Розділ 188 — Сила потрібна навіть для відвідування храму?

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Товариський поєдинок, кажете?

— Угу, — кивнув Зеф.

Наступного дня після того, як мені наснився абсурдний сон, де я став наступним Володарем демонів, Володар демонів Зеф сказав одну з речей, яких я певною мірою очікував.

Учора він же постійно повторював слово «сила».

— Тобто бій такого типу, де через сутичку пізнають характер одне одного?

Як би він це не формулював, мені, по суті, пропонують битися, хоч я тут і гість.

Ось я й перепитав, щоб переконатися.

— Так. Не хвилюйтеся, збереться трохи глядачів, але група пана Райдо може битися як зазвичай, — сказав Зеф.

«Можна», — каже він.

Я приблизно можу здогадатися, хто буде моїм суперником.

Ми справді казали, що, якщо для нас буде користь, ми не проти погодитися, але… що робити?

Зараз я тільки налякаю їх, тож треба буде як слід стриматися й поводитися по-джентльменськи. Так їхнє враження про нас, навпаки, може навіть покращитися.

— До речі, хто буде нашим суперником?

— Суперником, якого я призначу, буде генерал демонів або хтось зі здібностями, близькими до цього рівня. Навіть якщо я називаю це товариським поєдинком, мені потрібен лише певний доказ дружби з Торговою компанією «Кудзуноха». Якщо чесно, буде неприємно, якщо ви надто захопитеся й усе переросте у ворожнечу, — пояснив Зеф.

— …Доказ дружби. Учорашнього бенкету було більш ніж достатньо, щоб ми відчули вашу дружбу.

Володар демонів і всі інші влаштували бенкет, і ніхто не дивився на нас зверхньо.

Навпаки, усе було настільки доброзичливо, що я почав боятися прихованих намірів.

— Мені приємно це чути. Що ж, сьогодні в плані — провести вас до храму духів. Якщо залишиться час, можете оглянути околиці замку, поговорити з мешканцями замку чи провести його як забажаєте. Якщо ваша сторона прийме поєдинок, я хотів би почати завтра, — сказав Зеф.

— Завтра. Зрозумів. Я пораджуся зі своїми послідовниками й розгляну це в позитивному ключі.

— Прошу. Я сам не зможу вас супроводжувати, але відправлю з вами двох моїх дочок, Сарі й Лусію. Передайте мої вітання духам, — сказав Зеф.

Га?

— …Е? Ми зустрінемося з духами? Тобто ми можемо з ними зустрітися?

— Звісно. Схоже, вони зацікавилися паном Райдо. Вищі духи Вогню й Землі. Вони не лише на нашому боці, проте це великодушні істоти, що без вагань нам допомагають. Можливо, ви з ними добре порозумієтеся, — сказав Зеф.

Духи… Коли йдеться про вищих, я ще не зустрічав жодного.

У мене було враження, що всі вони на боці Богині, тому наближатися до них було важко. Та й нагоди в мене не було.

Те, що моя перша зустріч із ними відбудеться на території раси демонів, здається доволі дивним.

— Я думав, ми йдемо туди помолитися чи щось таке. Дізнавшись, що зустрінуся з духом, я починаю нервувати.

Я думав, це буде щось на кшталт відвідин синтоїстського храму.

Але не просто піду в місце, де вони перебувають, а зустрінуся з ними особисто. Ба більше, судячи з усього, ця зустріч уже вирішена.

Яка морока.

— Ваша Величносте, уже майже час.

— Вако, приготування завершено.

О, Володар демонів щодня зайнятий. Це очевидно.

Рона схилила голову й прийшла забрати пана Зефа.

Коли вона в замку, вона виконує роль секретарки?

— Дякую за старання, Роно. Я скоро буду. Пане Райдо, провідники, про яких я щойно говорив, чекають біля головної брами. Сподіваюся, сьогодні ви також насолодитеся містом раси демонів. Тоді я відкланяюся, — сказав Зеф.

— Дуже дякую.

Я проводжаю поглядом пана Зефа, який іде разом із Роною.

— Шікі, Міо вже надворі?

Я звертаюся до Шікі, який прийшов покликати мене, і питаю про Міо, якої не бачу.

— Так. Пані Міо також насолоджується районом навколо замку. Це ділянка, яку вона не перевірила вчора, здається, — відповів Шікі.

— Зрозуміло. Ти, напевно, уже чув, але, схоже, біля головної брами чекають провідники, тож поспішаймо. Пані Сарі й пані Лусія. Якщо правильно пам'ятаю… дві дитини Володаря демонів.

— Так, саме ці двоє. Цікаво, чи є якась причина, що він навмисно вибрав двох жінок, — мовив Шікі.

— …Не думаю. А ти, Шікі? Схоже, ти був разом із Роною. Може, ви тепер краще ладнаєте?

Я зрозумів, що Шікі намагається мене піддражнити.

Останнім часом я вже навчився не сприймати все надто серйозно й відповідати на таке, тож, думаю, трохи звик.

— Це було дурне змагання в хитрощах між лисицею й танукі. Хоч як по-дружньому вони поводяться, нам вони не рівня. Утім, щодо Торгової компанії «Кудзуноха» і Ваки інформації в них так мало, що це навіть змаганням не назвеш. Хоч на вигляд вона трималася, насправді була дуже прикро вражена, — сказав Шікі.

— А-ха-ха… Мені трохи страшно за майбутнє. Образа жінки, га. А, до речі, Його Величність Володар демонів сказав, що хоче провести з нами товариський поєдинок. Можна погодитися?

— …Так. Будь ласка, погодьтеся. У мене є певне уявлення, куди саме вони намагаються встромити носа. Якщо так, ми зможемо отримати щось, що точно не буде для нас збитком, — відповів Шікі.

— Це інформація, яку ти отримав від Рони?

— Так. Вона, ймовірно, навмисно просочила цю інформацію, щоб ми прийняли поєдинок. Їхня мета не є справді невигідною для Ваки, тож цього разу приймімо все, що вони нам дають, — сказав Шікі.

— Зрозумів. Тоді треба буде сказати й Міо. Я розраховую на твою підтримку, щоб пан Рефт не опинився проти Міо.

— Як забажаєте, — відповів Шікі.

Крокуючи разом із надійним Шікі до виходу із замку, я насолоджувався ранковою розмовою.

Це заспокоює.

Фух… хоч би як щиро всміхався пан Зеф, сама розмова з ним виснажує.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Тобто пан Райдо докладає особливих зусиль до розробки ліків від хвороби прокляття?

— Так. Саме туди ми вкладаємо найбільше сил. Якщо вам потрібні ліки, замовляйте їх у нас, — відповів я.

— Сьогодні мені доручено супроводжувати пана Райдо. Навіть якби це було не так, ви гість, запрошений Його Величністю, тож немає потреби говорити так офіційно. Будь ласка, говоріть зі мною без вагань, як зі своїми послідовниками.

…Наймолодша дівчина, яку я тут знаю, мабуть, Рінон.

Ця дівчинка на ім'я Сарі, напевно, приблизно того самого віку.

Зовні вона схожа на Рінон, ученицю початкової школи.

Останнім часом Рінон трохи підросла, і її зовнішність почала набувати жіночніших рис, тож, якщо думати з цього боку, Сарі насправді виглядає молодшою.

Хоч говорить вона неймовірно зріло.

Її зрілість змушує мене думати про феодального правителя, призначеного ще в юному віці.

Швидкість дорослішання в цьому світі, чесно кажучи, вища, ніж у Японії.

Минув уже певний час відтоді, як я бував у Ціґе. Пам'ятаю, коли я туди приїхав, Рінон сказала мені: «Рінон уже більше десяти років, тож Рінон уже не дитина».

Я вважаю, що десятирічна дитина все ще дитина, але насправді Рінон стежить за витратами своєї сестри, сама заробляє й уже вправно займається домашніми справами.

Якби вона була в Японії, це була б неймовірно розсудлива дівчинка.

Я не хочу порівнювати її зі своїм десятирічним «я», бо мені стане соромно.

— Навіть якщо ви так кажете, мені незручно говорити з двома кандидатками у Володарі демонів так само, як зі своїми послідовниками.

— Я й не казала, щоб ви говорили зі мною невимушено, — відповіла Лусія.

З пані Лусією важко мати справу в іншому сенсі.

Вона відповідає усмішкою, коли я до неї звертаюся, але ця усмішка здається цілком службовою.

Окрім цього, інших дій немає.

Коли я мигцем глянув на її обличчя, іноді міг побачити й невдоволений вираз.

З чотирьох наступників вона найбільше схожа на військову людину, тож, можливо, їй неприємно супроводжувати купця.

— Перепро… — почав я.

— Ви… — заговорила Лусія.

Перервавши моє вибачення, пані Лусія вперше звернулася до мене без усмішки.

— Т-так?

— Ви людина, яку визнали мій наставник Іо, а також мій батько, володар Зеф, що досконало володіє магією та списом, — сказала Лусія.

Гм?

Тобто вона не сердиться?

Здається, вона в поганому настрої, але зміст її слів…

— Мене це дратує, але я досі не можу виміряти межі вашої сили або хоча б зрозуміти, наскільки вона велика. Але якщо у вас стільки сили, хіба ви не повинні навчитися мати гордість і поведінку, гідні цієї сили? — сказала Лусія.

— Гордість і поведінку, га.

Вона каже мені демонструвати: «Я сильний!»?

— Більшість сильних досягли цієї сили, перемігши багатьох. Тоді хіба не обов'язок сильного — закарбувати в собі їхні почуття й накопичений досвід та діяти впевнено? Але ви, навпаки, намагаєтеся приховати цю силу. Я не можу цього зрозуміти й не можу з цим погодитися, — сказала Лусія.

— Старша сестро Лусіє, такий спосіб говорити нечемний щодо пана Райдо, — зауважила Сарі.

— Сарі, ти маєш терплячий розум, як Рона, тому можеш це витримати, але я не можу терпіти поведінку пана Райдо. Мені важко повірити, що мого наставника Іо переміг хтось такий. Він, найімовірніше, використав якусь підлу… — сказала Лусія.

Можливо, я їй не подобаюся, бо вона учениця Іо.

Зрозуміло.

Справді, відправити його в політ Ракетним Кулаком можна вважати підлим методом.

Я вже погодився на товариський поєдинок, тож, якщо належно доведу свої здібності в бою, здається, зможу розвіяти це непорозуміння.

— Слабкі справді багато гавкають.

…

— …Що ви щойно сказали, пані послідовнице? — спитала Лусія.

Міо?!

Коли ти встигла повернутися від візка з їжею?!

Міо, тримаючи в обох руках перекус, втрутилася в слова пані Лусії.

— Ви навіть не в такому становищі, щоб говорити те й се про Ваку, сили у вас також немає, зате слова у вас чудові. Ось і все, що я сказала, — мовила Міо.

Твої слова жорсткі, Міо.

Пані Лусія тремтить.

Мені навіть не треба намагатися читати її емоції — це явно гнів.

Чи буде погано, якщо я її не зупиню?

Але мені здається, що щось тут неприродне.

Гм, у такі моменти краще зробити крок назад і якомога ширше розширити поле зору.

Я подбаю про те, щоб не діяти рефлекторно.

…А, це Сарі.

Вона надто мовчазна.

Дивно, що вона лише легким втручанням спробувала взяти ситуацію під контроль.

Може, це все вистава?

Або ж слова й поведінка пані Лусії справжні, але Сарі щось планує?

З того, як ішла розмова, схоже, Сарі подібна до Рони, тож це можливо.

Тоді треба стежити, щоб Міо не зайшла надто далеко.

— …Я щодня старанно тренувалася під наставництвом Іо та Рефта, двох генералів демонів. Від дня, коли я взяла в руки меч, не було жодного дня, щоб я не тренувалася. І пані Міо каже, що я слабка? Якщо ви не заберете ці слова назад, я сприйму це як образу, — сказала Лусія.

Вона справді сердиться.

Думаю.

Як я й думав, можливо, Сарі справді використовує цю ситуацію.

Не поспішай. Спокійно спостерігай, як усе розвиватиметься.

— Рефт… Ви отримуєте настанови від людини такого рівня? Перепрошую за грубість. Схоже, це навіть не питання слабкості чи сили, а просте дитяче скиглення. Я була недостатньо зрілою. Забираю свої слова назад, — сказала Міо.

— Отже, це образа, — сказала Лусія.

— Ой? Ви не чули, як я сказала, що забираю їх назад? У вас є вуха? — спитала Міо.

…Міо стала вправніше підбурювати людей.

Жінки страшні.

Якби мені сказали, що стрільба з лука — це гра з іграшкою, я, найімовірніше, розсердився б рефлекторно.

— Готуйся. Немає потреби чекати товариського поєдинку. Я перевірю твою силу просто тут, — сказала Лусія.

— Ти подивишся на власний вигляд, з якого вже не зможеш оговтатися, і пошкодуєш про свої грубі слова щодо Ваки, — сказала Міо.

Атмосфера довкола огорнулася відчуттям, що все дійшло до критичної межі.

Мені навіть здалося, що між ними летять іскри.

Так, досить.

Зупинимо це.

Адже є ще дещо, що не дає мені спокою.

Сарі, здається, справді спостерігає за ситуацією й не помітила цього, а Шікі, схоже, уже провів невелике дослідження.

— Стійте.

— ?!!

— …Е, Вако, — озвалася Міо.

Я стримав їхні тіла, схопивши їх невидимим зараз магічним обладунком.

Міо могла б вирватися, якби захотіла, але зрозуміла, що я намагаюся зробити, тому не вирвалася.

Пані Лусія ж… не лише не змогла вирватися, схоже, вона навіть не розуміла, що саме її стримує.

Я схопив її за мить до того, як вона витягнула зброю, тож фізично вона взагалі не могла рухатися.

— Пані Лусіє, пані Сарі, моя супутниця була грубою, я перепрошую замість неї. І пані Лусіє, навіть не витягаючи меча посеред міста, ми все одно маємо намір узяти участь у товариському поєдинку, тож, будь ласка, зачекайте до завтра. Важливіше інше: дещо вже певний час трохи мене турбує.

— Пане Райдо, це стримування… ваша робота? — спитала Лусія.

— Так.

— …У який момент ви встигли використати таке закляття? — спитала Лусія.

— Я скоро відпущу вас. Але спершу хочу запитати вас обох. Гадаю, ті два великі храми, що стоять поруч, — це храми духів. Чи завжди те місце «таке»?

— Е?!!

— Що?!!!!

Ах-а-а…

За цією атмосферою, схоже, там відбувається якийсь інцидент?

Двоє дивляться на те «викривлення» й, здається, дивуються.

У місці, куди я вказав пальцем, там, де стоять поруч два храми, краєвид довкола ніби викривлений.

Це було неприродне відчуття, наче дивишся крізь фільтр камери.

Місце, де мали перебувати духи, виглядало саме так, тож я подумав, що, може, зазвичай воно й має такий вигляд, але, здається, ні.

Я відпускаю руки, що тримали Міо й пані Лусію.

— Шікі, ти щось з'ясував?

— Я відчуваю густу силу духів. Силу вогню й землі. Обидві сили наростають, ніби змагаються одна з одною, змішуються з довкіллям і, схоже, впливають на нього. Причини я поки не знаю, — відповів Шікі.

Отже, сила духів настільки щільна, що викривляє краєвид.

Якби це була віддалена місцевість, мене б це не надто здивувало, але це посеред міста.

Мені здається, це серйозна справа.

— Про всяк випадок спитаю: так не завжди, правда?

— Звісно. Якби так було завжди, навіть молитися туди ходити було б мукою, — відповіла Лусія.

— Я вперше бачу, щоб воно стало таким, — сказала Сарі.

От халепа.

Краще повернутися до замку й доповісти панові Зефу.

— Тоді нам слід піти й доповісти Його Величності. Що швидше, то краще.

— Ні, зачекайте, — сказала Лусія.

— Будь ласка, зачекайте, — сказала Сарі.

— ?

Думаю, я запропонував цілком розумну думку, але вони обидві зупинили мене.

Лусія й Сарі переглянулися та кивнули.

— Пане Райдо, від імені дітей Володаря демонів я гарантую вашу безпеку. Я хочу ввійти до храму так, як є, і провести розслідування. Чи можу попросити вашої співпраці? — сказала Сарі.

— Я погоджуюся зі словами сестри. Як вибачення за мою попередню грубість ми покажемо вам нашу силу, а також захистимо вас, — сказала Лусія.

— Ні, якщо це щось важливе, думаю, важливіше, щоб рішення ухвалив Його Величність.

— …Я не бачу людей усередині викривленого простору. Найімовірніше, це щось заплановане. Храм духів — популярне місце серед нас. За звичайних обставин неможливо, щоб удень там не було нікого. Лише обмежена кількість людей знає, що сьогодні ми мали туди вирушити. У такому разі це… — сказала Сарі.

— Можливо, це наказ Його Величності, щоб ми розібралися із ситуацією. Пане Райдо, будь ласка, — сказала Лусія.

Молодша сестра доповнила слова старшої.

Але якщо там відбувається якийсь державний переворот, це вже не жарт.

Навіть якщо він Володар демонів, невже він справді поставить наступників у небезпечну ситуацію, коли в цьому місті може підняти армію?

Чи, може, він намагається змусити нас теж щось зробити?

Якщо я тут погоджуся, то зможу здобути від них трохи прихильності, але також відчуваю, що все стане клопітким.

— …Так.

— Вако, можливо, мені зухвало так говорити, але в цій ненормальній ситуації буде жахливо, якщо в неї втягнуть городян. Мешканці, які мають жити поза небезпекою, можуть випадково втратити життя, і це буде погано. Пані Лусія й пані Сарі, мабуть, кажуть це через почуття відповідальності як наступниці Володаря демонів, тому я думаю, що варто вислухати їхню пропозицію, — сказав Шікі.

Шікі…

Це не схоже на Шікі. Надто людяна промова.

Щодо мешканців раси демонів не лише Міо, а навіть Шікі, найімовірніше, вважає, що вони цінні не більше за пил.

Принаймні таке враження було з усіх наших розмов дотепер.

І все ж він раптом сказав щось, ніби стверджуючи, що життя важче за світ.

— Шікі, ти, бува, не збожеволів? Для нас немає жодного значення, скільки людей у цьому місті помре. Лише ці двоє хочуть їх рятувати, а для Ваки це фактично зайвий клопіт. І-ЩЕ! Ти ж чув неймовірно грубі слова цієї жінки, правда? Немає потреби підлаштовуватися під їхні обставини, — сказала Міо.

Міо сказала забагато.

Аж надто.

— Пані Міо, справді, її слова були грубими. Але зараз нам слід забути про таку дрібницю й якнайшвидше забезпечити безпеку мешканців-демонів. Це покаже добру волю Ваки щодо раси демонів. Вака не та людина, яка вважатиме чиїсь життя клопотом, — сказав Шікі.

…

Він досяг якогось просвітлення?

Але його вираз обличчя й світло в очах — ті самі, що й у Шікі.

Гм… тоді спробуймо поставити на це.

Якщо чесно, я справді вважав це трохи клопітним, тому хотів проігнорувати. Але замість погоджуватися з Міо, яка зробила крайню заяву, краще погодитися з Шікі, який висловив людяну думку. Цього разу це може стати плюсом.

— Міо, потерпи, будь ласка. Це відбувається посеред міста, і якщо пані Лусія та пані Сарі вважають, що це надзвичайна ситуація, яка вимагає таких дій, ми як гості не повинні їм перечити. Вони сказали, що захистять нас, тож продовжимо так.

— …Якщо Вака так каже, я не проти. Я захищу Ваку, тому жодної небезпеки все одно не буде, — сказала Міо.

— Чудове рішення, Вако. Я також усіма силами захищатиму Ваку, — сказав Шікі.

— Дякую вам обом. Пані Лусіє, пані Сарі, як і було заплановано, розраховуємо, що ви проведете нас до храму.

— Я вдячна, пане Райдо. Перепрошую за свою попередню грубість, — сказала Лусія.

— Дякую, пане Райдо. Обіцяю, що поверну вас без жодної рани, навіть якщо доведеться ризикувати життям, — сказала Сарі.

Які перебільшені слова.

Вони справді не схожі на слова дитини.

Контраст із її зовнішністю просто разючий.

Я дивлюся на храми у хвилястому краєвиді.

Цікаво, наскільки сильний вищий дух.

На випадок, якщо все дійде до бою, треба тримати лук Азуса напоготові будь-якої миті.

Я зміг доволі непогано битися з пані Афіною, тож думаю, що впораюся.

Не може ж бути, щоб вони були сильніші за богів.

Що ж, усе має бути гаразд.

Шанси малі, але це може бути щось на кшталт привітання від духів.

Богиня ж така, тож нічого дивного, якщо станеться будь-що.

Сподіватимемося, що це якийсь сюрприз для нашого прийому.

— Тоді ходімо.

— Ну що ж, я відкрию шлях усередину. Будь ласка, зачекайте трохи, — сказала Сарі.

Далі — викривлений простір. Коли я запропонував увійти, Сарі відповіла мені.

Міо хотіла щось сказати, але я її зупинив.

«Хіба ми не можемо просто ввійти звідси? Здається, можемо», — мабуть, Міо хотіла сказати саме це, тому я її зупинив.

Сарі повертається до простору й зосереджується. Вона читає довгу арію й втручається в простір.

— Пані Сарі, схоже, вправна магиня. Хоч ви ще юні, маєте неймовірний потенціал, — сказав Шікі.

— Дякую, пане Шікі. Вона моя молодша сестра, але вона талановита магиня, і навіть серед раси демонів небагато тих, хто може навчати її магії. Вона не спеціалізується на бар'єрах, але точно відкриє шлях, — сказала Лусія.

Шікі й пані Лусія тихо говорили на цю тему.

Пані Лусія точно мечниця, тож одна з них — мечниця, а інша — магиня.

Не знаю, чи вони пов'язані кров'ю, але ці двоє могли б працювати в парі як авангард і тил.

— …Гаразд, відкрийся! — сказала Сарі.

Наче відгукнувшись на слова Сарі, частина хвилястого простору розрізалася.

Прохід маленький, але ми якось можемо пройти.

По той бік усе не викривлене, видно той самий краєвид.

— Добре впоралася, Сарі, — сказала Лусія.

— Це само собою, — відповіла Сарі.

Приємна розмова між сестрами.

Тоді швидко перейдемо.

— Трохи вузько. Розширімо, — сказав Шікі.

— Вако, заходьте звідси, — сказала Міо.

Я вже збирався продовжити, але до вух долетіли два голоси.

Не треба й казати — це були Шікі й Міо.

Шікі миттєво розширив отвір, який відкрила пані Сарі.

Рука Міо випустила темряву, роз'їла викривлення простору й зробила вхід, значно більший, ніж у Шікі.

— …

— …

Пані Лусія й Сарі мовчали.

Вони мовчали, але це було мовчання, яке говорило дуже багато.

— Шікі, я вже створила шлях для Ваки, тож ти можеш скористатися тим разом з іншими дівчатами, — сказала Міо.

— Оскільки вони вже потрудилися його відкрити, нам слід скористатися… Ні, схоже, ми все одно не з'явимося в іншому місці, тож проблеми в тому, що буде два входи, не повинно бути, — відповів Шікі.

Шікі погодився миттєво.

— Ну-ну, наша мета — підтвердити ситуацію в храмі, тож давайте ладнати між собою.

Мої слова прозвучали якось марно.

…До речі, я зайшов через отвір, який зробила Міо.