Розділ 210 — План протидії йде шкереберть

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Дозвіл на мандрівну торгівлю для Торгової компанії «Кудзуноха»? — перепитала Хібікі.

— Так. Він урятував життя і мені, і Його Величності в Ротцґарді. Ми запросили його сюди, щоб висловити вдячність, тож не віддячити було б негоже. Райдо сам подав прохання, а це питання не потребує суворого регулювання, тому я дала йому відповідь, що схиляюся до згоди, — пояснила Джошуа.

— Розумію, — відповіла Хібікі.

— Є якась проблема? Чимало вельмож, які хочуть, щоб він відкрив у них крамницю, напевно, будуть незадоволені цим рішенням, але для нас воно не має бути невигідним, — сказала Джошуа.

— Ні, гадаю, рішення принца Джошуа правильне. Якщо він сам цього побажав, така винагорода цілком доречна, — відповіла Хібікі.

— Рада, що й ти так вважаєш. Та все ж мене непокоїть, що наразі це єдине прохання Райдо. Якби він попросив землю чи шляхетський титул, мені навіть було б спокійніше, — зізналася Джошуа.

Джошуа розмовляла з Хібікі.

Темою їхньої розмови була Торгова компанія «Кудзуноха».

А саме обіцянка Джошуа надати Райдо дозвіл на мандрівну торгівлю Торгової компанії «Кудзуноха» на території королівства.

Саме це вони й обговорювали.

Бредда також був присутній, але поки не втручався в розмову.

— Напевно, він вважає, що вже отримав цілком достатню винагороду, — сказала Хібікі.

— Не може бути. Він урятував короля та принца великої держави. Ніхто не вважатиме таку дрібницю достатньою винагородою, — заперечила Джошуа.

— …Якщо це він, то цілком можливо. Він саме така людина, — відповіла Хібікі.

— Це правда, що Райдо має, гм… надто добрий для купця спосіб мислення. Але навіть у нього повинні бути хоч якісь корисливі бажання. Я теж хотіла б винагородити його трохи більше. Недобре залишати після цього дивне відчуття незавершеності, — сказала Джошуа.

— Ви хотіли сказати, що він наївний, правда, принце Джошуа? І це справді так, — прямо сказала Хібікі.

— Навіть якщо це правда, такі слова не слід спрямовувати до людини, яка врятувала мені життя, Хібікі, — докірливо відповіла Джошуа.

Хібікі прямо висловила те, що Джошуа намагалася сформулювати делікатніше.

Джошуа зробила їй зауваження, але напруження між ними не виникло.

Бредда мовчки пив чай.

Було очевидно, що така сцена для них звична.

— Як принц Джошуа вважає, якими мають бути наші подальші відносини з ними? — запитала Хібікі.

Насправді Хібікі цікавила не лише особиста думка Джошуа, а й позиція короля та воля знаті.

Джошуа була радницею короля, і чимало людей сприймали її думку як думку самого монарха.

— Сам він не має злих намірів. Сила їхньої компанії та здібності її працівників можуть стати загрозою залежно від того, чий бік вони оберуть, але загалом я хочу вибудувати з ними добрі відносини. Зрозуміло, що це не просто мандрівна торгівля. Допомога пані Міо у відбудові, яку вона надала поза запланованими справами, була блискучою. Кажуть, вони також брали участь у відбудові Ротцґарда, але, побачивши її роботу, я підозрюю, що їхній внесок був значно більшим, ніж у звичайного помічника. У звіті, який я отримала, я майже не звернула на це уваги, — сказала Джошуа.

— Ротцґард уже повернув собі колишній вигляд і навіть почав розвиватися далі. Прикро визнавати, але швидкість його відновлення разюче відрізняється від столиці. Немає сумніву, що Торгова компанія «Кудзуноха» відіграла в цьому велику роль. Якщо дивитися лише на їхні досягнення, вони справді надзвичайно привабливі партнери, але… — Хібікі не договорила.

На обличчі Хібікі з'явилася тривога.

— Як я й думала, є й проблеми. На мій погляд, вони можуть стати надзвичайно вигідними партнерами… То яким Райдо здається тобі? — запитала Джошуа.

— Наразі мені важко чітко сформулювати це словами… але є кілька моментів, — відповіла Хібікі.

— Нічого. Розповідай, — дозволила Джошуа.

— Насамперед його зовсім не цікавить війна, що зараз охопила світ. До того ж, хоча він очолює силу, яку можна прирівняти до держави, він не прагне здобути більше, ніж особисто вважає потрібним. Це надзвичайно нестабільне становище, і необережно втручатися в їхні справи надто небезпечно, — пояснила Хібікі.

— Якщо припустити, що в Торговій компанії «Кудзуноха» є ще кілька людей, рівних за силою пані Міо, і врахувати силу самого пана Райдо, то це вже не просто загін найманців, а військова сила державного рівня. Вважати їх рівними державі цілком логічно. Але що означає, що його не цікавить війна? І чому ти називаєш його становище нестабільним? — запитала Джошуа.

— Саме те й означає. Скільки б г'юмани, напівлюди та демони не воювали між собою, йому байдуже. Він також не дискримінує напівлюдей. Якщо хтось потрапить у біду й попросить про допомогу… вони, найімовірніше, продаватимуть товари навіть расі демонів, — сказала Хібікі.

— Не може бути! Це зрада г'юманів! — вигукнув Бредда.

Бредда вперше втрутився в розмову.

Вести справи в державі г'юманів і водночас продавати товари расі демонів.

З погляду здорового глузду Бредди — ні, з погляду будь-якого г'юмана — це було немислимо.

— …Навіть демонам? Він не здавався людиною, якій настільки бракує принципів.

Джошуа звела брови, почувши думку Хібікі.

В її очах Райдо не був людиною, яка продаватиме демонам товари заради прибутку.

— …Річ не в тому, що він не має принципів щодо прибутку. Навпаки, у цьому сенсі він доволі байдужий. Найважливішим для нього є сам факт, що хтось опинився в біді, — пояснила Хібікі.

— Наприклад, якщо село демонів із будь-якої причини не змогло запастися їжею на зиму й попросило допомоги, вони допомогли б, навіть коли сумнівно, що ті взагалі зможуть заплатити? — уточнила Джошуа.

— Так. І якби з таким самим проханням звернулися г'юмани чи напівлюди, рішення, найімовірніше, було б тим самим. Він… добрий, — відповіла Хібікі.

— Навіть якщо через це війна затягнеться… загине безліч людей, а весь світ наблизиться до загибелі, він однаково це зробить? — запитала Джошуа.

— Він добрий. Якщо хтось страждає, він, найімовірніше, допоможе незалежно від того, г'юман це чи демон. Напівлюдям, пораненим г'юманами, г'юманам, пораненим напівлюдьми… без жодної різниці, — сказала Хібікі.

— …Розумію. Пан Райдо й справді справив на мене таке враження. Він радше допоможе, ніж думатиме про прибуток. Якщо в його уявленні г'юмани й демони однаково заслуговують на порятунок, Торгова компанія «Кудзуноха» стане надзвичайно клопіткою силою, — сказала Джошуа.

— Так. Вони стануть украй небезпечними і для г'юманів, і для демонів, — погодилася Хібікі.

— У це важко повірити, бо все прозвучало надто раптово. Але якщо це кажеш ти, таку можливість варто врахувати. Якщо вони допомагають расі демонів так само, як нам, це недобре. Та… навіть якщо це правда, ми все одно мусимо продовжувати нинішню політику щодо них. Тепер розумію, що саме тебе так непокоїть, Хібікі, — сказала Джошуа.

Розмірковуючи, які заходи можна застосувати до Торгової компанії «Кудзуноха», Джошуа збагнула причину похмурого виразу Хібікі.

— …Так. У нас немає іншого вибору, крім як підтримувати з ними добрі відносини. Якщо вони приносять користь обом сторонам, ми теж не можемо відмовитися від взаємодії з ними, — сказала Хібікі.

На обличчі Хібікі й далі лежала гіркота, і це було зрозуміло.

Якщо взаємодія з Торговою компанією «Кудзуноха» приносить вигоду, то навіть коли вона так само допомагає ворогові, Лімія не може дозволити собі відмовитися від цієї користі.

Хай якими небезпечними вони є, поки немає чіткого способу їм протистояти, тупик не зрушить із місця, тож доводиться зберігати нинішні відносини.

— Фу-фу-фу, справді. Немає причин власноруч відкидати таку вигоду. Та й під час цього візиту ми вже добряче ними скористалися. А тепер іще й вважаємо їх загрозою. Справжня прикрість.

Джошуа засміялася із самоіронією.

Візит Торгової компанії «Кудзуноха» мав кілька прихованих цілей, про які її представникам не повідомляли.

Згадавши про це, Джошуа мимоволі всміхнулася.

— Принаймні я спробую його переконати. Якщо… він стане на наш бік, більшість проблем, без сумніву, вирішаться, — сказала Хібікі.

— У тебе на обличчі написано, що ти не віриш в успіх, — зауважила Джошуа.

— Відверто кажучи, я не впевнена. Його цінності вже надто відрізняються від моїх. Не знаю, чи зможемо ми дійти взаєморозуміння, — відповіла Хібікі.

— Я молитимуся за твій успіх. Зрештою, я хочу й надалі підтримувати з ним добрі відносини, — сказала Джошуа.

— У цьому я з вами цілковито згодна. Це людина, з якою я за жодних обставин не хотіла б конфліктувати, — відповіла Хібікі.

— Людина, з якою ти за жодних обставин не хочеш конфліктувати… Гаразд. Рішення щодо Райдо я залишу тобі. Іще одне, Хібікі: ти не заперечуєш, якщо я продовжу підготовку так, як ми обговорювали? — запитала Джошуа.

— Так. Пані Міо трохи втрутилася, але проблем не буде. Продовжуймо все одним махом, — відповіла Хібікі.

— Зрозуміла, — сказала Джошуа.

Розмова завершилася, і Хібікі підвелася зі свого місця.

За мить підвелася й Джошуа, проводжаючи її.

Бредда, наче це було цілком природно, збирався вийти слідом за Хібікі, але в цю мить його окликнули.

— Бреддо, мені треба з тобою поговорити, — сказала Джошуа.

— Га?

Оскільки все пішло не за звичним сценарієм, із Бредди вирвався приголомшений голос.

Він не раз був присутній під час розмов Хібікі та Джошуа, але після їх завершення його ще ніколи не затримували.

Бредда прийшов лише як супровід Хібікі, тож така реакція була природною.

— Ой, тоді я піду вперед, — сказала Хібікі.

Не виявивши особливого здивування, Хібікі відразу вийшла.

— Заче… Хібікі?! — вигукнув Бредда.

Двері безжально зачинилися.

— …Серйозно, чого тобі, Джошуа? — роздратовано запитав Бредда.

Коли Хібікі пішла, Бредда повернувся до невимушеної манери розмови між братом і сестрою та різко сів на місце.

Він зажадав пояснень.

— Брате, я вже не раз створювала нагоди для таких розмов, але ти жодного разу не брав у них належної участі, правда? — запитала Джошуа.

— Я присутній лише як лицар і охоронець Хібікі. Та й узагалі я не в тому становищі, щоб висловлювати свою думку, — відповів Бредда.

— Через волю батька я досі мовчазно дозволяла тобі так поводитися, але коли столиця в такому стані, залишати все як раніше більше не можна, — сказала Джошуа.

— …Послухай, Джошуа… — почав Бредда.

— Чи не час тобі подумати про керування державою? Не як лицарю й не як члену загону Хібікі, а як спадкоємцю батька, — перебила Джошуа.

— …Знову про це? Я вирішив стати щитом Хібікі як лицар. Щодо престолу — успадкуй його ти. Якщо це будеш ти, ніхто не заперечуватиме, — сказав Бредда.

— Я не маю хисту правителя. Під час війни роль короля полягає в тому, щоб надихати всю країну, і найкраще на роль короля Лімії підходиш саме ти, брате. До того ж я вже відмовилася від права успадкування престолу, — відповіла Джошуа.

— Просто скажи, що хочеш повернути це право. Зрештою, якщо я буду прикрасою, а ти радницею, це майже не відрізнятиметься від того, що ти сама всім керуватимеш. Я відмовляюся бути просто декоративною фігурою, — заявив Бредда.

— Відмова від права на престол — не настільки проста річ. До того ж, якщо ти здатен належно виконувати роль символу, це теж можна вважати талантом короля, — сказала Джошуа.

— Я ж не раз казав: хочу бути корисним Хібікі… — почав Бредда.

— Якщо ти справді так думаєш, чому не можеш зрозуміти, що стати наступним королем — найкращий спосіб їй допомогти?! — вигукнула Джошуа.

Бредда збирався завершити розмову так само, як завжди, але сьогодні все було інакше.

Джошуа перебила його й підвищила голос.

Водночас вона вдарила долонею по столу, і кімнатою прокотився гучний звук.

— …Що ти сказала? — запитав Бредда.

— Подивися на теперішню Хібікі — й сам усе зрозумієш. Вона вже досягла рівня, якого звичайна людина не здатна наздогнати. Саме так… ти більше не можеш бути її щитом! У загоні найбільше, що ти можеш, — захищати жрицю та Вуді, правда?! — вигукнула Джошуа.

Побачивши тренувальний бій Райдо, Джошуа чітко зрозуміла, що сила Хібікі вже переступила межі звичайного.

Це була могутність, яка розвивалася зовсім іншим шляхом, ніж у сильного авантюриста.

Те саме можна було сказати й про Райдо. Було очевидно, що вони існували в іншому вимірі порівняно з натренованою силою Бредди.

— Джошуа, ти… до чого ведеш? — запитав Бредда.

— Я кажу, що з часом ти неодмінно станеш для Хібікі кайданами. Поки цього не сталося, я раджу тобі підтримувати її в політиці! І скажу прямо: ти вундеркінд лише завдяки народженню. Завдяки крові королівського роду, — заявила Джошуа.

— Замовкни!! — закричав Бредда.

— Наприклад, із трьох представників Торгової компанії «Кудзуноха» ти не переможеш жодного, з ким би не бився. Але якщо діятимеш як король Лімії, у тебе буде достатньо влади, щоб стати справжньою опорою для Хібікі, — продовжила Джошуа.

— Я сказав: замовкни!! — повторив Бредда.

— Це воля батька! — вигукнула Джошуа.

— ?!!

— …Це не лише моя думка. Якщо на столицю знову нападуть, хіба є гарантія, що король виживе? Якщо він загине зараз, коли наступного спадкоємця ще не оголошено… Ми не можемо дозволити Лімії почати боротьбу за престол. Ти й сам це розумієш, правда? Батько збирається оголосити тебе наступним спадкоємцем. Хоча б волю власного батька ти повинен був зрозуміти без того, щоб я пояснювала тобі все вголос, брате! — сказала Джошуа.

— Я ще можу. Я стану сильнішим і підтримуватиму Хібікі, — вперто відповів Бредда.

— Я знаю, що ти ніколи не ухиляєшся від зусиль. Але не лише Хібікі — жриця, Вуді й Навал також мають виняткові таланти. Однією наполегливістю їх не наздогнати. На щастя, твій захисний стиль меча ще може стати корисним у критичну мить. Будь ласка, серйозно обдумай мої слова, — сказала Джошуа.

— Тоді хто замінить мене?! Так, мені бракує сили, але хіба є хтось інший, здатний підтримувати теперішню Хібікі поруч із нею? Перш ніж говорити, що я маю стати королем, хіба ти не повинна спочатку знайти таку людину? — запитав Бредда.

— …Є, — відповіла Джошуа.

— Що? — перепитав Бредда.

— Я сказала, що така людина є. Ми зустрінемося з нею після того, як Торгова компанія «Кудзуноха» залишить країну, — сказала Джошуа.

Слова Джошуа прозвучали безжально.

Бредда втратив дар мови, приголомшений непохитністю молодшої сестри, якої ніколи раніше не бачив.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Ніч.

Завершивши всі заплановані справи, я повернувся до своєї кімнати й неквапливо проводив час із Лаймом.

Він у доброму гуморі доглядав катану, яка вже повністю відновилася, і водночас розповідав про стан земель навколо замку.

— Як я й думав, до завершення відбудови їм іще далеко, — сказав я.

— Так. Хоча частково це через те, що Ротцґард відновлюється надто швидко. Сестриця Міо багато чого їм показала, тож принц або хтось інший, напевно, попросить нас про допомогу, — відповів Лайм.

— Якщо йдеться про відбудову, я не проти допомогти в розумних межах. Коли підготувати основу, людям із Ротцґарда буде значно легше працювати, — сказав я.

— Було б добре, якби вони задовольнилися лише цим, — пробурмотів Лайм.

— Це максимум, який ми можемо зробити. Хай там як, якщо війна знову загостриться… — почав я.

— Раса демонів, так? Не думаю, що вони зважатимуть на зручність г'юманів і не нападатимуть узимку, але… цікаво, що вони задумали. На їхньому місці я негайно розчавив би ослаблену Лімію, — сказав Лайм.

Для раси демонів зима була порою, коли оборонятися особливо легко.

Г'юманам же було складно наступати.

Але, як і сказав Лайм, це зовсім не означало, що демонам так само важко атакувати.

Після особистої зустрічі з ними я міг упевнено сказати: Володар демонів не з тих, хто послаблює наступ.

Він без вагань скористається нагодою для удару.

Отже, існувала причина, чому він досі не нападав.

У такому разі час, поки всі чекають весни й г'юмани відчайдушно відбудовують столицю, насправді був для них вирішальним.

Адже це означало, що демони готують щось значно серйозніше за простий напад на теперішню Лімію.

— Саме так. Та коли настане час, я теж втручуся, щоб усе не закінчилося найгіршим чином, — сказав я.

— Бос утрутиться? Здавалося, війна вас зовсім не цікавить, — здивувався Лайм.

— Гм? Війна мене справді не цікавить, і брати в ній участь я не збираюся. Просто не думаю, що раса демонів надто втручатиметься в життя купців і авантюристів. Хто б не здобув панування у світі, наше повсякденне життя навряд чи сильно зміниться, — пояснив я.

— …Миритися з расою демонів для мене трохи… складно. Тоді що ви мали на увазі, коли сказали, що втрутитеся? — запитав Лайм.

— Принаймні спробую врятувати старшу. Що буде з цією державою, не знаю, — відповів я.

— …Цілком у стилі боса. Гм? Хтось іде. Це… Хібікі. Рідко вона приходить так пізно, — сказав Лайм.

— Старша? Якщо в неї є справа, то, мабуть, до мене, — відповів я.

— Найімовірніше. Хоча навіть коли Бос із Хібікі проведуть ніч удвох, нічого не станеться, тож спокушати вас вона навряд чи прийшла, — усміхнувся Лайм.

— Ого, які дошкульні слова. Я — інша справа, але, наскільки мені відомо, старша доволі популярна, — заперечив я.

— …Вона лише вдає, ніби знає, як поводитися з чоловіками. У цьому вона така сама, як Бос, тож нічого подібного не зможе, — сказав Лайм.

— Така сама, як я? — перепитав я.

— Хе-хе, не зважайте на марення чоловіка, який певний час мандрував разом із нею, — відповів Лайм.

Про що він узагалі?

У нас зі старшою майже немає спільних рис.

Невдовзі у двері постукали.

— Так? — озвався я.

— Це Хібікі. У тебе є трохи часу? — запитала вона з-за дверей.

— Заходь, — відповів я.

Як і сказав Лайм, це була старша.

— …Лайм теж тут. Можеш, будь ласка… Ні, пане Райдо, чи не могли б ви трохи мене супроводити? Розмова може затягнутися, — сказала Хібікі.

Невже вона не хотіла говорити про це в кімнаті?

Принаймні це, схоже, не стосувалося пані жриці.

Не думаю, що ми підемо навідувати її так пізно.

— Добре. Тоді, Лайме, я ненадовго вийду. Можеш не чекати й лягати відпочивати, — сказав я.

— Гаразд. Так і зроблю, — відповів Лайм.

Лайм схилив голову.

Його вуста всміхалися, але очі — не зовсім.

Можливо, Томое чи хтось інший попросили його пильнувати Хібікі?

Та навіть якщо він збирається підслуховувати, ми не говоритимемо нічого, що мені було б незручно дати йому почути, тож нехай робить як знає.

— Тоді ходімо, — сказала Хібікі.

— Так, — відповів я.

Старша намагалася поводитися як завжди, але за її рухами я бачив, що вона напружена.

Як і під час розмови про жрицю, навряд чи ця бесіда буде приємною.

Завдяки ритуалу повернення події в Лімії почали складатися для мене доволі вдало.

«Водоспад» здавалася стриманим драконом, але відкрила бібліотеку й доправила нас назад, тож насправді доволі щедра.

Я також отримав дозвіл на мандрівну торгівлю для підрозділу лісових оні. Було б чудово повернутися, не потрапивши більше в жодну халепу.

Але навряд чи все мине настільки гладко.

А, точно.

Залежно від того, про що говоритиме старша, можливо, варто розповісти їй про ритуал повернення.

Інформація про можливість повернутися додому важлива.

Так, це непогана думка.

Тиша, що тягнулася за спиною старшої, дала мені час упорядкувати думки.

Невдовзі вона зупинилася й повернулася до мене.

Ми зі старшою стояли в одному з коридорів замку, звідки добре проглядалися землі навколо нього.