Розділ 201 — Макото, Шікі та срібний чай

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Хааа!! Більше не можу, не можу рухатися й не рухатимусь.

Важко дихаючи, я падаю на луг.

Знайома втома огортає все моє тіло.

Те саме відчуття, яке я постійно переживав у Японії.

Ось воно.

Як я й думав, без цього я не можу жити.

— Вако, уже досить? — запитала Томое.

— …Дякую, Томое.

— Тоді… фух…

Томое перестає сидіти, схрестивши ноги, і падає долілиць на землю.

Водночас я відчуваю, ніби тягар із мого тіла зник, і воно стало легким.

…Я знаю, що прошу про нерозумне, але просто не можу без цього обійтися.

Навіть говорити боляче. Ми з Томое якийсь час мовчки лежимо в сутінках.

Відтворення середовища мого колишнього світу — Японії.

Раніше час такого відтворення був коротким і не підходив для тренувань, але завдяки майстерності Томое він поступово збільшувався, і тепер вона здатна підтримувати це середовище близько шести годин.

Відтоді, коли Томое має змогу, я прошу її супроводжувати мене під час тренувань із луком, і саме так ми опинилися в нинішньому стані.

До речі, сьогодні ми протрималися близько десяти годин.

Ми перевищили межу Томое, бо я передав їй магічну силу так само, як робив це з Міо та Шікі в країні демонів.

Тепер, коли я про це думаю, під час спроби передати їй ще більше магічної сили зовнішність Томое змінилася так само, як у тих двох.

А точніше, її волосся стало срібним.

Коли ми вирішили це спробувати, Томое раділа, що нарешті отримає чорне волосся, про яке їй розповідали Міо й Шікі, але… побачивши власне обличчя в заздалегідь підготовленому дзеркалі, вона зробила такий вираз… на який варто було подивитися.

Річ у тім, що вона гірко журилася, питаючи, чому лише вона дедалі більше віддаляється від японського вигляду.

Тієї ночі я вперше побачив Томое в подобі нестерпної п'яниці.

— Як я й думав, ось воно. Важко дихати, тіло не рухається, наче вже мені не належить. Усе заніміло від болю й ніби божеволіє, — видихнув я.

Пік виснаження вже минув, тож у мене з'явилося трохи сил.

Коли середовище повернулося до норми, моє відновлення, схоже, теж пришвидшилося.

Хоча я хотів би ще трохи посмакувати цим відчуттям.

Мені справді подобається тренуватися до межі можливостей, а потім падати набік від утоми.

Відтоді як я потрапив до цього паралельного світу, скільки б не тренувався, відчути це не міг.

У глибині душі це викликало в мене неймовірну тривогу.

Я думав, що моє тіло й техніка, можливо, потроху занепадають.

Для людини, яка звикла безжально ганяти власне тіло, відчуття, ніби щодня я роблю крок назад, було до нестями страшним.

Зазвичай я не можу довести себе до такого стану.

Дивлячись на групу Джіна, яка часто закінчує заняття саме так, я насправді їм заздрив.

— А моє тіло неймовірно важке зовсім з іншої причини. Я серйозно збиралася залишити таку роботу Шікі… — пробурмотіла Томое.

Витративши чимало магічної сили, Томое повернула до мене обличчя, навіть не витерши піт.

Для неї це просто надзвичайно виснажливо, і супроводжує вона мене не тому, що їй це подобається.

Я стримався й запропонував робити так бодай раз на тиждень, але навіть така частота її приголомшила.

Їй здалося, що це надто часто.

А я ж хотів би тренуватися щодня.

Зрештою ми дійшли компромісу й домовилися про один раз на десять днів.

В інші рази все залежатиме від зручності Томое.

— Лише тебе я можу про це попросити. Розраховую на тебе й надалі.

— Це тренування… як довго ви збираєтеся його продовжувати? — запитала Томое.

— Як довго?

Не розуміючи, що вона має на увазі, я перепитую.

— Повторю ще раз. Розвивати фізичну силу, знову й знову зосереджуватися та сумлінно стріляти з лука. Я серйозно замислилася: якої техніки ви прагнете досягти й коли приблизно очікуєте її опанувати?

— Нічого такого в мене немає.

Тренування м'язів, повторення стійки, стрільба по мішені — усе це я роблю, щоб краще відчувати єдність із луком, тому кінця тут немає.

Я продовжуватиму до кінця життя.

— …Немає? — ошелешено перепитала Томое.

— Немає.

— Тобто ви доводите себе до повного виснаження заради звичайного повторення?

— Це не звичайне повторення. Я потроху рухаюся вперед. Мабуть.

— Мабуть?!

— Ага.

Обличчя Томое застигає.

Розумію. Томое теж безперервно відточує основи, але робить це заради опанування технік і самовдосконалення.

Тож, мабуть, вона мене не зрозуміє.

Проте я вірю, що колись Томое неодмінно це усвідомить.

Якщо вона справді любить меч.

Так само як я роблю це через любов до лука.

— В-ви хочете сказати, що усвідомлюєте власний поступ, але не маєте мети?

— Розумієш, гадаю, навіть серед моїх попередників ніхто не бачив тієї вершини. І я, напевно, теж її не побачу. Але це не проблема.

— Здається, я починаю трохи розуміти, як ви змогли перевершити мене лише за кілька днів після прибуття до цього світу. Трохи.

— Он як.

Я змушую рухатися тіло, в якому ще залишилася втома, і підводжуся.

Так.

Лук і тренування — це моє осердя, яке не змінилося ні в Японії, ні тут.

Я справді маю бути вдячним Томое.

— Якщо збираєтеся повертатися, будь ласка, йдіть уперед. Не думаю, що найближчим часом зможу рухатися, — сказала Томое.

Томое, чиє волосся вже повернулося до синього кольору, помітила, що я підвівся.

— Ні, я зачекаю, і ми повернемося разом. Поки що поскладаю стріли й догляну спорядження.

— …

Коли я завершив прибирання, Томое вже відновилася настільки, що змогла самостійно підвестися.

Схоже, вона застосувала якусь магію.

Я сказав, що доглянути її було б для мене зовсім не складно, але, здається, тут справа в гордості Томое.

Що ж, добре, що на неї можна покластися.

Коли ми повернемося додому, на нас чекатиме вечеря, яку Міо старанно приготувала.

Напевно, мені дуже пощастило.

Мені пощастило з оточенням, і завдяки йому моє життя сповнене.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Закінчивши вечерю, я разом із Шікі повертаюся до робочої кімнати.

Документи про студентів звисають навіть зі стільців.

Не про новачків, які хочуть відвідувати заняття, а про групу Джіна.

— Прошу.

— Дякую, Шікі.

Шікі приніс чай.

Гм? Це ж чай, правда?

Схоже, чай із молоком.

Про всяк випадок я злегка помішую його ложкою.

Добре, усе змішується.

Отже, це не щось на кшталт свіжих вершків, змішаних із чорним чаєм.

Від напою йшов доволі солодкий аромат, тому я трохи насторожився.

— Не зважайте. Сьогодні я спробував приготувати дещо, наслідуючи ваш світ, Вако, — пояснив Шікі.

— Мій світ? Хе-е.

У цьому світі й так існує справжній чай із молоком.

Навіть без наслідування, гадаю, він мав би бути таким самим.

Я з тих, кому байдуже, аби чай можна було пити, тому найбільша різниця, яку я здатен помітити, — чи молоко змішали з чаєм, чи просто долили до нього.

Отже, зрозумію, коли скуштую.

На вигляд напій не був чимось надто дивним, тож я заспокоївся.

— …

Серйозно?

Він неймовірно солодкий.

Ця солодкість… мед?

…Тільки не кажіть, що це Аль-Елемера.

І ще… не те щоб тут просто було молоко — його смак занадто сильний.

Це радше не чай із молоком, а щось на кшталт «чаю о-ле».

Гм, загадковий напій.

Напевно, у такі дні, коли я втомлений, він здаватиметься смачним, але для мене це, мабуть, трохи надто солодко.

— Тут належна кількість солодкості, тому, думаю, він допоможе вам зігрітися, — усміхнувся Шікі.

— Належна кількість? До речі, Шікі, що це? Чай із молоком?

— Якщо я правильно пам'ятаю, це срібний чай. Ви про нього не знаєте?

— Не пам'ятаю, щоб колись його пив, та й назви не знаю. Коли це я взагалі дізнався про щось подібне?

Це чорний чай, тож він не мав би походити з Японії.

У такому разі… можливо, я бачив його в якійсь давно забутій передачі про подорожі.

Якщо так, то не дивно, що я не пам'ятаю.

Срібний чай, еге ж.

— Срібний чай — це чорний чай, який готують із невеликої кількості чорного чаю, молока та меду, — пояснив Шікі.

Він сказав: «невелика кількість чорного чаю».

За класифікацією це все ще чорний чай?

Не думав, що настане день, коли Шікі навчатиме мене страв і напоїв із мого власного світу.

— Зрозуміло. Питиму його повільно.

А якщо чесно, чи зможу я взагалі допити все?

Одна чашка чаю постає переді мною височенною горою.

Справжній Монблан.

— Є ще багато, тож, будь ласка, не соромтеся просити добавки.

Шікі сказав це з усмішкою, уже наливаючи собі другу чашку.

Я навряд чи проситиму добавки.

— Гм, гаразд, щодо здібностей групи Джіна…

— Що ви про них подумали після побаченого? — запитав Шікі.

— …Вони вразили мене. Як би це сказати… вони виросли надто сильно. Здається, їхній розвиток набагато перевершив наші очікування.

— Так. Якщо вони піднімуться ще на один щабель, то, хай у поєдинку один на один це й неможливо, усі разом уже зможуть дати Лаймові гідний бій.

— Це вже занадто.

— …

— Серйозно. Я недооцінив і талант, і винятковість цих дітей. Хочу як слід їх переконати й залишити їм роль викладачів.

— …Вако, а що, як запросити їх приєднатися до Торгової компанії «Кудзуноха»? — запропонував Шікі.

Шікі відповів на мої слова пропозицією.

Він говорить про те, щоб найняти їх?

Джін та Амелія вже працюють у нас неповний день, і справляються вони непогано, тож це не мало б бути неможливо.

Ми стверджуємо, що не дискримінуємо напівлюдей, але водночас не найняли жодного г'юмана, а це вже схоже на дискримінацію г'юманів.

Так…

— Ти маєш на увазі найняти їх, так?

— Так.

— Але перед заняттям ти підтримував думку, що нам варто потроху від них віддалятися. Чому тепер змінив рішення?

— У цих документах усе зазначено: їхній розвиток і здібності. Відверто кажучи, вони надзвичайно привабливі як об'єкти дослідження. Допускати їх до Асори, можливо, буде складно, але я почав думати, що хочу, аби вони працювали в компанії, а я міг зблизька спостерігати за їхнім зростанням, — відповів Шікі.

Отже, в ньому прокинувся дослідницький інтерес.

Не пробудження викладача, а радше щось цілком у дусі ліча.

Фух… ось воно що.

Я знову дивлюся на документи.

Тут записані здібності групи Джіна.

Вони й справді вражають.

Немає сумніву, що їхній розвиток аномально швидкий.

Почнімо з Юно. Тут і пояснювати нічого — усе через той костюм.

Вона чесно зізналася, що отримала його від Міо.

Схоже, Юно настільки до нього звикла, що наполегливо просила дозволити їй і надалі ним користуватися.

Гадаю, він справді пасує до її бойового стилю.

Якщо вона не знає значення назви, яку мусить вигукувати, то особливо соромитися нічого. До того ж, коли Юно показала нам характеристики костюма, виявилося, що він суттєво відрізняється від того, яким користувався я, а його потужність знижена.

І все одно це клопітна справа.

З якоїсь причини в кутку документа ще й стоять підпис та прохання пана Рембрандта.

Серйозно, який же він наполегливий.

Наступні — Сіф та Амелія.

Вони не зливають кілька заклять самостійно, а навчилися виконувати це разом з іншими людьми, зменшуючи навантаження на кожного.

У майбутньому, до якої б країни вони не вирушили, ця техніка зможе посилити магічний потенціал держави.

Обидві точно обрали власний напрям у магії й продовжують розвиватися.

А от із луком Амелії майже нічого не змінилося.

Схоже, окрім покращення фізичної сили, жодних результатів вона не показала.

Тепер хлопці.

Ідзумо впорядковував арії.

Назвімо це нестандартним повторним використанням.

Спочатку він умів розділяти кілька арій і поєднувати їх для активації закляття, але під час заняття зміг використати арії, які вже відпрацювали й мали зникнути, як частину арії наступного закляття. Мені навіть важко зрозуміти, як це працює.

За словами Шікі, це особистий талант Ідзумо.

Без сумніву, Шікі ним зацікавився.

Даена ще від самого початку мав козир, схожий на завершальну техніку, — вибухове посилення фізичних можливостей.

Він назвав його «Другою стадією».

Ефект триває недовго, але для коротких боїв ця техніка надзвичайно корисна.

Його розвиток полягав у посиленні, що виходить навіть за ці межі.

Під час «Другої стадії» він здатен підштовхнути себе ще на один щабель вище.

Схоже, цю ідею він запозичив у миттєвого посилення Джіна.

Судячи з усього, техніка завдає тілу величезного навантаження, але, зважаючи на його статуру, Даена, мабуть, від самого початку це розумів. Було помітно, що він сумлінно тренує тіло.

А тепер головна страва — останні двоє.

Перший — Місура.

Ще до фестивалю Академії він мав козир: приглушував власне відчуття болю, щоб завдати удару одночасно з противником.

Звісно, заради його ж безпеки я заборонив йому користуватися цією технікою.

Та поки Томое ганяла Місуру на тренуваннях, він напрочуд вдало розвинув свою силу.

Шікі назвав її «Відкладенням шкоди».

Як і випливає з назви, ця здібність відкладає отриману шкоду.

Схоже, Місура може скористатися нею, якщо удар не вбиває його миттєво.

Я кажу «схоже», бо відтоді як він опанував цю здібність, ще не отримував атаки, здатної вбити його на місці.

Що, звісно, цілком природно.

Він усе одно зазнає шкоди пізніше, тому на перший погляд здібність здається безглуздою.

Але її найдивовижніша частина ще попереду.

Приблизно протягом тридцяти хвилин шкода може наздогнати його будь-якої миті, однак до цього моменту він здатен приймати лікувальну магію.

Накопичену шкоду можна вилікувати магією.

Якщо лікування встигає подіяти, то після завершення тридцяти хвилин, звісно, нічого не станеться.

Ненормальна сила.

Щодо таланту — це все.

Без сумніву, таку здібність не зможе відтворити навіть одна людина з десяти тисяч.

Шікі був приблизно тієї самої думки.

Звичайно, здібність Місури теж неабияк його зацікавила.

І нарешті — Джін.

Схоже, цей хлопець помітив частину мого «Сакаю».

І відтворив її.

Звісно, він ніяк не міг повторити силу, якої навіть до кінця не розумів, тому це була лише імітація, але вона набула власної здатності.

Саме її Джін використав під час тренувального бою з Емою.

Він здатен впливати на навколишній простір і створювати в ньому різні ефекти.

Йому потрібно самому як слід розуміти кожен ефект, та й обмежень, схоже, чимало, але це закляття неймовірно подібне до «Сакаю».

До того ж саме розгортання майже не витрачає магічної сили.

Щоправда, додавання ефектів вимагає відповідної плати.

…Страшний хлопець.

Він сказав, що наразі здатен лише розширювати радіус дії та керувати силою тяжіння.

Схоже, Джін може збільшувати або зменшувати власну вагу через зміну тяжіння.

Хотілося запитати, якого біса він узагалі здатен на таке, якщо опанував лише основи.

— Думаю, вони виростуть у ще потужнішу бойову силу.

— Я тієї самої думки, — погодився Шікі.

— Що більше вони розвиватимуться, то більше уваги привертатимуть. Якщо ми їх наймемо, хіба інші держави не почнуть безсоромно переманювати їх до себе?

— Без сумніву, так і станеться.

— Обоє героїв здатні зачаровувати людей або схиляти їх на свій бік. Може виникнути й така ситуація.

— Імовірність доволі висока. До того ж можуть втрутитися й інші сили, — додав Шікі.

— І попри це ти хочеш тримати їх поруч і спостерігати?

— …Так. Якщо щось станеться, я сам із цим розберуся. Тож, якщо ви дасте дозвіл…

— Фух… Джін та інші мають право самі вирішувати власне майбутнє. Вони не просто так вступили до Академії й прагнуть такої сили, отже, мабуть, мають певну мету, заради якої підіймаються вище. Торгова компанія «Кудзуноха» — не те місце, що здатне задовольнити такі прагнення.

— Чи не надто ви недооцінюєте Джіна та інших, Вако? Серед них уже є ті, хто хоче працювати в Торговій компанії «Кудзуноха».

— Справді?

Я можу забезпечити їм стабільність, але навряд чи дам кар'єрне зростання або шлях до нових вершин.

До того ж нині понад половину нашої діяльності становить торгівля з расами, відмінними від г'юманів.

— Схоже, після випуску Сіф та Юно планують вступити до Компанії Рембрандта, а згодом перейти до нас, — повідомив Шікі.

Якщо вони прийдуть через пана Рембрандта, то… відмовити буде важко.

— Якщо ми наймемо Джіна й Амелію, вони, схоже, не заперечуватимуть проти того, щоб залишити Академію.

Це вже серйозно.

— Ідзумо, Місура та Даена поки прямо не висловили бажання працювати в нас, але, схоже, вони «за жодних обставин не хочуть ставати ворогами Торгової компанії „Кудзуноха“».

…Неймовірно реалістична позиція.

Наймання г'юманів, еге ж.

З огляду на думку суспільства, справді було б добре скористатися нагодою й найняти кількох г'юманів.

Навіть якщо ми майже не допускатимемо їх до наших таємниць, у разі чогось непередбаченого…

Поки що спробую дивитися на це позитивно.

— …Я подумаю над найманням. Ти ж хочеш узяти їх на роботу, Шікі?

— Так. Навіть якщо ми найматимемо їх задля подальшого розвитку, я все облаштую так, щоб за потреби ми могли будь-коли їх ліквідувати. Про це можете не хвилюватися.

Не знаю, чи має він узагалі якісь почуття до своїх студентів.

Ще якийсь час ми з Шікі обговорювали роботу, а також справи, пов'язані з Лімією.

Після паузи я підношу чашку до рота.

Чай уже охолов.

Не знав, що після охолодження його солодкість переходить на новий рівень.

Випробування біля моря вже майже завершилося.

Отже, співбесіда теж наближається.

…Солодко.

Навіть коли я намагався відвернутися від цього думками, нічого не допомагало.

Напевно, я ніколи не зможу розділити любов до напоїв із Шікі, який здатен самотужки спорожнити цілий чайник.