Розділ 208 — Довгий-довгий день у Лімії (нижня частина)

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Я очікував побачити щось схоже на печеру, але тут геть інакше, — сказав Макото.

— Так. Хоча для водяного дракона це, мабуть, навіть доречніше. Надзвичайно цікаве місце, — відповіла Хібікі.

Макото й Хібікі опинилися на острові, що плавав у центрі озера Мейріс. На ньому височів величезний храм.

Він нагадував давньогрецький храм із кам'яними плитами та сходами, а якість матеріалів у кожній його частині була надзвичайно високою.

У них обох виникло відчуття, що це місце не призначене для життя людей.

(…Пошкодження жахливі. Якби це були руїни — інша річ, але ж тутешній господар живе. Усюди свіжі сліди магії та мечів. Схоже, за словами «багато чого сталося» ховалося щось доволі жорстоке.) — подумала Хібікі.

І зовні, і всередині будівля була надто сильно пошкоджена, щоб називати її нормальною оселею.

Як і помітила Хібікі, більшість руйнувань були зовсім свіжими.

Вона не сумнівалася, що тут відбулася масштабна битва.

— Воду з прадавніх часів використовували як дзеркало. Її властивості значно різноманітніші, ніж здатні уявити г'юмани, — пояснила Водоспад.

Водоспад рухалася попереду.

Вона сиділа на гелеподібному мамоно й повернула голову до запрошених гостей, відповідаючи їм.

Оселя Вищого Дракона Водоспада стояла на острові в центрі озера Мейріс.

Проте ще кілька хвилин тому в справжньому озері Мейріс жодного острова в центрі не було.

Зараз вони перебували в окремому просторі озера Мейріс, створеному Водоспадом.

Вона використовувала його зовсім інакше, ніж Томое Асору, але Водоспад теж була драконом із власним простором.

(Дзеркало… Це щось на зразок світу по той бік дзеркала? Від хвиль відображення на поверхні води розпливається й стає нестійким, та цей простір, хоч і невеликий, здається стабільним. Він нагадує Асору Томое, але… невже вода є стихією, найближчою до створення простору?) — подумав Макото.

Макото порівнював уроджену здібність Томое — Асору — з простором, який, вочевидь, створив Водоспад.

— Водоспаде, я одразу перейду до суті. Чи можна, практично використавши стихію води, створити й утримувати окремий простір, бодай тимчасово? — запитала Хібікі.

Хібікі думала, чи можливо застосувати стихію води для створення окремого простору, який можна було б використовувати як сховище.

Якби це вдалося, така техніка була б надзвичайно корисною для армії.

Г'юманам потрібно якомога більше зрівнятися з расою демонів у техніці й стратегії, інакше їм і далі доведеться вести важкі бої.

Саме тому, добре розуміючи можливу користь, вона й поставила це запитання.

— Не скажу, що це цілком неможливо. Та цей храм увібрав особливі властивості моєї води й поєднався із силою озера Мейріс. Простір виник випадково, і це одна з причин, чому я оселилася саме тут. У магії вода справді належить до стихій, найближчих до створення простору. Проте про практичне застосування, яке ти уявляєш, найімовірніше, знає одна особа, що спеціалізується на ілюзіях, — відповіла Водоспад.

— Особа, яка спеціалізується на ілюзіях… Так, щось такого рівня навряд чи можна легко відтворити, — задумливо сказала Хібікі.

— …

(Схоже, вона прямо говорить про Томое. Як узагалі працює пам'ять Вищих Драконів? Вона говорить про неї так, ніби добре її знає. У будь-якому разі цей простір справді відрізняється від Асори. Він завбільшки лише з озеро. І в нього є ще одна вада.) — подумав Макото.

Макото не відреагував на слова Водоспада й поринув у роздуми.

Він скористався «Сакаєм», намагаючись зрозуміти будову цього простору.

Зі зібраної інформації Макото зрозумів, що це місце просто з'єднане зі справжнім озером Мейріс. Воно відрізнялося від Асори, яку за бажання можна було повністю ізолювати.

— А тепер прошу заходити. На щастя, нині я такого розміру, тож ми зможемо зручно поговорити всередині, — запросила Водоспад.

На запрошення Водоспада вони пройшли до внутрішнього подвір'я.

Його заливало м'яке світло, а перед очима простягалося озеро.

Тут уже стояли стіл і стільці, а на столі чекали чашки та чайник.

Макото й Хібікі сіли, а Водоспад влаштувалася на спеціально підвищеному для неї місці.

Гель вправно підхопив чайник і налив Макото та Хібікі напій, схожий на чай. Потім повернувся до Водоспада, один раз затремтів і поповз геть із подвір'я.

— А він у вас майстер на всі руки, — зауважив Макото.

— Він опікується моїми повсякденними потребами. Щоправда, після того випадку їхня чисельність значно зменшилася, — пояснила Водоспад.

— Він ваш фамільяр? Чи, може, вірний послідовник? — запитав Макото.

— Між нами такі самі стосунки, як між «нею» та туманними ящерами, Райдо, — відповіла Водоспад.

— А, зрозуміло, — кивнув Макото.

Макото вразила відданість Геля.

Водоспад пояснила їхній зв'язок відповіддю, сенс якої міг зрозуміти лише Макото.

— …Водоспаде, ви справді не заперечуєте, щоб я також тут залишилася? — обережно запитала Хібікі.

Розмова від самого початку торкнулася речей, яких вона не розуміла, тому Хібікі вирішила проявити тактовність.

Їй уже дозволили бути присутньою, але вона все одно хотіла пересвідчитися.

— Звичайно. Ти особисто мене цікавиш, Хібікі. Залишайся з нами. Моя розмова з Райдо не буде довгою, а після неї я також хочу дещо обговорити з тобою, — відповіла Водоспад.

— …Зрозуміла, — сказала Хібікі.

— Отже, Райдо. Схоже, «той тип» завдав тобі чимало клопоту. Хоч проблему вже й розв'язано, легко уявити, наскільки гіршою стала б ситуація без твоєї допомоги. Зважаючи й на це, я висловлюю тобі свою вдячність, — сказала Водоспад.

— Не варто говорити зі мною так офіційно. До того ж найбільше клопоту, мабуть, дісталося пані Ґроунт. Думаю, краще подякувати їй, а не мені, — відповів Макото.

— Ґроунт… Ти подолав Білу пустелю пішки, правда? У моєму нинішньому стані я справді, мабуть, поклала на неї величезний тягар, — визнала Водоспад.

— Так, — коротко відповів Макото.

— У будь-якому разі як Вищий Дракон я зобов'язана тебе винагородити. Гроші й коштовності навряд чи тебе потішать, тож я підготувала для тебе магічну книгу, — сказала Водоспад.

(Магічна книга. Іноді я відчуваю від Макото величезну магічну силу, а іноді взагалі нічого. Я цього не розумію. З огляду на атаку, що розсіяла пурпурову хмару, він повинен володіти колосальним запасом магії. Тоді книга від дракона здатна зробити його ще сильнішим. Але зараз я ніяк не можу цьому завадити. Як прикро.) — подумала Хібікі.

Почувши про магічну книгу, Хібікі миттєво насторожилася.

Сильний маг мав отримати могутні закляття.

Хібікі чудово розуміла, яку небезпеку це могло становити.

— Магічна книга? Щиро дякую, — сказав Макото.

— Гадаю, вона тобі знадобиться. Використай її, щоб спрямувати світ кращим шляхом. Звісно, можеш узяти навіть кілька книг. Я звелю провести тебе до них. Чому б тобі не поглянути? — запропонувала Водоспад.

— Справді можна? — пожвавішав Макото.

На слова, що ці книги йому знадобляться, Макото відреагував цілком щиро.

Водоспад, яка, схоже, розуміла ситуацію, повідомила, що заздалегідь підготувала потрібні Макото магічні книги.

Звісно, це одразу зацікавило його.

— Авжеж. Ти прийняв мою вдячність, а якщо приймеш і винагороду, я лише зрадію. З іншого боку подвір'я, біля стежки вздовж озера, тебе вже чекає провідник. На цьому завершімо офіційну частину. А я тим часом трохи поговорю з Хібікі, — сказав Водоспад.

— Перепрошую за клопіт. І дякую, — відповів Макото.

(З усіх Вищих Драконів, яких я зустрічав, цей здається найбільш розсудливим. Чесно кажучи, через це я зовсім збиваюся зі звичного ритму.) — подумав Макото.

Макото підвівся, рушив коридором, на який указала Водоспад, і невдовзі зник із поля зору тих, хто залишився.

— …

— …

Коли постать Макото зникла вдалині, між Водоспадом і Хібікі запала тиша.

— …Я розумію, що ви навмисно відправили Макото й хочете поговорити зі мною. Проте ваше становище, гадаю, вище і за моє, і за його. Можна запитати, чому ви звертаєтеся саме до мене? — промовила Хібікі.

Досі вона мовчала, але тепер подивилася Водоспаду просто в очі.

— Ти прониклива. Я рада, що ти виявилася саме такою, як я очікувала, Хібікі. Я хотіла залишитися з тобою наодинці, бо маю до тебе прохання, — відповіла Водоспад.

— Прохання? Вищий Дракон просить… мене? — здивувалася Хібікі.

— У цьому немає нічого дивного. Навіть Богиня звертається з проханнями до героїв, — спокійно відповіла Водоспад.

— …

— Як бачиш, нині я перебуваю в тілі, яке не здатне проявити значної сили. Насправді я хотіла зв'язатися з тобою ще до того, як опинилася в такому стані, але сталася непередбачена подія, і це стало неможливим, — пояснила Водоспад.

— Ті самі «багато подій»? — уточнила Хібікі.

— Звісно, якщо вже я прошу тебе про допомогу, то згодом усе розповім. Хібікі, — промовила Водоспад.

— Що таке? — відгукнулася Хібікі.

— Будь ласка, запечатай Райдо, — сказала Водоспад.

— !!

Від неочікуваних слів Водоспада Хібікі перехопило подих.

Вона лише широко розплющила очі й мовчки чекала на продовження.

— Коли я кажу «запечатай», то не прошу тебе робити нічого небезпечного. Точніше, я хочу, щоб ти не дозволила йому вирости ще більше, ніж він уже виріс. Стань тією, хто наглядатиме за цим, — пояснила Водоспад.

— Що ви маєте на увазі? — запитала Хібікі.

— Думаю, ти вже й сама помітила: цей чоловік надзвичайно небезпечний. Можна сказати, що він уже становить загрозу для всіх істот, які живуть у цьому світі, — відповіла Водоспад.

— …Настільки серйозну? — тихо перепитала Хібікі.

— Ми, Вищі Дракони, зазвичай не втручаємося в суперечки між г'юманами й напівлюдьми й узагалі ними не цікавимося. Відверто кажучи, нам байдуже, кого вони звеличуватимуть і хто керуватиме цим світом. Саме тому, на відміну від духів, Вищі Дракони не беруть активної участі у війні між г'юманами й демонами, — пояснила Водоспад.

— …

Попри славу надзвичайно могутніх істот, Вищі Дракони майже не втручалися в нинішню війну.

Ґроунт, яка дарувала свій захист одному з імперських лицарів, належала до драконів, що наділяли людей силою незалежно від того, точилася війна чи ні.

Винятком був Лансер, але й він не співпрацював ані з г'юманами, ані з демонами.

Через контракт із Софією вони обоє лише діяли заради власних цілей.

— Та якщо подумати про г'юманів, напівлюдей і численні раси цього світу, серед них є один г'юман, який став безпрецедентною загрозою для всіх. Це Райдо. Місумі Макото. Залежно від його дій, мені, можливо, доведеться втрутитися особисто, — сказала Водоспад.

— …Безпрецедентна загроза, — повторила Хібікі.

Погляди Водоспада були надзвичайно близькими до її власних.

Цей дракон сприймав Макото як загрозу приблизно того самого рівня, що й вона.

— Люди мінливі, мов вода. Вони мають гнучку природу й здатні змінюватися у найнесподіваніші способи. Зазвичай я лише спостерігала б за цим, і навіть поява революціонера була б для мене частиною природної течії. Та Райдо — не такий. Він просто руйнуватиме. Від нього нічого не народиться. У минулому, теперішньому й майбутньому він лише руйнуватиме. Імовірність того, що він стане саме такою істотою, надзвичайно висока, — сказала Водоспад.

(Це майже те саме, що подумала я. Макото без вагань битиметься з усіма, кого визнає ворогами. І він неймовірно сухо ставиться до життя — найімовірніше, і до власного також. Щоб розв'язати проблему, він без жалю усуне перешкоду. Він природно прийме такий розвиток подій і піде далі, навіть не озираючись.) — подумала Хібікі.

Водоспад була переможена Софією й тимчасово поглинута нею.

Для неї, яка планувала установити контакт із Хібікі, це стало величезним прорахунком.

Та завдяки цьому Водоспад змогла побачити обидві битви Райдо проти Софії, а перебуваючи в яйці, дізналася багато нового з аналізу Рута.

І насамперед Водоспад захотіла вилаяти певних істот, які весь цей час перебували поруч із Макото.

«Як далеко ви готові зайти заради власної розваги?! За кого ви взагалі маєте цей світ, недоумкувата зграє?!»

Вісімдесят відсотків цих слів призначалися Руту, а двадцять — Томое.

Після цього Водоспад ще довго виплескувала лють, що не вкладалася у звичайні слова, й сипала прокльонами, яких просто не могла не висловити.

Уже дуже давно Водоспад не впадала у таку нестримну лють.

Саме тому вона була вдячна за несподівану нагоду зустріти Хібікі біля озера Мейріс.

І вирішила більше себе не стримувати.

— Раніше він не був таким. Він був звичайним юнаком. У ньому не було цієї аномальної природи, яку тепер неможливо не помітити, — сказала Хібікі.

— Можливою причиною став цей світ. Відірваний від родини й світу, сповненого мирного здорового глузду, він поволі скидає спосіб мислення «того світу». Проте зараз він лише почав скидати тонку шкаралупу. Його мораль та етика ще живі. Мабуть, це залишки того Райдо, якого ти колись знала, — відповіла Водоспад.

— Аномальна природа, яка так і залишилася б похованою, якби він не потрапив сюди… Тобто він належить до людей, яким краще було ніколи не приходити в цей світ? — запитала Хібікі.

— Саме так. Якщо врахувати, що спочатку до цього світу мали викликати лише його, нинішню ситуацію можна вважати дивом, — сказала Водоспад.

— …Що ви маєте на увазі? — насторожилася Хібікі.

— Голова Вищих Драконів має зв'язок із Богинею. Його інформації можна довіряти. Спочатку єдиним, хто був пов'язаний із цим світом, був Райдо, — пояснила Водоспад.

— Тобто аномалія — не Макото, а ми з Томокі, яких викликали сюди як героїв? — перепитала Хібікі.

— Так. І, на мою думку, це, найімовірніше, стало для Райдо своєрідним боргом, — відповіла Водоспад.

— Боргом? Чому? — запитала Хібікі.

Вона захотіла почути підстави для такого припущення.

Хібікі й Томокі погодилися прийти в цей світ, вислухавши пояснення Богині.

Звісно, якби їм дали більше часу, відповідь могла бути іншою, але рішення вони все одно ухвалили самостійно.

Тож навіть якщо аномалією були саме вони, Макото не мав причин почуватися винним за те, що вони стали героями.

— Це лише припущення. Обери слушну нагоду й перевір власними вухами. А якщо воно виявиться правдою… — почала Водоспад.

— …Ви радите мені не говорити, що я не тримаю на нього зла й що це лише вигаданий ним борг? — закінчила Хібікі.

— …Приємно мати справу з людиною, яка так швидко все розуміє, — відповіла Водоспад.

Якщо людина сама відчуває борг, не варто її виправляти — краще скористатися цим.

У цьому питанні вони обоє мислили однаково.

— Відверто кажучи, я також відчула, наскільки небезпечний Макото. А сьогодні це стало для мене беззаперечним. Не знаю, чи виправдаю ваші очікування, але розумію, що маю поводитися з ним надзвичайно обережно, — сказала Хібікі.

— Цього достатньо. Не дозволяй йому звикати до поля бою й тримай його якомога далі від війни. Якщо його самого задовольняє життя купця, допоможи йому залишитися купцем. Нині це найкращий напрям, — відповіла Водоспад.

— У вас немає способу розв'язати проблему в самій її основі? — запитала Хібікі.

— Є. Та, навіть якщо він сам погодиться, люди довкола нього, найімовірніше, не приймуть цього. Якби спосіб можна було реалізувати, він став би найкращим рішенням. Саме його Райдо й пішов зараз перевіряти, — пояснила Водоспад.

— …І що це за спосіб? — запитала Хібікі.

— Усе просто. Техніка ритуалу повернення. Для мене це було б найкращим виходом, але… з огляду на нинішні обставини здійснити його неможливо, — відповіла Водоспад.

— Виклик? Ні, повернення?! Тобто існує спосіб повернутися до Японії?! Тоді ж… — вигукнула Хібікі.

Почувши запропоноване Водоспадом рішення, Хібікі миттєво пожвавішала.

Якби такий спосіб справді існував, Райдо, який не був надто прив'язаний до цього світу, не лише погодився б, а й опинився б в ідеальній ізоляції.

Хібікі здалося, що це найкращий вихід, за якого ніхто не постраждає.

Та водночас її непокоїло, що Водоспад із жалем назвав цей варіант неможливим.

— …Для здійснення ритуалу потрібно близько тисячі життів. До того ж він здатен лише повернути людину назад. І це не примусова техніка: ритуал спрацює тільки за згодою того, кого повертають, — пояснила Водоспад.

— Тисяча… — повторила Хібікі.

Порівняно з небезпекою, яку Макото міг становити в майбутньому, така кількість жертв здалася їй невеликою.

— Райдо має особливі зв'язки з багатьма супутниками, і в цьому світі чимало людей міцно до нього прив'язані. Це нереалістичне рішення, — продовжила Водоспад.

— Ви говорите про пані Томое й пані Міо? — запитала Хібікі.

— …Так. Саме це й ускладнює справу. Щодо Міо, твоя супутниця Чія, напевно, вже дещо знає. Повернувшись, почуєш від неї. Одне можу сказати напевно: ані Томое, ані Міо ніколи не погодяться на повернення. Навіть якщо мешканці цього світу погодяться на ритуал повернення, вони не зможуть потрапити в той самий світ, що й Райдо, — відповіла Водоспад.

— …

— Хібікі, слухай уважно. Зміни його не битвою, а іншим способом. Знайди шлях замкнути його в мирному житті. Сама посудина сили Райдо зовсім не така, як у тебе чи героя Імперії. Його сила здатна раптово набути форми, і протистояти їй було б безглуздо. Якою б великою не була посудина г'юмана, вона не вмістить усього моря. Порівнювати тут просто нічого, — сказала Водоспад.

— Посудина сили… — прошепотіла Хібікі.

— Навіть якби ми зібрали всю силу цього світу в одному місці, не думаю, що це дозволило б провести справжню битву з ним, — продовжила Водоспад.

— Невже навіть Богиня… — почала Хібікі.

— …Якщо настане мить, коли сама Богиня спуститься в цей світ і вступить із ним у бій… — відповіла Водоспад.

— …

— Цей світ, найімовірніше, буде знищений до самої основи, — завершила вона.

— Не може бути, — видихнула Хібікі.

— Я в цьому впевнена, — твердо сказала Водоспад.

— …

Саме це стверджувала Водоспад.

Макото вже володів силою, здатною перевершити Богиню.

Звісно, Хібікі не могла так легко прийняти настільки радикальну оцінку.

Вона вирішила сприймати її лише як особисту думку Водоспада про Райдо.

— Ти пізнала обидва боки світу Богині й навіть після цього вирішила змінювати його зсередини. Такий підхід глибоко мене вразив. У цьому безсилому тілі я не можу дарувати тобі божественний захист чи укласти з тобою пакт, але я, Вищий Дракон Водоспад, обіцяю співпрацювати з героїнею Хібікі. Я довіряю цей світ тобі, — урочисто промовила Водоспад.

— …Я вже запитувала, але чому ви взагалі опинилися в такому тілі? — сказала Хібікі.

— А, точно. Я ще не пояснила. Насправді нещодавно мене вбила «Вбивця Драконів» Софія, — спокійно відповіла Водоспад.

— …Що? — завмерла Хібікі.

— Окрім мене, вона вбила «Багряного» та «Нічного Покрову». Софію, яка здобула наші сили, Райдо ледь не вбив, не отримавши при цьому жодної рани, — продовжила Водоспад.

— …Що?! — вигукнула Хібікі.

— Потім Софію добив наш Голова. Після звільнення нами опікувався Голова Вищих Драконів, а Райдо нині розвозить нас у різні місця, — завершила Водоспад.

— …

— Він також має зв'язки з расою демонів, тому тобі, Хібікі, без сумніву, буде важко. Якби ти була чоловіком, волосся в тебе випадало б жмутами. Але я вірю, що саме ти зможеш зібрати всі обставини докупи й привести справу до найкращого результату, — додала Водоспад.

— З-зачекайте!! — не витримала Хібікі.

Їй одну за одною повідомляли невідомі істини, і вона вже перетворилася на ляльку, що лише реагувала на кожну нову заяву.

Круглими очима Водоспад дивилася прямо на Хібікі й тиснула на неї з силою, яка зовсім не відповідала її маленькому тілу.

— Фух… Тепер, коли я все це вимовила, мені стало трохи легше. Наче тягар із плечей упав, — полегшено сказала Водоспад.

— Н-не скидайте його просто на мене! Що означають зв'язки з демонами?! Тоді, хоч би що я робила, ми все одно зрештою зіткнемося з ним! — вигукнула Хібікі.

— …Будь ласка, постарайся, Хібікі, — відповіла Водоспад.

— Ви ж мали зі мною співпрацювати, правда?! Щойно самі це сказали! І хіба все це не слід було розповісти значно раніше, а не тепер?! — обурилася Хібікі.

— Вибач. Увесь цей час я була мертва, а народилася знову лише сьогодні. Я могла спостерігати, але не мала змоги нічого тобі повідомити, — пояснила Водоспад.

— Що це взагалі означає?.. Ви серйозно говорите про власну смерть… — пробурмотіла Хібікі.

Вона підвелася зі стільця, але знову сіла, наче сили раптом залишили її ноги.

— Та навіть так ти не зламаєшся, Хібікі. Твоя природа — природа тієї, хто приймає виклики. І ти геній. Вичави з людей усю їхню силу, щоб захистити цей світ, а заразом і Богиню, — сказала Водоспад.

— Чомусь… я вже неймовірно втомилася, — зітхнула Хібікі.

— Повернувшись, вислухай жрицю. А потім, якщо зможеш, проведи пробний бій із Райдо. Тоді ти неодмінно зрозумієш, що саме я побачила і чого злякалася, — порадила Водоспад.

Хібікі не відповіла.

Вона опустила голову й заплющила очі. Можливо, намагалася осмислити ситуацію, а можливо, просто остаточно виснажилася.

Деякий час вона продовжувала мовчати.

— …Для початку спробую поговорити з ним про повернення й переконати його. А після цього проведу пробний бій. Якщо іншого шляху немає, я розумію, що мушу нести цей тягар і рухатися далі, — нарешті сказала Хібікі.

(І це все доводиться робити, поки війна ще триває… Відчуття таке, ніби я воюю одночасно і з Торговою компанією «Кудзуноха», і з расою демонів.) — подумала Хібікі.

— Я на тебе розраховую. І ще: з Райдо поводься так само, як завжди, — сказала Водоспад.

— Ви розповіли все саме мені, бо вважаєте, що я зможу це зробити, правда? Здається, я вже трохи зрозуміла ваш характер, — відповіла Хібікі.

— Яка ти надійна, — задоволено мовила Водоспад.

Хібікі підвелася й рушила до бібліотеки, куди пішов Макото.

Водоспад застрибнула їй на плече, показуючи, що піде разом із нею.

— До речі, Хібікі. На короткий час я можу збільшити своє тіло, тому дорогою назад сама винесу вас назовні. Це також додасть тобі слави, — запропонувала Водоспад.

— За таких обставин я прийму все, що може стати перевагою, — одразу погодилася Хібікі.

Вона миттєво зрозуміла, що означатиме повернення верхи на драконі, й прийняла пропозицію.

Після величезного обсягу почутої інформації Хібікі відчула, що кілька днів не зможе заснути, і тихо зітхнула.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Хібікі й Макото повернулися до столиці верхи на величезному драконі.

Постать Водоспада, що летіла у променях призахідного сонця, приголомшила мешканців столиці. Та коли люди розгледіли на її спині Хібікі, їх зустріли гучними оваціями.

(Що? За мурами лежить ціла гора уламків. Допомога з Ротцґарда ще не мала прибути, тож… це зробила Міо?) — подумав Макото.

Як завжди без особливих проблем виконавши доставку яйця, Макото отримав від Водоспада кілька корисних магічних книг і перебував у чудовому настрої.

Переміщення між світами.

Дізнавшись про існування магічних книг із формаціями, які могли допомогти здійснити таке переміщення, Макото був приголомшений.

Коли Хібікі й Водоспад завершили розмову та прийшли по нього, Макото вже цілком серйозно занурився в читання книг.

Вони зійшли зі спини Водоспада, яка приземлилася біля зовнішніх мурів. Дракон подякував Макото й Хібікі, після чого вони розійшлися та повернулися до замку.

Наближався час вечері.

Макото провів нараду з Міо й Лаймом, а Хібікі скликала термінову зустріч із королем Лімії, принцом Джошуа та найближчими радниками короля.

У напруженій атмосфері Хібікі розповіла про Водоспад.

Звісно, не всі слова дракона можна було легко повторити, тож вона не змогла передати те небезпечне відчуття, яке пережила в той момент.

До того ж Джошуа повідомила про допомогу Торгової компанії «Кудзуноха» у відбудові, через що Хібікі кілька разів важко зітхнула.

Тим часом Макото похвалив Міо за допомогу у відбудові й подякував Лайму.

Він розповів, що успішно доставив яйце, й показав Міо магічні книги, отримані від Водоспада.

На відміну від зустрічі керівництва Лімії, їхня розмова проходила весело й невимушено.

А потім…

— Пані Міо — це той чорний павук, сестричко, — сказала Чія.

— …Будь ласка, тільки не це… — простогнала Хібікі.

— Це правда. А той чоловік, Райдо… е-е… він контролює чорного павука. Або утримує її біля себе, — продовжила Чія.

— …Ха-а… — Хібікі важко видихнула.

— Сестричко, — покликала Чія.

— Що таке, Чіє? — запитала Хібікі.

Хібікі прийшла навідати Чію, яка нарешті прокинулася.

На сьогоднішній вечері мали бути присутні представники Торгової компанії «Кудзуноха», королівська родина та загін героїні.

Оскільки ніхто не знав, чи зможе Чія приєднатися, Хібікі також хотіла з'ясувати, чи має вона сили й бажання прийти.

Спочатку Хібікі вибачилася, що попросила її скористатися оком серця, але Чія розсердилася й заявила, що вибачатися не потрібно.

Хібікі не хотіла силоміць випитувати, який образ побачила Чія. Та жриця сама заговорила про це, і Хібікі відчула глибоку вдячність за її рішучість, хоча зміст почутого змусив її обличчя закам'яніти.

— З тим Райдо точно не можна мати справу. Не можна ні битися з ним, ні дружити. Не думаю, що він настільки добра людина, якою здається. І, якщо можливо, краще взагалі не зв'язуватися з Торговою компанією «Кудзуноха», — твердо сказала Чія.

— Яким він тобі здався, Чіє? — запитала Хібікі.

— …Я побачила гладку білу постать у формі г'юмана. Але всередині нього було неймовірно чужорідне «щось», — відповіла Чія.

— Про постаті у формі г'юмана я вже чула кілька разів, але про те, що всередині може бути щось іще, — уперше, — сказала Хібікі.

— Біла оболонка була трохи тріснута. Через тріщину я змогла дещо побачити, — пояснила Чія.

— Тріснута… Тобто біла постать — це те, ким він сам себе вважає… і ця оболонка вже починає руйнуватися? Але вона біла. Раніше ти ще не бачила образів такого кольору, правда? — розмірковувала Хібікі.

— Так. Він був чисто-білий, — підтвердила Чія.

— Хай там як, я вже достатньо зрозуміла, що цей образ небезпечний. І що нам не слід надто швидко визначати його значення. Дякую, Чіє. Більше не дивися на них оком серця, — сказала Хібікі.

— …Добре. Але якщо буде потрібно, я знову це зроблю, гаразд? — відповіла Чія.

— Отже, Міо справді той чорний павук… Я ще тоді дивувалася, чому після нашої єдиної зустрічі більше не надходило повідомлень про його появу. Але дізнатися, що вона працівниця торгової компанії… навіть несподіванки мають межу. Тобто супротивниця, яка гралася з нами, доки ми ледь не загинули, а потім пішла, коли їй набридло, згодом допомогла нам тренуватися й подарувала спорядження. Що ми взагалі робимо?.. — гірко пробурмотіла Хібікі.

Наприкінці її самопринизливі думки мимоволі вирвалися назовні.

У голосі Хібікі звучала незвична гіркота.

— Той, кого називають Райдо, напевно, сильніший навіть за неї. І пані Міо, здається, зовсім не заперечувала проти того, що її контролюють. А ще… — продовжила Чія.

— Так, говори, — попросила Хібікі.

— В образі того чоловіка… було три ланцюги контролю. Тобто в нього є ще двоє, подібних до пані Міо, — сказала Чія.

— Ще двоє… Гаразд. Здається, я здогадуюся, хто це, — відповіла Хібікі.

— Розумію. Як і слід було чекати від сестрички, — сказала Чія.

— …Послухай, Чіє. Сьогодні за вечерею будуть люди з Торгової компанії «Кудзуноха». Ти зможеш прийти? Якщо тобі надто важко, можеш поїсти у своїй кімнаті, — запропонувала Хібікі.

— Я прийду. Я повелася з ними неввічливо, тож повинна вибачитися, — твердо відповіла Чія.

— Тобі не страшно? — запитала Хібікі.

— Ще менше я хочу зіпсувати їм настрій і через це накликати проблеми на Королівство Лімія та Союз Лорел. Тому зі мною все буде гаразд, — сказала Чія.

Жриця промовила це з рішучим виразом, зовсім не властивим дитині її віку.

На мить Хібікі мовчки остовпіла, але незабаром щиро всміхнулася й кивнула.

— І ще… Після вечері, як невеличку розвагу, я думала… один раз із ним поби— — почала Хібікі.

— Не можна!! — закричала Чія.

Вона різко обірвала слова Хібікі.

— …Це буде лише тренувальний поєдинок. Ми не битимемося на смерть. Це тільки моє припущення, але з людиною його характеру такий бій має бути безпечним. А навіть якщо стане небезпечно… його все одно необхідно перевірити. Мене про це попросили, та й сама я вважаю це потрібним, — пояснила Хібікі.

— Він значно небезпечніший за пана Томокі! Можливо, навіть небезпечніший за Володаря демонів, — заперечила Чія.

— Так, я знаю. І поділяю твою думку, Чіє. Напевно, існують інші способи, але, якщо чесно, я сама хочу дещо перевірити, — відповіла Хібікі.

— Його? Ні… саму сестричку? — здогадалася Чія.

— Так. Я вирішила більше не діяти заради особистих бажань, але досі не здатна цього дотриматися. Я хочу викластися повністю й дізнатися більше і про нього, і про себе, — сказала Хібікі.

— …Тоді я теж дивитимуся. Якщо ти поранишся, я одразу тебе вилікую, — відповіла Чія.

— Будь ласка. Вибач, що я така нікчемна героїня, — тихо сказала Хібікі.

— Для мене сестричка Хібікі — найкраща героїня у світі! Тож ти зовсім не нікчемна! — палко заперечила Чія.

— …Розумію, — тепло відповіла Хібікі.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Не думала, що ви погодитеся на таке прохання. Дякую, пане Райдо, — сказала Хібікі.

— Не зважайте. Я й сам уже думав про щось подібне. Можливість провести поєдинок із героїнею — це те, чим можна буде похвалитися, — відповів Макото.

Минуло дві години після вечері, що завершилася без жодних пригод.

— Чим менше глядачів, тим краще, але скоротити їхню кількість іще сильніше було неможливо, — сказала Хібікі.

Макото й Хібікі стали один навпроти одного на тренувальному майданчику лицарів за замком.

Як і сказала Хібікі, через віддаленість цього місця глядачів було небагато.

Тут зібралися загін героїні, король Лімії, принц Джошуа й кілька шляхтичів.

А також Міо та Лайм із Торгової компанії «Кудзуноха».

— Я не заперечую, — відповів Макото.

(Щойно перевірю те, що хочу, просто програю.) — подумав Макото.

— Ми обоє битимемося серйозно й на повну силу, гаразд? А після поєдинку вип'ємо разом. Ти нормально переносиш алкоголь? Було б шкода не насолодитися такою чудовою ніччю, тож я тебе пригощу, — сказала Хібікі.

— Трохи можу випити. Із радістю складу вам компанію, — відповів Макото.

(Старша виглядає так, ніби легко може випити дуже багато. Не думаю, що вона змушуватиме мене пити, але краще одразу замовлю собі чай, поки нічого не сталося.) — подумав Макото.

Хібікі наполегливо наголосила, що це буде серйозний поєдинок, незалежно від того, здогадувалася вона про думки Макото чи ні.

Сам Макото вже більше хвилювався про те, що відбуватиметься після бою.

Супротивники відійшли один від одного.

Мабуть, зважаючи на те, що зброєю Макото був лук, вони залишили між собою значно більшу відстань, ніж у звичайному двобої на мечах.

— Тоді… почнімо, — сказала Хібікі.

— Так, — відповів Макото.

Лише короткий обмін словами.

Та напруження на майданчику миттєво зросло.

Хібікі викликала Горна зі свого срібного пояса й одразу активувала повне бойове спорядження.

Горн і срібний пояс яскраво засяяли, а потім зосередилися на невеликій ділянці її тіла, захищаючи її.

Невидиме захисне поле, створене священним скарбом, наділило Хібікі надзвичайною витривалістю.

Одночасно зросла її швидкість, а вихоплений півтораручний меч додав до цього посилення ще більше швидкості.

(Отже, вона спеціалізується передусім на швидкості й силі. Саме так, як я побачив біля озера Мейріс. Якщо не зумієш її спіймати — нічого не зробиш. Захист теж непоганий, а відкрите спорядження потрібне заради швидкості. Усе ретельно продумано. І зверху вона ще й посилює тіло. Отже, повністю посилена старша від самого початку битиметься на повну.) — подумав Макото.

Макото взяв лук, активував магічний обладунок і почав уважно стежити за рухами Хібікі.

Тоді він остаточно переконався, що вона підходить для його перевірки.

Після того як Макото досяг Творення в землях демонів, він дещо помітив у власному образі.

Але щоб перевірити це… йому просто не траплялося придатного супротивника.

Тепер Макото хотів випробувати здогад на Хібікі.

Він не збирався забирати її життя.

І не хотів завдавати їй тяжких ран.

Саме тому Макото зміг погодитися на «серйозний поєдинок», якого вимагала Хібікі.

(Стріла з лука летить прямо. Якщо не брати магічні стріли, створені «Брідом», я завжди був переконаний, що фізична стріла здатна рухатися лише так. Але, можливо, в цьому світі я можу робити значно неймовірніші речі.) — подумав Макото.

— …Ха!! — вигукнула Хібікі.

Тримаючи півтораручний меч однією рукою, мов японську катану, Хібікі зробила широкий удар у бік Макото.

(…Іай?! Ні, хвиля меча.) — подумав Макото.

Хвиля меча ледь помітно змінила колір і полетіла до Макото.

Звісно, магічний обладунок зупинив її, і атака розсіялася.

Проте від удару здійнялася хмара пилу, що затулила Макото огляд.

— …

(Справді нагадувало іай. Випускати хвилю меча — неймовірно по-геройськи.) — подумав Макото.

Не розгубившись, Макото підняв лук і правою рукою витягнув стрілу.

Не займаючи стійки, він просто завмер у готовності й очікував наступного руху Хібікі.

Удари один за одним обрушилися на магічний обладунок Макото: зі спини, зліва, справа, а потім знову справа.

(Вона вже настільки скоротила відстань. Напевно, швидша навіть за вовків Асори.) — подумав Макото.

Огляд Макото ще не відновився, а він уже опинився під безперервними атаками Хібікі.

Проте всі вони зупинялися об магічний обладунок і не могли дістатися його тіла.

У мечі Хібікі не відчувалося хвилювання. Проміжки між атаками поступово збільшувалися, ніби вона аналізувала захист.

— А, ось вона, — сказав Макото.

— Який неймовірний захист! — вигукнула Хібікі.

Хібікі вже стояла прямо перед Макото.

Злегка пригнувшись, вона без вагань рубонула Макото.

Удар розсік невидимий магічний обладунок.

Завдяки вкладеній магічній силі й швидкості це була атака, за якою Макото не зміг простежити очима.

— Як ви виконуєте іай без піхов? — здивовано запитав Макото.

— Я просто використовую вітер замість піхов. Нарешті здається, що моя атака справді дістала до—?!! — відповіла Хібікі.

Її наступну атаку розтрощили ще до активації.

Макото змінив форму руки магічного обладунку й, поклавшись на грубу силу, вдарив Хібікі об землю.

Притиснута до землі, вона більше не могла рухатися.

І все ж меча Хібікі не випустила.

— Вітер замість піхов? Як узагалі можна таке вигадати?! — вигукнув Макото.

— Кх!! Я ж точно відчула, що удар пройшов! Прокляття! — простогнала Хібікі.

Магічний обладунок Макото знову зламався.

Видиму руку обладунку, яка притискала Хібікі, щось пробило наскрізь, і від місця проколу вся її конструкція почала руйнуватися.

(Її збили пострілом? Ні, старша нічого такого не використовує. Вона зробила це мечем. Але ж як вправно вона рухає всім тілом! Утримати її буде важко.) — подумав Макото.

Здивований невідомою могутньою атакою Хібікі, Макото нарешті зміг уловити її постать очима.

Вклавши стрілу, він зосередився на Хібікі перед собою.

(Я якось розвіяла цей захват, пробивши його. Те, що притискало мене, мабуть, було захистом Макото. Отже, якщо застосую ще сильнішу пронизливу атаку, існує шанс дістатися самого Макото. Але невже його захист обмежується лише цим рівнем?) — подумала Хібікі.

— …

Макото скоригував приціл на Хібікі.

У цю мить вона дещо усвідомила.

(Я думала, що зможу ухилитися від його стріл, але, якщо правильно пам'ятаю, він славився ненормальною точністю. А якщо його здібність посилилася в цьому світі так само, як мій іай із вітром… нічого. Навіть якщо стріла влучить, я просто відіб'ю її тієї миті, коли вона торкнеться тіла.) — подумала Хібікі.

— …

— …

(Я відіб'ю стрілу й своїм іаєм розрубаю його захист. Без удаваних рухів, усією силою проб'ю його. Але він не рухається. Якщо сам не збирається атакувати… доведеться його спровокувати!) — подумала Хібікі.

Постать Хібікі зникла.

Макото не звернув уваги на пил і навіть не намагався стежити за її слідом.

Швидкість Софії та швидкість Хібікі були зовсім різними речами.

Хібікі змішувала справжні рухи з оманливими й використовувала зір та інші відчуття супротивника, змушуючи його сприймати її рухи ще швидшими, ніж вони були насправді.

Коли Лайм уперше побачив цю техніку, він одразу визнав свою безпорадність. Її справді можна було назвати надзвичайно підступною.

На відміну від бою із Софією, за рухами якої Макото ледве встигав стежити, перед швидкістю Хібікі він повністю капітулював.

(Як і думав, я зовсім її не бачу. Чудово. Саме так і треба.) — подумав Макото.

Макото заплющив очі, й у його свідомості виникла постать Хібікі в останню мить перед зникненням.

Тоді він випустив стрілу в цей образ.

Розплющивши очі, Макото відчув, що його магічний обладунок знищено.

Атаки Хібікі ставали дедалі гострішими, і Макото здавалося, що їхня сила постійно зростає.

Можливо, це була якась здібність, але зараз для нього це не мало значення.

Залишившись без магічного обладунку, Макото без особливої надії використав «Сакай», намагаючись знайти Хібікі.

Він побачив її зі стрілою, що стирчала з правого плеча.

Мабуть, біль змусив Хібікі зупинитися, і лише тому Макото зміг визначити її місце.

Настільки швидкою вона була.

А потім Хібікі зробила щось неочікуване.

— Ліва рука?! — вигукнув Макото.

Перехопивши меч лівою рукою, Хібікі силоміць випустила свою козирну хвилю меча.

Спіральна хвиля атак рвонула до Макото, набуваючи форми пронизливого вістря.

Макото на мить забув активувати магічний обладунок, заворожений побаченим.

(…Виконати іай без піхов і випустити настільки потужну хвилю меча… Вона й так робить неймовірне проти супротивника, якого майже не здатна атакувати, а тепер ще й використовує хвилі меча як кулі… Що взагалі відбувається в її голові? А, точно, спочатку треба…) — подумав Макото.

Пронизлива атака Хібікі вже була просто перед його очима, і повністю відновити магічний обладунок Макото не встигав.

Тому він покрив обладунком лише вільну праву руку й вирішив прийняти удар нею.

Хоч обладунок і був неповним, це був перший удар Хібікі, який справді дістався Макото.

Виставлена вперед права рука зіткнулася з хвилею меча, насиченою магічною силою Хібікі.

— …Це… сильно!! — вигукнув Макото.

Спочатку він збирався розчавити атаку долонею, але швидко зрозумів, що це буде важко, й силою змістив її траєкторію рукою.

— !! Він зупинив хвилю рукою?! — приголомшено вигукнула Хібікі.

— Шія-а-а! — крикнув Макото.

Правою рукою він відхилив атаку вбік. Вона врізалася в землю з оглушливим гуркотом.

— …

— Ай-ай… Вибачте, але, здається, я більше не можу битися. Здаюся, — сказав Макото.

Він помахав рукою, ніби та боліла.

З долоні стікала червона кров.

Побачивши рану Макото, Міо лише різко смикнула бровами, але не рушила з місця.

— …Схоже, я також не можу продовжувати. Отже, нічия, пане Райдо, — сказала Хібікі.

(Я навіть не зрозуміла, коли стріла мене пробила. Якби вона влучила в голову, я померла б, нічого не усвідомивши. Отже, наші посудини сили справді різні. Для Макото я навіть не супротивниця, варта справжньої битви. Така прірва настільки велика, що навіть бажання змагатися зникає.) — подумала Хібікі.

Хібікі витягла стрілу з плеча, і над закривавленою раною засяяло цілюще світло.

Вона так і не зрозуміла, що саме зробив Макото.

Він майже не рухав луком і навіть не повертався до неї, проте все завершилося саме так.

Єдиними помітними рухами Макото були підготовка стріли та перехоплення хвилі меча.

Хібікі розуміла, що програла.

І все ж, роздратована тим, що Макото від самого початку, схоже, збирався поступитися, вона оголосила нічию.

Після такого удару заявити про власну поразку й навіть не спробувати продовжити атаку — це було неприємно навіть для Хібікі.

Приховуючи гіркі почуття, вона завершила поєдинок із Макото.

(Неймовірно… Стріла відтворила навіть місце, у яке влучила в моєму уявному образі. Зрозуміло. Мабуть, мені знадобилося більше часу на зосередження через високу складність. Та все одно: я цілився в образ старшої, який залишився в тому місці, а стріла влучила в справжню старшу, що носилася довкола, саме так, як я уявив. Нарешті я дійшов до чогось, що вже не можна назвати стрільбою з лука. Це якась підозріла дивина. Не думаю, що цього вистачить проти Богині, але впевненості в мене трохи побільшало.) — подумав Макото.

— Гм, непогано.

Він пробурмотів це ледь чутно.

Макото був задоволений тим, що задумане вдалося здійснити.

Те, що запланована поразка перетворилася на нічию, його особливо не турбувало.

Міо задоволено всміхалася, дивлячись не на Макото, а на стан Хібікі. Усмішку приховувало її віяло, тому помітив її лише Лайм.

А він удав, ніби нічого не бачив, тож про це ніхто так і не дізнався.

Так завершився довгий-довгий день у Королівстві Лімія.