Розділ 1 — Пролог 1: Це початок осіннього неба

Пролог 1: Це початок осіннього неба

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Прокидаюся, готую сніданок і заодно збираю бенто.

Примітка перекладача: бенто — порційний обід у коробці, який беруть із собою до школи або на роботу.

Закінчую ранкове тренування в клубі, відсиджую уроки й знову йду до клубу.

Ще трохи проводжу час із друзями в клубі, тоді повертаюся додому. Приймаю ванну й перевдягаюся.

Сиджу разом із родиною, а потім відпочиваю.

Пізніми осінніми ночами читаю книжки, граю в ігри й сиджу в інтернеті.

Засинаю.

Ось і все, чим я займався.

Звісно, між цими справами траплялося ще дещо, але нічого особливо важливого.

— Тому й дивно, що зараз я не сплю вдома!

Саме так. Жодних сумнівів.

І все-таки я опинився «тут».

Це була квадратна кімната, наче вся вкрита візерунком із зірок. Я обійшов її, уважно оглядаючи підлогу й стіни.

Мене непокоїло те, що тут не було ні дверей, ні будь-якого іншого виходу.

І відтоді, як я сюди потрапив, жодного разу не відчув поруч чиєїсь присутності.

Зараз я сидів, прихилившись спиною до кутка кімнати, і розмірковував.

— А ти напрочуд спокійний.

— ?!

Голос. Пролунав досить гучно, але в кімнаті нікого не було. Я озирнувся — нічого не змінилося.

— Варто було мені лише раз голосно озватися, як ти почав обстежувати кімнату, намагався зрозуміти, що відбувається, пильнував довкола й водночас упорядковував свої думки.

— Хто ти?

Голос продовжував говорити. Я розумів лише одне: це чийсь голос. Мабуть, найкраще просто запитати.

— А якби я сказав, що я бог, ти б повірив?

— Ні за що.

У цього голосу, бува, не всі вдома?

— Шкода. Тоді зараз я відправлю тебе в ДУЖЕ хороший паралельний світ. До речі, квиток лише в один бік, тож повернутися до рідного світу ти не зможеш.

— Гей-гей-гей-гей-гей-гей!!!

Що за дурниці він так незворушно верзе?!

— Про те, що тобі там належить робити, запитай у того, хто керує тим світом, коли прибудеш. А зараз, перепрошую, мені потрібен твій підпис на підтвердження згоди.

— Та нізащо!

Я, звісно ж, зірвався на крик. А як інакше?! Це ж очевидно! Хто ж на таке погодиться, почувши подібне?!

— О? Не хочеш? Дивно. Мені казали, що ти маєш вирушити.

У голосі почулося збентеження. Але ж і жартам має бути межа! Я взагалі нічого про це раніше не чув!!!

— Це не брехня! Мені ніхто нічого такого не казав! Зрозумів?! І взагалі, який дурень погодиться просто так вирушити в інший світ?! Навіть сама ця розмова — суцільне божевілля!

Я щосили намагався пояснити ситуацію.

— Хм. Схоже, і справді мова не про тебе. Я вчинив недобре. Пробач.

— Слухай… Я радий, що ти вибачився, але ти ж повернеш мене назад?!

Говорити звичайним голосом у мене досі не виходило. Може, на погрозу мій тон і не тягнув, але чемним його точно не назвеш. Усе через цю неймовірно кепську ситуацію. Не через мене.

— Звісно.

Так відповів голос.

Яке полегшення! З ним принаймні можна домовитися. За звичайним шаблоном саме тут він мав би сказати щось на кшталт «вибач», «нічого не вдієш» або «ну що ж, старайся», а потім викинути мене в інший світ.

Або взагалі заявити: «Ти вже мертвий~» — і, не вислухавши жодного заперечення, відправити туди.

Примітка перекладача: схоже на жартівливе відсилання до знаменитої репліки «Ти вже мертвий» з японської манґи та аніме «Кулак Північної зорі» (Hokuto no Ken).

Саме на щось подібне я й очікував, але…

Ну ось, я врятований~.

— Мені справді дуже шкода… Але тоді це, мабуть, твоя старша або молодша сестра.

Забираю свої слова назад. Цей тип щойно сказав дещо, чого аж ніяк не можна сприймати як жарт. Промовив це так буденно, але пропустити повз вуха я не міг.

— Гей, що ти зараз сказав?

— Гм? Якщо це не ти, тоді хтось із твоїх сестер.

— Не треба мені тут «гм»! Якщо ти хоч пальцем торкнешся моїх сестер, тобі це так просто не минеться!

Обидві поводилися так, наче нічого не мало змінитися. Не могло бути, щоб вони заздалегідь змирилися з подібною долею. А цей тип, анітрохи не переймаючись, просто заявляє, що забере одну з них. Не знущайся з мене!

— Але ж ти старший син родини Місумі, Місумі Макото, правильно?

Звідки він знає моє ім'я?

— Мені сказали, що дітям із родини Місумі мали про це розповісти.

Тепер голос звучав іще розгубленіше, ніж раніше. Це мене трохи здивувало. Хоч мене й викрали без жодного попередження, цей незнайомець усе-таки намагався поважати мою волю.

Якщо так…

— Слухай, може, для початку скажеш, як тебе звати?

Саме так. Мені якимось дивом вдалося не впасти в паніку, але це не означає, що я спокійний.

Правильніше буде сказати, що я лише якось тримаю себе в руках. Треба трохи опануватися.

Я ж досі навіть не знаю, кому належить цей голос.

— Га? Хм, твоя правда. Пробач, що не представився. Мене звати Цукуйомі.

— Зрозуміло, Цукуйомі. Цукуйомі… Цукуйомі?!

— О? Ти знаєш мене? А ти досить обізнаний.

— Один із трьох великих божеств синтоїзму?! Той самий Цукуйомі-но-Мікото?!

Примітка перекладача: Цукуйомі — божество Місяця в японській релігії синто, одне з трьох найвідоміших божеств разом з Аматерасу та Сусаноо.

— О-о-о, саме так. Хоча порівняно з тими двома я персонаж другого плану.

Ну, це правда. Але ім'я все одно надзвичайно гучне.

Я трохи цікавлюся міфами й історією, тому, якщо голос каже правду, переді мною справді неабияка особистість.

— Але чому такий бог, як ви, пане Цукуйомі, знає мене?

Почнімо з того, що я розумію найменше. Я ніяк не міг збагнути, чому саме мене обрали для подорожі в інший світ.

— …Розумію. Ти справді нічого не знаєш. Гаразд, я все тобі розповім.

А от те, що він розповів далі, я, щиро кажучи, ніяк не міг збагнути.

Мені здавалося, що порівняно з тими, кого викликають до іншого світу, хто випадково туди потрапляє чи перероджується там, мені неабияк пощастило.

Принаймні тоді я так думав.