Розділ 183 — Викладач Шікі знову

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Я думав про це ще в Білому піщаному морі, але схоже, у цьому світі досі є чимало загадкових місць.

Як і слід очікувати від фентезійного світу.

Нас зустріли Іо й Рона, і кілька днів ми подорожували разом із ними.

Щоранку здіймалася хуртовина, але один такий цикл на день тут був нормою. Напади мамоно демони відбивали напрочуд вправно.

Мамоно, що з'являлися, були того самого набору, що й у Каленеоні, тож я подумував використати їх як орієнтир і навчитися способів боротьби з ними.

Найбільше мене здивував полудень другого дня.

Був ще день, але коли я подумав, що раптом потемнішало, небо в одну мить почорніло.

Ми пройшли ще неповну годину, а навколо вже була ніч.

Земля в багатьох місцях перетворилася на лід, і здавалося, ніби ми ковзаємо просто по її поверхні. Хуртовина посилилася настільки, що я мимоволі подумав: г'юмани тут жити просто не змогли б.

Та, мабуть, для цих місць це звичайне явище: демони не показали жодної паніки, створили бар'єр проти холоду, як і першого дня, та жваво рушили далі.

Північна країна справді страхітлива.

Зрештою ми йшли крізь хуртовину в темряві, яку можна було назвати вічною. Досвід вийшов доволі рідкісний.

На третій день… ранок так і не настав.

Із п'ятої вечора другого дня весь час була ніч.

Невже існують місця, де сонце взагалі не сходить? Якщо так, то не дивно, що тут так холодно.

Цього дня раса демонів уже виглядала трохи стривоженою.

З'явився один різновид мамоно. Саме по собі це не було чимось надзвичайним. Але, схоже, рівень ворога виявився вищим, ніж вони очікували.

Велетенський лев із вражаючою статурою. Його шерсть була чисто-білою.

Я не чув повідомлень про появу таких у Каленеоні, та й сам бачив його вперше.

На нас напало кілька левів-самців, принаймні я так думаю, із величними гривами.

Те, що саме самці вийшли на полювання, було доволі несподівано.

Коли вони кинулися на нас, я чітко зрозумів їхні розміри.

Демони-солдати, які виступили вперед, послужили мірилом.

Завбільшки з великий мікроавтобус.

І швидкі.

Демонів-солдатів, які поспіхом намагалися перебудувати стрій, в одну мить розчавило насмерть. Здається, були й ті, хто вижив, але ті, що вийшли переді мною, уже не годилися.

Ми обмінялися з ними лише кількома словами, та все одно стало сумно.

Я не знаю, чи стане це бодай якимось ушануванням їхньої пам'яті, але принаймні цих тварюк я здолаю. Щойно я так подумав і збирався почати, рука Шікі торкнулася моєї.

Коли я глянув йому в обличчя, він похитав головою.

Я не знав чому, але вирішив поки що не втручатися й подивитися, що буде.

Урешті-решт Іо та Рона теж вступили в бій, і білих левів було переможено.

Після цього несподівані події траплялися ще багато разів.

Мамоно, які явно були сильнішими за попередніх, почали з'являтися часто, і солдати, що нас супроводжували, отримували поранення або гинули.

Бар'єр проти холоду підтримувався, і темп руху не змінився, але цей день залишив у мене відчуття, ніби я весь укритий ранами.

Озираючись назад, я відчуваю, що це було ненормально.

Зараз ми нарешті отримали час на перепочинок і відпочивали в наметі, який підготував Шікі.

Рона також приготувала для нас намет, але ми відмовилися.

Ми сказали їм, що все необхідне принесемо самі, та, певно, вони не були певні, чи правильно ми оцінили холод цих країв. Схоже, вони про всяк випадок узяли й нашу частку спорядження.

— Шікі, ти передбачив, що тут буде настільки холодно? Цей намет, здається, має вражаючий захист від холоду.

— Так. Територія демонів — земля лютих морозів. Я зробив цей намет так, щоб його можна було швидко розгорнути і щоб він міг витримати будь-яке середовище, — відповів Шікі.

— Це дуже допомагає. Але, знаєш, здається, демони й для нас підготували намет. Чи справді було нормально відмовлятися?

— Так. Навіть якщо він нижчої якості, ніж цей, ми ж усе одно повертатимемося в Асору на нічний відпочинок. Хіба не краще було б прийняти їхню добру волю? — додала Міо.

А, отже, Міо теж була тієї самої думки, що й я.

Тоді це означає, що з тим наметом була якась проблема.

Ясно.

Можливо, якщо ми позичимо речі в демонів, вони зможуть за нами шпигувати?

— Просто ці речі були підготовлені з розрахунком на те, що ми можемо бути не готові. Крім того, я не хочу покладатися на те, що підготувала Рона, — пояснив Шікі.

Як я й думав.

— Ну, про Рону я пожартував. Якщо зважати на наші взаємні позиції в цій подорожі, вона не зможе зробити нічого дивного, — додав Шікі.

…

Як я й думав, добре, що я нічого не сказав.

Чи можна спитати чому?

Мене це чомусь трохи стримує.

— Чому? — спитала Міо.

Найс, Міо.

— Тому що ми гості, яких вони самі запросили, а Рона взялася бути нашим провідником за наказом Володаря демонів. Хай якою вона є, Рона віддана Володарю демонів, тож не зробить нічого на кшталт зриву місії. Саме тому, навіть якби ми скористалися наметом, який вони підготували, і повернулися в Асору, проблем не виникло б. Вона точно не стала б перевіряти, що всередині намету, — відповів Шікі.

— Хіба не достатньо зробити це так, щоб її не спіймали? — уточнила Міо.

— Тут є я. Вона розуміє, що якщо я її спіймаю, усе обернеться проти неї. І сила Ваки теж наглядає за нами, це також має значення, — сказав Шікі.

Шікі справді добре знає Рону.

Хоча це радше не близькі друзі, а стосунки як у кішки із собакою.

— Ха-а… яка морока, — зітхнула Міо.

Міо видихнула.

За останні кілька днів вона жодного разу не мала задовільного сніданку чи обіду.

— Також, Вако, перепрошую, що раніше зупинив вашу руку, — сказав Шікі й опустив голову.

Насправді це не те, за що потрібно вибачатися.

Хоча причину я хотів би почути.

— Не треба вибачатися. Але чому? Я просто думав трохи допомогти.

— Саме в цьому й причина. Це була гра Рони, Вако, — відповів Шікі.

— …Е?

— Не знаю, чи передбачила вона навіть їхню кількість, але ця жінка хотіла, щоб Вака допоміг їм, коли нападе сильний ворог, — сказав Шікі.

Ні-ні, хіба це не надмірна підозрілість?

Їхні союзники теж добряче постраждали, знаєш?

— Ну, це ж…

— Доказом є те, що вони й без нашого прямого втручання змогли з усім упоратися, чи не так? Саме з усім, — мовив Шікі.

…

Білий лев, сніговий пес-охоронець і Крижаний Дракон із лускою, схожою на кригу. Це правда, демони впоралися з ними самостійно.

Але чи достатньо цього як підстави?

— …У мене є ще кілька підстав. Навіть у тій ситуації вони не розірвали бар'єр проти холоду, а коли людей ставало менше, швидко перебудовували стрій. Це можна оцінити як чудову дисципліну, але мені здалося, що вони реагували так, ніби вже заздалегідь це передбачали, — пояснив Шікі.

Бар'єр проти холоду не зник навіть посеред бою.

І прогалини в строю вони також швидко заповнювали.

— Тепер, коли ти про це сказав, кілька людей під час бою часто поглядали на нас. Рона ж поводилася як завжди.

Я взагалі цього не помітив.

У тій темряві й хуртовині я не надто звертав увагу на оточення.

Треба замислитися над цим.

— Так. Демони не проситимуть нас про співпрацю зі свого боку. Але якщо ми самі виступимо вперед і запропонуємо її, це стане можливим. Вони змогли б побачити хоча б частину нашої сили, а ще створити відчуття товариської єдності, — сказав Шікі.

— Тобто ти кажеш, що вони заздалегідь припускали смерть своїх підлеглих?

— Вони мали врахувати можливість смертей. Заради того, щоб побачити повну картину, вони були готові піти на жертви. Настільки, що навіть раса демонів, яка ще не має про нас повного уявлення, зустрічає нас як гостей рівня держави, — відповів Шікі.

Саме по собі це безглуздо.

— Для простого представника компанії такий рівень прийому й справді перебільшений. Тут же двоє генералів демонів.

— Так. До речі, ви помітили самопредставлення Іо та привітання Рони? — спитав Шікі.

Оце, значить.

Я теж відчув у цьому щось трохи дивне.

Хоча настільки, що без підказки я б не звернув на це уваги.

— Так, там було щось дивне. Іо поводився так, ніби ми зустрілися вперше, а Рона була приязною, як тоді, до інциденту з Варіантами.

— Саме так. Іо хотів обнулити те, що сталося в столиці королівства, а Рона хотіла натякнути, що її справжнє «я» — це вона до інциденту з Варіантами, — пояснив Шікі.

Що це взагалі таке?

— В-вони що, погано почуваються?

Але якщо так… Добре, що я не сказав: «Хіба ми не зустрічалися в столиці королівства?»

Якби я це сказав, то повністю заперечив би очікування Іо.

— Володар демонів, імовірно, щось скаже з цього приводу, але я думаю, що саме такий сенс у цьому є. Іншими словами… — Шікі на мить урвався й примружив очі.

— «Ми хочемо змити „ненавмисні погані речі“, які сталися, і створити добрі стосунки». Схоже, раса демонів справді хоче отримати Ваку й Торгову компанію «Кудзуноха». Якщо так піде далі, коли ми дістанемося столиці, вони, можливо, навіть влаштують нам парад. Ку-фу-фу-фу, — сказав Шікі.

Не ку-фу-фукай.

Ти що, перетворюєшся на Томое, Шікі?

Якщо ти перейдеш на темний бік, моя внутрішня оаза зникне.

Прошу, не треба.

— Парад. Якщо буде бенкет, у цьому буде сенс, — озвалася Міо.

— Пані Міо, парад без бенкету практично неможливий. У рангах прийому бенкет — основа, — сказав Шікі.

— …Тоді добре, — відповіла Міо.

Не добре.

— Якщо говорити про особливості кухні раси демонів, то, наприклад, є м'ясо, яке залишають напівзамороженим і просто так нарізають тонкими скибками для їжі. Використовуючи лід із різними смаками, вони створюють різноманітні крижані страви. Минулого разу я бачив лише це, але вони живуть у такому специфічному середовищі, тож, мабуть, там є значно більше, — пояснив Шікі.

— Ми сьогодні входимо до столиці? — спитала Міо.

— Ні, я чув, що сьогодні ми заночуємо в місті. Столиця буде завтра, — відповів Шікі.

— Е, а, так. Я з нетерпінням чекаю… замороженої кухні.

Я відповів машинально.

…Холодна їжа взимку, га.

Їсти морозиво під котацу — звичайна річ, але цікаво, чи тут це той самий випадок.

Я підвівся й подивився, що діється надворі.

Крижана земля, де попереду вже нічого не видно, навіть зірок не розгледіти. Повна темрява й шалений вітер зі снігом.

Лунав лише звук сильного вітру.

Навіть якщо мені розповідають про заморожене м'ясо й крижані страви в такому місці, апетит від цього зовсім не прокидається.

◇◆◇◆◇◆◇◆

«Клац».

Двері тихо зачинилися.

— Руте! Ти… що це було?! Раптово послати до Піщаного моря разом із яйцем Лансера щось, що виходить за межі здорового глузду, наробити там безладу, та ще й «тітка»!! — випалила Ґроунт.

Молода жінка продовжувала викрикувати незв'язні слова, доки нарешті не заспокоїлася. Знявши каптур, вона підійшла до людини в глибині кімнати.

Розстебнувши туніку, вона скинула плащ із каптуром і жбурнула його на диван збоку.

— Доволі різке привітання, Піщана Хвиле. Ми давно не бачилися, а ти вриваєшся отак, — мовила Томое.

— ?!! А, вибач. Я мимоволі… — сказала Ґроунт.

— Як я й думав. Ну, я вірив, що Макото точно зможе це зробити! Пустеля — місце, куди навіть я не можу зазирнути, тож у такі миті я справді шкодую, що не зміг цього побачити! — сказав Рут.

Жінка думала, що він тут сам, але, побачивши постать, що стояла поруч, одразу вибачилася й замовкла.

А жінка в глибині кімнати широко всміхнулася й сама рушила туди, де стояла Ґроунт.

— Ти, Шін?! Е, але ти ніби трохи інша… — здивувалася Ґроунт.

— Я Шін. Ні, доречніше було б сказати, що я була Шін. Річ у тім, що я уклала панівний договір з однією людиною. Тепер я вірно служу йому як його служниця, — відповіла Томое.

— Договір? Па… панівний? — перепитала Ґроунт.

Ґроунт говорила, ніби не думаючи, механічно повертаючи відповіді, мов папуга.

— Так. Тож тепер я звуся Томое. Нещодавно я була в Імперії. Разом зі своїм господарем, — сказала Томое.

— Ой. Якби ти навідалася до мене, я б подала чай. Не треба так цуратися. Хоча, мабуть, я й сама тоді була трохи зайнята. Перепрошую, що не прийняла тебе як слід, хоч ти й подолала шлях із Пустища, — сказала Ґроунт.

Переживши несподівану зустріч зі старою подругою-драконом, жінка — Вищий Дракон Піщана Хвиля на ім'я Ґроунт — привітала Томое.

Як і слід було очікувати, вона досі не розуміла ситуації.

— Хе-хе. Отже, Ґроунт, у тебе була справа до мене, так? — спитав Рут.

Рут сів на диван навпроти Томое й подивився на Ґроунт, яка досі стояла.

— !! Саме так, Руте! Що це був за г'юман?! Це ж було яйце Лансера, яйце Вищого Дракона, знаєш?! І довірити його чомусь на кшталт г'юмана!! — вигукнула Ґроунт.

— Але він був сильний, правда? — спитав Рут.

— Н-ну, це… — завагалася Ґроунт.

— Як і очікувалося, сильніший за мене? — уточнив Рут.

— Принаймні я відчула більше відчаю, ніж тоді, коли билася з тобою, — відповіла Ґроунт.

— Ха-а… отже, так і було. Це боляче чути. Мені таке каже побратим-Вищий Дракон. Ким же, зрештою, намагається стати Макото? — промовив Рут.

Рут відкинувся на спинку дивана й подивився в стелю.

Всупереч його словам, виглядав він доволі щасливим.

— Макото? Ні, він же назвався Райдо, — сказала Ґроунт.

— Так, будь-яке ім'я годиться. Макото і є Райдо. Ну, знаєш, це те саме: у нього два імені, як у нас. Не переймайся, — сказав Рут.

— Он як… тоді… та з якого дива я маю проковтнути таку відповідь?! Пояснюй як слід! Про того г'юмана рівня ультимативної зброї, про причину, чому Лансер став яйцем, і про те, чому саме я маю доглядати за Лансером!! — зажадала Ґроунт.

— …Але знаєш, Томое, це ж неймовірно, правда? Стільки Вищих Драконів зібралося в одній кімнаті Гільдії авантюристів. Це трохи схоже на саміт, не думаєш? Саміт п'яти? — сказав Рут.

Поруч із Томое Ґроунт поводилася надзвичайно грізно. Сівши прямо навпроти Рута, вона подалася до нього.

Та Рут незворушно відмахнувся від її суворого вигляду й перекинув розмову на Томое.

— У кімнаті нас лише троє, — відповіла Томое.

— Як сумно. Якби Ґроунт принесла Лансера, було б шестеро, — сказав Рут.

— Навіть якщо ти й далі нагромаджуватимеш слова, які не доходять до адресата, сенсу не буде, — сказала Томое.

— Для нас, хто рідко збирається разом, це ж справді подія… — пробурмотів Рут.

— Руте!! Що ти взагалі верзеш?! Мене не обдуриш!! — вигукнула Ґроунт.

Погрозливий настрій Ґроунт не спадав.

— Знаю. Ти про Лансера, так? Зараз поясню, ну ж бо. Дивись, ось, — сказав Рут.

— …Га? — видихнула Ґроунт.

Рут невідомо звідки дістав два яйця й поклав їх на стіл.

Очі Ґроунт широко розплющилися.

Бо вона зрозуміла, що це за яйця.

— Оце Нічний Покров, а це — Водоспад. Тож, на жаль, окрім нас, усіх інших Вищих Драконів уполювали!! — сказав Рут.

— …Ем, що? — перепитала Ґроунт.

— Спершу був Славетний Меч, Лансер. Далі — Водоспад, а після нього Нічний Покров. Останнім був Багряний. Їх убивали одного за одним, — пояснив Рут.

— Я про це нічого не чула, знаєш? — сказала Ґроунт.

— На Вищих Драконів полювали, тож хіба не думаєш, що винуватець зробив усе необхідне, аби це не розголосилося? — спитав Рут.

— !!! Тільки не кажи, що це зробив той г'юман?! — вигукнула Ґроунт.

— Хе. А, ні, це не так. Він той, хто владнав проблему. Він переміг винуватицю. І через це вони стали яйцями. Щодо Лансера, то йому нема кому доглядати за яйцем, тож я подумав залишити його тобі. Саме тому я й попросив Макото виконати це доручення, — сказав Рут.

— …Хто, в ім'я всього сущого, був винуватцем? — спитала Ґроунт.

— Мені соромно казати, але винуватицею була напівкровка г'юмана й дракона, яка чудово успадкувала мою кров. Розумієш, вона поглинала силу переможених драконів, і справа стала доволі божевільною. Навіть герой Імперії ледь не помер. Ах~, мені справді шкода, — сказав Рут.

— Герой Імперії. А, той із зачаруванням. Через цю істоту я повернулася до молодшого вигляду й думала на якийсь час зникнути з Імперії, — сказала Ґроунт.

Ґроунт мала змучений вираз, ніби стримувала головний біль.

— Ситуація в нас така, тож утримайся від цього, будь ласка. Коли все заспокоїться, роби як хочеш. У твоєму випадку ти можеш реінкарнуватися зі збереженням пам'яті. Цю техніку я справді хотів би, щоб ти мене навчила, — сказав Рут.

— Тобі, хто може жити й без реінкарнації, вона не потрібна, правда? І що далі? — спитала Ґроунт.

— Що далі? — перепитав Рут.

— Той г'юман. Як саме він переміг чудовисько, що пожерло силу чотирьох Вищих Драконів? Ти теж співпрацював, так? — спитала Ґроунт.

— Гм, це була пряма битва сили. Щодо мене, то я ніби завдав останній удар? Завдяки цьому між мною та ним склалися різні обставини. Ну, він хлопець, із яким цікаво мати справу, тож я не проти, — відповів Рут.

Очі Ґроунт знову широко розплющилися.

Рот у неї теж був роззявлений так, ніби щелепа вивихнулася.

Томое, яка мовчала, прикривала рот, намагаючись стримати сміх.

— …Руте, скільки ти ще жартуватимеш? Із якого місця мені починати слухати серйозно? — спитала Ґроунт.

— Як грубо. Єдиним жартом було повідомлення, яке я передав Макото, усе інше я казав серйозно, — відповів Рут.

— Повідомлення? — перепитала Ґроунт.

— Так. Я сказав йому, що в Імперії є моя тітка-дракон на ім'я Ґроунт, тож нехай принесе їй яйце Лансера, — пояснив Рут.

— То це справді була твоя провина-а-а-а!!! — заревіла Ґроунт.

Зі швидкістю, схожою на миттєве переміщення, Ґроунт поставила одну ногу на стіл, схопила Рута за комір, підняла його й почала люто трусити вперед-назад.

Це був найактивніший рух за весь день.

— Стій, уґах, заспо… койся!! — прохрипів Рут.

— Як я можу бути спокійною?! Я вперше в житті скуштувала такого відчайдушного досвіду, знаєш?! Моє полум'я навіть не змусило його одяг затріпотіти; коли моє закляття било в нього, воно не доходило й скасовувалося! І кігті, і ікла — скільки б разів я не влучала, він лише винувато хитав головою!! — кричала Ґроунт.

— Ача~. Отже, той магічний обладунок має таку міцність. Ба більше, схоже, він доволі стабілізувався. Як страшно, — сказав Рут.

— Це не рівень «страшно»! Під кінець мої нігті потріскалися й дуже боліли, знаєш?! Дивися сюди!! — вигукнула Ґроунт.

Досі тримаючи Рута однією рукою, Ґроунт простягнула праву руку перед його очі.

Її пальці були гарні, але, як вона й сказала, нігті сильно потріскалися і виглядали настільки болісно, що будь-хто скривився б, глянувши на них.

— Ти не дала їх вилікувати? — спитала Томое, сьорбаючи чай.

— Він спитав, чи хочу я, щоб їх вилікували. Але… хіба я могла просто сказати: «Добре, будь ласка»?! Я ж випромінювала жагу вбивства, сипала атаками, а коли втомилася, він без жодного пафосу схопив мене й кинув. І сказав це одразу після того!!! Мені коштувало всіх сил вимовити: «Не дивися на мене зверхньо, що тобі треба?», знаєш?! — відповіла Ґроунт.

— Розумію. Перед такою розчавленою драконицею Вака вже не зміг нічого додати, — сказала Томое.

— У мене теж є гордість Вищого Дракона… Вака? — перепитала Ґроунт.

Ґроунт, яка відповідала Томое, навіть не дивлячись у її бік, уперше за цей час повернула обличчя до Томое.

— Так, я ж сказала, що була в Імперії, правда? Разом зі своїм господарем, — мовила Томое.

— Так, — відповіла Ґроунт.

— Мого господаря звуть Райдо, — сказала Томое.

Повітря навколо завмерло.

Саме Ґроунт створювала галасливу атмосферу, і тепер вона сама застигла на місці.

— …Що ти сказала? — спитала Ґроунт.

— Хіба я вже не казала? Я уклала панівний договір із г'юманом. Цією людиною був Райдо, або, інакше кажучи, пан Макото. Мій господар, — відповіла Томое.

— Панівний… договір. Ти раніше це сказала… ЕЕЕЕ?! Ти уклала панівний договір… із Г'ЮМАНОМ?! — закричала Ґроунт.

— Скільки часу тобі потрібно, щоб зрозуміти? Ти, бува, не націлилася стати актрисою? — спитала Томое.

— Е, але, Томое, Вищий Дракон і г'юман… панівний; і це з тим хлопцем, Райдо? — розгублено сказала Ґроунт.

— Саме так. О, не опускай Рута. Тримай його так і далі, — сказала Томое.

Томое зупинила Ґроунт, у якої через заціпеніння почала слабнути рука, що тримала Рута.

— Е, чому ти кажеш таке, Томое? Хіба розмова не йшла до того, що ми вип'ємо всі разом після довгоочікуваної зустрічі Вищих Драконів? Якщо я правильно пам'ятаю, у тебе є смачне саке, яке ти зробила сама, — сказав Рут.

Рут відчув, як по щоці ковзнув подих бурі.

Він несміливо звернувся до Томое по підтвердження.

— Звісно, у цьому немає брехні. Але, бачиш… — сказала Томое.

Томое подивилася на Рута, що був по той бік Ґроунт, і продовжила з очима, в яких сяяло гостре світло, не схоже на попереднє.

— Перед тим як пити, я хочу дещо спитати. Хоча зізнання я вже отримала. Як ти посмів підлаштувати так, щоб Вака сказав перед Ґроунт заборонене слово? Та ще й у такому непорозумінні, де він, найімовірніше, повторив би його кілька разів, — промовила Томое.

— Н-ні, ну, розумієш… Я був на сто відсотків певен, що Макото не піде на вбивство, і також знав, що Ґроунт не зможе його вбити, тож… бачиш? Якщо подумати як слід, хіба найкращий спосіб зрозуміти Макото — не обмінятися з ним кулаками? — виправдовувався Рут.

— …Через це я, між іншим, зазнала доволі глибокої душевної рани, — сказала Ґроунт.

— Ґ-Ґроунт, давай заспокоїмося. Двоє проти одного — це не те, чим мають займатися Вищі Дракони. Ти так не думаєш? — спитав Рут.

— Не хвилюйся, Ґроунт. Згодом, коли питимемо, я дам тобі найкраще саке, щоб зцілити цю рану. Тому зараз… ти розумієш, правда? — сказала Томое.

Рут і Томое звернулися до Ґроунт.

— Зрозуміла. Тепер твоє ім'я Томое, так? Нам потрібно трохи поговорити з цим дурнем із поганим смаком, правда? — сказала Ґроунт.

— Угу. Звісно, поговорити кулаками, — уточнила Томое.

— Так, кулаками. Дуже вчасно. Коли це закінчиться, я нарешті полікую нігті, — сказала Ґроунт.

— Томое, ти із самого початку прийшла сюди з такими намірами?! — вигукнув Рут.

— Ти трохи перейшов межу, Руте. До ночі ще далеко. Чудовий час для перерви!! — сказала Томое.

— Я навчу тебе, як мені було страшно!! — вигукнула Ґроунт.

— Стри-?! Сьогодні в мене справді гора ро-о-о-обо-о-оти-и-и! Аґааааа! — заволав Рут.

Тієї ночі дві драконячі принцеси досхочу зволожували горло японським саке.

За винятком одного, у кого рани пекли.