Розділ 180 — Біла пустеля

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Поверхня землі, що простягалася переді мною, була сліпучо-білою.

Це… просто прекрасно.

Неймовірно.

У моєму полі зору були лише білий і синій кольори. Білий — земля, синій — небо.

— Ха-а… — зітхнув Макото.

Я випустив довгий подих.

— Пане Райдо, вам сподобалося? Це недосліджена область нашої Імперії — Біле піщане море, — пролунав жіночий голос у мене за спиною.

Почувши цей голос, я згадав, що прийшов сюди не сам.

Настільки сильно це видовище мене вразило й здивувало.

— …Це дивовижний краєвид. Я справді зворушений, — відповів Макото.

— Дивовижний краєвид, кажете? Розумію. Мабуть, це враження, гідне купця, — відповіла лицарка.

— Що ви маєте на увазі під «гідне купця»? — спитав Макото.

— Перепрошую. «Гідне купця» — трохи неправильне слово. Я лише подумала, що воїн не висловився б так. Ось і все. Адже пустеля зовсім не лагідна до тих, хто до неї входить, — пояснила лицарка.

Від столиці імперії Ґрітонія, Руїнаса, ми дісталися сюди лише через одну телепортаційну формацію.

Ця лицарка називає місце недослідженою областю, але воно не так уже й далеко від поселень г'юманів.

Це місце відгороджене гірським хребтом на схід від Руїнаса й фактично сусідить зі столицею.

Імперія повністю його контролює. Вхід обмежено.

У цьому сенсі назвати його недослідженою областю справді правильно.

— Біла пустеля. Що ж, я побачив гарну річ. Треба бути вдячним тому збоченцю Руту, — пробурмотів Макото.

— Найголовніше, що вона вам сподобалася. Це місце, до якого не наважуються наближатися навіть люди, пов'язані з Імперією. Вхід суворо контролюється, і зазвичай, навіть якби ви були гостем пані Лілі, вам усе одно було б неможливо сюди потрапити. Прошу вас зрозуміти турботу, яку пані Лілі й пан Томокі виявили до вас, — додала лицарка.

Схоже, останню частину вона не почула, бо я сказав її тихо.

Томокі, га.

Учора, після того як я змусив героя Томокі трохи відчути біль, я знову зустрівся з Томое й Шікі та завершив розмову з принцесою Лілі.

Виявилося, що пункт призначення у дорученні Рута розташований у місці, яке в імперії Ґрітонія називають Білою пустелею. Саме там нібито перебуває Вищий Дракон Ґроунт. Це дракон, певним чином пов'язаний з Імперією, і правда в тому, що це доручення мені дали просто тому, що випала нагода.

Від Рута я чув, що він отримає дозвіл, але не думав, що до цього ще й причетна принцеса Лілі.

Ну, не кожне прохання проходить без перешкод. Це місце, здається, важливе для Імперії, тож у підсумку я йду з провідницею, яку підготувала Імперія.

Коли я почув про провідника, то на мить насупився, подумавши, що ним буде Томокі.

Добре, що ні.

Моя провідниця — безпосередня підлегла принцеси Лілі, пані Ґінебія. Схоже, вона також охоронниця принцеси Лілі.

Вона молода, але вже королівська гвардійка, тож, мабуть, дуже талановита. Щоправда, вона входить до загону Томокі й ущерть наповнена силою зачарування.

Мені дали провідницю, яка одночасно є охоронницею принцеси Лілі та учасницею загону героя.

За словами пані Ґінебії, це воля принцеси Лілі. А ще, як пояснили мені Томое й Шікі, це, мабуть, спосіб тримати мене під контролем.

Королівська гвардійка й одна з найвидатніших лицарок.

Але в неї ще є титул. Гвардійка Ґроунт.

Найсильніша лицарка, яка отримала благословення Вищого Дракона Ґроунт.

За словами Томое, якщо говорити про захист, вона вирізняється навіть у масштабах світу. А якщо вона матиме перевагу в місцевості, то, за словами Томое, зможе зупинити навіть військо в кілька тисяч.

Це вражає, якщо Томое сказала про неї аж таке.

А потім вона додала: «Ну, мені знадобилося б десь три хвилини, щоб її перемогти. Якраз достатньо для розминки», — і повністю зруйнувала весь образ. Але пані Ґінебії ще немає й тридцяти, тож те, що вона піднялася так високо, справді варте похвали.

Важливо інше: після того як пані Ґінебія стала королівською гвардійкою й особистою лицаркою принцеси, це привело її до випробування Ґроунт, і вона отримала благословення.

Вона має силу, щоб самотужки мандрувати цим білим морем піску й зустрітися з Ґроунт.

Мабуть, принцеса вирішила, що ця лицарка зможе наздогнати мене, куди б я не пішов.

— Вищий Дракон Ґроунт. Можливо, прізвисько цього дракона — «Піщане море» — походить саме звідси, — мовив Макото.

— Пане Райдо, перепрошую за грубість, але… — почала Ґінебія.

— Пані Ґінебіє, я, звісно, глибоко вдячний принцесі й панові Томокі, — відповів Макото.

— Тоді все гаразд. Попередні слова були сказані з моєї власної волі, тож прошу тримати їх у таємниці від них обох, — сказала Ґінебія.

— Так, розумію. До речі… пані Ґінебіє, я чув, що ви пройшли випробування й зустрілися з Ґроунт. У якому напрямку житло цього дракона? — спитав Макото.

Дивлячись на пані Ґінебію, я зачерпнув лівою рукою жменю піску.

Чисто-білий пісок плавно висипався з моєї руки. На дотик він теж був вражаючий.

— …Я теж блукала кілька днів, зовсім не розуміючи напрямку. Це було лише диво. Але Ґроунт каже одну річ тим, хто прагне благословення. Вона також викарбувана на воротах: «Іди прямо, не вагаючись». Звісно, я теж дотримувалася цих слів, — відповіла Ґінебія.

Куди не глянь — самий пісок.

Іти прямо не так легко, як звучить. І я не хочу провести тут кілька днів.

Адже я планую повернутися завтра.

Поки що спробую йти прямо й подивлюся. Коли віддалюся від пані Ґінебії, зможу скористатися «Сакаєм», щоб знайти місце перебування дракона.

— Іти прямо, не вагаючись, га. Дякую за інформацію, — сказав Макото.

— Пане Райдо, дозвольте сказати вам ось що. Далі це небезпечна пустеля, і ваше життя вже ніхто не гарантує. Там також з'являються мамоно. Здається, ви несете якийсь багаж, але намагатися кинути виклик пустелі лише з ним — те саме, що самогубство. Якщо ви хочете йти, я раджу прийти іншим разом… — попередила Ґінебія.

— А, я повернуся ще сьогодні, тож, пані Ґінебіє, будь ласка, зачекайте в хатині біля телепортаційної формації. Дякую, що провели мене, — відповів Макото.

Я поправив сумку, в якій лежало яйце.

Коли я перевірив її сьогодні зранку, то застав Томое, Міо й Шікі за тим, що вони розмальовували яйце.

Я ще подумав: це що, гіпс у пацієнта в лікарні?

…Ну, важливе всередині, тож, що б там не було написано зовні, проблем, думаю, не буде.

Це яйце Лансера, нічого не вдієш.

Для мене він уже мертвий, тож я можу очистити совість, сприймаючи це як нове життя. Але Томое й Міо, які не змогли розібратися з ним власноруч, особливо прагнули щось із ним зробити.

У певному сенсі це доказ, що вони дорожать мною, тож… зрештою я їм це пробачив.

— Ва?! Пане Райдо!! Біле піщане море перебуває під наглядом Ґроунт, і там у багатьох місцях піщані й вогняні пастки! Прошу, поверніться!! — вигукнула Ґінебія.

Ігноруючи слова пані Ґінебії, я вперше за довгий час змінив колір свого пальта.

Спорядження для прискорення~.

Доручення, я йду~.

— Ну що ж, цікаво, де ж цей дракон, — промовив Макото.

Я відштовхнувся від землі.

Відчуття миттєвого прискорення було приємним.

Коли я на мить озирнувся, позаду здійнялася хмара білого піску. Через неї пані Ґінебію вже не було видно.

— Ва?! Яка у вас взагалі швидкість пересування?! — долинув здалеку голос Ґінебії.

Я приземлився.

Здалеку я почув голос Ґінебії. Такими темпами я легко відірвуся від неї.

Безтурботно думаючи про це, я змінив «Сакай» на пошук і розширив його діапазон.

Це місце справді велике.

— О, — вирвалося в Макото.

Мої ноги почали неприродно занурюватися в пісок. Пісок навколо теж штовхав мене вниз із неймовірною швидкістю. Невдовзі він перетворився на щось на кшталт ступки, затягуючи мене до центру піщаного простору.

Це, типу, класика?

Я подумав, що це, можливо, мурашина яма або варіант, де центр провалюється всередину. Коли я перевірив центр, там чекали гострі краї, схожі на жвали жука.

— Мурашина яма, га, — сказав Макото.

— Пане Райдо!!! Це лігво мамоно, що затягує здобич піском. Я запізнилася!! Я зараз же… Е?! — закричала Ґінебія.

— Гей-гоп! — вигукнув Макото.

Я схопив ту жукоподібну істоту обома руками й просто силою витягнув її нагору.

О, це справді мурашина яма.

Її задня частина виглядала доволі гротескно.

Вибач, заднице, але я шукаю іншу дичину, тож… у напрямку, де немає пані Ґінебії, і туди, куди я не збираюся йти… я її жбурнув.

Наступного разу просто вистрибну й утечу.

Я знову стрибнув і приземлився. Повторюючи стрибки й приземлення, я використовував пошуковий «Сакай» і чекав, доки він уловить присутність, яка могла б належати Ґроунт.

Багато часу це не зайняло.

Я знайшов місце, яке, найімовірніше, було потрібним.

— Воно й справді було прямо попереду. Це дракон, який не бреше? — промовив Макото.

Розділена пустеля, піщані бурі, палаюча піщана ріка — вогонь теж білий.

Я вкрився магічним обладунком і, просуваючись прямо, більше не відчував присутності Ґінебії.

Коли я наблизився настільки, що міг очима підтвердити точку, виявлену «Сакаєм», то побачив її.

— У кінці білий конус? Це вітер кружляє на величезній швидкості? Вражає, що пані Ґінебія змогла пройти крізь це, — сказав Макото.

Я вже починав голодніти, тож швиденько доставлю це яйце.

Я просунувся до самого конуса.

— Обертається з доволі шаленою швидкістю. Я думав, що це щось на кшталт перевернутого торнадо, але, здається, воно ще підступніше. Усе повністю біле, й усередині нічого не видно. Якщо хтось спробує пройти звичайним способом, його перемеле на фарш, — сказав Макото.

Говорячи це, я зробив крок уперед.

— Перепрошую за вторгнення, — мовив Макото.

Я всунув руки магічного обладунку всередину.

Силою розриваючи конічний пісок і закляття, що його утворювало, я ввійшов усередину.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Що це?

Я відчула щось таке, чого ніколи раніше не відчувала.

За довгі тисячі років мого життя я ще ніколи не переживала нічого подібного.

Це море білого піску називають різними іменами — «Піщана Хвиля» й «Випробування дракона».

Це я.

Вищий Дракон, Ґроунт.

У моєму тілі живуть земля й вогонь, але вже дуже давно я не використовувала цю силу в битві з ворогами.

Даруючи благословення сильним, які перетинають це піщане море, я довгий час спостерігала за природним плином світу з допомогою духів.

Останнє насправді є роботою Рута, але Рут — наш очільник, а ще створив Гільдію авантюристів і живе серед суспільства г'юманів.

Ця робота, яку мали лише тимчасово перекласти на мене, непомітно стала моїм способом життя.

А, зараз не час так розводитися.

Хтось перетинає це піщане море з лячною швидкістю.

Через ворота пройшли двоє: лицарка, якій я колись дала благословення, і ще одна людина.

Але навіть якщо він заздалегідь отримав пораду від лицарки, я не розумію, як він зміг дістатися сюди менш ніж за годину.

Він легко оминув пустельних мамоно, та ще й не вбив жодного.

Він увірвався в усі пастки, які я розставила, і прорвався крізь них.

Його швидкість не падала, отже, він, мабуть, неушкоджений.

Досі найшвидший рекорд становив три дні. Якщо перевести в години, це приблизно сімдесят дві години.

Це хтось, хто з легкістю зламає саме поняття рекорду.

Але ж… одна година — це вже надто божевільно.

Від воріт до цього місця приблизно сімдесят кілометрів.

Його швидкість — сімдесят кілометрів на годину, і при цьому він ухиляється від усіх мамоно й пасток та перетинає пустелю без жодних орієнтирів?

Я… я відчуваю, що моя голова зараз вибухне.

Не жартуйте зі мною.

Зустрічати когось такого було б несправедливо до всіх попередніх претендентів.

Гаразд, у такому разі… я використала магічну формацію на повну силу, здійняла величезну кількість піску, розпекла його до високої температури й закрутила конусом.

Це бар'єр, який перетворить будь-кого на фарш, незалежно від захисту.

Принаймні стільки злості ти від мене отримаєш.

…Ну, як випробування це було б несправедливо, якби я зробила його надто суворим, тому я залишила можливість його скасувати.

Так він хоч трохи зрозуміє суворість випробування.

І г'юмани, і напівлюди надто легковажно користуються дарованими їм силами.

І все одно думають, що гідні цієї сили.

Я також вважала небезпечною систему рівнів, яку Рут створив у Гільдії авантюристів.

Сила має бути тим, що отримують після проходження випробування, відповідного цій силі.

Я вже дарувала благословення двом людям у нинішню епоху, але не думала, що станеться таке. Треба, щоб він це зрозумів, інакше моя репутація заплаче.

— Що ж, не можу заперечувати, що мені цікаво побачити обличчя цієї людини, — пробурмотіла Ґроунт.

Це бурмотіння стало останньою миттю мого спокою.

— ?!!!!

Щось пробило створений мною бар'єр.

— Неможливо… Рука? Скупчення магічної сили. Він намагається зламати бар'єр грубою силою за допомогою цієї штуки?! — вигукнула Ґроунт.

Магічна сила зовсім іншого рівня.

Коли вона торкнулася бар'єра, я змогла визначити її властивості.

Це г'юман.

Але за межами його тіла є щось божевільне, зроблене з магічної сили, ніби воно створене з усієї магічної сили всіх людей світу.

Дві руки цього скупчення магічної сили встромилися в бар'єр.

Саме цієї миті мій здоровий глузд почав руйнуватися.

Магічна сила, що перевищує драконячу, — у тілі г'юмана. Навіть серед жриць Лорела таке трапляється вкрай рідко.

Як і очікувалося, якщо бар'єр зламають таким способом, це зачепить мою драконячу гордість.

Я вклала в бар'єр ще більше сили.

Тінь людини, яка повільно просувалася вперед, зупинилася.

— Е?

Чоловічий голос.

Звідти, де я перебуваю, я можу вловити його голос, але, здається, зі свого боку він досі не розпізнав моєї присутності.

Мабуть, він помітив, що щільність бар'єра зросла.

Якщо він здатен вивільняти таку масу магічної сили й стабілізувати її, то це для нього має бути посильно.

Але…

— …Пробите місце не відновлюється. Сила… зростає ще більше?! Що… що я взагалі зараз бачу? — пробурмотіла Ґроунт.

— Як і слід було чекати від останньої пастки. На зворотному шляху вона заважатиме, тож давай її роздеремо.

Чоловік у червоному палаючому пальті пробурмотів це так невимушено й керував руками магічної сили, що встромилися всередину, за один подих розширюючи отвір.

Як господарка закляття, я відчувала, як його структура поступово розсипається на шматки.

Пісок, що обертається на високій швидкості й за високої температури, зовсім не став перешкодою.

Це… інше.

Це не сила людини, яка проходить випробування.

Такого претендента не існує.

Невже це все-таки вторгнення когось, хто прийшов підкорити мене після всього цього часу?

Від часу створення імперії Ґрітонія такого не траплялося жодного разу.

Може, благословенну Ґінебію змусили провести його погрозами?

Така можливість є.

Навіть вона не змогла б зупинити таку людину.

Ні.

Я не думаю, що хтось в Імперії здатен його зупинити.

Я напружено дивилася на розсіяний бар'єр.

Я чекала у своєму лігві, яке зробила просторим і де зазвичай сплю.

Тепер, коли дійшло до цього, мені нічого не лишається, як зустріти його самій.

Це теж частина гордості Вищого Дракона.

Невдовзі він з'явився.

Його спорядження було настільки легким, що це дивувало.

Єдине, що він мав, — сумка, яка, здається, була його багажем. Зброї при ньому не було. Його червоне пальто, схоже, виконувало роль обладунку.

Він не підготував нічого для подорожі пустелею.

Присутність г'юмана.

Це безперечно присутність г'юмана, але вона дуже відрізняється від тієї, яку я знаю.

Докорінно відрізняється.

— В-ви Вищий Дракон Ґроунт? — спитав Макото.

— …Так. Ти бажаєш мого благословення? — спитала Ґроунт.

— Благословення? Ні. Я просто прийшов із дорученням. Пані Ґроунт, ви ж Рутова тітка, так? — спитав Макото.

— Рут?! Тітка?! — вигукнула Ґроунт.

Знайомий Рута?!

Ні, важливіше інше! Він сказав «тітка»?!

— Ем, Рут доручив мені дещо. Сказав: «Краще залишити це під опікою тітки, тож розраховую на тебе», — пояснив Макото.

— …Ти сказав це двічі… — промовила Ґроунт.

— Га? — перепитав Макото.

Так. Немає потреби уточнювати.

Він сказав це двічі.

Цей хлопець точно сказав це двічі.

— Якщо ти знайомий із Рутом, то мав би принаймні знати, що я не її родичка, правда? Передусім, чому ти взагалі вирішив, що якщо ми Вищі Дракони, то маємо бути родичами? Якщо подумати про саму будову, це ж дивно, так? А ти все одно сказав це двічі, — сказала Ґроунт.

— Е? Е? — розгубився Макото.

Навіть Рут каже це лише раз.

А потім вибачається.

— Розумію. Ти не маєш наміру вибачатися, так? — спитала Ґроунт.

— А, вибачте! Чесно кажучи, я майже нічого не знаю про манери між драконами. Рут лише сказав мені принести це вам, і все! Якщо в моїх словах була якась неповага… — поспіхом відповів Макото.

Якщо була якась неповага, каже.

Інакше кажучи, він не розуміє, у чому саме полягала неповага.

Винен.

Це вже не рівень питання, ворог він чи ні.

Дозволь навчити тебе, як належить поводитися зі старшою пані!!

Рут теж винен.

Відправити до мене такого дивного г'юмана.

Нехай Рут зомліє від мук через збільшений обсяг роботи, якщо ця людина мене вб'є!

Я саме думала про те, щоб знову стати молодою, тож це навіть зручно.

Зазвичай я просила когось, кому дарувала благословення, допомогти мені з моїм самогубством, але так я заощаджу собі клопіт.

Мені вже байдуже.

У будь-якому разі, зараз я розлючена.

Я розлючена!!

— Тоді я навчу тебе драконячого етикету. Стань рівно, — наказала Ґроунт.

— Рівно? Е? У-уваа!! — скрикнув Макото.

Я заревіла на хлопця, який, здається, не розумів ситуації.

Більшість г'юманів після цього не змогли б навіть поворухнутися, але, як і очікувалося, на нього це не подіяло.

Наче підштовхувана, я рушила до виходу зі святилища.

Висушливе дихання, що вириває воду; пекуче дихання, що дістає до кісток; і найміцніша луска, якою пишається вершина драконів і яка дозволяє приймати будь-яку атаку власним тілом.

Я зустріну тебе своїм найскладнішим випробуванням.

Під сонячним світлом, що нещадно палило згори, я стала навпроти нього.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— До речі, пані Томое, чи справді було нормально відпускати Ваку самого? — спитав Шікі.

— Ти про Ґроунт, так? Тоді проблем немає. Ця особа, навіть якщо вона дракон, має спокійний характер і не любить битися. А Вака доволі ввічливий із незнайомцями. Він, мабуть, не скаже забороненого слова, — відповіла Томое.

Вулицями Імперії йшли чоловік і жінка.

Чоловік був трохи стурбований, але жінка, схоже, не хвилювалася зовсім.

Томое й Шікі.

Послідовники Райдо, які прибули до Імперії разом із ним.

— Добре, якщо так, — сказав Шікі.

— Це неважливо. Вака, мабуть, повернеться до вечора. Тож продовжмо розвідку, Шікі, — сказала Томое.

— Пані Томое, здається, з учорашнього дня у вас гарний настрій, — зауважив Шікі.

Шікі звернувся до Томое, яка очевидно була в піднесеному настрої.

— Хм, ти помітив? Просто Вака зробив дещо приємне, — відповіла Томое.

— Вака? Це коли він учора говорив із героєм? — спитав Шікі.

— Саме тоді, — підтвердила Томое.

— Герой Ґрітонії, Івахаші Томокі. Дивлячись на цю Імперію, де поширилася хвороба зачарування, якщо лишити його здібність осторонь, схоже, у нього проблеми з характером, — сказав Шікі.

— За цю частину Вака добре його насварив. Насварив, — сказала Томое.

— Подробиць… він не озвучував, так? — спитав Шікі.

— Я змогла здогадатися. Справді, гарна робота, — відповіла Томое.

— Он як. Тоді, пані Томое, відтепер… — почав Шікі.

— Угу. Вака також говорив про атмосферу Імперії, але ти розумієш, правда? — спитала Томое.

Очі Томое повільно звузилися.

— Звісно. Стан розробки вогнепальної зброї, подробиці бойових досягнень героя. За час, що лишився, зберімо інформацію, — сказав Шікі.

Шікі викривив губи в усмішці.

— Тоді розділимося. Насамперед позбудьмося тих, хто за нами стежить. Не переплутай призначені час і місце, Шікі, — сказала Томое.

— Якщо чесно, мене трохи цікавить їжа Імперії. Але я не запізнюся, — відповів Шікі.

— Не думаю, що вона зрівняється з Асорою, — сказала Томое.

— Навіть так вона може допомогти народити нові ідеї. Ось як я думаю, — сказав Шікі.

— Тоді до зустрічі, — мовила Томое.

— Побачимося пізніше, — відповів Шікі.

За одну мить фігури цих двох зникли з поля зору людей, які мовчки спостерігали за ними з тіней.