Розділ 190 — Щедра(?) винагорода

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— …Це діагноз Торгової компанії «Кудзуноха» щодо нинішньої аномалії в храмі духів. Я була на місці й вважаю, що в їхніх словах можна не сумніватися.

— Хм, біля вівтаря виникла викривлена сила, що сп'янила навіть вищих духів. Це явно чиясь справа.

— Так. За словами пана Шікі, використали каталізатор, що розчиняється в повітрі, і це була якась потужна ритуальна магія, яка триває кілька днів. Злочин, найімовірніше… скоїв хтось із сили, ворожої до Його Величності.

— Без сумніву. По-перше, у цій столиці немає мобілізованих загонів із боку г'юманів, і жодних незвичних рухів з боку організацій чи храму Богині також не було. У такому разі я можу думати тільки про внутрішню змову, — сказав Зеф.

Тієї пори, коли вже наближався вечір і чекали на банкет, у кімнаті перебували Володар демонів Зеф, кілька цивільних чиновників, а також його наближені — генерали демонів Іо й Рона — і слухали доповідь.

Доповідали двоє дітей Володаря демонів.

Лусія і Сарі.

Вони супроводжували групу Торгової компанії «Кудзуноха» до храму духів і втягнулися в інцидент. Ці двоє бачили все від початку до кінця й повернулися до замку.

Вони щойно закінчили викладати подробиці.

Сарі без вагань відповідала на всі запитання Зефа, а Зеф підтверджував її відповіді так, ніби заздалегідь знав, хто смикає за ниточки.

— Але два вищі духи так і не змогли поранити Райдо. Тобто прізвисько «Диявол» — не просто показуха й не блеф. З того, що я чув, одним його ударом було вбито приблизно чотиризначну кількість простих солдатів. Справді, я хотів, щоб це виявилося лише перебільшеними чутками. Але якщо дивитися на це з перебільшенням і виявити, що реальність ще вища за перебільшення… — сказав Зеф.

— Сила цих людей дорівнює силі великої держави, ні, якщо бути обережнішою, безпечніше вважати, що вони мають достатньо потуги, аби стати третьою силою в цій війні. Хай духи й були некерованими, але ці троє з безтурботними обличчями прорізалися крізь той сад збожеволілих духів і приборкали Бегемота та Фенікса, — сказала Сарі.

— Якщо один із його послідовників на рівні вищого духа, то їхню незвичайну силу не можна заперечувати. Але Роно, у твоїй доповіді той чоловік на ім'я Шікі був лише приблизно рівня могутнього ліча, так? — звернувся Зеф до Рони, що стояла збоку.

— Так, справді, той Шікі мав бути одержимий Лярвою. Хоча вже кілька років він не виходив із нами на контакт. Це неймовірно. Ліч Лярва вже мав досягти межі своєї сили. Як би він не посилився, не може бути, щоб він переміг вищого духа Землі. Протистояти Бегемоту силою нежиті — це… ніби намагатися загасити вулкан смолоскипом. Дурість і неможливість. Я можу назвати це тільки безрозсудністю, — відповіла Рона.

— У нього були моменти, коли він ледь залишався живим, але під час бою пан Шікі продемонстрував чудове мистецтво меча й одночасно використав кілька заборонених проклять, розправляючись із Бегемотом. І його ближній бій, і його потужна магія… я не можу повірити, що він ліч, — додала Лусія.

Лусія, яка досі мовчала, відреагувала на розгублені слова Рони й розповіла про стиль бою Шікі.

— Меч… Він усе далі й далі віддаляється від образу Лярви. Схоже, ситуація, яку я знала, ймовірно, не була правдою. Я ще раз розслідую Шікі, — сказала Рона.

— Угу. Але роби це мирним шляхом. Я забороняю силові методи, — сказав Зеф.

— Зрозуміла, — відповіла Рона.

— І Сарі, що сказали панове духи? Вони ж повернулися до тями? — запитав Зеф.

— Так. Вони сказали, що в будь-якому разі мали намір випробувати їхні здібності, тож це було зручно, — відповіла Сарі.

— Що… — коротко пробурмотів Іо з подивом.

— Пані Міо часом суворо їх сварила, але переважно розмова йшла спокійно, — сказала Сарі.

— Хм-м. Ну, вони й справді начебто зацікавилися ними, тож я думав, що таке може статися. І що далі? — Зеф не торкнувся теми Міо й підштовхнув її продовжувати.

— Урешті-решт вони пообіцяли, що їх можна буде покликати, коли виникнуть проблеми: Фенікс пообіцяв це пані Міо, а Бегемот — панові Шікі, — сказала Сарі.

— Хе-хе, ось як. Справді, ця компанія дедалі більше виходить за рамки, — засміявся Зеф.

— Схоже, потім вони говорили ще про щось, але нам сказали перевірити стан уцілілих, тож ми мусили вийти. Ми не знаємо, про що вони розмовляли, — додала Сарі.

— Нічого страшного. Отже, наші плани тут ще більше стабілізувалися, — сказав Зеф.

Зеф мав вираз людини, яка підтвердила власні думки.

Побачивши це, Сарі широко розплющила очі й заговорила.

— Вибачте за зухвалість, але Його Величність уже помітив аномалію в храмі заздалегідь? — запитала вона.

— …Угу. Ні, лише настільки, що я мав підозри, — відповів Зеф.

— І дії Торгової компанії «Кудзуноха» також?

— Я думав, що ви зможете втягнути їх і змусити втрутитися.

— …І їхню силу також?

— Щодо цього я очікував, що ви двоє витягнете з них стільки, скільки зможете. Якщо аномалія була на тому рівні, який я припускав, я був певен, що ваша група повернеться без проблем, — сказав Зеф.

— Пан Райдо, той чоловік, у критичній ситуації, коли вони мали справу з Бегемотом, а Фенікс втрутився, сказав, що їм «пощастило». Мовляв, це позбавило їх клопоту проходити ще одне підземелля. Ваша Величносте! Ви відчули в панові Райдо настільки велику силу?! — вигукнула Сарі.

— …Фух, «пощастило», кажеш. Які моторошні слова він говорить. Ні, я не думав, що це буде аж настільки. Насамперед я не вважав, що два вищі духи також збожеволіли. Якби я знав, що ситуація такого масштабу, я б узяв армію і придушив це сам. Я й підготувався до цього. Так, Іо, Роно? — сказав Зеф.

Іо й Рона погодилися зі словами Зефа.

Сарі з полегшенням видихнула.

— Розумію. Ми вважали їх лише небезпечними людьми, тому мене турбувало, наскільки Його Величність їх розуміє. Пробачте мою грубість, — сказала Сарі.

— Я не вважаю це грубістю. Не переймайся. Але найбільшою проблемою, як і очікувалося, був час, — сказав Зеф.

— Час? — перепитала Сарі.

— Лише обмежена кількість людей знала дату й годину, коли Торгова компанія «Кудзуноха» відвідає храми. У такому разі це означає, що люди, які використали цю інформацію для спроби перевороту, близькі до мене. Буйство духів, у яке були втягнуті навіть вищі духи, якщо судити з подробиць, не було імпульсивним інцидентом. Ті, хто зміг провернути це за планом, мали відносно багато інформації й намагалися втягнути Торгову компанію «Кудзуноха» — гостей, яких я сам запросив, — сказав Зеф.

— ?!

Напруга пробігла кімнатою.

Слова Володаря демонів прозвучали так, ніби «хтось» із присутніх міг бути винуватцем.

— Боже, це проблема, яку я хотів би розв'язати до весни. Навіть якщо це не ситуація рівня Торгової компанії «Кудзуноха», — сказав Зеф.

— Ваша Величносте, оскільки ми змусили гостей так багато попрацювати, ми також мусимо показати належну пристойність, — сказав Іо.

— Я знаю, Іо. Щодо цього Рона вже певною мірою сказала Шікі. Так, Роно? — запитав Зеф.

— Так, я справді сказала йому. Але хіба це не мало бути нагородою за товариський поєдинок? — відповіла Рона.

— Ми трохи додамо барви й дамо їм щось на сходинку вище. З того, що я бачив, Райдо — людина, яка відчуває борг за такі жести. Я не знаю, чи погодиться Шікі, але без сумніву, його слова мають найбільшу вагу для Райдо. Принаймні, якщо переконаємо його, проблем не буде, — сказав Зеф.

— Це правда, — сказала Рона.

— Та все одно не роби нічого необачного. Мабуть, варто подати це так, ніби стан справ складний, і передати їм саме в такому вигляді. З огляду на обставини, вони не мають думати, що раса демонів заможна, — сказав Зеф.

Зеф засміявся.

Цей Володар стояв перед Торговою компанією «Кудзуноха» й створював метод, що відповідав їхнім характерам.

— Тоді щодо товариського поєдинку… — почала Лусія.

— Зачекай.

Коли Лусія вже збиралася змінити тему й заговорити про подію, в якій сама мала брати участь, Володар демонів зупинив її слова, зберігаючи усмішку.

— Перед цим є дещо, що я хочу уточнити у вас двох. Тепер, коли ви сьогодні супроводжували їх, хочу почути ваші думки. Якби я наказав вам вийти заміж за Райдо, що б ви зробили? — запитав Зеф.

— Без проблем, — миттєво відповіла Лусія першою.

— Миттєва відповідь. Це була доволі швидка зміна думки, — сказав Зеф.

— Ми не можемо лишити цих людей без нагляду. Як сказала Ваша Величність, і як сказала Сарі, це правда. Якщо така, як я, стане в пригоді, я докладу всіх зусиль, щоб та сила не повернулася проти раси демонів, — сказала Лусія.

— Хм-м. Сарі, а ти? — запитав Зеф.

— Я… не можу вийти заміж за пана Райдо, — відповіла Сарі.

— Хо-о

Зеф зацікавлено подивився на Сарі.

Люди довкола здивувалися відмові Сарі, яка раніше позитивно ставилася до шлюбу.

— Така пропозиція, найімовірніше, матиме зворотний ефект на пана Райдо, — сказала Сарі.

— Чому? І для г'юманів, і для демонів шлюбна пропозиція — знак добрих відносин. Часом вона навіть служить посередництвом у суперечках між расами, — сказав Зеф.

— Через пані Міо. Порівняно з паном Шікі, вона людина, яка чесно рухається за своїми почуттями. І вона має почуття до пана Райдо. Саме так я це побачила. У такому разі тема шлюбу не стане для неї приємною. Якщо сама пані Міо вирішить таємно втрутитися в справи раси демонів, це може створити величезну шкоду, — відповіла Сарі.

— …Вона настільки ставить свої емоції на перше місце? Вона ж наближена Райдо, — сказав Зеф.

— Ставить. Порівняно з расою демонів, Торгова компанія «Кудзуноха», схоже, надає чимало свободи. Думаю, щось станеться ще до того, як справу буде владнано, — сказала Сарі.

— Хм… Це трохи поза моїми очікуваннями. Я думав, що всі під Райдо мусять безумовно дотримуватися його волі, — сказав Зеф.

— Також Райдо — значно більше, ніж думає Ваша Величність, — додала Сарі.

— Значно більше який?

— Дитячий. Я відчула, що він чоловік, який пізно розквітає. Принаймні, таке враження він справляє на мене в мирний час, — сказала Сарі.

— Дитячий і пізно розквітає, кажеш.

— Так.

— Тоді хіба шлюб не був би відповідним планом? Я не думаю, що дитяча людина легко може вести бої на життя й смерть, але… якщо згадати нашу нічну розмову, у твоїх словах справді є сенс, — сказав Зеф.

— Але, Ваша Величносте, я вже посіяла насіння. Дивлячись на нього сьогодні, я думаю, що є дещо, що може зв'язати Райдо краще за шлюб. Чи можете ви довірити це мені? — запитала Сарі.

— Сарі! — докірливо вигукнула Лусія.

Райдо з Торгової компанії «Кудзуноха».

Це не справа, яку можна залишати Лусії чи Сарі, що досі перебувають у навчанні.

Це стосується всього майбутнього раси демонів, тож суворий тон Лусії був слушним.

— …Ти маєш упевненість? — запитав Зеф.

— Так, — відповіла Сарі.

— Розкажи докладно.

— …Я розповім подробиці, коли людей буде виведено, — сказала Сарі.

— …Зрозуміло, — сказав Зеф.

Погляди Сарі й Зефа зіткнулися прямо.

Обидва були серйозні й створили атмосферу, в яку неможливо було втрутитися.

Після того як Зеф першим відвів очі, Сарі ще якийсь час дивилася на нього й ледь кивнула. Після цього настала тиша, де ніхто не промовив жодного слова.

— Роно, я вже казав тобі це раніше, але серед обмеженого кола людей довкола нас є зрадник. Знайди його. Не дай цьому вплинути на завтрашній поєдинок, — сказав Зеф.

— …Обов'язково, — відповіла Рона.

— Угу. Іо, я трохи зміню товариський поєдинок. Зважаючи на справу з храмами, я хочу сильніше обмежити глядачів, які спостерігатимуть. Також щодо учасників. Сарі, чекай у моїй кімнаті. Лусіє, можеш повертатися, і на завтрашній поєдинок не приходь. Дивитися на того, хто вже здався, не буде корисно. Я доручу тобі тренування підрозділів на весь день, — сказав Зеф.

На слова Зефа кожен відповів ствердно.

Лусія прикусила губи, але не заперечила.

Оскільки вона вже побачила силу Райдо й Торгової компанії «Кудзуноха», дивитися матчі їй було не так уже й необхідно.

Не знаючи, чи дійшли до неї такі наміри Зефа, Лусія кивнула й відповіла.

— Після цього я маю поговорити з паном Райдо. Хоч це й було в межах очікувань, ці гості справді роблять усе дуже зайнятим, — сказав Зеф.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Чудово, що ви так кажете. Пан Райдо практично врятував цю столицю. Ви прийняли товариський поєдинок, а тепер ще й це; скільки б разів я не схиляв голову, цього було б замало, — сказав Зеф.

— Н-ні, ні! Немає потреби, щоб Його Величність робив таке. Майже всю роботу виконали мої послідовники. Справді чудово, що пані Лусія й пані Сарі не постраждали, — відповів я.

Так.

Зеф зараз просто поруч зі мною.

Близько.

Просто поруч із Його Величністю Володарем.

Смак їжі відчувається гірше, ніж учора.

І, до того ж, я навіть не відчуваю, як наповнюється шлунок.

Страви роздають прямо мені, масштаб менший, ніж минулої ночі, а учасників більше.

Для мене це не надто приємний формат.

— Ви навіть розслідували причину. Вам варто було б трохи більше пишатися цим. Хм, ваш келих уже порожній. Вибачте, що не помітив, — сказав Зеф.

— Мені вже дали багато, тож, ем… я візьму ще. Будь ласка, Ваша Величносте, вам теж, — сказав я.

Я дивлюся на рідину, яку вже наливають, і просто здаюся.

У таких ситуаціях важливо знати, як відмовлятися.

Я думав, що якщо перестану пити, усе закінчиться, але Зеф помітив, що келих порожній, і почав наливати ще.

Я здаюся.

— Дякую. Розумієте, у мене мало нагод випити з кимось. Від цього мені навіть здається, ніби пан Райдо — моя справжня дитина, — сказав Зеф.

Що ця людина так буденно говорить?

Він точно не п'яний.

Після того, що я вранці почув від тих двох думковим зв'язком, усе це звучить як суцільна удаваність.

— Хіба у вас уже немає двох надійних синів? А-ха-ха, — сказав я.

— Роше й Сем, так? Це правда, вони старанно працюють. Але чудове виховання здебільшого створює вундеркіндів. І ці двоє також. Як і очікувалося, хтось із неперевершеним талантом, як пан Райдо, просто… не з'являється. Ну, Сарі ще трохи мала, але як щодо цього? Якщо захочете одну з них, або навіть обох, мені стане спокійніше, — сказав Зеф.

…Тема не змінюється.

Що з цією людиною?

— Будь ласка, припиніть ці жарти. Я г'юман, — сказав я.

— Якщо хтось має силу, раса не має значення. Я не зайду так далеко, щоб просити вас про онука, знаєте? Хм?

Не кажіть мені «хм».

Я взагалі не думаю про шлюб.

— Я справді вважаю це гарною пропозицією, але зараз я ще недосвідчений як торговець. Тому мушу відмовити, — сказав я.

— Не можна? — запитав Зеф.

— …Так.

Я вагався, як саме це сказати, але вирішив чітко відмовити.

Бо якщо скажу розпливчасто, він не відступить.

— За жодних умов? — перепитав Зеф.

— За жодних умов, — відповів я.

— Хм…

Зеф замовк.

Можливо, я зіпсував йому настрій.

Але це вже занадто.

Я не можу просто так одружитися.

— Тоді нічого не вдієш, — сказав Зеф.

— Е? — вирвалося в мене.

— Прикро, але, мабуть, мої доньки не впали в око панові Райдо. Іншими словами, їм бракувало чарівності. Якщо їм не вистачило сили, результат очевидний, — сказав Зеф.

— Р-розумію, — сказав я.

Тут теж ідеться про силу?!

Вражає.

Точніше, він легко відступив.

Я радий, але це водночас трохи тривожить.

Це якість Володаря демонів? Ні, якість Зефа?

Як страшно.

— Навіть якщо Лусія так виглядає, у неї доволі розвинене тіло. Коли вона не носить обладунок, її фігура цілком жіночна. У сукні це добре поєднується, але… оскільки вона солдатка, їй справді бракує жіночності. У такому темпі я хвилююся, що її ніхто не захоче. Якщо вона не до смаку панові Райдо, нічого не вдієш, — сказав Зеф.

Серед г'юманок, які отримують сильніше благословення Богині, не дивно бачити жінок-солдатів, ні, їх навіть багато. Але серед напівлюдей і демонів співвідношення інше.

Те, що такі є, також пов'язане з існуванням магії, і така дівчина, як пані Лусія, яка стоїть на вершині армії, справді рідкість.

Я не знаю, чи вони кровно споріднені, але вона його донька, а він так про неї говорить.

Навіть якщо ви так кажете, я не можу кивнути!

Може, він насправді ще не здався?!

Його вираз — та сама ніжна усмішка, тож я не можу його прочитати!

Як нечесно.

— Я вважаю, що є своя розвага в тому, щоб навчати з нуля, але пан Райдо вже не в тому віці, коли може насолоджуватися цим, так? — сказав Зеф.

— Е, Ваша Величносте, ем, чи не забагато ви випили? — спитав я.

Він точно не п'яний, і я розумію, що алкоголь тут ні до чого, але я списую все на алкоголь, щоб якось відвести розмову.

— Тоді Сарі теж не підходить. Вона справді на стадії, коли ось-ось стане жінкою. Навіть її тіло ще незріле. Невже ви не хочете скуштувати аморальності, доступної лише в цю мить? — сказав Зеф.

Він не зупиняється.

Скоріш за все, пізніше він звалить усе на алкоголь, а двоє, про яких іде розмова, перестали рухати руками й тремтять.

Так, він говорить досить голосно.

Може, Володар демонів насправді любить жартувати?

Я знаю пана Рембрандта, батька з доньками, але він зазвичай отримує страшні наслідки після подібних витівок.

Я втечу, але ви ж готові до цього, так?

Навіть якщо потім попросите допомоги, я не зупинятиму їх, знаєте?

— Чесно кажучи, навіть якщо ви говорите мені про шлюб із Сарі, у мене це просто не вкладається в голові. Довкола мене не було шляхтичів чи королівських осіб, які одружувалися в ранньому віці, тож… — сказав я.

Відповім, як підказує здоровий глузд.

Я принаймні спробую не зачепити цих дівчат.

— Тоді, пане Райдо, який тип жінок вам до смаку? — запитав Зеф.

— Мій смак?! Е-ем, дівчина, яка щира, але має жіночні манери? — відповів я.

— …Хо-о

— Дівчина, яка старанно тренується? — додав я.

— …

— Ні, ну, це просто «якби»… — сказав я.

Що я взагалі кажу?

Я випив забагато.

Справді, це було повторення «випий усе — і тобі наливають ще», тож я випив доволі багато міцного алкоголю.

— Хм-м, це означає, що пані Міо — саме такий тип дівчини? — запитав Зеф.

Буфух?!

Я здивовано реагую на буденну фразу Зефа й дивлюся на Міо.

Не знаю, чи вона слухає розмову, але мені здається, що спина Міо неприродно випросталася.

Чи варто перевірити думковим зв'язком… ні, питати про таке якось неправильно.

— Ч-чому зараз згадали Міо? — запитав я.

— Ні, ну, вона ж така вродлива жінка. Очевидно, що ви вже поклали на неї руки, тож я просто подумав, що це може бути так, — сказав Зеф.

Що це за «очевидно поклав руки»?

Я точно цього не робив!

— Вона… моя підлегла. І, як сказати, у нас стосунки, близькі до родинних, тому я сказав те, чого зазвичай не сказав би. Перепрошую, — відповів я.

Я перепрошую за слова, які змусив мене сказати алкоголь.

Я починаю відчувати, що не можу втрачати пильність ні перед якими словами Зефа.

Це втомлює.

Навіть якщо це банкет, навіть якщо це пиятика, де ми в центрі уваги, це неймовірно виснажує.

— Ха-ха-ха, це мені треба вибачитися за такі непристойні слова. Я також перепрошую, — сказав Зеф.

То він усвідомлює?

Він найгірший, га.

Сказавши це, Зеф пересуває своє місце до мене й наближається настільки, що його тіло торкається мого.

А потім дістає з кишені щось циліндричне.

Воно невелике.

Довгий і тонкий циліндр.

А, схоже на циліндри для почесних грамот.

Тобто це документ?

Після цього він дістає трохи товсту дощечку й кладе її на стіл.

Я не знаю, з якого вона матеріалу, але на ній ніби щось вирізьблено.

Вона схожа на паперові гроші.

Коли я спробував роздивитися, що саме на ній викарбувано, Зеф пояснив.

— Розумієте, це перепустка, що дозволяє вільно проходити до всіх міст і поселень на території раси демонів. Є кілька її видів, але ця має таку саму силу, як ті, що мають одиниці з верхівки армії демонів. Конкретніше, ви можете зв'язатися з центральною частиною раси демонів, — сказав Зеф.

— Розумію, — сказав я.

Перепустка. До того ж доволі вражаючого типу.

Демони належно займаються мобілізацією мешканців і біженців?

— А це ось… — сказав Зеф.

Кивнувши на мої слова розуміння, Зеф дістає з циліндра папір.

Це папір високої якості.

Схоже, на ньому щось написано.

Звідси я не можу прочитати все.

— Це документ, що дозволяє Торговій компанії «Кудзуноха» вести справи на території раси демонів без податків. Його видано офіційно, знаєте. Відомо, що ця печатка — те, що можу поставити лише я, тож проблем і суперечок, найімовірніше, не виникне, — сказав Зеф.

— Хм, Торгової компанії «Кудзуноха»… Торгової компанії «Кудзуноха»?! — перепитав я.

Дозвіл вести бізнес на території раси демонів?!

Та ще й без податків?!

— Угу. Звичайно, я також передам вам перепустку, — сказав Зеф.

І той вражаючий пропуск теж?!

Е, може, це те, про що Шікі казав: «отримаємо щось»?

А, ні, це через справу з храмом?

— …

— Хм, я думав, що виявляю відносно велику доброзичливість. Невже цього замало? — запитав Зеф.

— …Я здивований, що отримую так багато. Мимоволі думаю, чи справді зробив щось настільки вражаюче, щоб усе це отримати, — сказав я.

— Хіба ви не прийняли товариський поєдинок? І не лише розв'язали ситуацію в храмі, а ще й урятували моїх двох доньок. Це моя вдячність за все це, — сказав Зеф.

Навіть так, я думаю, що це вражає.

— Пізніше я все оформлю як слід, але є ще одна велика річ, — сказав Зеф.

Є ще щось?!

Ба більше, нормальна процедура — пройти всі формальності перед отриманням таких речей. Іншими словами, Зеф пропустив усі ці процедури й спершу передав мені речі.

Це змушує мене думати, що він напружується.

Зеф дістає з циліндра ще один папір.

?!!

Це… ви жартуєте, так?

— Це мапа нашої країни, за винятком незвіданих земель на півночі. Основні міста й дороги також позначені. Я хотів би, щоб ви зрозуміли: секретних відомостей тут не позначено, — сказав Зеф.

Саме як сказав Зеф, це мапа.

Мапа території раси демонів, яку можна поєднати з мапою г'юманів, що я маю.

Так, тут подекуди є порожні місця, і навіть якщо він каже, що основні міста й дороги позначені, були частини, де дорога раптом обривалася посеред шляху.

Але це явно інформація, яку можна вважати секретною.

Без сумніву, жоден г'юман, окрім мене, такої інформації не знає.

До речі, Каленеон тут також є.

Зеф розгортає мапу, на південному краю якої фортеця Стелла, а потім знову згортає її й кладе до циліндра разом із дозволом на торгівлю.

— Отже, це вже ваше, пане Райдо. Якщо можливо, я хочу, щоб ви використали це на практиці й пустили свої товари до інших міст демонів і напівлюдей. Звичайно, я також з нетерпінням чекаю на завтрашній спосіб бою пана Райдо, — сказав Зеф.

— Ем, я зроблю все, що зможу, — сказав я.

Я ж отримав неймовірні речі.

Не дивно, що Шікі сказав прийняти поєдинок.

Навіть якщо ми битимемося, наші карти майже не зменшаться, тож погодитися явно вигідніше.

— Будь ласка. Ну що ж, відтепер обійдемося без усієї цієї роботи й формальностей! Почнімо з розмови про ваш смак щодо жінок, — сказав Зеф.

— Будь ласка, пощадіть мене від цієї теми вже! — вигукнув я.

— Не можу. Як я зможу називати себе Володарем демонів, якщо навіть не зможу належно винагородити гостя, який так важко працював у храмі? — сказав Зеф.

— Я вже отримав більш ніж достатньо! — відповів я.

— Ні! Принаймні візьміть одну з моїх доньок.

Ми повернулися на початок?!

— Хіба я вже не відмовив?! По-перше, ця тема змішана з роботою, знаєте! — сказав я.

Розмови й алкоголь вели вперед ніч, яка здавалася нескінченною петлею.