Розділ 186 — Ніч банкету в Темній столиці

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Мене мало не затягнули на бенкет слизородів, а там уже й до ночівлі недалеко.

Це забрало більше часу, ніж я думав.

Таємничий краєвид і в такому сенсі може стати пасткою.

Мальовничими місцями треба милуватися тоді, коли маєш на це час.

До банкету я встиг, але повернувся на годину пізніше, ніж планував.

— Отже, яйце Багряного благополучно передано, так? Схоже, усе вдалося, — сказав Шікі.

— Ні. Я відмовився від їхнього бенкету, тож, мабуть, трохи зіпсував їм настрій.

— Якщо лише це, не думаю, що вони звернуть на це увагу. Передусім вони не стануть погано думати про того, хто приніс їм того, кому вони поклоняються, через таку дрібницю.

— …Було б добре, якби так і було. Я не думаю, що в майбутньому глибоко з ними спілкуватимуся, тому частина мене поставилася до цього трохи неуважно, думаючи, що, найімовірніше, бачу їх востаннє… розумієш.

— І справді, навіть якщо ми розмістимо в тих краях лісових оні, окремому поселенню там буде тяжко. Якщо сформувати загони, тоді ще можна, але наодинці це місце може бути дещо небезпечним. У цьому сенсі наші стосунки з ними, найімовірніше, не поглибляться.

— У нас і так бракує людей, тож я не планую заходити так далеко. Навіть якщо я приведу людей до цієї столиці… Шікі або Томое доведеться час від часу наглядати за ними, так? Було б погано, якби магазин постійно простоював.

— Але інший бік… може попросити про це.

— Тоді я чемно відмовлю.

— Це буде найкращий варіант. До речі, щодо сьогоднішньої розсадки…

Я повертаюся до столиці демонів і в нашій кімнаті перевдягаюся в церемоніальний одяг, пошитий гномами.

Спочатку нам запропонували окрему кімнату для кожного, але повертатися до Асори було б клопітно, тому ми сказали, що нам вистачить однієї.

До того ж місць, де я не можу носити свою куртку, побільшало, тому я поклався на слова гнома, який сказав: «Залиште це мені», і попросив його зробити кілька комплектів одягу для вечірок та етикету.

Тепер, коли я про це думаю, цікаво, чому я не попросив про це орків.

Хоча я мав би знати, що щойно попрошу гнома зробити одяг, до нього неодмінно додадуться ефекти, подібні до обладунку.

У результаті минуло чимало часу, перш ніж його закінчили.

Зараз ці речі лежать у шухлядах.

Трохи марнотратно.

— Розсадка? А, номери місць. Гм…

Шікі показує нам, де ми сидітимемо.

— Ми будемо тут, — пояснив Шікі.

— А, гм? Це доволі близько до Володаря демонів. Це можна сприймати як теплий прийом, так?

Вони знову щось демонструють?

Я ж сказав їм, що не віддаватиму переваги демонам.

— Рівень прийому справді неабиякий. Без сумніву, з нами поводяться як із державними гостями, — сказав Шікі.

— Д-державними гостями… Звичайні купці на кшталт нас мають важливість на рівні держави?

— Якщо ми не копатимемо глибше, вони, найімовірніше, самі цього не скажуть, але схоже саме на це. Як і слід було очікувати від Володаря демонів Зефа. Мабуть, він щось відчув від Ваки, — відповів Шікі.

— На нас чекає неймовірне пекло гостинності?

У мене вже болить живіт.

Фестиваль Академії Ротцґарда і так був для мене надто важким, а тут ще це…

— Судячи з цих місць, може бути навпаки. Гадаю, пріоритетом буде розмова з Володарем демонів. Навіть коли ми ввійдемо, генерали демонів уже мають сидіти на своїх місцях, — сказав Шікі.

…

У словах Шікі я відчув щось дивне.

Залишимо осторонь генералів демонів, але за столом із нами сидітимуть діти Володаря демонів, так?

У такому разі мені здається, що він мав би сказати більше.

— Шікі, ті, з ким ми сидітимемо за одним столом, — діти Володаря демонів, отже, це принци й принцеси, так?

…І все ж генерали демонів та королівська родина, га.

Це добряче виснажить мене морально.

Вивчіть, будь ласка, що навіть освіжлива усмішка чи м'яка посмішка можуть тиснути — залежно від того, хто її показує.

Ні, якщо вони роблять це свідомо, мені лишається тільки терпіти.

Я ж не можу сказати їм: «Будь ласка, перестаньте усміхатися».

— О, точно. Вака цього не знав, так? — мовив Шікі.

— Чого?

— Демони обирають наступного володаря за силою. Під час відбору може трохи втручатися політична вага, але зрештою Володарем демонів не станеш, якщо не маєш сили це підтвердити, — пояснив Шікі.

— Розумію.

— Цього Володаря демонів наступного покоління демони й називають дитиною Володаря демонів, — додав Шікі.

— …Тобто це не те саме, що принц чи принцеса?

Це створювало б фракції між братами й сестрами, але мені здається, що мені просто кажуть: вони віддають перевагу силі.

— Вибачте, мої слова були недостатньо точними. Іншими словами, походження серед перспективних кандидатів не має значення. Їх збирають приблизно сотню, дають їм освіту, необхідну для володарів, а потім серед них обирають наступного Володаря демонів. Усі зібрані діти — це «діти Володаря демонів», — сказав Шікі.

…Е?

Іншими словами…

— Ті, хто був там, не були рідними дітьми Володаря демонів?

— Найімовірніше, ні. Їх уже скоротили до чотирьох, тож наступний відбір, мабуть, і визначить майбутнього Володаря демонів. Звісно, ті, хто не стане Володарем демонів, отримають належні посади й візьмуть на себе роль керівництва расою демонів разом із Володарем демонів, — відповів Шікі.

Отже, родовід не має значення.

Вражає.

Якщо ти перспективний, тебе ще малим забирають від родини, поводяться як із дитиною Володаря демонів і шліфують.

Так вони точно вирощують таланти. Вирощують, але… я також хочу спитати, чи справді треба заходити аж так далеко.

Поки маєш силу, поки маєш талант, обставини самої особи ігнорують — ось що я відчув у цих словах.

— Демони справді цілком занурені в доктрину сили.

— Так. Можливо, інакше вони не змогли б вижити, але це справді крайність, — відповів Шікі.

— Навіть якщо це дає результат… я не хотів би приносити такий спосіб мислення до Асори.

— Інші місця — це інші місця, а Асора — це Асора, Вако, — мовив Шікі.

— Саме так.

Я киваю на слова Шікі.

— Вако! Провідники прийшли, — сказала Міо.

— Міо, з поверненням. Отже, провідники прийшли. Ти ледь встигла. Довго ж ти поверталася.

— Я повернулася задоволеною. Усе було за планом, — відповіла Міо.

— …Так-так. Тоді ходімо.

Маю відчуття, що вона з тих людей, які скажуть: «До закриття ще ціла хвилина!»

…Я теж був таким.

Як ностальгійно.

— Так, — сказала Міо.

Саме так, як сказала Міо, яка ледь устигла, провідники невдовзі прийшли.

Міо, без сумніву, найбільше насолоджується цією подорожжю.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Добре, що це не офіційний фуршет.

За відчуттями це радше щось на кшталт весільного прийому.

Звісно, ні нареченого, ні нареченої тут немає.

Час від часу відбуваються танцювальні виступи, оголошені номери, а ще роздають страви з буфету неймовірних розмірів.

Атмосфера жвава, і їжа смачна.

Міо та Шікі веселяться, і я теж досить добре насолоджуюся.

Я вдячний демонам за увагу — вони дозволили нам поводитися без потреби надто стримуватися.

Єдине, що погляд Володаря демонів і дітей часто спрямований у наш бік.

Для господаря природно турбуватися про стан своїх гостей, тож я відмахувався від цього як від неминучого, але водночас через це трохи нервував.

Бували моменти, коли Володар демонів заводив зі мною розмову.

Інші присутні, які, мабуть, були шляхтичами раси демонів або важливими військовими, подібних розмов не починали. Від них до нас досить далеко, але цей факт, чесно кажучи, мене тішить.

Здогад Шікі, схоже, виявився точним.

А ще…

— Здається, його спогади зникли, але, як би сказати, травма все одно до нього причепилася.

— …Схоже на те. Я трохи здивований, — відповів Шікі.

— Як неввічливо. Пінитися в ту саму мить, коли бачиш когось, — сказала Міо.

— …Це лише означає, що навіть боги не всесильні, так.

Це сталося, коли ми прибули на банкет.

За столом, де зібралися генерали демонів, один із них раптом підвівся. Ну, його верхня половина була г'юманоподібною, а нижня — зміїною, тож я не певен, чи можна назвати це «підвівся»… хоча це зараз неважливо.

Коли я подумав, що він дивиться на Міо й шалено тремтить, він без жодного слова почав пускати піну й упав на спину.

На мить усе довкола стихло.

Причину знаємо тільки ми.

Він, генерал демонів Рефт, мабуть, сам не розуміє причини. Страх у його серці, напевно, залишився.

Я думав, що це лише травма на рівні комплексу неповноцінності, але насправді вона виявилася рівня ПТСР.

Я недооцінив це, бо в нього не залишилося спогадів, але, здається, воно все одно відлунює в серці пана Рефта.

Тож тепер за місцями генералів демонів сидять лише троє.

Той, хто від усього серця їсть, — хтось, кого я раніше не бачив, але це, мабуть, останній із генералів демонів.

Зовні він схожий на г'юмана.

Мабуть, напівлюдина, але сама сила не здається такою вже великою.

Може, це означає, що є й інші, подібні до Рони?

Я цього не хочу.

— Усе гаразд, пані Міо. Добре приготовлені страви з'являються одна за одною, отже, нас приймають, — сказав Шікі.

— …Я рада цьому, знаєш? Але це й те — різні речі, правда? Яка частина мене схожа на чудовисько, від якого люди непритомніють? — спитала Міо.

Схоже, Міо незадоволена реакцією Рефта.

Якщо хтось просто почув би розмову, гнів Міо був би виправданим, але якщо подумати про те, що Міо зробила раніше, мені навіть хочеться по-комедійному стукнути її капцем по голові.

«Передусім це ж ти привела його сюди, хіба ні?» — ось таке зауваження напрошувалося б.

Тому я утримаюся від коментарів.

— Пане Райдо, як вам сьогоднішній банкет? Наскільки я бачу, ви, здається, насолоджуєтеся, — звернувся Зеф.

— Так, дякую за чудові місця. Ми повною мірою насолоджуємося.

— А ваші послідовники, схоже, мають що сказати.

— Не зважайте. Просто їй не сподобалося, як відреагував пан Рефт. Гм, можна спитати, як він зараз?

— Гм, отже, справа з Рефтом зіпсувала їй настрій. Я щиро перепрошую за це. Схоже, зараз він бачить якийсь кошмар. Мені доповіли, що він стогне в муках, але небезпеки для його життя немає. Про це не варто хвилюватися, — сказав Зеф.

Ох, що мені робити?

Завтра або післязавтра, поки я тут, я думав розповісти їм про Каленеон, але через проблему з Рефтом це стало важко сказати.

Чому він мав бути саме там і саме тоді?

Через сьогодні це стало ще складніше.

— …

Ух, здається, Володар демонів дивиться на мене.

М'яка усмішка, ніби він хоче стати моїм союзником, ні, радше усмішка того, хто щось задумав.

Я хочу думати, що це необґрунтована підозра, але з досвіду можу сказати: за цією усмішкою щось є.

— А-а-ха-ха-ха. Я радий, що це нічого серйозного. Так.

— До речі, пане Райдо. Після цього ще трохи часу до подачі головних страв. Якщо ви не проти… чи не могли б ви трохи скласти мені компанію? — спитав Зеф.

— Скласти компанію куди?

— Он туди, на балкон. Я трохи швидко пив, бачите, тож подумав подихати нічним повітрям, — сказав Зеф.

Надвір. На балкон, га.

Ну, якщо тільки це.

Я дивлюся на Шікі, і він ледь помітно киває.

Схоже, усе буде гаразд.

— Зрозумів. Із радістю складу вам компанію. Моє обличчя теж трохи розпалене.

— Угу. Нічний краєвид із замку прекрасний. Хоча, навіть якщо я так кажу, у цій столиці майже завжди ніч. Ха-ха-ха-ха!! — засміявся Зеф.

Підштовхнутий Володарем демонів, я підводжуся зі свого місця.

О, мене трохи хитає.

Алкогольні напої демонів доволі міцні.

Солодкий алкоголь і гіркий алкоголь тут зазвичай на високому рівні.

Якщо я звикну до алкоголю цього місця, то, можливо, уже не зможу пити віскі з Ротцґарда як алкогольний напій.

Мені може здаватися, що він на смак як сік.

Якщо я очищу себе магією, сп'яніння такого рівня зникне миттєво, але коли вже я нарешті приємно сп'янів, було б шкода так робити.

Я пробую пройти кілька кроків і йду слідом за Володарем демонів, який, схоже, не дуже сп'янів, і виходжу на балкон.

Там нікого немає, лише Володар демонів і я.

Я почув, як за спиною зачиняються двері, і гамір банкету віддалився.

Вітер, не сильний і не слабкий, був приємним.

— Як вам нічний краєвид столиці? — спитав Зеф.

— Прекрасний. Нехай вогні й тьмяні, але їхні різні кольори чомусь здаються лагідними.

— Лагідними, га. Таке враження демон навряд чи висловив би. Як свіжо, — сказав Зеф.

Володар демонів розважено сміється.

На вигляд він не такий уже й п'яний.

Цей сміх пролунав після слів, у які, здавалося, було вкладено багато різних почуттів.

Вийти протверезіти, мабуть, було лише приводом, щоб привести мене сюди.

— …Я хотів би, щоб ви… висловили мені свою думку про цей самий нічний краєвид у день вашого від'їзду, — сказав Зеф.

— …Добре.

— Завтра й післязавтра, пане Райдо, я хочу, щоб ви подивилися на расу демонів і зрозуміли нас. І добрі, і погані сторони, — сказав Зеф.

Це означає, що він має намір показати мені як сильні, так і слабкі сторони?

А наприкінці — попросити сказати, що я відчув.

— Думаю, це чудово. Я відчуваю мудрість демонів і їхню волю жити.

— Якщо чесно, ми не намагалися вас обдурити, але ця столиця вже не функціонує як головне місто держави, — сказав Зеф.

— Е?

— Точніше, вона перестала так функціонувати, — уточнив Зеф.

— Через війну?

— Саме так. Подумайте самі. Раса демонів здобула величезні території, то чи справді є потреба мати столицю в такому суворому місці? — сказав Зеф.

…

Це справді так.

Нинішні володіння демонів, північ Елісіону, можуть бути доволі нечіткими, тому г'юмани не мають їхньої карти, але принаймні там є землі, придатніші за це місце.

— Так, це правда.

— Угу. Насправді зараз ми будуємо місто на узбережжі, яке виконуватиме функції столиці. Ми робимо його центром країни. Я теж зазвичай перебуваю там, — пояснив Зеф.

Тоді навіщо ви змусили нас кілька днів іти крізь хуртовину?

Якщо у вас є зручніше місце, хіба воно не краще?

…Може, воно шалено далеко?

— «Тоді навіщо ви покликали нас сюди?» — саме про це ви думаєте, так? — спитав Зеф.

— Е-е, так. Трохи.

Це відбилося в мене на обличчі?

Я ж намагаюся з усіх сил не показувати думки на обличчі.

— Причина в тому, що пан Райдо неправильно приховує складні емоції. Якщо не хочете, щоб вас читали, треба не стирати емоції, а ховати їх. Якщо силоміць намагатися їх стерти, це тільки зробить їх очевиднішими, — сказав Зеф.

— Р-розумію.

— Тоді, коли я питав, чи вам весело, теж. Достатньо було залишити усмішку на обличчі. Немає потреби змушувати себе лишатися безвиразним. Найголовніше — навчіться усміхатися очима. Тоді ви зможете приховати більшість речей і навіть здобути прихильність інших, — сказав Зеф.

— Дуже дякую за пораду.

Чому мене раптом тут навчає Володар демонів?

Але… правильно усміхатися, га.

Він каже це так, наче це легко, але насправді це складно.

Якщо мені скажуть робити це, не зважаючи на ситуацію, бувають моменти, коли я просто не можу.

Доведеться старатися.

— Це лише основи, які навіть основами не назвеш. Не треба думати, що ви мені чимось зобов'язані. А, ми говорили про столицю, так. Ця столиця, бачите, — місце, де накопичена наша історія. І довгий час вона була для раси демонів усім. Саме тому я подумав, що це місце я неодмінно хочу показати панові Райдо. Ось чому я змусив вас пройти такий тяжкий шлях, — сказав Зеф.

— Історія…

— Саме так, історія. Багато звичаїв, народжених у цьому місці, живуть у нас самих, — мовив Зеф.

— …Наприклад, справа з дітьми?

Я згадую слова Шікі й пробую спитати.

Навіть якщо між ними немає кровного зв'язку, кандидатом у Володарі демонів вважають кожного перспективного.

— …Від кого ви це почули? Саме так. Мені казали, що цей спосіб обирати володарів також народився тут. Схоже, у мене є підлеглі з надто вільними язиками. Яка морока, — сказав Зеф.

— Ні, один із моїх послідовників випадково знав про це.

Навіть якщо такі й були, я не чув такого від Шікі чи Міо.

Мені слід прикрити його звичайних підлеглих.

— Хо-о, який широкий кругозір у цієї особи. Розумію, ваш підлеглий, який знає звичаї демонів. Що ж, це дивує, — сказав Зеф.

Він зовсім не виглядає здивованим.

Можливо, він уже знає про Шікі.

Коли той був лічем на ім'я Лярва, він якимось чином був знайомий із Роною, тож імовірність, що вона про це доповіла, висока.

— Це був збіг.

— Навіть якщо так. Кілька звичаїв, які я планував показати вам завтра, можливо, ви вже знаєте. Демонів, які знають г'юманське суспільство, мало. Більшість тих, хто знає, — з армії. У цьому сенсі ви, купці, поглиблюєте свої знання. Це гідне поваги. У вас справді добрі підлеглі, — сказав Зеф.

— Для мене честь.

— …У цій вічній темряві раса демонів терпіла труднощі. Але так тривало б без кінця. З такими темпами раса демонів загинула б. У той момент, коли ми це зрозуміли, ми зібрали сили й почали чекати нагоди. А потім я розпочав війну. Як володар, я про це не шкодую, — сказав Зеф.

Після моїх слів про честь запала коротка тиша, а Володар демонів, дивлячись удалечінь і не дивлячись на мене, сказав слова, які точно були спрямовані до мене.

Принаймні я так відчув.

— Навіть якщо це була чужа власність, расі демонів потрібна була багата земля. Якщо б ми цього не зробили, ми вічно страждали б, голодували й помирали. Пане Райдо, якби ви стали володарем такої раси, що б ви зробили? Це може бути гіпотетична розмова, але дозвольте мені почути вашу відповідь, — сказав Зеф.

Володар демонів дивиться на мене з обличчям, яке не показує, що це проста гіпотеза.

Думаю, ця столиця… справді має велике значення для раси демонів.

Володар демонів, мабуть, щось згадав і тому спитав мене про це.

Це як Кіото й Токіо для японців?

Суть історичної столиці.

Ні, відколи столиця змінилася, минуло лише кілька років. Це не можна порівняти.

Мені це може так здаватися, але насправді, напевно, все не так.

— Що б зробив я? Якби це був я, перш ніж класти руки на чуже, я шукав би нові землі.

— Шукали б землю, якої ще не бачили, га. А якщо б це дало безнадійні результати? — спитав Зеф.

Е…

Я ж потрудився відповісти. Чи нормально повертати запитання?

— Чому результати були б безнадійними?

— Географічно. Залишилися лише гірші місця. Є місця, які не подолати через брак ремесла, — відповів Зеф.

— Тоді я змусив би нас досліджувати ремесла й розвивати їх.

— Розумію. Пане Райдо, ви кажете, що війни слід уникати, — мовив Зеф.

— Війна обов'язково залишить образи. Якщо думати про майбутнє, я не вважаю, що це перетвориться на плюс.

— Це, звісно, правда. Але раса демонів була загнана в кут надто сильно. У той момент, коли ми вирішили, що далі на північ освоювати землю неможливо, ми знищили напівлюдей, які були попередніми жителями цього місця, і здобули цю землю, — сказав Зеф.

…

Місце, яке ви вирішили вкрасти… було оце?!

У якому ж жалюгідному місці демони жили раніше?

Богиня теж, як завжди, зла.

Я й далі думаю, що маю як слід вмазати їй по обличчю.

— Р-розумію.

— А, і не лишати образ, — додав Зеф.

— Е, але…

— Ми вирізали всіх. Якщо прибрати всіх, не залишиться й образ. Можливо, це був безглуздий план, але тоді саме так ми врятували свою расу, — сказав Зеф.

Це справді так. Якщо вони не лишили жодного ворога, образ не залишиться.

Вони справді доводять справу до кінця.

— …

— Відповідь може різнитися залежно від людини, але основа раси демонів без сумніву керується принципом сили. Якщо сказати без прикрас, це було б: виживає найсильніший. По змозі я не хотів би показувати вам цю нашу сторону, але якщо ми продовжуватимемо стосунки, що раніше, то краще. Так я подумав. Поки ви тут, ви побачите звичаї, створені цим принципом, і його складнощі, — сказав Зеф.

Отже, він каже мені, що вони поставляться до нас серйозно.

Це справді так: показувати власний брудний бік важко.

…Це страшно.

— Але це було трохи несподівано. З того, що я відчув, пан Райдо — людина з неабиякою силою. Г'юмани не є расою, яка від природи має таку велику силу. Іншими словами, пан Райдо зіткнувся з багатьма труднощами в житті. І такі люди, люди з силою, починають бажати ще більшої сили й влади. Саме так вони зазвичай починають думати. Чесно кажучи, я не очікував, що ви настільки уникатимете війни, — сказав Зеф.

— Думати про уникнення війни — це так дивно?

— Для вас, купців, це також шанс підтримати своїх володарів. Звісно, це також шанс отримати величезний прибуток, знаєте? — сказав Зеф.

— Я… не думаю про отримання величезного прибутку з війни.

— …Але коли ви розмовляли зі мною та дітьми, ви сказали щось на кшталт: «Я здобуватиму прибуток із війни, але ви не можете на це скаржитися», — мовив Зеф.

Я не казав нічого, що означало б це.

Звідки він це так витягнув?

А, ось воно.

Розмова про те, що навіть якщо я виступлю проти них, це буде не тому, що я намагаюся бути їхнім ворогом, а через інтереси, чи щось таке?

Але я не мав цього на увазі.

— Ні, це непорозуміння. Я ж не думаю брати участь у самій війні.

— Рона через це мучилася головним болем. Казала, що це не те, що він говорив минулого разу, і що пан Райдо, можливо, має намір перетворити війну на бізнес, — сказав Зеф.

— Я ж кажу…

— Усе гаразд. Достатньо почути ці ваші слова. Як і каже пан Райдо, це непорозуміння Рони.

— Ми ще маємо час зрозуміти одне одного. Я думаю, що повільно пізнавати одне одного в процесі — це нормально. Без поспіху, — сказав Зеф.

— Дуже дякую.

Зупинивши мої слова рукою, Володар демонів зрозумів, що я намагався сказати.

Я радий.

Бо це справді непорозуміння.

Я радий, що ми не розійшлися у сприйнятті.

…

Так, якщо зараз…

Довкола нікого немає, лише Володар демонів і я.

З їхнього боку є тільки Володар демонів; з мого боку найкраще було б мати поруч Шікі й Міо, але якщо подумати, інший бік — володар. Насправді ситуацію, яка відповідала б таким умовам, буде важко отримати.

Здається, з ним можна порозумітися, і з тієї розмови щойно видно, що в нього є власні думки про те, як демони крали землю.

(Шікі, маєш час?)

Я звертаюся до Шікі думковим зв'язком.

(Вако? Схоже, ви розмовляєте з Володарем демонів. Є якась проблема?)

(Ні, не в цьому річ. Розумієш, зараз атмосфера дозволяє поговорити про Каленеон. Можна йому сказати?)

(…Так. Імовірно, нагод поговорити з Володарем демонів у майбутньому буде не так багато. Якщо зараз, це не обернеться боргом. Тільки коли пояснюватимете ситуацію, думаю, буде швидше, якщо не згадуватимете сестер Енсланд як причину й не торкатиметеся справ Асори.)

(Але тоді лишається тільки причина з моїми батьками. Хіба це не погано? Чи не краще торкнутися обставин Еви та Рурії…)

(Якщо ви про це заговорите, це можуть сприйняти як підтримку г'юманів і відвоювання Каленеону. Підтримати г'юманів також означає виступити проти раси демонів. За результатом ця дія в певному сенсі допомагає героям, тому для «нас усіх» краще не посилювати образ союзників г'юманів.)

(Р-розумію.)

Тепер, коли я про це думаю, він має рацію.

Лише за результатом наші дії більше допомагають г'юманам, ніж демонам.

Я не мав прихованих намірів робити це.

Але якщо дивитися тільки на результат і сказати їм, що я повернув Каленеон, бо г'юмани мене попросили… це було б погано.

Так, було б погано.

(У такому разі краще просто сказати, що це була батьківщина батьків Ваки, і тому ви її повернули. Так ми зможемо отримати більше. Для раси демонів це буде ніби інформація про те, що батьки Ваки були з Каленеону. Хто знає, як вони її сприймуть. Для нашого боку це не інформація, яка завдасть нам клопоту.)

(Зрозумів. Тоді я так і зроблю.)

(Не переймайтеся. До того ж генерали демонів та інші вже починають хвилюватися про вашу ситуацію там. Коли побачите нагоду, завершіть розмову й повертайтеся. Ах, точно, я майже забув. Є ще справа з Рефтом. Принаймні скажіть йому, що Вака не брав участі в нападі. Так… скажіть, що підлеглі Ваки заради вас розійшлися, або щось на кшталт цього, будь ласка. Якщо пізніше щось станеться, пані Міо й я розберемося.)

(Дякую. Тоді, сказавши це, я повернуся.)

Я перериваю думковий зв'язок.

Володар демонів не помітив думкового зв'язку.

Я приховав його ідеально… думаю.

Володар демонів дивиться на нічний краєвид, тримаючись руками за поруччя.

— …Фух. Нікуди не годиться. Можливо, я трохи забагато наговорив. Тримати нашого гостя на нічному вітрі весь цей час — не те, що слід робити. Повернімося, пане Райдо? Дякую, що склали мені компанію, — сказав Зеф.

— Гм, Ваша Величносте. Є дещо, що я маю вам сказати. Можна забрати ще трохи вашого часу?

— Це я запросив вас сюди. Якщо пан Райдо має щось сказати, я неодмінно вислухаю, — відповів Зеф.

— Раса демонів нещодавно втратила територію, так?

— …! Так. Поблизу місця зустрічі з паном Райдо та іншими колись була країна під назвою Каленеон. Саме вона, — відповів Зеф.

На обличчі Володаря демонів з'явилося найбільше здивування з усіх, які він показував досі.

Гаразд, скажу.

— Це зробили ми.

— !!! Пане Райдо, ви розумієте, що кажете? — спитав Зеф.

Звузивши очі, Володар демонів скинув усю привітну атмосферу й попросив підтвердження.

Усе гаразд. Усе, що треба сказати, уже впорядковано в моїй голові.

Не лякайся.

Якщо йдеться про Каленеон, я безперечно несу за нього відповідальність.

Я не тікатиму.

— Так. Ми, Торгова компанія «Кудзуноха», відібрали Каленеон у раси демонів.

— …Вислухаю причину. Вона, очевидно, є, так? Сподіваюся, ви не скажете, що це було заради г'юманів, — мовив Зеф.

— Це було заради мене.

— Заради пана Райдо? — перепитав Зеф.

— Так. Каленеон — це… батьківщина моїх батьків. У минулому мої батьки там поєднали свої долі. Для мене Каленеон — щось на кшталт другої батьківщини.

— …

— Хоча, навіть кажучи це, я не думав відновлювати землі Каленеону, які вже були глибоко посеред території демонів. Просто…

— Просто? — спитав Зеф.

— Мої підлеглі, думаючи про мене, повернули згадану землю. Каленеон, який вони мені подарували, я прийняв.

— Це зробили ваші двоє підлеглих, Міо й Шікі? Чи були залучені інші чинники? — спитав Зеф.

Гострі очі, які намагалися мене наскрізь побачити.

Ворожості не було.

Але саме це й лякало.

Він приховує емоції, як сам щойно мені казав.

З беземоційним обличчям, що нічого не відкриває, він просто допитує мене.

— Я не можу сказати. Хто б не був залучений, Торгова компанія «Кудзуноха» діяла, а я прийняв плоди цього. Оскільки я їх прийняв, я несу відповідальність. Я використав силу… щоб забрати Каленеон.

— …Хе-хе-хе. За принципом сили, га. Це справді принцип раси демонів, але… чесно, це без сумніву тема, яку не слід було б говорити в такому місці. Там був генерал демонів, і це було на території раси демонів, просто посеред неї. Хоч би яку силу, яку не можна ігнорувати, ви мали, хіба це те, що компанія може самостійно відвоювати? Вибачте, але зараз у мене в голові хаос. Та спершу я хочу спитати вас одне. Чому ви пощадили Рефта? — сказав Зеф.

— Пізніше я дізнався, що це був генерал демонів. Він був поранений, тому я подбав, щоб його вилікували, і повернув на територію демонів. Причини, чому його спогади перемішалися, я не знаю.

— Бо він генерал демонів, га. Якби мені довелося обирати між Каленеоном і Рефтом, я обрав би Рефта. У цьому сенсі мені слід бути вдячним? — сказав Зеф.

— Ні, це…

Володар демонів тихо засміявся, на його обличчі з'явився загадковий далекий погляд і ледь помітна усмішка.

— Але ви мене добряче здивували. Я, мабуть, не зможу заснути цієї ночі. Хоча я досить багато випив і був у гарному настрої, — сказав Зеф.

— …

— Якщо розмову закінчено… цього разу точно повернімося, пане Райдо, — сказав Зеф.

— Ваша Величносте, ця розмова…

— Якщо ви збираєтеся сказати: «Нікому не розповідайте», то це неможлива умова. Я не знаю, чи зможу проковтнути все це. До того ж це не розмова, яку одна особа може тримати при собі. Хоча, передусім дивно називати володаря «особою», — сказав Зеф.

Він сказав це раніше за мене.

Як я й думав, просити його тримати це при собі неможливо.

Але мовчати тут виглядало б погано, тож…

— Ні, я сам добровільно розповів це, бо зрозумів, яка вдача у Вашої Величності. Саме це я хотів вам сказати.

— Я прийму вашу оцінку близько до серця. А тепер повернімося, — сказав Зеф.

— Дякую.

Володар демонів відчиняє двері, і ми повертаємося на банкет.

Тепла атмосфера огортає моє тіло, і коли я повернувся на своє місце, мене зустріла величезна кількість їжі.

Шікі, який знав ситуацію, мав обличчя, наче казав: «Гарна робота»; Міо з широкою усмішкою ділилася зі мною враженнями від їжі та рекомендаціями.

Я-я якось зміг це сказати.

Сьогодні лишилося тільки їсти й спати, і це маленьке благословення.

Якщо від завтра все буде так, моє тіло може не витримати.

◇◆◇◆Сон Макото◇◆◇◆

Сон.

Я зрозумів це за атмосферою.

Після того як нас розважили на банкеті раси демонів, ми повернулися до своєї кімнати. Потім замкнули кімнату й пішли спати в Асорі.

Сьогодні мені вже не хотілося робити нічого більше.

Щойно я повернувся до власної кімнати, одразу впав.

Минулого разу це був мій старший я, який, схоже, створив пустелю. А перед тим… це був сон, де я мало не вбив Хібікі.

Гм, це погано.

Відчуття таке, ніби все починає плутатися.

Сни про якесь дивне королівство й пустелю.

Я трохи пам'ятаю людей, які в них з'являлися, але інші деталі туманіють.

Сни не так легко запам'ятати, тож тут нічого не вдієш, але ця низка подій ніби намагається мені щось сказати, і це мене непокоїть.

Зрештою, це вже третій раз.

Коли прокинуся, попрошу Томое їх заархівувати.

У будь-якому разі… туман досить густий.

Настільки, що здається димом.

Де я… тобто де я в цьому сні.

Коли я про це подумав… я знайшов його.

— …

Цей я не такий старий, як минулого разу.

Просто на його обличчі неймовірно стривожений вираз.

Не знаю, чи я колись так явно показував емоції на обличчі.

Він сидів на лавці.

Окрім цього, я нічого не бачу.

Іронічно казати так уві сні, але це місце не здається реальним.

До того ж мене непокоїть, що тут немає нікого, крім мене.

— Скільки часу минуло з тієї миті, коли ми востаннє говорили лише вдвох, Вако.

— …Томое, — мовив третій Макото.

Е?

Я здивувався голосу.

Перш ніж я це помітив, біля мене на лавці з'явилася тінь людини.

А, отже, це дивне місце підготувала Томое.

Точніше, раніше в цих снах не було ні моїх послідовників, ні людей Асори.

— Такий вираз… ні, це не те, що я маю казати, — сказала Томое.

— Адже причина — ти, — відповів третій Макото.

— Так, — сказала Томое.

— Томое, я… — почав третій Макото.

Він використовує «оре».

Якщо я правильно пам'ятаю, був один сон, де я теж використовував «оре».

Так, навіть якщо це я, ні, можливо, саме тому, що це я, відчуття невідповідності неймовірне.

— Вако, будь ласка, не кажіть далі, — сказала Томое.

— Я ще нічого не сказав, — відповів третій Макото.

— Ви здебільшого збиралися вибачатися, так? Це непотрібно, — сказала Томое.

— …Навіть наприкінці я не можу з тобою зрівнятися, га, — мовив третій Макото.

…

Наприкінці?

— Це було те, чого я сама бажала. Принаймні я ні про що не шкодую. Будь ласка, — сказала Томое.

— …

— Те, що я не зможу переродитися, було тим, до чого я була готова ще тоді, коли уклала з Вакою пакт. До того ж по той бік є Міо. Можливо, з нею не так весело, як із Вакою, але разом із нею не занудьгуєш, — сказала Томое.

— Якби я… якби я був сильнішим, думаєш, цього не сталося б? — спитав третій Макото.

— …Ні. Навіть якби Вака здобув силу, що переважає ту Богиню, невідомо, чи змінився б результат. Ніхто цього не знає, — відповіла Томое.

— Але принаймні я не зробив би такої жалюгідної речі, як обміняти двох героїв і Міо, так? — сказав третій Макото.

Що це?

Міо теж була тут.

І її більше тут немає. Він хоче сказати саме це?

— Але Богиня могла б з'явитися швидше. Якби це сталося, не лише Міо, а й Вака міг загинути тієї миті, — сказала Томое.

— І все одно! — вигукнув третій Макото.

— Усе вже сталося. Вака сам обрав свій шлях. Ми йому підкорилися. І так ми билися з божеством і тепер тут. Я вже казала, але я… ні, Міо теж ні про що не шкодувала. Думка на кшталт: «Якби ми не зустріли Ваку», жодного разу не спадала мені на думку, знаєте, — сказала Томое.

— …

— Це було справді весело. Набагато веселіше, ніж жити вічно життям без шляху. Тому Вака також має дивитися вперед і йти власним шляхом. Усі ваші тривоги я заберу тут. Коли ви перейдете ріку Стікс, я поверну їх вам, — сказала Томое.

— Мій шлях, га, — пробурмотів третій Макото.

— Так. Я ж не те щоб бачу все наскрізь, тож не маю права говорити так зверхньо, — сказала Томое.

— Навіть коли говориш зі мною в такому вигляді? — спитав третій Макото.

У такому вигляді…

Що це означає?

Чомусь до мене чіпляється дивне й погане передчуття.

— …Так. Якщо хочете почути, я скажу, але… лише пообіцяйте: більше не тягніть нас за собою , — сказала Томое.

— Ти така нечесна, Томое. Ти, у якої не було інших турбот, окрім історичних драм і японських звичаїв, маєш тривоги? Ти кажеш це, знаючи, що я хочу почути? Зрозумів, я піду вперед. Зрештою, лишилося зовсім трохи. Коли закінчу підйом, я подивлюся на інший бік, — сказав третій Макото.

На схиленому обличчі з'явилася усмішка.

Кутики губ піднялися вгору, але це була штучна усмішка.

Я якось зрозумів, що він не усміхається по-справжньому.

— Тоді… відтоді, як Вака визначився зі своїм шляхом, я поступово почала думати ось так: можливо… якби, окрім мене й Міо, була ще одна людина, що підтримувала б Ваку… — сказала Томое.

— Ти про послідовника? Але в мене немає послідовників, окрім вас із Міо, — відповів третій Макото.

— Можливо, ми з Міо були трохи надто власницькими. Ми отримували рівну любов, але негативно ставилися до появи нового послідовника, — сказала Томое.

— …Я не можу уявити собі послідовника, крім вас двох. Якщо змусити себе назвати кандидатів, можливо, Зеф. Ще один — Піщана Хвиля? Рут? Ну, кандидати були б вони, — сказав третій Макото.

— Зеф, га. Він міг би бути добрим варіантом. Угу, якби це був чоловік, ми, можливо, не так би заперечували, — сказала Томое.

— Третій послідовник, га. Оце розмова, — мовив третій Макото.

Ні, а Шікі?

Шікі… тут немає?

— Я не проти трьох чи чотирьох, але, ну, у мене була така слабкодуха думка, — сказала Томое.

— Навіть ти думаєш про «можливо», га. Я трохи полегшено це чую, — сказав третій Макото.

— Що ж, уже час прощатися. Я підготувала таку обстановку про всяк випадок, але рада, що навіть хтось на кшталт мене зміг зняти з вас тягар жалю, — сказала Томое.

— Томое… — мовив третій Макото.

О, о…

Томое й я поцілувалися.

І це не відчувається як перший раз.

Ми до цього звикли.

Не можу повірити.

З усього цього це найбільше дивує.

З Томое, га.

Я думаю про неї як про надійну людину, але вона радше як брат, а я… не бачу її жінкою.

Ні, ну, вона справді вродлива жінка.

— …Будь ласка, пробачте цю мою помилку. Моє тіло розвіялося без залишку, тож я мимоволі зробила щось таке, — сказала Томое.

Її тіло без залишку…

Як я й думав, ця Томое…

Шок від поцілунку був, але я відчув, як у шлунок упало щось ще холодніше й важче.

Боляче.

Томое весь час усміхалася, а потім, ніби ковзаючи в густий туман, розсипалася, як пісок на вітрі.

Вона зникла.

Годі жартів.

І Томое, і Міо!

Наче їх могла вбити Богиня!!

Гей, що ти, в біса, накоїв?!

Який дурний шлях ти обрав, щоб утратити їх обох?!

А Шікі?! Що сталося з Шікі?!

Прокляття. Я не розумію ситуації, тож емоції, яким нема куди подітися, породжують усе більше запитань.

Довкола мене, який тепер лишився сам, усе миттєво змінилося.

Туман, що порідшав, закружляв навколо мене й зник.

Е, це місце…

— Голово, я входжу.

Кімната, яку я пам'ятаю, і знайомий голос.

Не чекаючи моєї відповіді, власник голосу входить до кімнати.

Як я й думав.

Побачивши його постать, я одразу подумав: Володар демонів Зеф.

— Пане Зеф, — сказав третій Макото.

— Справа пані Томое… прикра. Але навіть так я прийшов сказати вам слово, — мовив Зеф.

— Уже все гаразд. Щойно Томое прочитала мені нотацію, — сказав третій Макото.

З розслабленим обличчям я усміхаюся Володареві демонів.

Схоже, я доволі близький із паном Зефом.

— …Пані Томое? — перепитав Зеф.

— Так. Серйозно, вона справжня тривожниця. Приходить читати мені нотації навіть після смерті, — сказав третій Макото.

— …

— І як підготовка? — спитав третій Макото.

— Повністю завершена. Ми чекаємо на вас, Голово, — відповів Зеф.

— Розумію. Можливо, пан Зеф мене пробачив, але з такими темпами Рона й Сарі здіймуть шум, — сказав третій Макото.

— З огляду на становище Голови, цього не уникнути. Лишається лише прийняти це, — сказав Зеф.

Ясно.

Я зі сну став на бік раси демонів.

Отже, це такий сон.

— Кажеш так, ніби це чужа справа, — сказав третій Макото.

— Насправді це й є чужа справа. Ви нарешті зняли з себе те, що вас обтяжувало, тож я дам вам відпочити, — відповів Зеф.

Володар демонів виглядає набагато молодшим, ніж у моєму враженні.

Ні, зовні він майже не змінився, але атмосфера навколо нього якась інша.

— Ну, я розумію твої почуття, але відпочинок буде після ще однієї роботи, — сказав третій Макото.

— Фух, я знаю. Що ж, коли вийдете з кімнати, я змушу вас перемкнутися, Голово. Спершу треба підбадьорити солдатів, — сказав Зеф.

Володар демонів відчиняє двері кімнати й чекає на мене.

Наче підкоряючись його словам, я йду туди й виходжу в коридор разом із Володарем демонів.

Дивлячись у стелю, я глибоко вдихаю й видихаю.

— Ходімо, Зефе. Як генерал демонів ти добре попрацюєш, — сказав третій Макото.

— Як забажаєте. Вам, новому Володареві демонів, я служитиму всім своїм життям, — відповів Зеф.

— Ворог — Богиня. Маєш рішучість? — спитав третій Макото.

— Віддавна. Від тієї миті, коли я народився демоном, — відповів Зеф.

Володар демонів.

Я піднявся щаблями раси демонів і став Володарем демонів, га.

Ба більше, схоже, це перед виступом проти Богині.

Цей я набагато далі за мене.

Але… ціною жертви Томое й Міо.

Я стискаю зуби.

Дивлячись на постать і вираз обличчя себе, який пройшов далеко вперед, я зрозумів, що відчуваю гнів.

У ту мить світ заскрипів.

На краєвиді, де вони обоє йшли коридором, з'явилися тонкі тріщини.

Неприємний звук, наче скло шкребе одне об одне, важко рознісся навколо.

Я прокинувся зі сну.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Це не було так, ніби я прокинувся через кошмар або тому, що мене вигнало зі сну.

Я мовчки розплющую очі.

Як завжди, пізня ніч.

Як кажуть, час, коли навіть рослини сплять.

Годі жартів.

Це не віщий сон.

Бо вони йдуть шляхом, який явно відрізняється від реального мене.

Але «якщо я співпрацюватиму з расою демонів, це приведе до такого результату» — існує шанс, що станеться щось близьке до цього.

Я й раніше думав, що сни, які я бачив, не були простими снами.

Томое. Треба попросити Томое записати мої сни.

«Спогади не зникають, люди просто їх забувають», — казала вона.

У такому разі я можу відтворити все, включно з попередніми снами, і перевірити їх.

…Це справді не жарт.

Я не хочу ставати Володарем демонів і не хочу втрачати Томое й Міо.

Передусім, якщо рахувати два попередні сни, які починають туманитися, після них надто поганий присмак!

Я надсилаю думковий зв'язок Томое.

Навіть якби вона спала, я збирався її розбудити.

(Вако? Хіба ви не спали?)

(Ти не спала, га. Я хотів із тобою порадитися. Можна просто зараз?)

Я думав, що вона точно спить.

Що вона робила так пізно вночі?

(Зрозуміло. Тоді я піду до вашої кімнати.)

(Ні, я прийду до тебе. Ти у своїй кімнаті?)

Не те щоб мені було самотньо, але чомусь я хотів побачити Томое.

(Ні, я надворі. У лісі праворуч від маєтку.)

(Зрозумів.)

Почувши місце, де перебуває Томое, я прямую туди.

Ліс, га.

Я теж іноді ходжу туди стріляти з лука, але зазвичай не бачу там Томое.

Відстань невелика, тож я швидко прибуваю.

— Томое, що ти робиш?

— Звісно, тренуюся. Хоча, якщо так казати, це радше схоже на розв'язування головоломки, — відповіла Томое.

— Розв'язування головоломки, га.

Томое стояла перед одним деревом.

Поклавши руки на руків'я катани, вона трохи опустила тіло.

Я розумію, що це стійка для витягування катани.

Але відстань між нею й деревом надто мала.

Навершя впирається в стовбур.

Так узагалі не витягнеш меча.

Це якийсь новий вид медитації?

— Витягування з цієї стійки, здається, слугує тренуванням, — сказала Томое.

— Витягування, кажеш. Хіба це не практично нульова дистанція? Навіть якщо силою витягнеш, руків'я ж просто вдариться об дерево?

— Так. Кілька дерев уже впало. Це, мабуть, неправильний спосіб, — сказала Томое.

Звісно, що неправильний.

Звичайна людина не звалює дерево, намагаючись силоміць витягнути меч.

Що це за руків'я таке?

— Від кого ти це почула?

— Мене навчила Хібікі. Схоже, це основа катани, — відповіла Томое.

— Тоді хіба ми не зрозуміємо, якщо подивимося її спогади?

— Вако, якщо я так зроблю, мені здається, це суперечитиме самій суті тренування, — сказала Томое.

— Ти серйозна в найдивніших місцях. Мені це подобається.

— Саме тренування з катаною веселе, тож мене це не бентежить. Навіть якщо сьогодні нічого не вийде, навіть якщо завтра нічого не вийде, навіть якщо післязавтра нічого не вийде, я робитиму все можливе щодня. Хоча, кажучи це, я вже збиралася закінчувати тренування на сьогодні, але оскільки отримала думковий зв'язок від Ваки, продовжила ще трохи. Отже, яка у вас була справа? — спитала Томое.

Витираючи піт, Томое сміється із задоволеним виразом.

Ух, це нагадує мені усмішку Томое зі сну.

Припини.

То був… сон.

Не реальність.

Саме так, я не дам йому стати реальністю.

Ось чому я прийшов зустрітися з Томое.

— Я хотів трохи перевірити свій сон. Сни теж входять до категорії спогадів, так? Можеш їх перевірити?

— Звісно. Це недавній сон? — уточнила Томое.

— Так, приблизно десять днів тому. Думаю, був день, коли я відпочивав в Асорі. Розраховую на тебе.

— Тоді дозвольте мені глянути, — мовила Томое.

— Не дивися ні на що зайве, добре?

— Знаю, — відповіла Томое.

Рука Томое торкається мого чола.

Фух.

У будь-якому разі це могло бути чимось важливим.

З цим у мене стане на одну тривогу менше.

Томое заплющує очі й шукає в моїх спогадах.

Але поставити руків'я до дерева й витягнути, га.

Учитель Кума, який навчив мене основ іай… ні, зачекай, учитель не навчав мене цього жодного разу.

…Може, я просто ще не дійшов до цього етапу.

Це тому, що я погано виконував уроки?

Томое сказала, що почула це від старшої Хібікі, але тепер, коли я думаю, у кендо немає тренування витягування меча, так?

Старша ще й мистецтво меча вивчала?

У такому разі вона страшніша, ніж я думав.

— …Вако, — сказала Томое.

— А, ти закінчила?

Поки я думав, схоже, вона вже закінчила.

Гаразд, зараз не час спати, тож я подивлюся їх просто зараз.

— Приблизно три дні були ночі, коли ви не бачили снів, але… жодного особливо дивного сну не було, — сказала Томое.

— Е?

— Можливо, у ті три дні ви спали так глибоко, що взагалі не бачили снів? — припустила Томое.

— Ні, такого не може бути. Ем, у день, коли я зустрів старшу Хібікі… ще в день, коли я поїхав до Імперії. І сьогодні, щойно.

— Я нічого не знайшла. Які саме сни? — спитала Томое.

— В одному я мало не вбив старшу, в іншому створив пустелю, а ще я став Володарем демонів… гм, Томое й інші були мертві.

— …Це справді звучить як промовистий сон, — сказала Томое.

— Їх справді немає? Спогадів про те, що я бачив ці сни.

— Так. Зовсім, — відповіла Томое.

Неможливо.

Я точно їх бачив і зараз можу розповісти їхній зміст.

Я їх бачив, але це сни, яких я не бачив? Я все більше відчуваю, що ці сни — не просто сни.

Але Томое, схоже, не бреше.

Що відбувається?

— …Зрозумів. Вибач, Томое. Просити тебе про таке пізно вночі.

— Ні, не хвилюйтеся. Вако, якщо ви не проти, я можу шукати скільки завгодно разів, — сказала Томое.

— Ні, не думаю, що натиск щось змінить. Я повернуся до кімнати й занотую стільки інформації, скільки пам'ятаю. Можливо, попрошу тебе знову, але тоді розраховую на тебе.

— Мені шкода, що я не допомогла. Тільки, Вако… — почала Томое.

— Гм?

— Ми не так легко помремо. Адже ми послідовники Ваки. Я хочу, щоб ви в це вірили, — сказала Томое.

— …Так, дякую. Добраніч.

— Так, гарного сну. Я теж…!! Якщо натиск не працює, можливо, треба тягнути… — пробурмотіла Томое.

— Гм, Томое?

— М-можливо!! Це було воно?! Угу, може бути! — вигукнула Томое.

— …Томое? Ге-ей!

— Вако!! — сказала Томое.

— Що? Ти не спатимеш?

— Не спатиму! Як і слід було очікувати, Вака справді інший! Угу, це варто спробувати! Вибачте, Вако, я думала повернутися разом із вами, але потренуюся ще трохи! — сказала Томое.

— А… добре. Тоді я піду першим.

— Відпочивайте добре! — сказала Томое.

…

Ну, це не схоже на погане збудження, тож… залишимо її.

У мене теж є що зробити. Треба записати зміст сну.

Перші два розповісти складнувато, але той, що щойно, ще нормально… думаю.

Гаразд, повернімося до кімнати.