Розділ 184 — Прийом і аудієнція

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Парад.

Він справді був.

У відкритій кареті, прикрашеній так помітно, що вона нагадувала переносну святиню на фестивалі, нас повезли від брами до замку.

Відколи я потрапив у цей світ, мені ще ніколи не було так соромно.

Я навіть подумав, що не було жодного іншого дня, коли мені так сильно хотілося б узяти із собою маску.

Попереду на своєму чорному, схожому на коня їздовому звірі повільно їхав Іо, а поруч із нами була Рона.

Ну, ці двоє у власній країні, та ще й займають посади генералів демонів, тож, мабуть, звикли до такого поводження.

Але я в Японії був звичайним громадянином, а в цьому світі я торговець, тому миттєво пристосуватися до події такого типу неможливо.

Мені сяк-так вдалося повернути своє закам'яніле обличчя до нормального вигляду, але ні прийняти це розумом, ні позбутися зайвих думок я не зміг.

Найбільше мене здивували Міо й Шікі.

Міо мала байдужий вигляд, ніби нічого не відбувається, а Шікі з усмішкою відповідав на привітання, що летіли до нього, і махав рукою.

Неймовірно.

Ці двоє справді вражають.

Ще я не знаю, чи це система цінностей раси демонів, чи просто їхня оцінка г'юманів, але відчуття було свіже.

Щойно парад почався, погляди синьошкірого натовпу, що вишикувався по обидва боки широкої вулиці, природно зібралися на нас.

Я зменшив магічний обладунок до такого стану, що його не було видно, і сама моя магічна сила була прихована так, щоб іншим було важко її помітити.

Через це на мене, головного гостя, дивилися спантеличено; на Міо — з цікавістю; а побачивши Шікі, люди лише захоплено зітхали.

Із нас трьох найбільше сили назовні показував саме Шікі.

Невдовзі й на Міо почали спрямовувати погляди, сповнені поваги.

На неї дивилися сяйливими очима.

А ще трохи згодом оплески й вигуки посипалися й на мене.

Хоча я був без маски.

Для раси демонів зовнішність другорядна. Я зрозумів, що тут людей оцінюють за силою.

Оскільки вони демони, у них синя шкіра й роги на голові, але, як і слід було очікувати від створінь Богині, усі вони мають приємні риси обличчя.

Я не знаю, як нас їм представили, але коли тебе вітає натовп красенів і красунь, почуваєшся ніяково.

— Фу-фу-фу, вони й справді це зробили. Учорашній прийом у селі теж був неймовірно перебільшеним, але я не думав, що вони докладуть аж стільки зусиль, — мовив Шікі.

Ми увійшли до височенного замку, і нас провели до просторої кімнати.

Шікі, тут не до сміху.

А я ось не можу перестати зітхати від душевної втоми.

Якщо втрачу пильність, із глибини живота вирветься важке зітхання.

Навіть після того, як Міо підтвердила, що в цій кімнаті немає прослуховування й підглядання, зітхання сипалися одне за одним і не припинялися.

Жалюгідно.

— Там було кілька крамниць, які здавалися смачними. Перевірю їх пізніше, — сказала Міо.

Тепер, коли вона це згадала, той схожий на кебаб намет справді мав апетитний вигляд.

Стривай, не про це йдеться.

Чи можна взагалі виходити назовні? Ось на що треба відповісти спершу, Міо.

Фух…

— Назовні, кажеш. Я пізніше спитаю, чи можемо ми вийти, Міо. А отже, Шікі, прийом у вчорашньому селі теж був їхнім задумом?

Я перепитав Шікі для підтвердження.

Справді, як для містечка, що існує, витримуючи хуртовини, нас зустріли дуже тепло.

Я подумав, що це могло бути через те, що прибули люди, пов'язані з Володарем демонів і генералами демонів, але чи була там якась прихована причина?

Найбільше, до чого я додумався, було: «Володар демонів і містам накази віддає».

— Звісно. Найімовірніше, вони хотіли показати: «Навіть у несподіваних місцях раса демонів єдина, і Володар демонів теж має добру репутацію». Парад — частина того самого. Вони, мабуть, думали, що для гостей Володаря демонів урочиста зустріч очевидна, і хотіли показати довіру, яку мають до свого правителя, — відповів Шікі.

— Ти хочеш сказати, що ця демонстрація — інше слово для політичного тиску?

— Ні. Володар демонів без сумніву добре править демонами… ні, напівлюдьми загалом. У цій столиці, безперечно, найбільше демонів, але ж напівлюди теж траплялися нерідко, правда? Серед городян, які нас вітали, вони були змішані з іншими цілком природно, — сказав Шікі.

— А, справді. Тоді їм не потрібно це демонструвати. Ми й самі зрозуміли б, просто нормально оглянувши місто.

— …Вони, найімовірніше, хотіли, щоб за короткий час нашого перебування ми зрозуміли расу демонів. Якби це були люди, що мають лише добрі сторони… було б легше, — сказав Шікі.

— Е? Нас чекає щось клопітне?

Побачивши, як Шікі на мить запнувся, я відчув недобре передчуття.

— Ні. Схоже, з боку раси демонів вони справді намагаються зрозуміти Ваку. За такого розвитку вони, ймовірно, не вдадуться до хитрощів із розділенням нас. Звісно, я стежитиму й підтримуватиму вас, — сказав Шікі.

— Так, старайся, Шікі. Цю частину я залишаю тобі, — сказала Міо.

… Міо.

Якщо ти залишаєш це йому, то що саме збираєшся робити сама?

— Захист Ваки й демонстрацію безрозсудної сили я залишу пані Міо. Розраховую на вас. Якщо мені не доведеться розмахувати своєю силою Лярви, вони, мабуть, трохи зрозуміють глибину нашої сили, — сказав Шікі.

— …Ви двоє, я на вас розраховую, добре?

Схоже, Міо все-таки має намір працювати.

Поки що я полегшено зітхнув.

А, здається, тепер я починаю нервувати.

У Ротцґарді, коли я зустрічався з високопоставленими людьми різних країн, ситуація була надзвичайною, тож я пам'ятаю, що не надто нервував.

А коли тебе зустрічають ось так і навіть влаштовують парад, ну, це було очікувано.

В Імперії, перш ніж я встиг почати нервувати, навалилося стільки подій, а Томокі послужив добрим способом зняти стрес. Ну, точніше, він сам зробив так, що я зміг використати його таким чином.

«Стук».

Ох, ось і воно.

— Дозвольте увійти. Пане Райдо Місумі, представнику Торгової компанії «Кудзуноха». Приготування до аудієнції завершено.

Спокійний голос.

Жваві слова тільки посилили моє хвилювання.

Глибокий вди-их, глибокий вди-их.

— А, так! Я зараз вийду!

Шікі відчинив двері й вийшов у коридор.

Там стояли двоє озброєних солдатів і двоє демонів із приємною зовнішністю.

Провести мене прийшли четверо?

Ні, але ті двоє не озброєні. Може, прийшли ще й цивільні чиновники?

Вони, мабуть, помітили, що я несвідомо на них витріщився, бо обидва схилили голови.

Але нічого не сказали.

Ці двоє мали таку ж різницю в зрості, як Аква й Еріс.

Високий — чоловік із коротким темно-синім волоссям і витонченим рогом, схожим на козячий.

За віком він, очевидно, старший за мене, але, думаю, молодий. Може, десь середина двадцяти?

Його поведінка м'яка, а на обличчі — лагідна усмішка.

Друга — маленька жінка.

А точніше, маленька дівчинка.

Довге пряме світле волосся й ще невеликий ріг.

Її губи ніби усміхалися, але в очах світився вогник, наче вона мене оцінювала.

… Принаймні це краще за інтриганський погляд Еріс.

Хм, ну, пояснення, мабуть, буде пізніше.

Хоч вони й прийшли повідомити, що підготовка до аудієнції завершена, було б неввічливо продовжувати розмовляти тут. Як і казав Шікі, схоже, раса демонів не збирається вдаватися до підступів, тож просто слухатимусь.

Можливо, це звичайний етикет раси демонів.

— Тоді ми проведемо вас.

— Прошу, — відповів я.

Один із озброєних солдатів підібрав момент і звернувся до мене.

Я кивнув.

Зараз без сумніву полудень, і все ж ми йдемо коридором із запаленими світильниками.

Бо тут завжди ніч.

Столиця вічної ночі — звучить навіть круто.

Люди, які йшли нам назустріч, незалежно від зовнішності, усі відступали вбік і схиляли голови, проводжаючи нас.

Так, аж ніяково стає.

Але це тривало недовго.

Ми прибули до великих дверей, що здавалися брамою.

Обабіч дверей стояли двоє міцних солдатів… ні, може, лицарів, із виразно різним кольором волосся.

Двоє, які досі мовчки йшли позаду, разом із двома солдатами наблизилися до дверей. Схоже, вони про щось перемовляються.

Як я й думав, ті двоє із гарною зовнішністю, мабуть, мають вищий статус.

Поки я так думав, великі двері відчинилися.

Мене осяяло тьмяне світло, тож, можливо, у них вбудована якась магія.

За дверима, що відчинилися без жодного звуку, я побачив розстелений червоний килим.

О, справді схоже на залу для аудієнцій.

Коли мене запросили зайти, я ще перед тим, як увійти до зали, подумав ось про що.

Можливо, тут є якийсь етикет.

— Ем, можете сказати, чи є якийсь звичай, якого я повинен дотриматися?

Я наблизився до усміхненого чоловіка з атмосферою людини, до якої легко заговорити, і тихо спитав його.

— Достатньо поводитися так, як ви зазвичай. Те, що ви не знаєте етикету раси демонів, природно. Якщо пан Райдо має повагу до нашого володаря, тоді достатньо показати її власним способом.

— Р-розумію. Добре.

«Якщо не знаєш, нічого страшного, навіть якщо бракуватиме манер», — ось що він хоче сказати, так?

Гаразд.

Ходімо.

Набравшись рішучості, я подивився вперед.

Чоловік, що дав мені пояснення, і дівчинка, яка прийшла разом із ним, стали обабіч червоного килима, яким я пішов.

Вони теж братимуть участь в аудієнції?

Якщо такі люди будуть там, мені стане трохи легше.

Я йшов прямо червоним килимом.

Міо й Шікі йшли на кілька кроків позаду.

Після червоного килима були сходи, а за ними — трон.

Я бачу, що там хтось є.

… Точніше, стоїть.

Він не сидить на троні?

Ні-ні-ні, не тільки це, він спускається сходами?!

Е?!

Володар раси демонів узагалі має таке робити?

Не можна, не впадай у паніку.

Це теж може бути їхнім задумом.

Я майже перейшов на швидкий крок, але якось зумів зберегти темп.

Якщо я йтиму далі, хтось, мабуть, повідомить мені, де треба зупинитися.

Я йшов спокійним кроком.

Хоча в голові в мене цілковитий безлад.

Людина, яка, мабуть, є Володарем демонів, не зупинялася й продовжувала спускатися сходами.

Відстань невпинно скорочувалася.

Це несподівано, справді несподівано.

Розгубитися тут неминуче.

Спробую хоча б не затинатися. Так, зроблю так.

Підлеглі, зупиніть цю людину!

Ваш володар і якийсь незнайомий торговець зрештою розмовлятимуть на близькій відстані, знаєте?

Хіба це не погано?

Але мої внутрішні крики лишилися без відповіді.

Мої ноги зупинилися.

Бо далі я вже не міг просунутися.

Просто переді мною стояв Володар демонів.

На ньому був розкішний плащ, що закривав тіло з усіх боків.

На рівні мого погляду були його груди, тож першим враженням став саме плащ.

Підіймаючи погляд на Володаря раси демонів, що стояв рівно, я уважно подивився на його обличчя.

І він виявився молодшим, ніж я думав.

Він мав вигляд, через який можна було засумніватися, чи йому вже виповнилося сорок.

Як чоловік, він здавався у віці після найскладнішого періоду життя.

Його коротке світле волосся, підстрижене рівною лінією, було підняте вгору, щоб не заважати рогам. Біля верхівок вух було два товсті вигнуті роги, схожі на козячі.

Наші очі зустрілися, і ми подивилися один на одного.

Він — володар. Це було зрозуміло з першого погляду.

Яка неймовірна присутність.

Якщо ми битимемося, я, мабуть, переможу.

Але як би це сказати. Так, я подумав, що це чоловік, якого я не зможу перевершити ні в чому іншому, крім цього.

Це була не гострота, що пронизує наскрізь, а очі, які ніби тебе огортають.

Його обличчя розтягнулося в широку усмішку.

Але це не давало відчуття близькості; навпаки, він здавався ще величнішим. Я відчув благоговійний трепет.

Помітивши, що мої ноги ледь не відступили назад, я зупинив їх.

І тоді помітив руку, простягнуту Володарем демонів.

Я подумав, що він просить рукостискання, тому рефлекторно подав праву руку, і, як я й очікував, він її схопив.

Досить міцно.

— Радий, що ви прийшли. Ласкаво просимо до столиці раси демонів, пане Райдо. Я — володар демонів, а за межами наших земель мене називають Володарем демонів. Моє ім'я довге й клопітне, тож панові Райдо достатньо запам'ятати мене як Зефа, — сказав Зеф ясним голосом.

— Пане Зеф. Я Райдо Місумі. Торговець, що веде справи під назвою Торгова компанія «Кудзуноха».

Е, я не сказав нічого дивного, правда?

Усе має бути гаразд, так?

— Угу, я справді перепрошую, що змусив вас іти таким тяжким шляхом. Ми посеред війни, тож прошу пробачення. Натомість, поки ви тут, я обіцяю: ви не відчуєте жодного дискомфорту. А за грубість моїх підлеглих я змушу їх сповна спокутувати провину, — сказав Зеф.

— Дякую за ваші милостиві слова. Однак випадок із генералами демонів був нещастям війни й непорозумінням. Прошу, не думайте про спокуту.

— Нещастя, принесене війною, кажете. Ви сприймаєте це саме так. Я справді вдячний. Але гідно прийняти гостей — річ само собою зрозуміла. Я хочу, щоб ви насолодилися перебуванням. Отже, ці двоє там — підлеглі пана Райдо? Люди з вашої компанії? — спитав Зеф.

— А, вибачте! Чоловіка звуть Шікі, а жінку — Міо. Обоє — мої послідовники, які дуже мені допомагають.

Після моїх слів Міо й Шікі підняли схилені голови та вклонилися.

— Мене звуть Шікі. Я один із членів Торгової компанії «Кудзуноха», що прибув разом із моїм паном, — сказав Шікі.

— Так само. Я — Міо, — сказала вона.

— Хо-о. Ви двоє здаєтеся справді сильними. Я заздрю панові Райдо. Ні, казати, що я заздрю, було б неввічливо. Пан Райдо, певно, також має неабияку силу. Тоді природно, що ці двоє служать вам. Це була моя помилка, прошу пробачення, — сказав Зеф.

— Вони й так постійно мене підтримують.

— Перепрошую. Та все ж шкода, що я навіть не можу виміряти вашу силу. Якщо ви її приховуєте, це означає, що маєте достатньо здібностей, аби приховати її навіть від мене. Схоже, запросити Торгову компанію «Кудзуноха» було щастям для раси демонів, — сказав Зеф.

— Ви мене переоцінюєте.

— Фу-фу-фу. Аудієнція, від якої дерев'яніють плечі, була б виснажливою для пана Райдо, правда? Тоді змінимо місце й поговоримо спокійніше, — запропонував Зеф.

?!!!

Це ще не кінець?!

— Розумію. Ви не проти, якщо мої послідовники теж супроводжуватимуть нас?

— Звісно, я не проти. Ваші супутники також можуть піти. Так, я думаю взяти із собою кількох моїх родичів, моїх дітей. Для них це добра нагода поговорити з г'юманом, ще й торговцем. Ви не проти? — спитав Зеф.

— Діти, кажете. Я не проти.

Діти Володаря демонів. Тоді це означає принца й принцесу?

Тепер, коли я про це думаю, принцеса Лілі з Ґрітонії, принц Джошуа з Лімії; у мене вже доволі багато знайомих принців і принцес.

Це навіть змушує відчути, що я й моя компанія стали дивно відомими.

— Тоді ходімо, — сказав Зеф.

— …Пане Зеф, ви самі нас проведете?!

Мій тон мимоволі став різким.

— Не хвилюйтеся, це зовсім поруч. А, ви ж після прибуття до столиці ще нічого не їли, правда? Щодо цього, я накажу все приготувати, — сказав Зеф.

Пан Зеф кинув погляд на Міо?

Він подивився на Міо.

Не схоже, щоб вона була невдоволена через голод.

Навіть здається, що вона трохи зраділа, почувши, що ми щось їстимемо.

Змахнувши плащем, пан Зеф рушив до дверей, через які ми увійшли.

Я пішов за володарем.

Звісно, відстати було б погано.

Я поспіхом пішов за ним зі швидкістю, яка ще не переходила в біг.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Отже, Торгова компанія «Кудзуноха» — цікава група. Що ви про них думаєте? — спитав Зеф.

Кімната, яку використовували для нарад.

На великому столі стояли тарілки, і на нього подавали легкі закуски, які можна брати руками.

Починаючи з Володаря демонів, у демонів, що були в кімнаті, на тарілках ще лишалася їжа, але три тарілки біля порожніх місць усе ще стояли на столі, і їхній вміст був чисто з'їдений.

Це сталося після того, як розмова з Райдо, Міо й Шікі завершилася.

Стан кімнати був доказом цього.

— Звір, що пожирає м'ясо, хоч би як лагідно він намагався поводитися, не дасть жодної гарантії, що не нападе. Таке враження я склав про Торгову компанію «Кудзуноха».

Першим на слова Володаря демонів відповів один із демонів, що приходив зустрічати Райдо; високий чоловік.

— Роше, значить. Хм-м. Тоді як би ти поводився з Райдо й Торговою компанією «Кудзуноха»? — спитав Зеф.

— З їхніх слів отримати від них справжню співпрацю неможливо. Але й немає потреби навмисне будити сплячу небезпеку. Ми підтримуватимемо зв'язок, коли це необхідно, а в майбутньому, думаю, доречно буде діяти так, щоб не опинитися з ними в прямому протистоянні. На щастя, здавалося, що вони не мають наміру надавати г'юманам військову силу, — відповів Роше.

— Отже, співпраця буде неможлива. Це справді важко. Вони чітко заявили, що не прийматимуть жодну силу як союзника. Навіть якщо будь-яка зі сторін зробить щось, що принесе користь іншій, це буде дія, безпосередньо пов'язана з їхньою вигодою, а не з наміром ворогувати з кимось, — сказав Зеф.

Роше кивнув на слова володаря.

— Ці слова Райдо здалися мені дуже небезпечними. У цій війні, де на кону наша доля, вони братимуть участь у війні, ставлячи власну вигоду на перше місце. Саме так це мені прозвучало, — сказала Рушія.

— Рушіє, ти кажеш, що Торгова компанія «Кудзуноха» стане третьою силою? — спитав Зеф.

Наступною заговорила жінка.

Інша жінка, не та дівчинка, що приходила зустрічати Райдо. Жінка зі спокійною атмосферою довкола.

Вона дивилася просто на Володаря демонів, і світло в її очах не тремтіло.

Серед присутніх вона єдина носила обладунок, хоч і легкий, через що виділялася.

— …Зараз я б не заходила так далеко. Але це схоже на меч, що висить у нас над головами. Неспокійне відчуття, — відповіла Рушія.

— …Тебе непокоять слова Райдо: «Якщо буде ворожість, ми відплатимо»? — спитав Зеф.

— Так. Райдо чітко сказав, що якщо хтось спробує щось зробити проти його друзів, він цього не пробачить, — сказала Рушія.

— Я думаю, ці його слова можна тлумачити й інакше. Найімовірніше, їхня основа в тому, що він сам не виявлятиме ворожості ні до кого. Саме це він мав на увазі, — сказав Зеф.

— Але, як ви й сказали, Ваша Величносте, Райдо натякнув, що існує шанс, що вони можуть зробити щось, що стане ворожим для нас. Ба більше, ще й розраховуючи, що ми заплющимо на це очі, — заперечила Рушія.

— Хм-м, Рушіє, я не думаю, що ці слова були сказані з намірами, які ти описала. Хоча, безумовно, в деяких словах Райдо було щось сумнівне, — сказав Зеф.

— Поки Райдо й Торгова компанія «Кудзуноха» належно не заявлять свою позицію, поки не скажуть, чорні вони чи білі, я проти близькості з ними, — сказала Рушія.

— Я добре зрозумів твою думку. Семе, як ти це бачиш? — спитав Зеф.

Вислухавши останні слова Рушії, Володар демонів перевів розмову на чоловіка, який мовчки її слухав.

Демон із довгим сріблястим волоссям, зібраним у хвіст, і в окулярах.

Це також був демон, який таємно відчув близькість до Райдо, бо вважав, що вони товариші по окулярах.

Хоча сам Райдо вже зняв їх після того випадку в Пустищі.

Розплющивши вузькі очі, чоловік на ім'я Сем заговорив.

— Моя думка схожа на думку старшого брата, але я вважаю, що краще мати з ними глибший зв'язок, — сказав Сем.

— Хо-о. Це досить відрізняється від Рушії, — сказав Зеф.

Сем подивився на Рушію.

Вона не показала невдоволення, почувши його думку, яка практично протилежна її власній. Вона просто заплющила очі й мовчки сіла.

— Наші позиції від природи різні. Якби я був на місці Рушії, яка ставить оборону країни понад усе, я мав би ту саму думку, що й вона, — сказав Сем.

— А ти, хто займається дипломатією, маєш іншу думку, так? Почуймо її, — сказав Зеф.

— Так. На жаль, пан Райдо майже не відповідав на мої запитання, і здебільшого відповідав пан Шікі, але я вважаю, що це й є позиція Торгової компанії «Кудзуноха». Передусім вони володіють транспортною здатністю, що на багато порядків перевершує нашу, — сказав Сем.

— …Які твої підстави? — спитав Зеф.

— Вони пережили сувору подорож територією раси демонів. Хоча, навіть серед територій раси демонів, це було одне з найсуворіших місць. Наші землі ж тепер значно розширилися, — сказав Сем.

— Семе, це ні на що не відповідає, — зауважив Зеф.

— О, перепрошую. Я несвідомо розтягнув. Моя погана звичка. Іншими словами, вони пережили подорож такого рівня, і все ж, якщо я, наприклад, питав щось на кшталт: «Нам потрібні такі речі, чи зможете ви їх привезти?», пан Шікі звичайно кивав, і ціна була справді помірною. Це була ціна, поставлена суто для отримання прибутку від виробничої собівартості, — пояснив Сем.

— …Продовжуй, — сказав Зеф.

— Так. Іншими словами, вона майже не враховувала витрати, що виникли б від подорожі цими землями. Надбавка за небезпеку мала б зробити ціну ще вищою, інакше це було б дивно. Ба більше, вони говорили так, наче не мають жодних проблем із доставкою фруктів, овочів і м'яса. Це вже сказав пан Райдо, — додав Сем.

— Тому ти думаєш, що Торгова компанія «Кудзуноха» має якийсь спосіб напевно доставляти товари, до того ж способом, який не несе небезпеки? — спитав Зеф.

— Саме так це можна сприйняти. Якщо існує компанія, здатна перевозити товари здалеку без пошкоджень, її цінність неможливо виміряти. Не було б вигіднішого партнера для зовнішньої торгівлі. Проблема в тому, чи зацікавить їх наш ринок. Думаю, це не стане великою проблемою, оскільки він г'юман, а місцеві товари з території раси демонів мають рідкісну цінність. Звісно, враховуючи можливість, що ці товари можуть продавати іншим г'юманам, я вважаю, що найкраще не торгувати нічим, пов'язаним із нашою секретною інформацією, — сказав Сем.

— Отже, твоя думка така: «Як партнера, який може допомогти збагатити расу демонів, із ними краще підтримувати зв'язок»? — спитав Зеф.

— Так. Ми починаємо втілювати багату країну для демонів і напівлюдей, що вирішили співіснувати з нами. Але на території, яка тепер стала більшою, рух товарів усе ще повільний. Якщо ми створимо добрий торговий зв'язок із Торговою компанією «Кудзуноха», це стане великою допомогою для розподілу товарів на наших землях. Якщо навести приклад, це буде наче кров, що краще тече венами, — відповів Сем.

— Отже, ти кажеш, що нинішня раса демонів не має кровообігу аж до кінцівок, — мовив Зеф.

У словах Володаря демонів прозвучала нотка самодокору.

— Швидкий розвиток завжди створює перекоси в різних місцях. Це лише через брак моїх умінь. Зазвичай ми не повинні покладатися на зовнішні джерела, але навіть так я вирішив, що нинішній расі демонів потрібне їхнє існування, — заявив Сем.

Для Сема Торгова компанія «Кудзуноха», можливо, виглядала рукою порятунку.

— Зрозумів. Я використаю це як довідку. Тепер лишилася Сарі. Я думав, що саме ти першою висловиш свою думку. Адже першою побажала прийти саме ти, — сказав Зеф.

— …

— Побачивши Торгову компанію «Кудзуноха» й поговоривши з ними, я хочу, щоб ти сказала, що відчула, — сказав Зеф.

— …Так, — відповіла Сарі.

Останньою, до кого Володар демонів перевів розмову, була маленька дівчинка.

Одна з тих, хто приходив супроводжувати Райдо.

Вона мала вигляд людини, що надзвичайно глибоко, справді дуже глибоко щось обмірковує.

Коротко відповівши, Сарі відвела руку від рота й підняла голову.

— Ці люди… ні, точніше, Райдо неймовірно небезпечний, — сказала Сарі.

— …Хм-м, — промовив Зеф.

Та сама спрямованість, що й думка Рушії, подумав Володар демонів.

Для тієї, хто зацікавилася ними, вона зупинилася на досить звичайному погляді — таке несподіване відчуття він також мав щодо Сарі.

Вона продовжила.

— Зазвичай я покладаюся на аналіз інформації, але після зустрічі з цими людьми віч-на-віч я говоритиму, змішавши з цим трохи інстинкту, — сказала Сарі.

— Я не проти. Що ти відчула? — спитав Зеф.

— Безмежну силу. Ба більше, у приголомшливих масштабах, — відповіла Сарі.

Почувши абстрактні слова Сарі, усі присутні примружили очі.

— Ти кажеш досить абстрактні речі. Це рідкість, Сарі, — сказав Зеф.

— Перепрошую, Ваша Величносте. Але якщо звести все докупи, виходить саме такий результат. Як сила Торгова компанія «Кудзуноха» точно не з тих, кого ми можемо ігнорувати. У цьому аспекті я поділяю думку старшого брата й інших, — сказала Сарі.

Роше, Сем і Рушія кивнули на слова Сарі.

— Як і в доповіді Рони, вони привабливі. Для нас вони неймовірно привабливі, до того ж сильні. І навпаки, саме тому вони також неймовірно небезпечні й можуть поставити расу демонів під загрозу. Я маю на увазі, ем, не можу належно висловити це словами. Попри всю силу, яку вони мають, вони надто нестабільний чинник — ось що я про них подумала, — сказала Сарі.

— Нестабільний? — перепитав Зеф.

— Якщо змусити себе передати особисту думку словами, то так, саме так. Нестабільний, до того ж такий нестабільний чинник, меж якого ми не знаємо. Райдо сказав, що не співпрацюватиме ні з ким у війні й не ставатиме ні на чий бік. Це, як сказала старша сестра Рушія, наче меч, що висить у нас над головами. Але, як сказав старший брат Сем, ця сила може стати чудодійними ліками, які розв'яжуть багато проблем раси демонів, — сказала Сарі.

— Тоді це не зводиться до думки Роше? Враховувати ризики, але підтримувати з ними зв'язок, — сказав Зеф.

— …Мене турбує те, що лежить далі, — сказала Сарі.

— Далі? — перепитав Зеф.

— Я описала Райдо як силу, яку неможливо стримати. Іншими словами, мить, коли Райдо раптом обернеться проти нас, — сказала Сарі.

— Діяти так, щоб цього не сталося, не спрацює? — спитав Зеф.

— Ми не знаємо, як рухатиметься те, що неможливо стримати. Якщо посеред нашої війни з г'юманами ми в якийсь невідомий нам момент викличемо його гнів, він, найімовірніше, без вагань оголить ікла проти раси демонів. Дозвольте спитати, Ваша Величносте. Ваша Величносте, чи зможемо ми перемогти Торгову компанію «Кудзуноха»? — спитала Сарі.

Слова Сарі зробили повітря в кімнаті холоднішим.

Слова, які можна було сприйняти як грубість.

Але Володар демонів після миті мовчання подивився прямо на Сарі, і в його голосі не було ознак вагання.

— …Не знаю. Але, мабуть… — сказав Зеф.

— Мабуть? — перепитала Сарі.

— Ми не переможемо. Найбільше, що ми, найімовірніше, зможемо зробити, — докласти зусиль, щоб не програти. Адже Іо й Рона, наші горді генерали демонів, не могли бути йому суперниками навіть тоді, коли билися разом. І насправді Іо був усунений із поля бою мимохідь. Його найближчі помічники, як і його працівники, теж напевно непрості, — сказав Зеф.

— ?!!

— …

Окрім Сарі, очі інших трьох широко розплющилися від слів Володаря демонів.

Сарі прийняла ці слова мовчки.

— Отже, ти бачиш їх як силу, яку неможливо стримати. Як опис Райдо, це, можливо, найточніше. Моя думка така: він — сплячий дракон. Можливо, просто намагатися не розбудити його — поганий план, — сказав Зеф.

— Йому потрібен нашийник. І не будь-який нашийник. Потрібен нашийник із насінням на ім'я раса демонів, який одночасно стане і страховкою, — сказала Сарі.

— Нашийник, навіть коли ми не можемо його стримати? — спитав Зеф.

— Так. На щастя, я не думаю, що досі існує хтось, хто спрямовує його волю. Принаймні він не талант, якого можна віддати г'юманам. Цей момент справді вдалий. Я думаю, що спробувати варто, — сказала Сарі.

— Отже, ми зробимо Райдо нашим кімнатним песиком? Це думка, досить відмінна від трьох інших, — сказав Зеф.

— Ні. Найкращий результат, мабуть, полягатиме в тому, щоб докласти всіх зусиль і спрямувати його так, аби він не кусав расу демонів. Його, найімовірніше, не приручити, — сказала Сарі.

— Хм… ха-ха-ха-ха!! Ти бачиш Райдо настільки наскрізь і все одно кажеш це? Ну, вони ще залишаються в столиці. Тоді немає потреби бути такою песимістичною. Хоч це перебування аж ніяк не буде довгим, але… час іще є, — сказав Зеф.

— …Так. Однак, дивлячись на інформацію про нього до цього моменту, Райдо не виявляв сильної волі до співпраці й не надто переймався власним становищем. Я не знаю, що сталося за цей короткий час, але якщо щось сталося, я не можу не обурюватися цією причиною. Якби він був у нормальнішому стані, з ним було б легше працювати, — сказала Сарі.

— Ця непоступлива позиція також була для мене несподіваною. Чи був він таким від початку, чи змінив погляди, можливо, хтось зробив щось зайве. Яку ж клопітку річ вони зробили. Отже, завершімо. Почути всі ваші думки без стримування було корисно. Можете йти, — сказав Зеф.

Володар демонів підсумував розмову.

Четверо демонів залишили кімнату, і в кімнаті лишився тільки Володар демонів Зеф.

— …Фух, вони стали надійними. Якби Торгової компанії «Кудзуноха» не існувало, я був би не проти піти у відставку навіть зараз. Як і думав, усе через Райдо й Торгову компанію «Кудзуноха». Я не думаю, що місце зустрічі біля Каленеону було збігом. Схоже, на нас іще чекає більше сюрпризів. Те, що ми змогли встановити контакт із ним до того, як він приєднався до когось із героїв, — справді добра своєчасність, — прошепотів Зеф.

Після слів, схожих на шепіт, радісний вираз Володаря демонів повністю змінився. З володаря він перетворився на окрему людину на ім'я Зеф.

— Райдо… скільки часу минуло з того моменту, коли я востаннє відчував холодний піт. Мати силу, яку навіть я не можу виміряти. Принаймні він сильніший за духа. Не просто герой — його сила може бути близькою до божественної, — сказав Зеф.

Краплина поту стекла його щокою.

Зеф ще деякий час не рухався у своїй кімнаті.