Розділ 21 — Томое тієї ночі

Перекладач і редактор: Näki + Claude

POV Томое

Ех… Вака міг би бути й трохи м'якшим.

З такою вдачею серед усіх поколінь виконавців ролі пана Комона він був би з породи вредних дідуганів.

А мені більше до вподоби мудрі й розважливі пани Комони.

Якщо так міркувати, то акторський склад із нових спогадів Ваки якраз мені до душі.

Хотілося б, щоб Вака трохи частіше сам ліз у халепи.

І з гільдією, і з ринком — він помітив, що діється, але в обох випадках удав, ніби нічого не бачить.

Якщо так поводитися, жодних пригод не трапиться, узагалі нічого не відбудеться. Не знаю, що було б, якби не моя кмітливість.

Так не годиться! Тоді ми ніколи не реформуємо світ. Усе «скінчиться якоюсь дрібницею», і мені навіть не випаде нагоди вихопити катану!

А я ж нарешті отримала дещо схоже на неї, виготовлене старшими гномами… стоп, це задовго. Скорочено — елдвами.

Примітка перекладача: «елдва» (мн. «елдви») — скорочення від англ. elder dwarf («старший гном»).

Міо зі своїми дурницями теж добре впоралася. Справжнісінький «Хачібе»: неуважна, зі звичайним спорядженням, але недооцінювати її не варто.

І якби тепер ще й Вака взявся за справу по-справжньому, ми б без проблем увійшли в «Арку реформування середньовічного світу».

Натомість мене змусили сторожувати карету вночі, ще й приховуючи свою присутність.

Прикро, що доведеться пропустити вечерю, зате саме цієї ночі можна чекати цікавого розвитку подій.

Як подумаю про це… гм. Мабуть, за цей наказ я маю подякувати Ваці.

До речі, я все ще з'ясовую, як вирощувати рис, та й вправлятися з паличками для їжі мені ще довго. Катану я теж досі ретельно вивчаю: нинішній мій меч — лише меч у формі катани з лезом тільки з одного боку.

Основи кування катани я ще тільки досліджую, тож нічого не вдієш. Вака не раз їздив із батьками до міста Секі на фестиваль клинків «Хамоно» й навіть залишався там на ніч. Спробую відшукати відповідні спогади й почерпнути з них потрібні знання.

Примітка перекладача: Секі (префектура Ґіфу) — японське місто, здавна славетне ковалями мечів і виробництвом ножів; «хамоно» (刃物) — «клинки, ріжучі вироби».

Добре, що Вака знає стільки різного. Варто чомусь його зацікавити — і він неодмінно вивчить це як слід, причому від самих основ. Мені така звичка тільки на руку. Щиро вам дякую, Вако.

У внутрішній кишені на грудях у мене лежать «мої палички», але поки що я занадто незграбна, щоб користуватися ними як слід.

Звісно, свою першу трапезу я хотіла б скуштувати саме в японському стилі. І колись неодмінно похизуюся вмінням орудувати паличками не гірше, ніж ножем і виделкою!

Спритно й вишукано!

Треба неодмінно виховати орків, які спеціалізуватимуться на японській кухні. Тоді, коли захочеться японських страв, не доведеться просити Ваку їх готувати. Просити про таке Ваку мені, служниці, усе-таки не личить.

Я кидаю погляд на вантаж.

Це фрукти з Асори. Схоже, це точнісінько ті самі плоди, що й у світі Ваки, тож ми попросили його вирішити, чи можна їх їсти.

Усі вони аж кипіли життям, багато з них були неймовірно соковиті. І смак — надзвичайно добрий.

Не дивно, що плоди, здатні вижити в досконалому й суворому світі Ваки, так і пашать життям.

Якось із примхи я спробувала відтворити те, про що чула від Ваки й що бачила в його спогадах, але поки що ледве «повзаю».

Адже магічної сили в повітрі — нуль, а з вивільненням вродженої магічної сили це не працює. Якщо йдеться лише про зовнішній вигляд, його я відтворити можу.

Ми взяли величезну кількість достиглих плодів різних сортів, і поки що жоден не почав псуватися. Усі вони й досі живісінькі.

— Хм… час рухатися? — пробурмотіла я.

Я вже повністю з'ясувала, скільки їх, вивчила їхні звички, а дехто з них почав рухатися так, що видає в них членів якоїсь організації.

За тим, як люди рухаються, можна багато чого сказати про їхню підготовку. Проте сьогоднішні гості здаються дещо незграбними.

У них є трохи координації.

Але ж я — Вищий Дракон, істота, з якою мало хто може зрівнятися. Звичайно, я звикла мати справу лише з найсильнішими супротивниками.

Якщо зважити на це, ці хлопці, можливо, доволі вправні.

Якщо так на це подивитися…

Зараз я просто радію, що зможу битися катаною, мов самурай.

Хоча цей вигляд я «отримала» вже після укладення пакту з Вакою.

І немає сумнівів: порівняно з минулим моя сила зросла.

Ваці довелося аж просити гномів зробити інструмент, що його стримує, але на моєму тілі жодних таких запобіжників немає.

Якщо вже подумати, як готуватися до бою з кимось… то Ваку як суперника, відверто кажучи, не можна брати за мірило.

Міо теж краще не брати до уваги.

Якщо так… то мені навіть трохи шкода їх.

Доведеться цим хлопцям стати моїми партнерами в тренуванні — вчитимуся «стримуватися».

Двоє на варті, четверо йдуть красти — так?

Я вдячна.

Вака сказав: «Будь ласка, не влаштовуй різанину», і глянув на мене трохи серйозними очима. Навіть якщо я прорахуюся зі «стримуванням», усе одно планую, щоб бодай ці двоє якось вижили.

Із чотирьох двоє йдуть попереду.

Вони хочуть непомітно дістатися до карети й забратися всередину. Саме час.

У темряві я не видала жодного звуку.

З катаною в руці я стала біля карети.

— Ну-ну, яка справа у вас до нашої карети? — запитала я.

Звернуся до них максимально привітно.

Усі водночас завмерли й втупилися в мене. У їхніх поглядах змішалися настороженість і жага крові.

Зовсім не хотіла їх лякати своїм привітним тоном, але тепер про це думати вже запізно.

Мої золоті зміїні очі палали в передчутті бою. Я не зводила погляду з нападників.

…

Мовчать, еге ж? Бачу, перемовляються самими поглядами.

Отже, домовитися не вийде. Що ж, тоді без зайвих запитань! Кляті роніни!

Вартові не подають ознак руху.

Двоє, що були ближче до карети, тримали в руках щось коротке й блискуче. А двоє, що були далі, беззвучно кинули в мене щось із рук!

Один із двох ножів я ловлю, від другого ухиляюся, а решту предметів, що летять у мене, відбиваю піхвами.

Легкі, та ще й повільні.

Навіть говорити про них не варто.

У мить, коли наступний ніж майже дістав мене, той, від якого я ухилилася, розвернувся й полетів у мене знову. Під таким кутом, ніби сам кричав: «Вдар мене ногою!»

Я охоче виконала його бажання: не вкладаючи у рух ваги тіла, лише швидкістю копнула ніж. Ось, повертаю його власникові!

З глухим звуком чоловіка відкинуло в небо.

Я ж і справді стримувалася, хіба ні? А його, схоже, таки зламала. Мені здавалося, що махати катаною буде трохи недобре, але її справді краще випробувати.

— Гм, — пробурмотіла я.

Проблем не буде, якщо цілити лише в їхню зброю.

— Га?! — скрикнув чоловік.

Я відступаю на крок, щоб збільшити відстань. Водночас цілюся в лезо кинджала завмерлого чоловіка й завдаю горизонтального удару.

Він навіть не встиг зреагувати. Напевно, не помітив, як я опинилася за його спиною. Гадає, ніби я зникла? От чому завмер. Яка незграбність.

Від несподіванки голос чоловіка, який ще мить тому вважав мене здобиччю, зірвався на писк.

Здається, він навіть не відчув порізу. Моє тіло в парі з цією зброєю аж надто ефективне. Елдви, як же я чекаю дня, коли ви нарешті викуєте справжню катану! Хе-хе-хе.

І тоді…

«Гуп»

Гм? Що це за звук?

Коли я глянула туди, звідки він долинув, там…

У чоловіка, що кричав від страху, на верхній «частині» грудей… пролягла лінія розрізу, а всієї верхньої частини тіла просто не було.

Ого… невже це настільки ефективно?!

Погано! Тривога перекинеться на решту чотирьох. Тоді ніхто не говоритиме, і всі спробують утекти.

Я не зможу їх допитати!!

Вартові вже віддалилися на значну відстань. Якщо так піде далі — здійметься галас.

Нічого не вдієш. Для початку — спіймаю тих двох, що тут!

Я перехопила катану навпаки. Треба було відразу послухати Ваку й бити тупим боком леза.

Вони без сорому показали спину й тікали. Одна з них — жінка. Облич не розгледіти: вони обмотані тканиною.

Якщо вже ловити когось, краще ту жінку — Вака теж зрадіє. Навіть одного погляду вистачає, щоб помітити її пишні груди. У чорному вбранні така фігура виглядала якось не до ладу.

Хоча Вака постійно повторював, що «дівчата гарні», навіть коли вони не були аж такими гарними. Може, він просто сумує за жінкою.

Утім, він досі не просив нас про особисте прислужування. Загадковий усе-таки наш Вака.

Стривай!

Чи не назве мене Вака знову «продажним урядовцем», якщо я схоплю жінку?!

Ні, це ж Вака — він точно так і зробить!

Кх-х! Яка хитромудра пастка! Скористатися моїми почуттями до Ваки.

Як і слід було чекати від Ваки. Гм? Стривай-но. Здається, щось тут не так…

Гаразд, не думатимемо про складне. Нехай жінка тікає, а я спіймаю іншого.

Ледь відштовхнувшись від землі, я миттю наздоганяю його. Різниця в нашій швидкості надто велика.

Я опиняюся перед втікачем у чорному вбранні, з пласкими грудьми, й б'ю його в сонячне сплетіння.

Жінка, яка була трохи далі, озирнулася, а я вдала, ніби вихоплюю катану.

Вона, мабуть, бачила, що сталося кілька митей тому.

Вона аж підскочила від жаху й кинулася навтьоки.

Хм-хм, яка ж у мене чудова майстерність!

Тепер лишилося витягнути з цього чоловіка всю потрібну інформацію…

Ми зможемо почати захоплення цього лігва зла!

Фу-фу-фу, усе йде дуже добре!