Розділ 198 — Плітки — Хібікі та Лайм

Перекладач і редактор: Näki + Claude

«Що я взагалі роблю?»

Лайм Латте стояв трохи осторонь від табору й подумки промовив цей монолог.

(Серйозно, зі мною щось не так. Таке враження, ніби я справді в їхньому загоні.)

Відтоді як у Союзі Лорел він разом із героїнею Хібікі врятував жрицю Чію, Лайм пересувався разом із ними.

Спочатку це, звісно, було заради збору інформації за наказом його начальниці, Томое.

І все ж, з якоїсь причини, Лайм прижився в їхньому загоні, а тепер навіть супроводжував героїню Хібікі на завданні, бо та офіційно попросила його про допомогу.

Цей ліс мав погану славу, та не було жодних ознак, що демонічні звірі чи звичайні хижаки наближаються до нього, поки він курив.

Істоти, що жили в цьому лісі, вже зрозуміли: чоловік, який виглядає беззахисним, коли курить, насправді сильний.

Тому природні інстинкти звірів забезпечували йому безпеку.

(…Якщо чесно, мені комфортно. Наче я з товаришами, з якими мандрував десятки років.)

Була причина, чому він відчував себе так, ніби перебуває поруч із давніми товаришами.

Не десятки років, звичайно, але колись у загоні Хібікі була одна мечниця.

Жінка на ім'я Навал.

Лайм знав це з інформації, яку мав.

І те, що тепер він стоїть на місці, де мала бути вона.

Це також була причина, чому в бою інколи здавалося, ніби для нього вже є визначене місце.

Ба більше, насправді Лайм знав жінку на ім'я Навал докладніше, ніж сама Хібікі.

(Подумати тільки, та Навал була супутницею героїні. Вона якийсь час була в Ціґе, але… «Оні Помсти» стала доволі доброю. Померти заради товаришів — раніше вона точно не обрала б такої смерті. Хоча мені й самому не варто говорити про інших.)

Навал, яку знав Лайм, була втіленням помсти, що спрямовувала ікла ненависті проти раси демонів.

Він бачив не раз і не двічі, як люди блідли від крові демонів.

Уся її сила й усі гроші йшли лише на те, щоб убити якомога більше демонів.

Такою жінкою вона була.

Та Навал, про яку розповідали Хібікі й Чія, у всіх історіях була чарівною жінкою з добротою, властивою г'юманам.

Думаючи, що Навал змінилася завдяки Хібікі, Лайм подумав, що, можливо, Навал була щасливішою, ніж у ті часи, коли він її знав.

Він відчув щось схоже на вдячність до Хібікі.

(Ти не померла на самоті з божевільною усмішкою. Добре. Ба більше, та танцювальна техніка клинка досі живе в Хібікі.)

Він випустив велику хмару диму.

Густий дим виглядав так, ніби міг огорнути цілу голову. А коли він відчув, що видихнув достатньо, знову глибоко затягнувся.

(Хібікі — справді героїчна істота. Настільки, що це легко побачити. Вона й сама навмисно поводиться так, і люди теж бажають цього від неї. Грати роль посудини для надій — не те, що людина здатна робити зі звичайною силою духу. Я розумію, чому бос її так вихваляє.)

За той час, поки Лайм спостерігав за Хібікі, він помітив, що вона діє, втілюючи образ «героя».

Спершу він думав, що це спосіб обдурити широкі маси, але…

(Вона робить саме те, чого від героя бажають. Що в цьому поганого, і хто від цього щось втрачає? Вона справді неабияка людина.)

Хібікі справді була дуже розважливою.

Настільки, що, спостерігаючи за нею, він часом не міг не захопитися.

Але Хібікі не виявляла презирства й не плела якихось підступів.

Вона не заперечувала образ героя, який мав народ, а приймала його й показувала дії, що відповідали їхнім бажанням.

У результаті вона здобувала ще більшу підтримку, і з'являлися люди, що без вагань співпрацювали з країною заради Хібікі.

А Хібікі серед цих людей отримувала сильніший авторитет і корінь підтримки.

Ніхто нічого не втрачав.

Лайм не думав ідеалістично на кшталт: «це погано, бо вона обманює».

На нього впливала харизма Хібікі, і це посилювало такий погляд, але, як і Макото, Лайм починав визнавати Хібікі.

А ще…

(Я вже кілька разів ігнорував виклики сестриці Томое. Я розумію, що зі мною щось не так, але… чи є варіант іти за Хібікі й далі? Ні, моє життя змінили бос і сестриця Томое. Перейти на службу до Хібікі було б не круто.)

Ось що непокоїло Лайма.

Попіл із цигарки падав на землю утричі швидше, ніж зазвичай.

Це показувало, у якому сум'ятті він був цієї миті.

Схоже, спосіб дій Хібікі був чимось таким, що змушувало Лайма хотіти бачити його й надалі.

Останнім часом вона вже не просила його приєднатися до її загону назавжди.

Відбирати працівника Торгової компанії «Кудзуноха» без дозволу все-таки недобре, сказала Хібікі.

Але якщо на той час серце Лайма зміниться, вона сказала, що справді попросить про це їх.

Запрошення без примусу.

Було б чудово, якби все вирішилося мирно, сказав Лайм.

І тому Лайм вагався.

Оскільки йому було ніяково, він не міг зв'язатися з Торговою компанією «Кудзуноха», і водночас це означало, що Лайм схиляється на бік Хібікі.

(Гм? Хібікі. Дивно, що вона прийшла сама.)

Обличчя Лайма, яке то схилялося, то підіймалося, тепер повернулося вбік.

Бо саме звідти він відчув присутність Хібікі.

— Хоча я думала, що добре стерла свою присутність. Мені не перемогти Лайма.

— Щось потрібно?

— Ти сказав, що їстимеш окремо, так? Я ж маю подбати про нашого помічника.

Зі звичною усмішкою Хібікі простягнула Лайму тарілку, яку тримала.

Коли погляд Лайма впав на тарілку, Хібікі зняла тканину, що її накривала, ніби була на сцені.

Навколо поширився запах овочів і м'яса.

— Коли сама людина каже, що подбає про мене… це якось…

— Бо з Лаймом немає потреби так прикрашати слова, і від цього мені легше. Я ж казала тобі раніше, правда? Якщо в цьому немає зла, тоді грати роль — не погано.

— …Я ж сторонній.

— Але ти нам допомагаєш. Хоча тобі й не потрібно співпрацювати із завданням Союзу Лорел. Це ж не обов'язково для попередньої перевірки компанії.

— …Це страва на парі? Як? Тут же немає кухні. Не знаю, як ти це зробила, але вийшло добре. Я візьму.

— Ой, вгадав. Навіть якщо це на парі, нічого складного. У мене теж є кілька зручних способів готування.

Віддаючи їжу Лайму, Хібікі почала пояснювати.

Трохи вдячний Хібікі за те, що вона зрозуміла його бажання змінити тему, він узяв їжу.

— Смачно. Навіть якщо перестанеш бути героїнею, ти не пропадеш. Сьогодні готували Хібікі й Чія, так?

— Дякую. Саме так.

— Поєднання овочів і м'яса добре продумане, та й приправа теж. Хоч ти героїня, а хатню роботу вмієш. Це ніби підриває позиції всіх жінок у світі.

— Уміння робити це мені ж не шкодить. Ти теж, як для того, хто курить, маєш доволі добрий смак. Хіба це теж не підриває уявлення?

— Ага, підловила.

Після цього Лайм швидко доїв їжу.

Хібікі не ненавиділа тишу й залишалася поруч, час від часу заводячи розмову.

— Дякую за їжу.

— Коли з'їдають усе, мені приємно. Було варто готувати й приносити сюди.

— І? Ти ж прийшла не просто тому, що був настрій?

— А я й справді прийшла завоювати твій шлунок, знаєш?

— Таке роби для брата Бредди. У мене вдома багато людей, що люблять готувати, як сестриця Міо. Стравою такого рівня мене не завоюєш.

— Шкода. Це про завтра.

— Фіолетова хмара. Здається, вона висушує ліс і наближається доволі швидко.

Підлаштовуючись під зміну настрою Хібікі, Лайм теж відповів серйозно.

— Так. Вона, без сумніву, має сильну токсичність. Це не якийсь м'який рівень на кшталт кислотного дощу. А те, що живих істот, які тікають, так мало, означає, що там, найімовірніше, є щось ще небезпечніше.

— Щось, що затримує тварин, коли ті мають тікати, га. Це серйозно.

— Єдині у нашому загоні, хто може розгортати вітер довкола себе під час бою, — це Вуді й я. Якщо подумати про небезпеку хмари, нам доведеться залишити Чію й Бредду в резерві.

— Це було надзвичайне завдання, тому прийшли всі. Але я теж можу битися, розгортаючи вітер, знаєш?

— …Якби ти не був серед нас, я б узагалі не була тут.

— Ясно. Іншими словами, ти просиш мене взяти на себе роль атакувальника.

— Так, прошу.

— Як прямо.

— …

Це було відчуття, відмінне від того, що він відчував поруч із Макото. Лайм відчув, ніби хоче простягнути руку.

І через це відповідь уже була вирішена.

Якщо все піде погано, можна просто відступити, окреслив для себе Лайм і кивнув.

— Зрозуміло, допоможу. Серйозно, скільки я вже позичив Хібікі. Ти ж це добре пам'ятаєш, так?

— Ти справді дуже допомагаєш.

Широко усміхнувшись, Хібікі висловила Лайму вдячність.

Вона раз кивнула й продовжила.

— Якщо я тобі до вподоби, може, вийду за тебе заміж і повертатиму цей борг усе життя?

— Який невихований жарт. Не хочу бути чоловіком героїні, надто клопітно.

— Миттєва відмова?!

— Мені подобаються всі жінки, але я жодного разу не бажав шлюбу.

— …Колись тебе таки заколють, серйозно.

— Я вже втомився слухати це попередження.

— А-а, мене відкинули. Я погано вмію здаватися, тож колись спробую ще раз, гаразд?

— Ти не падаєш духом, як і личить героїні.

— Тоді розраховую на тебе завтра.

— Залиш це мені.

Хібікі повернулася назад.

Після цих коротких слів Лайм залишився на місці.

(Бос…)

Ніч усе ще була довгою.

Лайм знову мучився сумнівами.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Дальність.

Це, мабуть, найбільша слабкість героїні Хібікі.

Бойова сила Хібікі зростала щодня.

Але щодо дальніх атак вона завжди поступалася своїм прийомам ближнього бою.

Цього разу противником була хмара.

Високо в небі.

Якщо хочеш її атакувати, очевидно, потрібен спосіб дістати туди атакою або спосіб дістатися туди самому.

Для Хібікі був доступний лише другий варіант.

І маг Вуді та Лайм, що супроводжували її, наблизилися до хмари настільки, наскільки могли, уникаючи отрути, що лилася разом із вітром, схожим на бурю, та кольорового дощу, який без сумніву завдав би шкоди тілу при дотику.

Вони випускали атаки, які продумали, намагаючись розсіяти хмару.

Справжніми атакувальниками були Вуді й Хібікі.

Лайм діяв як підтримка.

Поки їхнім противником була велетенська хмара, до якої неможливо було наблизитися, природно, що все склалося саме так.

Хібікі зараз була в небі.

— Це був мій козир, але навіть пробиття наскрізь не дає ефекту. Що робити? Немає іншого вибору, крім як… підійти ближче?

У голосі Хібікі ще відчувався запас упевненості, але її вираз був доволі напружений.

— Не жартуй. Ближче за це ми не зможемо. Взагалі, вже сам факт, що ти змінюєш тиск меча таким чином і посилаєш його летіти, — це вже рівень справжнього чудовиська. Можеш цим пишатися.

Лайм чесно висловив Хібікі свою думку.

Те, що Хібікі придумала як дальню атаку, було технікою поза нормами: перетворити тиск меча на кулю.

Але вона змогла це зробити.

Вона нарешті змогла це зробити, запозичивши силу священного скарбу.

А щоб випустити це на повну силу, їй також потрібна підтримка Лайма, але з часом вона, ймовірно, зможе досягти цього сама.

Її ненормальні ідеї та її зростання, яке робить їх можливими.

Лайм дивився на Хібікі й особисто відчував причину, чому Макото її хвалив, але навіть так її нинішній козир здивував його.

— Якщо говорити про атакувальну силу в одній точці, ти вже вища за мене, чи не так? Серйозно, подумати тільки, що в моєму віці мене ще штовхатимуть у спину й змушуватимуть цілитися вище. Бути членом загону героїні часом нелегко.

Вуді зітхнув і засміявся.

Він теж не зміг створити ефективну атаку проти хмари.

Якщо чесно, ситуація зайшла в глухий кут.

— Схоже… це неможливо, — сказав Лайм. — Повернімося поки що й складемо план. Це найкращий варіант, який ми можемо обрати зараз.

— …Якщо ми повернемося, шкода точно буде, — заперечила Хібікі.

— Людей можна евакуювати. Села можна збудувати знову. Ну, в іншому місці.

— Вуді, є спосіб?

Поки Хібікі й Вуді через думковий зв'язок радилися з членами загону на землі й шукали план прориву, у Лайма з'явилася одна думка.

(Якщо зв'яжуся із сестрицею, усе, мабуть, якось вирішиться. Ця хмара, ймовірно, з Пустища. Якщо дивитися на напрямок, звідки вона прийшла, сумнівів немає. Сестриця й бос можуть щось про неї знати.)

Але він подумав, що для такого, як він, хто піддався впливу Хібікі й кілька разів занедбав зв'язок, просити про допомогу буде надто зухвало.

Його гордість уже була повністю розбита Макото та іншими, але він усе одно вагався.

Причина, з якої він хотів допомоги, була особистою, і в ній також змішувалося бажання допомогти героїні.

(Ні, зараз не час вагатися. Це востаннє. За часом уже й так пора повертатися. Якщо це врятує частину людей і дітей із сіл, вагатися не треба. Це призведе до допомоги Хібікі. Просто через це.)

Лайм вагався й вагався, а потім вирішив.

Він надіслав думковий зв'язок своїй начальниці, Томое.

Томое відповіла майже одразу.

(Сестрице, це Лайм.)

(…Давно не чула. Там тобі комфортно?)

Слова Томое були такими, ніби вона бачила його наскрізь.

(…Вибач. Я… до героїні…)

Лайм швидко відмовився від думки згладити ситуацію й розповів Томое все.

(Ні, не зважай. Я вчинила трохи невиховано. Вибач за це. І все ж ти зв'язався з нами. Цього достатньо. Яка у вас ситуація?)

Але Томое стримала це й спонукала його пояснити.

(Зараз тут фіолетова хмара, яка завдає шкоди Союзу Лорел. За моїм припущенням, це, мабуть, щось із Пустища.)

(Доволі близько. У цьому здогаді немає помилки.)

(І тому я хотів дізнатися, чи є у вас якийсь план, щоб із нею розібратися.)

(…Фух… тебе справді захопило.)

(Сестрице, головна сутність Хібікі — співіснування і взаємне процвітання. Я думаю, вона могла б добре ладнати з босом і нами.)

(Лише якщо вона не відкине цю головну сутність.)

(Що?)

(Це лише припущення, але якщо спосіб мислення Хібікі перевернеться, вона також може стати тією, хто найбільше поранить Ваку. Ти знаєш, як ми поводимося з тими, хто ранить Ваку… правда?)

(…Отже, обережність потрібна в будь-якому разі.)

(Саме так я думаю. Ваці я цього не казала. Кажу лише тобі. Ваці я сказала тільки остерігатися політика.)

(…)

Лайм не знав, як відповісти.

Хібікі й Макото можуть допомагати одне одному.

Хоч він і висунув це припущення, Томое дивилася в дальше майбутнє.

«То що я можу сказати?» — він розгубився.

(І ще, Лайме, ти досі не розумієш, що наш господар — Вака.)

(Га?)

(Я покажу тобі виставу з цією хмарою. Не рухайся звідти. І не дозволяй рухатися нікому іншому.)

Томое обірвала думковий зв'язок.

— Хібікі, Вуді.

Лайм просто відчув, що зараз щось станеться, і покликав двох, які були поруч.

— Що? — спитала Хібікі.

— Щось сталося? — спитав Вуді.

— Не рухайтеся звідси. І передайте те саме двом унизу, будь ласка.

Кажучи це, він на повну силу розгорнув сприйняття довкола.

Було щось, що… привернуло його увагу.

(Брама відкрилася! Ті, хто вийшов… крилаті? Двоє.)

Лайм відчув, як на самому краю його діапазону сприйняття відкрилася брама Асори.

Це не було збігом.

Без сумніву, Томое зробила це навмисно, щоб він зміг відчути.

Постаті з білими й чорними крилами піднялися високо в небо.

Крилаті.

Мешканці Асори.

Вони були в позиції значно вищій, ніж Хібікі й Лайм.

Вище за фіолетову хмару.

Крилаті підіймалися далі.

(Якщо правильно пам'ятаю… чорні крилаті можуть пов'язувати інформацію з кимось іншим, але… з ким?)

Висота, на якій можуть літати чорні крилаті, нижча, ніж у білих.

Тому вони тримаються одне за одного саме так, зрозумів Лайм.

Іншими словами, потрібен був чорнокрилий.

Помітивши їхню особливість, Лайм спробував вивести, що відбувається, але… відповідь швидко з'явилася.

— !!! Що?!

— Погано, ми не встигнемо захиститися!!

Це сталося трохи раніше за слова Хібікі й Вуді, але різниця в швидкості, власне, не мала сенсу.

З далекої відстані товста важка нитка світла була спрямована на фіолетову хмару і загін Хібікі.

…

(Це означає, що я вже не потрібен? Сестрице?)

Так подумав Лайм, відчуваючи порожнечу.

Але це було лише тому, що Лайм досі не розумів його, свого господаря.

Слова Томое були правильними в багатьох сенсах.

(Бос… Ну, якщо мене вб'є бос… передусім, це життя він і підібрав. Він така людина, що змушує вірити: навіть якщо мене більше не буде, він зможе впоратися.)

Лайм гідно прийняв свою смерть, а потім заплющив очі.

Він не міг сказати, звідки саме було випущено цю атаку.

Але Лайм зрозумів, що той, з ким був пов'язаний крилатий, — це Макото.

Іншими словами, це атака Макото.

Світло наблизилося майже до самих очей загону Хібікі.

За мить воно розділилося на кілька ниток, майстерно пройшло повз них, і тонкі нитки світла пронизали фіолетову хмару.

— …

Слів не було.

Ні в Хібікі, ні у Вуді, ні в Лайма.

І серед них мовчання Лайма мало інший сенс.

(А… серйозно.)

Хмара, яку силоміць розрізало на тисячі шматків, почала розсіюватися.

Якщо порівнювати Хібікі й Макото, Хібікі була б вищою, але лише якщо взяти одну окрему точку.

І це не змінилося навіть зараз.

Але він подумав, що, можливо, недооцінював значення цієї однієї точки.

Ні, він помітив, що забув про неї.

(Ця сила, сила, здатна підкорити що завгодно без жодних питань; мені її показали. Так, я… хочу побачити, куди дійде бос, який навіть володіє землею Асори.)

Лайм досі мав добрі почуття до Хібікі.

Але він яскраво згадав спогади з Ціґе.

(…Зійти з дороги посередині було б марнотратством. Я — член Торгової компанії «Кудзуноха», Лайм Латте.)

— Ну що ж, повернімося. Тут уже все закінчено.

Дивлячись на блакитне небо, де не лишилося й сліду фіолетової хмари, Лайм звернувся до Хібікі й Вуді, які досі мовчали.

Довкола все ще лишалися залишки магічної сили Макото.

Створивши закляття такого рівня, Макото зміг виконати трюк: залишити трьох неушкодженими, хоча вони були в зоні ураження.

Лайм пишався цим, був шокований і мав дивну усмішку.

— …Це козир Лайма?

Трохи тремтячим голосом Хібікі нарешті відкрила рота.

— …Так. Звичайно, немає проблем, якщо ти забереш усі заслуги, як тоді в храмі.

— Ти не скажеш нам, що зробив?

— Я не знаю.

— Га?

— Не знаю. Я просто порадився. З людиною, яка могла знати про ту хмару, і запитав, чи має вона якийсь план.

Із просвітленим обличчям, ніби з його плечей зійшов злий дух, Лайм відповів Хібікі.

— Що ж це таке… — вимовив Вуді.

— Серйозно. Шокує, так? Я можу тільки сміятися.

Ці слова ніби підтверджували слова Вуді.

— Торгова компанія «Кудзуноха»…

Хібікі, ймовірно, уже вивела певну частину правди.

Але зараз вона обмежилася лише цим бурмотінням.

Щоб не сказати нічого необачного, що міг би почути Лайм.

Вона інстинктивно також відчула зміну в серці Лайма.

— Мені скоро треба повертатися. Там у мене гора роботи.

— Ясно… Було весело, але шкода. Коли пан Райдо прийде до Лімії, я б хотіла, щоб ти теж прийшов. Було б сумно, якби на цьому все закінчилося.

— Якщо бос попросить, прийду. Мені теж було весело, Хібікі.

Після цього вони повернулися на землю й возз'єдналися з Чією та Бреддою.

Героїня, до якої звернувся Союз Лорел, змогла блискуче перемогти фіолетову хмару й урятувати людей Лорела.

Репутація Хібікі знову зросла.

Це результат, який можна вважати успіхом.

Але трохи перед тим, як возз'єднатися з іншими, Хібікі прикусила губу.

Сильно.

(Лайм… Я…)

Перша людина, яку Хібікі найбільше хотіла бачити у своєму загоні, вислизнула з її рук.

Вона це зрозуміла.

І Хібікі намагалася не показувати емоцій на обличчі, але цього разу не змогла.

Їй було прикро, і ці почуття підступили до горла.

Можливо, тільки її впертість не дала їй нічого сказати.

Хай там як, допомога Лайма та суперництво з Макото завершилися перемогою Макото, хоча він сам про це не знав.