Розділ 192 — Новий крок

Перекладач і редактор: Näki + Claude

(…Інакше кажучи, що ти маєш на увазі?)

Такою була моя відповідь на обережне пояснення Шікі через думковий зв'язок.

Ні, ну, я просто не зрозумів приблизно двадцять відсотків.

Я справді старався слухати й розуміти.

Володар демонів і генерали демонів, схоже, зайняті тим, що роздають накази, тож у нас самих не так багато вільного часу.

Саме тому він легко прийняв пропозицію Шікі.

Вони рухаються так, щоб зменшити кількість жертв, і вирішили, що в моїх діях для них немає мінусів.

А отже, з тим, що я діятиму, проблем немає.

Ось що сказав Шікі.

(Якщо сказати лише те, що ми робитимемо, то замість використання заклять ми сублімуємо магічну силу як матерію. Так ми зможемо краще використати обсяг магічної сили Ваки.) — сказав Шікі.

(Ти кажеш мені змінити сутність магічного обладунку?)

Зараз я доводжу його матеріалізацію як закляття до межі, тож завершити його як закляття було б легко, але… матерія, га.

Звучить складно.

(Так. Я підтримаю дрібні деталі, тож Ваці потрібно лише сильно уявити, як він приймає атаку пана Рута без жодної залишкової хвилі, і сконцентруватися.) — сказав Шікі.

Без жодної залишкової хвилі, га.

У такому разі, можливо, досить уявити щось на кшталт щита чи купола?

У такі моменти важко миттєво перетравити теорію, навіть якщо він її пояснює.

Чесно кажучи, що б ми не робили, мені дуже допомагає, коли мені кажуть усе простіше.

Я вже показав намір слідувати плану Шікі, тож це ще важливіше.

У будь-якому разі контрзахід проти божевільного полум'я Рута вже вирішено.

Те, що робитиме Міо, теж уже визначено.

— Тоді я спробую це зробити. Навіть якщо не вийде, у самій спробі є сенс. Міо, постарайся відхилити його так, щоб атака зосередилася на мені, добре? — сказав я.

— Якщо зможу стерти її, можна? — спитала Міо.

— Звісно. Але тільки якщо зможеш, і не перенапружуйся, — відповів я.

— Зрозуміла. Я зроблю все можливе, — сказала Міо.

Міо, яка робить милий жест перемоги, — не те, що я бачу часто, але це допомогло мені зняти напругу з тіла.

Справді надійна.

(Вибачте, що перериваю вашу приємну розмову, але мій заряд уже майже на межі. Я переходжу до наступної фази. Ще трохи — і стрілятиму.) — сказав Рут.

Недбалий думковий зв'язок прийшов від дракона Рута, що перебував у величному світлі.

(…Не кажи мені так буденно «стрілятиму»! Збоченцю, який не вміє читати атмосферу. Тільки тому, що ти все одно зникнеш, не означає, що можна бути таким безтурботним!)

(Мені справді шкода. Серйозно. Якщо так піде далі, Багряний знову може померти, тож цього разу я буду винен тобі доволі великий борг. Але тут діє примусова сила, якій навіть я не можу протистояти, тому це полум'я — одна з моїх найсильніших атак по області. Я не думав, що колись справді використаю її… і від цього в мене трохи загорівся азарт, знаєш.) — сказав Рут.

На початку він звучав вибачливо, але під кінець уже став зухвалим.

Він справді безнадійний випадок.

Так, я ще раз підтвердив цю істину.

Як далеко, на твою думку, звідси до гори, куди я доставив яйце Багряного?

Це вже не рівень викликаної істоти. Це зовсім інший вимір ефективної дальності.

(Принаймні розкажи подробиці!)

(Я вже сказав, що це картечне полум'я шести стихій.) — відповів Рут.

(Тоді чому ти дивишся вгору?)

Якщо це полум'я, ти зазвичай мав би націлитися сюди й зробити «ба-бах», правда?

Але Рут спрямовує пащу вгору.

Світлова куля всередині його розкритої пащі повільно піднімається й зростає.

Це доволі неспокійно.

(Щоб ще більше збільшити охоплення.) — сказав Рут.

(…Тоді чому в твоїй пащі створюється ще одна сила?)

(Щоб збільшити вогневу міць отриманої атаки. У бою ми, дракони, любимо ревіти.) — відповів Рут.

(…Це підготовка до реву?)

Тепер, коли він це сказав, рев Вищого Дракона… здається, я не отримував справжнього, окрім пані Ґроунт.

Джін та інші отримали травму від реву нижчого дракона, але цікаво, якою буде сила реву Рута?

(До речі, щоб посилити драматичний ефект, я роблю атаку, яка потребує часу. Я хочу, щоб вона була вражаючою, розумієш. Інакше кажучи, я цілився на атаку, на яку ти несвідомо дивитимешся, коли вона вистрілить!) — сказав Рут.

(Я щиро хочу вдарити твого чоловіка.)

Який же рівень руйнування з логіки гри він планував розкидати?!

!!

Крила Рута засяяли яскравіше всередині світла.

(…Він був хорошим чоловіком, який тобі сподобався б. Не кажи так сумно. Ну що ж, це «початок» феєрверку. Це не та сила, з якою ви можете щось зробити, тож просто насолоджуйтеся.) — сказав Рут.

У мить, коли райдужна куля піднялася настільки, що зникла в хмарах, простір почав коливатися.

Тремтіння, що відгукується всередині тіла, немов дуже низький бас.

Одночасно все моє тіло огорнуло щось неймовірно неприємне.

Із невеликим запізненням до моїх вух долетів шквал — рев розлюченого звіра.

Я певен.

Це рев того хлопця!

(Міо, Шікі, ви в порядку?)

(Звісно.) — відповіла Міо.

(…Доволі важко. Це жахливий тиск і буря ненормальних станів. За нижчої опірності, здається, воно тягне ближче до смерті.) — сказав Шікі.

…

Можливо, через те, що я сам цього не відчуваю, я не сприйняв це як таку небезпеку.

Почувши це від Шікі, я відчуваю тривогу.

Залежно від ефективної дальності, ситуація стане ще гіршою.

Це відчуття, яке відрізняється від звичайної людини, також можна вважати моєю слабкістю.

(Руте! Яка ефективна дальність цього реву?!)

(…)

(Гей, ти мене ігноруєш?!)

(…)

Тц!

Він у трансі чи що? Рут просто дивиться в одну точку неба й тримає пащу відкритою.

Немає ні відповіді, ні руху.

Останнє, що він сказав, — феєрверк. Наскільки ж далеко він збирається заходити у своїх дурощах!

Коли він сказав «феєрверк», він мав на увазі останню атаку?

Хм.

Стривай.

Якщо так, то та куля має розквітнути в небі?

…Як картеч?!

Яка ж підлість!!

(Міо, вибач, але це полум'я, ймовірно, падатиме на дуже широкій площі. З ним може бути важко впоратися, але я покладаюся на тебе.)

(Так, залиште це мені.) — сказала Міо.

Ну, тепер скоро я попрошу Шікі…

Е? Думковий зв'язок від Зефа?

(Ваша Величносте, щось сталося?)

Будучи обережним щодо наступного руху Рута, я відповідаю Зефу.

Зеф має бути зайнятий наказами, тож цікаво, що йому потрібно.

(Пане Райдо, чи можете ви впоратися з ревом дракона «Тисяча Барв»?) — спитав Зеф.

(Ні, ми стежимо за його наступним рухом, тож зупинити рев…)

(…Ні, я мав на увазі, чи можете ви йому опиратися, але, здається, це було зайве хвилювання. Я не знаю, що саме ви збираєтеся робити, але якщо зможете показати бодай якийсь результат, це буде героїчним вчинком. Не вагайтеся. Я хочу, щоб ви діяли, як вважаєте за потрібне.) — сказав Зеф.

Мені знову дали дозвіл.

Яке полегшення.

(Я зроблю, що зможу. Тоді…)

(Так, вибачте, що перебив вас у таку зайняту мить. Примус, параліч, скам'яніння, паніка, хвороба прокляття ослаблення п'ятого рівня, хвороба прокляття духовної недуги шостого рівня, зниження функцій тіла, розпад ефективності магічної сили… Є ще більше, але вже те, що я зміг визначити, — божевілля. Який неймовірний рев. Уже є жертви. Будьте обережні. Загоне пана Райдо, не перенапружуйтеся. Я не заперечую, якщо спершу ви забезпечите власну безпеку. Я… бажаю вам удачі.) — сказав Зеф.

(…Так. Дякую за турботу.)

…Руте.

Ти справді вдався до вкрай паскудної атаки.

Накладати хворобу прокляття самим ревом.

Ти, мабуть, не знаєш, наскільки я ненавиджу хвороби прокляття, але зараз я точно думаю розчавити твою атаку.

Рішучості в мене тепер хоч відбавляй.

(Ну що ж, Вако. Будь ласка, уявіть, як зупиняєте атаку, що збирається від Рута, і розсіюєте її, та передайте цей образ своєму магічному обладунку. Доки ви сильно про це думаєте, решту я підтримаю.) — сказав Шікі.

(Зрозумів. Міо, підготуйся до атаки, охопи довкілля й передай цю інформацію нам із Шікі через зв'язок. Шікі, ти підтримуєш і аналізуєш атаку Рута. Я використаю «Сакай» і зосереджуся лише на своєму заклятті.)

Побачивши, як ці двоє кивнули, я відчув полегшення й звернув увагу на себе та свій магічний обладунок.

Я повертаю все всередину себе.

Це моя сильна сторона.

Образ.

Образ зупинки зібраної атаки.

— Дев'ятий щабель, «Ґеміні», вивільнення. «Істота, що доповнює й завершує, Слуга», — сказав Шікі.

— Нитка неба, заповни. «Мережа чорного неба», — сказала Міо.

Я відчуваю активацію сили зовсім близько.

Шікі використовує «Ґеміні» і ділиться на двох.

Міо розміщує павутину в небі.

Коли я піднімаю очі, то наскільки можу бачити небо, відчуваю, що сила Міо вже активована.

Я мовчки занурююся в себе.

Я роблю образ сильнішим.

Я змінюю магічний обладунок і перестворюю його — його сутність.

Щит… ні.

Павутина… ні.

Дзеркало… ні.

Нічого не здається правильним.

Мені потрібне сильніше втілення сили.

Щось велике, здатне «утримати» й розчавити будь-яку атаку.

Знищити атаку.

Гадаю, саме це найкраще відповідає потрібному зараз образу.

Так.

Я згадую постать того чотирирукого велета, якого можна назвати символом сили, згадую рукавиці, споряджені на тих руках.

Ось воно.

Рука.

Сильна, груба, а подекуди — неорганічна.

Велична рука, як в Іо, що вселяє довіру.

Рука, яка змусила б подумати, що це людиноподібна зброя; зробити цей образ більшим, а потім сильнішим.

Щось, що знищить усе, що буде спіймане між її долонями… створімо таку руку.

Я вирішив.

Далі я збільшую руку магічного обладунку так само, а потім надаю їй форми.

Після цього потрібно лише йти глибше, глибше.

Я веду себе до стану, в якому перебуваю, коли занурююся в бій.

Я відчуваю арію Шікі десь далеко позаду.

Поки я прокладаю звірячу дорогу у своєму серці, Шікі йде за мною своєю арією.

І він не один.

Шікі тримає темп із «Ґеміні» й обробляє все з потрійною швидкістю.

Постаті тих двох, які вголос вимовляють арію, були схожі на хор.

Окрім використання як приманки, він казав, що може перед активацією закласти в «Ґеміні» певну здатність. Схоже, цього разу це здатність обробляти закляття.

(Вако, усе гаразд?) — спитала Міо.

Думковий зв'язок Міо.

Передусім, через рев Рута ситуація така, що ми не можемо нормально чути голоси, тож використання думкового зв'язку очевидне.

Арію Шікі я теж лише бачу за потоком магічної сили й розшифровую, тому насправді я її не чую.

(…Що?)

(Рев того збоченця. Схоже, він спрямований не лише на місто раси демонів, а й розширюється далі. Якщо так піде, атака теж…) — сказала Міо.

(Рут приносить проблеми до останку, га. Схоже, звичайним людям це несе миттєву смерть, і, здається, уже є жертви. Зрозумів. Подивлюся, чи можу щось зробити.)

Люди в містах теж дотримуються принципу сили, тож, мабуть, не скаржитимуться, навіть якщо помруть, але навіть якщо саме місто вціліє, знищення людей — не весело.

Не знаю, чи зможу стерти рев, який уже діє, але засіб у мене є, тож спробуймо.

(Ні, здається, дальність атаки теж збільшиться, тому я не знаю, чи зможу її прикрити. Тож я хотіла запитати, чи можу взяти трохи сили у Ваки.) — сказала Міо.

Наче кажучи, що жертви в містах не мають значення, Міо легко заперечує мої слова.

Натомість вона сказала, що хоче, аби я позичив їй силу.

(Силу — тобто магічну силу?)

(Так. Якщо ви це зробите, я зможу проявити більше сили. Звісно, це обтяжить Ваку, тому лише якщо я отримаю ваш дозвіл.) — сказала Міо.

Якщо це магічна сила, я не проти.

Доки мені не треба робити багато. Це ж те, що все одно переливається без кінця.

Якщо вона має застосування, я зовсім не проти.

(Добре, використовуй скільки хочеш.)

(Дуже дякую!! Тоді, у напрямку до мене… так, як би це сказати, ніби відкриваєте клапан? А, точно! Уявіть, що цей зв'язок, яким з'єднані Вака, я — і зайвий Шікі, — стає товстішим між нами, і відпустіть його, будь ласка!) — сказала Міо.

(Зрозумів.)

Стримуючи сумніви щодо Міо, яка дивно піднесена й щаслива, я вирішив спершу виконати її прохання, бо від створення руки відчував дивний тиск.

Саме так, як сказала Міо, я використовую інформаційний зв'язок, який вона з'єднала між Шікі, нею та мною; концентруючись на цій лінії, я повертаюся до Міо й випускаю магічну силу, або, точніше, уявляю, як вливаю її в неї.

(Фу-у-фу-фу-фу! Ось вона, магічна сила Ваки! Це найкраще! Вона смачна й така приємна! З нею для мене немає нічого неможливого!) — сказала Міо.

…

Ну, я не заглиблюватимуся.

Якщо вона стала сильнішою, то проблем немає.

(…Вибачте, Вако, чи можу я попросити вас зробити те саме і для мене?) — спитав Шікі.

(І Шікі теж?)

(Опиратися реву пана Рута виявилося важче, ніж я думав, і підтримка арією запізнюється. Я хочу підготуватися якомога краще.) — сказав Шікі.

(Добре.)

Я вливаю магічну силу в Шікі так само, як у Міо.

Це схоже на відкривання корка, тож близьке до ділення.

(Це… ви врятували мене, Вако. З цим я зможу достатньо підтримати!) — сказав Шікі.

(А все одно відчуття таке, ніби у створенні руки є якась перешкода, дивне відчуття. Це теж тому, що підтримка Шікі запізнювалася?)

Рука магічного обладунку вже подвоїлася в розмірі.

Порівняно з іншими частинами, її щільність зросла, і вона вже почала набувати образу, який я маю.

Але коли я намагаюся зробити її точнішою й уявити як матерію, з'являється якийсь дивний уривчастий шум, що заважає.

Він порушує мою концентрацію, і процес іде не так, як я хочу.

Я залишаю арію грубою й ставлю глибину концентрації вище, тож, можливо, це віддача від того, що я залишив тонкі деталі Шікі?

(Шум… Так, мабуть, саме так. Вако, ще раз. Будь ласка, спробуйте сформувати цю руку.) — сказав Шікі.

(Зрозумів. Тільки тепер я маю ще одну додаткову справу, тож трохи зменшу швидкість. І, Шікі, ти також продовжуй аналіз атаки Рута, добре?)

(Зрозумів.)

Підтримка арії Шікі миттєво пришвидшилася.

Вона все ще повільніша за мою концентрацію, але тепер я сам буду йти повільніше, тож після цього Шікі, можливо, стане швидшим.

Я дивлюся довкола.

Навколишні будівлі вже почали руйнуватися.

Над нами нічого немає, і опору під ногами ми забезпечили, але людям, що тікають, мабуть, доводиться важко.

Зеф зібрався з генералами демонів, і, здається, вони вже закінчили створювати бар'єр для захисту.

Рона, схоже, отримала доволі глибоку рану. Не схоже, що вона бере участь, і вона лежить.

Інші троє та Володар демонів розгортають закляття.

Крім того, довкола літають думкові зв'язки. Звісно, у такій ситуації я не думаю підглядати, але легко розумію, що ситуація тяжка.

Добре, тоді зробімо це.

Я зберігаю природну позу й піднімаю руку.

Я розкриваю кулак і кличу свою зброю.

За мить у обох моїх руках нарешті з'явилося знайоме відчуття.

Відчуття лука.

Я кладу учіне, що з'явилася в правій руці, за пояс і тримаю лише Азусу, що в лівій.

Я не спрямовую його на Рута. Просто тримаю перед собою.

Хоч мене цьому й учила вчителька, це лише церемоніальний жест.

Адже подробиці етикету я вже забув.

Насправді я вливаю в нього магічну силу й очікую реального ефекту.

Концентруючись на тому, щоб воно дістало якнайдалі, я натягую лук без стріли, і тятива дзвенить.

Тятива тремтить, а коли вона заспокоїлася, я зробив це знову.

Я повторив це тричі.

Ритуал дзвону тятиви.

Цікаво, наскільки це збільшить ефективність.

Коли я про це думав, підтримувальне закляття Шікі сильно пришвидшилося.

Чесно кажучи, воно було явно швидшим за мене.

О?

(Рев пана Рута вже не має впливу на моє тіло! Це те, що ви задумали, Вако?!) — спитав Шікі.

Для початку, здається, це спрацювало для Шікі, який поруч.

Зараз я повністю зосереджую «Сакай» на формуванні руки, тому мало знаю про ситуацію в місті, але досить, щоб це дістало туди.

Гаразд, якщо Шікі вже наздогнав, я не звертатиму уваги на шум і зроблю все одним ривком.

Набридливий думковий зв'язок від Зефа був надісланий мені, але я зараз концентруюся, тож ігнорую його й націлююся завершити формування руки.

Після того як зупиню це, я врятую людей, яких мучить хвороба прокляття, а потім піду до Ротцґарда—

— ?!!

З пащі Рута вирвалося лазероподібне полум'я, схоже на полум'я Багряного.

Воно яскраво розриває небо й пробиває райдужну кулю, що була трохи вище.

Давно я не бачив блакитного неба.

А потім із пробитої кулі воно справді посипалося, мов феєрверк. Картеч, картеч, картеч усюди…

Це… Їх набагато більше, ніж я думав, і дальність теж більша!

Товста павутина поступово руйнувалася, і з неба райдужне самопроголошене полум'я падало на землю.

Замість називати це полум'ям, це більше схоже на виверження вулкана!!

— Як і очікувалося, те, що ти робиш, вражає, збоченцю! Та все ж запам'ятай: сьогодні неможливо випередити мене! — сказала Міо.

Міо підлаштовується під масштаб падаючої картечі й миттєво розширює павутину, яку розставила в небі.

Я відчуваю, як моя магічна сила тече до Міо.

Кількість не така вже велика, тож я не проти, але завдяки цьому чорна нитяна павутина розширилася й прийняла картеч.

Ті, що падали в проміжки між нитками, також були зупинені загадковим світловим візерунком, і жодна не впала на землю.

— А!!

Е?

За мить пролунав голос Міо, і її обличчя стало розгубленим.

Я простежив за її поглядом і подивився вдалечінь.

Одна райдужна куля вирвалася з павутини й упала на горизонт.

Я там не був, тому не знаю, що там.

Принаймні це не гора Багряного і не місто раси демонів.

(Міо, не переймайся. Зараз зосередься на підтриманні тієї павутини й на тому, щоб атака була спрямована на мене.)

(Так… мені дуже шкода.) — сказала Міо.

Товщину того стовпа світла, який утворився, було чітко видно навіть звідси.

Тремтіння й звук прийшли із затримкою.

Один удар — і таке?

Якщо всі кілька сотень, що в небі, впадуть одночасно, зникне не тільки рослинність, навіть земля не залишиться.

Я щиро був вражений божевільною атакою Рута, якого вже не було видно.

Ну, Томое, мабуть, насварить його в Ротцґарді раніше за нас.

Лайку для того хлопця залишимо на потім.

Важливіше те, що в нас немає запасу часу.

Ба більше, шум стає дедалі гіршим.

Якби це було радіо, я б уже давно перестав його слухати. Якби це був телевізор, то вже майже була б утрата сигналу.

Це якийсь бар'єр проти всього, що стосується формування матерії?

Якою б не була причина, мені треба докласти надзвичайних зусиль до концентрації й посилити образ.

Перетворювати магічну силу на матерію справді важко.

(Шікі, шум досі жахливий. Я спробую зробити все одним ривком, це нормально?)

(…Так. Будь ласка, продовжуйте, як вважаєте за потрібне.) — сказав Шікі.

(Дякую.)

Я заплющую очі й глибоко занурююся в себе.

Однією рукою я відтинаю й закриваю весь той шум, що безперервно заважає.

Іншою рукою відганяю туманність від образу й усіма силами намагаюся відкрити його повний вигляд.

Я концентруюся лише на цьому завданні.

Коли я змусив шум замовкнути й правильно спрямував концентрацію, це стало легко.

Була туманність, яку важко розігнати, і на ній було стільки розмитих тіней, що неймовірно важко було побачити повну форму руки.

Відчайдушно, з відчуттям, ніби занурююся в глибину води, я роблю все, щоб ухопити ту далеку тінь.

Я не знаю, наскільки далеко Шікі супроводжує мене, але та мить настала.

Це була мить, яка здалася мені дуже довгою.

Я ще раз відчув вдячність до Міо, яка належно стримує атаку.

Я можу.

Груба пара рук, від яких можна навіть відчути зловісність.

Це були справжні руки робота.

Руки машини, надмірно прикрашеної.

Органічного відчуття немає.

Ну що ж, торкнімося її.

Створімо це.

Я мовчки торкаюся руки, що сяє сріблом.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Ось воно, подумав я.

Невдовзі після того, як Вака заплющив очі, дві руки магічного обладунку відділилися, стали величезними, і на них з'явилися складні обриси.

У той самий час у просторі пролунав різкий скрегіт, схожий на крик.

На відміну від реву пана Рута, він не мав жодного додаткового ефекту, це був чистий біль для вух.

Я знаю, що це.

Незабаром після цього Вака розплющив очі.

Він очима повідомляє мені про успіх.

Мій рот був зайнятий читанням арії, тож я відповідаю кивком і вкладаю силу в виконання останньої невеликої підтримки.

Через думковий зв'язок я міг би відповісти словами, але зараз у мене не було навіть сили на щось таке.

Вака прорвався крізь завадливий шум і схопив шлях до цього закляття, ні, до цього діяння.

Я також маю здогад, чим міг бути той завадливий шум.

Чудово.

Далі, якщо я тільки завершу підтримку арією, усе буде завершено.

Я, що створив двійника силою кільця, цього разу наділив його здатністю підтримувати закляття.

Виконуючи обчислювальні можливості більш ніж двох людей одночасно, я надаю невелику допомогу.

Чим складніша магія, тим важливіший початок.

Вака зазвичай хвалить мене за те, що я дивовижно гладко виконую завдання, але справді дивовижний — саме Вака.

Усередині свого темного, як смола, шляху він намацує нові дороги й створює шлях там, де шляху немає.

І просувається ним без вагань.

Розгладити те місце, де шлях уже створено, може й потрібно, але якщо є техніка, це зможе зробити будь-хто.

Коли я можу допомогти Ваці, я щоразу безперервно дивуюся, і це також незамінний досвід навчання.

І ось я нарешті завершив усю необхідну підтримку.

Володар демонів і генерали демонів, які можуть перебувати в цьому місці, справді щасливі.

Рона, яка тут, але непритомна, доволі невезуча.

А тепер дивіться.

Новий крок нашого господаря.

Від пальців пари рук, що відділилися від магічного обладунку, починається зміна.

Я відчуваю, як тілом пробігає збудження.

Уже немає потреби називати це оманливим словом «зміна».

Щоб не створювати тягар для Ваки, я змінив спосіб пояснення й розтлумачив це простіше, але…

— Він зміг. У тілі, що не є тілом божества… Наскільки далеко може зайти людина?

Він навіть не Ґрант.

Як г'юман, хоч би скільки допомоги він отримав, досягти такого…

Скільки ж можливостей приховано в цьому тілі?

Мій інтерес не вичерпується.

Ось чому я не можу перестати служити Ваці.

— Так, саме так. Це посудина Творення; здатність надавати конкретної форми образу, — сказав Шікі.

Дивлячись на руку, що сяє сріблом, я відчув, як на очі навертаються сльози.

Пронизливий шум був криком світу.

Завадливий шум, мабуть, був опором світу.

Без відповідних якостей, покладаючись лише на грубу магічну силу й техніку заклять, світ мав би відкинути це.

Але Вака розчавив його.

Він змусив його замовкнути.

Лише власною волею та силою.

Розумію. Він — аномалія, тож, мабуть, зможе піти проти Богині.

Відчуваючи честь бути послідовником такої людини, я дивлюся на Ваку, який здійснив великий подвиг.

— …Вако?!

— Вако! Що сталося?!

Саме цієї миті Вака зігнув коліна й уже збирався впасти!

Мій голос і голос пані Міо наклалися один на одного.

(Я в порядку! Просто трохи втомився. Ви двоє, будь ласка, не втрачайте пильності.) — сказав Макото.

Мертвотно-бліде обличчя. Дивлячись на його постать, із якої ллється піт, я зовсім не можу подумати, що з ним усе гаразд.

Але ця людина не з тих, хто скаже це вголос.

Коли йому справді боляче, він приховує справжні почуття; саме така він людина.

Тому пізніше мені потрібно буде повністю його підтримати.

Зараз я маю зосередитися на великому подвигу господаря і на тому, як він його використає.

Залишилася ще одна робота, яку мій господар залишив мені.

(Міо, будь ласка, зроби так, щоб уся атака була спрямована на мене й пройшла.) — сказав Макото.

(Ваше тіло… ні, зрозуміла.) — сказала Міо.

Оскільки думковий зв'язок залишено відкритим для нас трьох, я теж можу чути слова Ваки.

Схоже, він нарешті використає ту руку.

(Шікі, швидко проаналізуй цю атаку. Ну, вона близько, тож думаю, якщо це Шікі, усе буде добре. Потім створи змішану стихію, здатну протистояти їй і згасити її.) — сказав Макото.

Змішану стихію, здатну протистояти полум'ю пана Рута?!

Навіть якщо пані Міо стримує його в небі, мені доведеться зробити це проти чогось, доведеного до рівня мистецтва?!

Це неможливо.

Що б я не робив, я не зміг би.

Це не те, що можна зробити самими стихіями.

(Вако, вибачте, але це неможливо. Я швидко проаналізую його, але навіть якщо все піде добре, у підсумку вийде лише знижена версія.) — сказав Шікі.

(Тоді не обов'язково протилежну, будь-яку. Мені байдуже, навіть якщо це буде просто щось, що може згасити ту штуку. Навіть якщо сили не вистачить, я подбаю про це. Шікі потрібно лише подбати про баланс стихій. Знайди налаштування, яке зможе перетворити це на нуль.) — сказав Макото.

В-він просить неможливого.

І все ж… справді не неможливо створити баланс стихій, який може стерти конкретну атаку.

Якби це була повністю протилежна стихія, довелося б бути на рівні мистецтва, але якщо це просто те, що стирає інше, тоді має бути можливо.

У такому разі, якщо матиму хоча б інформацію, можливо, зможу щось зробити.

Але що він має на увазі, коли каже, що навіть якщо сили не вистачить, він подбає про це?

(…Я спробую.) — сказав Шікі.

Неважливо, я просто слідуватиму задуму мого господаря.

Але цікаво, наскільки далеко я зможу зайти.

(Якщо захочеш, можеш зробити те саме, що й Міо, щоб підсилити «Ґеміні».) — сказав Макото.

(Взяти ще більше магічної сили у Ваки, який уже явно втомлений, це просто…) — сказав Шікі.

Знати, що це обтяжить його, робить це ще важчим.

(Я кажу, що можна, тож не хвилюйся. Я також змушу ці руки виконати свою роботу, і маю ще справи.) — сказав Макото.

Знову робота.

Він припускає, що буде ще щось?

…

Розумію, атака пана Рута із затримкою може бути…

Я думав, що це рев, за яким іде полум'я, але він не казав, що затримка буде лише одна.

(Вако, я скидаю їх. Поки я їх блокувала, я з'їла приблизно десять — тобто стерла їх, але більше буде важко. Я вирішила покластися на ваші слова.) — сказала Міо.

Як і очікувалося від пані Міо.

Налаштувати вже активоване закляття з такої відстані й упоратися зі світловими кулями.

Закляття, які використовує пані Міо, всі оригінальні, і більшість їхніх арій мають сенс, який я практично не розумію.

Іноді Вака говорить із пані Міо про арії, але для мене, недосвідченого, це звучало лише як загадкова розмова.

Це змушує заздрити всебічному таланту й силі.

(Іноді можна й на мене покластися, знаєш. Адже я завжди користуюся вашою турботою. Роби.) — сказав Макото.

— Мережа чорного неба, зняття викривлення, — сказала Міо.

За словами Міо частина неба, вкрита чорною павутиною так, ніби вона закривала все небо, почала тьмяніти, аж доки майже не зникла.

І мистецька змішана картеч стихій рушила до нас повністю, точніше, до Ваки, і знову почала падати.

Райдужна картеч дощем сиплеться в одну точку.

Це видовище було примарним, і я, перебуваючи в точці зіткнення, проковтнув подих від самої його краси.

Але, на жаль, головний актор цього місця сприймав це інакше.

Дві руки Ваки, що ширяли в повітрі за кілька метрів перед ним, залишили простір між долонями так, ніби збиралися плеснути.

У цей простір полетів перший постріл полум'я пана Рута.

!!

Неймовірно.

У просторі між двома руками нічого немає.

Нічого немає, і все ж, трохи не досягаючи цієї ділянки, він попрямував у простір між долонями, ніби його всмоктало, і там стиснувся до розміру г'юманського кулака та зупинився.

Другий постріл, третій, четвертий…

Постріли, що летіли один за одним, спіткала та сама доля, і картеч, що перевищила сотню, перетворилася на одне ціле. Навіть якщо воно поступово збільшувалося, було лише розміром із людську голову.

Моїм першим припущенням було, що він уявить велетенський щит або щось схоже на плащ, але насправді це була рука, що нагадувала гігантську рукавицю.

І вона неймовірним способом зупиняла постріли в одному місці та відсікала їх, не завдаючи жодної шкоди довкіллю.

А, розумію.

Це нагадує час, коли він бився з генералами демонів і розчавив лавову кулю в руці магічного обладунку.

Тоді це була одна рука, але Вака зібрав усі постріли в той простір і, можливо, збирається розчавити їх цими двома руками?

(Шікі, я розумію твою радість від того, що це працює, але, будь ласка, не задивляйся із захватом і продовжуй аналіз. Ти це робиш?) — спитав Макото.

(Р-роблю!) — відповів Шікі.

(Покладаюся на тебе. Коли аналіз Шікі завершиться, я спробую це згасити. Те, що ми змогли зробити так багато, уже можна вважати успіхом, а це Рут, тож він, мабуть, ще зробить завершальний удар.) — сказав Макото.

(Не думаю, що пан Рут настільки наполегливий тип.) — сказав Шікі.

(Замість Рута мене більше турбують дані, які він використав як основу. Він має схильність відтворювати речі до зайвої докладності.) — сказав Макото.

(Ха…) — видихнув Шікі.

Я не розумію основи думок Ваки, але кваплюся з аналізом.

Це має природні риси вогню й води, а також світла й темряви.

Попри те, що там є стихії, які відштовхують одна одну, вони утримують аномальний баланс, взаємно посилюють свою силу й створюють достатню міць, щоб перетворити замки й міста на попіл.

Якщо хтось торкнеться цього, він справді зникне.

Пан Рут також має лиху натуру.

Хоч скільки можливостей мав пройти Скіпетр, щоб витягнути саме це, зрештою воно вб'є мага й усе інше.

Коли думаю, що це священний скарб Елісіону, місця, яке тримало віру в Богиню, я просто не розумію його мети.

Навіть якби Елісіон покладався на нього, покладався на багатьох драконів і продовжував його використовувати, а врешті активував би це…

Є шанс, що Елісіон упав би не від рук раси демонів, а від власного священного скарбу.

Ні, не заглиблюйся.

Майбутнє залишмо осторонь, минуле вже визначене.

Мені потрібно лише знайти стихію, яка стане природним ворогом цієї штуки.

— Я впіймав усе. Тепер я…! — сказав Макото.

Вака поступово стискав простір між руками.

Злитий картечний залп пана Рута, здається, чинить опір. Він сіпається й часом розбухає, але не може вирватися з області, в яку його ув'язнено.

— Це неймовірно виснажує… але!! — сказав Макото.

Я, чесно кажучи, не знаю, скільки магічної сили споживає діяння Творення.

Оскільки навіть божества іншого світу визнали магічну силу Ваки, я подумав, що її не може не вистачити, і саме тому вирішив, що цю мить можна використати, щоб Вака зробив крок уперед.

Я щось прорахував неправильно?

Чи створена річ була невдалою?

…Магічна сила Ваки, та сама річ, якій немає меж, була сточена до рівня, який я можу виміряти.

І все одно, з нашої точки зору, це сфера, що все ще далеко в небі над нами.

Але це вперше, коли вона досягла точки, яку навіть я можу виміряти.

У мені народжується хвилювання.

Воно каже мені, що зараз не час розслаблятися.

Я не зміг зупинити це хвилювання, і воно дійшло до того, що почало заважати моїй концентрації.

(Шікі, заспокойся. Усе гаразд. Адже все йде добре.) — сказав Макото.

Разом зі словами Ваки в моє тіло вливається величезна кількість магічної сили.

Комфортне й особливе відчуття великого щастя огортає тіло. Я відчув, що цього достатньо, аби стерти мою тривогу.

(У Ваки зараз сильно зменшилася магічна сила. Немає потреби робити щось таке!) — сказав Шікі.

(Безперечно, коли я створив ту руку, забрало приблизно половину моєї магічної сили, і думаю, це вперше в житті, коли я втратив стільки магічної сили. Я чув від студентів Академії, що коли магічна сила от-от висохне, людина відчуває погіршення фізичного стану. Але це не те, про що Шікі, головний актор цієї сцени, має хвилюватися. Моя робота вже практично завершена.) — сказав Макото.

(Головний актор, це ж—!) — сказав Шікі.

(Я відчуваю, що не можу довго використовувати ці руки. Використовувати в реальному бою те, що ще не перевірене в бою… здається, хтось на кшталт Еріс потім мене за це підколе.) — сказав Макото.

Бій… Ні, залишимо це осторонь, мені треба поспішати.

Раз уже я отримав це, нічого не вдієш.

Магічна сила, що тече від Ваки, спрямована не до вже розгорнутого «Ґеміні», а до мене. Точніше, до кілець Тринадцяти щаблів.

Ця магічна сила, з якою я так добре знайомий завдяки панівному договору, посилюється кільцями й надсилається в моє тіло.

Відчуття всемогутності відлунює в усьому тілі, і аналіз стихій різко прискорюється.

Світло й темрява були спарені в загадковому балансі, подібному до інь-ян, утворювали основу, взаємно перетиналися й посилювали одне одного.

До них було додано чотири стихії.

Вода до вітру, вітер до вогню, вогонь до землі, земля до води; усі чотири допомагали й посилювали одна одну. Посилені стихії допомагали ще більше й безперервно нарощували силу одна одної, мов спіраль.

Що більше я дивився, то більше це здавалося мистецьким.

Але якщо мені потрібно лише повернути це в ніщо…

Я шукаю дві стихії, здатні зруйнувати основу світла й темряви.

А потім шукаю стихію, яка зруйнує першу ключову точку, воду, яку приймає вітер.

Швидше, швидше.

Це не нетерплячість. Я розумно збільшую швидкість обробки й продовжую шукати стихії, здатні їх зруйнувати.

Світло й темрява, а потім вогонь; третя стихія, що слугує опорою.

Я знайшов.

Із цим співвідношенням я зможу згасити те полум'я!

— Вако, я зробив це! — сказав Шікі.

— Із цим! Зникни!!! — сказав Макото.

Він, мабуть, чекав на мої слова.

Одразу після цього пролунав голос Ваки.

Між двома срібними руками, що плескали, райдужна світлова куля ніде не вибухнула, а просто згасла.

Вака дихає уривчасто, але, не згинаючи колін знову, переходить до наступної дії.

Мені аж стало шкода затятого супротивника, який справді пішов в атаку проти такого захисту.

І я глибоко вдячний, що є союзником цієї людини.

(Міо, як там?) — спитав Макото.

(Підйом зупинився. Воно йде!) — сказала Міо.

(Як я й думав!) — сказав Макото.

З розмови Ваки й пані Міо я вперше зрозумів, на що вони звертали увагу.

Я також під'єднаний, тож, якби спрямував туди свідомість, то помітив би. Яка помилка.

Лазероподібна атака, яку пан Рут випустив, щоб створити цю картечну атаку, досягла зоряного неба й почала падати.

Вона також має ядро, схоже на картечне.

І, можливо, саме це змусило її змінити підйом на падіння?

Але руки Ваки…

Вони впали.

Дві срібні руки не показують жодних ознак руху й упали на землю.

Я зовсім не відчуваю від них сили.

Я згадую слова Ваки: «Я не можу використовувати їх довго».

Є шанс, що Вака виснажений до такого ступеня, що потрібно змінити план на мій аналіз стихій.

Моя відповідальність велика.

Але баланс стихій, який я створю, не зможе зупинити останню атаку пана Рута.

Потрібна ще одна карта.

(Судячи з прискорення, воно досягне сюди приблизно за три хвилини.) — сказав Шікі.

(Три хвилини, га. Міо, вибач, але можеш виграти ще трохи часу? Можеш не хвилюватися про мою магічну силу.) — сказав Макото.

(…Зрозуміла. Моя павутина не підходить проти атак із високою пробивною силою, але я спробую.) — сказала Міо.

(Розраховую на тебе. Шікі, наділи мою стрілу створеною тобою стихією.) — сказав Макото.

Вака став у стійку з Азусою.

У правій руці в нього кинджал із прикріпленим шнуром, що називається учіне.

Ця права рука звернена до Азуси, і коли він кладе її на тятиву, вона витягується в пряму лінію, перетворюючись на імпровізовану стрілу.

Вака, який уже завершив процес спрямування високо в небо, повільно фіксує ціль, натягуючи лук.

Отже, ось що він мав на увазі, коли сказав, що подбає про силу.

Розумію.

Отже, в останній атаці він планував не спершу зупинити її, а одразу згасити.

Його бачення в цій крайній ситуації… якби він міг проявляти цю здатність в інших сферах, крім бою, здається, він міг би стати ким завгодно.

…Фух, саме тому, що це не так, він і є наш господар, пан Макото.

Три хвилини — це мало для мене.

Я використовую «Ґеміні» й починаю формувати закляття наділення якомога швидше, але надаючи пріоритет тому, щоб стихія не зламалася.

Вака сказав мені наділити закляття, але оскільки я наділятиму стрілу, яку натягує Вака, найкраще сформувати саме закляття наділення, а не накладати закляття наділення, що збільшує силу.

Якщо те, що я наділяю, уже має неперевершену силу, додавати ще силу непотрібно.

Досить лише зосередитися на точному наділенні стихією.

Присутність Ваки раптом стає тонкою.

Скільки б разів я це не бачив, це відчуття погане для мого серця.

Це доказ того, що Вака, який тримає лук, поглибив свою концентрацію.

— Якраз вчасно. Вака сказав зачекати ще трохи! — сказала Міо.

Пані Міо зменшує масштаб чорної павутини, яку розставила в небі, й активує її.

Туди пронизує райдужна світлова смуга.

Як і очікувалося, схоже, ця атака має меншу силу, ніж попередня стиснена атака.

І все ж…

Сила, яку вона має в одній точці, незрівнянно велика.

— Кух!! — видихнула Міо.

Павутина, що змогла прийняти всі ті атаки, відтискалася світловою смугою і втрачала форму.

На обличчі пані Міо також з'явився болісний вираз.

Невже вона прорветься?

— Шікі, ти подумав щось грубе, так?! Я покараю тебе пізніше! Щось такого рівня… у день, коли я отримала силу Ваки!! Я точно не дозволю цьому, поставивши на карту свою жіночу впертість!! — сказала Міо.

…Це те, про що я думаю щоразу, але я впевнений у своєму покер-фейсі. І все ж чому пані Міо й пані Томое завжди так легко бачать мене наскрізь?

Якщо мене сьогодні покарають чи насварять, можливо, я справді відвідаю той світ.

Крім того, як не подивися, її переважають.

Те, що пані Міо справді може тимчасово втримати це, уже можна назвати дивом. Сам факт, що вона тримає, не даючи прорватися, уже добрий.

— Скорися!! — сказала Міо.

Відтискання… зупинилося.

Хоча вже саме те, що вона може активувати таке закляття з такої відстані, є аномальним.

Не тільки Вака — навіть спини старших товаришів, за якими я маю гнатися, такі далекі.

Я дивлюся на пані Міо із захопленням і повагою.

Її постать, що люто дивилася в небо, відрізнялася від звичної.

— Пані Міо, ваше волосся… — сказав Шікі.

Посеред арії я мимоволі питаю це.

Її волосся стало довгим і тепер спадало до талії.

Хоча ще кілька митей тому воно було, як завжди.

— Ой, виросло. Ну, це дрібниця. Важливіше, Шікі, поспішай, — сказала Міо.

Це дрібниця?

— До того ж твоє волосся теж нахабно стало чорним, як у мене й Ваки. Хай що там, про це можна думати потім. Якщо раптом ти схибиш, поки я тут тримаю… ти розумієш, так? — сказала Міо.

Волосся?

Моє?

Чорне?

Н-ні, зараз мені просто треба поспішити із завершенням закляття.

— Шікі, коли завершиш закляття, зроби це негайно, будь ласка. Міо, потримай ще трохи, добре? — сказав Макото.

— З-зрозумів! — сказав Шікі.

— Скільки забажаєте, просто залиште це мені, — сказала Міо.

Після цих слів пані Міо її погляд наказував мені завершити якнайшвидше.

Я розумію.

Вака підтримує стан із луком, мовчки дивлячись на світлову смугу.

Він, мабуть, уже готовий.

Незабаром я завершую своє закляття й наділяю ним учіне Ваки, що перетворилася на стрілу.

— Тоді, Міо, відпусти, — сказав Макото.

— Так! — сказала Міо.

— Фух.

Усе ще мовчки, Вака видихає й випускає стрілу.

Вона райдужна, як і світлова смуга, і лише довга пряма лінія, але вона рушила до світлової смуги такого самого кольору й наклалася на неї.

Я затамував подих і спостерігав, побачивши, як нахабне світло миттєво згасло, залишивши тільки спалах у небі, і глибоко полегшено зітхнув.

Чудово. Успіх.

— Як і очікувалося від Шікі. Але учіне розлетілася. Доведеться вибачитися перед елдвами й попросити їх зробити ще одну… — сказав Макото.

— Так, стріла, яку я наділив і яку Вака влучно випустив, не має рівних, — сказав Шікі.

Оскільки вона змогла зробити стільки, елдви не повинні скаржитися через зламану зброю чи дві.

Навпаки, вони, мабуть, зустрінуть це з широкими усмішками.

— Це було чудово. І все ж було б трохи легше, якби вищі духи допомогли. Справді, вони тільки й уміють говорити, — сказала Міо.

— Пані Міо, їхні власні храми в місті, тож думаю, не можна дорікати їм за те, що вони намагалися захистити свої околиці якомога краще, — сказав Шікі.

Фенікс і Бегемот відхилили наше прохання про співпрацю.

Вака насправді цього не просив, але пані Міо і я попросили їх допомогти.

Та їхня відповідь була «ні».

Причина в тому, що їхній власний храм був у межах атаки.

Нехай це й обмежена зона, але вони хотіли поставити захист своєї території в пріоритет.

Ми з пані Міо не керуємо ними, тож сказати, що вони мають свою справу й тому це неможливо, — неймовірно розумна відповідь.

А коли перед ними атака такого масштабу, і їхні храми в її межах, тим більше.

І справді, люди, які побігли до храмів, коли пролунав рев пана Рута, якимось чином вижили, тож немає сумніву, що це працює як місце притулку.

Сумнівно, скільки пострілів такий пункт евакуації зміг би витримати, але за результатом було правильно не змушувати їх приходити.

— Ну, смертю це все одно не закінчиться.

— І не те щоб смерть нас зупинила.

Так вони обоє сказали.

Зрештою, є Фенікс, який, здається, відроджується, і втілення землі, що керує нежиттю; тож ці слова можна назвати властивими їм.

Маючи це відчуття виснаження, я дивлюся на Володаря демонів.

Вони нічого не сказали, просто дивилися в небо.

Цього не уникнути.

Адже сталося щось, що перевершує війну смертних.

Вака дуже втомлений.

Навіть якщо доведеться відкласти день від'їзду, дамо йому сьогодні відпочити, а я, мабуть, займуся післяобробкою наслідків.

Зробити хоча б це — не проблема.

Після цього треба забрати цю пару рук і артефакт, що лежить у непривабливому вигляді.

Було б проблемно, якби ними зловживали.

Я переношу срібну пару рук, яка, мабуть, потішить елдвів, і священний скарб, Скіпетр Правителя, до Асори.

Сильний вітер торкається моїх щік.

Моє волосся прилипло до спітнілого обличчя.

Я вже збирався витерти його через неприємне відчуття, і саме тієї миті помітив колір свого волосся.

Воно справді чорне.

Це побічний ефект отримання сили від Ваки?

Мені треба буде також це дослідити… але спершу треба розібратися з Володарем демонів, який почав діяти.

Дивлячись на групу із Зефом на чолі, я вирішив, який крок зробити зараз.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Завдяки цьому Райдо став героєм нашої раси демонів.

— Він урятував країну в кризі, тож це очевидно. Навіть якщо в майбутньому він діятиме як торговець, ніхто не виступатиме проти.

— Я чув, що саме Райдо стер той надзвичайний рев посередині.

— Завдяки цьому я зрозумів, що тактика й інтриги не мають сенсу. А фронтальний бій був би абсурдом. Іншими словами, немає жодного ходу, який можна зробити. Мені залишається тільки сміятися.

Володар демонів і генерали демонів, а також гості — Райдо та двоє його послідовників — повернулися до міста.

Після цього Райдо звалився посеред розмови із Зефом, але діагноз показав, що він знепритомнів через спад магічної сили.

Зараз Райдо ніс Володар демонів Зеф, і Зеф говорив про те, коли той прокинеться, та про підтримку в майбутньому.

Після короткої тиші від жителів здійнялися радісні вигуки, і, як рев Рута, вони відлунювали всім містом.

Руки громадян, що махали, і той шалений запал поширилися цим історичним містом. А те, як це вплине на Райдо й Торгову компанію «Кудзуноха» в майбутньому, лишалося загадкою.

За цим видовищем із вікна замку спостерігали Сарі й Лусія, і навіть серед гамору всередині вони тихо говорили.

— Ви двоє, Його Величність повернувся. Буде метушня, але насамперед ми маємо їх зустріти. Поспішіть.

— Зрозуміло. Будь ласка, йдіть першим. Ми скоро прийдемо, — сказала Лусія.

— Я не проти, якщо ви прийдете пізніше за нас, але якщо не встигнете до того, як прибудуть Його Величність і гості, цього не пробачать.

— Я розумію, старший брате, — сказала Сарі.

Дві сестри відповіли братові, а потім Сарі й Лусія знову подивилися на групу Володаря демонів серед захоплених громадян, точніше, на Райдо, якого ніс Володар демонів.

— Подивившись на той бій і на це досягнення, я теж повністю усвідомила. Не можна робити його ворогом. Заради цього, думаю, можна заплатити будь-яку ціну, — сказала Лусія.

— Так, — сказала Сарі.

— Тому, Сарі, як я й думала, це завдання має взяти на себе я, а не ти. Нинішня я від щирого серця думає, що можу жити заради того чоловіка, — сказала Лусія.

— Так, старша сестра Лусія не підійде. Людину з моєю зовнішністю вони не відкинуть, — сказала Сарі.

— Але… — сказала Лусія.

— До того ж… дивись, — сказала Сарі.

— !! Розумію. Але якщо ти зможеш встановити з нами контакт і тобі знадобиться моя допомога, не вагайся покластися на мене. Зрозуміла, Сарі? — сказала Лусія.

— Дякую. Коли той час настане, я не вагатимуся. Обіцяю, — сказала Сарі.

— Але ти справді дієш швидко. Коли ти… для того ритуалу ж начебто потрібна частина тіла цілі, і все ж… — сказала Лусія.

Лусія дивиться на груди Сарі.

Коли Сарі сказала «дивись», вона показала «синець» на грудях.

Якщо придивитися, на ньому були вписані дрібні символи, що утворювали складний візерунок.

Здалеку він виглядав як еліпс, але зблизька нагадував ланцюгове намисто, обвите символами. Це було те, що не можна назвати гарним смаком.

Це щось, викарбуване внаслідок особливого ритуалу, і Лусія знала його значення.

Саме тому вона зрозуміла, що вже запізно, і не просила Сарі помінятися з нею.

— Райдо справді тугодум у цьому сенсі. Коли ми поверталися з храму, я сказала йому, що у нього є сива волосина, і він дав мені її висмикнути, — сказала Сарі.

— …Коли все спокійно, з ним справді легко мати справу, — сказала Лусія.

— Так, простіше простого. Але водночас страшно. Спершу треба здобути довіру. Потім нашим першим пріоритетом має стати влаштувати хоча б кількох демонів у їхню групу, — сказала Сарі.

— Угу. Ну, єдине, що я можу зробити, — молитися за твій успіх. А тепер час зустрічати їх. Якщо ми не зможемо зустріти Володаря демонів і героя, який нас урятував, це викличе неприязнь населення, — сказала Лусія.

Сарі й Лусія поспішили приєднатися до зустрічі.

— …Моя роль має найвищу важливість. Я не зможу повернутися сюди. Але… мені також трохи цікаво. Що виховало Райдо і який спосіб мислення має ця людина. Мій інтерес не згасає, — сказала Сарі.

Тихий монолог, який вирвався в Сарі, зник усередині неї.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Схоже, пан Райдо прокинувся.

Рона, що повернулася з гостьової кімнати, сіла біля Зефа й доповіла йому.

— Пів дня. Доволі швидке відновлення.

— Якщо це вони, я можу це зрозуміти.

Двоє, що відповіли одразу, були Фенікс і Бегемот.

У тому місці були Зеф, Рона й вищі духи.

Іо й Рефт контролювали хаос, тож їх там не було.

Насправді Рона також мала бути на цій посаді, але вона була присутня поруч із Зефом. Іншими словами, дивним було не те, що Іо й Рефта там немає, а те, що Рона там є.

До речі, окрім абсолютно необхідних нарад, Мокурен рідко бере участь.

Дослідження — його мета, і це також найкращий спосіб зробити внесок у свою країну.

— Ви двоє, що думаєте про них? — спитав Зеф.

— Якщо ти думаєш прийняти їх до себе, облиш цю думку. Вони — меч без піхов. І такий, що може розсікти будь-що навпіл.

— Угу. Якою б великою не була сила, якщо це сила, здатна знищити країну однією помилкою, це не та сила, якою варто володіти. Зрештою, вона буде лише небезпекою. Якщо цією силою володіє смертний.

— Іншими словами, не торкатися його? — сказав Зеф.

— Саме так. Він хлопець, чиї думки, здається, легко спрямувати, тож ви, мабуть, думаєте робити багато чого, але це буде або здобути все, або втратити все. Не можна постійно грати в таку ставку. Ви повстали проти Богині, і вже самою цією дією поставили на карту всю свою расу.

— Ми не лише союзники раси демонів. Наша первісна роль — позичати силу всім расам цієї землі. Перебуваючи в такому становищі, ми радимо вам: не використовуйте Райдо для війни. Інакше нам, можливо, доведеться змусити замовкнути й вас.

— …Шановні духи Землі й Вогню — істоти, які співпрацюють із нами, расою демонів, хоча вас критикують інші духи. Щодо Райдо, ми здебільшого так і робитимемо. Ми не змушуватимемо його брати участь у війні й не намагатимемося використати його, — сказав Зеф.

Слова Зефа створили атмосферу полегшення серед вищих духів.

Рона була здивована цим.

Вищі духи, істоти, що перевершують смертних, коливаються між радістю й сумом через дії г'юмана.

Вона відчула, що її тривога щодо існування на ім'я Райдо зросла ще більше.

— Тоді добре. Не торкатися Райдо — найкращий шлях. Ми теж хочемо сказати пані Богині, що відчуваємо, але не знаю, чи вона нас вислухає…

Великі тіла вищих духів почали хитатися, а потім зникли.

Розмова між напівлюдьми й вищими духами завершилася.

— Навіть духи бояться його, і він — існування, яке змушує їх хотіти поради в Богині. Це вже ситуація, що перевершує моє розуміння, але тоді ті руки, які виснажили такого Райдо до тієї міри… Як я й думав… це було не виклик, а Творення? — сказав Зеф.

— Я чула, що виснаження магічної сили було занадто сильним для виклику потужного магічного інструмента. Але Творення — це техніка з царини божеств. Якщо Райдо зміг це зробити, це означало б, що він почав перевершувати межі смертного. Хіба це не надмірне обмірковування? — сказала Рона.

— Хе… Зазвичай так і було б. Але через той інцидент зі Скіпетром Правителя драконячої армії я врешті схиляюся до цієї малої можливості. Це не спосіб мислення, який має бути у володаря, га. Пробач мені, — сказав Зеф.

— Те, що Скіпетр Правителя покликав Рута, також було через мою недостатність у дослідженнях. Я думала, що це предмет, на який їм личить покластися, і що це буде добра нагода вичистити їх усіх, — сказала Рона.

— І це також. Райдо з одного погляду назвав його Рутом. Іншими словами, є шанс, що він має зв'язки з істотою, яку вважають вершиною драконів. Ну, наразі немає доказу, що це був Рут. Але я не думаю, що є інші дракони, здатні відтворити атаку такого рівня, — сказав Зеф.

— Я вже почала розслідування зовнішності Рута. Навіть якщо Райдо знайомий із Рутом, його рівень небезпеки вже на вершині. Зараз у нас немає засобів усунути Райдо, тож це нічого не змінить, а єдине, що дасть нам, — підтвердження, чи це справді був Рут, — сказала Рона.

— Так. Справді, голова болить, — сказав Зеф.

— …

Слова Зефа урвалися, і Рона замовкла.

Це була атмосфера, яка казала, що розмова про Райдо не зміниться на краще.

— До речі, Роно, добра робота в цьому інциденті. Те, що ти наприкінці отримала тяжке поранення, було моїм недоглядом. Вибач, — сказав Зеф.

— Усе моє існування — власність Вашої Величності. Будь ласка, не переймайтеся. Усе, чим Ваша Величність не має бруднити руки, я візьму власними руками. Цей бруд — моя гордість, — сказала Рона.

— …Це не причина, щоб я користувався твоєю добротою. Моя нестача здібностей ранить тебе. І хто знає, наскільки це боляче, — сказав Зеф.

— Я хочу побачити більше країни, яку створює Ваша Величність. Я хочу робити те, що приноситиме вам щастя. Ось і все. Я… служу не расі демонів і не Володарю демонів; я служу лише пану Зефу. Балувати Вашу Величність — більше, ніж я могла б бажати, — сказала Рона.

Рона відповідає на слова Зефа веселою усмішкою.

Вона, здатна відповідати на різні ситуації будь-яким виразом, показувала щиру усмішку, яку демонструє лише Зефу.

Їхні стосунки були надто глибокими, щоб бути просто відносинами володаря й підлеглої.

Це був вираз, що змусив би людей так подумати.

— …У такому разі я можу винагородити тебе лише тим, що зроблю бодай частину країни, яку уявляю, реальністю. Мені пощастило мати сувору підлеглу, — сказав Зеф.

— Використовуйте мене, як забажаєте, — сказала Рона.

— Тоді, Роно, які нинішні числа повстання? — спитав Зеф.

— Після нещодавньої атаки на Вашу Величність усі важливі люди радикального боку загинули. Нам блискуче вдалося звести їх нанівець, — сказала Рона.

— Той чоловік, якби став моєю силою, міг би бути надійним підлеглим, — сказав Зеф.

— Примирення було неможливе. Той чоловік мав глибоку ненависть до Вашої Величності, — сказала Рона.

— Угу, і наскільки зросла твоя «нинішня позиція як члена повстання»? — спитав Зеф.

— Важливі члени були усунені, тож думаю, за вагою рішень я десь перша або друга. Якщо дасте мені ще кілька місяців, думаю, я зможу стати головою. Я використала своє становище генерала демонів, щоб злити інформацію, і вони змогли майже дістатися до шиї Вашої Величності, — сказала Рона.

— Якщо Райдо — герой раси демонів, то ти — героїня повстання, га, — сказав Зеф.

— Здається, було добре показати їм, як я прикрила одного з їхніх людей від однієї атаки Вашої Величності. Навіть серед людей із іншою думкою, схоже, сформувався образ, ніби я захищаю їхніх товаришів, — сказала Рона.

Рона доповідає з усмішкою на обличчі.

Витік інформації, про який Зеф говорив раніше, — це Рона.

Ба більше, це те, про що володар знав.

Якби повстання дізналося це, скільки відчаю і скільки ненависті вони виростили б до Зефа й Рони — саме уявляти страшно.

— Навіть якщо я миттєво оминув твої життєво важливі точки, це змусило мої нутрощі похолонути, — сказав Зеф.

— Мокурен також був там, тож я була впевнена, що не помру в ту мить, — сказала Рона.

— Генерал демонів, що є моєю близькою помічницею, також їхній ас, тож це була більш ніж достатня нагода здобути голову Володаря демонів. Для них ти, мабуть, дуже надійне існування, — сказав Зеф.

— Саме так вони й мають думати. Насправді я контролюю темп повстання і ніколи не дозволю їм завадити Вашій Величності, — сказала Рона.

— Використання щита для захисту тіла має межі. Найкраще, коли щит і меч виконують свої ролі. Це може бути брудна роль, але, Роно, я розраховую на тебе, — сказав Зеф.

— Так. Спершу я стану лідером повстання. Я приведу все до волі Вашої Величності, — сказала Рона.

У залі, де були лише вони двоє, розмова, яку можна вважати цілком секретною, тихо завершилася.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Я не тільки знепритомнів, і Його Величність Володар демонів ніс мене на руках, як принцесу, а ще й проспав цілих півтора дня; я — той самий Райдо.

Я збирався виглядати круто, а в самому кінці все зіпсував.

Томое радісно сказала, щоб я швидше повертався, коли я розплющив очі, у моєму ліжку була Міо, а Шікі, здається, так старався, що мав мішки під очима!

Який провал.

А, довговолоса версія Міо повернулася до норми ще до того, як я прокинувся.

Чорне волосся Шікі також знову стало рудим.

Схоже, ця зміна була тимчасовою.

Місто раси демонів було більш-менш у порядку. Будівлі й люди отримали певну шкоду, але жвавість залишилася.

Мені сказали, що Зеф належно пояснив громадянам наші подвиги, і я подумав: що за чорт? Але коли я справді вийшов прогулятися, зрозумів, що це означає.

Візки з їжею, до яких мене проштовхнули, дали мені всю їжу безплатно, і не тільки це, більшість насильно запхнули мені до рота.

Це було неймовірне катування, тобто прийом.

Коли я отямився, у мене вже були подарунки, і я стояв перед воротами замку.

Це було дивовижно.

До того ж, оскільки мене оточило стільки людей, я зовсім не розумів, що відбувається, і все ж мій гаманець не поцупили.

Хоча поселення раси демонів не мають особливої безпеки.

У будь-якому разі це було схоже на те, ніби вони казали: ми вдячні тобі, виродку.

Ну, я зміг належно заблокувати полум'я Рута, тож вирішив погодитися з таким рівнем вдячності.

Коли я сів за стіл на нічному бенкеті, здавалося, ніби місто навколо замку об'єдналося й влаштувало великий фестиваль, і ніч провели з розмахом.

Можливо, через те, що людям сказали, що я одужую, ніхто не підходив до мене, окрім Зефа й генералів демонів, і все закінчилося лише увагою здалеку.

Я сказав «закінчилося лише», але особисто ці погляди були болючими.

Наступного ранку Шікі показав мені гору листів, які замінювали привітання на бенкеті.

Кожен із них був від впливових демонів території й містив щось на кшталт: будь ласка, приходьте вести справи в наших землях.

Думаю, було б добре, якби лісові оні, ґорґони й крилаті об'єдналися в групи й по черзі перевірили їх.

Звісно, якщо ми відкриватимемо крамницю в тих місцях, мені доведеться час від часу показуватися там, тому краще не вирішувати швидко щодо фактичного відкриття нових крамниць, і я поклав цю думку в глибини свого розуму.

Певний час із розносною торгівлею проблем бути не повинно.

І ось, хоч завершення не було належним, ми благополучно наблизилися до дня, коли залишаємо місто демонів.

А, очевидно, я сказав, що на зворотному шляху нам не потрібна охорона.

Ми вже запізнюємося з поверненням, тому якщо й на зворотному шляху витратимо кілька днів, це матиме неприємний вплив на мої лекції й Компанію.

Ми плануємо одразу вирушити до Асори, щойно загубимося в хуртовині.

— Що ж, Ваша Величносте, наше перебування затягнулося, але на цьому ми дозволимо собі відкланятися, — сказав я.

— Як шкода. Я хотів, щоб пан Райдо подивився й на інші міста, — сказав Зеф.

Зеф говорить так, ніби має жаль, але після інциденту з Рутом він більше не згадував тему шлюбу, і більшість розмов вів Шікі, тож для мене він став неймовірно легкою людиною для спілкування.

Мабуть, це також соціальна навичка.

— За наступної нагоди я хотів би це зробити. Я отримав пристрасні запрошувальні листи, тож коли впорядкую деякі справи, думаю об'їхати територію, — сказав я.

— Це всіх потішить. Буде клопітно, але прошу зробити це, — сказав Зеф.

— Так. Цей щедрий прийом я, Місумі Райдо, запам'ятаю. Ну що ж, ми вирушаємо, — сказав я.

Гаразд, повернімося додому!

— Ах, прошу зачекати, пане Райдо, — сказав Зеф.

Зеф зупиняє мене.

— Лише ще одне. Є подарунок від раси демонів, — сказав Зеф.

…

Уже ж достатньо, хіба ні?

Гм… ага, ще одне наприкінці.

У мене погане передчуття.

— Що таке, Ваша Величносте? — спитав я.

— …Сарі.

— Так? — сказав я.

Тепер, коли він згадав, сьогодні я її не бачив.

Сарі виходить із натовпу людей і показується.

— …Пані Сарі? — сказав я.

Її вигляд дав мені погане передчуття, і я мимоволі назвав її ім'я.

Як сказати… вбрання покоївки.

Ні, це точно вбрання покоївки.

Це одяг, який використовують покоївки раси демонів. На ньому небагато оздоб, і не було тих рюшів, які я уявляв у такому одязі.

Це був доволі простий одяг.

Зараз одяг із рюшами носить дует Акви й Еріс у п'ятниці, які в Компанії називають «Днем покоївок».

Буває, що це змінюється на щось на кшталт «Дня піжам», тож, схоже, усе доволі випадково.

Стривай, зараз це неважливо.

Проблема в тому, чому Сарі носить цей одяг.

— Пане Райдо, ні, господарю. Як і обіцяла, я віддам вам це тіло й присягаю служити вам камеристкою до кінця свого життя, — сказала Сарі.

…

Що?

— …Вако, що це означає? — сказала Міо.

Від Міо йшов звуковий ефект ґоґоґо .

Але я взагалі не розумію ситуації!

— …Ем, ні, я зовсім не знаю, — сказав я.

Мені ледь вдалося це сказати.

— Тоді ця дівчина просто збожеволіла? Я швидко з нею розберуся, — сказала Міо.

— Будь ласка, зачекайте, пані Міо. Про цю «обіцянку», яку я згадала господареві, пані Міо також чула, — сказала Сарі.

— У мене немає жодного такого спогаду. Є межа тому, як далеко можна заходити з нісенітницями… — сказала Міо.

Без жодного вагання Сарі, яка стояла на колінах і опустила голову, підняла її й відповіла Міо.

Ах, на мить я забув її зупинити.

Хоча Міо сказала щось небезпечне.

Важливу людину раси демонів ось-ось уб'є прямо в них на очах одна з моїх послідовниць.

Я повністю застиг.

— Тоді, під час безумства в храмі духів, я висунула господареві нерозумне прохання, не розуміючи власної сили, і до того ж сказала: «Я неодмінно поверну вас неушкодженим. Обіцяю це своїм життям», але зрештою це мене захистили. Тож від сьогодні життя, яке я поставила на кін, належить господареві, — сказала Сарі.

— Щ-щ-що?!

Вона сказала це одним подихом, а потім раптом розкрила свій одяг і оголила груди.

…Ну, навіть якщо вона це робить, у неї тіло дошки, тож…

Я не відчуваю жодної хтивості.

Я був суто збентежений.

— Це… — сказав я.

Я вказую на еліпсоподібну річ на грудях Сарі.

Це татуювання?

— Це доказ того, що я присягнула цим життям пану Райдо. Те, що я зробила, — ритуал, який передається в расі демонів. Він уже проявляє свій ефект. Навіть якщо я можу розкривати інформацію раси демонів господареві, я не можу розкривати інформацію господаря расі демонів. Ви зможете використовувати мене як зручного пішака, не хвилюючись про зраду, — сказала Сарі.

— Тоді просто повернися на бік раси демонів і живи, як завжди… — сказав я.

— Це неможливо, пане Райдо. Цей ритуал не можна скасувати. Це давній ритуал, що використовує корінь життя й безперервно вдосконалювався расою демонів; гордий ритуал демонів. Його не можна порівнювати, але його тонкі деталі значно вищі за панівний договір, який має пан Райдо. Зняття його неодмінно зітре душу цілі. Це практика, яку вагалися б застосувати навіть до найгірших злочинців, — сказав Зеф.

— Ні, навіть якщо його не можна скасувати, ми можемо просто залишити це як мій наказ, — сказав я.

— Неможливо мати дитину Володаря демонів, яка неодмінно зрадить нас одним словом пана Райдо. На жаль, я не зможу залишити їй жодних справ, пов'язаних із урядом, — сказав Зеф.

— Ґух… — видихнув я.

І все ж забрати із собою покоївку-демоницю — це просто нерозумно, правда?

Можливо, на базах біля кордонів це було б нормально, але в Ротцґарді й Ціґе буде важко.

Ціґе може бути варіантом, але навіть якщо сам пан Рембрандт скаже «окей», усе місто не погодиться.

Навіть якщо мені дають когось, кого я не можу поставити в Компанії, чесно кажучи, це лише створить мені проблеми.

Навіть якщо кажуть, що все вже вирішено…

— Як я й думала, нехай вона краще помре. Це найкращий вибір для нас, для раси демонів і для неї самої. Вона зможе померти зі спокійною душею, якщо ми просто помолимося, щоб у наступному житті вона не робила таких необачних речей, мабуть, — сказала Міо.

— …Це бажання господаря? — спитала Сарі.

— Вако, скажіть їй, будь ласка. Що вона перешкода, — сказала Міо.

Сарі прийняла пропозицію Міо, а Міо перекинула її на мене.

Яку божевільну річ вона змушує мене робити.

Що мені робити?

Націлитися на скасування ритуалу?

І, використавши це як передумову, тимчасово прийняти її…

— …Шікі, чи можна скасувати цей ритуал? — спитав я.

— Не знаю, чи це зможе вирішити проблему. Але скасувати його має бути можливо, якщо ми просто витратимо час. Залишаючи процедуру й методи осторонь, це клопіткий ритуал. Вона, мабуть, не помре, але думаю, аналіз займе приблизно десять років, — сказав Шікі.

Довго.

— Поки вони не знають, що ми робили весь цей час, Сарі неможливо повернутися до раси демонів. У такому разі, якщо буде потрібно, Володар демонів забезпечить їй притулок і життя у відставці, — сказав Шікі.

Не випромінюй постійно ауру розуміння.

Отже, наприкінці Зеф залишив мені цей «подарунок».

— Якщо господар скаже мені померти, я закінчу це тут, — сказала Сарі.

Ах, це мене дратує.

Уся ця розмова — тільки про смерть і смерть.

Вони справді так легко це кажуть.

Правда, люди легко помирають, але легковажно викидати своє життя через обіцянку здається мені неправильним.

— Смерть — не те слово, яке слід казати так легко, пані Сарі, — сказав я.

— Але я вже власність господаря. Якщо мені скажуть страждати, я страждатиму; якщо мені скажуть померти, я помру. Це належний кінець для мене, яка не змогла виконати обіцянку, — сказала Сарі.

— Невже твоє життя було настільки легким, що його можна викинути через одну обіцянку? — спитав я.

— Для мене це не була обіцянка, яку можна сприймати легко, — сказала Сарі.

— У такому разі мені не потрібна така людина. Я хочу, щоб люди, які живуть разом зі мною, жили довго, — сказав я.

— …Зрозуміла, — сказала Сарі.

— ?!

Сарі швидко витягла кинджал і встромила його собі в шию.

Гей!

Я не казав їй помирати!

— Пані Сарі?! — вигукнув я.

Відповіді не було.

Ну, це очевидно, але… важливіше інше: дивно.

Зеф, генерали демонів; ніхто не рухається.

— Шікі, ти можеш її врятувати?! — спитав я.

— Ви збираєтеся врятувати її? Людину, яку назвали непотрібною? — спитав Шікі.

— Гей, я сказав, що вона мені не потрібна, але не казав їй помирати! Передусім ця дівчина — важливе існування для раси демонів… — сказав я.

— Якщо вона важлива, нам не потрібно рухатися; діяти мали б вони. Іншими словами, пані Сарі вже повністю втратила своє становище в расі демонів. Якщо ви не маєте наміру прийняти її, то, як сказала пані Міо, найкраще дати їй померти. Інакше її чекатиме суворе життя, — сказав Шікі.

Я дивлюся на Зефа.

Ні, я зиркаю на нього.

Це ж дівчина, яку вирощували як його власну дитину, знаєте?

Він так легко її покине?!

— Пане Райдо, я розумію, що ти хочеш сказати. Але Сарі взяла волосину пана Райдо й провела ритуал, ні з ким не порадившись. А для раси демонів цей ритуал — найгірше тавро. Ми не можемо врятувати Сарі. У цьому випадку мої особисті почуття безсилі перед волею раси демонів, — сказав Зеф.

Ніхто з демонів не рухається.

Ось наскільки велике значення має для них цей ритуал.

Лусія кусала губи, але не рухалася.

Натомість вона зиркала на мене.

Прокляття, ти не в тому становищі, щоб зиркати на мене, знаєш?

Тією, хто провів ритуал на власний розсуд, була Сарі!

Міо й Шікі також мовчки дивилися.

Що мені робити?

Дати їй так померти?

Я не так уже й добре знайомий із Сарі.

Я справді думаю, що їй бракує дитячості, але не те щоб хотів навчити її бути дитиною.

Найбільше, що я думав: вона доволі зріла демонеса.

У такому разі, якщо вона буде лише тягарем, покинути її…

— Пане Райдо, залишаючи цю рабиню осторонь, є дещо, що я забув тобі сказати. Можна? — сказав Зеф.

Зеф проходить повз Сарі й наближається до мене.

Така кількість крові. Майже точка неповернення.

Що Зеф намагається зробити в цю мить?

— Але, Ваша Величносте, зараз трохи… — сказав я.

— Усе гаразд. Це займе лише мить, — сказав Зеф.

Зеф відводить мене, нерішучого, трохи вбік.

У місце, звідки видно натовп, Сарі, Міо й Шікі.

(Правду кажучи, пане Райдо…) — сказав Зеф.

Відійшовши на відстань, Зеф використав думковий зв'язок, щоб поговорити зі мною.

(Сарі — єдина серед дітей Володаря демонів, хто має зі мною справжній кровний зв'язок.) — сказав Зеф.

І… тепер я знаю, що вони кровні родичі.

Він був її рідним батьком, і весь цей час його сприймали як батька; і все ж Зеф так поводиться із Сарі, га.

Він має намір до кінця триматися позиції володаря?

(Вона дитина, народжена від тимчасової коханки, і сама вона цього не знає. Публічно відомо, що я не одружений і не маю власних дітей.) — сказав Зеф.

(Ви маєте намір дати власній дитині померти?)

(Я сказав це раніше, але оскільки вона сама затаврувала себе найгіршим рабським тавром, немає способу прикрити її. Навіть якби вона не була моєю власною дитиною, доки вона дитина Володаря демонів, я надав би їй найкращий захист. Але це справа, що перевершує це.) — сказав Зеф.

(Тоді який сенс було казати мені, що вона ваша власна дитина?!)

(…Я хочу, щоб ти прийняв її. Я не прошу тебе одружуватися з нею. У неї є це тавро. Я лише хочу, щоб вона служила поруч із тобою. Мені байдуже, яку сувору роботу ти їй даси. Це її бажання. Хоч один раз, можливо, надто пізно, але я хочу виконати її бажання як батько.) — сказав Зеф.

(Навіть якщо це таке бажання? Ваша Величносте, це занадто підло! Це підло, хіба ні?!!)

(Звісно, я усвідомлюю. Я усвідомлюю, що ти можеш зневажати мене скільки завгодно, і це неминуче. Я не можу перестати бути володарем. Саме тому прошу тебе в такий незграбний спосіб. Це все, що я мав сказати. Вибач, що забрав твій час.) — сказав Зеф.

Коли він відпускає моє тіло, Зеф повертається на попереднє місце.

Він навіть не кинув погляду туди, де була Сарі.

Прокляття.

Прокляття!!

Я…

……

…

— Сарі, ти, мабуть, пошкодуєш. Про те, що необачно наклала це тавро.

— Ні, я ніколи не пошкодую за все життя. Доки господар не накаже цього, — сказала Сарі.

— …Будь ласка, припини так говорити. Можеш говорити так, як тобі найзручніше, — сказав я.

— …Зрозуміла. Я так і зроблю, господарю, — сказала Сарі.

Ми зупинилися посеред хуртовини.

Очі раси демонів уже не можуть нас досягти.

Доки вона не мертва, Шікі може втрутитися магією, тож це полегшення.

Саме тому ми зупинилися в такому місці.

— Вака занадто добрий. Вона не собака й не кіт, тож буде клопітно так безтурботно підбирати всіх. Така дівчина навіть як предмет не згодиться, — сказала Міо.

— Я підозрював, що ви її приймете, але що ви робитимете? Демона важко поставити клерком, — сказав Шікі.

Я думав.

Думав і думав, і зрештою моє рішення в ту мить було врятувати її.

Було багато шансів покинути її.

Правду кажучи, я страшенно вагався.

Я не думаю, що Сарі, яка досі старалася як член раси демонів, буде комфортно.

Саме тому думаю, що відтепер вона матиме суворе життя.

Я змушу її приготуватися до цього.

Вона справді може обрати смерть моїми словами, тож я не дозволю їй скаржитися.

— Якщо Ротцґард і Ціґе не підходять, залишається тільки одне місце, — сказав я.

— А, Каленеон, га. У тому місці, навіть якщо вона демон… ну, нехай старається як громадянин-демон номер один, — сказав Шікі.

Шікі подумав, що це Каленеон, і погодився.

Але це було не так.

Зрозуміло, що Каленеон спав би на думку, і була ще розмова Зефа про те, щоб демони жили там, але я думав поселити там чималу кількість демонів одразу, тому робити Сарі громадянином номер один не можна.

Заради майбутнього, думаю, це неможливо.

— Ні, я приведу її до Асори, — сказав я.

— !

— Я так вирішив, — сказав я.

— Вако, навіть у тому місці вона буде зовсім сама, знаєте? Там немає інших демонів, — сказала Міо.

— До того ж це секретне місце Торгової компанії «Кудзуноха». Доки ми не дослідимо, чи не було в ритуал внесено якихось змін, думаю, краще цього уникати, — сказав Шікі.

— Усе гаразд. Я не випущу Сарі звідти до кінця її життя. Тому, що б вона не робила й чого б не дізналася, це не матиме значення. Це буде наче провести все життя, працюючи у в'язниці, з якої вона не зможе втекти, — сказав я.

— Куди б господар мене не взяв, я не заперечуватиму, — сказала Сарі.

— Так, я знаю. Я відведу тебе туди зараз. До вічної в'язниці, яка стане твоїм останнім пунктом призначення, — сказав я.

Якщо вона зможе хоча б забути про своє становище в расі демонів і знайти щось інше, до чого прагнути, моє почуття провини трохи зменшиться.

Не змігши покинути її, але й не в змозі взяти її напряму.

Я справді думаю, що це половинчасте рішення.

Я зміг вирішити це через реакцію ритуалу.

Це моя єдина віддушина, але… я все ще наївний, га.

Чесно кажучи, коли я створив руки, я занурився надто глибоко й відчув щось дивне. Мабуть, саме тому я захотів підкоритися цьому почуттю жалю до Сарі.

Давно я не повертався до Асори, ще й із новим мешканцем.

Яке ж важке це відчуття.

У такому стані мені, мабуть, потрібна зміна настрою.

Моя магічна сила ще не повністю відновилася, тож трохи відпочину й розслаблюся.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Ах, я таки наробив.

Можливо, це найгірше.

Я бачу сон.

Той самий сон.

Я був доволі втомлений, тому мав відпочивати в Ротцґарді, а не в Асорі.

Який промах.

У цьому непроглядно чорному просторі я інстинктивно зрозумів, що це той дивний сон. Сон, який навіть Томое не може дослідити. Я усвідомив, що бачу його.

Я досі нічого не бачу, але думаю, що тут знову є я, який не є мною.

…Ха…

(Ненавиджу…)

Гм?

(Ненавиджу це. Ненавиджу все. Богиню, цей клятий світ і людей, які живуть у ньому. Ту жінку, що вдає добру людину й використовує все, що може використати; того ідіотського шмаркача, який створює гарем і намагається накласти руки на чуже. Від усього цього мене нудить!)

Знову ж таки, який крайній спосіб мислення.

Я можу підтвердити пункти про жорстокість світу й про Богиню, але та, що грає святу… це може бути старша?

Ідіотський шмаркач — точно Томокі.

На відміну від попередніх шаблонів, моє поле зору повністю нульове, але думаю, що це мої думки.

Невже щось сталося, щоб я так ненавидів двох героїв?

Обставини й ситуація, чесно кажучи, зовсім далекі від мене, тож я навіть не можу почати уявляти.

(…І все ж…)

Е?

Щось дивне.

Або, точніше, щось піднімається зсередини мене.

Це вперше.

(Чому, хоч скільки я вбиваю, і вбиваю, і вбиваю, і вбиваю, я нічого не відчуваю? Якщо я помщуся, якщо відплачу, має бути відчуття наповнення. Чому, хоч скільки я вбиваю, я не відчуваю щастя?)

Ууух!!

Нуд…ить!

Таке відчуття, ніби хтось засунув руку в мій живіт і, із зав'язаними очима, мішає все всередині, круг за кругом.

Погано!

Все ще маючи це відчуття, що мене зараз знудить, я відкриваю рот.

Нічого не виходить.

Ну, це ж сон.

Можливо, через це.

Але моє тіло в спальні, мабуть… відчуває найгірше.

Я визнав свою поразку й відкрив рот, маючи це нудотне відчуття, але воно все одно не відпускає мене.

Воно продовжує давати мені те саме жахливе відчуття.

Я не витримую.

Це справді пекло.

Пощадіть мене, будь ласка.

(Мені вбити ще більше? Богиню, цей світ… і сміття, що живе в ньому. Якщо я виріжу їх усіх, чи зможу отримати бодай трохи щастя?)

Припини.

Від твого голосу мені ще гірше.

Я хотів якнайсильніше стримати це нудотне відчуття й бажав, щоб монолог, який я чую, припинився.

(Я вже не можу повернутися. Союзників більше немає. Усі — вороги. У такому разі я маю принести смерть ворожості. Так небезпека зменшиться. Я виріжу всіх. Діти стануть дорослими, а жінки народять дітей. Перш ніж мене вб'ють, я…)

Припинииии!!!

Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить Нудить!

Будь-хто, будь ласка!

Цю нудоту, цей сон… зітріть їх, будь ласка!!

— Вибач, хлопче. Схоже, мій дар трохи нашкодив.

— Ах, е?

Є істота, яка почула крики мого серця.

— Не так уже й довго, щоб казати «давно не бачилися», га. Ми знову зустрілися, хлопче. Пам'ятаєш мене?

— Ах… Пане Дайкокутене? — сказав я.

— Угу, я радий, що ти мене пам'ятаєш. Ти вже певний час бачиш дивні сни, так? — сказав Дайкокутен.

— …Так, — сказав я.

— Наскільки добре ти пам'ятаєш їхній зміст? — спитав Дайкокутен.

— Усі вони були про іншого мене, який говорив із кимось іншим, — сказав я.

— …Хм-м, — сказав Дайкокутен.

— Що це? Це моє майбутнє? Таке, що показує, що чекає мене попереду? — спитав я.

— Фу-фу, хлопче, це хитрий спосіб запитати. Ти вже здогадався, що це не так, — сказав Дайкокутен.

— Це… — сказав я.

— Усе гаразд. Це безсумнівно була моя помилка. Саме так, як ти думаєш: це ти сам, який просунувся іншим шляхом, ніж ти, — сказав Дайкокутен.

— Іншими словами, це історія про мене у світі, що не є моїм нинішнім? — спитав я.

— …І так, і ні. Ну, навіть якщо я поясню тобі детально, ти не зможеш зрозуміти. Не хвилюйся, такого розуміння не потрібно мати на увазі. Хлопче, тобі достатньо просто продовжувати жити, як жив досі, не переймаючись цим, — сказав Дайкокутен.

Сказавши це, Дайкокутен стояв прямо переді мною, не змінюючи лагідного виразу.

Та темрява, нудота, від якої я не міг утекти, і тупий головний біль — усе це зникло.

Звісно, той голос також.

Навіть якщо я не бачу ранкового сонця, дуже тьмяне світло, схоже на ранній світанок, почало огортати місце.

Саме тому я не можу добре бачити постать Дайкокутена.

Я бачу лише його вираз і трохи прикрас, а все інше — лише ледь помітно.

Моє обличчя, мабуть, у сльозах і соплях, тож яскравіше світло насправді було б трохи соромно.

Мої думки відновилися до того рівня, що я зміг подумати про таке.

— Але що була та нудота щойно? — спитав я.

— Цього разу це, мабуть, з'єдналося з існуванням, доволі близьким до тебе, хлопче. Саме тому ти не «бачив», а «відчував». Почуття тієї людини, — сказав Дайкокутен.

— То це були… почуття? — сказав я.

Це було не так просто, знаєте?!

— …Люди збирають різноманітний досвід і живуть, несучи різноманітні емоції. Та людина в тій сцені мала емоції на самому піку, хоча думала, що нічого не відчуває. Розгубленість, відчай, гнів, смуток; багато емоцій осіли й вирували. Якщо ти, хлопче, не поділяючи жодного з пережитого ним досвіду, раптом увійшов туди й скуштував їх, немає шансів, що ти зміг би їх обробити. Ось що було справжньою природою твого неприємного відчуття, — сказав Дайкокутен.

— Не хвилюйся. Шанс потрапити в таку ситуацію доволі низький, — сказав Дайкокутен.

Дайкокутен показав мені заспокійливу усмішку.

Підтвердження від божества, га, я вдячний.

Але…

— Дякую, — сказав я.

— Навіть якщо ти це кажеш, це не звучить переконливо, хлопче. Не добре забагато говорити про інші світи, але як вибачення я трохи розповім. Слухай уважно: ти єдиний, хлопче. Єдиний Місумі Макото, який зміг здійснити Творення. Іншими словами, у ту мить, у той момент, коли ти створив ті руки, можна сказати, що ти почав іти шляхом, відмінним від усіх Місумі Макото. Немає проблем у тому, щоб забути сни, які ти бачив досі. Насправді марно використовувати їх як орієнтир і дозволяти їм тягнути тебе за собою, знаєш? — сказав Дайкокутен.

Творення?

Ах, ті срібні руки, га.

Ті, що Шікі приніс назад до Асори.

Давно я не бачив Томое такою схвильованою.

Але я лише надав матерії магічній силі, і відчуваю, що це відрізняється від Творення.

— Творення? Ні, думаю, це було не Творення, а щось більш силове, — сказав я.

— У Творенні немає силового чи гнучкого. Використовуючи магічну силу, ти створюєш із нуля щось, чого не існує. Це, іншими словами, Творення. Хлопче, ти можеш думати, що Творення — це щось вражаюче, як народження світу, але «збільшити» кількість каменів у цьому світі вже достатньо, щоб назвати це Творенням, знаєш? — сказав Дайкокутен.

Мені здається, це доволі вражаюче.

Бо навіть Цукуйомі казав, що сила Творення — щось особливе.

Я думав, що зробив лише зміну матерії магічної сили.

— Ем, у такому разі, хіба я не зробив щось неймовірне? — спитав я.

— Так, зробив. Силу, яку здатна використовувати обмежена кількість божеств, ти здійснив тілом смертного. Якби Богиня й ми не мали нашийників, що нас стримують, ми вже миттєво прилетіли б до тебе й почали війну, — сказав Дайкокутен.

Ах, із цього не посмієшся.

Це було неймовірно небезпечно.

— Це тому, що однією з причин, які до цього призвели, був наш наказ тобі тренуватися з луком і збільшувати магічну силу. Подумати тільки, що ти справді покладешся на грубу силу… ні, я справді вражений. Давно моя кров не кипіла, — сказав Дайкокутен.

…Думаю, якщо кров Дайкокутена закипить, це небезпечно.

Неймовірно небезпечно.

— Ну, це добра ознака. Макото, вислухай мене. Ти не можеш дозволити своїм принципам вирости й пройти королівським шляхом. Ти також не можеш дозволити своїм емоціям вирости й рушити шляхом військового правління. Повільно, можна повільно, думай про майбутнє й вирішуй так, як вважаєш добрим. Ти, мабуть, уже сам помітив, але несеш клопітку річ, яка зазвичай змусила б тебе більше не розплющувати очей. Не будь поглинутий нею, повільно просувайся як смертний, добре? Не просто тікай від руйнування. У цьому сенсі твоє рішення щодо тієї дівчини-демона було добрим. Для володаря це рішення було б поганим, але для людини — непоганим, — сказав Дайкокутен.

— …Я думатиму належно перед тим, як діяти. Вибачте, — сказав я.

— О, це була не проповідь, вибач. Зрештою, це проблема, яку я сам виростив. Дракон, павук і труп, га. Ти справді здобув собі цікавих послідовників, а наступний… — сказав Дайкокутен.

— Наступний? — спитав я.

— Ах… Хе-хе, ой. Не можна. Коли я говорю з тобою, хлопче, мій рот розв'язується. У будь-якому разі я зроблю так, щоб ти більше не бачив таких снів. Прокинься раз, умий обличчя й потім знову лягай відпочивати. Зранку буде клопітно, — сказав Дайкокутен.

— Зранку? — спитав я.

— Хм, більше нічого не скажу. Що ж, хлопче… з часом я хотів би, щоб ти використав ті срібні руки, щоб прийняти атаку мого лука «Пінака». Я з нетерпінням чекаю зустрічі з тобою знову в тілі, — сказав Дайкокутен.

Не залишивши сліду, постать Дайкокутена зникає.

А потім я піднімаю верхню половину тіла з ліжка.

Я не… виблював, чудово.

Я кілька разів кліпнув, а після цього пішов умити обличчя.

Час усе ще близько 00:00.

Було багато зловісного, але той, хто зупинив той кошмар, був тим самим Дайкокутеном.

Я не знаю, яку причину він мав прийти сюди.

Можливо… це було тільки заради мене?

Ні, не думаю, що божество зробило б таке.

…Передусім немає шансів, що я можу зрозуміти справжні причини божества, га.

Ходімо спати.

Божество ж мені сказало.

Так, спатиму.