Розділ 194 — Прибуття до Академмістечка, де чекають його студенти

Перекладач і редактор: Näki + Claude

З-за дверей пролунав голос: «Заходьте».

Жінка, яка привела мене сюди, переконалася, що я його почув, уклонилася й пішла.

Порівняно з минулим разом вона поводилася трохи сухо.

Хоча тепер, коли Рут зліг, працювати їй мало б бути легше.

Якщо подумати, пан Рембрандт і пан Морріс самі відчиняли двері, запрошували мене всередину, а потім заходили слідом, але тут, схоже, все влаштовано інакше.

— Мені сказали, що ти будеш у своєму кабінеті, тож я не очікував нічого особливого, але ти, як завжди, перевершив мої сподівання, — звернувся я до Рута.

Раніше в кабінеті не було ліжка, а тепер воно стояло тут.

Навіть диван переставили.

Напевно, щоб ним могли користуватися відвідувачі.

…Утім, у такому надмірно просторому кабінеті цілком можна влаштувати лікарняну палату.

Захист тут, схоже, надійний, тож відпочивати можна спокійно.

На мить утративши дар мови, я звернувся до господаря цієї кімнати, тобто до Рута.

Він лежав на тимчасово встановленому ліжку й уже вбрався, мов зразковий поранений.

— Дякую, що відвідали мене, пане Райдо. Як голова Гільдії авантюристів, перепрошую, що мушу показуватися вам у такому жалюгідному стані, — промовив Рут.

Які ще поважні слова ти надумав говорити аж тепер?

І взагалі, що це за «поранений стан»?

Усе тіло Рута було обмотане бинтами. А ліву ногу, як у класичному образі людини з переломом, загіпсували, підняли й підвісили.

Виглядав він і справді як поранений із картини.

Навіть здавалося, що все серйозно.

Але, наскільки я чув, зліг він через наслідки використання «Полум'я», тобто від виснаження.

— Наробив дурниць у божественній подобі, а повернувшись, влаштував косплей пораненого? Ти, певно, життя поставив на цей жарт, — сказав я.

— Як грубо називати це косплеєм. Усі ці рани справжні, пане Райдо, — заперечив Рут.

— Я чув, що це просто виснаження й для повного відновлення потрібен тиждень.

— …Пане Райдо, ці відомості вже застаріли. Ще недавно все було саме так. Але, судячи з мого нинішнього стану, на одужання піде близько місяця.

…Що означає «судячи з мого стану»?

Покажися лікарю.

Хоча, якщо подумати, у цьому світі немає великих лікарень.

Є маленькі лікувальні заклади, але я не бачив місць із великою кількістю ліжок і медичного персоналу.

Переважно тут лікують магією, та й ліків із дуже швидкою дією справді багато, але… лікарі, еге ж.

Лікування драконів — окремий випадок, тому, якщо його відкинути… Можливо, варто підготувати ветеринара або лікаря для напівлюдей.

Щоправда, навчати їх буду не я, та й програму складати й утілювати теж доведеться не мені.

Я лише висловлю ідею й перекладу все на інших, тож не можу легковажно сказати: «Спробуйте». Та й невідомо, чи з цього взагалі щось вийде.

Утім, було б добре, якби ця думка стала поштовхом.

— Ти сам поставив собі діагноз? — запитав я.

— Звичайно, пане Райдо. Нехай так і не здається, але я впевнений, що мої медичні навички перевершують уміння місцевих лікарів і жерців, — відповів Рут.

Він уже котрий раз повторює: «пане Райдо, пане Райдо».

І говорить напрочуд нормально. Може, сьогодні він щось задумав?

Принаймні не доводиться слухати думки збоченця, але від цього лише моторошніше.

Зазвичай він називає мене Макото.

«Пане Райдо» він говорить лише тоді, коли грає роль голови Гільдії.

Але зараз ми в його кабінеті, тож потреби в цьому немає.

— То що? Ти сьогодні тримаєшся на диво відсторонено. Що замислив, Ру…

— Пане Райдо! — перебив мене Рут.

?

Дивно, що він обірвав мене на півслові.

— Схоже, ви непогано ладнаєте. Навколо нього й так чимало таємниць, а тепер додалася ще одна. Що ж, пане Фальце, як слід відпочивайте й відновлюйтеся. Щодо справи з представником я все зрозумів, тож цього достатньо.

!!

— Перепрошую, що не зміг належно вас прийняти й розмова звелася лише до роботи, представнику Заро. Поки що розраховуватиму на вас, — сказав Рут.

— Між нами візити — лише привід. Не переймайтеся. Отже, і пан Фальц, і він приховують безліч таємниць. Може, саме тому ви й порозумілися? Тоді й мені варто обзавестися таємницями й перевірити, що з цього вийде, ха-ха-ха, — відповів Зара.

…

— Прошу, не жартуйте, — мовив Рут.

— Співпраця вас обох неабияк допомогла відновленню Ротцґарда. Те, що ви добре ладнаєте, лише тішить. Мабуть, я трохи позаздрив. Гаразд, побачимося пізніше, — сказав Зара.

— Авжеж. І ви бережіть себе, — відповів Рут.

Ч-чому пан Зара тут?

Треба було активувати «Сакай».

Та й Рут міг попередити мене думковим зв'язком.

А, у цій кімнаті думковий зв'язок не працює.

Схоже, це хвалена — за його ж словами — технологія Рута.

— Райдо, коли завершиш візит, приділи мені трохи часу. Чекатиму не в Гільдії купців, а у своїй крамниці, — прошепотів Зара.

Він сказав це, проходячи повз мене.

Він пішов, навіть не вислухавши відповіді.

Ось і визначився мій наступний пункт призначення.

А я збирався поїсти, перевірити крамницю, а потім піти до Академії.

Прикро, що всі ці справи можна відкласти.

Важко відмовити людині, яка стільки допомагала мені в цьому місті.

— Руте, це вже жорстоко, — поскаржився я.

— Я гадав, що дав тобі достатньо підказок, аби ти помітив, — відповів він.

Щойно пан Зара вийшов, я відразу висловив невдоволення.

— Якщо в тебе вже був відвідувач, міг просто попросити мене зачекати. Судячи з усього, ваша розмова вже завершилася.

— Я подумав: раз Макото вже стоїть на цій сцені, можливо, він упорається, і вирішив перевірити.

— Перевірки проводять під час перевірок. Не треба раптово випробовувати мене у вирішальну мить.

— Наскільки пам'ятаю, колись Зара чудово навчився приховувати присутність. Але виявити його все одно можливо. Хіба не добре, якщо Макото зможе робити те, що під силу високорівневому авантюристу? У тебе є магія, спеціалізована на пошуку, але спробуй обходитися без неї.

— Кх…

— До того ж, як я вже казав, зараз я тяжко поранений.

— Я чув. Відновлення займе місяць, так? Хіба ти не просто виснажився, використавши «Полум'я»?

— …Поки я лежав у ліжку, мене відвідали дві жінки з диявольськими усмішками.

— Жінки?

Виходить, ще існують сміливиці, здатні так поводитися з Рутом.

— Вони ввірвалися до кімнати, де я відпочивав, миттю скинули мене з ліжка й, зловісно регочучи, заходилися бити руками й ногами.

Зловісно… Страшно.

Якщо йдеться про цього збоченця, він напевно встиг нажити безліч ворогів.

Але напасти, коли він ослаб, і ще й сміятися під час побиття…

Щоденна поведінка справді має значення.

Останнім часом я не надто дбав про студентів, тож, мабуть, варто бути з ними трохи добрішим.

Так.

— Карма… Яке глибоке слово, правда? — сказав я.

— …У цих словах немає ані краплі співчуття до мене. Хоча одна з нападниць — та сама фанатка самураїв, що служить у тебе, — відповів Рут.

Га?

— Я був такий виснажений, що не міг поворухнутися, а та фанатка самураїв і пустельна ящірка середнього віку принесли тупу зброю та відлупцювали мене!

Томое… Я ще дивувався, чому вона так доброзичливо говорила про Рута. Виявляється, її не підкупили — вона просто вже випустила пару.

Я згадав її слова кілька днів тому: «Хоч він і такий, але справді багато нам допомагав. Може, Вако, вам варто бодай раз його навідати?»

Коли дивишся на це жалюгідне видовище й пригадуєш її слова, вони звучать так, ніби відданий пес показує господареві здобич із полювання.

Залишмо осторонь, чи справді Томое з породи відданих собак.

Тоді другою була «Піщана Хвиля», пані Ґроунт?

Мені казали, що вона не залишає Білу пустелю, тому я мав сам принести їй яйце.

Якщо вона змогла прийти до Ротцґарда, щоб побити Рута, то хіба не могла так само забрати яйце?

…Чи, може, цей збоченець настільки нестерпний навіть для Вищих Драконів?

— Зрозуміло, — промовив я.

— Хіба першопричина не в тому, що саме ти витягнув зі священного скарбу таку можливість? Що в тебе за неймовірна вдача, Макото?! А Томое ще й сказала: «Ти аж до міста демонів подався стежити за Вакою? Кажуть, Вака знепритомнів. І що ти тепер робитимеш?» А Ґроунт узагалі лише повторювала: «Хо-хо-хо-хо!» Це було страшно! — вигукнув Рут.

— ?!! Це ж зовсім не так! Головний винуватець — ти, бо встановив безглузду атаку, від якої сам зліг на тиждень! Та й активував її не я, а демони! Ти хоч розумієш, скільки сил мені коштувало зупинити ту зброю масового винищення під назвою «Полум'я»?!

— Чомусь я цілковито впевнений, що без тебе цього б не сталося! Мені теж було нелегко! Я саме зваблював нову секретарку в ресторані з чудовою атмосферою, коли мене силоміць викликали! Через це вона вирішила, що я раптом утік, а тепер, коли я прикутий до ліжка, виправити враження надзвичайно важко!

— Та мені байдуже! Я нейтралізував усю ту картеч, потім той товстезний промінь і через це знепритомнів! Одна атака все ж упала в далеких горах, і там здійнялася метушня. Пізніше мені доповіли, що жертв не було, тож я трохи заспокоївся! Але в місті загинули десятки мешканців, тому не смій поводитися так зухвало!

— Я налаштував потужність так, щоб після атаки лишилася діра розміром із країну… Стривай, десятки?

Їх, напевно, було більше, але я знав лише про це!

— Саме так! Від гуркоту перед «Полум'ям» загинули десятки демонів, переважно діти й старі! Якщо додати всіх поранених, число збільшиться ще на два розряди! Подумай над тим, що накоїв! Подумай!

— Що? Хіба те місце не перетворилося на попіл… точніше, хіба там не залишилася величезна вирва? Я чув, що оселя «Багряного» вціліла, але поселення демонів довкола знищило, правда?

— Ні. Я прийняв усе на себе й нейтралізував. Щоправда, ціною непритомності. Через тебе я відчув задушливе спустошення запасу магічної сили, якого волів би ніколи не куштувати. Чому я мав падати без тями, виправляючи твою помилку? Коли згадую це, то навіть зараз… Так, Томое правильно зробила! Ось що я думаю!

— …Макото.

— Чого це ти раптом замовк?

— Як ти змусив атаку зникнути?

— Міо зібрала її докупи, потім я прийняв усе й загасив.

— Магією?

Атмосфера довкола Рута змінилася.

Як би це сказати… в його очах відбилася суцільна, майже матеріальна цікавість.

А ще його порожній погляд трохи лякав.

— Я наче змінив магічний обладунок чи щось таке. Шікі допомагав, тож подробиць я й сам не дуже знаю.

Я вирішив, що про Творення краще не згадувати, і прикинувся дурником.

Змішав правду з недомовками, щоб йому було важче щось вивідати.

— Зміна Матерії Пріми… Ти… можеш зробити це зараз?

— Ти справді не слухаєш співрозмовника. Я ж сказав, що мені допомагав Шікі. Сам не можу.

— …Зрозуміло. Отже, ти фактично сам зупинив це, не допустивши жертв довкола… Зрозуміло…

Схоже, він почав бурмотіти собі під ніс.

Це щось нове.

Утім, усі нові риси Рута, які я відкриваю, чомусь лише розчаровують.

— Ге-е-ей, ти живий? Під час цього візиту я хотів отримати список кандидатів серед авантюристів, які можуть вирушити до Каленеону. Він готовий? Агов-гов!

— …Макото, мені боляче.

— Тоді краще сказати «я поранений» або «мене поранили». Ні, зачекай, слухай, що я кажу.

— Я не про це. Ті двоє поранили моє тіло, а Макото розбив моє серце. Тож слова «мені боляче» цілком правильні.

— …Вибач, що кажу це, але в нас обох однакове відчуття.

— Тому на сьогодні йди. Список я залишив дівчині, яка тебе сюди привела, тож просто забери його. Попри мій стан, я не халтурив, тому не хвилюйся.

— А, зрозуміло.

— От і добре. Зара щойно покликав тебе, так? Іди вже до нього.

Який холодний.

Хоча мені це лише на руку.

— Гаразд. Бережи себе.

— Чекатиму, коли вночі ти прокрадешся до мого ліжка.

— Авжеж, я передам це Томое й пані Ґроунт.

— …

— Тоді до побачення.

До його сексуальних домагань я вже звик.

Що ж, час іти до крамниці пана Зари.

Якщо не помиляюся, до борделю… тобто до агентства нерухомості.

Коли він каже «моя крамниця», то має на увазі саме це місце.

Офіційно пан Зара не має стосунку до борделів.

Кинувши останній погляд на Рута, я вийшов і забрав у працівниці приймальні тубус зі списком.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Останнім часом багато працюєш за межами міста? Після того інциденту твоя популярність зросла, і тепер тебе кличуть інші держави, починаючи з великих країн. Так воно й є?

— …Ви все правильно зрозуміли.

Коли я прибув до крамниці пана Зари, то вже досить добре знав працівників приймальні й решту персоналу, щоб обмінятися привітаннями. Мене привітно зустріли та провели до особистої кімнати власника.

Схоже, купців рідко запрошували сюди замість робочого кабінету пана Зари. Коли мене впустили сюди вперше, на мене дивилися зі здивуванням і підозрою.

А тепер пан Зара намагався вивідати, чим я займався за межами міста останнім часом.

— Хотілося б сказати, що ти кепсько розпорядився поїздками… але відмовити Ґрітонії та Лімії ти не міг. У житті трапляються періоди, коли роботи більше, ніж зазвичай. Тут нічого не вдієш.

О?

Я думав, він мене сваритиме, але цього разу він напрочуд добрий.

Через його зовнішність доброта відчувається відсотків на п'ятдесят сильніше.

— Ти постійно пропускаєш засідання Гільдії, але представниці відвідують їх справно, тож проблем немає. Я здивувався, що замість пана Шікі прийшла напівлюдина. Після інциденту в місті поменшало упередження проти напівлюдей. Багатьох уцілілих урятували саме вони. Не знаю, скільки це триватиме, але повертатися до старого ставлення, схоже, ще не почали.

— Це гарна тенденція.

— Церкві це не надто подобається, але керівництво місцевого храму налаштоване доброзичливо. Нинішня очільниця може такою не здаватися, проте вона вміє слухати.

Я пам'ятав лише її приємний голос, але, схоже, вона справді компетентна.

Для людей, яких відряджають до інших міст, це необхідна якість.

— Твої представниці теж добре працюють. Як їх там… Аква й Еріс? Вони висловили кілька влучних думок і цікавих пропозицій. Дехто жартівливо, але з цілком серйозними очима каже, що волів би бачити на засіданнях їх, а не тебе.

— …Краще було б згадати лише про жартівливий тон.

— Дурню, навчися відчувати атмосферу. Щоразу хтось пропонує тим двом відкрити власну справу, але вони відразу відмовляються. Не знаю чому, але тобі пощастило з підлеглими. Цінуй їх і використовуй цю перевагу, щоб самому зростати.

— Так, я старатимуся.

— Відтоді як Рембрандт розповів мені про тебе, я спостерігаю. Схоже, ти не байдикуєш — ти просто не встигаєш за обставинами. А твоє оточення й товари настільки незвичайні, що твій статус невпинно зростає. Це вже майже лякає.

Цілковита правда.

…Справді, до болю точна правда.

Не очікував почути це саме від пана Зари.

— Я ще недосвідчений і багато чого не вмію.

— Авжеж, це правда. Якби ми хотіли серйозно виховати з тебе купця, найкраще було б відірвати тебе від нинішнього оточення й відправити працювати до філії в якомусь випадковому містечку. Я саме так і зробив би. Але ти ж «бойовий купець»… Ні, може, більше підійде «армійський купець»? Теж звучить занадто м'яко. «Купець-винищувач», «купець-міна»… Ніяк не доберу точного слова, але щось у цьому дусі. Прецедентів немає.

Я-які жорстокі порівняння.

До того ж слово «купець» у них звучить майже зайвим.

— Ем… То з якої справи ви мене покликали?

Якщо він продовжить знущатися, мені стане сумно, тож я вирішив перейти до справи.

Живіт від самої зустрічі з ним уже не болить, але після цього я хочу піти до Академії.

Треба якнайшвидше завершити незаплановану справу.

— Так, маю дві теми. Перша стосується подальшої співпраці у відбудові. Друга — Естер.

З відбудовою зрозуміло, але що там у пані Естер?

Щось пов'язане з борделем?

Тоді, напевно, йдеться про «тих дівчат».

Мені не повідомляли про жодні проблеми.

Я ще зрозумів би, якби пані Естер мала якусь думку, яку хотіла передати пану Зарі, але що саме могло статися?

— Співпраця у відбудові, так?

— Так. Зараз відновлювальні роботи виконують твої працівники та студенти. Це дуже допомагає. Я хотів уточнити: чи можемо ми й надалі розраховувати на співпрацю в такому темпі?

— Звичайно. Деякі райони досі не відбудували, а місця, де наприкінці лютували Варіанти, усе ще лежать у руїнах. Я чув, там планують облаштувати парк, тож саме це місце варто відновити першим, правда?

— Це неабияк допоможе. Відверто кажучи, участь Торгової компанії «Кудзуноха» настільки важлива, що впливає на загальний темп робіт. Два велетенські дерева, які раптово виросли там, мають усі шанси стати майбутнім символом Академмістечка. Я не можу підвищити пріоритет цього будівництва, але хотів би зайнятися тією ділянкою.

Якщо в майбутньому Варіанти подарують жителям міста місце для спокійного відпочинку, то це не найгірший спосіб завершити їхнє існування.

Парк не має високого пріоритету, але якщо темп відбудови збережеться, його появи не доведеться чекати вічність.

— А що сталося в закладі пані Естер? Ці дівчата недосвідчені в житті зовнішнього світу, але я думав, що вони не створювали проблем.

— …Проблем не було. Райдо, де ти викрав тих дівчат?

— …Пане Заро, це не смішний жарт. Я лише виступив посередником і познайомив дівчат із місцем, де вони могли працювати.

Я точно не торгуватиму г'юманами.

Торгова компанія «Кудзуноха» не займатиметься справою, яка мені огидна.

Мені й без того погано через історію з тією демонесою Сарі.

Схоже, работоргівля мені ніяк не підходить.

— Ха, це був жарт. Але я не думав, що, отримавши вільний доступ до борделів, ти приведеш туди жінок. І, схоже, сам ти не «скористався» ним жодного разу. Райдо, Естер засмучена, що ти не приходиш.

— Позбавте мене цього. У мене немає часу…

— Час обійняти жінку можна знайти навіть за великої зайнятості. Звісно, якщо ти справді хочеш когось обійняти.

— Але ж пані Естер не повія, а керівниця закладу, хіба ні?

— І керівниця, і повія. Якщо клієнт їй подобається, вона може його обслужити. Коли ви говорили, вона напевно сама назвалася повією, так? Насправді чоловіків, які їй сподобалися, можна перелічити на пальцях однієї руки, тож маєш чим хвалитися.

— Чим тут хвалитися? Отже, з тими дівчатами справді немає проблем?

— Загалом немає. Хіба що мене попросили збільшити їхню кількість.

— Кількість?

— Ти представив їх напівлюдьми, але для клієнтів ми можемо подавати їх як г'юманок. Вони дуже популярні. Деякі відвідувачі вже не можуть без них.

Якби я назвав їх мамоно, їх би не прийняли, тому сказав, що вони напівлюди. А тепер їх уже почали видавати за г'юманок.

Раз це не спричиняє проблем, нехай.

— За г'юманок? Ну, зовні в них справді немає помітних особливостей.

— Саме так. Серед клієнтів вистачає дурнів, які погоджуються лише на г'юманок, але якщо вони не помічають різниці, нас це не стосується. Не подобається — нехай самі розпізнають. А ми з чистою совістю представляємо дівчат г'юманками.

У цьому питанні я мислю інакше.

Мені важко прийняти підхід, за якого клієнта обманюють, а винним оголошують його самого, бо він не розпізнав товар, який отримав у закладі.

До речі, в цьому світі цілком звично, коли покупці наймають знавців для перевірки, тож люди на кшталт мене, які вимагають лише справжній товар, перебувають у меншості.

— А їхня популярність не викликає заздрощів у решти дівчат?

— Естер добре тримає всіх у руках. До того ж відбудова просувається, а клієнтів стає дедалі більше: міські чоловіки, робітники з інших земель, опікуни студентів і всякі інші люди. Уже обговорюють будівництво нового спільного корпусу. І мене запитали, чи немає в їхньому селі інших дівчат, які могли б приїхати. Естер уже замучила мене цим проханням.

— Зрозуміло.

Здається, я почув щось про опікунів студентів, але вирішив не звертати уваги.

— Як ти й просив, я не розслідував минуле тих дівчат. Саме тому тепер питаю тебе. Що скажеш?

— …Якщо йдеться про кількох, охочі, гадаю, знайдуться. Незабаром хтось із моєї компанії передасть вам докладну відповідь.

Насправді це стосується лише ґорґон, які вже можуть більш-менш контролювати здатність до скам'яніння. Кількох із них я відправив до борделю Ротцґарда.

Саме про них зараз і говорив пан Зара.

Схоже, справжніх проблем вони не створювали, тож усе йде дуже добре.

Коли я отримав вільний доступ, то подумав, що такий скарб пропаде марно. Тепер же радий, що він приніс користь ґорґонам, пану Зарі й мені.

Але контроль скам'яніння лишається вузьким місцем, і далеко не всі на нього здатні.

Зараз залишати Асору можуть лише доволі сильні ґорґони.

Половину з них відправили до борделю, а інші працюють у компанії та за прилавками.

— Розраховую на тебе.

— І я вдячний, що ви даєте їм роботу.

— …Я справді радий, що вони не загинули без мого відома й це не спричинило суперечки з тобою. До того ж вони можуть приборкати буйних клієнтів. Ці дівчата — безцінний скарб. Передай від мене, що вони можуть приходити працювати до мого закладу будь-коли.

— Добре.

— Іще одне. Здається, ці дівчата ночують у крамниці «Кудзунохи». Тебе не турбують чутки? За бажання я можу підготувати їм житло. Якщо через звичаї їм важко жити разом з іншими, необов'язково селити їх у борделі — за потреби знайду окремий будинок.

— Ви справді високо їх оцінюєте.

— Я люблю людей, які позитивно ставляться до роботи й добре її виконують.

…Позитивне ставлення в мене є, а от щодо здібностей я не впевнений…

Краще просто прийму похвалу, яку він адресував ґорґонам.

Вони старанно працюють і в компанії, тож я їм вдячний.

— Я все передам. Якщо інших справ немає, то піду.

— Це все, що я хотів обговорити. Але є ще дещо, що мене цікавить. Райдо, ти цього разу задумав щось біля моря? Звідси до узбережжя далеко, але від тебе тхне сіллю. Навіть з урахуванням роботи за межами міста море стало несподіванкою. Узимку воно бурхливе, тож для торгівлі сезон невдалий.

— А, це…

— Якщо справа пов'язана з твоїм бізнесом, не змушуй себе пояснювати. Я не хочу цього чути. Навпаки, варто було б насварити тебе й наказати тримати язик за зубами.

— …Дякую за настанову. Це стосується справи, якою ми, можливо, займемося в майбутньому, тому я промовчу.

— Добре. У ділових справах приховуй свою щирість. Вона прекрасна в ідеалі, але місць, де її можна безпечно проявляти, небагато.

— Зрозумів. Тоді дозвольте відкланятися.

— Перепрошую, що змусив тебе йти сюди. Будь обережний… Хоча тобі, можливо, це не потрібно, але зайві неприємності розкидані повсюди. Дивися під ноги.

Як би це сказати… Кожна наша зустріч завершується повчанням.

Як і думав, мені важко мати з ним справу.

Ем, додамо до розкладу: «Перевірити, скільки ґорґон зараз можуть виходити назовні».

Повернувшись до Асори, я збирався доручити крилатим привести кількох представників морських рас.

Думав, ґорґони могли б піти разом із ними, але тепер, схоже, не вийде.

Узагалі-то в Асорі ці дівчата займаються чимось на кшталт тваринництва, тож можна залишити все як є.

Адже справа йде добре.

Невдовзі прибудуть нові мешканці, тому це не нагальне питання.

Наближався полудень, і в цей час у крамниці ставало людно, тож краще туди не заходити.

З решти справ у мене залишалися зв'язок із Лімією та Академія.

Відповідь із Лімії надішлють до крамниці, отже, спочатку Академія.

Зараз обідня перерва, тож Джіна та решту буде легко знайти.

Якби в них тривали заняття, довелося б лишати повідомлення, а це тільки додало б клопоту.

Треба поговорити з ними після того, як вони так старанно допомагали відбудові.

І правильно буде особисто сказати, що незабаром заняття відновляться по-справжньому.

Щодо заявок нових студентів, мабуть, усе піде легше, якщо спочатку зайти до адміністративного відділу.

От тільки ректор Академії та викладацька фракція можуть завдати клопоту.

Відчуваючи, як ноги трохи наливаються важкістю, я вийшов на головну вулицю, яка вже повністю повернулася до колишнього вигляду.

Що ж, наступна зупинка — Академія.