Розділ 191 — Темрява раси демонів і той, хто сяє

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Ну, я й думав, що все обернеться саме так.

У день, коли до нашого від'їзду зі столиці демонів залишалося вже небагато, я без кінця йшов підземним коридором замку, аж поки мене не привели до великої зали.

Вона справді широка.

По зовнішньому колу були місця для сидіння, тож я розумію, що саме звідти глядачі спостерігатимуть за боєм.

Для арени товариського поєдинку вона справді чудова.

Як і очікувалося, вони не змусили б нас битися надворі, у суцільній темній хуртовині, але я не думав, що вони підготують настільки добре облаштовану сцену.

Коли я підняв очі, то побачив високу стелю, схожу на купол, а на самому верху був отвір, крізь який виднілося нічне небо.

А те, що відбувається зараз… я стою в цій надмірно просторій залі сам.

Ось така ситуація.

Міо й Шікі немає поруч.

Ті двоє, які здатні приборкати вищих духів, уже добре відомі.

«Саме тому немає проблем, якщо силу покаже лише пан Райдо», — сказали вони.

Коротко кажучи, саме так усе й сталося, і тепер мої двоє послідовників сидять на місцях для глядачів.

Отримане й справді вражає~.

Я й сам відчуваю, що трохи вислухати їхні нерозумні прохання — нормально, та ще й є той факт, що сила рівня вищого духа може рознести арену.

Бо, знаєте, я отримав перепустку для вільного проходу всією їхньою країною, а також щось на кшталт королівської печатки Володаря демонів.

Навіть якщо я відкрию крамниці в кількох містах, мені не доведеться платити податки.

Тут багато напівлюдей, а розподіл товарів недостатній.

Якщо подумати про безподаткову торгівлю в місці з невідомими ринковими можливостями…

Доки я не потраплю в якісь непередбачувані обставини, відплатити за це — елементарна ввічливість, правда?

Цього разу мені не пощастило, або, точніше, це природна ціна, яку треба заплатити.

Я так думаю, тому й стою тут.

— Ну, цікаво, хто буде моїм суперником, — сказав я.

Оголошення, що рознеслося залою, сповістило початок товариського поєдинку.

Глядачів небагато, і немає того дикого запалу, як на бойовій арені Ротцґарда.

Натомість на мене спрямовані серйозні погляди, ніби всі затамували подих.

Таке відчуття, наче за кожним моїм рухом уважно стежать.

Як викладач я кілька разів відчував такі погляди, а в Японії — під час зустрічей для показових виступів зі стрільби з лука.

— Ґе, найгірший варіант із тих, які я уявляв. Як і думав, моє невезіння все ще не здає позицій, — сказав я.

Назустріч мені йшли чотири тіні.

За моїми припущеннями, вийти мали генерали демонів або сам Володар демонів, але я також думав, що, можливо, вийдуть усі генерали демонів.

З огляду на те, як усе складалося, я навіть уявляв, що вийде сам Зеф, але, як і очікувалося, було б погано, якби Володаря демонів перемогли на очах у його підлеглих.

Я відчував, що він не жартуватиме з речами, які стосуються його становища Володаря, тож у цьому сенсі я не надто здивований.

Але все ж усі генерали демонів, га.

Якщо залишити Іо й Рону, я більш-менш знаю, що може Рефт; але останній — про нього я майже нічого не знаю.

До сьогодні мені не вдалося нормально поговорити з цією людиною, і моментів, коли я бачив, як вона щось каже, було небагато.

Це був чоловік із неохайним волоссям, одягнений у білу мантію.

Тип, якому пасувала б цигарка.

Я думав, що він напівлюдина, але, може, ця людина — г'юман?

Вони зупинилися на відстані, приблизно такій, як коли бейсболісти віддають шану.

— …Скажу це одразу: я не г'юман, пане Райдо.

— А, вибачте, — сказав я.

Він помітив, що я на нього дивився, га.

Я думав, що роблю це непомітно.

— Здається, у мені є одна шістнадцята крові напівлюдей. Правда, назви раси я не знаю.

— …

Ні-ні-ні, хіба це не практично г'юман?

Це ж ніби сказати, що твої батьки — четвертинки, а дідусь — половинка, так?

І якщо до того ж там була лише одна напівлюдина… а зовні ти вже виглядаєш як г'юман, то хіба не можна називати тебе г'юманом?

— Розумію. Ви саме такий, як я чув. Кров, раса й зовнішність не мають значення. Як цікаво. Яке ж життя треба було прожити, щоб вирости таким?

— Усі живі істоти рівні. Схоже, ви вже знаєте, але я Райдо Місумі. Будь ласка, сьогодні будьте зі мною поблажливі, — сказав я.

— Мокурен Кадзуса. Навіть якщо це поєдинок, це серйозний бій. Я не робитиму такої грубості, як стримування ударів. Навіть якщо виглядаю так, я все ж належу до раси демонів. Силу, що міститься в цьому тілі, я дозволю вам трохи побачити, — сказав Кадзуса.

— Ха-ха-ха… — засміявся я.

Він не воїн, правда?

Він маг.

І не такий, як Рона, що поєднує два фахи. Від нього віє чистим магом.

Також… він чимось нагадує одну людину.

Це відчуття… точно, алхімік.

Від цієї людини віє дослідником.

…Як ностальгійно. Його звали Хазал? Мабуть, він досі у групі пані Тоа, прокачується далі й живе безтурботно.

— Я бажаю, щоб нам із паном Райдо не довелося отак стояти один проти одного на полі бою. Але сьогодні я зроблю все, що можу, — сказав Іо.

Іо, з чотирма руками й у рукавицях, які з першого погляду виглядають високоякісними, підвівся й показав азартну усмішку, сповнену запалу.

…Стеля відкрита, тож у гіршому разі я знову можу викинути його «Ракетним Кулаком».

— …

Рона зовсім мовчить.

Не каже ані слова.

Так я подумав, але, схоже, вона вже сформувала кілька заклять і приховує їх.

Здається, вона вже на межі, намагаючись їх контролювати, але на обличчі вдає спокій.

Відчуття таке, ніби з самого початку в мене полетить безліч різних речей.

— Вибачте, що тоді на банкеті я пішов раніше. Я генерал демонів Рефт. Такий, як я, отримав посаду генерала демонів милістю Його Величності. Я радий нагоді побачити вашу силу, яку визнав Його Величність, — сказав Рефт.

— Ви гібридний дракон, так? Я чув, що ви маєте велику силу. Чекаю з нетерпінням, — сказав я.

— ?!! Ви знаєте про гібридних драконів. Схоже, ви маєте широкі знання. Я, зі свого боку, теж чекаю з нетерпінням, — відповів Рефт.

…

Томое сказала це так, ніби це загальновідомо.

То це була рідкісна інформація?!

— Тоді залишається тільки чекати сигналу початку, — сказав я.

— …

Чомусь у генералів демонів дивні обличчя.

Ми ж представилися, і оголошення вже закінчилося, тож далі має бути сигнал: «БІЙ!», правда?

— Е? Здається, не починається, — сказав я.

— …Пане Райдо, сьогодні ми битимемося з вами, але… — почав Іо.

Іо заговорив зі мною.

— Так?

— Вам не пояснили подробиць? — запитав Іо.

— Єдине, що мені сказав Його Величність, — легко показати свою силу, — відповів я.

— Угу. У такому разі щодо бою…

— Так, мені просто треба битися з усіма, правильно? — сказав я.

— …

Н-невже це не так?

— Пане Райдо, може, ви збираєтеся битися з усіма нами одночасно? — запитав Іо.

— Е? Хіба не так мало бути? — спитав я.

Знову тиша.

Ні, ну, бачите, Іо, схоже, найсильніший із чотирьох генералів демонів, тож чотири поєдинки один на один просто безглузді, хіба ні?

— Іо, дозвіл від Його Величності надійшов. Схоже, так можна, — сказала Рона.

— Але, Роно, це ж…

Хм?

— Він і сам цього хоче, знаєш? І якщо йдеться лише про легку демонстрацію сили, цього достатньо, правда? Гей, я не хочу говорити занадто багато, я ж концентруюся, — сказала Рона.

— …Зрозумів. Добре, — сказав Іо.

Зітхання Іо стало сигналом. Генерали демонів почали рухатися.

Іо й Рефт пішли вперед, Рона стала посередині, а Мокурен — у тилу.

Іо трохи попереду, але формація — 2-1-1.

Оголошення початку пролунало трохи розгублено.

Слова, що оголошували початок бою між чотирма генералами демонів і мною, рознеслися залою.

— Тоді для початку… «Брід»! — сказав я.

Відштовхнувшись від землі, я стрибаю назад і випускаю вогняні «Бріди» в кожного з чотирьох генералів демонів.

Мені щойно сказали не стримуватися, але я вже не той, ким був у минулому, коли сприймав такі слова буквально.

Щоб обмежити силу, я зменшив потужність і швидкість.

— Як і очікувалося, без арії, ніби це природно! Мокурене, покладаюся на тебе! Навіть якщо це без арії, вважай, що закляття Райдо мають повну вогневу міць! — сказала Рона.

— Без проблем. У швидкому розгортанні заклять я теж вправний, — відповів Мокурен.

Як і думав, він справді маг.

Мокурен використовує свій кинджал як посох і читає арію, водночас проводить арію пальцями… і ще й без арії одночасно?!

О, тут є геній!

Мокурен читає арії приблизно для шести заклять одночасно.

Він створює бар'єр, який належно блокує всі мої «Бріди», та ще й, здається, наклав кілька підтримувальних заклять на союзників.

Довкола них досі обертається магічна сила, тож, мабуть, у них ще щось підготовлено.

Маг, схожий на Ему, га.

Давно я не бачив когось такого.

Сам факт, що він може виконувати паралельні арії, уже вражає. Раса демонів справді пристрасна.

— Я не залишу тобі простору, щоб цілитися в Мокурена! — крикнув Іо.

Ох.

Іо прискорюється зі швидкістю, яка не відповідає його великій статурі, і зближується, виставивши кулаки.

Ухилитися вже не встигну.

Звісно, вони не казатимуть мені, що настільки швидкі, га.

Я використовую магічний обладунок, який якийсь збоченець самовільно назвав «Матерія Пріма», і зупиняю його атаку.

Заодно хапаю Іо й стримую його. Спрямовую в темне небо й кидаю.

Залежно від того, хто дивиться, це могло виглядати так, ніби майстер айкідо кинув велета.

…Але це була проста груба сила.

— ГУОООО!!

— Наступний… пан Рефт, так? Давно я не бачив списника, — сказав я.

Він, схоже, теж воїн, тож спробуймо вдарити його.

— Вибачте, але я чинитиму опір! — сказав Рефт.

О?

Я не можу його схопити.

Руку в тому місці, де я намагався схопити, відкинули вбік.

Розумію. То ось він, фахівець із контратак.

Рефт чудовою списовою технікою відбиває магічний обладунок, що наближається.

Вражає.

Зрозуміло, чому Міо намагалася вивчити цю техніку.

Це на рівні мистецтва.

Як цікаво.

— ?!!

Я мимоволі захопився технікою Рефта, і тут мені в спину прилетів удар.

Це Рона.

А, схоже, вона підготувала кілька заклять.

Перший постріл, здається, не міг нічого зробити магічному обладунку, але вибухи продовжуються.

Ніби ковтаючи одну точку, Рона один за одним випускає власний набір заклять високої вогневої сили.

І все ж прямо переді мною Рефт розмахує списом, включаючи в атаки ці закляття. Його наступ не слабшає.

Я опинився в кліщах.

Мати справу з двома одночасно буде важко.

Тоді почну з Рефта.

Коли Рона випустить усі закляття, вона однаково відступить.

— «Брід»! — сказав я.

Без арії, приблизно п'ять «Брідів» вилітають із тіла магічного обладунку в Рефта.

Спис, яким він розмахував, зупинився, і атаки спереду припинилися.

Ну, це раптова атака, тож він не мав би впоратися з нею належно.

Тоді наступна — Рона.

— Я не дозволю тобі мене схопити! — сказала Рона.

— Я запізнився на крок, га. Добре зроблено, — сказав я.

Рона швидко збільшує дистанцію, відштовхнувшись ногою від частини магічного обладунку, і повертається на попереднє місце.

Вона використала мене як опору! — так і хотілося сказати.

— Якщо захоплюватися тільки мною, це небезпечно, знаєш? — сказала Рона.

— Е? Уо?! — вирвалося в мене.

П'ять сильних ударів.

Це були практично закляття класу Шікі… стривайте, це ж мої «Бріди».

Розумію, усі вони були відбиті назад.

Отримувати власні закляття — свіже відчуття.

Це ж не я був піддослідним кроликом для експериментів Міо з техніками.

— Лячно точна атака. Але до того ж…

— Ні, більше за це, як сказати…

Який неймовірний тиск!

Згори?!

— Запізно! — крикнув Іо.

Іо?!

— Ти повернувся?! — сказав я.

— Я не дозволю тобі двічі виставити мене дурнем!! — відповів Іо.

Ідеально використавши імпульс падіння в кулак, він вдаряє по магічному обладунку.

Хвиля розходиться по всьому магічному обладунку, але очі Іо не показують, що це кінець.

Так само він використовує ще одну руку для атаки, а наприкінці додає удар ногою, як Рона, і віддаляється від магічного обладунку.

Вітер і ударна хвиля, які він створив, долетіли аж до місць глядачів.

Хоча вони не мали б його бачити.

Ці двоє — тип, який може інстинктивно відчувати речі?

Так, мабуть, краще змінити режим із приховування на посилення?

— Я думав, що такі, як ви, пане Іо, не можуть так легко літати небом… — сказав я.

— Це було нелегко! Але ж тоді мене перемогли настільки жалюгідно! — сказав Іо.

Він використовує «оре».

Він уже повністю в бойовому режимі.

Отже, ти той тип генія, який може зробити все, якщо спробує.

— І вже час, так, Роно? — сказав Іо.

— Так, саме вчасно. Він же не дуже добре справляється з хитрощами, цей «тиловик» Райдо, — сказала Рона.

Рона показує на власну талію й усміхається мені.

Талія?

?!

Щось чорне причепилося до магічного обладунку?!

Ця штука продовжує розширюватися, і, ніби сповіщаючи, що настав час, її поверхня почала вкриватися темно-червоними тріщинами.

Схоже на зворотний відлік.

Відчувши активацію закляття, у якому не було навіть літери «т» від «товариського», я рефлекторно змінюю «Сакай» із приховування на посилення.

Сильний удар і звук вибуху. Чорне й червоне світло огортають моє поле зору.

Це закляття-бомба із таймером?

Яка жахлива вогнева сила.

Велика частина магічного обладунку, переведеного в посилення, була зірвана.

Можливо, це козир Рони?

Ще в Лімії я подумав, що вона щось таке приховує.

Здається, ще сильніша за вогневу міць у нього здатність здирати магічну силу.

Я можу лише спробувати зрозуміти це за її виразом.

Хоча я в цьому не сильний.

Я чекаю, доки світло й дим розсіються.

Але… це був поганий хід.

Я відчуваю активацію магічної сили під ногами.

!! Точно, є ще Мокурен.

Коли всі чотири генерали демонів разом, вони становлять небезпечну комбінацію.

Хоча залізне правило говорить, що Чотири Небесні Королі Володаря демонів ніколи не ладнають між собою!

— Скуштуй ритуальне закляття. Друга модель, «Град», ревізія, — сказав Мокурен.

Я чую голос Мокурена.

Магічний обладунок знову зішкрібається чимось схожим на люті голки, що літають довкола.

Він сказав, що це ритуальне закляття, правда?

Якщо я правильно пам'ятаю, це закляття, яке приховують і використовують у широкомасштабних битвах.

Мало того, що він може виконувати паралельні арії, він ще й здатен сам робити щось подібне.

Точніше, я ж не замок і не армія, знаєте!

Я окрема особа!

Поки я скаржився, голки зішкрябують магічний обладунок, прилипають до нього й перетворюються на лід.

Воно може скувати рухи, га.

Це суворіше, ніж крижана магія, яку Рона використовувала, коли була Карен.

Я мимоволі це згадав.

— Ну що ж, усі, відійдіть. Фух~, — сказав Мокурен.

Він ще щось збирається робити?

— Третя модель, «Зорепад», ревізія, — сказав Мокурен.

Проблема в тому, що поле зору досі не стало кращим.

Зараз магічний обладунок лише частково замерз, але з посиленим «Сакаєм», якщо не станеться чогось справді великого, усе буде гаразд.

Я хочу побачити закляття, тож, може, варто очистити замерзлі частини магічного обладунку й розмести все довкола?

Якщо це також зітре ритуальну магію, я вб'ю двох зайців одним пострілом.

Я простежую місця, де магічний обладунок замерз, і додаю до них стихію вогню.

Вибух, мабуть, такого ж рівня, як закляття Рони, виникає з мене як центру.

Я швидко відновлюю магічний обладунок і оцінюю ситуацію.

Генерали демонів перейшли до оборони.

Хіба що теплова хвиля, що полетіла до Рефта, повертається до мене.

Ну, без проблем.

А тепер те ритуальне закляття…

Я прощупую все довкола.

Знову зверху, га.

Це був «Зорепад», так?

Не думаю, що впаде щось гірше за Іо, але…

…Лава?

На мене з неба ллється каламутна магма з яскраво-червоним камінням, що стирчить із неї?!

Як і очікувалося від ритуальної магії.

Масштаб зовсім інший.

— Незалежно від обставин, використовувати щось таке двічі в товариському поєдинку — сумнівно!! — сказав я.

— Дивлячись на вас, практично неушкодженого, інакше як доречним це не назвеш! — відповів Мокурен.

— Ти навіть після цього не поранений. Наскільки ж ти міцний? Принаймні отримай легкий опік заради пристойності! — сказала Рона.

Не кажіть неможливого!

Прокляття!!

— Та від цього неможливо відбутися простим опіко-о-ом!! — сказав я.

Я використовую дві руки магічного обладунку, які тепер, найімовірніше, видно всім, і хапаю лаву, збираючи її в кулю.

— Не може бути. Не послабивши, не поставивши бар'єр і навіть не ухиляючись, він схопив? Велику розплавлену масу? — сказав Мокурен.

…Точно.

Можна було просто ухилитися.

Почувши приголомшене бурмотіння Мокурена, я трохи пошкодував про своє рішення.

— Раз, два… контратака!! — сказав я.

— Це не контратака! — крикнув Рефт.

У момент, коли я кидаю лавову кулю в генералів демонів, Рефт грубо вигукує.

Я схопив її до того, як отримав удар, а тепер повертаю назад, тож це правильна контратака… мабуть.

— Кух… не дайте їй пройти! — сказала Рона.

— Залиште це мені! — сказав Іо.

З цими словами одна з чотирьох рукавиць яскраво засяяла, і тіло Іо стало яскраво-червоним.

Він зовсім як суперробот.

Мало того, що він може літати, у нього ще й спорядження, яке дозволяє змінювати типи, га.

Іо, який тепер виглядає стійким до вогню, усіма чотирма руками приймає лавову кулю розміром приблизно п'ять метрів.

Навіть із рукавицями це все одно наче хапати її голими руками.

Втілення суперробота.

Я хотів би мати одну з таких…

Ні, стривайте, двоє в тилу вже евакуювалися з точки зіткнення.

Мокурен і Рона; не лише відступили, а й активували магію підтримки та посилили Іо й Рефта.

Вони спритні.

Рефт, який залишився, зі страшенно зосередженим обличчям дивиться на лавову кулю, яку Іо таки зупинив, і буквально пронизує її списом у руці.

— Це в нас доджбол?! — сказав я.

Лавова куля знову летить у мене на великій швидкості.

Гей-гей, це не стане нескінченним, правда?

Як і сказав Мокурен, краще ухилитися.

— Ні-ні, тут вам слід прийняти її чесно й прямо, пане Райдо.

— Мокурене?! Коли ти… — сказав я.

— У магів є методи пересування, які називають телепортацією. Навіть якщо я найслабший, я все ж генерал демонів. Багато чого я вмію на рівні, за який Рона на мене не сердиться, — сказав Мокурен.

— І що це за папірець у твоїй руці? — запитав я.

Я дивлюся в простір, куди збирався втекти, а там уже стоїть Мокурен. Я питаю про папірець, який, як я розумію, є закляттям на межі активації.

Це погано.

Мене замкнули.

— Це закляття, у якому арію збережено заздалегідь. Я називаю це каталізаторною магією, але можете називати як завгодно. Ну що ж, це розвиток подій, який ми передбачили. Покажіть нам, як ви виберетеся з цього. «Зорепад», ревізія, дублювання, — сказав Мокурен.

Від Мокурена йде ще одна лавова куля.

Ще одна атака в кліщах.

Ви, демони, справді любите флангові атаки, га!

Нічого не вдієш. Приймемо їх.

Друга лава летить із невеликою різницею в часі.

Першу я відбиваю тильним ударом у напрямку, де немає генералів демонів.

Було б клопітно, якби вони знову повернули її назад.

Наступна… швидка.

Якщо можливо, я хотів відбити її вгору, але приймаю однією рукою.

За щільністю «Матерія Пріма» вища, тож я відкидаю відчуття, що мене штовхають назад, і згодом зміг її зупинити.

Гаразд, мабуть, я можу це зробити.

Так само збільшую одну руку й накриваю кулю, наче бейсбольною рукавицею.

Мені здається, що якщо необережно розчавити її, буде великий вибух, тож я повністю загортаю її й, контролюючи силу, примусово…

— Ваша Величносте!!

Величносте?

Зеф?

Я трохи здивувався словам Іо й подивився в напрямку, куди був спрямований його голос.

А, це напрямок, куди я відкинув одну з куль.

Там стояла чиясь самотня постать.

Це справді Володар демонів.

Тільки де… а, місця гостей, га.

Якщо вона так і вріжеться у зовнішнє коло, серед глядачів можуть бути жертви.

Придивившись, я помічаю, що на ньому немає мантії.

Схоже, він збирається зустріти її сам.

Хай він і далеко, але я бачу статуру Зефа.

Неймовірно.

Хоча в нього така важка робота, як бути Володарем, у нього аномально треноване тіло.

Він і справді виглядав так, ніби тренується, але його тіло — як у того, чия головна робота — бути воїном.

Страшний стрункий м'язистий Зеф.

Він витягає меч із пояса.

Я теж зупиняю лавову кулю, схожу на ту, що летить до Зефа, але мимоволі забув про це й захопився.

Це був прекрасний рух.

До того ж він витягує меч і читає арію одночасно.

Арія продовжується навіть після того, як він уже витягнув меч, але обидві дії були неймовірно плавними.

Це рухи, які показують, що він може повторювати це безліч разів.

Я, який робить це постійно, упевнений у цьому.

Саме тому я зміг кивнути на впевненість, яку показував Зеф.

Упевненість у тому, що він може з цим впоратися.

Зеф замахується мечем назад проти лави, що наближалася.

Довжина того довгого меча ненормальна.

Меч, який тримає Зеф, також високої якості й здатний витримати його техніку. І він також служить каталізатором для безпечної активації його закляття.

А потім лавова куля зникає перед ним.

Серед речей, які я бачив у цьому світі, це найвідшліфованіше поєднання магії та зброї.

Разом із мечем було використано бар'єрне закляття.

Але це жахливий особливий тип бар'єра, який стирає все, чого торкається.

Отже, Володар демонів Зеф — мечник, який опанував бар'єри або подібні закляття.

Коли я отямився, я вже стиснув лаву, яку тримав, і загасив її.

Відчуття загадкове.

Той меч може бути таким самим, як мій лук.

Сила, що народилася з ламання мого серця.

Справді загадкове відчуття поваги й емпатії.

— На цьому все! Пане Райдо, це було чудово. Ви змогли битися проти всіх генералів демонів і показати такий бій. Усі тут, без сумніву, стали свідками цього. Це був прекрасний поєдинок. Після цього я вручу вам нагороду. А тепер… — сказав Зеф.

Слова Зефа стали сигналом завершення поєдинку.

Але насправді вони не привели його до кінця.

— Нехай божественна кара впаде на раба сили!!

Голос, що пролунав після цього, стер слова Зефа.

У ту мить відчувалася присутність чогось, що у величезній кількості падало вниз. Громовий звук і світло вибуху огорнули залу.

Генерали демонів почали рухатися до Зефа, але я не зрозумів, що відбувається, і поки що віддав пріоритет захисту.

Невдовзі я відчув наближення Міо й Шікі.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Доволі яскравий вихід.

На арені, яка повністю перетворилася на руїни, я озираюся довкола й бурмочу.

Але я вражений.

За мить генерали демонів захистили Зефа, а Зеф захистив місця глядачів.

Звісно, не так, щоб він зміг захистити все. Масштаб руйнування був таким, що кілька жертв були б природними.

Довкола вже немає присутності глядачів. Коли я перевіряю «Сакаєм», я розумію, що вони вже дісталися замку й евакуювалися.

Як надійно.

Натомість з'явилося кілька десятків повністю озброєних бійців, які дивилися на мене.

Це ті, хто сказав: «Божественна кара рабові сили».

Отже, це руйнування теж їхня справа.

Пилюка, всюди уламки, і хоч це була чудова підземна арена, тепер від неї не лишилося й сліду.

Це темрява раси демонів?

Буйство духів теж було спланованим, тож, можливо, вони зробили й це.

— Вако, з вами все гаразд, — сказав Шікі.

— І з духами, і тепер оце — охорона в раси демонів насправді не така вже й вражаюча. Мені від цього лише більше роботи, — сказала Міо.

— Дякую вам обом. Це правда, у столиці демонів трапляється більше інцидентів, ніж в Імперії, — сказав я.

Я дякую Шікі й Міо, які прийшли до мене, і дивлюся на Зефа.

Біля нього кілька постраждалих, одна з них поранена, але Зеф її не лікує.

Він бореться проти терористів і ставить це в пріоритет.

Натомість Мокурен, у якого з боку тече кров, несе Рону, що, здається, ледве тримається при тямі.

Отже, це була атака, здатна поранити навіть генералів демонів. Або, можливо, потім була ще одна атака на Зефа й інших?

Я не настільки добре зрозумів ситуацію.

— Ви справді не обираєте ні місця, ні часу, га, — сказав Зеф.

— Зефе, щоб покласти край твоєму тиранічному правлінню, ми не збираємося вибирати методи.

Представник озброєної групи говорить із Зефом.

Це можна вважати словесним зіткненням.

Мирного розв'язання вже не буде, тож, думаю, за силою Зеф і решта мають переважну перевагу.

Усе залежить від того, як вони діятимуть і чи мають щось підготовлене.

Я все ж відчуваю дивний потік сили.

Поки що не знаю, що це.

— Моє тиранічне правління, га. Я не розумію. По-перше, чи є для нас більша тиранія, ніж тиранія Богині? Насправді я правлю заради поступу виживання й визволення раси демонів. Без жодного егоїстичного мотиву, — сказав Зеф.

— Не думай, що все можна пробачити лише тому, що ти робиш це без егоїстичних мотивів. Навіть якщо ти, виродку, не такий тиранічний, як Богиня, воля бога — це не правління. Ставити її на один рівень із правлінням смертного — чиста зарозумілість.

— Ти кажеш, що якщо вбити мене й прийняти Богиню, це допоможе виживанню раси демонів? — запитав Зеф.

— Звісно.

— …На чому ґрунтується така думка? — запитав Зеф.

— Ми раса, створена Богинею. Як доказ її любові, ми прожили до цього дня. Це найкращий доказ.

Неймовірно.

Навіть серед демонів є такі, хто, попри те що Богиня так сильно їх пригнічувала, примусила до війни й навіть привела героїв, щоб їх відбити, усе ще вірять у неї.

Духи Землі й Вогню, які поміркованіші, точніше, з тих, що допомагають, коли потрібно, набагато розумніші за цих типів.

Я можу назвати їх лише фанатиками. Я зовсім не можу їх зрозуміти.

— Це справді правда. Можливо, вона дасть нам крихітну іскру жалю. У результаті жменька демонів зможе вижити, впавши в рабство до г'юманів. Порівняно з опором і винищенням, так ми справді можемо досягти виживання. Але ви збираєтеся вести нас до такого майбутнього? Змусити ваших дітей і онуків пробачити безглуздя й фаворитизм Богині? Саме це ви накажете їм зробити? — сказав Зеф.

Слова Зефа були спокійні.

Але в них відчувався гнів.

Я не знаю, чи пробачить той Баг расу демонів, яка вбила стільки її улюблених г'юманів.

Вона виглядає дурною, тож, можливо, якщо їй лестити й кинути до її ніг усю свою віру, це може призвести до ситуації, про яку сказав Зеф.

— Саме ти, виродку, змінив образ демонів на істот, що шкодять цьому світу! Світ перебуває під благодаттю божества. Принаймні, якби ми не повстали, могли б мати мир! Ти напав на г'юманів, украв їхню землю й досі продовжуєш війну! А ще серед демонів ти мовчазно схвалив давню злу практику й грубо поводився з життям багатьох! За цей гріх мусиш заплатити ти й твої підлеглі! Лише так ми, демони, уперше зможемо перепросити г'юманів і напівлюдей за наше варварство!

— З тобою неможливо говорити. Воля раси демонів разом зі мною. У результаті було обрано шлях війни. Ось і все. По-перше, ти кажеш, що до війни нам було добре, але водночас говориш, що в нас були злі практики. Хіба твої слова вже не суперечать самі собі? — сказав Зеф.

— Тоді ти можеш назвати щастям те, що кожного прив'язують до його здібностей і талантів, не даючи свободи вибору роботи?! Чи щастя — проріджувати дітей певного віку в цьому суворому середовищі?! Чи щастя — коли сильні не можуть навіть самі обрати партнера для шлюбу, а їх контролює держава?! Лише тому, що вони мають талант, дітей відривають від батьків у той короткий час, який їм дано в цьому світі. Таку країну можна назвати щасливою?! Це те, що ти схвалив, Зефе!! Відповідай!!

…

Темрява раси демонів, га.

Розумію.

— Це не схвалення, — сказав Зеф.

— Отже, ти збираєшся обманювати словами. Як Володар демонів!

— Ти говориш про схвалення, але, наскільки я знаю, це я запропонував і прийняв це, — сказав Зеф.

— Щ-о?

…

— Що поганого в тому, щоб ставити кожного на посаду, яка йому більше підходить і де він корисніший для суспільства? Діти, які не можуть витримати це середовище, лише зменшують наш запас їжі; якщо це означає, що й ті, хто працює, врешті голодуватимуть, я візьму відповідальність і розберуся з ними. Цей звичай не примушують виконувати в заможних містах і серед напівлюдей, але в містах і селах, які хочуть вижити, я не втручатимусь. Те, що сильні залишають свою силу наступній епосі, — очевидний внесок, який вони мають зробити для країни. Сильні мусять платити цю ціну й нести цей тягар, щоб країна вижила. А щодо дітей і батьків — природа демонів полягає в тому, щоб призначати найвидатнішого з нас Володарем, який поведе народ. Якщо ти обурюєшся цим, не спрямовуй обурення на мене чи суспільство демонів; оплакуй нещастя, що народився демоном, — сказав Зеф.

— …Дитина селянина виросла доволі пихатою.

— Я міг продовжити жити як селянин. А ти, дитина шляхетського роду демонів, мав вести нас, але не лише зруйнував власний дім, а й повстав проти країни. Ти справді низько впав, — сказав Зеф.

— …Якби ти бодай мав сумніви щодо злих звичаїв, ми могли б узятися за руки. Але з'єднати наші волі вже неможливо.

— Те саме думаю. Бути всюдисущим спасителем для слабких — не моє правління. Очевидно, що наша співпраця була б лише тимчасовою, — сказав Зеф.

— Як довго, на твою думку, триватиме це правління, де обирають сильних і полишають слабких?

— Ті, хто сп'янів від добрих слів і погоджується на рабство, ніколи цього не зрозуміють. Важливіше інше: ви наробили стільки. Ви готові до наслідків, правда? — сказав Зеф.

— Навіть якщо ти знав, що буйство духів не єдиний наш план… Джерелом твоєї впевненості був той монстр там? Але я покажу тобі спосіб проявити волю, якого ви, виродки, не знаєте.

— Якщо Торгова компанія «Кудзуноха» так виглядала для тебе, я перепрошую. Навіть ви не захотіли б зробити дурний хід, який зрештою знищить усю нашу країну, правда? — сказав Зеф.

Мене багато разів називали «монстром», тож я не надто переймаюся.

Ну, навіть якби вони запросили мене на чай, я точно відмовився б. Ви ж терористи.

— Це робить усе ще зручнішим. Нинішня раса демонів має бути повністю знищена.

— …Тоді за цю грубість я перепрошу замість вас. Вишикувавши ваші дурні голови. Іо, Рефте, — сказав Зеф.

Не лише Зеф, а й Іо та Рефт приготувалися до бою, і раптом рвонули вперед.

Вони справді відправили їхні голови в політ, і все закінчилося менш ніж за десять секунд.

Іо навіть виконав трюк, використавши руку як меч.

Він справді клопітний велетень.

Умілий і старанний, до того ж із природною конституцією.

— Якщо вони не можуть використати те, що підготували, то в цьому немає сенсу, правда, Ваша Величносте?

— Ні, схоже, вони купували час, ставлячи на кін власні життя, — сказав Зеф.

Так.

Щось активувалося.

Тьмяна дивна сила, що плавала довкола, тепер чітко окреслилася.

Коли я шукаю місце, бачу, що під уламками приховано оздоблений посох, встромлений у землю.

Мабуть, це він.

— Посох? Схоже, активація вже почалася, — сказав я.

— Це… Скіпетр Правителя? Невже! Пані Міо, ви можете перервати активацію?! — сказав Шікі.

— Щось таке легко… Хм? Він страшенно старий і сильний. Це… я не можу його нейтралізувати? — сказала Міо.

— …Розумію. Ні, нічого не вдієш. Якщо це те, про що я думаю, може стати клопітно. Ну, лише «може», тож, думаю, усе буде гаразд, — сказав Шікі.

Шікі, схоже, щось знає.

— Шікі, що це? — запитав я.

— …Ймовірно, це священний скарб Елісіону. Хоча він мав бути втрачений. Думаю, це скіпетр, який вів армію драконів, Скіпетр Правителя, — відповів Шікі.

— Скіпетр Правителя драконячої армії? — сказав я.

— Скіпетр, що передавався королями Елісіону, скіпетр, який прикликає драконів. Це предмет, про який існує багато історій. Він не зміг захистити пов'язану з ним країну від знищення, але має величезну силу, — сказав Шікі.

Прикликає драконів, га.

Елісіон, дракон.

Е? Щось мене турбує.

— Навіть якщо він потужний, раса демонів одного разу з ним упоралася, і Елісіон було знищено, правда? Шікі, це справді те, через що треба хвилюватися? — запитав я.

— …Цей священний скарб для активації використовує величезну кількість магічної сили або відповідну їй кров і життя, але результат випадковий, — сказав Шікі.

— …Випадковий? — перепитав я.

Терористи поставили життя на останній козир, який є священним скарбом іншої країни, до того ж результат активації випадковий, кажеш.

Це ніби вони прийшли лише заради почесної смерті.

Те, що вони казали, теж було огидним, але я справді їх не розумію.

— …Ви справді добре знаєте. Пан Шікі має широкі знання. Це безперечно козир опору й священний скарб Елісіону — Скіпетр Правителя драконячої армії, — сказав Зеф.

— Ваша Величносте, — сказав я.

Зеф підходить до нас і говорить.

Іо, Рефт і Зеф — усі троє тримали в руках по кілька голів.

— Немає способу перепросити за те, що я втягнув вас у наші внутрішні проблеми, — сказав Зеф.

— Ні. Важливіше, чи можна нічого не робити з цим Скіпетром Правителя? — запитав я.

Коли я питаю, Зеф хитає головою.

Схоже, Зеф знає про Скіпетр Правителя драконячої армії.

Не лише про його існування, а й про те, де він був.

— Тепер лише доля вирішить, що буде прикликано. Нам лишається тільки молитися за удачу всіх, хто тут є, — сказав Зеф.

— До речі, який найгірший випадок? — спитав я.

Моя натура — хвилюватися про нещастя, коли мова заходить про удачу.

— Якщо виключити Вищих Драконів, він прикличе сюди різних драконів, і вони в безумстві лютуватимуть, — відповів Зеф.

Це картина пекла.

Ні, краще, бо Вищих Драконів не буде, га.

— Різних, кажете, — сказав я.

— Угу. Схоже, він здатен привести всіх драконів світу одночасно. Ну, як і сказав пан Шікі, це лише можливість, — сказав Зеф.

— І тому це драконяча армія, — сказав я.

Якщо шанс один зі ста, тоді… шанс 0,01?

Ні, це неможливо~

Я б не зміг поставити на це життя~.

Чи це ставка, на яку вони готові піти, щоб знищити такого величного Зефа?

— …З того, що я знаю, драконяча армія — найкращий результат. Я не знаю нічого вищого за це. За результатами нашого розслідування, навіть якщо шанс є, він справді менший за один зі ста. Це ймовірність, близька до неможливої, — сказав Зеф.

Таке відчуття, ніби там має стояти багато нулів.

Отже, це безпечна зона, га.

Я радий.

Тоді якщо ми просто зіб'ємо дракона, який з'явиться, усе закінчиться.

— Це недобре, — сказав Шікі.

— Чимось тут пахне, — сказала Міо.

Шікі?

Міо?

— Що саме? — запитав я.

— Це можливість, яку Вака може витягнути, — сказав Шікі.

— Так. Істоту, яку людина може шукати все життя й так і не зустріти, Вака — саме той тип людини, який може зустріти її двічі за тиждень, — сказала Міо.

Ти ж і сама належиш до таких істот.

…Це правда. Менше ніж за тиждень я зустрів Томое й Міо.

Такі шанси доволі низькі.

Вони, мабуть, жартують, але коли говорять такі речі в цей момент із такими серйозними обличчями, це чіпляє.

— Ви двоє, хіба це не трохи жорстоко? — сказав я.

— Дивіться, — сказала Міо.

— Е?

На слова Міо я дивлюся в напрямку, куди вказувала її рука.

Золоте світло прямою лінією здіймається в темне небо й розсікає ту темряву.

…Хах…

Давно я не був осяяний таким сильним світлом, схожим на ранкове.

Я розплющую очі, які на мить заплющив, і дивлюся на Зефа поряд зі мною… і вперше він показав справжнє хвилювання.

Між його бровами з'явилися глибокі зморшки, і він дивився на світло з похмурим виразом.

Огорнувши тіло магічною силою, сильнішою за попередню, Зеф виглядав так, ніби думає, як упоратися із ситуацією.

Точніше, це відчуття, присутність, яку я відчуваю від золотого світла… це та людина.

Усе з'єдналося.

Елісіон, Скіпетр Правителя, дракони; це може бути тільки та людина.

Ми витягнули джекпот, ні, радше витягли найгірший жереб, га.

— Не може бути. Це був відсоток, якого неможливо було досягти, знаєте? Насамперед ми лише припустили, що існує сходинка вище за армію драконів, заради безпеки розслідування, — сказав Зеф.

Слова Зефа боляче вдарили по вухах.

З центру світла з'являється тінь великого дракона.

Західний дракон.

Його тіло за розміром перевищує Ґроунт. А крила роблять його ще більшим.

До того ж крил не одна пара.

Особливістю того дракона було те, що він мав три пари крил різних розмірів.

— …Рут.

Цей проклятий збоченець.

Що він собі думає, стаючи ворогом?

— Рут, кажете? Він існував? Дракон Гармонії, що володіє всіма стихіями. Вершина Вищих Драконів, якого також називають Стародавнім Драконом або Небесним Драконом. Чому істота, яку ставлять на один рівень із тією Богинею, приймає прикликання від чогось на кшталт священного скарбу?

Зеф болісно бурмоче.

Нічого не вдієш.

Я не знаю, наскільки він розуміє ситуацію, але Володар мусить мати справу з речами реалістично.

А створювати контрзахід проти того, що його надійні підлеглі назвали неможливим, просто нереалістично.

…Було б зрозуміліше, якби він справді використав це для чогось.

Зеф саме такий Володар.

Він просувається через те, що обирає, і розуміє, що втратить, а також ризики, які з цим приходять.

Я не можу поділяти всі його методи, але можу їх зрозуміти.

(…А, давно не бачилися, Макото. Я був би вдячний, якби ти пояснив мені цю ситуацію.)

Я чую розслаблений голос.

Він звучить так, ніби взагалі не напружений.

Це думковий зв'язок.

Можлива лише одна людина.

(Руте, ти так сильно хотів битися зі мною, що навіть прийшов на територію раси демонів?)

(Битися з Макото?! Ні-ні-ні… зачекай, невже… ціль Скіпетра Правителя — це…)

(Зеф і всі, хто внизу. Схоже, і мене це стосується?)

(Ача-а. Мене провели. Подумати тільки, що прикликання, яке я жартома наклав на Скіпетр Правителя, активується саме зараз. Гей, ти, можливо, уклав договір зі злим духом випадковостей?)

(З якого дива я укладав би договір, який приносить мені нещастя? Відтоді, як я прийшов у цей світ, у мене шалена смуга невезіння.)

(…Раз уже так, я витримаю біль, тож будь ніжним, добре?)

Попри свої слова, Рут починає створювати зловісну райдужну кулю.

Світлова куля, що видна в його широко роззявленій пащі, невпинно накопичує силу.

Ти, якщо це проти твоєї волі, повертайся додому!

(Я не завдам тобі шкоди, тож повертайся додому.)

(А-ха-ха, не можу. Це прикликання абсолютне. Воно змушує мене атакувати без жодних обмежень. Я потрапив у власну пастку, бачиш. Твоя спеціальність.)

(Припини сарказм. Тоді хоча б скажи, що ти зробиш. Після цього я зроблю все, що зможу.)

(А, я можу знову впасти по вуха. Яка надійність! Це наче картечне полум'я із сумішшю шести стихій. Воно легко знищить замок і землю довкола.)

Я хочу сказати йому, щоб він не говорив такі жахливі речі так невимушено.

(…Ти підеш після одного цього удару?)

(Так. Бо, знаєш, прикликані істоти, здається, саме такі. У грі, в яку грав мій чоловік.)

(Тепер я розумію, що не слід недооцінювати грайливий дух дракона.)

Ніби підтверджуючи слова Рута, сила показує ненормальне зростання, наче не має стелі.

У такому темпі рельєф зміниться.

Я не знаю, чи цю ситуацію спричинило моє невезіння, але відчуваю, що було б погано, якби столицю демонів знищило через це.

Вибачте, я невезучий, знаєте.

Такого я сказати не можу.

Я не маю наміру співпрацювати у війні, але вони добре до мене ставилися.

Навіть якщо це ставлення було породжене їхньою оцінкою моєї сили, правда лишається правдою.

— Подумати тільки, що станеться така ганьба… — сказав Зеф.

Розгортаючи бар'єр, Зеф сміється.

Шкода, але навіть він не зможе заблокувати все.

Навіть якщо думати лише про побічний ефект, він знищить щонайменше половину столиці.

А щодо жертв — половиною може й не обійтися.

— …

Це не рівень лавової кулі.

Моя «Матерія Пріма» не може зробити те саме.

Я можу прийняти це й можу відбити, але не вб'ю всю силу, тож довкола точно буде тяжка шкода.

До того ж проблема в тому, що це картеч.

Якщо зроблю магічний обладунок більшим, щільність зменшиться.

Я-як клопітно.

Якщо можливо, я хочу просто використати Азусу, щоб пробити йому пащу.

Якщо я це зроблю, тут точно з'явиться гігантський кратер із цим місцем у центрі.

Я не можу так зробити.

Я віддаляюся від групи Володаря демонів і починаю радитися з тими двома.

— Міо, як думаєш, що нам робити? — запитав я.

— Хіба не можна просто сховатися? — сказала Міо.

В Асору — саме це говорять її очі.

Це найкраще місце для евакуації.

Усе закінчиться тим, що ми лишимося неушкодженими.

— …Шікі? — запитав я.

— …Магія також є продуктом чиєїсь уяви. Магічний обладунок Ваки теж такий. Якщо йти цією логікою, спосіб, про який думає Вака, не зовсім відсутній. Але я також рекомендую евакуацію. Це може бути прикро для раси демонів, але це також можна назвати кармою. Схоже, вони розуміли, що такий фактор може статися, тож бути готовими до нього також можна назвати принципом сильних, — сказав Шікі.

Отже, спосіб є, га.

Тоді спробуймо.

Від такого я все одно не помру, тож навіть якщо провалюся, нічого не втрачу.

— Шікі, поясни докладніше. Міо, ти теж допоможеш, добре? — сказав я.

— Ви це зробите? Тоді спершу я візьму дозвіл у Його Величності. Пан Рут, здається, ще більше нарощує силу, — сказав Шікі.

— Якщо Вака так вирішив, я з радістю допоможу, — сказала Міо.

Шікі прямує до Зефа.

Якщо я схиблю, найгірше доведеться саме расі демонів.

Потрібно уточнити, чи можна це робити.

Якщо нам скажуть нічого не робити, ми просто евакуюємося в Асору.

Рону, як завжди, лікують, а Мокурен увесь цей час її несе.

Але Шікі я їм не позичу.

Зараз він співпрацюватиме зі мною.

— Картечне полум'я із сумішшю шести стихій, га. Ну, ми просто зробимо план Шікі з усіх сил, — сказав я.

— Це буде наша спільна робота, правда ж, Вако? — сказала Міо.

Я дивлюся на сяючого Рута.

Добрий настрій Міо трохи заспокоїв моє серце.