Розділ 202 — Хоча, гадаю, це трохи поспішно

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Ротцґард, кабінет Торгової компанії «Кудзуноха».

Сьогодні я спокійно проводжу час у цій кімнаті.

Хоча це не означає, що я зовсім не працюю.

Зараз я саме займаюся документами надзвичайно високо оцінених студентів.

Шікі сказав, що хоче зробити Джіна своїм учнем-дослідником.

Джін інстинктивно розгадав принцип мого «Сакаю», а розгорнута ним сила, якщо пояснювати простими словами, дає змогу робити супротивника важчим або себе легшим; це можна вважати керуванням силою тяжіння.

Він не здатен одночасно полегшувати себе й обтяжувати супротивника, проте, якщо лише зменшує власну вагу, може звузити радіус дії закляття.

Джін також може помістити центр активації на іншій людині й, на противагу полегшенню себе, зробити супротивника важчим, водночас так само зменшивши радіус.

Якщо не брати до уваги точку активації та витрати магічної сили, спосіб застосування справді дуже схожий на «Сакай».

Коли я запитав Шікі, чому Джін робить цілі важчими чи легшими, той відповів, що так, певно, найпростіше уявити втручання у власний простір.

За сприйняттям Джіна, сила діє в напрямку, де існує маса й намагається рухатися. Тому фактично вона проявляється лише тоді, коли ціль справді починає рух, що зменшує навантаження та втрати. Так пояснив мені Шікі, а я збагнув загальний принцип, не заглиблюючись у подробиці.

Схоже, Шікі отримував від цього задоволення зовсім іншого роду, ніж я.

Мабуть, у цьому й полягає різниця між звичайною людиною та дослідником.

Інакше кажучи, нове закляття Джіна потребує руху, щоб посилювати свою дію.

Вражає.

Я почувався так, ніби слухав урок фізики.

Як Джін узагалі дійшов до такої ідеї у світі, де ця наука майже не розвинена?

Хоча, якщо подумати, він теж належить до еліти, яка навчається в Академії Ротцґарда.

До того ж він стипендіат.

Мабуть, справжній вундеркінд або геній.

Схоже, Шікі здивувало те саме, що й мене. Він узяв мій підручник із фізики, нібито інстинктивно все зрозумів і відкрив розділ про вектори.

Я… не ненавидів фізику, але, відверто кажучи, особливо її й не любив.

На контрольних це був один із предметів, оцінку з якого мені вдавалося досить успішно підвищувати.

— Джін як дослідник, еге ж? Це дуже відрізняється від образу воїна з двома мечами, який прорубує шлях на передовій.

— На цьому шляху Джін, імовірно, стане першокласним бійцем, але там і зупиниться. А як дослідник він може відкрити одну-дві справді революційні речі. Шансів перевершити перший клас у нього більш ніж достатньо, — відповів Шікі.

Але лише як дослідник.

Як усе складно.

— Він, мабуть, розгубиться. Не службовець і не воїн, а учень, якого готуватимуть у дослідники. До речі, ти не придивився ще до когось зі студентів?

Наприклад, до Амелії.

Було б кумедно, якби Шікі сказав, що хоче побачити її у весільній сукні.

Якби йшлося про таке, я не заперечував би проти того, щоб ця людина потрапила до Асори.

Зрештою, наразі така можливість є лише в Шікі та Лайма.

— Так. Думаю, навіть без мого рішення Сіф і Юно з часом усе одно взяли б на роботу. З огляду на наші стосунки з паном Рембрандтом.

— …Ну, це правда.

— Щодо здібностей, у них немає нічого, що особливо мене цікавило б, але вони, схоже, дуже прихильно до нас ставляться, тож проблем із роботою в компанії не виникне. Вони також заявили, що до випуску складуть іспит Гільдії купців, тому, коли ми відкриємо філію, усе буде простіше.

— Отже, мотивації їм вистачає. Схоже, пан Рембрандт теж це схвалює. А що з іншими?

— Інші… Щодо Ідзумо, схоже, насправді він хоче повернутися на батьківщину, до Лорела, але про майбутній шлях зі мною не радився. Певні обставини в нього є, проте він мовчить, отже, мабуть, достатньо впевнений, що впорається сам. Сварки між головною та бічною гілками роду завжди клопітні, тому нам краще не втручатися. Думаю, варто залишити все як є, а якщо Ідзумо сам звернеться, тримати дистанцію й обмежитися тим, щоб вислухати його. Він маг без виразних переваг чи недоліків, тож у ньому немає нічого настільки привабливого, щоб я захотів його найняти.

Він цього прямо не каже, але говорить так, ніби вже все знає.

Головна й бічна гілки роду.

Таке могло б статися й у Японії.

І справді, втручатися в подібне мені зовсім не хочеться.

— А що з Даеною?

— Він одружений, тому сам сказав, що хотів би працювати в Академії. «Якщо збираєтеся воювати з Академією, попередьте мене заздалегідь — я втечу», — жартував він напідпитку. Однак очі в нього були серйозні. Як і Ідзумо, він не настільки цінний талант, щоб я за будь-яку ціну кликав його до нас, тож, якщо має інший шлях, можна не втручатися.

— Його дружина вагітна, правда?

Якщо я правильно пам'ятаю, ходили такі чутки.

Хоча сам він нічого не казав.

Якщо її мучить нудота, я хотів би сказати йому пропустити заняття та побути поруч із нею.

— Так. Він попросив за будь-яку ціну тримати це в таємниці, доки її стан не стабілізується, бо ви, Вако, почувши про це, могли б наказати йому пропустити заняття й залишитися з дружиною.

— …І він так легко тобі все розповів?

— Нудота вже значно послабшала. Кілька разів він приходив купувати ліки, але останнім часом більше не приходить.

— Хм-м. Тобто, поки його дружина страждала від нудоти, він як ні в чому не бувало ходив до Академії та відвідував заняття?

Тебе це влаштовує, чоловіче?

Та й щодо ліків: якби він сказав, ми могли б доставляти їх просто до кімнати.

Якщо вже купує їх у нас, таку послугу ми цілком здатні надати.

— Даена теж особливий студент, тому, гадаю, старанно виконувати обов'язки особливого студента Академії — це радше добре.

— …Ось як це працює? Тоді що з Місурою та Амелією?

— «Відкладення шкоди» Місури дуже мене цікавить. До його випуску я хочу повністю з'ясувати принцип цієї здібності. Він улюбленець пані Томое, тож вона, мабуть, тренуватиме його, доки не набридне… Якщо сам Місура захоче, його теж можна буде найняти.

— Ти так це сказав… Є якась проблема?

Мене насторожила коротка пауза перед його відповіддю.

— Схоже, його батьки — ревні віряни Богині й хочуть, щоб Місура служив Церкві, точніше, працював у ній. Сам він через це хапається за голову, але, думаю, висока ймовірність, що його просто дотиснуть і він вступить до Церкви.

— Ревні віряни Богині… Які ж гнітючі слова.

— Його бойовий стиль і характер пасивні, тож, якщо він уже змирився плисти за течією, нехай робить що хоче.

— Зрозуміло.

— Про всяк випадок я попередив його, що Церква та Торгова компанія «Кудзуноха» можуть опинитися по різні боки, тому до самого випуску він, мабуть, стогнатиме від мук вибору.

— Звісно, його це мучитиме.

— Якщо уявити майбутнє, де ви, Вако, голосно смієтеся й показуєте на нього пальцем, то навіть пасивний Місура, який звик плисти за течією, мабуть, відчайдушно попливе проти неї. Батьки чи Вака — гадаю, на нас чекає цікаве рішення.

— …У тебе темна душа, Шікі.

— Дякую за комплімент.

— Тоді що з Амелією?

Раз він залишив її наостанок, можливо, вважає особливо важливою?

Або навпаки?

— Амелія вміє потроху все, але не має жодної видатної спеціалізації, тому привабливих здібностей у неї немає. До неї вже приходив вербувальник з імперії Ґрітонія, тож вона має варіант вступити до їхнього лицарського корпусу. Вона хоче працювати в нас, але жодної користі від цього не буде, тому потреби її наймати немає.

Вербувальник із Ґрітонії, еге ж.

Непогана пропозиція.

Схоже, Лімія ще не зверталася до когось конкретного зі студентів. Невже серед них немає кандидатів для Лімії?

Якби мені довелося обирати між Ґрітонією та Лімією, я без жодних сумнівів вибрав би Лімію.

І все ж це холодно.

Амелія так наполегливо намагалася зблизитися з Торговою компанією «Кудзуноха», точніше, із Шікі, а він…

— Отже, ніхто не думає вирушити до Лімії?

— Король уже говорив із кількома студентами, але офіційних пропозицій від Королівства Лімія не надходило, тому вони, мабуть, навіть не розглядають цей шлях. Якщо не брати Джіна, Сіф та Юно, думаю, решту чотирьох можуть запросити до Лімії.

— Навіть Даену й Місуру?

Дружина Даени живе в цьому місті, а батьки Місури — фанатичні прихильники Церкви, хіба ні?

— Якщо Даену запросять разом з усією родиною, він цілком може погодитися. Думаю, вирішальними будуть складність переїзду та запропоновані умови. Щодо Місури, у Лімії є обрана Богинею героїня, тож його батьки цілком можуть це прийняти.

Старша, еге ж.

Справді, якщо вони ревні віряни Богині, співпраця з героїнею може стати прийнятним варіантом.

Можливо, це навіть буде робота, що приносить задоволення.

Хоча я зовсім цього не розумію.

— Зрозуміло.

Схоже, в Амелії справи не надто добре.

Якби мене запитали, чи хочу я її найняти, мені, чесно кажучи, було б байдуже.

— Вако, вас непокоїть Амелія? У ній є щось, що вас зацікавило?

Отже, Шікі зрозумів мене саме так.

— Гм, ні. Просто вона, здається… дуже до тебе прив'язана, і саме тому працює в нас неповний день, правда? Ось я й замислився.

— Якщо лише це, то в Академії є чимало таких дівчат, тому вона не настільки мене приваблює, щоб я захотів зблизитися саме з нею. Хоча серед них тільки вона відвідує наші заняття.

…Може, варто якось відправити Шікі до Академії самого й цілий день потай стежити за ним.

Наскільки ж ти популярний?

І Лайм, і Шікі — повчіться бодай трохи в пана Рембрандта, який віддано кохає лише свою дружину.

Тож вибач, Амеліє.

Я не збираюся втручатися в чуже кохання, але й торкатися його не маю наміру.

— Але Амелія… якщо я правильно пам'ятаю…

— Так?

Невже її кандидатура повернулася до життя?

— Вона приваблива як основа для химери, подібної до тих, що були на базі г'юманів. Завдяки сумісності зі стихіями та всебічним здібностям вона чудово підходить для багатьох напрямів, тож… я думав заповнити прогалини в темах, щодо яких маю замало даних.

— Ува-а…

Мабуть, краще було не питати.

— Я отримав цікавий документ від пані Томое, але, як і очікувалося, експерименти на живому матеріалі незамінні.

— Це вже… занадто. Безпечніше буде, якщо Амелія поїде до іншої держави як елітна фахівчиня.

У найгіршому разі вона вирушить до Ґрітонії й стане жертвою Томокі, але… це все одно краще, ніж перетворитися на піддослідну тваринку Шікі.

— Зрозуміло. Утім, це все одно розмова про далеке майбутнє. Зараз вони отримують більше за деяких дорослих, тому навряд чи оберуть шлях, який вважатимуть компромісом.

Так.

Джін та інші щомісяця отримують від Академії доволі високу платню.

Якщо вони стануть моїми працівниками, заробіток, мабуть, зменшиться.

А, Джін.

Шікі сказав, що Джіна варто найняти, але чи сам він узагалі збирається до нас?

— Джін… справді хоче працювати в нас?

— Він сказав, що навіть не розглядає жодного іншого шляху.

Оце серйозний намір.

— Але його платня зменшиться.

— …Джін дуже прагне нових висот, однак останнім часом у ньому з'явилася невелика зміна.

— Гм?

— Від нашої першої зустрічі він холодно й прагматично оцінював вигоди та втрати й мав звичку ухвалювати рішення саме за цим принципом. Відтоді нічого не змінилося.

— Тоді чому?

Чому він хоче працювати в Торговій компанії «Кудзуноха»?

Адже у фінансовому сенсі точно програє.

— Джін розуміє, що досвід, який він може здобути в Торговій компанії «Кудзуноха», має величезну цінність. І що більше ніде такого досвіду не отримає.

Досвід теж має вартість.

А, отже, у свої розрахунки вигоди та втрат він включає й це.

Тоді я його розумію.

Те, що можна зробити лише в певному місці.

Те, чого можна навчитися тільки там.

…Фу-фу, якщо саме через це він так сухо рахує вигоди й втрати, то ми з ним схожі.

Уперше я відчув спорідненість із Джіном.

— Отже, справа у вигоді. Якщо не брати Асору, то назовні я працюю власником Торгової компанії «Кудзуноха» й граюся в авантюриста, тож не можу сказати, що зовсім його не розумію.

— Джіну ще далеко до того, щоб самотужки зрівнятися з Аквою та Еріс, але цей хлопець, мабуть, хоче стати сильнішим саме в Торговій компанії «Кудзуноха».

— Сильнішим…

— Хоча я не знаю, чому він так прагне сили.

— Шікі, досить. Навіть якщо знаєш, не розповідай мені. Якщо Джін захоче, то сам усе скаже.

— …Зрозумів.

Мені здалося, що, як і у випадку з Ідзумо, він усе знає, тому я його зупинив.

…Ось воно як.

Студенти багато про що думають.

А от становище Амелії доволі хитке.

Вона ще не вибула остаточно, тож шанс залишається… мабуть.

Як би все не склалося, показувати їм Асору я не збираюся, тому не думаю, що їх потрібно вважати серйозною загрозою.

Що ж до моєї думки про Джіна та інших як викладача, який проводив із ними заняття, то нехай ідуть шляхами, до яких так наполегливо прокладали собі дорогу.

А, можливо, саме тому мене й непокоїла Амелія, яка хотіла працювати в Торговій компанії «Кудзуноха».

Прикро, що тут їй, мабуть, доведеться покладатися на силу якоїсь держави, але така вже моя натура.

— Що ж, Вако. Перш ніж вирушати до Лімії, трохи відберімо кандидатів серед цих студентів.

— Просто зараз? Хіба не можна зробити це в Лімії?

Адже тут неймовірна гора документів.

І, схоже, шансів знайти серед кандидатів когось хоча б приблизно їхнього рівня вкрай мало.

— Остаточну перевірку ми, звісно, проведемо дорогою до Лімії, але заяв надто багато. Треба просунутися бодай трохи.

— …Гаразд.

Стільки документів із собою не візьмеш, а залишати їх в Асорі, відверто кажучи, теж не годиться.

— Тоді ось.

Шікі простягнув мені пачку документів завтовшки з коробку серветок.

Я відчув тиск, що значно перевищував її справжню вагу.

Отже, спочатку треба переглянути це.

Чи встигну я перевірити все?

— А щодо тієї купи…

— Гм?!

Гора документів, на яку Шікі вказав пальцем, миттю спалахнула.

Пожежа!

Зараз тут усе загориться!

— Ва?!

— Вогонь не пошириться, не хвилюйтеся.

— А, зрозуміло.

— У тій купі були лише непридатні заявки. Я позбувся їх із невеличкою виставою.

Не роби цього з такою задоволеною усмішкою.

І не так раптово.

Будь-хто злякався б.

Ми ж у зачиненій кімнаті.

На другому поверсі крамниці.

— Тобто з усієї тієї купи залишилося лише стільки?

— Так. Їх усе ще відносно багато, але після тієї гори цей обсяг здається цілком посильним.

— Справді.

Я теж так відчуваю.

Оце магія Шікі.

— Серйозно, від одного погляду на ті заявки мені здавалося, що вони забруднюють мозок. Наче небезпечна речовина, та ще й у такій кількості. Навіть не знаю, що сталося б, якби їх побачив Вака.

…

Хіба це не заявки на відвідування моїх занять?

— Документи тут теж не всі хороші, але принаймні перебувають на прийнятному рівні, де їх перегляд може стати для вас корисним досвідом, тож…

— Мені вже страшно навіть дивитися.

Яким ще досвідом?

Що означає «прийнятний рівень»?

І що це за небезпечна речовина, здатна забруднити мозок?

— Я провів усю ніч у смертельному марафоні без сну й трохи увійшов у кураж, тож у цих документах, мабуть, іще залишилися цікаві складники. Будь ласка, візьміть їх із собою до Лімії.

— Д-дякую за важку працю.

Отже, кілька безсонних ночей поспіль можуть зробити небезпечним навіть Шікі.

Мені важко це уявити, але варто бодай морально підготуватися.

У будь-якому разі — Лімія.

Я досі не вирішив, кого з послідовників узяти із собою.

Шікі підійшов би, але в нього надто багато власних справ.

До того ж проблемою є те, що він знайомий зі старшою Хібікі та її загоном.

— Тоді я піду перевірю стан моря.

— А, Шікі, щодо Лімії.

— Га? Що таке?

— Як гадаєш, кого краще взяти із собою: Томое чи Міо?

— Пані Міо.

Відповів миттєво.

Точніше…

— Шікі, чому ти відводиш погляд?

До того ж його очі неспокійно бігають.

Навіщо він поводиться настільки очевидно підозріло?

— Особисто я вважаю, що пані Міо буде хорошим вибором.

— Шікі…

Щось сталося за моєю спиною?

Він раптом цілковито змінив поведінку й тепер узагалі не дивиться в мій бік.

— С-сонце в небі Асори ще високо, тож я вдягну бікіні й нарешті поплаваю в морській воді, якої не відчував кількасот років!!

— Бікіні?!

Хіба тут не треба було сказати «плавки»?!

Ні, зачекай.

— Будь ласка, передайте пані Міо, що Шікі цілковито підтримує її самостійну подорож із вами! Я вже йду!!

— Шікі?!!

Передати їй?!

Ця дівчина… Міо.

Згадавши ще й історію з костюмом, я відчуваю, що вона щось замислила.

Звісно, це напевно не завдасть мені шкоди.

Я знаю.

Знаю, але…

М-мені тривожно.

Раптом я почав хвилюватися через подорож до Лімії.