Розділ 209 — Двоє наступного ранку

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Ти вже гаразд, Хібікі? — запитала Міо.

— Так. Усього лише стріла пробила плече, нічого серйозного. Дякую, що провідали мене, — відповіла Хібікі.

— Провідала? — перепитала Міо.

Міо урвалася на цьому слові, й між нею та Хібікі, які залишилися в кімнаті наодинці, запала тиша.

— Так… А його рана була в порядку? — запитала Хібікі.

— Таке можна зцілити миттєво. Важливіше інше, Хібікі. Схоже, ти чимало рухаєшся в тіні, але після того, як насправді побула поруч із Вакою й навіть провела з ним учора ввечері поєдинок, ти нарешті все зрозуміла, правда? — запитала Міо.

— Я не те щоб рухаюся в тіні, пані Міо. Але так, я зрозуміла, наскільки він сильний. І що його сили достатньо, аби навіть ви пішли за ним, — відповіла Хібікі.

Хібікі промовила це крізь стиснуті зуби.

Минулої ночі Хібікі провела поєдинок із Макото.

Звісно, поєдинком це було лише для Хібікі, адже Макото явно не мав наміру битися по-справжньому.

Зрештою Хібікі не змогла провести жодної повноцінної атаки, лише ледь подряпала його, тоді як Макото влучив їй стрілою в плече.

Капітуляцію Макото Хібікі перетворила на нічию, але для неї це не було ані нічиєю, ані перемогою. Це була програна битва.

— Так не годиться, Хібікі. Те, що ти зрозуміла силу Ваки, — одне, але ти намагаєшся щось від мене приховати? Хоч саме через тебе дорогою до столиці ми зупинилися у володіннях Хоупрейз, — сказала Міо.

— Ні. Частина знаті наполегливо втручалася в наше запрошення вашої Торгової компанії «Кудзуноха», і візит до володінь Хоупрейз став наслідком цього. Я не змогла цьому завадити, тож частково відповідальна, — пояснила Хібікі.

— …Тоді ти стверджуєш, що нічого не знаєш про те, що там сталося? Саме це хочеш сказати? — запитала Міо.

— …Так. Принаймні ні я, ні королівська родина не знаємо. Щось сталося? — відповіла Хібікі.

— Хібікі, — промовила Міо.

— Що таке, пані Міо? — озвалася Хібікі.

— У наших очах ти, королівська родина й місцева знать — усе це одне Королівство Лімія. Так викрутитися не вийде, — холодно сказала Міо.

— …

Горло Хібікі ледь помітно сіпнулося.

Вона тихо ковтнула.

— Розберися. Дрібниця такого рівня для нас не проблема, але це стане твоїм новим боргом, — наказала Міо.

— …Зрозуміла, — відповіла Хібікі.

— І що ж? Зі слів Ваки, ти розумна, правда? Чула, що ти геній, здатний на все, — сказала Міо.

— Зачекайте, що саме Макото вклав вам у голову? — здивувалася Хібікі.

Слова Міо на мить приголомшили Хібікі, і напруга зійшла з її обличчя. Водночас вона пробурмотіла скаргу на Макото.

— Ти вже мала зрозуміти, ким є Вака та Торгова компанія «Кудзуноха». Дай мені почути свій висновок, — сказала Міо.

— …

— Ну ж бо. Останнім часом я розсипала перед тобою безліч підказок. Якщо й після цього ти нічого не зрозуміла, можу пояснити ще наочніше. Можливо, треба зробити щось таке, що закарбується у твоїх очах, хай би як сильно ти хотіла відвернутися, — пригрозила Міо.

— !!

— Хібікі… Хто такий Вака? Якої відповіді ти дійшла цією своєю гарною головою, спираючись на отримані відомості? Скажи мені, — наказала Міо.

Слова Міо холодно відлунювали кімнатою, мов останнє попередження.

Хібікі вагалася, але зрештою, наче змирившись, подивилася Міо просто в очі.

— Райдо… Місумі Макото… це… — почала Хібікі.

— …

— «Диявол». Він і є «Диявол». І той білий чоловік, який урятував мене в Лімії, — упевнено сказала Хібікі.

Від тихих, але впевнених слів Хібікі на обличчі Міо розквітла усмішка.

Усміхалися і її вуста, і очі.

Міо сміялася із задоволенням.

— Молодець. Саме так. Вака — це істота, яку ви називаєте «Дияволом». А ще він господар Торгової компанії «Кудзуноха», — підтвердила Міо.

— Я підозрювала це й раніше. Біля озера Мейріс підозра лише зміцнилася, а після тренувального бою я остаточно переконалася, — сказала Хібікі.

— Отже, недарма я влаштувала так, щоб ти супроводжувала Ваку. І недарма віддала той костюм доньці Рембрандта, — задоволено промовила Міо.

— Нове спорядження, створене Торговою компанією «Кудзуноха»? Костюм героя зі спецефектами, яким користувалася дівчина на ім'я Юно Рембрандт. Як я й думала, це був навмисний витік інформації, — сказала Хібікі.

— Звісно. Я хотіла, щоб ти здогадалася: Вака і є «Диявол», а також той, хто тебе врятував, — відповіла Міо.

— Виходить, він урятував мене двічі, — тихо сказала Хібікі.

— Саме так. Уперше він навіть зазнав тяжких ран на своєму священному тілі. Вдруге це була угода з Богинею. Та хай там як, обидва рази тебе врятував Вака, — сказала Міо.

— Так, це правда, — визнала Хібікі.

— Тоді поводься з належною пошаною до свого рятівника. Подивившись на Ваку, ти мала добре зрозуміти: він не прагне війни. Він урятував вас двох лише тому, що ви походите з того самого світу, — сказала Міо.

— …

— Слухай уважно. Я не кажу тобі співпрацювати. Я лише вимагаю припинити будь-які дії, що заважають Торговій компанії «Кудзуноха». А якщо щось станеться в межах того, що ти здатна помітити — зупини це. Адже Вака просто намагається приносити людям користь, — заявила Міо.

Останні слова Міо змусили Хібікі насупитися.

— Не певна, що все так просто, — заперечила Хібікі.

— Що ти сказала? — холодно перепитала Міо.

— Як торгова компанія, він справді пропонує добрі товари за низькою ціною. Але невже всі його дії спрямовані лише на це? — запитала Хібікі.

Хібікі заперечила їй прямо.

Такої думки вона дійшла, побачивши частину справжнього Макото. Якщо наміри Торгової компанії «Кудзуноха» справді були лише такими, деякі її вчинки суперечили цьому.

— Якщо все так, як ви кажете, навіщо він настільки нарощує бойову силу? Коли він хоче залишатися звичайним купцем, хіба не досить пані Томое та вас, пані Міо? Не думаю, що від самого початку він був настільки сильним. Ми з імперським героєм з'явилися тут уже доволі могутніми, а з огляду на його здібності в попередньому світі він мав бути приблизно на нашому рівні або слабшим. Та він явно здобув ненормальну силу, зовсім не схожу на нашу, — сказала Хібікі.

— Ваку викинули на самий край світу. Ця сила стала наслідком необхідності, — відповіла Міо.

— І ви стверджуєте, що така необхідність не приведе до війни?! Я справді не відчула в ньому честолюбства, але він усе одно змушує підозрювати, що має якийсь прихований задум! — вигукнула Хібікі.

— Ти говорила з Вакою й досі думаєш про таку дурню? — роздратовано запитала Міо.

— …Так, я говорила з ним. Але моя тривога нікуди не зникла. Його сила та спосіб мислення надто відрізняються від того, що мало б бути в людини, вихованої у звичайній родині сучасної Японії. Я хочу запитати вас, пані Міо: невже те, що Макото так змінюється, справді нормально? — запитала Хібікі.

— Тобі нема потреби про це думати. Вака вільний змінюватися так, як вважає за потрібне. Якщо захоче змінитися — нехай змінюється. Я просто йтиму за ним. А якщо мене запитають, моя відповідь очевидна: «усе гаразд», — без вагань сказала Міо.

— …Я поки не можу відповісти, як поводитимуся з Торговою компанією «Кудзуноха» та з ним, — сказала Хібікі.

— …Хібікі, — промовила Міо.

— Є час! Час іще є. Я ще можу дізнатися про нього більше, — поспішно сказала Хібікі.

— …Зрозуміло. Гаразд. Я почекаю ще трохи. Якщо хочеш іще поговорити з Вакою, я це дозволю. Але лише розмовляти, — попередила Міо.

— Зрозуміла, — відповіла Хібікі.

— Фух… Скільки мороки. До речі, Хібікі, ти вже знаєш, що я павук, правда? Та жриця вже прокинулася? — запитала Міо.

— Це…!! Так, знаю. Я чула, що ви — Чорний Павук Лиха. Отже, це правда, — відповіла Хібікі.

Міо раптово розкрила Хібікі свою справжню сутність.

Хібікі не чекала, що та зізнається саме зараз, тому трохи розгубилася, але все ж підтвердила, що знає.

— Фу-фу-фу. Мені цікаво, що та жриця побачила у Ваці, але залишу цю насолоду на потім. А тепер, враховуючи те, що ти вже знаєш, дам тобі одну відомість, — сказала Міо.

— Відомість? — перепитала Хібікі.

— Ти назвала силу Ваки ненормальною. Але він зустрів мене в образі павука, коли пробув у цьому світі лише близько двох тижнів, — повідомила Міо.

— ?!

— Між часом вашого прибуття та появою імперського героя могла бути різниця в десять днів або навіть місяць. Але, наскільки мені відомо, Вака прийшов сюди пізніше за вас обох, — продовжила Міо.

— Тобто майже без жодного досвіду він бився з вами… ні, із Чорним Павуком Лиха? — приголомшено запитала Хібікі.

Хібікі вважала це неможливим.

Після прибуття до цього світу вона звикла до боїв і здобула надійних товаришів. Та навіть якби вона тепер билася з павуком, який пережив незліченну кількість битв, результат був би очевидним.

— Так, — підтвердила Міо.

— А… зрозуміло. Пані Томое теж була поруч, правда? — запитала Хібікі.

Попри потрясіння, Хібікі пригадала порядок, у якому Макото зустрів своїх послідовників.

Раніше Міо розповідала Хібікі, що познайомилася з Макото після Томое.

— Вака бився зі мною сам, — сказала Міо.

— Не може бути, — прошепотіла Хібікі.

— Він зазнав кількох поранень, але переміг мене. Того дня Чорний Павук Лиха припинив існувати в цьому світі, — сказала Міо.

— Тобто він мав цю божевільну силу від самого початку? І Богиня тут ні до чого? — запитала Хібікі.

— Хтозна. Утім, Хібікі, я майже нічого не пам'ятаю з часів, коли була павуком. Та коли трохи розібралася… — почала Міо.

— …

— Схоже, я зустріла Ваку за кілька днів після того, як билася з вами. Відтоді різниця між Вакою і вами лише дедалі зростала. Дуже, дуже добре обміркуй цю правду, — сказала Міо.

— …

Хібікі змусили до болю чітко усвідомити різницю між її колишньою силою та силою Макото.

— Звісно, поки ми ще в цій країні, — додала Міо.

Так само, як і з'явилася, Міо розчинилася в темряві й зникла.

Хібікі залишилася сама й не ворухнулася.

Слова Міо — «різниця лише зростала» — продовжували відлунювати в її голові.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Хм? — озвався я.

— …Щось сталося, босе? — запитав Лайм.

— Слухай, Лайме, — звернувся я.

— Так? — озвався Лайм.

— Можеш трохи мене атакувати? Не стримуйся, — попросив я.

— …Що? — перепитав Лайм.

Я стискав і розтискав руку, яку зцілила Міо, й дещо обмірковував.

Лайм саме вчасно повернувся до кімнати, тож я попросив його про послугу. Втім, його реакція була цілком передбачуваною.

— Розумієш, учора ввечері ми зі старшою Хібікі провели дружній бій… чи поєдинок… ну, коротше, щось таке, правда? — запитав я.

— Так… — обережно відповів Лайм.

— Щиро кажучи, я вже бачив, на що здатна старша біля озера Мейріс, і майже все відповідало моїм очікуванням, але… — продовжив я.

— Але що? — запитав Лайм.

— Як би це сказати… Часом її атаки були несподівано сильними. Щодо захисту, я майже нічого особливого не робив, тож, мабуть, це старша застосовувала щось своє. Просто насправді я не маю точного уявлення про теперішню міцність свого захисту, — пояснив я.

— Т-тобто ви майже не вкладалися в той захист? — приголомшено перепитав Лайм.

— Тож, повертаючись до мого прохання, я хочу перевірити, що станеться від атаки Лайма. Завдай мені одного удару, — сказав я.

— М-ми робитимемо це просто тут?! — вигукнув Лайм.

— Так, — спокійно відповів я.

Навіть якщо ми трохи поранимося, можна просто дочекатися Міо.

А якщо рана буде легкою, мене зцілить Лайм.

Немає сенсу виходити надвір і привертати зайву увагу.

Мабуть, за моєю поведінкою Лайм зрозумів, що я не передумаю. Трохи повагавшись, він узяв катану.

— …Я справді битиму без стримування, гаразд? Хоча навряд чи мій удар зрівняється з атакою Хібікі, — попередив Лайм.

— Не думай про це. До того ж зброя у твоїй руці краща, правда? Навіть якщо щось станеться, я попрошу Міо все виправити. Просто зосередься на найсильнішому ударі, — відповів я.

— Ви ж поясните все сестриці Міо, правда? — уточнив Лайм.

— Звісно. Я сам попросив тебе, тож не стану потім благати її рятувати мене, — запевнив я.

— Тоді вибачте, — сказав Лайм.

Лайм вихопив катану з піхов.

Зігнувши ноги, він опустив центр ваги й стиснув катану правою рукою, спрямувавши лезо вгору.

Це була стійка для колючого удару.

Хоча саме я про це попросив, я був вдячний Лаймові за те, що він послухався й справді вирішив викластися повністю.

Адже, наскільки я пам'ятав, ці підготовчі рухи передували його найпотужнішій атаці.

Як і під час бою зі старшою, я розгорнув магічний обладунок.

Лайм стояв нерухомо й поступово накопичував силу.

Це була заряджувана техніка: що довше він накопичував силу, то потужнішою ставала атака. Оскільки зараз йому не треба було боятися, що хтось завадить підготовці, умови були ідеальними.

— Коли будеш готовий, — сказав я.

Лайм не відповів.

Натомість із його тіла почала просочуватися магічна сила, і він ледь помітно засяяв.

Потім Лайм мовчки відштовхнувся від підлоги й спрямував силу ніг, стегон та плечей у катану.

Посилена міць зосередилася в лезі й спробувала пробити магічний обладунок.

Але…

— !!!

Без різкого брязкоту зіткнення катана Лайма зупинилася на невеликій відстані від мене.

Як я й думав, навіть повна сила Лайма не змогла прорвати захист.

Та щойно я так подумав, Лайм зробив дещо більше.

Він миттєво відпустив руків'я правою рукою, а долонею лівої натиснув на його навершя.

Із лівої руки хлинув величезний обсяг магічної сили, водночас іще сильніше штовхаючи катану вперед.

Другий етап зарядженої атаки!

Напевно, збоку це виглядало неймовірно круто.

Але магічний обладунок не зламався.

— А… — вихопилося в мене.

— Ґех… — простогнав Лайм.

Наші з Лаймом голоси пролунали майже водночас.

Мабуть, причина була однакова.

Катана Лайма ледь затремтіла, а тоді… її лезо розсипалося на шматки.

Ой-йой…

Виходить, воно не витримало тиску між силою атаки Лайма та моїм магічним обладунком.

— В-вибач, Лайме, — сказав я.

— …Не переймайтеся. На щастя, під час нашого перебування в Лімії навряд чи станеться щось, для чого мені конче знадобиться саме ця катана, — відповів Лайм.

— За скільки вона відновиться? — запитав я.

— Якщо все піде добре, приблизно за пів дня. Цього разу поспішати немає потреби, тож нехай відновлюється добу. Якщо сьогодні знадобиться зброя, використаю запасний меч, — пояснив Лайм.

Сказавши це, Лайм показав одне з кілець на пальці.

А, точно. Здається, він згадував, що має чимало запасних засобів.

Це кільце може перетворюватися на меч.

Саме тому ні я, ні Лайм не впали у відчай через зламану катану.

Доки ціле руків'я, її здатність до відновлення працює доволі швидко.

Схоже, навіть якщо не квапити процес, за одну добу вона повернеться до нормального стану.

Я не знав точного часу, але це справді швидко.

— Важливіше інше. Старша доволі легко пробивала мій захист слабшим мечем. Лайме, маєш здогад, чому? — запитав я.

— Ні. Зараз Хібікі тренує хвилі меча для дистанційних атак, але… їхня сила, наскільки я знаю, цілком звичайна. Порівняно з часом, коли я її супроводжував, вона теж начебто не робила нічого нового, — відповів Лайм.

— Зрозуміло… Тоді, можливо, справа в божественному захисті Богині, — припустив я.

— Схоже, той декоративний пояс вона отримала від Богині. Щоправда, спосіб його використання, за її словами, вона вигадала сама, — пояснив Лайм.

— Спосіб використання? Ти про той відвертий режим із майже оголеним тілом? — запитав я.

Я вже трохи звик до нього, але… це все одно вражає.

Вражає і те, що старша здатна користуватися ним заради підвищення бойової сили, і те, що така здатність справді робить її сильнішою.

Та найдивовижніший, звісно, сам вигляд.

Так.

— Щиро кажучи, проти такої швидкості важко знайти спосіб боротьби. Деякі авантюристи жартують: «Якщо жоден удар не влучає, обладунок не потрібен». Але люди їхнього рівня можуть скільки завгодно базікати — втілити це насправді вони не здатні, — сказав Лайм.

— Хм? Тоді у відкритому режимі старша майже не має захисту? — запитав я.

— Ні. Навіть здобувши таку швидкість, Хібікі не забула про важливість оборони. У тому вигляді її захист вищий за звичайний, але все одно поступається атакам тих, хто спеціалізується на ударній силі. Тому тепер вона стискає захисне поле, яке огортає все тіло, у потрібній точці й посилює його, — пояснив Лайм.

— Тобто вона не приймає сильний удар усім захистом, а зупиняє його в одній точці. Повна протилежність мені: я відмовився блокувати й просто приймаю атаки напряму, — сказав я.

Мені здавалося, що техніка старшої значно складніша.

Вона посилює захист у конкретній точці, але мусить керувати ним вручну.

Щоправда, в усьому іншому її оборонні здібності й без того на божественному рівні.

…Яка вибаглива техніка.

— Що ти… робиш… Лайме? — пролунав голос Міо.

— Хііі!! — заверещав Лайм.

— А, Міо. З поверненням, — привітався я.

— Вибачте, що не була поруч через деякі справи. А тепер, Лайме, що ти робив? — запитала Міо.

— Це… — почав Лайм.

— Поясниш потім. Спершу мені треба заспокоїтися, тож… іди сюди, — сказала Міо.

— В-ви ж хочете заспокоїтися, правда? Тоді, гадаю, я вам не потрібен, — нервово відповів Лайм.

— Що ти таке кажеш? Щоб заспокоїтися, мені якраз потрібна твоя присутність. Інакше не вийде, — лагідно сказала Міо.

Це ти зараз говориш дивні речі, Міо.

Від Лайма віяло цілковитою поразкою та жахом.

Нічого не вдієш.

— Босе! — благально вигукнув Лайм.

— Усе гаразд, Лайме. Я обов'язково зцілю тебе й поверну до нормального стану, — запевнила Міо.

— Зцілите?! — скрикнув Лайм.

Підійшовши до Лайма, Міо схопила його тонкою рукою.

Здавалося, він легко міг вирватися, але насправді в цій руці ховалася величезна сила.

Ні, стоп.

Я ж пообіцяв усе владнати, тому мушу дотримати слова.

До того ж я б волів, щоб Міо спрямувала на мене ті почуття, що зараз вирували в ній.

— Міо, зупинися. Лайм лише виконав моє прохання. Ми проводили невелику перевірку, тож він ні в чому не винен, — сказав я.

— …Перевірку? — перепитала Міо.

Міо зупинилася.

Але її рука й далі стискала Лайма.

Звісно, на обличчі Лайма не було й сліду полегшення.

Навпаки, він виглядав так, ніби небезпека лише зросла.

— Так. Міо, допоможи й ти. Лише трохи… А, точно. Можеш атакувати мене своїм улюбленим «Розсікальним Віялом»? — попросив я.

Цим складаним віялом вона випускала хвилю атаки.

Коли Міо вигадала чергову безглузду техніку, я жартома назвав її «Розсікальним Віялом». Назва їй сподобалася, тож вона вирішила так і називати цей прийом.

— Застосувати «Розсікальне Віяло» проти Ваки? — перепитала Міо.

— Після бою зі старшою Хібікі мене дещо непокоїть. Будь ласка, — попросив я.

— Через Хібікі… Зрозуміла. Якщо справа в цьому, я погоджуся, — відповіла Міо.

Лайма нарешті відпустили.

Я думав, що доведеться переконувати її довше, але останнім часом Міо ставала напрочуд слухняною, щойно звучало ім'я старшої Хібікі.

— Тоді починаю, — сказала Міо.

Як і Лайм, вона не зважала на те, що ми перебували в кімнаті. Міо спрямувала на мене складене віяло й махнула ним.

— Дякую, Міо, — сказав я.

Я приймав магічним обладунком хвилі атак Міо різної сили, доки захист не зламався. Тоді подякував їй і завершив перевірку.

— Уже досить? — запитала Міо.

— Так. Тепер я зрозумів, приблизно якої сили були атаки меча старшої Хібікі, — відповів я.

— …Ви говорите про ту атаку, яка тоді поранила руку Ваки? — уточнила Міо.

— І про неї теж. Але загалом удари старшої були дивно сильними. До речі, остання атака Міо була доволі серйозною, правда? — запитав я.

Я запитав це, бо мені здалося, що її останній удар мав приблизно таку саму силу.

— Я не використала навіть вісімдесяти відсотків! Це зовсім не було серйозно! — заперечила Міо.

Понад сімдесят відсотків сили Міо — це, мабуть, уже надзвичайно багато.

Та хоч я так думав, уголос цього не сказав.

Адже, схоже, Міо теж щось непокоїло.

Мій магічний обладунок був чисто розсічений, і я припинив перевірку.

Цього було цілком достатньо, адже далі все закінчилося б так само, як у тренувальному бою.

— Як я й думав, її швидкість очевидно висока, але… за силою тих атак ховається ще щось. Схоже, наступного разу в поєдинку зі старшою мені доведеться діяти трохи серйозніше, інакше я знову поранюся, — сказав я.

— …Коли Хібікі ледве виживала на Пустищі, вона не мала такої незвичайної ударної сили. Інстинкти в неї, щоправда, були добрі, а огляд поля бою — широкий. Здається, Шікі розповідав, що під час його перебування з Вакою в Лімії вона раптом змогла випустити надзвичайно сильну атаку. Чому б не запитати його після повернення? — запропонувала Міо.

— А… Можливо, він говорив про момент, коли вона зруйнувала бар'єр, у якому він їх утримував? Зрозуміло… — замислився я.

Невже в ній пробудилася нова сила, отримана від Богині?

Це звучить як справжній поворот у дусі історій про героїв.

Вона начебто не застосовувала особливого закляття для посилення, але могла активувати приховану здібність, подібну до мого «Сакаю».

У такому разі не можна надто її недооцінювати.

— Але невже ця дівчина справді здобула таку ударну силу? І навіть після цього просила нову зброю… — пробурмотіла Міо.

— Міо? Щось не так? — запитав я.

— Н-ні! Нічого! Усе гаразд! — поспішно відповіла Міо.

— До речі, щодо тієї справи… Наскільки пам'ятаю, сьогодні ми мали лише зустрітися з кількома дворянами та купцями, правда? Невже ти бачилася зі старшою? — запитав я.

Міо та старша Хібікі…

З огляду на те, що сталося в Ротцґарді, це трохи тривожило. Але в Ціґе вони певний час були в стосунках наставниці та учениці, тож, мабуть, надто хвилюватися не варто.

— Ми лише трохи поговорили про час, проведений у Ціґе. А, точно! Хібікі сказала, що невдовзі ми зможемо поговорити зі жрицею, — повідомила Міо.

— З пані жрицею… Це добре. Я й сам думав хоча б раз її провідати перед від'їздом, — сказав я.

— Так, гадаю, це буде можливо, — відповіла Міо.

До того ж та пані жриця побачила щось у Міо та в мені.

Було б брехнею сказати, що мене це не цікавить.

Не знаю, чи погодиться вона розповісти, але я принаймні хочу запитати.

Утім, вона за віком недалеко від Рінон, тож я, звісно, не збираюся її примушувати.

А тепер уже майже час, коли має прийти чиновник.

Я скажу, що поки хочу поїхати разом із компанією, а відповідь дам пізніше.

Усе одно іншої відповіді я не дам, тож було б добре, якби вони зрозуміли натяк і відступили.

Ех… Я навіть не встиг нормально оглянути місто довкола замку.