Розділ 204 — Несподівана буря

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Представник Торгової компанії «Кудзуноха» прибуде до Королівства Лімія.

Новина невелика.

Для компанії, чия головна крамниця розташована в іншій державі, спеціально приїхати до Лімії з привітальним візитом було відносно рідкісною справою, але більшість лицарів і шляхтичів не вважали цю подію вартою особливої уваги. Принаймні так мало бути.

Вони сприймали це як спробу простого купця здобути їхню прихильність, і представник тієї компанії справді наполовину мав саме такий намір.

Купці, що тримали крамниці в Лімії, уже запросили відомості про Торгову компанію «Кудзуноха» в Гільдії купців Ротцґарда, а чимало шляхтичів узагалі залишалися байдужими.

Наразі Торгова компанія «Кудзуноха» не збиралася відкривати справу в Лімії, а цього разу їхала лише тому, що цього побажала королівська родина. Подейкували, що компанія не підготувала жодного великого ділового плану.

Найбільшою активністю було те, що дехто з охочих до інформації задумав налагодити зв'язок із «Кудзунохою» під час її перебування в країні.

Однак для вузького кола людей ця справа мала велике значення.

З боку Лімії це були принц Джошуа та героїня Хібікі. А ще — родина Хоупрейз.

Король Лімії також певною мірою цікавився Торговою компанією «Кудзуноха» та її представником Райдо.

З боку «Кудзунохи» була послідовниця Райдо Міо, яка щось приховувала.

Для них було вже цілком очевидно, що на зустріч кожен прийде зі своїм потаємним наміром.

І ось настав призначений день.

Райдо, Міо та Лайм — ці троє вирушили до Лімії ясного ранку.

Біля телепортаційної формації під керуванням Академії групу Райдо проводжали працівники Торгової компанії «Кудзуноха».

Телепортацію підготували до державного кордону Лімії, а звідти на них чекала подорож каретою.

— Вако, будь ласка, бережіть себе, — сказала Томое.

— Так, я постараюся. Томое, до Асори я не повертатимуся, тож залишаю все там на тебе, — відповів Макото.

— Добре, — кивнула Томое.

— Вако, я подбаю про справи Академії, тому розраховую на вас щодо відбору. Я завжди буду готовий прийняти думковий зв'язок, тож, якщо знадобиться порада, не вагайтеся звертатися, — сказав Шікі.

— Певно, ще не раз на тебе покладуся. Дякую, Шікі, — відповів Макото.

Шікі кивнув, але в його рухах відчувалося легке вагання.

Здавалося, він хотів сказати щось іще, однак зрештою промовчав.

— Крамницю можете залишити нам, — сказала Аква.

— Я вже досконало опанувала роботу з покупцями. Я здобула навичку «Диявольська продавчиня», тож вирушайте зі спокоєм людини на борту надійного корабля, — гордо заявила Еріс.

— Акво, Еріс, розраховую на вас, — сказав Макото.

— Але якщо сувенірами будуть банани, корабель має бути великим, — додала Еріс.

— Ну, тоді я вирушаю, — сказав Макото.

Проігнорувавши слова Еріс — точніше, навіть не звернувши на них уваги, — Райдо слідом за Міо та Лаймом увійшов до будівлі з телепортаційною формацією.

— Подумати тільки, він застосував до мене «Ігнорування»… Яка високорівнева навичка. Не знала, що Вака вже її опанував, — пробурмотіла Еріс.

— У Лімії немає бананів, Еріс, — зауважила Аква.

— …А це, порівняно з ним, була надто очевидна відповідь. Рівень Акви низький. Схоже, нам треба повернутися до основ і почати з «що це взагалі таке?», — зітхнула Еріс.

Дві лісові оні, що прийшли їх провести, завели дружню суперечку.

Ніхто навіть не намагався їх зупинити.

— Шікі, здається, тебе щось непокоїть, — сказала Томое.

— …Ні, — відповів він.

— Ваки й Міо тут немає, а я хочу, щоб ти дещо вислухав. Приділи мені трохи часу, — сказала Томое.

Наказавши Акві та Еріс не запізнитися до відкриття крамниці, Томое повела Шікі в інше місце.

Вони прийшли до тихого порожнього приміщення Академії, яким ніхто не користувався.

— Тут підійде. Останні кілька днів ти поводишся не як завжди. Навіть під час прощання з Вакою було видно, що тебе щось турбує, — сказала Томое.

— …Невже? Я справді зайнятий, але, здається, поводжуся як завжди, — відповів Шікі.

— Гадаю, ти й сам це розумієш. До того ж ти надто легко погодився, щоб Вака вирушив до Лімії з Міо, — зауважила Томое.

— Це… е-е… пані Міо переконала мене різними способами… — затнувся Шікі.

— Фізично? — спитала Томое.

— …Ні. А, я-я залишу це вашій уяві, — поспішно відповів Шікі.

— Я теж трохи посперечалася з Міо, тому мені стало цікаво, що думаєш ти, — сказала Томое.

— Що я думаю? — перепитав Шікі.

Він повернув Томое її слова у формі запитання.

Сам факт того, що між Томое й Міо виникло тертя, був для нього новиною.

— Про те, яким ти бачиш Ваку… Ні, не так. Яким ти хочеш, щоб Вака став? — виправилася Томое.

— Вака? — здивувався Шікі.

— Можливо, саме через це ти й поводишся дивно. Схоже, ти надто сильно прив'язався до студентів Ротцґарда, — сказала Томое.

— !! Це… неправда, — заперечив Шікі.

Його очевидне збентеження майже прямо промовляло: «Це правда».

— Особливо те, що ти зробив із дівчиною на ім'я Амелія. Залежно від причин це вже може бути не жарт, — сказала Томое.

— Звідки ви—?! — вигукнув Шікі.

— Я випадково побачила ту дівчину, а в її голові все було суцільно рожевим. Вона була по-справжньому щаслива, але подробиці я не могла проігнорувати. Не очікувала, що це пов’язано з тобою, — пояснила Томое.

— …

— Якщо замислитися, наші бажання щодо Ваки майже не збігаються. Безперечно, серед них немає такого: «Хочу співпрацювати з Богинею й перетворити цей світ на рай для г'юманів». Навіть якщо ніхто з нас не ворогує з Вакою, усередині нашої групи ми часом протистоїмо одне одному, і я починаю думати, що це цілком природно, — сказала Томое.

— Це неможливо. Ми виникли через панівний договір і є послідовниками Ваки. Ми не здатні чинити всупереч своєму господареві, — заперечив Шікі.

— Ти видав тій дівчині власні слова за слова Ваки, а це, залежно від погляду, можна вважати зрадою Ваки. Немає нічого абсолютного. Навіть якщо ми не підемо проти нього, ми цілком можемо виступити одне проти одного, хіба ні? — відповіла Томое.

— !! Я ніколи не зрадив би Ваку! Я зробив це, думаючи про благо і тієї дівчини, і самого Ваки… — гаряче сказав Шікі.

— Але через твої слова Амелія точно склала погане враження про Ваку, чи не так? — запитала Томое.

Справді, Шікі жорстко розкритикував Амелію, видавши це за слова Райдо.

Сам він при цьому постав у ролі того, хто її втішав.

Це цілком можна було витлумачити як зраду Райдо.

— Пані Томое, усе не так. До того я вже достатньо її хвалив. У певному сенсі моя роль полягає в тому, щоб додавати впевненості. Тому, якби лише в той момент я зіграв лиходія, це суперечило б політиці занять, яку раніше встановив Вака, — пояснив Шікі.

— Та спершу це взагалі були не слова Ваки, правда? Ти збрехав. І цей факт нікуди не зникає, — холодно сказала Томое.

— Оцінка, яку Вака дав Амелії, була для Амелії в ту мить надто жорсткою. Так, я все сфальсифікував, але для того, хто навчається, існує дещо болючіше за сувору критику. Тому я вирішив подати висновок власного аналізу її недоліків як слова Ваки, — відповів Шікі.

— …І як же Вака її оцінив? — спитала Томое.

— Здається, як звичайну. Щось на кшталт: багато запитує, пересувна викладачка, багато говорить. Загалом він майже не цікавився нею й не мав про неї виразного враження, — пояснив Шікі.

— …

— Вака робить позначки про студентів відповідно до їхніх особливостей і розуміє, що вони собою являють, але загалом бачить у них лише людей, яким викладає техніки, і не відчуває до них більшого інтересу чи емоцій. За віком вони близькі, і спершу Вака справді казав, що проведе чітку межу, але… я думав, із часом вона розмиється. Та цього зовсім не сталося, — продовжив Шікі.

Шікі нарешті розкрився.

Він заговорив про почуття, які набули форми, коли вони з Макото обговорювали оцінювання студентів та їхнє працевлаштування.

— Попри все, між ними не виникло нічого схожого на зв'язок учителя й учня, і Вака поводився лише як викладач, що виконує роботу. Я думав, що навіть якщо він не зблизиться надмірно з Джіном, Амелією та іншими, вони зможуть створити стосунки вчителя й учнів, близькі до дружби… Ні, я почав бажати, щоб так сталося, — зізнався Шікі.

— Учитель і учні, отже, — задумливо мовила Томое.

— Ви розумієте, пані Томое? Що найболючіше для людей, які щиро хочуть навчатися у шанованого вчителя? Це… не критика, а байдужість. Коли ними не цікавляться й поводяться так само, як з усіма іншими. Принаймні я думаю саме так, — сказав Шікі.

— Ти розумієш це тому, що до перетворення на ліча був г'юманом і йшов шляхом дослідника? Мені здається, ти надто багато в це вкладаєш, — відповіла Томое.

— Не знаю. Але після того, як я знову отримав тіло г'юмана й опинився в середовищі навчання, я справді… прив'язався до своїх студентів, — визнав Шікі.

— От халепа, це був прорахунок. Виходить, усе сталося з точністю до навпаки? — сказала Томое.

— …Пані Томое? — не зрозумів Шікі.

— Тож ти показав їй сувору критику, «схожу» на слова Ваки, який зіграв лиходія, змусив Амелію повірити, що Вака нею цікавиться й належно проаналізував її здібності. Ти хотів, щоб вона думала саме так? — запитала Томое.

— …Так, — відповів Шікі.

Він кивнув у відповідь на слова Томое.

Шікі все ще думав про її «навпаки», але спершу вирішив підтвердити сказане.

— А ще ти заклав у глибині її серця думку, що в теперішньому стані вона помре, якщо вступить до нас, і показав своє бажання цього не допустити, — продовжила Томое.

— Ні, усе не так, — заперечив Шікі.

— Саме так. Який же ти клопітний чоловік, якщо досі цього не помітив, — зітхнула Томое.

— …

— Вака взагалі не цікавиться Амелією, тож, коли ця жінка хоче працювати, достатньо було б тримати її десь поруч із тобою — і проблему розв'язано, — сказала Томое.

— Але тоді Амелія зрештою загине безглуздою смертю… Вака, певно… не надаватиме їй особливого ставлення, — відповів Шікі.

— Правда. Але що поганого в безглуздій смерті? Загине лише одна жінка, яка не знає свого місця, — байдуже мовила Томое.

— Що… — приголомшено видихнув Шікі.

— Саме так ти сказав би до поїздки в Ротцґард. Ось у чому полягав мій прорахунок. Серйозно… ти так гостро відреагував на мої слова, бо дорожиш життями всіх студентів або принаймні тієї однієї дівчини, — сказала Томое.

— ?!! Я настільки переймаюся цими дітьми? — простогнав Шікі.

Він виглядав так, наче щойно дістав удар.

Голос його був дуже слабким.

— От халепа. Чоловіки в нас усі тупі в найважливіших речах. Порівняно з вами навіть незмінна нечутливість Ваки здається кращою.

Томое пробурмотіла це справді вражено.

— Дивуюся, що вгадала все до дрібниць. Тоді твоє ставлення до Ваки під час прощання здебільшого означало, що ти хотів поскаржитися: він надто легко звалив усі студентські справи на тебе? — запитала Томое.

— Скаржитися Ваці? Нізащо!! Але… це справді так. Я думав, чому він не сказав жодного слова про Джіна й інших. Ці діти щиро виконують настанови на наших із Вакою заняттях. У такому разі ми теж маємо показати їм свою щирість— — заговорив Шікі.

Томое підійшла ближче й обірвала його слова.

— Шікі.

— …Що таке? — відповів він.

— Пам'ятаєш, як я сказала «навпаки»? — запитала Томое.

— Т-так, — кивнув Шікі.

— Я думала, що коли Вака стане схожим на тебе, ти підстрахуєш його й не даси зайти надто далеко. Саме тому погодилася, щоб ти супроводжував його в Ротцґарді, — пояснила Томое.

— Вака… стане схожим на мене? — перепитав Шікі.

— Саме так. Я гадала, що з тобою цього не станеться. Та, схоже, помилилася на всі сто, — сказала Томое.

Зупинившись так близько, що їхні обличчя майже торкалися, вона заговорила надзвичайно тихо.

Голос був ледве чутним, але містив мовчазний тиск.

— Тому все вийшло «навпаки». Я втягнувся, а Вака не змінився, — зрозумів Шікі.

— Саме так, — підтвердила Томое.

— Але чому саме я? — запитав він.

— …Ти надто дурний, Шікі. Не кажи, що забув, чим займався до того, як став послідовником Ваки. Навіть якщо ти отримав тіло г'юмана, минуле нікуди не зникло. Невже не пам'ятаєш? Що ти робив із мешканцями всього світу, бувши лічем, — холодно промовила Томое.

— !!

— Г'юмани, напівлюди, звірі… Скільки життів ти забрав заради своїх досліджень? Скількох приніс у жертву експериментам, які зрештою не дали бажаного результату? — спитала Томое.

Усе було саме так, як вона сказала.

І знання тих часів були пов'язані з останнім засобом, який Шікі підготував для Амелії.

Шікі казав, що даних бракує, але насправді вже мав досвід зміни тіл г'юманів. Якби Амелії справді забракло сили й вона не змогла досягти мети, він збирався безпечно посилити її до необхідного рівня за допомогою цих знань.

Забути, звідки походили такі знання, було справді дивно.

— Ух… — видихнув Шікі.

— Можливо, навчальне середовище Ротцґарда нагадало тобі далеке минуле, коли ти ще навчався, а поруч з'явилися здібні студенти, які старанно здобувають знання. Але забути про все, що було між тими часами й теперішнім, неможливо, — сказала Томое.

— Я… не забував про це, — заперечив Шікі.

— Тоді ти й без моїх пояснень мав зрозуміти, чому я дала тобі цю роль. Якого кольору твої руки? Невже ними можна гладити студентів по голові? — запитала Томое.

— …

Почувши це, Шікі опустив погляд і подивився на обидві долоні.

Він чудово розумів, що Томое намагалася йому сказати.

— …Фух. Якби я говорила з Міо, вона невинно відповіла б: «Вони ж гарні. У чому проблема?» Але ти не такий, — сказала Томое.

— Так… Я справді надто захопився. Схоже, до студентів у мене виникло почуття, не слабше за прихильність, — визнав Шікі.

Томое відступила, і осудливий тиск зник.

Навівши Міо як приклад, вона послабила напруження Шікі.

— Я приблизно зрозуміла, чого ти бажаєш від Ваки. Ти хочеш усунути його «дискримінацію г'юманів», так? — запитала Томое.

— …Так. Отже, пані Томое теж це помітила, — підтвердив Шікі.

Він погодився з її словами.

Дискримінація.

Це слово зовсім не пасувало Макото.

— Авжеж. Вака заявив, що не дискримінуватиме напівлюдей, і справді так чинить, але водночас дискримінує майже всіх г'юманів. Безпосередньою причиною, певно, стали ті дурні, що збожеволіли в Асорі. Проте ж є Рембрандт, із яким він спілкувався ще до того, — сказала Томое.

— Так. Він уже замкнув серце, провів чітку межу й, здається, навіть контролює власні слова та поведінку. У Ротцґарді не раз залишався простим спостерігачем лише тому, що «це г'юмани». Рона оцінила цю рису позитивно, — пояснив Шікі.

— Клопіт у тому, що він робить це несвідомо. Я теж хотіла б послабити цю його рису, — сказала Томое.

— Отже, це справді несвідомо. Адже зазвичай Вака заперечує саму ідею дискримінації, — зауважив Шікі.

— Так його виховали. Йому прищепили, що не можна змінювати ставлення до людини через колір її тіла, відмінні риси чи відсутність певних ознак, — пояснила Томое.

— Яке добре вчення, — сказав Шікі.

— Так. Але з Вакою та г'юманами все складніше. Є справа Богині, а самі г'юмани в цьому світі наділені привілейованим становищем і силою. Чимало людей вважатимуть справедливим, якщо г'юмани трохи постраждають, опинившись на місці інших напівлюдей. Якщо просто пояснювати це Ваці, ми лише ковзнемо по поверхні, — сказала Томое.

— Справді, у цьому світі я ніколи не чув словосполучення «дискримінація г'юманів», — погодився Шікі.

— У цьому питанні я не впевнена, але трохи сподіваюся на Хібікі. Вони обоє японці, і, можливо, ця дівчина зуміє належно вплинути на волю Ваки. Щоправда, вона неодмінно зробить щось зайве, тож я використаю Міо… ні, Лайма як гальмо, — сказала Томое.

— На мій погляд, ця дівчина — сильнодіючі ліки, використання яких майже дорівнює азартній грі, — відповів Шікі.

— Я знаю, що це ризик. Але… чесно кажучи, уже не впевнена, чи правильно чинила щодо Ваки досі, — зізналася Томое.

— …На відміну від мене, пані Томое завжди діяла заради Ваки. З того, що я бачив, ви захищаєте його так, ніби вас поєднує кров, — щиро сказав Шікі.

Він висловив свої справжні почуття.

Шікі вважав, що Томое відчуває до Макото щось інше, ніж служіння чоловікові, якого вона кохає.

Це була глибока прихильність, подібна до зв'язку брата й сестри з великою різницею у віці.

Те, що саме це турбувало Томое, здивувало Шікі.

— Відтоді як Вака прийшов у цей світ, він справді йде шляхом, не схожим на шлях тих інших дітей, що теж колись жили мирно. Можна просто сказати, що вся справа у вихованні, і на цьому завершити розмову. Але я не раз думала, чи не існувало кращого способу, чи не лише затуляла Ваці очі. Ця невпевненість убиває мене, — сказала Томое.

— Це не той світ, у якому можна жити, нікого не вбиваючи, не ранячи й не створюючи проблем. Те, що Вака зіткнувся зі здоровим глуздом нового світу й певним чином змінився, було неминучим. Звісно, я не вважаю це чиєюсь провиною, — відповів Шікі.

— Вака… дуже старається. Він був людиною, що хотіла лише дивитися на великий світ, але його силоміць виштовхнули на сцену, і тепер він шукає спокою в цьому обмеженому просторі. Хоча від самого початку не був людиною, здатною плисти в такому світі-океані, — сказала Томое.

— …

— Шікі, я хочу, щоб у серці Ваки був спокій, і доки триває його життя, хочу зберігати наш зв'язок, не відмовляючись від нього. Навіть коли настане той час, я не хочу, щоб він мене покинув, — зізналася Томое.

— Той час? — перепитав Шікі.

— Але Міо інша. Якщо рішення ухвалив Вака, ця дівчина здатна прийняти будь-що. Лише вона дотримується принципу, який цілковито відрізняється від наших. Як послідовники Ваки ми всі займаємо однакове становище, але наші бажання лежать у різних площинах, — сказала Томое.

— Пані Томое… — тихо мовив Шікі.

— У країні демонів Вака досяг Творення. Він безперечно зробив крок до протистояння з Богинею й наближається до часу, коли доведеться вирішити, що буде після цього, — продовжила Томое.

— І тоді може настати час прощання? — спитав Шікі.

— Порівняно з героями Вака явно сильніше прив'язаний до свого світу. Така ймовірність є. Навіть в Асорі він не намагається зосередити в руках значну державну владу як правитель. Іншими словами, я почала думати, що, можливо, він до неї зовсім не прив'язаний. І ця думка не відпускає. Японія чи ми — що для Ваки важливіше— — сказала Томое.

— Тоді знайдімо спосіб, — перебив її Шікі.

Цього разу вже він обірвав слова Томое.

— Знайдімо? А не запитаймо? — перепитала вона.

— Саме так. Питати про бажання Ваки не потрібно — воно й без того очевидне, — відповів Шікі.

— Що? — не зрозуміла Томое.

— Ви надто все ускладнюєте, пані Томое. Вака неодмінно захоче зберегти зв'язок з Асорою й водночас повернутися до свого світу, нічого не змінюючи, — пояснив Шікі.

— …Ти дурень? Я й тривожуся через остаточний вибір саме тому, що не знайшла способу це здійснити, — відповіла Томое.

— Тоді докладімо більше сил. Є пан Рут, живі істоти, які від початку мешкали в Асорі, а ще боги з іншого світу, що принесли свої благословення. Заради такої мети можна відкинути сором і репутацію та збирати відомості в усіх можливих сил, хіба ні? — запропонував Шікі.

— Не зважаючи на те, який це матиме вигляд? — уточнила Томое.

— Так. На щастя, Торгова компанія «Кудзуноха» багато продає ліків, є Компанія Рембрандта, здатна отримувати найсвіжіші відомості, а ще можна розраховувати на знання раси демонів. Гадаю, здаватися зарано, — сказав Шікі.

— …Хм-м. Якщо подумати, перехід між світами може бути навіть більшою перешкодою, ніж Богиня. Бажання Ваки справді легко вгадати. Ти маєш рацію, Шікі, — погодилася Томое.

— Крім того, якщо відомості з боку Богині трохи застарілі, ми теж можемо до них дістатися, — додав Шікі.

— Хо-о, — зацікавилася Томое.

Вона з цікавістю поглянула на Шікі, чиє обличчя прикрасила лиха усмішка.

— Нещодавно я познайомився з коровою та птахом, пов'язаними з тим боком. А ще точно знаю, де перебуває ще одна особа в Лорелі. Хе-хе-хе, — сказав Шікі.

— …Розумію. Поки Ваки немає, у нас ціла гора справ. Фу-фу-фу, — усміхнулася Томое.

У цих руїнах зароджувався зловісний задум.

Томое вже давно не сміялася так світло.

— До речі, цікаво, які заходи проти жриці задумала пані Міо. Ми ж досі не знайшли остаточного способу їй протидіяти, — сказав Шікі.

— Хто знає. Це ж Міо, тож вона, певно, вигадала щось дивне. Здавалося, вона навіть використала голову, якою майже не користується, — відповіла Томое.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Лайм Латте тримався за голову.

Не через те, наскільки незатишною була ночівля в землях Хоупрейз учора.

І не через висококласних убивць, які вночі прокралися до їхнього помешкання.

З погляду відстані територія Хоупрейз справді була дивним місцем для ночівлі. Їм повідомили, що феодал перебуває в столиці й не може привітати Торгову компанію «Кудзуноха». Усе це змушувало замислитися, навіщо їх узагалі поселили саме там.

Місцеві мешканці здебільшого не приховували почуттів у поглядах: багато дітей дивилися на них так, ніби бажали смерті, а дорослі сміялися холодними очима.

Це точно було не те місце, де можна добре відпочити.

Макото сказав: «Певно, вони досі страждають через те, що сталося з другим сином феодала в Академії», — але навіть не подумав, що мешканці й досі тримають образу, тому не надав цьому значення.

Що ж до Міо, вона вирізала всіх убивць і тепер чомусь усміхалася від вуха до вуха.

Звичайна людина за таких обставин давно б зламалася, але Лайм теж був працівником Торгової компанії «Кудзуноха». Він очікував чогось подібного, а все пережите можна було легко змити пляшкою саке.

Тоді чому він тримався за голову?

Причина була простою.

Через крик і легкий звук падіння.

Карета, що ще прямувала до столиці, уже минула ворота й їхала вулицями міста.

Погляди мешканців поділялися між зацікавленими та байдужими, причому перші дивилися досить доброзичливо.

До цього моменту все йшло добре.

Проблема почалася після того, як карета зупинилася неподалік замку. Лайм заздалегідь кілька разів перепитав Міо про одне й те саме.

Він питав: «Заходи проти жриці точно працюють?» — і ще уточнював, чи поширюються вони на боса.

Міо з цілковитою впевненістю кивнула.

Ба більше, вона сказала: «Я підготувала досконалий захист, тому Ваці достатньо, як завжди, приховано підтримувати магічний обладунок».

Чомусь легке занепокоєння не зникло, але ці слова промовила особа, яка стояла поруч із Томое серед неперевершених сил Торгової компанії «Кудзуноха».

Лайм проковтнув тривогу.

І тоді…

Щойно Лайм вийшов першим і перевірив склад та кількість людей, що їх зустрічали… Міо граційно залишила карету.

Дівчина в кімоно й з нанесеним макіяжем прикувала безліч поглядів. Вона була красунею іншого типу, ніж Хібікі, але так само змушувала присутніх затамувати подих.

Усіх, крім однієї людини.

Жриці Чії.

Лише вона не зачарувалася Міо й не зраділа зустрічі. Чія прикрила рот руками, скрикнула й затремтіла, розплющивши очі так широко, як тільки могла.

Саме тоді в голові Лайма промайнула думка: «Усе погано».

Він стривожено поглянув на Міо, підозрюючи, що захист не спрацював, але та із задоволенням спостерігала за реакцією Чії.

«Усе погано, сестрице Томое», — від усього серця подумав Лайм.

На мить він хотів зупинити Райдо, який мав вийти наступним, але не встиг.

Зрештою Райдо залишив карету останнім.

З усієї групи лише він виглядав напруженим.

Лайм був певен: із цієї трійці найбільше нервував саме Райдо.

Чія кілька секунд дивилася на млявого чоловіка зі спантеличеним виразом.

Потім вона пронизливо заверещала, втратила рівновагу й знепритомніла.

Райдо приголомшила реакція Чії, і він розгубився.

А серед загального сум'яття Лайм і далі тримався за голову.

Побачивши, як кутики червоних губ Міо піднялися вгору, він відчув, що шлунок скрутило ще сильніше.

(Що це за покарання? Через справу в Лорелі? Це вже занадто, сестрице…) — подумав Лайм.

Важкі дні в Лімії тепер були гарантовані.

Лайм дивився в небо, притиснувши праву долоню до чола.

Група Торгової компанії «Кудзуноха» прибула до столиці Лімії.

———

Міо: Усе йде за планом.

Лайм: Але в тебе взагалі не було плану!

Міо: САМЕ ТАК.