Розділ 205 — Біля сплячої жриці

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— …Точно. З імператором Ґрітонії я не зустрічався, але короля Лімії вже бачив… Тож мав здогадатися.

Повернувшись до відведеної нам гостьової кімнати, я зітхнув і замислився над пережитим.

Голова була важкою, наче на неї щось тиснуло.

Таке відчуття буває, коли довго вчишся, а потім на мить послаблюєш зосередженість.

Ми побували на аудієнції в короля Лімії, а потім розмовляли зі шляхтичами — напевно, впливовими.

Щойно ми прибули до цієї країни, я вже готувався до розмов зі шляхтою. Однак у Ґрітонії мені довелося зустрітися лише з принцесою та героєм, тому десь у глибині душі я припускав, що короля, можливо, теж не побачу.

Схоже, приводом для аудієнції стала їхня подяка за порятунок у Ротцґарді.

Особисто я хотів відвідати жрицю, яка раптово знепритомніла, але мені ввічливо відмовили.

Це мене непокоїло, та залишалося лише попросити Міо й Лайма дізнатися про її стан.

Завдяки досвіду аудієнції у Володаря демонів я сяк-так витримав зустріч, однак шляхтичів, які потім підходили поговорити, виявилося значно більше, ніж я очікував, і це виснажило мене до незвичного ступеня.

Я трохи поговорив із принцом Джошуа. Після цього думав, що старша Хібікі теж матиме багато тем для розмови, але, на мій подив, вона так і не з'явилася.

А ще була родина Хоупрейз.

Феодал казав, що чекатиме на мене в столиці, однак під час самої зустрічі в мене виникло погане передчуття.

Він спокійно розповідав про погляди інших шляхтичів і зовні поводився як союзник, але…

Час від часу кидав на мене неприємні погляди.

Принаймні мені так здавалося.

Не думаю, що це була лише уява. Шляхтичі, близькі до нього, теж нерідко дивилися на мене так само.

Кілька разів я відчував, як вони стримують одне одного. Можливо, чутки про те, що шляхта Лімії загрузла в політичній боротьбі, правдиві.

Принаймні сьогодні під час розмов жодного разу не згадали про відкриття крамниці Торгової компанії «Кудзуноха».

Цілком можливо, Гільдія купців цієї країни та тутешня шляхта вже щось обговорили між собою. Це припущення Лайма, але, гадаю, він має рацію.

— Ви добре попрацювали, Вако, — лагідно сказала Міо.

— Гарна робота, босе, — додав Лайм.

Міо й Лайм чекали в кімнаті та привітали мене.

— Я повернувся. Старшої не було, але розмови з королем і шляхтою неймовірно виснажили, — сказав я.

— Щодо жриці, за яку ви хвилювалися: схоже, через перевтому їй привиділася галюцинація, — повідомила Міо.

— Так. Зараз із нею все гаразд, вона спокійно спить, — підтвердив Лайм.

— Вона настільки виснажилася, що почала бачити галюцинації… Така маленька дівчинка… Старша, певно, теж дуже хвилюється, — пробурмотів я.

Бути членом загону героїні Королівства Лімія здається надзвичайно успішною кар'єрою, але невже ця робота настільки виснажлива?

Схоже, старша стоїть на передовій війни з расою демонів, тож, можливо, це природно.

У цьому світі діти працюють так, ніби це цілком нормально.

— До речі, приходив посланець. Принц Джошуа чекає на вас. Справа не термінова, тому він просив після підготовки повідомити людей у коридорі, — сказав Лайм.

— …Слухай, Міо, — звернувся я.

— Що таке? — запитала Міо.

— Мені здалося, що жриця знепритомніла, коли побачила нас із тобою. Ти нічого не робила, правда? — запитав я.

— Я нічого не робила. Узагалі серед усіх присутніх лише вона так відреагувала, хіба ні? Навіть я не стала б навмисно спрямовувати закляття на маленьку дівчинку, — відповіла Міо.

— …Так, вибач, — сказав я.

— Вам немає за що вибачатися. Передусім… — продовжила Міо.

— Гм? — відгукнувся я.

— Вака, Лайм і я нічого не робили, отже, причина була з іншого боку. Якщо та дівчина спробувала щось зробити з нами й через це опинилася в такому стані, то, навіть попри її вік, вона просто отримала по заслузі. У будь-якому разі це не те, через що Ваці варто непокоїтися, — спокійно пояснила Міо.

Міо лагідно всміхалася.

Поруч із Томое та мною вона зазвичай поводиться емоційно, тому це було незвично.

Вона здавалася напрочуд урівноваженою і, як би краще сказати, спокійною.

Я думав, що в цій подорожі покладатимуся переважно на Лайма, але Міо теж починала виглядати надійною.

Арки демонструють разюче зростання, тож, можливо, Міо також розвивається.

Не думаю, що в Лімії нам доведеться вести багато складних переговорів і ухвалювати серйозні рішення, але, якщо така мить настане, приємно знати, що поруч є двоє, на кого можна покластися.

— Отже, ця дівчина могла щось зробити. Вона жриця, тож, можливо, має якесь особливе чуття? Лайме? — запитав я.

— Певною мірою… Гм… Гадаю, поглянувши на людину, вона вміє бачити її сутність, — нерішуче відповів Лайм.

— Сутність… Звучить ще загадковіше. Судячи з її погляду, мій магічний обладунок вона не бачила. Отже, ця сила показує щось невидиме для інших? — уточнив я.

— …Так, — коротко підтвердив Лайм.

— Може, запитаю її, коли прийду навідати. Не годиться змушувати принца чекати, тож я незабаром піду. А, вам не обов'язково залишатися стерегти кімнату. Достатньо повернутися до вечора, — сказав я.

— Тоді, Вако, я зустрінуся з Хібікі й докладно домовлюся про відвідини жриці, — запропонувала Міо.

— Міо, ти підеш сама? — перепитав я.

Старша та Міо.

Навіть усередині замку це трохи мене непокоїть.

— Тоді я візьму із собою Лайма. Певний час він подорожував із загоном Хібікі в Лорелі. Ви не заперечуєте? Ми ще не уточнили, чи можемо залишати замок, тому краще спочатку отримати дозвіл, а поки зайнятися справами, які можна владнати всередині, — розсудливо сказала Міо.

— …Так, розраховую на вас, — погодився я.

Що з нею сталося? Вона справді надійна.

Невже Міо еволюціонувала?

Жодного повідомлення про це не було.

Справді, ми ще не перевірили, чи нам дозволено виходити назовні.

Оце погано.

Я думав, що все гаразд, адже ці двоє легко можуть покинути замок, не потрапивши нікому на очі.

Та з погляду порядку краще спершу отримати дозвіл.

Я це проґавив.

— Тоді дійте, — сказав я.

— Добре, — відповіла Міо.

У голові ще залишалася крихта тривоги, але я вийшов із кімнати, попрямував до принца Джошуа й повідомив охоронцям у коридорі про свій намір.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Ну що ж, ходімо до Хібікі, Лайме, — сказала Міо.

— Сестрице, — озвався Лайм.

— …Що таке? — запитала Міо.

— Що ти зробила з Чією? Що ти їй показала?

Лайм нарешті набрався рішучості, а Міо, яка досі лагідно всміхалася, трохи примружила очі.

— Я нічого не робила. Абсолютно нічого, — відповіла Міо.

— Я доповів сестриці Томое про очі жриці. Бос, схоже, нічого не знав, але ти ж знала, правда? — наполягав Лайм.

— Так, — спокійно підтвердила Міо.

— «Так»?! Не кажи, що ти навмисно… — вигукнув Лайм.

— Вака не дуже вміє розповідати про себе без слів. До того ж… навіть якщо вони дізнаються, ким я є насправді, це лише поглибить їхнє розуміння Ваки. Жодної проблеми немає, — сказала Міо.

— Ким ти є… насправді? Невже ти, як сестриця Томое, Вищий Дракон? — затинаючись, запитав Лайм.

Обличчям Лайма потік холодний піт.

І це був аж ніяк не приємний піт.

Коли він через Рута дізнався справжню природу своєї безпосередньої начальниці Томое, то пишався, що не знепритомнів на місці.

Адже за таких обставин це нікого б не здивувало.

— Фу-фу-фу, ні, але щось подібне. До того ж достатньо буде запитати Хібікі, що саме побачила та дівчина. Я й сама не знаю, що їй відкрилося, — відповіла Міо.

— Та хто ж такий бос насправді… — пробурмотів Лайм.

Лаймові й самому стало цікаво, що Чія побачила в Райдо та Міо.

Як вона опише побачене своїми абстрактними словами?

— Вака — джентльмен, схожий на кота, що гріється на сонці. Без зла й ворожості. Звісно, лише доки його не чіпають і не будять задля власної вигоди, — пояснила Міо.

— Реакція Чії зовсім не скидалася на ту, яку викликає милий котик. Точно, — заперечив Лайм.

— Тоді вона плекала дурні очікування. Ах, не знаю, що це за сила, але було б зручно, якби всі г'юмани мали подібну здібність, — усміхнулася Міо.

Її лагідність зникла, поступившись усмішці, від якої віяло жахом.

— Т-тоді я зв'яжуся з Хібікі, — швидко сказав Лайм.

— Не потрібно. Ти ж знаєш, де вона, правда? — запитала Міо.

— Ем… так. У цьому мечі є відомості про Хібікі, тому я можу визначити її місцеперебування, — відповів Лайм.

Промовивши це, Лайм указав на катану при поясі.

Макото через Томое передав йому особливу катану, налаштовану саме під нього й оснащену різноманітними здібностями.

Завдяки одній із них Лайм міг визначити місце Хібікі без розслідування.

Він пояснив Міо, де зараз перебуває Хібікі.

Схоже, вона саме доглядала Чію.

— Як зручно. Тоді вирушаймо. Ходімо, — сказала Міо.

— Отак одразу?! Треба хоча б надіслати думковий зв'язок… — заперечив Лайм.

— Ой. Ми тренували її, дали зброю, полагодили її спорядження та ще й віддали їй заслуги за кілька досягнень. Перед такою людиною немає потреби стримуватися, — безтурботно відповіла Міо.

— …Це… може, й правда, але… — пробурмотів Лайм.

Усе перелічене Міо було правдою.

Коли вона назвала все одне за одним, Лайм усвідомив, що вони й справді чимало для неї зробили.

— Поки ми перебуватимемо тут, я змушу Хібікі зрозуміти, ким є Вака. Змусити — ключове слово, — заявила Міо.

— Зрозуміти… боса, — повторив Лайм.

У цих словах він відчув щось недобре.

Інстинкт кричав, що це небезпечно.

— Точно. Для початку, можливо, варто попросити її супроводити його під час доставки цього, — сказала Міо.

Вона поглянула на сумку, що лежала в кутку кімнати.

— …Подробиць я не чув, але, здається, там драконяче яйце, так? — запитав Лайм.

— Так. Схоже, це дракон «Водоспад», — відповіла Міо.

— Розумію. «Водоспад», значить, — кивнув Лайм.

Він явно не збагнув значення цих слів.

— Миролюбний дурник-дракон, якого здолала звичайна «Вбивця Драконів». Та я знайду йому застосування, — сказала Міо.

— …Водо… «Водоспад»… дракон… «Вбивця Драконів»? Га? Га-а-а?! — нарешті вигукнув Лайм.

— Гм, отже, це тут. Кімната, де спить жриця, — промовила Міо.

Лайм нарешті перетравив слова Міо, але саме висловлював уголос цілу низку емоцій.

А Міо тим часом невимушено телепортувалася.

Це була не лікарняна палата.

Вони опинилися в особистих покоях.

Кімнату добре прибирали, однак, схоже, користувалися нею нечасто.

В одному кутку стояло якесь релігійне приладдя, тож можна було здогадатися, що це покої жриці.

— Хто тут?! — пролунав голос.

— Хібікі, це я. Під час аудієнції тебе не було. Вака хвилювався з кількох причин, — сказала Міо.

— Міо… пані Міо. І Лайм теж. Я вас не запрошувала, ви навіть не постукали. Що відбувається? — насторожено запитала Хібікі.

— Ще не минуло стільки часу, щоб казати «давно не бачилися», але я радий, що ти більш-менш у порядку, Хібікі. Вибач за раптове вторгнення, — сказав Лайм.

— «Вибач», кажеш. Лайме, ти… — почала Хібікі.

— Скільки, на твою думку, ти нам винна, панночко? Проковтни таку дрібницю без скарг, — холодно сказала Міо.

— Фух… Коли ви згадуєте про це, мені нічого відповісти, — зітхнула Хібікі.

У кімнаті жриці перебувала героїня Хібікі.

Жриця Чія лежала на розкішному ліжку з балдахіном.

На великому ложі виднівся лише маленький горбок під ковдрою.

— Схоже, жриця досі не прокинулася. Вака теж хвилювався за неї. Він казав, що хоче навідати її пізніше, тож чи зможеш ти виділити час? — запитала Міо.

— Місумі? Але це… — почала Хібікі.

— Він непокоїться, що, можливо, сам щось із нею зробив. Хоча насправді це ваша сторона щось учинила, — зауважила Міо.

— …Розумію. Отже, ви дізналися від Лайма, — сказала Хібікі.

Лайм прямо витримав її погляд.

Він не обіцяв мовчати чи тримати це в таємниці, тому дорікати йому не було за що. До того ж, з огляду на їхні стосунки, Хібікі багато чим була йому зобов'язана.

Коли немає чого соромитися, природно поводитися впевнено.

— Це моя робота, — спокійно відповів Лайм.

— Так. За це я тебе не звинувачуватиму, — сказала Хібікі.

— До речі, невже ти не думала, що ми підготуємо захист від цієї сили? — запитав Лайм.

— …Думала. Ви знаєте про очі Чії, тому я не надто на щось сподівалася, — відповіла Хібікі.

У її погляді промайнув легкий жаль.

— Цікаво, що ж побачила ця дівчинка. Не можу дочекатися її розповіді, — усміхнулася Міо.

— Ви не вживали жодних заходів? — здивувалася Хібікі.

— Ніщо з того, що вона могла побачити, не завдало б нам клопоту. Я лише подумала, що мені безплатно поворожать, — безтурботно сказала Міо.

Вона промовила це так, наче йшлося про щось цілком буденне.

— Як завжди, у вас міцні нерви. Щиро кажучи, я гадала, що ви поводитиметеся обережніше, — сказала Хібікі.

— Фу-фу-фу-фу, які кумедні речі ти говориш, Хібікі. Ой… — Міо зробила здивований вигляд.

Вона помітила, як обличчя Хібікі трохи затьмарилося.

— Ти ж хотіла дізнатися більше про Ваку й нас, правда? Тоді радій. Завдяки жриці ти отримала цінні відомості, — сказала Міо.

— Чія бачила сутність багатьох людей, але ніколи ще не втрачала самовладання настільки сильно. Інформація, можливо, й цінна, та через мою легковажність вона пережила щось болісне. Я не можу цьому радіти, — відповіла Хібікі.

— Я думала, ти вже навчилася добре триматися, але щодо товаришів усе ще залишаєшся м'якою. Яка теплична слабкість, — холодно сказала Міо.

— Саме цю частину себе я, здається, не зможу відкинути до самого кінця. Але, пані Міо, ви називаєте мене м'якою, хоча Місумі теж надзвичайно поблажливий до вас та інших, хіба ні? — заперечила Хібікі.

Вона не сказала, що ніколи не відмовиться від цього, лише заперечила слова Міо й перевела розмову на Макото.

Макото справді ставився до Міо як до рівної — чи радше як до родини.

Тому Хібікі вважала: якщо вже говорити про м'якість, він теж не виняток.

— Наші становища різні. Коли хтось чинить відповідно до власного масштабу, це не м'якість. Для Ваки така поведінка — те, що він може собі дозволити. А ти лише безглуздо тягнешся навшпиньки, — відповіла Міо.

— Ви заходите надто далеко. Можна почути підстави для таких слів? — запитала Хібікі.

— Це ти маєш зрозуміти сама, — сказала Міо.

— …Що? — розгубилася Хібікі.

— Ми з Лаймом не втручатимемося. Вака хоче відвідати якесь озеро в Лімії через доручену йому роботу. Скористайся нагодою та проведи його туди. Ви ж із Вакою «земляки», тож вирушайте удвох, — запропонувала Міо.

— ?! — Хібікі широко розплющила очі.

— Сестрице… — занепокоєно озвався Лайм.

— Лайме, мовчи. Ну то як, Хібікі? Якщо ти самостійно супроводиш Ваку, гадаю, усі твої борги перед нами можна буде вважати сплаченими, — сказала Міо.

— …Залежить від того, куди саме він хоче піти, але час я знайду. Власне, я й сама збиралася довго поговорити з Місумі, — відповіла Хібікі.

Від її згоди Лайм насупився.

(І все ж вони не організували розмову одразу… Спершу дали босові поговорити зі шляхтою, щоб зібрати відомості й сформувати потрібне враження. Висока ймовірність, що кілька шляхтичів уже зверталися до Хібікі з проханнями. А якщо Хібікі зустрінеться з босом після всіх неприємних переговорів, з огляду на їхнє становище… Догляд за Чією, можливо, був випадковістю, але для нас став зручною відмовкою. Сестрице Міо, Хібікі зовсім не м'яка. Те, що вона не може відкинути «до самого кінця», означає, що коли цей кінець настане, вона все ж здатна це відкинути. Якщо ти справді залишиш боса й Хібікі наодинці… Я принаймні маю знайти спосіб стежити за ситуацією. Сестрицю Томое це теж непокоїло.) — подумав Лайм.

— Я вже так добре все підготувала, тож Хібікі має подбати, щоб Вака безперешкодно дістався потрібного місця. Хай куди він захоче піти, його супроводжуватиме героїня. Тобі легко буде переконати оточення, правда? — сказала Міо.

— Його запросило Королівство Лімія, але він усе ж лише купець. Є місця, куди стороннім не можна входити, тому… — почала Хібікі.

— …Хібікі, Ваку запросили сюди, щоб подякувати за порятунок вашого короля й принца. Мені байдуже до таких речей, як офіційні пристойності. Якщо після всього, що я підготувала, ти ще виставлятимеш умови… — почала Міо.

— Хібікі, ці умови зовсім непогані, правда? Бос не з тих, хто створює проблеми. Ти ж його знаєш.

Лайм перервав Міо.

Він приблизно здогадувався, що вона збиралася сказати далі.

Ці слова були б надто необережними й не мали пролунати. Відчуваючи легку паніку, Лайм усе ж зумів спокійно владнати ситуацію.

— …Добре. Сьогодні вже не вийде, тому зробимо це завтра або післязавтра. Я підлаштуюся під потреби Місумі й проведу його. Тільки я та Місумі, так? — уточнила Хібікі.

Вона ніби просила підтвердження Міо, хоча насправді наполягала на власній умові.

На думку Хібікі, Міо ненавиділа, коли інші дівчата наближалися до Макото.

А зараз саме Міо пропонувала залишити їх наодинці.

Не підозрювати прихованого задуму було б дивно.

— Звісно. Останнім часом Вака втомився, тож допоможи йому розслабитися. Покладаюся на тебе, Хібікі, — сказала Міо.

— Добре. Зроблю все, що зможу. Але ця дівчинка досі відпочиває, тому… — відповіла Хібікі.

— Авжеж, наші справи тут завершені. Повертаймося, Лайме. А, Хібікі, це вже прохання, не пов'язане з боргами. Коли дізнаєшся, що побачила жриця, розкажи й мені. Мені справді дуже цікаво, — додала Міо.

— Зрозумів, сестрице, — сказав Лайм.

— Я вас почула, але нічого не обіцяю, — відповіла Хібікі.

З серйозним виразом вона дивилася на місце, де ці двоє розчинилися в темряві.

Міо щось замислила.

Принаймні це Хібікі могла сказати напевно.

Вона нікому не розповідала, що Райдо насправді Макото, але тепер отримала одну зачіпку. І правда полягала в тому, що Хібікі відчайдушно прагнула здобути відомості про них.

Однак стіл для неї накрили аж надто ретельно.

До того ж реакція Чії була ненормальною.

— …Що ж, урешті-решт, побачила Чія? Мене це теж непокоїть. Я хотіла б почути її до того, як супроводжуватиму Місумі, але… мені сказали, що краще дочекатися, поки вона прокинеться сама… — тихо промовила Хібікі.

Поглянувши на сплячу Чію, вона ледь чутно зітхнула.

Погане передчуття не зникало.

Від самої миті, коли Чія знепритомніла, Хібікі відчувала навколо шиї холодний дотик, і це не давало їй спокою.

Повернувшись до гостьової кімнати, Лайм постав перед Міо з виснаженим обличчям.

Він згорбився так жалюгідно, що на нього було боляче дивитися.

— Пожалій мене, сестрице. Ще трохи — і ти прямо перед Хібікі заявила б, що перетвориш столицю на попіл, правда? — запитав Лайм.

— Я лише трохи… роздратувалася. Їй достатньо було покірно прийняти мою пропозицію, але вона вирішила хитрувати. Звісно, погрожувати стерти столицю було б недобре. Ти врятував мене, Лайме. Я мало не завдала Ваці клопоту, — сказала Міо.

— І взагалі, хіба безпечно залишати Хібікі та боса наодинці? Сестриця Томое просила мене… — почав Лайм.

— Лайме, — перебила Міо.

— Так, що таке? — насторожився він.

— Жодної проблеми немає, — твердо заявила Міо.

Це прозвучало безапеляційно.

— …Справді немає? — перепитав Лайм.

— Так. Абсолютно жодної, — підтвердила Міо.

— Зроз…уміло, — відповів Лайм.

(Нічого… не вдієш. Доведеться стежити потай.) — подумав Лайм.

Не маючи іншого вибору, Лайм почав обмірковувати, як таємно спостерігати за ними.

Але…

— Якщо спробуєш стежити за ними… я зроблю з тобою щось цікаве, Лайме. Щось надзвичайно цікаве, — усміхнулася Міо.

— …

Лайм утратив дар мови.

Уже першого дня перебування в Королівстві Лімія він відчув, як над ним згущуються темні хмари.