Розділ 193 — Дар від бога

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Добрий ранок.

Щойно прокинувшись, я зробив щоденну стрільбу з лука й повернувся до маєтку. Біля входу стояли Томое й Шікі.

Можливо, через наслідки виснаження величезної кількості магічної сили, голова була трохи важкою.

Коли я натягував лук, мені стало свіжіше, але щойно закінчив — млявість повернулася.

Поки я вітався з ними, голова й далі крутилася, і нічого не змінювалося.

— Доброго ранку, Вако. Вигляд у вас досі не дуже, але… невже для Ваки стрільба з лука діє як ліки? — спитала Томое.

— Доброго ранку, Вако, — привітався Шікі.

— Не те щоб ліки. Радше це частина мене. Мені ж сказали, що можна не стримуватися, — відповів я.

Я подивився на лук у своїх руках, і на обличчях обох з'явилися криві усмішки.

— Заняття будуть завтра, так я чув, але сьогодні ви кудись збираєтеся? — спитав Шікі.

— …Ні, я ще не вирішив. У Ротцґарді є дещо, з чим треба розібратися, тож думав показатися в крамниці, але… здається, на цьому мої плани й закінчуються, — відповів я.

— Тоді можете трохи пройтися зі мною? Здається, в Асорі сталася невелика зміна, — сказала Томое.

— …У такому разі я швидко переодягнуся. Міо вже там?

Я спитав Томое, поки ми йшли коридором.

— Ні, вона несподівано рано прокинулася. Сказала, що перевірить миску, й пішла до горна елдвів, — відповіла Томое.

— Миску… а, ту, для готування. Кераміка вже повністю прижилася в Асорі, га. Я думав, це залишиться хобі лише для декого, тож це несподівано, — сказав я.

Я попросив елдвів зробити піч і потренуватися в кераміці.

Звісно, це була пропозиція Томое.

Це сталося вже доволі давно, але посуд, створений із кераміки, мешканцям Асори сподобався.

Що цікаво, серед усіх рас — високогірних орків, туманних ящерів, арків, ґорґон і крилатих — знайшлися ті, хто проявив до цього інтерес.

В Асорі, де навіть серед столового посуду переважали металеві й дерев'яні речі, останнім часом скрізь була кераміка.

Стало звичним робити власноруч той посуд, яким сам користуєшся.

Я повернувся до своєї кімнати, швидко переодягнувся й знову пішов за ними.

Сніданок буде потім.

Якщо в Асорі щось сталося, я маю швидко про це дізнатися.

— Кераміка чудово підходить і для привітань від Компанії, і для переговорів, і навіть як сувеніри. Справді зручно. Схоже, зараз немає схожих виробів, тому всі завзято намагаються відтворити її магією. Нам на руку, що вона має цінність, але, хоч ми й не навчаємо способу виготовлення, ми його зовсім не приховуємо. Яка дурість, — сказав Шікі.

Коли ми знову зібралися, розмова все ще була про кераміку.

Шікі надавав перевагу «цінності» кераміки.

Мабуть, саме тому він почав дарувати її під час переговорів і важливим клієнтам.

Останнім часом про це вже знають як про один із характерних товарів Торгової компанії «Кудзуноха».

…Також ходять розмови, що її продають за високими цінами на чорному ринку.

Думаю, невдовзі Лімія та Ґрітонія також почнуть її робити.

До того ж у Лорелі теж є знання з нашого світу, і навіть люди, які вже втілюють їх на практиці, тож причин для такої уваги ніби не мало б бути.

Так.

Як сказав Шікі, ми не розкриваємо спосіб виготовлення відкрито, але й не ховаємо його.

Саме тому мені було дивно, що досі її не скопіювали.

Навіть у крамниці елдви, лісові оні й сам Шікі роздавали клієнтам миски, які зробили власноруч.

Я сказав обмежитися певною кількістю важливих клієнтів, а решту залишив на їхній власний розсуд.

До речі, якщо говорити про якість виготовлення, думаю, вироби елдвів — номер один, але чомусь речі, над якими працювали Аква, Еріс і Шікі, користуються більшою популярністю.

Можливо, саме через це в елдвів розгорівся дух суперництва, вони підвищили власну майстерність, і, схоже, частина поціновувачів високо їх оцінила.

— Ну, з часом воно дійде і до Імперії, і до Королівства, правда? Там же є герої, — сказав я.

— Саме так. Та й усе одно вже доволі відомо, що це наш стиль. Особливо нас це не турбуватиме, — сказав Шікі.

— Точно. Тоді, Томое, що це була за зміна? — спитав я.

— Так, за словами крилатих… на північному сході, здається, видно велетенське озеро, — сказала Томое.

— Озеро? — перепитав я.

Це означає, що збільшилася територія?

Але ж у мене не з'явилося нових послідовників.

Для природного утворення озера часу надто мало, але якщо це Асора… можливо?

А, вони сказали, що воно велетенське, тож навіть в Асорі такого не сталося б.

— Так, вони сказали, що вперше бачать такий розмір, що не можуть розгледіти кінця, і що вітер приніс новий запах. Поки ми самі не побачимо, не знатимемо точно, — сказала Томое.

— Таке велике, що не видно кінця, і новий запах? Невже це може бути… — сказав я.

— Так, я також подумала про таку ймовірність. Тому якраз збиралася взяти Шікі, щоб перевірити, і зустріла Ваку, — сказала Томое.

— Останнім часом я, коли маю час, ходжу з пані Міо до портового міста, тож до вигляду моря вже звик, — сказав Шікі.

Шікі заговорив про портове місто.

Як і очікувалося, вони обоє подумали про те саме, що й я.

— Море, га, — сказав я.

— Саме так це можна сприйняти. І справді, коли я спитала крилатих, чи це море, вони перепитали, що це таке, — сказала Томое.

— Але якщо це море, Вака не отримував нового послідовника, і я не думаю, що Асора розширилася без причини. Можливо, це якийсь знак, — сказав Шікі.

Це правда.

Досі Асора збільшувалася відповідно до зростання моєї магічної сили.

Але жодних великих змін рельєфу не відбувалося.

Такі випадки трапляються, коли до нас приєднується новий послідовник, як-от Міо чи Томое.

Найбільша зміна останнім часом — це… додавання Сарі.

Вона — перша представниця раси демонів тут, але в неї не так уже й багато сили, тож я не думаю, що тільки через її появу це місце сильно змінилося б.

Напівлюди, мамоно й г'юмани, що мають більше сили за неї, вже входили сюди, але особливих змін не було, тож імовірність низька.

— У будь-якому разі я хочу швидко це підтвердити. Томое, ти знаєш, де це, так? — спитав я.

— Звісно. Про всяк випадок я сказала всім не наближатися, — відповіла Томое.

— Тоді ходімо. Ми можемо туди телепортуватися? — спитав я.

— Так, — відповіла Томое.

Томое швидко створила Туманну Браму.

Не думаю, що це небезпечно, але таке сталося вперше.

З певною обережністю я увійшов у туман, а тоді…

Білосніжний піщаний пляж і хвилі води, води, води… цілий простір води й горизонт, який виднівся далеко попереду.

Чудовий пляж, наче з каталогів південних турів.

— …

Я втратив дар мови.

Це море.

Такого типу я не бачив наживо, але був певен, що це море.

Я мав фактичне підтвердження, що отрути на мене майже не діють, тож без особливої обережності підійшов до пляжу й лизнув воду.

Так, солона.

Солона вода.

Томое й Шікі зробили те саме й кивнули.

— Це точно море.

— Це море, хоча воно дивно спокійне.

— Без сумніву.

Шікі, який виконував різні доручення в портовому місті, здається, був схвильований.

Я використав «Сакай», щоб знайти наше поточне місце й край моря.

Є кілька островів, а ще дуже далеко стоїть стіна туману.

Просто її звідси не видно, тож вона справді має бути дуже далеко.

Від Міражного міста сюди… цікаво, можливо, каретою добиратися доведеться доволі довго.

Якщо поспішати, може знадобитися одна-дві години, але транспорт усе одно буде потрібен.

А, я автоматично подумав про карету з урахуванням багажу.

Якщо везти тільки пасажирів, має бути трохи швидше.

Особливо крилаті, думаю, зможуть дістатися сюди досить швидко.

Але щоб реально можна було регулярно ходити туди й назад, знадобиться спосіб телепортації.

Особливо в Асорі, де немає ворогів, ставити телепортаційну формацію не так уже й небезпечно.

— Тепер, коли думаю про це, позаду нас…?!

Я стою посеред піщаного пляжу. Можливо, через здивування морем я не перевірив масштаб самого пляжу.

Подумавши про це, я озирнувся.

Там піщаний пляж тягнувся ще якийсь час, а тоді переходив у сушу.

Це я певною мірою зрозумів за допомогою «Сакаю». Але коли побачив на власні очі, тіло закам'яніло.

По той бік білого піску, що тягнувся доволі далеко, лежала суха земля.

На землі рідко росла трава, а подекуди стояли дерева.

Можна було сказати, що за надзвичайно якісним пляжем місцевість була трохи посушлива.

Але здивувало мене не це.

А те, що там стояло дещо, чого «Сакай» зовсім не виявив.

Це одна з причин.

Інша причина — дерева.

Дерево, яке я бачив лише раз по телевізору, але форма якого незабутня.

— Гм, здається, там щось є. Табличка? В Асорі? — сказала Томое.

Здається, Томое також це помітила.

Не дивно, що вона не звернула уваги на дерева.

Я підійшов до таблички, на яку вказала Томое й на яку не зреагував мій «Сакай».

Я активував магічний обладунок і, використовуючи «Сакай» у режимі підсилення, почав наближатися.

Я був доволі насторожений.

Наблизившись і підійшовши до таблички на відстань, з якої міг прочитати її зміст…

— …Га?

Я мимоволі видав приголомшений голос.

Томое й Шікі також підбігли до мене.

Кожного разу, коли вони відштовхувалися від піску, лунав звук «кю-кю», що робило сцену менш драматичною.

Коли я дочитав до кінця, табличка яскраво засяяла й злетіла вгору.

Так, наче «торкнувся — і полетіло».

…Ха…

«Ти справді збільшив свою магічну силу, Макото. Це подарунок від мене. Я трохи попросив брата допомогти, але, коротко кажучи, це море! До речі, це естафетний подарунок, а дар від дядька Дайкоку прийде трохи пізніше. Старайся й надалі. А ще після того, як прочитаєш цю табличку, вона стане феєрверком. Причини немає.

— Від Сусаноо».

Ось що там було написано.

А я ще думав, що відбувається.

Тепер, коли він про це згадав, коли ті боги приходили, вони справді щось казали про подарунки.

…Схоже, через дар Дайкокутена я бачив ті дивні сни, тож такими темпами мене ще раз прокрутять на каруселі.

Не знаю, що це буде, але думаю, коли я ще більше збільшу магічну силу й розширю Асору, тоді й дізнаюся.

Море.

Море, га.

Який неймовірний сюрприз.

Здається, багаті люди отримують такі речі, як острови чи замки, але отримати море — це якось… рідкість, думаю.

У небі прогримів звук «дон», повідомляючи нам про феєрверк.

— Вако, що відбувається? — спитала Томое.

— Ви ніде не поранені? — спитав Шікі.

— Я в порядку. Каже, що це від бога, що він дарує мені море, — відповів я.

— …

— …

— Схоже, у питанні цього моря ми можемо користуватися ним як завгодно, — сказав я.

— То море можна подарувати, — сказала Томое.

— Навіть для Асори це вже занадто абсурдно, — сказав Шікі.

Голос Шікі трохи надломився.

Мені здалося, що слова Шікі про абсурд стосувалися і мене теж.

Пощадіть мене, будь ласка.

Я теж розумію, що ти відчуваєш.

— У табличці про це не згадувалося, але раз тут є це дерево, цікаво, чи пані Афіна теж була до цього причетна, — сказав я.

— Дерево? Ті дерева, що тут і там? Справді, форма в них цікава. Як я й думала, це щось із вашого світу, Вако? — спитала Томое.

— Так. Я вперше бачу його особисто. Але з такою формою… не думаю, що міг би помилитися, — відповів я.

— Це дерево, пов'язане з богом? Іншими словами, різновид священного дерева? Тепер, коли ви це згадали, я чув від пані Томое, що у вашому світі є святилища, які будують у місцях із такими священними деревами, — сказав Шікі.

Шікі помилково витлумачив мої слова й глибоко все неправильно зрозумів.

— Ні, священні дерева здебільшого мають історію і вважаються такими, що прожили дуже довго, — сказала Томое.

Томое, здається, почала сперечатися з Шікі.

Ну, робити цього не треба. Пояснення Томое правильне.

— Шікі, я мав на увазі не це. Я згадав ім'я тієї богині, бо це дерево спершу росте в місцях, близьких до тих, де живуть люди, що вірять у неї, — сказав я.

Здається, це було частиною домашнього завдання.

— За формою воно схоже на гриб, — сказав Шікі.

Саме так.

Воно має вигляд гриба чи броколі.

Від певної висоти стовбура розходиться безліч гілок, а верхня частина вкрита зеленню.

Стовбур, що тягнеться прямо вгору, робить його схожим на гриб, але посередині він розгалужується, і через це нагадує броколі.

Його назва справляє враження, і після того, як я побачив його дивний вигляд на відео, я чітко його запам'ятав.

Я справді колись хотів побачити його на власні очі, але не думав, що це здійсниться саме так.

— Воно називається сокотрійське драконове дерево, а пишеться як «дерево драконової крові», — сказав я.

— …Доволі небезпечна назва, — сказала Томое.

На обличчі Томое з'явилася трохи гірка гримаса.

— У моєму світі драконів не існувало, тож думаю, дракони не мали до нього справжнього стосунку. Якщо добре пам'ятаю, сік, який витікає зі стовбура, темно-червоний і використовується як ліки. Його називали драконовою кров'ю чи щось таке, тож це передавалося з уст в уста, і дерево стали називати деревом драконової крові… здається, так, — сказав я.

Боги існують, тож, можливо, дракони насправді теж існували, але в межах мого здорового глузду їх не було, тож…

Якби дракон справді був пов'язаний із цим деревом, було б цікаво, але зараз це не має значення.

Усе одно немає способу це підтвердити.

— Червоний сік, який можна використовувати як ліки. Цікаво, — сказав Шікі.

Шікі подивився на драконове дерево іншими очима.

— Так, його використовують не лише як мазь; схоже, він має властивість тверднути під дощем, тому його також використовували як пігулки, — сказав я.

— …Ви не заперечуєте, якщо я його досліджу? — спитав Шікі.

— Можна. Це пов'язано з флорою, тож поклич арків і лісових оні також, добре? — сказав я.

— Так! — відповів Шікі.

— Вако, зі свого боку я хочу дослідити саме море. Не заперечуєте, якщо я використаю для цього Міо? — спитала Томое.

— Добре, — відповів я.

— …Просто Міо й я не спеціалізуємося на морі, тож якщо можливо, було б дуже корисно мати когось, хто знає море й те, що в ньому, — сказала Томое.

— Це правда. Є хтось такий? — спитав я.

— Нікого. Як щодо цього, Вако? Асора вже доволі сильно розширилася, тож, може, знову провести відбір мешканців? — запропонувала Томое.

— Нові мешканці, га. Дивлячись на ґорґон і крилатих, якщо це будуть ті, кого оберете ви, мабуть, проблем не буде, — сказав я.

— Звісно, фінальну співбесіду я доручу Ваці, — сказала Томое.

Ух, вона мене підловила.

Хоч я ще нічого не запропонував, вона вже мене підловила.

Гм?

А!

— Гм, я це зроблю, але, слухай, Томое, хіба були ті, хто зрештою не пройшов? Маленькі такі, — сказав я.

— Маленькі… а, були. Я чула, що вони розлютили Ему. Не пам'ятаю, чи то були феї, чи духи, чи ще хтось, — сказала Томое.

— Так, ті хлопці… га? Як же їх звали? — спитав я.

А… ем…

— Антоніо? — сказав я.

— Якщо правильно пам'ятаю, назва в них була щось таке. Починалося на «А», — сказала Томое.

— Що з ними сталося? Зараз нам потрібні ті, хто пов'язаний з водою, але про всяк випадок можеш це перевірити? — попросив я.

— …Вако, пані Томое, вони називаються Аль-Елемера. Особлива раса фей, що керує частиною духів, — сказав Шікі.

Шікі втрутився в розмову, яка йшла між Томое та мною.

О, точно.

Вони справді мали таку назву!

Єдине, що я пам'ятав, — які вони були зухвалі.

— О, Аль-Елемера, га. Я пам'ятала лише, що це була нахабна компанія, — сказала Томое.

Тож Томое майже така сама.

Хто за них відповідав?

Як я й думав, деталей я не пам'ятаю.

— Дякую, Шікі. Аль-Елемера, так. Тоді, Томое, починай відбір, добре? — сказав я.

— …Ну, насправді вже є цілий потік охочих переселитися, знаєте? Навіть якщо я називаю це відбором, це радше схоже на те, що ми нарешті відкриваємо одні двері для величезної черги. Загалом так, тож багато часу це не займе. Ми проведемо кілька співбесід і дослідимо особливості цієї раси, тому… незабаром Вака зможе провести з ними співбесіду, — сказала Томое.

— …Потік, зрозуміло. Ну, розслідування кількості й масштабу раси залишаю тобі, — сказав я.

Томое й Шікі почали спілкуватися думковим зв'язком.

А я дивився на море.

Чим довше я на нього дивився, тим сильніше цей пляж пробуджував у мені бажання зняти одяг і стрибнути у воду.

Мені здається, що під зоряним небом і місяцем тут можна чекати чимало.

За такого масштабу, мабуть, ніхто не поскаржиться, якщо ми на якийсь час зробимо його приватним пляжем, так?

Мої очікування зростають.

У будь-якому разі — нові мешканці й тема для дослідження, яка зацікавила Шікі.

Якщо врахувати ще й справи на території демонів, тепер є багато чого робити.

Коли я піду до Ротцґарда, там, мабуть, буде розмова про мій візит до Лорела, тож інша сторона, найімовірніше, захоче, щоб це сталося якнайшвидше.

Відомо, що я їздив до Імперії, тож навіть якщо я їм не відмовлю, цікаво, коли насправді зможу поїхати.

Між Міо й старшою атмосфера була не дуже, тому, якщо можливо, Міо варто залишити. Я хочу поїхати тоді, коли старшої там не буде, і швидко повернутися.

Щодо цього треба підтвердити плани.

Мабуть, думка відпочити сьогодні й працювати завтра була для мене трохи бажанням видати бажане за дійсне.

Дивлячись на хвилі, що мирно накочувалися одна на одну в морі, я бачив, як одна за одною з'являються нові справи, і все ж на моєму обличчі виникла гірка усмішка.

Так, почнімо рухатися вже сьогодні.

Єдина справа, яку я мав у Ротцґарді, — подивитися на ослабленого Рута, про якого мені сказала Томое. Але той дурень буквально вклав у те полум'я всі свої сили й через віддачу, як я чув, лежить у ліжку.

Він справді дурень до кісток.

Щодо відвідин Рута… я зроблю ще кілька додаткових справ, поки буду там.

Отже, від сьогодні я працюю.