох дівчат і покоївку, про яких геть забув, і саджу їх на диван, де сидів сам.

Я проходжу повз нього й прямую до дверей.

— А, ще одне… — сказав я.

Я знімаю замок із дверей і укріплення зі стін.

А тоді кладу руку на ручку дверей і, досі стоячи до нього спиною, кажу йому дещо важливе.

— Не зазіхай на Томое… ні, взагалі на будь-кого чи будь-що з Кудзунохи. Ніколи більше. Наступного разу, чи це буде навмисно, чи випадково, я не пробачу. Мені байдуже, як ти використовуєш свою силу зачарування, але лише доти, доки це не стосується нас. Не забудь цього, — сказав я.

Саме так.

Якщо він щось спробує, я не матиму милосердя.

Принцесі й іншим країнам — саме тому, що я не сказав цього чітко, сталася така дурниця.

Як і очікувалося, можливо, головна проблема в тому, що я виглядаю так, ніби зі мною легко мати справу. Через це Торгова компанія «Кудзуноха» здається ласим шматком.

Тому всі й хочуть спробувати простягнути до неї руки.

Я повинен як слід повідомляти іншій стороні, що не збираюся поступатися.

Тертя, яке це створить, я просто вважатиму необхідною платою.

Так.

Якщо в майбутньому від мене знову вимагатимуть дивного торгу, я цього не витримаю.

Дарунки Сусаноо та інших ще не прояснені, та ще й доручення Рута є. Є також аудієнція в Лімії та зустріч із Володарем демонів.

Якщо подумати… навчити Томокі цьому тут, у певному сенсі, могло бути плюсом.

Невелика користь від приїзду до Імперії все ж була.

Вийшовши в коридор, я кажу людям, схожим на лицарів, що розмова закінчена, і прошу повернути мене туди, де Томое й Шікі.

Я думав, що вони покличуть когось, хто проведе мене, але роль провідника взяв на себе сам лицар.

Було б добре, якби Томое й Шікі теж не влаштували там рознос.

…Якщо це ті двоє, хвилюватися не потрібно, га.

Ха-а…

Дивлячись у небо й стискаючи та розтискаючи пальці, я зітхаю — і це точно не зітхання жалю.

Бо я вдався до грубої сили.