Розділ 197 — Наче фенікс

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Ого-о, яка краса. То це і є та фіолетова хмара, що всім так шкодить.

Десь у Пустищі, коли я підняв погляд до неба, там височіла фіолетова купчасто-дощова хмара.

Вона мала величезні розміри й вражала висотою.

Фіолетова хмара на тлі синього неба.

Справді видовище.

— Масштаб у неї неабиякий. Якщо зважати ще й на місце, вона може принести чимало жертв.

Мене супроводжувала Томое: я сказав, що хочу побачити фіолетову хмару, якщо така з'явиться.

Вона швидко перевірила місце появи й привела мене сюди.

— Місце? А де це приблизно в Пустищі? — запитав я.

— Досить далеко на сході. Он той гірський хребет попереду відділяє землі за межами Пустища, — сказала Томое.

Томое вказала на гори, що здіймалися майже прямовисно.

Звісно, іншого боку я не бачив.

— Якщо це схід, то Ціґе воно не стосується? Тут немає бази, то звідки ж узятися жертвам? — запитав я.

— Союз Лорел. По той бік цього Пустища — територія Союзу Лорел. Якщо не помиляюся… на картах там немає якогось важливого місця чи великого міста, але мають бути ліс і річка, тож вони й постраждають, — сказала Томое.

— Пустище й справді величезне. Воно навіть межує з територією Лорела, — сказав я.

На мапах Пустище не було зображене точно, тому я цього не знав.

— Гірський хребет тягнеться дуже далеко, тож відчуття, ніби він межує з Лорелом, майже немає, — сказала Томое.

— Якщо не помиляюся, Лайм зараз там, так? — запитав я.

Старша Хібікі перебуває в Лорелі, а Лайм повідомляє нам про її пересування.

Схоже, він діє разом із ними, і докладна інформація доходить до Томое.

— Так. Хоча я вже думаю, що скоро треба буде повернути його назад, — сказала Томое.

— Тобто старша Хібікі та її група скоро повернуться до Лімії? — запитав я.

— Очікується саме так. Останні кілька днів я не можу з ним зв'язатися, тож це лише припущення, — сказала Томое.

— Якщо це Лайм, із ним усе має бути гаразд. До того ж там є старша, — сказав я.

Томое ледь помітно скривилася, ніби їй це не сподобалося.

— Хібікі настільки видатна? Безперечно, голова в неї працює доволі добре, але, чесно кажучи, я не думаю, що вона аж така, як її вихваляє Вака, — сказала Томое.

— Я вважаю старшу Хібікі генієм. Настільки, що важко повірити, ніби різниця між нами лише один рік. Я теж думаю, що моє володіння луком можна назвати талантом, але старша справді з тих, хто може все, — сказав я.

— Чи не переоцінюєте ви її? — спитала Томое.

— Справді? — перепитав я.

— Звісно, у неї є визначні сторони, але я вважаю, що Вака — ще видатніша істота. Мені так здається. Складно це казати, але оцінка Хібікі з боку Ваки, можливо, належить до категорії захоплення, — сказала Томое.

— …Можливо. Якби старша була саме такою, якою я її уявляв, вона б узагалі не опинилася в цьому паралельному світі. Коли ми зустрілися, я не зміг запитати її про це, але так, визнаю: тут змішане й захоплення, — сказав я.

— Вака не стане залежним від Хібікі, але мені здається, що в неї більше таланту політика, ніж воїна. Можливо, це зайве, але я лише трохи вас попереджу, — сказала Томое.

— Дякую, Томое. Я буду обережним, — сказав я.

Ну, навіть якщо вона так каже, я не думаю, що старша Хібікі мене підставить.

Для цього немає причини.

Якщо відкласти Томокі вбік, зі старшою все має бути гаразд.

Томокі я вже попередив.

— …То що, Вака, ви вже достатньо надивилися на ту фіолетову хмару? — запитала Томое.

— Навіть коли ми її кличемо, реакції немає. Схоже, спілкуватися неможливо. Думаю, спосіб є, але… заходити так далеко немає потреби, — сказав я.

— Тоді ви не проти повернутися? Потім у вас заняття, ще й зв'язок із Лімією. Шікі вже вирушив до Ротцґарда, тож Ваці теж слід скоро йти, — сказала Томое.

— Так. Схоже, у моїх лекціях це все одно використати не вийде. Далі… — сказав я.

Я покликав Азусу й наклав стрілу.

— Вака? — озвалася Томое.

— Якщо залишити її, вона піде до Лорела, так? Там приймають людей з іншого світу, тож я подумав, що трохи їм допоможу, — сказав я.

— У такому разі, якщо буде шкода, борг стане більшим, — сказала Томое.

— Ха-ха-ха, як сказати… я не те щоб хочу зробити їх боржниками, — сказав я.

— «Добро робиться не заради інших», чи щось таке? — спитала Томое.

— Це теж трохи не те, — сказав я.

Приготувавши стрілу й зайнявши положення, де приціл уже був достатньо точним, я відповів Томое.

Місце, куди я націлився, було схоже на ядро, яке я знайшов за допомогою «Сакаю».

Точка всередині тієї газоподібної хмари, де щільність була особливо великою.

Якщо вистрілити туди, певний результат має бути.

Слова Томое, можливо, були близькі до того, що я відчував, але все ж трохи відрізнялися.

Я шукав слово, яке могло б це передати.

— А, точно. Мабуть, ближче буде «передати добро далі», — сказав я.

Відпускаючи стрілу, я вимовив слова, що здалися мені найдоречнішими.

— Передати добро далі? — перепитала Томое.

— Вони дали дім японцям-іншосвітянам, які впали в паралельний світ. Якщо не зважати на їхні мотиви, думаю, завдяки цьому врятувалося багато людей, — сказав я.

— Що ж, мабуть, так і є, — сказала Томое.

— Тому я відчув борг перед цим учинком Лорела й повертаю його. Хоча це не той борг, який отримав особисто я, — сказав я.

— Це те, чого хотіли попередні японці? Повертати послугу людям, яких навіть не знаєш, — це почуття я погано розумію. І також не розумію, чому ви не прагнете винагороди за цю справу, — сказала Томое.

У місці, яке пробила стріла, відкрився отвір, і від нього фіолетова хмара почала розсіюватися.

Опір був слабкий.

Я точно прострелив ціль, але відчуття було таке, ніби то була підробка.

Це особливе відчуття лучника підказувало мені це.

Та все ж я точно прострелив їхній зв'язок, тож великої катастрофи, мабуть, не буде.

Відверто кажучи, через те, що відчуття «вбивства» не було чітким, у мене лишилося недобре передчуття.

Навіть якщо я хочу це перевірити, часу немає.

Ну, якщо щось станеться в Лорелі, будуть звіти від Лайма.

Можна буде розібратися, коли дізнаюся.

— Чому я це зробив і що за цим стоїть, я й сам до кінця не розумію. Просто подумав: раз вони подбали про моїх співвітчизників-японців, то я трохи їм допоможу. «Передати добро далі» — це просто назва, яку я цьому дав, — сказав я.

— Отже, мені ще бракує знань. Треба старатися більше. У будь-якому разі, це було чудово. Тепер вона, ймовірно, вже не зможе спричинити велике лихо, — сказала Томое.

— А!

Прокляття!

— Що сталося? — спитала Томое.

— Зразок. Шікі ж казав, що йому теж цікаво! — сказав я.

— Якщо про це, я вже зібрала його й відправила до Асори. Якщо кількість мала, небезпеки не буде, та й проблем також, — сказала Томое.

— …Радий це чути. Тоді повертаємося, — сказав я.

— Зрозуміла. Щодо тих, хто переселятиметься до моря, я думаю добирати їх за задумом Ваки. З Міо нам, мабуть, знадобиться цілий день. Хоча якщо подумати про сушені анчоуси, які можна буде підсмажити, це не назвеш клопотом. Фу-фу-фу-фу, — сказала Томое.

— Підготуй котацу й мандарини, — сказав я.

— Ого, ого, вже чекаю з нетерпінням, — сказала Томое.

А тепер цікаво, як там Джін та інші.

◇◆◇◆◇◆◇◆

[Що ж, минуло чимало часу від нашої останньої лекції.]

Ми з Шікі стояли на відкритому полі Академії перед студентами.

Але мене турбували не серйозні вирази облич моїх студентів, а величезна кількість поглядів, спрямованих на нас.

[Глядачів чимало.]

[Я б хотів, щоб ви відійшли подалі, аби не травмуватися.]

Другу половину я написав студентам, що спостерігали.

Та відповідь здебільшого була в тому, що вони не проти.

Хоча раніше більшість після таких слів ішла геть.

Ну, якщо вони кажуть, що не проти травм, то гаразд.

Зміст заняття все одно той самий, який я подав до адміністративного відділу.

[Який ентузіазм. Добре. Як завжди, проведемо поєднання тренувального бою й розбору.]

Джін мовчки підняв руку.

[Що таке, Джіне?]

— Хто буде супротивником? Ми хочемо змінити побудову залежно від цього, — сказав Джін.

Схоже, вони багато про це думали й підготувалися до заняття.

Справді старанні.

Порівнюючи це з собою в старшій школі, мені навіть соромно.

Але цього разу мені буде складно відповісти.

Бо я хочу побачити їхні теперішні здібності.

[Спершу кожен із вас зустрінеться з новим супротивником. Осмислення бою буде пізніше, як домашнє завдання. Тренувальний бій буде і на дальній дистанції, і в ближньому бою. Ви битиметеся групою, яку для цього склали, а потім ми осмислимо й обговоримо бій. Такий план на сьогодні.]

— Н-новий ворог? — перепитав Джін.

Навіть без слів Джіна групою студентів пробігла напруга.

Я хотів побачити, на що вони здатні проти ворога, про якого не мають ні відомостей, ні заготовлених контрзаходів, а потім, добре це роздивившись, вирішити, як їх тренувати.

…Втім, супротивник такий, що якби я встиг спокійно роздивитися їхній бій, вони вже пройшли б залікову межу.

— Це ж… не пан Шікі чи викладач, правда?

Амелія запитала з напруженням.

…

Е? Їхні голови притупилися через те, що вони скуштували непереможності в Академії, що стала Академією кінця століття?

— Ні Вака, ні я не будемо вашими суперниками. Якщо так зазнаєшся, отримаєш зайві травми, Амеліє, — сказав Шікі.

— Вибачте!! — сказала Амелія.

Шікі сказав це замість мене.

Схоже, доведеться вичавити з них трохи більше.

[Тоді готуйтеся.]

— Викладачу Райдо! Коли ви кажете «як завжди», це означає… можна все, так? — спитала Юно.

Юно попросила підтвердження.

[Звісно. Боріться всім, що маєте.]

— Зрозуміла!! — сказала Юно.

Схоже, у неї є прихована карта.

Студенти, яких повів Шікі, зайняли місця, а потім вишикувалися.

…Вони поділилися у стандартну побудову: авангард захищає тил.

Вони не знають, що з'явиться, тож спершу зустрінуть це стандартом.

Те, що вони не вигадали хитрого плану, можливо, свідчить про їхню впевненість у собі.

Що ж, покличмо їх.

Ці двоє зайняті, тож поставимо часовий ліміт.

Я підтвердив ситуацію через думковий зв'язок, а тоді відкрив двері до Асори.

…

…

З'явилося двоє.

Вони оглянулися, підтвердили, хто їхні супротивники, один раз уклонилися мені, а тоді перевели погляд на Джіна й інших та зайняли стійки.

— Тоді розраховую на вас: Емо, Аґаресте, — прошепотів я.

Переконавшись, що обоє кивнули, я відійшов від місця, яке, найімовірніше, стане полем бою.

Цього разу супротивниками групи Джіна стали високогірні орки.

Найсильніша магиня — Ема; і найсильніший воїн — Аґарест.

Низенька Ема та велетень Аґарест, що перевищує два метри. Різниця в зрості така велика, що можна було б засумніватися, чи вони взагалі з однієї раси. Але, хоч вони й виглядають так, у бою на дальній дистанції перемогла б Ема.

То що ж станеться?

Точніше, скільки хвилин вони протримаються.

Поки я про це думав, ми з Шікі обмінялися поглядами, і він зрозумів, чого я хочу.

— Почали! — сказав Шікі.

Одночасно із сигналом Джін і Даена зробили перший хід та рвонули вперед.

Даена був швидший приблизно на довжину тіла.

Це сила, яку він тренував ще до фестивалю Академії.

Якщо не вдаватися в зайві подробиці, це посилення всіх характеристик. Сам Даена називає це «Другою стадією».

Він використав її з самого початку.

Порівняно з миттєвим посиленням Джіна, витрата не надто добра, але стати вдвічі сильнішим — це, як не крути… привабливо.

Якщо так піде далі й Аґарест не зрушить, здається, Даена прибуде на кілька секунд раніше.

Тил не рухався й, остерігаючись орків, почав свої арії.

Також на стартовій позиції стояв авангард, що виконував роль щита, — Місура. Схоже, він просто чекав і спостерігав.

Вони не заціпеніли від страху й не були недбалими, так?

Аґарест — м'язистий велетень, схожий на суцільну масу м'язів, а Ема навпаки має нешкідливий вигляд, наче плюшева іграшка.

На перший погляд людина зазвичай або злякалася б, або недооцінила їх, але ці ні. Це вражає.

— Я їх розкидаю, — сказав Аґарест.

— Так, я так і думала, — сказала Ема.

На короткі слова Аґареста, який дивився вперед, відповіла Ема, що стояла в нього за спиною.

Одразу після цього тіло Аґареста оповило темно-червоне світло, на його поверхні проступили візерунки, і його присутність посилилася.

Даена, побачивши це, зменшив швидкість; Джін також узяв меч обома руками й зайняв стійку.

Шкода.

Правильна відповідь була продовжувати бігти вперед.

— Фух…

Виставивши наплічник уперед, він тримав алебарду протилежною рукою.

Аґарест у важкому спорядженні зібрав силу в тілі й вдихнув. Вираз у нього став таким, що все було зрозуміло без слів.

Його стійка говорила: «Зараз я рвону».

Ні, саме це він і зробив.

— !!

— Даено, врозтіч! — крикнув Джін.

— Зрозумів! — відповів Даена.

Під тиском ваги його присутності Джін і Даена, які на мить завагалися, рушили.

Їхнє рішення було швидким.

Саме як і боявся Джін, Аґарест рвонув уперед, усе ще оповитий світлом.

Це був справжній ривок орка, який поклався на силу.

За нормальних умов рішення Джіна встигло б із запасом, але було ще й закляття Еми.

Я чув, що в Каленеоні він використав усю силу й проявив себе надзвичайно стійко в бою.

Якщо Аґарест летить на тебе, це справді не жарт.

Аґарест пронісся між Джіном і Даеною, які пішли ліворуч і праворуч, і на двох студентів обрушилися шквал, створений Аґарестом, та закляття Еми.

— Гех?!

— Ударна хвиля, ще й жар?! Ґух! Прокляття!!

Хоча до них навіть не торкнулися, обидва студенти впали на землю так, ніби їх збила машина.

Здається, Джін ще міг говорити, тож, можливо, він дозволив себе відкинути, не опираючись?

Він не виглядає неушкодженим, але й повністю з бою не вибув.

Даена, схоже, теж іще тримається. Отже, підвищені здібності його врятували.

Але що буде зі студентами, які опинилися на лінії зіткнення?

Атака Аґареста ще навіть не почалася.

Та дивно.

Його рухи були трохи мляві.

Джін і Даена щось зробили?

— Мі-Місуро… розраховую на тебе?

Амелія розгорнула бар'єр і відійшла від Місури.

Вона сказала це з сумнівом, мабуть, тому, що сама розуміла: її бар'єр майже нічого не дасть, і не могла оцінити силу тієї атаки.

Слідом Ідзумо та Сіф також створили бар'єри й підтримали Місуру, відступаючи.

Юно теж відійшла, прикриваючи Сіф.

…Навіть якщо це його роль, виглядало як знущання.

Усі маги вже тримали напоготові магію для активації.

Вражає, що вони здатні кинути виклик цьому, хоча ще кілька секунд тому кричали.

Отже, скоро вони активують ті закляття, спрямовані на Аґареста.

Місура…

— Страшно. Це справді страшно. Гігантська маса сталі мчить на мене з магією посилення. Навіть якщо я його зупиню, люди за моєю спиною випустять закляття й ударять ним разом зі мною. Чому я вибрав роль стіни? — сказав Місура.

— Як жалюгідно — показувати страх на обличчі… Гм?

— …Але це значно краще, ніж іти проти пані Томое! — сказав Місура.

Він знову став серйозним.

Справді, Аґарест кращий за тренування в Томое.

Хоча вибирати між поганим і найгіршим — це вже несправедливо.

— …Хо-о.

Наплічник Аґареста знищив три бар'єри, майже не сповільнившись, і великий меч Місури зіткнувся з ним із глухим важким звуком.

Зазвичай через різницю в зрості Місуру мало б відкинути, але… як і очікувалося від Місури, який повністю спеціалізується на захисті.

Він ще й на практиці добре відводить силу атаки.

Удар і шкода мали бути значними, але він зміг зупинити Аґареста.

Я й сам щиро ним здивувався.

Улюбленець Томое, як і очікувалося.

Але в плані подальших дій він уже вибув.

— Чудово. Я здивований, — сказав Аґарест.

Аґарест байдуже пробурмотів.

Може, пізно вже про це думати, але чи нормально, що він говорить загальною мовою?

Можливо, треба було зробити їх німими, як ящеролюдів?

О, алебарда Аґареста наблизилася до боку Місури.

Ну, він уже не може рухатися, тож ухилитися неможливо.

Сіф та Ідзумо готували свої закляття, Амелія — лук…

— Усі, це ще не кінець!! — крикнув Місура.

Місура наказав тилу несподіваними словами.

А потім, ніби він узагалі не отримав шкоди, замахнувся великим мечем, який був опущений, зупинив алебарду й відвів її вбік.

Гей-гей.

Він мав отримати достатньо шкоди, щоб нутрощі перевернулися.

На фестивалі Академії в Місури була небезпечна прихована карта, схожа на ігнорування шкоди, точніше, на притуплення болю заради одночасного удару.

Але навіть якщо він використав її зараз, його тіло не мало б відповідати на його заклик.

Що ж він використав?

— Зараз!! — крикнув Місура.

Поки я дивувався, одне слово Місури рознеслося всім полем.

— Гм? — озвався Аґарест.

Аґарест помітив дивину під ногами, але було вже надто пізно.

Земля заколихалася, обгорнула тіло Аґареста й, окрім того що скасувала підтримувальну магію Еми, скувала його рухи.

Сіф, так?

Місура отримав цю підтримку й легким рухом відступив назад.

Поки це відбувалося, вогонь і вітер розбушувалися навколо Аґареста, і на нього обрушився вогняний смерч.

— Ґух.

Спільна атака Ідзумо й Сіф.

Верхню частину тіла Аґарест ледь зміг вивільнити, змахнув алебардою й спробував розвіяти вогонь і вітер.

А тоді в це полетіла стріла, що вже завершила наведення на ціль.

…

Її зупинила алебарда.

Як і очікувалося від Аґареста.

З такою міцністю він усе ще має запас.

Після цього магічна формація, накладена на стрілу, вибухнула так, ніби її прямо вкрали з улюблених прийомів Шікі.

До цієї частини також доклалася Сіф.

Додаючи власну вогневу міць до атак інших, вона може створювати ще сильніші удари.

Замість синтезувати магію самостійно, так сила й витрата кращі.

Якщо не помиляюся, саме цією стрілою вони перемогли Ілумґанда.

Амелія вже повністю додала її до свого арсеналу.

Вони думають під час бою, до того ж серйозно намагаються перемогти.

Усі виросли більше, ніж я очікував.

— Те, що ви магиня, не означає, що я стримуватимуся.

…

Джін і Даена, які, як я думав, усе ще відновлювалися, націлилися на Ему й кинулися на неї.

Отже, той сигнал був і для Джіна з Даеною!

Даена вже був на відстані, де арія неможлива, а Джін зупинився трохи далі.

Вражає.

Їхня основа добра, і, схоже, Джін та інші справді важко працювали, щоб перемогти туманних ящерів.

Саме тому вони змогли підготувати такий план, навіть коли супротивник змінився.

Справді вражає.

— Я скуваю її рухи! Даено, добивай!! — крикнув Джін.

Здається, Джін активував магію, яку важко помітити.

Її присутність була дивно слабкою, тож я не міг добре розібрати.

— Звісно. Впіймав!! — сказав Даена.

Кинджал Даени наблизився до Еми, а тоді… розсік повітря.

— …Га??

— Ілюзія?!

Наче поверхня води пішла брижами, постать Еми зникла.

Бій був хороший.

На нього варто було дивитися.

Сіф, яка перемогла на фестивалі Академії, називали чемпіонкою, але якщо студенти, що спостерігають, поширять чутки про цей бій, Джін та інші — усі вони стануть чемпіонами цієї Академії кінця століття.

— Г'юмани — теж істоти, яких не можна недооцінювати. Це був хороший навчальний досвід. Але, пане студенте, у полі бою перше, що треба підозрювати, — це маскувальні рухи. Особливо проти супротивників, які не рухаються, — сказала Ема.

— !!

Голос долинув із місця трохи далі від Аґареста.

Там стояла Ема.

Насправді Ема причепилася до Аґареста й до певного моменту була разом із ним.

Оскільки Джіна й Даену відкинуло, вони не змогли вловити справжнє тіло Еми.

Та навіть якщо називати це маскуванням… побачити крізь ілюзію, що має присутність, дуже важко.

А коли маскування настільки добре зливається з рівниною з добрим оглядом, я відчуваю, що це вже зовсім інший рівень маскування.

Поки його не скасують, група Джіна не помітить.

Вона ж універсальна магиня Асори, пані Ема.

У повній формі.

Навколо неї вже було розгорнуто кілька магічних формацій.

Запізно.

Джін отримав удари від кількох невідомих предметів так, що його підкинуло в повітря; Даена миттєво перетворився на крижану брилу; земля під ногами Місури стала рідкою, а коли його затягнуло до шиї, знову затверділа, скувавши його; Ідзумо мовчки впав і заснув на землі.

Лишилися Амелія, Сіф і Юно, так?

Е? Якщо вже згадати, Юно…

— Ра-а-а-кетний уд-а-а-ар ногою!!

Що?

З неба на Ему, яка активувала кілька заклинань, щось падало.

Ема, яка цілилася перемогти Амелію й Сіф, швидко скасувала два закляття й відійшла від падаючого об'єкта.

Схоже, не влучило, але…

Тепер Ема була позаду Аґареста.

А в точці падіння…

…

Усі мовчали.

Це очевидно, бо там стояло дивне «щось».

— Чому ця штука опинилася в Юно?

Мій голос вирвався мимоволі.

Наче його вичавили.

На мить у голові промайнула радикально оголена версія старшої Хібікі.

Але ще сильніше мені заболіла голова від цього темно-червоного костюма.

Отже, коли його надягає Юно, він червоний, так?

Ні, не про це треба думати!!

Міо, хіба ти не сказала, що створила лише один такий?!

Костюм, що повністю розповідає про чиїсь уподобання.

Хоча він упав із неба на великій швидкості, з ним усе гаразд. Безглузда міцність.

Атакувальна сила, достатня, щоб вирити яму в землі, і назва техніки, що зовсім не відповідає цій силі.

Те, що я одягав у Лімії й присягнувся ніколи більше в житті не носити… стояло там.

— Можна ж використовувати спорядження Торгової компанії «Кудзуноха», правда, викладачу?! Мені це дуже сподобалося! Це моє основне спорядження! Щоправда, під час надягання потрібно багато магічної сили, — сказала Юно.

Пощадіть мене.

— Тож я йду! Ця сила, яку я здобула в обмін на мамину дорогоцінну книгу. Я мушу показати результат, інакше в мене не буде завтра! — сказала Юно.

Навіть якщо покажеш результат, тобі кінець.

Фух…

Водночас із моїм зітханням я повернувся до сцени.

Аґарест уже вибрався зі сковування й був цілком у порядку, а Ема вже зайняла стійку.

Можна було б залишити це їм, але ні, усе-таки я втручуся.

Шікі теж притиснув руку до голови, ніби стримував головний біль.

Я чудово розумію його почуття.

[Юно, це від Міо?]

— Так, від пані Міо. Мені передали через пана Берена! Універсальна броня повного покриття, пробна версія, «Екскаватор»! — сказала Юно.

«Екскаватор»…

Важка техніка, так?

Точніше, ця штука справді багато чого зможе.

Якщо до цього причетний і Берен, я мушу вірити, що її можливості обмежили!

Але ще більше — від одного погляду на неї мене корчить!

Я можу померти від сорому.

[Яку книгу ти витягла у своєї матері?]

Я маю повернути її.

І маю прочитати Міо нотацію.

— Усі чотири томи «Місцевих страв Лорела». Вони все одно вже припадали пилом, тож… — сказала Юно.

Схоже, напруга трохи спала.

Можливо, вони змогли здогадатися про мої подальші дії.

Навіть якщо розумієш, це не означає, що я тебе пробачу.

[Юно.]

— Т-так? — сказала Юно.

[Подумай над своїм учинком!]

Я вдарив по шолому.

Ударив.

Ударив.

Ударив.

— Кяа!! Викладачу, мене закопує! Мене закопає!! — закричала Юно.

[Розмірковуй над цим у темному місці. Точніше, будь закопана.]

Я почув «Кяа», але проігнорував.

Я закопав її глибоко.

Ні, ударив.

Юно благополучно занурилася в землю без жодних жалів.

Готово.

— Емо, вибач, але можеш пошукати ті книги, які, схоже, має Міо? Я піду їх поверну, — сказав я.

— А, так, — сказала Ема.

Ема, повністю вийшовши з бойового режиму, погодилася з моїми словами.

Я визнаю їхні старання.

Джін та інші стали сильнішими.

І було кілька моментів, де я не розумів, що саме вони роблять.

Це, втім, можна буде з'ясувати, спитавши їх пізніше.

Якщо говорити про окремі таланти, вони, мабуть, уже не студентського рівня.

Але ще більше за це мене налякала одна думка.

Ця серія… чи не просочилося кілька її екземплярів у цей світ?

У них є «Кран» чи «Лопата»?

Якщо так, може початися страшне зараження.

Я маю їх повернути будь-якою ціною.

Повернути всі.

— Ем, Вако, — сказав Шікі.

— Шікі? — озвався я.

— Схоже, ми отримали зв'язок від Королівства Лімія. Будь ласка, поверніться до компанії. Розбір і обговорення я проведу сам, — сказав Шікі.

— Лімія… Лімія, так. Чесно кажучи, зараз зовсім не час для цього, але… зрозумів, — сказав я.

Студенти-глядачі, які припинили вигукувати посеред тренувального бою й лише мовчки дивилися, помітили мене та розступилися, відкриваючи шлях.

Невже й у Королівстві Лімія теж… ні, не може бути.

Усе ж має бути гаразд, правда?

Поки я повертався до компанії, мене переслідувала ця тривога.