Розділ 182 — Туманний ранок

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Що ж, бережіть себе, Вако.

— Бережіть себе, викладачу Райдо… ні, пане Райдо.

Національний кордон Каленеону.

Зимовий ранок у густому тумані.

Біля мосту через урвище вишикувалася група людей, схиливши голови перед трійцею, що вирушала в дорогу.

Постаті тих трьох уже ледь виднілися крізь туман і перетворилися на тіні.

Ранок був холодний, а туман робив холод ще різкішим. Але ті, хто проводжав їх, не тремтіли й трималися стійко.

Втім, картина була трохи дивною.

Серед цієї групи було чимало постатей, що не належали г'юманам.

— Ну що ж, до їхнього повернення мені потрібно підготувати ще один звіт.

Одна з двох постатей попереду групи заговорила. Голос, що пролунав із невеликого тіла, був жіночим.

Та зовнішність цієї дівчини була не г'юманською.

— В-вони справді йдуть на зустріч із расою демонів. Як завжди, непередбачувана людина.

Друга постать також заговорила.

Це теж була жінка. Цього разу — г'юманка.

— Ево, ми повертаємося. Ти не проти? Ти ж гордо казала мені, що маєш культури, які можна вирощувати взимку, тож ми продовжимо працювати над цим, — сказала Ема.

— Пані Емо, я казала, що маю кілька варіантів на думці, але найважливіше те, що нам бракує орної землі для посадок. Спершу нам слід освоїти нові ділянки й простежити за перебігом… — почала Ева.

— Я вже це перевірила. Повільно. Якщо говорити відверто, ви, дівчата, дієте просто повільно. Надалі я не прийматиму відмовок, що все через зиму. А, ще я знову перевірю податкову ставку, — перебила її Ема.

— У-у-у, щодо податкової ставки… ми починаємо майже з порожньої скарбниці, тож зараз треба накопичити якомога більше коштів країни. Звісно, я поставила добробут мешканців на перше місце й установила ставку на рівні великих держав. Я вважала це найзвичнішим підходом, — пояснила Ева.

Це була розмова між Евою та Емою.

Попри схожість імен, їхнє становище, здається, було зовсім різним.

Найголовніше — це була розмова г'юманки з представницею нег'юманської раси, і рідкісним було саме те, що нижче становище мала г'юманка.

— Що звичного в системі «сім до трьох» на користь влади? Вака взяв на себе клопіт розселити мешканців і довірив нам їхні життя, тож хай якої вони раси, я не допущу, щоб хтось помирав від голоду й холоду.

— «Сім до трьох»… що? — перепитала Ева.

— Система земельного податку епохи Едо в цій ситуації спрацювала б краще. Справді, отримати країну — така важлива річ, а відповідальна за правління сторона має лише такий рівень інтелекту. Інакше як дурістю це не назвеш. У цій країні, де змішані г'юмани й напівлюди, неможливо користуватися здоровим глуздом г'юманського державотворення, — сказала Ема.

— … Вибачте, — відповіла Ева.

На цю догану, яку можна було сприйняти як безпідставно сувору, Ева чесно перепросила.

Адже за той час, що вона була знайома з жінкою на ім'я Ема, вона більш-менш зрозуміла її здібності й характер.

Ева не зрозуміла слів «система сім до трьох» чи «земельний податок епохи Едо», але Ема, певно, вирішила, що запланована податкова система була не найдоречнішою.

(Я думала, що раса орків, навіть якщо їхні імена й постаті різні, складається з простаків, якими керують інстинкти. Високогірні орки… Ці дівчата… Не знаю, де живе ця раса, але їхні знання — на рівні вчених. Хоч я й була недосконалою, та все ж бібліотекаркою Академії, а поруч із ними й свічки не варта. Викладачу Райдо, серед тих, хто підтримує вас із тіні, справді немає жодного нормального.) — подумала Ева.

Макото познайомив Еву з Емою в ту мить, коли вони прибули до Каленеону.

«Вона добра й надійна людина», — сказав він, змусивши її зіткнутися обличчям з орком.

Рішучість Еви, яка присягнулася в серці відкинути свій здоровий глузд і перестати вважати речі ненормальними, була зруйнована за одну мить.

Вона й у найсміливіших снах не могла уявити, що в її житті настане сцена, де вона розмовлятиме з орком, тож нічого дивного в цьому не було.

Її рідну країну знищили, вона втратила територію, родичі її засудили. У цьому тяжкому становищі Ева, наполовину охоплена божевіллям, зустріла Райдо — Макото — у Ротцґарді, і це божевілля з неї вибило.

Через ці події за межами здорового глузду, можливо, до неї повертався розум, а може, тепер її фарбував новий різновид божевілля. Сама вона, певно, ще не розуміла цього чітко.

— А як там решта справ? — спитала Ема, обернувшись назад.

Там стояли синьолускатий ящеролюд, орк, значно кремезніший за Ему, білокрилий крилатий і гном приблизно її зросту.

— … Так. Якщо відкласти слова Еви, чи є нині місця, які можна освоїти? Якщо йдеться про нову землю для обробітку, її в нас доволі багато. Крім того, якщо ми бездумно освоюватимемо рівні ділянки, у нинішньому стані, коли ми не можемо впоратися з мамоно, це буде безглуздо, — першим відповів ящеролюд.

— Впоратися? Ти маєш на увазі магічних звірів такого рівня? Серед населення, яке прийшло до Каленеону, є авантюристи й колишні авантюристи. Досвіду в бою має бути пристойно, хіба ні? — спитала Ема.

Обличчя Еми стало серйозним після звіту ящеролюда.

— Багато хто ще не пристосувався до середовища цієї країни. Крім того, нам бракує людей із справжнім талантом. Після вторгнення раси демонів кількість г'юманів, звичних до роботи в сніжному середовищі, найімовірніше, низька. Та й узагалі, якби були вцілілі серед людей, що жили в цих краях, ситуація була б трохи іншою.

— Їх немає? — уточнила Ема.

— Є лише одиниці. Досвідчених у бою — нуль. Це, певно, вже дійшло й до ваших вух, пані Емо, але тутешні — це люди, які жили, покладаючись на благословення Богині. Сумнівно, скільки знань вони мають про самостійне життя.

— … Навіть якщо в нас є нова земля, потрібна буде охорона. Ти хочеш сказати, що тих, хто зможе належно захистити її від мамоно, мало? — спитала Ема.

— Саме так. Є кілька авантюристів, на рівні, який ледь можна використовувати належно. Реалістичніше було б залучити ще людей ззовні через замовлення або призначити на це нас. За результатами дослідження, магічні звірі, що живуть у цій країні, активніші взимку. Якщо врахувати звіт Еви про те, що тренування краще проводити не взимку, результати цього дослідження, найімовірніше, недалекі від істини.

— Зрозуміло. Співпраця із зовнішніми силами. Щодо теми залучення авантюристів, поки що залишу це як пропозицію. Адже буде безглуздо, якщо ми робитимемо все самі, — сказала Ема.

— Зрозумів. Але чи можна поки продовжувати тренування й охорону?

— Звісно. Я на тебе розраховую, — відповіла Ема.

Під час цього обговорення Ева майже нічого не сказала.

Але на її обличчі не було невдоволення.

І не тому, що вона його приховувала.

За час контакту з мамоно та напівлюдьми, з якими її познайомив Райдо, вона вирішила в серці вивчити їхній здоровий глузд.

Рівень, якого вони вимагали, був абсурдним, але ж і саме здобуття країни також належало до розряду божевільного й безрозсудного.

Райдо та Торгова компанія «Кудзуноха», які змогли здійснити це в землі, що повністю перебувала під контролем раси демонів, безперечно, були не чим іншим, як аномалією.

Але саме вона поклалася на них, і вся нинішня ситуація була такою, що в Каленеоні їй більше ні на кого покластися, крім них.

У такому разі вона вирішила рухатися за тими самими стандартами, що й вони.

Ось чому вона зараз училася.

Ема та інші точно не дивилися на Еву зверхньо.

Вони не сприймали її легковажно.

Вони лише вживали заходів, щоб виховати її як належну представницю країни.

Страшенно суворо.

Ева була в такому становищі, де, навіть якщо вона зламається, їй не дозволять цього зробити.

Після того як ящеролюд відступив, Ема подивилася на орка.

Але орк, на якого вона глянула, похитав головою.

— З мого боку немає нічого для звіту. Ми продовжуємо збирати інформацію про магічних звірів, одночасно забезпечуючи їжу. Щодо полювання, оскільки воно зосереджене навколо авантюристів, прогрес прийнятний. З погляду Еми, за кількісними показниками це, певно, близько вісімдесяти відсотків.

— … Тобто решта двадцять відсотків не встигає. Думаєш, ми ще можемо збільшити кількість відповідальних? — спитала Ема.

— … Проблем із цим не буде, але якщо ми хочемо напевно уникнути непередбачених подій, я пропоную залишити кількох. Збільшення чисельності не завжди добре. І для нас, охоронців, і для людей, які стараються на полюванні.

— Зрозуміло. Я це впорядкую, тож поки залишаю до трьох, — сказала Ема.

— Прийнято.

Після короткої розмови між орками наступним крок уперед зробив крилатий.

Серед присутніх він був найбільш схожий на г'юмана, але крила за спиною це заперечували. Були й інші риси, що відрізняли його від г'юмана. Ева дуже здивувалася, дізнавшись, що вони — єретики навіть серед напівлюдей.

— З охороною державного кордону проблем немає. Були помічені особи, схожі на демонів, але вони не вторгалися. Траплялися випадки, коли дехто ігнорував наші попередження, і це переходило в бій. Але ми змогли їх придушити. З нашого боку втрат немає.

— Гарна робота. Тоді кількість особового складу для охорони та інших завдань наразі відповідна? — спитала Ема.

— Додавати не потрібно. У тих, кого поставили на охорону, починає з'являтися вільний час. Оскільки вони звикають, зона, за яку можуть відповідати, зростає. Це завдяки тренуванням пані Томое з технік пошуку ворогів. Проблем із переведенням частини людей на інші завдання не буде.

— Розумію. Це чудова новина. Тоді можеш пізніше подати кандидатів? — попросила Ема.

— Зрозумів.

Каленеон — особлива країна, державним кордоном якої є урвище.

Охорону доручили крилатим, які мають здатність літати, і вони не дозволили нікому вторгнутися.

Щоб увійти до нинішнього Каленеону, дозвіл Торгової компанії «Кудзуноха» абсолютно необхідний.

Останнім уперед вийшов гном.

Ще до того, як сказати хоч слово, він уже мав стурбований вигляд.

— Ну що ж, із чого мені почати?

— Постачання інструментів, як і очікувалося, затримується? — спитала Ема.

— Бо в нинішньому Каленеоні, хоч скільки буде таких майстрів, як ми, цього ніколи не вистачить. Якби тут було більше мешканців, спеціалізованих на стихії землі, ситуація, можливо, була б трохи іншою. Але нестача персоналу дійшла до безнадійного рівня. Попри це, ми не можемо виділити більше людей зі своїх лав. Я вже пропонував це раніше, але чи неможливо покликати інших гномів як мешканців? У Каленеоні є кілька вулканів, і я це перевірив: схоже, це відносно добре середовище для життя гномів.

— Щодо цього питання, ми чекаємо рішення Ваки. Але, здається, він вагається, оскільки вербувати довелося б, найімовірніше, із Союзу Лорел, — сказала Ема.

— Мені шкода завдавати Ваці клопоту. Але я не думаю, що гноми Лорела мають якусь прихильність до Союзу. Бо незалежно від того, звідки ми, у душі ми майстри. Навіть якщо відкинути тих, хто пішов у релігію духів, якщо самі гноми погодяться, проблем не буде. Чи не могла б ти передати йому це?

— Я спробую. Просто Вака, мабуть, перебуває в такому стані через те, що ситуація може обернутися відколюванням частини державної сили Союзу Лорел, тож я не певна, чи допоможе це йому ухвалити рішення, — відповіла Ема.

— Це правда, що ми забрали б у їхньої країни потенціал, якби привели їх сюди. Він навіть про такі складні речі думає. Хай там як, нам бракує людей. Г'юмани чи напівлюди — якщо є хтось, зацікавлений у ковальстві, я хотів би, щоб мені повідомили негайно. Обладунки, сільськогосподарські інструменти, будівництво — справ гора.

— Вибач, що змушую тебе виконувати стільки роботи. Я спробую до сьогодні розглянути кандидатів, — сказала Ема.

— Розраховую на тебе. Ми зберемо в документи інформацію про особливості громади гномів у Лорелі й усе, що може стати корисним для Ваки. Коли закінчимо, надішлемо тобі.

— Це дуже допоможе. Ну що ж, Ево, думаю, ти вже знаєш, але спатимемо ми одночасно, як завжди. Повертаймося, — сказала Ема.

Ева, яка з цікавістю прислухалася до їхньої розмови, напружила обличчя від раптових слів Еми.

Усі інші вже повернулися до міста й почали йти назад.

— Як завжди? Ем… Мені здається, що за ці три дні я майже нормально не спала. Ви саме це називаєте «спати одночасно, як завжди»? — спитала Ева.

— Ти ж і так спиш повноцінну годину. Я дала тобі допоміжні ліки, щоб зі здоров'ям не було проблем. Ти хочеш сказати, що не приймала їх? — спитала Ема.

— Приймала! Саме через те, що я їх приймаю, моє серце виснажене, а тіло дивно енергійне! Скільки ще триватиме така ситуація?! — вигукнула Ева.

Ева, яка старалася останні кілька днів, але не бачила кінця цьому кошмару, заперечила проти заяви, що звучала так, ніби це тепер буде нормою.

— Скільки? Очевидно, доки ти не виростеш настільки, що вже не потребуватимеш нашої допомоги. Ти вже доросла, а досі не здатна давати належні відповіді. Тож постарайся, — сказала Ема.

— Належні відповіді?! Мені просто так запропонували настільки абсурдний план! До того ж викладач Райдо, здається, сам не має особливих знань у політиці й управлінні! — вигукнула Ева.

— Чого ти намагаєшся досягти, ставлячи Ваку за порівняння? Це безглуздо. Панночко, ти можеш отак запросто розколоти землю? — спитала Ема.

— … — Ева замовкла.

— Яка дурість. А тепер випрями спину й іди гордо, — сказала Ема.

Ема відкинула крик Еви й швидко рушила вперед.

Наздоганяючи її, Ева відчайдушно намагалася випрямити спину, що, здавалося, будь-якої миті зігнеться.

— Ево, стати представницею країни — це не проста річ. Знання, мудрість, сила. У цій ситуації, коли ми живемо, не втручаючись у справи чужих країн, ми ще можемо шукати стабільності. У майбутньому, коли почнеться дипломатія, усе буде зовсім не в таких пропорціях. Якщо ти не зростатимеш швидше за темп, який задає пані Ема, майбутнє Каленеону буде темним, — сказав ящеролюд.

— Справді. Ти сама не маєш тієї приголомшливої привабливості, що об'єднує людей навколо себе. До того ж тутешні мешканці — це люди, які спершу тут не жили, тож об'єднати їх буде важко. Знання й мудрість. А найлегше здобути знання. Вчися відчайдушно, — додав орк.

— Через те, що ти чіпляєшся за такі речі, як шляхта й королівська кров, що визначаються спадком, ти поводишся розпещено, опинившись у становищі власниці землі. Якщо хочеш стояти над іншими, мусиш бути здатною показати їм щось, гідне цього, — сказав крилатий.

— Може, це й була мрія, народжена з напівбожевілля, але раз вона здійснилася, тобі доведеться взяти на себе відповідальність. Змирися, втекти ти не можеш, — підсумував гном.

Наздогнавши ящеролюда, орка, крилатого й гнома, Ева вислухала від них «цінні» настанови.

На її обличчі застигла гірка усмішка.

— Може, мені було б зручніше просто збожеволіти, як тоді в Ротцґарді, — пробурмотіла Ева.

— Божевілля, кажеш. Можливо, це теж непогано. Воно точно дало б тобі більше рішучості й сили, ніж маєш зараз, — відповів ящеролюд.

— Важливо, щоб ти мала силу, гідну правителя, і могла ухвалювати рішення. Для цього не обов'язково бути при здоровому глузді. Хіба це не нормально? — сказав орк.

— Твої результати можуть розчарувати Ваку. Навіть якщо доведеться збожеволіти, тобі доведеться показати добрі результати, — додав крилатий.

— Хай якою ти станеш, усе одно опинишся в тій самій ситуації, тож хіба здоровий глузд не відіграє велику роль у твоєму щасті? — мовив гном.

Безжальні слова полетіли в неї.

— Усі, будь ласка, не балуйте пані Еву. Ця дівчина нестиме Каленеон і підійматиме його. Вона людина, яка уклала з Вакою такий контракт. Полегшити собі шлях, збожеволівши, — це просто… — сказала Ема.

«Ні за що я цього не дозволю».

Останні слова Еми відбилися в очах усіх інших, спрямованих на Еву.

Ева опустила голову.

Відродження зруйнованої країни.

Це диво.

І все ж його було здійснено.

Тоді ціну за це, компенсацію за нього, хоч би якою вона була, їй доведеться сплатити.

Усе обернулося чимось неймовірним.

Думаючи так, Ева йшла, дивлячись уперед.

Якби вона зустріла себе минулу, їй захотілося б сказати тій собі як слід подивитися на реальність.

Вона тримала в собі це маленьке почуття.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Густий туман досі вкривав околиці.

Дівчина, яка вже знала, що для цих місць це не дивина, думала, що саме сьогодні було б краще, якби туман не з'явився.

Схрестивши руки, вона чекала гостей.

Поруч із нею стояв велетень із чотирма руками й так само мовчки застиг на місці.

Позаду них вишикувалися елітні солдати-демони в повному озброєнні.

Здриг.

Велетень розплющив заплющені очі й подивився вперед.

— Вони тут? — спитала дівчина.

— Схоже на те. Їх троє.

— Саме сьогодні було б краще мати чистіший огляд.

— Так. Ми ж зустрічаємо його, а з такою поганою видимістю мені не по собі.

— Гостей, кажеш.

— Називати його «Дияволом» було б нечемно, правда? Схоже, тоді це не було його справжнім наміром. Думаю, правильніше називати його Райдо.

— Справді. Іо, про всяк випадок скажу тобі. Не створюй жодних проблем, доки ми не дістанемося столиці, гаразд?

— Повертаю ці слова тобі, Роно. Після того як зі мною так легко розібралися, я не можу відчувати до нього ворожості чи щось подібне. Я відчуваю лише страх, — сказав Іо.

— Це вже рівень, коли наш ас серед генералів демонів сам озвучує свій страх. До того ж із якоїсь причини ми зустрічаємо їх просто в центрі нашої території, — сказала Рона.

Рона зітхнула.

Вона, фахівчиня зі збору інформації, виказувала слабкість через гостей, яких не могла розкусити.

Вона не показувала цього самій людині завдяки силі характеру. Навіть вона виявляла легку слабкість на етапі, коли контакту ще не було встановлено.

— Це приблизно за кілька десятків кілометрів від місця, де зник Рефт, так? Він не пам'ятає, що сталося там, а розвідка Каленеону також… — сказав Іо.

— Без результатів. Найбільше, що ми знаємо, — там є урвище, якого раніше не було. Навіть невідомо, чи прокладено через нього міст, — відповіла Рона.

— Серед наших сил були втрати, правда? — уточнив Іо.

— Ті, хто зайшов надто глибоко, були знищені. Увесь підрозділ зник, тож ми не знаємо, що сталося. Важко думати, що вони причетні до цього, але час збігається надто точно, — сказала Рона.

— Зрештою, найкращим вибором буде чекати, доки до Рефта повернуться спогади. Поки немає більшої реальної шкоди, Каленеон для нас не має важливої цінності. Немає потреби збільшувати втрати, тицяючи туди, — сказав Іо.

— Прикро, але так і є. Наразі нам нічого не лишається, крім як залишити це, — відповіла Рона.

(…Хоча я трохи втручуся поза армією.) — додала Рона подумки.

— Але якщо вони причетні до аномалії в Каленеоні, як ти кажеш, і до того ж змушують нас зустрічати їх у місці, близькому до нього… — мовив Іо.

— … — Рона промовчала.

— Торгова компанія «Кудзуноха» й сам Райдо — мабуть, хитра зграя. Хоча той чоловік не здавався типом, який будує інтриги, — сказав Іо.

— … Так. Здається, він уже з'явився, — сказала Рона.

Іо та Рона виправили поставу.

Із туману з'явилися три тіні, і невдовзі їхні постаті стали видимими.

— Ми змусили вас довго чекати? — спитав чоловік у самому центрі, винувато дивлячись на Іо та Рону.

— Ні. Якщо говорити про час, я б сказав, що ви навіть рано. Ласкаво просимо, пане Райдо. І вашим супутникам також. Через питання безпеки ми не могли надати вам послугу телепортації. Дякую за розуміння. Дозвольте, хоч і з запізненням, представитися: я Іо. Я служу Володарю демонів як генерал демонів, — сказав Іо.

— Ти вже знаєш, але дозволь мені ще раз: я Рона. Як і Іо, я одна з генералів демонів. Давно не бачилися, Райдо. Ми з нетерпінням чекали на твою зустріч із нашим володарем. Дякую, що прийняв наше нерозумне прохання, — сказала Рона.

На відміну від слів Іо, Рона привіталася відверто.

Її вираз також був серйозним і прямим, а усмішка — лагідною.

— Я представник Торгової компанії «Кудзуноха», мене звати Райдо. Радий знайомству. Це друзі, про яких я згадував раніше, Міо та Шікі, — сказав Макото.

— Міо. Рада знайомству, — сказала Міо.

— Шікі. Сподіваюся на вашу прихильність, — сказав Шікі.

Після представлення Райдо двоє поруч із ним також коротко представилися.

Чорноволоса дівчина в чорному кімоно, яка представилася Міо, здавалася дещо холодною.

Рудоволосий чоловік у білому вбранні був похмурим і стриманим. Він із усмішкою представився як Шікі, і його привітання також мало помітну манеру.

— Ну що ж, попереду подорож на кілька днів. Вирушаймо, — сказав Іо.

Слова Іо стали сигналом, і демонічні війська перебудували формацію.

На територію, куди г'юмани не ступали вже кілька десятиліть, і в недосліджені землі ще далі, куди г'юмани й поготів не діставалися, представник Торгової компанії «Кудзуноха», Райдо, зробив перший крок.