Розділ 187 — Плітки — Око серця

Перекладач і редактор: Näki + Claude

У той час, коли Макото зустрічався з двома героями та Володарем демонів, магазин Торгової компанії «Кудзуноха» в Ротцґарді був страшенно зайнятий.

Причина проста: рук бракувало.

Шікі, який фактично відповідав за магазин, був відсутній разом зі своїм господарем, а Лайм Латте, який приймав замовлення, займався доставкою й стояв за прилавком, також був відсутній через наказ Томое.

Магазин став просторішим, а його репутація тільки зростала й не спадала.

Працівники не встигали впоратися з клієнтами, які приходили один за одним.

Звісно, до великих угод заздалегідь підготувалися, але навіть так усе трималося на межі можливого.

— С-скоро час зачинятися. Але я більше не можу. Я піду раніше… — пробурмотіла Еріс.

— Ти говориш уві сні, Еріс? Краще збільш кількість двійників. Клієнти йдуть так, ніби це останній ривок, — сказала Аква.

— Ха-ха-ха, Акво, я вже ганчірка, що впала. Навіть якщо мене викрутити, з мене нічого не накапає. Якщо я й далі обслуговуватиму клієнтів у такому стані, навіть мій космос висохне, — сказала Еріс.

— Дивись, прийшов твій постійний клієнт. Усмішка, усмішка, — нагадала Аква.

— Гм, ла-а-аскаво просимо! Ха… це вже в'їлося в мене до кісток! — вигукнула Еріс.

За годину до заходу сонця.

Сьогодні до Торгової компанії «Кудзуноха» теж прийшла величезна кількість клієнтів, і дві темношкірі дівчини рухали ногами так швидко, наче їх існувало одразу кілька, та з усіх сил обслуговували відвідувачів.

Висока Аква й низенька Еріс.

Обидві вже хиталися. Аква ще якось трималася, а Еріс відчайдушно дивилася на час, що залишився.

Обмеження на продажі, встановлене власником магазину Райдо, стало для цих дівчат спасінням.

Завдяки йому вони могли бачити фініш.

Якби товари продавали без обмежень, якби торгівля тривала аж до часу закриття, ці двоє, найімовірніше, уже давно впали б.

Чуття Райдо до грошей як купця було притупленим, але цього разу ліміт продажів, який він установив перед тим, як вирушити на аудієнцію до Володаря демонів, випадково виявився блискучим рішенням.

Також можна сказати, що саме ця межа змусила працівниць вичавити свою витривалість до останньої краплі.

— Залишилося менше години. Тримайся, Еріс. Навіть якщо ти вся висохла, викрути себе так, ніби зараз зламаєшся. А потім — пити. Пити разом з усіма, — сказала Аква.

— Якби Лайм був тут… якби хоча б Лайм був тут… — прошепотіла Еріс.

— Через наказ пані Томое він зараз у Лорелі. Не вимагай неможливого, — сказала Аква.

— …Я вирішила. Сьогодні питиму лаймовий банановий бліс, — сказала Еріс.

— Коктейль, який запропонував Лайм, га. Хоч він і виглядає так, але іноді він несподівано надійний. Вака дав тому алкоголю назву, тож, можливо, якийсь прецедент уже існує, — сказала Аква.

— …У кухлі, — додала Еріс.

— …Це тебе не звільнить, знаєш. Але я складу тобі компанію на один келих. Тоді влаштуймо сьогодні в Асорі вечірку з випивкою. Так, постараймося, — сказала Аква.

— Отже, шостого номера було замало. Я мушу вже прокинутися. Остаточна ціна, — бурмотіла Еріс.

— Тому я й кажу: припини говорити уві сні. А, ласкаво просимо! Сьогодні… так, саме так. Я теж подумала, що для сезону це трохи рано. Тоді як щодо ось цього? — звернулася Аква до клієнта.

— Я чекаю дорогого сувеніра… клятий Лайме! — вигукнула Еріс.

Ніч лише починалася, але вже настав момент, коли закриття було видно на обрії.

Торгова компанія «Кудзуноха» процвітала.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Апчхи!

— Ой, Лайме, застудився?

— Ні, хтось, мабуть, пліткує про мене, — сказав Лайм.

— Було б добре, якби так і було. Ти ж уночі такий жвавий. Сподіваюся, одного дня тебе не заріжуть.

— Тіло, яким я користуюся, коли дію окремо від загону пані героїні, інше. Не хвилюйся, — сказав Лайм.

Серед черепичних дахів і складів, у дивному міському краєвиді, що трохи відрізнявся від японського, йшли чоловік і жінка.

Чоловіком був Лайм Латте, член Торгової компанії «Кудзуноха», який зараз діяв разом із героїнею.

Жінкою була Отонаші Хібікі.

Вона мала звання героїні Королівства Лімія, а також була надією г'юманів у війні між г'юманами й демонами.

З власником Торгової компанії «Кудзуноха», Райдо — або Місумі Макото, — її пов'язували стосунки старшої й молодшого товариша по клубу.

— Я не кажу тобі перестати насолоджуватися жінками вночі. Якщо ти робиш це чесно, я справді не дуже проти, — сказала Хібікі.

— Хе-е, як для молодої жінки ти доволі терпима, — мовив Лайм.

— У Вуді є дружина й дитина, і він по вуха закоханий у неї. Бредда, схоже, не з тих, хто має дух купувати повій. Дивлячись на нього, думаю, що досвіду з жінками в нього ще немає. Я не збираюся казати йому гуляти з жінками, але й особливої думки щодо цього не маю, — сказала Хібікі.

— …Є ще дещо щодо Бредди, так? — спитав Лайм.

— Отже, ти помітив. Здається, я йому подобаюся. Мені приємно, що мене люблять, але… я не збираюся відповідати на його почуття, — сказала Хібікі.

— Як прямо. Тоді, думаю, швидко сказати йому про це було б самою добротою, — зауважив Лайм.

— Якщо він зізнається, я належно відмовлю. Але відмовляти йому тільки тому, що я помітила його почуття, — хіба це не залишить неприємний присмак? Він теж має як слід зібратися з духом і сказати це. Думаю, якщо поставити крапку так, жалю залишиться менше. Чоловіки ж такі, правда? — сказала Хібікі.

— …Не знаю, назвати тебе доброю чи суворою. Що ж, це не моя справа. Я сам кинув цю тему, але роби, як вважаєш за потрібне, — сказав Лайм.

Лайм підняв руки й знизав плечима.

— Так і зроблю. Вибач, що тобі довелося сьогодні мене супроводжувати, — сказала Хібікі.

— Не хвилюйся. Ті двоє злягли через місцеву хворобу, тож нічого не вдієш, — відповів Лайм.

— Вуді й Бредді не пощастило. А може, це Лаймові пощастило, — сказала Хібікі.

— Без сумніву, мені пощастило. Саме тому я живий і працюю в Торговій компанії «Кудзуноха», — сказав Лайм.

— Можу почути про це? — спитала Хібікі.

— Не проти. Щоправда, багато на що я не зможу відповісти, — сказав Лайм.

— …Що це має означати? Передусім, чому ти в Лорелі, якщо мав би займатися справами в Ротцґарді й Ціґе? — спитала Хібікі.

Там, куди йшли Хібікі та Лайм, височіла будівля, більша за інші.

Наприкінці довгих сходів стояв храм.

З їхніх кроків було зрозуміло, що це їхня мета.

— Великі шишки Лорела постійно запрошують мого боса. Кажуть: чи не хоче він відкрити тут магазин? Тож я проводжу попередній огляд. А те, що я разом із вами, — збіг, знаєш, — сказав Лайм.

Справжня мета Лайма — розслідувати рухи Хібікі та її загону.

Але щоб вони думали інакше, він назвав причину, яку Томое заздалегідь ретельно підготувала.

У цьому пункті дірок не було.

— Великі шишки, га. Імена? — спитала Хібікі.

— Гей-гей, звучить так, ніби ти мене допитуєш. Це людина на ім'я Сайріцу. Можеш перевірити в іншої сторони, але прошу тримати в таємниці, що почула це від мене. Якщо вони дізнаються, що я тут для огляду, на боса знову посиплються повідомлення думковим зв'язком і листи. Ти ж старша мого боса, так? Було б непогано трохи допомогти молодшому, — сказав Лайм.

— Сайріцу… Гм, зрозуміла. Твого імені я не називатиму, — сказала Хібікі.

— Розраховую на це, — відповів Лайм.

— Якщо вже говорити про старших і молодших, я теж хотіла б трохи допомоги для старшої, — сказала Хібікі.

— Ти старша, тож прошу бути трохи поблажливою. Бос по саму зав'язку зайнятий і страждає, — сказав Лайм.

— …Який проблемний молодший, — зітхнула Хібікі.

Двоє піднімаються широкими кам'яними сходами.

Посередині є поручень, а вгору підіймається багато людей.

З одного погляду видно, що паломників дуже багато.

— І все ж… Лорел справді палко відданий своїй релігії духів. Якщо правильно пам'ятаю, це дух Води. Віруючих тут явно більше, ніж у Богиню, — сказала Хібікі.

— Для простолюдинів духи з'являються частіше, ніж Богиня, а вищі духи ще й сильні істоти, тож як об'єкт віри ця релігія цілком розумна. До того ж, навіть якщо це релігія духів, усі духи служать Богині, тож по суті це релігія Богині, — сказав Лайм.

— Ти… доволі обізнаний, — зауважила Хібікі.

— Настільки, що твоя думка про мене змінилася? Тоді додам ще дещо. У минулому, коли раса демонів здійснила свій великий похід, духів Землі й Вогню, які допомогли їм, через це почали називати нижчими духами. Насправді середні духи, що мають власну волю, іноді теж називаються вищими духами, але… що ж, щодо цих двох, г'юманів чи демонів, які й досі їм вірять, небагато. Гноми вперті, тож продовжують шанувати духа Землі, але через їхню майстерність у ковальстві увага не зосереджена саме на вірі, — пояснив Лайм.

— …Вражає. Працівники Торгової компанії «Кудзуноха» повинні мати такий обсяг знань, перш ніж їм дозволять вступити? — спитала Хібікі.

— Хтозна. У нас є схильність до того, щоб кожен вирізнявся якоюсь однією рисою, тож справжньої потреби знати все немає. Якщо маєш спеціалізацію, то, мабуть, зможеш увійти, — відповів Лайм.

— Тоді, може, і мені вступити. Завдяки зв'язку з Місумі Макото, — сказала Хібікі.

— Зв'язок — не талант. Робота героїні темніша, ніж здається? — спитав Лайм.

— Чорна як смола. І середовище близьке до найгіршого. Хоча важливіше те, чи варто це робити. Зупинитися я вже не можу. А підробляти у вас не можна? Навіть через зв'язки я впевнена, що буду працівницею, яка принесе користь, — сказала Хібікі.

— У нас не приймають роботу як підробіток. Шкода, — сказав Лайм.

— Ой. Фух, нарешті ми дійшли. Справді, які довгі сходи. Чія сказала, що вже майже закінчила, а ти як думаєш? — спитала Хібікі.

— Якщо вона не може впоратися навіть із цим, їй бракує тренувань. Навіть якщо питаєш, що я думаю, я нічого не скажу, бо не знаю, що робить та пані жриця. Я лише прийшов із тобою, — сказав Лайм.

— …Ти справді не знаєш, що робить Чія? — спитала Хібікі.

— …Так, не знаю, — відповів Лайм.

— Тоді залишу це так, — сказала Хібікі.

— Мені не довіряють, — буркнув Лайм.

— Фу-фу, — усміхнулася Хібікі.

Перекидаючись короткими репліками, Хібікі та Лайм заходять до храму.

Після простої перевірки й підтвердження особи їх провели до кімнати всередині храму.

Причина, з якої вони прийшли, — точніше, з якої прийшла Хібікі, — полягала в тому, що їй повідомили: тренування її супутниці, жриці Чії, завершиться сьогодні.

Попри юний вік, Чія була надійною товаришкою, і Хібікі особисто прийшла її зустріти.

Вона хотіла взяти з собою членів загону — Вуді й Бредду, але зараз вони хворі. Тому, з якоїсь причини, Хібікі прийшла разом із Лаймом, працівником Торгової компанії «Кудзуноха», якого зустріла в Лорелі.

Навіть сама Хібікі могла сказати лише те, що інстинктивно запросила його.

Бо відчула: йти самій буде небезпечно.

Лайм не розгубився через раптове запрошення героїні. Він безтурботно погодився супроводити її до місця призначення.

Для виконання наказу Томое — розслідувати рухи героїні — кращої дистанції годі було й бажати, тож його дії можна назвати очевидними.

— І? Та пані жриця, як саме вона стає сильнішою? — спитав Лайм.

— Це таємниця, — відповіла Хібікі.

— Якщо можливо, я був би вдячний, якби вона стала здатною захищати себе, — сказав Лайм.

— Вдячний? Що ти маєш на…!! — сказала Хібікі.

На обличчі Хібікі за одну мить з'явилося хвилювання.

— Отже, ти помітила, — сказав Лайм.

— Щось дивне, — сказала Хібікі.

— Дивне, га. Ну, якщо ти кажеш це інстинктивно, то це доволі вражає. Діставай-но його, — сказав Лайм.

Лайм кладе руку на катану біля пояса й дивиться на меч за спиною Хібікі.

— Ворог? Але Лорел ніколи не зазнавав вторгнення раси демонів. Жодного разу, — сказала Хібікі.

— Хто знає. Не знаю щодо демонів, але зараз факт у тому, що вони ізолювали простір. Місце, де ми перебуваємо, можна назвати окремим простором, — сказав Лайм.

— Ізолювали простір? Ти кажеш, що активувався бар'єр? — спитала Хібікі.

— Саме так. Але він доволі масштабний. Не думаю, що це захисний механізм храму. Хтось, мабуть, поставив його в тіні храму, витративши на це час. Таке відчуття, — сказав Лайм.

Лайм спокійно аналізує ситуацію.

Як шпигун Торгової компанії «Кудзуноха», він не показав жодної ознаки хвилювання чи розгубленості.

Він помітив відхилення швидше за всіх і почав думати раніше за всіх.

— ?!! Тоді що з Чією?! — вигукнула Хібікі.

— Так, є висока ймовірність, що вона в небезпеці. Тому я й спробував спитати, наскільки вона стала сильнішою, — відповів Лайм.

— Що це за безтурботність! Допоможи мені. Ми негайно йдемо її рятувати! — сказала Хібікі.

— …Добре, допоможу. Не забудь ці слова, — сказав Лайм.

— Так, можеш вважати це боргом. З часом я його поверну, — сказала Хібікі.

— Ні-ні, не треба сприймати це так урочисто. Просто розкажи мені, що та пані жриця планувала отримати. У мене натура така: коли я хочу щось знати, то хочу знати це за будь-яку ціну, — сказав Лайм.

— Тоді розповім, поки рухатимемося. Ти авангард, так? — спитала Хібікі.

Хібікі питає, побачивши катану.

Лайм киває.

— Так. Хоч пліч-о-пліч, хоч спина до спини — я впораюся пристойно, — відповів Лайм.

«Бум»

Хібікі вибиває дерев'яні двері ногою.

Коридор показав легке коливання, ніби викривлювався, чого раніше не було.

На відміну від звичайного простору, краєвид практично сам доводив, що вони перебувають у нестабільному місці.

— Тоді йди за мною. Я доручу тобі і боки, і спину, — сказала Хібікі.

— Зрозумів. Спершу праворуч чи ліворуч? Пані героїня знає, де пані жриця, так? — спитав Лайм.

— Праворуч. І ще, можеш називати мене Хібікі. Коли мене називають пані героїнею, мені якось ніяково. Від людей, що стоять на одному полі бою зі мною, я справді не хочу такого звертання, — сказала Хібікі.

— Хібікі, га. Якщо хочеш, щоб я тебе так називав, я не проти. Тоді рушаймо, — сказав Лайм.

— Добре. Горне! — покликала Хібікі.

— О, — здивувався Лайм.

На поклик Хібікі срібний пояс, обвитий навколо її талії, викликав подобу вовка.

— Ідемо туди, де Чія. Якщо помітиш щось, скажи, — наказала Хібікі.

Вовк кивнув на слова своєї господині.

Здавалося, він розумів їхній зміст.

— Якщо збиралася викликати його, попереджай. Я здивувався, — сказав Лайм.

— Ой, вибач. Я зазвичай не об'єднуюся з тимчасовими членами, тож не подумала про це, — відповіла Хібікі.

Двоє людей і одна тварина біжать.

Саме так, як сказав Лайм, храм перетворився на підземелля.

Іноді коридор ішов іншим шляхом, двері без замків не відчинялися. До того ж у храмі з'являлися мамоно — те, чого ніколи не мало статися.

Усі вони були ворожими й безжально нападали на групу Хібікі, яка намагалася поспішати.

— Ти б'єшся аж надто спокійно! Як я й думала, ти не простий працівник! — вигукнула Хібікі.

— Просто я маю достатньо вміння, щоб мене відправили на попередній огляд у чужу країну. Важливіше те, що, разом із цим вовком, ти маєш силу, яка не ганьбить імені героїні. Я тепер дивлюся на тебе інакше! — відповів Лайм.

Але група Хібікі не затримувалася на них.

Майже всіх ворогів перемагали одним ударом, і насправді їхня швидкість із часом тільки зростала.

Лайм час від часу спостерігав за Хібікі, іноді кивав і ідеально слідував за нею.

Він не відставав від швидкості Хібікі й не збивав дихання. Ба більше, дивлячись на те, як він змахує мечем, ніби читаючи сам її подих, у її думках виринув образ минулої товаришки, але вона прогнала його.

Хібікі сказала собі: «Навал уже не повернеться».

— О, схоже, тут? — сказав Лайм.

— …Що? — здивувалася Хібікі.

(Цей хлопець неймовірний. Його дихання зовсім не збилося. До того ж він діє так, що не заважає мені. Він справді схожий на Навал. Ні, найімовірніше, він значно вправніший за неї.) — подумала Хібікі.

Хоч Хібікі бігла попереду, вона здивувалася, що втомилася більше за Лайма, який рухався позаду, і була вражена його рухами.

— Може, трохи перепочинемо? Схоже, пані жриця в безпеці, знаєш, — сказав Лайм.

— …

Відновлюючи дихання, Хібікі мовчки хитає головою.

(І зі мною те саме. Мені здалося, що я явно сильніша, ніж зазвичай. Це він, Лайм, витягнув із мене цю силу? Ні, такого не може бути, але…) — подумала Хібікі.

Вона глибоко зітхає.

А потім, коли Хібікі підводить погляд, перед нею спина Лайма.

Чомусь ця спина здалася Хібікі дуже широкою.

— Але око серця? Чи око розуму? Дивно, що вона змогла витримати лише з такою силою. Та пані жриця не здавалася особливо сильною в бою, — сказав Лайм.

Лайм згадує нову силу жриці, про яку почув від Хібікі дорогою. Назва сили, яку Хібікі сказала Лаймові, — око серця. Око душі.

Сила без винятків бачити справжній вигляд цілі. Сила, якою володіє лише жриця.

Але Хібікі приховала від Лайма одну річ.

Те, що око серця — сила, подібна радше до побічного ефекту.

Метою цієї церемонії було посилення всіх аспектів сили, і в процесі цього вона також отримує око серця.

Хібікі не сказала Лаймові про посилення сили.

— Це… ні, ходімо! — сказала Хібікі.

Хібікі майже розповіла Лаймові все.

Але саме перед тим, як це зробити, зупинилася.

Зараз вони справді співпрацювали, але Лайм Латте був членом Торгової компанії «Кудзуноха».

А в очах Хібікі Торгова компанія «Кудзуноха» була неймовірно небезпечним існуванням.

Вона відчула, що розкривати все небезпечно.

— Зрозумів, — сказав Лайм.

— !!

Лайм погоджується, а потім відчиняє великі двері.

Там Чія стояла навколішки, склавши обидві руки, із заплющеними очима, немов молилася.

А ще Хібікі побачила потужний бар'єр, що захищав її.

— Демони, га. Чому ж у мене відчуття, що це не пахне чимось спланованим? Це погано й на них не схоже.

Лайм бурмоче.

У його очах відбивалися троє демонів, які оточували бар'єр жриці.

Лайм бачив, що вона дихає й формує закляття.

Навколо неї лежали тіла охоронців жриці.

З картини, що відбивалася в його очах, Лайм відчув: у цій непідготовленості замішана якась випадковість.

— Стривай. Точно, око серця, га. Бо вона здобула цю здатність, побачила щось, чого не мала бачити, і через це ці троє злякалися та зробили так. Тоді й цей стан теж… — міркував Лайм.

— Ви! — закричала Хібікі.

— !!!

Лайм аналізував ситуацію на основі інформації.

Але, схоже, він був єдиним, хто лишався спокійним.

Лайм, почувши розгніваний голос праворуч, дивиться в бік, де мала бути Хібікі.

Срібний пояс раптово сяйнув і обгорнув усе її тіло.

Водночас Лайм відчув дивний сплеск сили, а наступної миті постать Хібікі зникла.

Саме так: навіть для очей Лайма, натренованих Томое, Хібікі здалася зниклою.

Лайм несвідомо відчув холод у спині.

— Гяяя!

— …Серйозно? — видихнув Лайм.

Почувши крик попереду, Лайм зрозумів, де Хібікі.

Вона була біля бар'єра Чії.

А ще там лежали три трупи демонів.

Вони навіть не встигли відреагувати.

Лише третьому пощастило скрикнути, бо він рефлекторно «вдарився» об бар'єр. Інші двоє не змогли зреагувати взагалі й були розрубані одним ударом.

Той, хто зміг закричати, також явно отримав смертельний удар від однієї атаки.

Просто це не стало миттєвою смертю.

За мить демон виплюнув велику кількість крові й помер.

(Боже ж ти мій. Правильною практикою було б залишити одного живим і змусити розповісти все. Для Хібікі та пані жриця, мабуть, особливе існування. У такому разі, якщо колись виникне потреба її стримати, ця жриця може стати корисною. Не обов'язково брати її в заручниці; достатньо лише згадати про неї — і рухи Хібікі притупляться. І все ж… це була неймовірна швидкість. На таке я не зміг би зреагувати. Якщо помилитися в діях, мене теж переможуть миттєво. Добре, що я це побачив… разом із цим неймовірним вбранням. Воно більше тішить око, ніж лякає. Помилуюся ним.) — подумав Лайм.

Лайм закарбовує в голові всі рухи Хібікі. Разом із існуванням жриці, сильним бар'єром, який вона створила, і надшвидкістю, що, можливо, є козирем Хібікі.

…А також вбрання з дуже високим рівнем відкритості, яке вона використовує, коли показує цю швидкість.

— Ти в порядку, Чіє?! — вигукнула Хібікі.

— Сестричко Хібікі! Ти прийшла! Ти справді прийшла!! — вигукнула Чія.

Бар'єр розсипається, і Хібікі з Чією обіймають одна одну.

— Я рада! Я справді рада, що встигла! Тепер усе гаразд, я тут, — сказала Хібікі.

— Було страшно, але я вірила, що ти обов'язково прийдеш мене врятувати! Тому весь час тримала бар'єр і старалася! — сказала Чія.

Спосіб, у який Чія впоралася із ситуацією, був справді дитячим, і водночас його можна назвати по-справжньому спокійним та сміливим.

Замість того щоб перейти до слабкої атаки, вона обрала шлях із малою ймовірністю помилки, який гарантував, що вона проживе довше.

Ціною було те, що вона не могла усунути ворога, тож її шанси на виживання залежали від того, наскільки можна покластися на те, що хтось прийде на допомогу.

Чія поставила на допомогу й блискуче виграла цю ставку.

— Вибачте, що псую вашу зворушливу зустріч, але як щодо того, щоб поки що повернутися, ви двоє? Дивитися, як дитина й молода дівчина обіймаються біля закривавленого вівтаря, трохи неприємно, — сказав Лайм.

— Ух… ти маєш рацію. Лайме, цього разу ти справді допоміг. Дякую, — сказала Хібікі.

— Та ні. Я вже належно отримав винагороду, тож якщо ти надто перейматимешся, це лише втомить мене. Будь ласка, не роби цього. Якщо цього замало, щоб показати вдячність, запроси мене на вечерю. Мене це влаштує. Гм? Що таке, пані жрице? — спитав Лайм.

— …Велике дерево, що здіймає ліс. А ще… дракон і жаданий дощ.

Чія раптом бурмоче це віддаленим поглядом, дивлячись на Лайма.

— …А? — здивувався Лайм.

— Чіє? — покликала Хібікі.

— Людина, яка дає багато спокою… — додала Чія.

— Хібікі, схоже, пані жриця дуже втомилася. Швидко закінчіть із доповіддю й дайте їй відпочити. Якими б не були обставини, вона все ще дитина, — сказав Лайм.

— Так, я так і зроблю. Чіє, можеш стояти? — спитала Хібікі.

— Так, я в порядку. Сестричка… це сестричка. Дивовижно, нічого не змінилося, — сказала Чія.

— …Справді? — спитала Хібікі.

— Так! — відповіла Чія.

Хібікі та Лайм переглянулися.

Вони дивувалися Чії, яка чомусь щасливо сміялася.

Троє залишають ненормальний простір храмового вівтаря й прямують до кімнати очікування храму.

Лайм ішов із задумливим виразом обличчя, а потім раптом підняв голову.

— О, точно. Якщо дізнаються, що я тут, це може стати клопотом, тож я піду першим. Бувай, Хібікі, пані жрице, — сказав Лайм.

— Зачекай хвилинку, ти теж причетний! — вигукнула Хібікі.

— Пане Лайме! — покликала Чія.

— Просто зробіть вигляд, ніби мене тут не було, і заберіть заслугу собі. Хібікі, не забудь про вечерю. Я повертаюся до заїзду, — сказав Лайм.

Лайм швидко промовив це й залишив двох у кімнаті очікування.

— Та пані жриця, схоже, її око серця бачить щось, не зважаючи на захист розуму іншої сторони. Про це теж треба доповісти. Погано, уже майже час подавати звіт сестриці! Треба піти туди, де немає людей, і швидко повернутися! — сказав Лайм.

У Союзі Лорел Лайм потроху вплутувався у справи Хібікі.

Він ще не помічав, що цей випадок несподівано поглибить його дружбу з цими дівчатами.