Розділ 196 — Невідоме небо

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Сарі дивилася на зорі й відчувала глибоке невдоволення тим, що не могла впорядкувати свої перемішані думки.

Її погляд був далеким, а очі все не відривалися від зоряного неба.

— Масштаб — один, два, три, а може, чотири… ні, не те.

Вона тихо пробурмотіла це.

Ніким не почуті слова зблякли й розчинилися в повітрі.

— Хоч те, що мені треба робити, не змінилося, я не можу зрушити з місця.

Для неї це було незвично.

Думати й діяти.

Вона ніколи не вагалася, коли треба було діяти.

Відкинути власне становище, без вагань викарбувати на своєму тілі рабське тавро, а потім зробити все, що послідувало за цим, — для неї це було легко.

І ось результат.

Наступним кроком вона мала глибоко проникнути у володіння Райдо. І все ж у місці, куди він сам її привів, — в Асорі — Сарі досі не могла як слід налагодити контакт із Райдо.

Насправді час, який вона проводила, вдивляючись у зоряне небо, тільки збільшувався.

— Невже Райдо — король іншого світу?

Дивлячись на зоряне небо, Сарі подумала саме про це.

Її сприйняття сильно відрізнялося від того, як це бачив сам Райдо, але розуміння Сарі було не так уже й далеко від істини.

У нього був простір під назвою Асора.

Цей простір розширювався, і нині в ньому вже були величезна земля, небо й море. Він уже перебував у стані, коли його цілком годилося назвати «світом».

І потрапити до Асори можна було лише через них як посередників, а самі вони могли входити й виходити звідти за власним бажанням.

З погляду Сарі, яка не знала обставин, Райдо був королем паралельного світу, а вона — гостею його світу. Без жодних прикрас її навіть можна було вважати «порушницею».

З цієї точки зору його ворожість до Богині ставала зрозумілою.

Та якщо це так, сам факт того, що «Райдо — г'юман», уже був суперечністю. Саме так думала Сарі.

Чи, може, у паралельних світах теж існують г'юмани, а цей світ перебуває під захистом якоїсь істоти, подібної до Богині?

Якщо так, то чому в цьому світі під назвою Асора немає інших г'юманів?

А що з істотою, пов'язаною з тією Богинею?

Відтоді як вона потрапила сюди, Сарі заливали думки, на які не було відповідей, і вона не могла діяти.

— Насамперед треба стати другом Райдо. Якщо я стану його близькою подругою… Райдо, мабуть, не зробить такої «дрібниці», як оголення іклів проти раси демонів…

Райдо «завжди» діє за емоціями.

Так припускала Сарі.

Саме тому вона буде поруч із ним, і якщо зможе змінити ці його емоції, то здобуде безпеку.

Вона спокійно спостерігала за Райдо, коли була зовні, і саме тому дійшла такого висновку та вчинила так, як вчинила. Можна сказати, вона досить добре його розкусила.

…Хоча це не можна назвати бездоганним аналізом.

З погляду Сарі, результат був страшним.

Якщо необачно з ним поводитися, Райдо може навіть не зважати на загальну картину й знищити країну чи расу лише тому, що його попросив хтось близький.

Якщо хтось із глибокою ненавистю до раси демонів стане його близьким другом чи коханою, існує можливість, що Райдо стане ворогом демонів.

Такі речі, як дипломатія, час чи економіка, тоді не матимуть жодної ваги.

Якщо навіть Райдо стане ворогом, а до нього додадуться герої та Богиня, расу демонів буде винищено.

Сарі була в цьому певна.

Подивившись на Асору, вона подумала саме так.

— Повна самодостатність. Хоч тут змішані могутні раси, у них є армія, що чудово діє разом. Вони явно володіють ремеслами, які на кілька щаблів перевершують наші. Здатність до телепортації, що дозволяє не лише атакувати будь-яке місце без маршу, а й відступати. До цього додається ненормально висока індивідуальна бойова сила найближчих помічників Райдо, — сказала Сарі.

Якщо й треба було назвати їхню слабкість, то це чисельність.

В Асорі населення було не таким уже й великим.

Для такої родючої землі населення було настільки малим, що це здавалося дивним.

Сарі ще не знала причини.

Та навіть г'юмани, найсильніша сила її світу, чи справді воювали б проти них лише тому, що мають перевагу в чисельності, коли перед ними стоять усі ці недоліки?

Вона спробувала уявити, що зробив би її батько, Володар демонів, якби мав точну інформацію про Райдо й Асору.

— Навіть якби це було трохи невигідно, він, мабуть, уклав би союз. Фу-фу-фу, це вже звучить не як розмова з компанією, а як переговори між країнами, — сказала Сарі.

До речі, якби Сарі була володаркою, вона хотіла б переселитися в цю Асору.

Але це тому, що вона ще не обіймала відповідальної посади в расі, і він був рідкісним типом г'юмана, якого раса демонів не ненавиділа.

Якби Райдо це визнав, така пропозиція стала б великою ідеєю, що призвела б до найменших жертв і принесла мирне майбутнє.

У певному сенсі це була б пропозиція, ідеальна для майбутнього раси.

Та…

— Без сумніву, більшість заперечуватиме, більше того — є небезпека, що мене за це вб'ють. Ненависть до г'юманів… і воля раси демонів. Якщо це воля раси демонів, Його Величність виступить проти цієї пропозиції, навіть якщо це буде шлях до загибелі, — сказала Сарі.

На обличчі Сарі з'явився сумний вираз.

Коли вона думала про батька, їй часом спадало на думку одне питання: якою істотою є видатний володар?

Імовірно, є кілька різних типів, але Володар демонів Зеф був тим типом правителя, який утілює волю раси демонів у реальність.

Заради цього він легко відкладає власну волю вбік.

У цьому сенсі дії Зефа неймовірно прості.

Суд г'юманам і процвітання расі демонів.

Ось і все.

І ці два пункти йдуть у парі.

Їх неможливо перекинути.

Сарі вважала, що процвітання раси демонів і перемога над г'юманами також можуть бути одним зі способів помсти, але більшість демонів так не думала.

Вони хотіли крові г'юманів.

— Якби Райдо схвалив мету раси демонів — винести вирок г'юманам, — міг би існувати інший шлях. Тільки шанси на це надто малі, — сказала Сарі.

Зрештою вона так і не змогла нічого впорядкувати.

Саме тієї миті…

— Сарі, ти зараз вільна?

— !! Так, заходьте, Вако, — сказала Сарі.

Сарі почула голос, який не могла переплутати ні з ким.

До речі, двері відчинив саме власник цього голосу.

Довічний пан Сарі; людина, до якої вона прив'язала власне тавро.

Сьогодні його ніхто не супроводжував.

Зовсім не знаючи про її тривоги, Райдо природно увійшов до її кімнати.

— Ти погано виглядаєш. Усе гаразд? — спитав Райдо.

— Усе гаразд. Я просто трохи розладнана, бо ще не звикла до оточення. Вибачте, що змусила вас хвилюватися. Вам щось потрібно? — спитала Сарі.

— Я хотів, щоб Сарі трохи попрацювала над однією справою, — сказав Райдо.

— Лише скажіть слово. Ви виявляєте стільки гостинності до такої рабині, як я, тож не треба зі мною церемонитися, — сказала Сарі.

Це були справжні почуття Сарі.

Як рабиня, Сарі отримала краще ставлення, ніж те, до якого готувалася.

Її не примушували до жодної роботи, тож зараз із нею поводилися радше як із гостею.

Це було тимчасово, але все одно вона перебувала в неймовірній ситуації.

— Розумію. Завтра вранці є раса, з якою я хочу, щоб ти зустрілася. Зустрінься з ними й, ну, я хочу, щоб ти вислухала їхні прохання та все, що вони мають сказати, — сказав Райдо.

— Я не проти, але чи справді це робота, яку можна доручити мені? — спитала Сарі.

Навіть із такого короткого пояснення було зрозуміло, що ця справа має атмосферу, відмінну від простої чорнової роботи.

Тому Сарі перепитала, щоб упевнитися.

— Так. У нас бракує людей, а Шікі сказав, що ти, здається, маєш попередні знання, — сказав Райдо.

— …Тобто я можу бути корисною, так? Зрозуміла. Я рада, що ви довіряєте мені настільки, щоб доручити роботу, — сказала Сарі.

— Бо ти не можеш нас зрадити, так? Через ритуал і все таке, — сказав Райдо.

— Так. Я й не маю наміру зраджувати, і зрадити не можу. І все ж ви навіть не підозрюєте, що там може бути якась лазівка. Мені справді пощастило, що людина, яку я обрала своїм паном, має такий широкий погляд, — сказала Сарі.

— …Лазівка, кажеш. Я навіть не думав про це. Бо немає потреби про це думати, правда? — сказав Райдо.

— Це так? — спитала Сарі.

— Так. Бо якщо ти зробиш щось таке, Сарі стане моїм ворогом, правда? У тебе, мабуть, є якась причина працювати під моїм началом із рішучістю померти, тож така розумна Сарі не зробить нічого настільки необережного, — сказав Райдо.

— …

— Я не вмію думати аж так глибоко. Зрадники — вороги, ті, хто робить внесок, — союзники. Я думаю саме так, і все. Хочу, щоб усе було просто, — сказав Райдо.

Яка страшна річ, подумала Сарі.

— Наприклад, якщо щось виглядає як зрада, але насправді робиться заради добра Ваки? — спитала Сарі.

— Якщо я помічу, що це добро, — союзник; якщо не помічу — ворог. Просто, правда? — сказав Райдо.

— …

Райдо сказав це безтурботно.

Сарі, навпаки, втратила дар мови.

Вона додала до своїх даних, що він має ще страшніший шаблон мислення, ніж вона думала спочатку.

— Гм? Що таке? — спитав Райдо.

— Нічого. Я запам'ятаю ці слова, — сказала Сарі.

— …Розумію. Тоді щодо раси, з якою я хочу, щоб ти зустрілася, — сказав Райдо.

— Так? — спитала Сарі.

— Є раса, яка хоче переселитися сюди. Називається Лорелей. Схоже, вони походять від раси демонів, але жили в морі, тож, здається, стали іншою расою і багато чого змінилося. Ти про них чула? — спитав Райдо.

— …Лорелей?! — вигукнула Сарі.

— Добре, схоже, ти їх знаєш, — сказав Райдо.

— Я чула, що в далекому минулому був рід раси демонів під назвою Лорелей, який утік у море й зник, — сказала Сарі.

— Тоді це, мабуть, вони. Зовні вони схожі на расу демонів. Схоже, жили вони в дуже холодному морі, але через один невеликий зв'язок виникла розмова про їхнє переселення сюди, — сказав Райдо.

— Переселення?! — вигукнула Сарі.

— Тож буде співбесіда. Але перед тим треба впорядкувати інформацію про расу й прохання іншої сторони, правда? Розраховую на тебе, — сказав Райдо.

— …Це місце приймає переселення цілої раси? — спитала Сарі.

— Так, ну, залежить від ситуації. Цього разу, здається, це заявки від тих, хто живе в морі, — сказав Райдо.

— Здається? Хіба не Вака віддав цей наказ? — спитала Сарі.

— А, мабуть, так воно й виходить? Асора велика. Навіть якщо все рухатиметься за моїми наказами, часу просто не вистачить. Я відчуваю це так: ті, хто хоче жити тут, хай неодмінно беруть участь у співбесіді. Але насправді там багато різного, і все не може йти так гладко, — сказав Райдо.

— …Он як, — сказала Сарі.

— Сарі, зрештою ти можеш побудувати собі дім десь тут. Якщо захочеш, після того як переселення лорелеїв буде вирішено, можеш жити з ними. Здається, у минулому ви були однією расою, — сказав Райдо.

Райдо продовжував робити безтурботні заяви.

Але він був королем цієї Асори.

— Р-розумію… Ем! Щодо розслідування, я зроблю все як слід. Можна починати завтра? — спитала Сарі.

— Так, розраховую на тебе. Я приставлю до тебе ґорґону й орка як помічників, тож працюй без зайвої напруги, — сказав Райдо.

(…Це для нагляду? Чи справді з доброї волі? Цей план, імовірно, належить комусь іншому, тож є і така можливість, і через це важко сказати напевно.) — подумала Сарі.

— Сарі? — спитав Райдо.

— А, вибачте! Дякую за вашу доброту, Вако, — сказала Сарі.

— Тоді на добраніч, — сказав Райдо.

— На добраніч, — сказала Сарі.

Сарі досі не знала справжнього імені Райдо.

Їй його не сказали.

Якщо відкласти самого Райдо, оточення їй не довіряло.

Вона не знала цієї реальності, але відчувала, ніби її випробовують.

Незалежно від того, готова вона чи ні, Сарі думала, що віднині для неї настав вирішальний момент.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— А, Шікі. Щодо попереднього дослідження, я попросив Сарі, як ти й казав, — сказав я.

— Дякую, Вака. Якщо не змушувати таких людей працювати, це стане поганим прикладом. Ви дуже допомогли, — сказав Шікі.

— Я стримувався, бо вона дівчина. Завдяки твоїм словам з'явився привід. Це мені треба дякувати, — сказав я.

— Мені приємно це чути, — сказав Шікі.

— До речі, що це? — спитав я.

Повернувшись після прохання до Сарі дослідити лорелеїв, я зустрів Шікі, пішов за його поглядом і побачив Ему та Аль-Елемера.

Тільки Аль-Елемера, які завжди літають навколо, тепер були на землі.

Рідкісне видовище.

Рефлекторно я попросив Шікі пояснити ситуацію.

— А, як бачите. Аль-Елемера, як би це сказати, частково схожі на Ваку, — сказав Шікі.

— Ем… — сказав я.

Я не зрозумів значення слів Шікі.

— Шукаючи місце для життя, вони блукали лісом і вже першого дня вдерлися до лігва, де живуть вовки, — сказав Шікі.

— …Ува-а-а, — сказав я.

Вони одразу потрапили саме туди.

Яка невезуча компанія.

А, у цій частині вони справді схожі на мене.

— Їх чудово розсіяли, і тепер вони в такому стані. Не кожен може прорватися крізь своє невезіння, як Вака. Ну, можна сказати, вони нормальні, — сказав Шікі.

— Тепер, коли придивився, вони роблять догедзу. А, Ема казала щось таке. Розумію… король і важливі особи роблять догедзу, — сказав я.

— Ні, вся раса, — сказав Шікі.

— …Вовки спіймали досить велику частину, — сказав я.

Їх було набагато менше, ніж коли я бачив їх минулого разу.

Проти вовків це навіть боєм не назвеш.

— Їх налякали до смерті, і вони втекли назад сюди, — сказав Шікі.

Вовки Асори шалено сильні.

Ні, здається, живі істоти Асори загалом досить сильні. Особливо хижі звірі серед них.

Нині вовки належать до найсильнішого класу.

Якщо з ними почнеться серйозна битва, навіть орки й ящеролюди можуть опинитися в небезпеці.

Вони експерти з лісу та групових боїв.

…Першого разу, коли я їх зустрів, я справді зрадів, що був міцним.

А ще мене глибоко зворушило, коли я зміг поговорити з вовками.

Бо з певних причин це можу робити лише я.

Ну, вовки розумні, тож навіть без розмови вони здатні спілкуватися діями.

Вони належно попереджають.

Проблема в тому, чи слухається інша сторона цих попереджень.

І, здається, Аль-Елемера цього не змогли.

— …Цікаво, Ема їм пробачить? — спитав я.

— Навіть якщо пробачить, Аль-Елемера, мабуть, уже не зможуть підняти голови перед Емою, — сказав Шікі.

— До речі, Шікі, це були не Аль-Ефемера, — сказав я.

— Перепрошую. Запам'ятовувати назви чогось на кшталт летючих комах досить важко, — сказав Шікі.

Він легко це визнав.

Навіть не спробував згладити ситуацію.

— Хоч вони й зухвалі, враження від них слабке, — сказав я.

— Справді, — сказав Шікі.

— А, до речі, ти чув розповідь про те, що сталося з їхнім лісом? — спитав я.

— Якщо я правильно пам'ятаю, його знищила фіолетова хмара, — сказав Шікі.

— Знаєш подробиці? — спитав я.

— Так. Це велике лихо, але на Пустищі воно трапляється доволі часто. Густі скупчення темно-фіолетових хмар приносять сильний дощ, і земля наповнюється отрутою, — сказав Шікі.

Хмара, що проливає отруйний дощ.

Звучить небезпечно.

Добре, що я не натрапив на таке, коли був на Пустищі.

Коли він каже «густі скупчення», то має на увазі форму на кшталт купчасто-дощової хмари?

Якщо вона фіолетова… це, мабуть, справляє неабияке враження.

— Клопітна штука, — сказав я.

— Можна лише тікати, тож такі речі, як бази з фіксованим місцем розташування, будуть повністю знищені. Тільки… — сказав Шікі.

Шікі, який пояснював, трохи завагався, перш ніж продовжити.

— Тільки? — спитав я.

Я підштовхнув його продовжити.

— Я почув це від пані Томое: ця фіолетова хмара насправді не погодне явище, а жива істота, — сказав Шікі.

— Жива істота? Хмара? — спитав я.

У це важко повірити.

— Вона сказала, що це група маленьких газоподібних живих істот. Зазвичай вони не становлять великої загрози, але коли їхня кількість перевищує певну межу, вони миттєво розростаються й приносять лихо. Як і очікується від того, хто живе так довго, у неї справді широкі знання, — сказав Шікі.

— Газоподібна жива істота. Як я й думав, це звучить дивно, — сказав я.

— Але якщо це жива істота, значить, у неї є життєва сила. Іншими словами, я подумав, що їх, можливо, можна вбити або розсіяти, — сказав Шікі.

— Розумію. Справді, якщо вбити живе, воно зупиниться, — сказав я.

— Але вони особливі істоти, що рухаються групою, тож якщо це газоподібний тип, де кожна окрема особина розміром із крупинку, спроба вбити їх може бути нереалістичною. Та й з Асорою це не дуже пов'язано, тому не думаю, що є велика потреба досліджувати це, — сказав Шікі.

— Я хочу побачити це хоча б раз. А ти, Шікі? — спитав я.

— Чесно кажучи… мені теж цікаво. Але роботи ціла гора, тож зараз я не можу вирватися, — сказав Шікі.

— Гм… тоді як щодо того, щоб попросити Томое й Міо принести зразок? — спитав я.

— Здається, вони обидві теж зайняті, тож… як щодо того, щоб попросити крилатих? Схоже, вони про це не чули, але, можливо, зможуть принести нову інформацію, — сказав Шікі.

— Як і очікувалося від Шікі. Так, спробуймо! — сказав я.

Якщо в неї є цікава особлива властивість, можливо, я зможу використати її на заняттях в Академії.

Якщо ж виявиться, що її важко застосувати, це буде біологічно небезпечно, тож я утримаюся від використання.

Навіть якщо до поїздки в Лімію ще є трохи часу, я все одно маю зробити те, що можу, в Асорі та Академії.

— Але я думаю, що використати це на заняттях для студентів буде неможливо, — сказав Шікі.

— …Як і очікувалося від Шікі. Стривай, відколи ти навчився читати думки?! — спитав я.

— Вгадувати думки свого пана — базова навичка дворецького; так сказав пан Морріс, тож я спробував її вивчити, — сказав Шікі.

Не «спробував її вивчити».

Зазвичай це неможливо.

— Ти старанний, Шікі, — сказав я.

— Для мене це честь, — сказав Шікі.

«Може, просто скинути всі заняття в Академії на Шікі?» — трохи подумав я.