Розділ 211 — Запрошення та відповідь

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Як тобі Лімія? — запитала Хібікі.

— Велика країна. Хіба не одна з великих держав, що змагаються за перше й друге місця? — відповів я.

Старша поставила доволі розмите запитання.

Якби вона сформулювала його конкретніше, я, можливо, відповів би інакше, але так просто поділився своїми враженнями від Лімії.

Через свавілля знаті в мене залишилося кілька поганих вражень, але… якщо вже називати щось хороше, то хіба те, що, чесно кажучи, особливих вражень у мене й немає.

— Фу-фу-фу, велика держава, кажеш. Так, це правда. Але насправді те, що ми з тобою уявляємо під великою державою, дуже різниться. Лімія ще й доволі недосконала країна, — сказала Хібікі.

— Недосконала? — перепитав я.

Не думаю, що велика держава може бути недосконалою.

Вона ж називається великою державою, бо в ній живе багато людей, правда?

Тоді без розвиненої системи управління така країна просто не могла б функціонувати.

— Наприклад, населення. Макото, як гадаєш, скільки людей живе в Лімії? — запитала Хібікі.

Н-Населення?

Відколи я потрапив у цей світ, мене ця тема взагалі не цікавила.

— …Територія Лімії велика, тож, можливо, десятки мільйонів? Або навіть сотня мільйонів? — припустив я.

Якщо дивитися лише на її територію, така кількість не здавалася б дивною.

— Правильна відповідь: не знаю, — сказала Хібікі.

— Га?

Що це за відповідь?

Хіба це не шахрайство?

— У цьому світі майже жодна країна, включно з Лімією, не знає точної чисельності свого населення. Наскільки мені відомо, єдине місто, де її підрахували, — Ціґе. До того ж ці дані зібрали не державні чиновники, а одна приватна компанія, — пояснила Хібікі.

Серйозно?

Одна компанія?

…Здається, під цей опис підходить лише одна людина.

Цікаво, чи пан Рембрандт і зараз, попри стрімке зростання міста, знає точну кількість мешканців.

— Напевно, це дуже складно… мабуть, — сказав я.

Порахувати людей… реєстрація мешканців, ні, перепис населення.

Зачекайте, але в Японії переписи проводили ще з давніх часів…

Тобто це не мало б бути аж настільки складно?

Хіба що країна перебуває в справжньому хаосі.

Цей світ зараз воює, але якщо згадати, коли переписи почали проводити в моєму попередньому світі, тут вони теж уже мали б бути можливими.

Якщо йдеться про такий хаос, коли документи горіли, а люди були настільки збентежені, що не могли думати про подібне, то це, мабуть… смута років Онін?

Колись я у вільний час читав про ту епоху, але так і не зміг добре її зрозуміти.

Вороги ставали союзниками, голови обох сторін належали до одного табору, а битви все одно тривали, і коли я нарешті озирнувся, уже почався період Сенґоку.

Не думаю, що цей світ перебуває в настільки ж заплутаному стані.

— Вони просто не мають бажання це робити й не бачать у цьому потреби. З земель надходять приблизні звіти про врожай, і на їхній основі визначають податок. За такої системи точна кількість населення майже ні на що не впливає, — пояснила Хібікі.

— Р-Розумію, — відповів я.

Отже, податки визначають за землею.

Справді, у такому разі все інше можна перекласти на знать.

Мені здається, вони просто скидають із себе всю відповідальність, але якщо прибуток стабільно надходить, для влади це, мабуть, не проблема.

— Але якщо держава прагне наростити силу, це питання не можна ігнорувати. За моїми оцінками, у Лімії живе від п'ятдесяти до сімдесяти мільйонів людей, але податки надходять лише приблизно з половини цієї кількості. Тобто ухилятися від них тут можна майже безкарно, — сказала Хібікі.

— З половини… Отже, решта осідає в чужих кишенях, — підсумував я.

Лімія й справді майже повністю перебуває під владою знаті.

— Так. Вибач, що прошу твоєї згоди вже після того, як усе сталося, але зараз ми використовуємо твою допомогу, щоб виправити цю проблему, — сказала Хібікі.

— Мою? — здивувався я.

Я щось зробив?

— Це справді дуже допомогло. Дякую, — сказала Хібікі.

— Та я навіть не дуже розумію, про що йдеться, але якщо був корисний… то добре. Старша, ти навіть займаєшся вдосконаленнями? — запитав я.

Схоже, це стосується самих основ країни.

— Удосконалення — одна з сильних сторін Японії. Немає причин відмовлятися від нього лише тому, що я потрапила в інший світ, правда? Населення — лише один приклад. Тут є безліч речей, які можна змінити на краще, — відповіла Хібікі.

Чи не перебільшує вона?

Удосконаленням займається не лише Японія, а весь світ Землі.

— Не те щоб це було погано, але… схоже, ти вкладаєш у цю країну дуже багато сил, — сказав я.

— …Саме в цю країну мене призвали, — відповіла Хібікі.

— Я знаю, — сказав я.

— Тут живе найбільше людей, яких я знаю, і саме тут найбільше людей знають мене. Це країна, яка поклала на мене свої сподівання. Хіба не природно, що вона багато для мене означає? — запитала Хібікі.

— Вибач, — сказав я.

Мені здалося, що вона мені дорікає, і я мимоволі вибачився.

Зрештою, Асора теж багато для мене означає, тож, мабуть, це щось подібне.

Якщо дивитися так, я її розумію.

Щоправда, на відміну від Асори, Лімія суходолом межує з іншими державами, і вороги можуть на неї напасти.

— …Я хочу, щоб ти теж полюбив цю країну. Невже… це надто велике прохання? — запитала Хібікі.

…

Погляд старшої став цілковито серйозним.

— Макото, цей світ і Богиня справді дуже відрізняються від здорового глузду нашого рідного світу. Тут безперечно є речі, які неможливо просто прийняти, і чимало несправедливості, — сказала Хібікі.

— …

— Я знаю, що ти не відчуваєш до Богині нічого доброго. Зараз я не проситиму тебе відмовитися від цих почуттів. Але заради завершення цієї довгої війни… чи не міг би ти позичити нам свою силу? Звісно, я не прошу тебе пізнавати війну. Достатньо постачати нам товари за прийнятною ціною, — попросила Хібікі.

— …

Отже, вона хоче, щоб я постачав Лімії товари.

Якби йшлося лише про допомогу старшій, це була б інша справа. Але якщо я почну постачати товари заради завершення війни, це означатиме, що я став на бік г'юманів.

Інакше кажучи, навіть опосередковано я братиму участь у війні.

Ні, не можу.

Доведеться відмовити.

— …То що скажеш? — запитала Хібікі.

— Вибач, але не можу. Особисто тобі я готовий продавати товари, але не більше, — відповів я.

— Розумію. Отже, ти не співпрацюватимеш «заради завершення війни», — наголосила Хібікі.

…А.

Навіть я почув, як вона виділила останні слова.

Отже, вони вже підозрюють, що я пов'язаний із расою демонів.

Але прямих доказів немає, тому звинуватити мене вони не можуть.

— Я хочу, щоб двері Торгової компанії «Кудзуноха» були відкриті для всіх, хто потребує допомоги. Дозволь мені співпрацювати з вами як нейтральній стороні, — сказав я.

— Знаєш, Макото… я не вважаю, що всі вчинки Богині правильні, — сказала Хібікі.

— ?!!

Старша?!

Зачекайте, хіба героїня взагалі може таке казати?!

— Вона не той «Бог», якого ми уявляємо. У неї є характер і власна індивідуальність. Я не чула про існування інших богів у цьому світі, тому називати її єдиною Богинею, мабуть, не буде помилкою, — продовжила Хібікі.

— …

Саме так. Я нізащо не визнаю таку істоту справжнім Богом.

Старша, мабуть, говорить про всемогутнього Бога.

Такого Бога я теж ніколи не зустрічав.

Але… це не означає, що Богині можна дозволити й далі робити все, що їй заманеться.

— Істота, яка керує цим світом і наглядає за ним. Мабуть, боги — це просто ті, хто виконує таку роботу. Чесно кажучи, навіть зараз я вважаю її жінкою з серйозними проблемами в характері, — сказала Хібікі.

— Старша… — озвався я.

— Але ким би вона не була, Макото, вона живе в іншому місці, ніж ми, тобто не має до нас жодного стосунку, розумієш? Для нас обох та ніч стала першою й останньою зустріччю з нею. До того я взагалі не вірила в існування Бога. Хіба вона не є лише істотою, яку ми зустріли на одну коротку мить нашого життя? — запитала Хібікі.

— …

— Навіщо носити в собі це відчуття поразки? Це все одно що ображатися на закони природи чи явища, які просто існують у світі. Хіба це не безглуздо? — запитала Хібікі.

— Чому старша…? — почав я.

— Га? — озвалася Хібікі.

— Чому ти прийшла в цей світ? У Японії на тебе чекало забезпечене й успішне життя, — запитав я.

Я зовсім цього не розумію.

— Ти хочеш знати, чому я прийшла в цей світ? — перепитала Хібікі.

— Так, — відповів я.

— Тобі цікаво, чому людина на кшталт мене, яка від самого початку не мала жодного стосунку до цього світу, усе ж опинилася тут? — уточнила Хібікі.

— !

Невже вона знає?

Знає, що її й Томокі призвали через мене та моїх батьків?

— …Бо мені здалося, що це буде цікаво, — відповіла Хібікі.

— Це була головна причина? — здивувався я.

— Не скажу, що зовсім не хочу повернутися до життя в Японії. Але тоді, у ту коротку мить, інший світ справді здався мені привабливим. Тому я тут. Зрештою, причиною всього стали почуття тієї миті. Відтоді я створила в цьому світі дедалі більше зв'язків і тепер уже не можу так легко від них відмовитися, — пояснила Хібікі.

— Почуття тієї миті… — повторив я.

Отже, зараз старша не збирається повертатися.

Це було відчутно з її слів.

Вона сказала, що трохи хоче повернутися, але в її словах не було й сліду туги за домом.

— З Томокі з Імперії, мабуть, сталося те саме. Якби Богиня запитала його днем раніше чи пізніше, відповідь могла б бути іншою. Цілком можливо, що призвали б інших героїв, а ми з ним зараз мирно жили б у Японії, — сказала Хібікі.

— …

Саме так.

Того дня, у ту єдину мить, вони вирішили стати героями.

Рішення залишається рішенням.

Але назвати його ретельно обдуманим, звісно, не можна.

— Я не звинувачую тебе, Макото. Не роби такого обличчя. Продовжимо. Втручання Бога в цей світ не є чимось постійним і непорушним. Світ, найімовірніше, продовжить змінюватися. Якщо ми швидко завершимо війну й заспокоїмо ворожнечу між г'юманами та демонами, зможемо витратити цей час на зміну самого світу, — сказала Хібікі.

— Зміну… світу? — перепитав я.

— Так. Це буде дуже важко, але, гадаю, можливо створити суспільство, у якому г'юмани й напівлюди не дискримінуватимуть одне одного, — відповіла Хібікі.

Тобто вона хоче змінити сам спосіб мислення г'юманів?

Але доки в основі цього мислення лежить учення Богині, це здається неможливим.

Навіть учення духів стверджує, що напівлюди стоять нижче за г'юманів.

— Навіть для героїні це звучить надто ідеалістично. У цьому світі величезна кількість г'юманів сповідує релігію, яка прямо суперечить твоєму ідеалу, — сказав я.

— Хіба ти сам не показуєш, що це можливо? У Ротцґарді й Ціґе. Твої вчинки можуть розбудити все суспільство г'юманів, правда? Не думаю, що Богиня здатна силою виправити людей, які самі хочуть змінитися. Я дослідила кілька десятиліть її діяльності. Сама вона доволі пасивна, просто надмірно любить красивих г'юманів і не карає тих, чиє мислення відрізняється від її волі. Принаймні так про неї відомо загалом, — сказала Хібікі.

Отже, старша хоче змінити світ Богині зсередини?

Але якщо так, її погляди мали б бути близькими до моїх. Чому ж тоді вона здається такою далекою?

— Тоді, старша, якщо Богині більше не буде в цьому світі… наприклад, якщо її місце посяде інший Бог, ти не заперечуватимеш? — запитав я.

Хоча, говорячи про іншого Бога, я не мав на думці нікого конкретного.

Я лише хотів побачити її реакцію.

Якби старша погодилася, між нами, можливо, склалися б відносини співпраці.

Якщо вона вважає, що суспільство без дискримінації напівлюдей буде кращим, тоді можна було б говорити й із демонами.

— …Якщо Богині не стане? — перепитала Хібікі.

— Ц-Це лише припущення, — поспішно сказав я.

Якщо я справді битимуся з нею, переможу й покараю, то не знаю, чи продовжить Богиня керувати світом, як раніше.

У такому разі я думав, що на місце зниклого Бога прийде інший.

— Якби це зовсім не вплинуло на світ, я б не заперечувала. Але… — сказала Хібікі.

— Але? — перепитав я.

— Якщо Богиня зникне, зникнуть і духи, що служать їй. Тоді світ утратить свого керівника, і невідомо, як це вплине на магічну силу, що є його основою. Крім того, зникнуть благословення та божественний захист, а становище Церкви обвалиться. Є й ризик, що саме вчення Богині буде відкинуте, — відповіла Хібікі.

— …

Я про це не думав.

Мені було байдуже, що станеться зі світом, якщо Богиня втратить силу або, у найгіршому разі, помре.

Спершу можна було б переселити до Асори всіх, хто захоче сховатися. До того ж цей світ існував і до появи Богині.

Схоже, тоді тут уже жили такі істоти, як Рут, тож навряд чи світ стане зовсім непридатним для життя.

Тому далі я не замислювався.

А старша, схоже, вже обмірковувала наслідки падіння Богині.

— Навіть якщо припустити, що після цього настане мир, світ миттєво зануриться у великий хаос, і дуже ймовірно, що почнеться справжнє пекло. Особливо постраждають г'юмани, які користувалися прихильністю Богині: інші раси можуть оголосити їх ворогами, — сказала Хібікі.

— Так, така можливість справді є, — визнав я.

Точніше, майже напевно саме так і станеться.

Благословення зникне, тому, якщо не брати до уваги людей зі справжньою силою, більшості г'юманів доведеться дуже тяжко.

А якщо зникне загальна мова, усе може перетворитися на хаос на кшталт Вавилонської вежі.

Великі держави в їхньому нинішньому вигляді розпадуться, і панування у світі, мабуть, перейде до іншої раси.

— Якщо ти маєш спосіб усунути Богиню так, щоб світ не відчув жодного з цих наслідків, я не заперечуватиму, — сказала Хібікі.

— А якщо наслідки будуть саме такими, як ти описала? — запитав я.

— Я протистоятиму цьому, навіть якщо доведеться віддати життя, — відповіла Хібікі.

— …Навіть ціною життя? — перепитав я.

— Якщо хтось планує щось подібне, він нічим не кращий за расу демонів. Це терорист світового масштабу, який безжально заганяє в кут людей, що мирно живуть, і забирає їхні життя. Таке цілком можна назвати абсолютним злом. Найбільше постраждають г'юмани, але й напівлюдей це зачепить без винятку, — сказала Хібікі.

— Терорист? Демони — окрема раса, вони мають власну державу й воюють із вами у війні. Називати їх терористами лише тому, що ви воюєте… Хіба це не надто упереджено? — запитав я.

Слова «терорист» я зовсім не очікував.

Називати війну з демонами тероризмом…

— Так. Це війна, яку розпочала меншість, розуміючи, що як би вона не старалася, їй не здолати більшість і не здобути панування. Саме тому Богиня, мабуть, утратила терпіння й призвала героїв, — відповіла Хібікі.

— Раса демонів — меншість? — перепитав я.

Я уявив конфлікти та вторгнення таких держав, як Росія й Китай.

Згадав слова Зефа.

Якщо не помиляюся, він казав, що демонів усього від мільйона до півтора мільйона.

Якщо лише в Лімії, за словами старшої, живуть десятки мільйонів, то г'юманів загалом, найімовірніше, більш ніж учетверо більше.

Зрештою, існують чотири великі держави.

Якщо в кожній приблизно по п'ятдесят мільйонів, то загалом виходить двісті мільйонів?

Двісті мільйонів проти кількох мільйонів.

Навіть якщо додати інші раси напівлюдей, які воюють на боці демонів, їх буде лише кілька десятків мільйонів?

Загони раси демонів від самого початку складаються з представників різних рас.

Ні, навіть так їх усе одно незрівнянно менше за г'юманів.

Як не подивися, це вже не схоже на звичайну війну.

Як сказала старша, це радше невелике повстання.

Навіть враховуючи, що в цьому світі якість значить більше за кількість, неймовірно, що раса демонів взагалі так довго успішно протистоїть г'юманам.

— Якби раса демонів просто звернулася з вимогою, це означало б заперечення Богині й могло накликати її кару… Гаразд, можливо, до цього не дійшло б, але вони принаймні могли домагатися кращого ставлення. Натомість вони заперечують сам суспільний лад світу, у якому жили, — сказала Хібікі.

— Якби вони цього не зробили, їх могли б просто винищити, — відповів я.

— Ти справді завжди стаєш на бік демонів, — сказала Хібікі.

— Я бачив дещо, що дозволило мені зрозуміти, наскільки жорстокою є дискримінація Богині. Тому дії раси демонів були продиктовані необхідністю вижити, — відповів я.

— Так, за нинішніх обставин підняти військо для них, мабуть, було неминуче, — погодилася Хібікі.

— Тоді…! — почав я.

— Це лише означає, що вже запізно. Вони мали щось зробити раніше, до того, як усе дійшло до цього. Навіть якщо їхнє становище було зневаженим, вони повинні були спробувати домогтися прийняття з боку г'юманів. Іншим способом, не беручись за зброю, — сказала Хібікі.

Ні, це вже вимагати забагато.

У випадку раси демонів Богиня фактично першою відкинула їх, наказала забиратися й загнала в кут.

— Хіба ти не вимагаєш від них неможливого? — запитав я.

— Я ознайомилася з історією демонів і г'юманів. Звісно, це були записи г'юманів, тому в них напевно є упередженість. Але випадків, коли демони діяли щодо г'юманів позитивно, було дуже мало. І жодна з таких спроб не тривала довго, — відповіла Хібікі.

— Історія… Історія між г'юманами та демонами, — повторив я.

Я знав про неї лише в загальних рисах.

— Для демонів г'юмани є переважною більшістю, об'єднаною єдиною релігією, і ще й мають вищу індивідуальну бойову силу. Від самого початку вибір війни був нерозсудливим, — сказала Хібікі.

— …Так, — погодився я.

Через благословення Богині г'юмани переважали демонів навіть у магічній силі, тож у тих майже не було жодної переваги.

Що більше я про це думав, то сильніше дивувався, як демони взагалі змогли так успішно протистояти г'юманам.

Щоправда, вони не воювали безперервно. Переважно просто терпіли дискримінацію та гноблення.

— Але демони кілька разів воювали з г'юманами, програвали й усе одно не змінювали свого підходу, — сказала Хібікі.

— …

— У них мало бути кілька можливостей. Можливостей увійти в суспільство г'юманів так само, як це зробили напівлюди, — продовжила Хібікі.

— Га? — озвався я.

— На їхньому місці я вчинила б саме так. Якщо супротивник надто великий і нашої сили недостатньо, я приєдналася б до нього й змінювала зсередини. Створила б можливість проникнути всередину, а далі діяла б уже там. Хіба це не один із небагатьох шляхів виживання для меншості? — запитала Хібікі.

— Ти кажеш, що вони мали жити серед г'юманів як раби? — запитав я.

— …Навіть якщо стартовою точкою було б рабство, з нього можна поступово піднятися. Але вони до самого кінця обирали зброю. Я не хочу винищувати їх усіх, та якщо не загнати їх до самого краю й не зробити прикладом, ніхто цього не прийме. Щонайменше доведеться усунути всіх, хто керує їхньою державою, армією та підтримує їх, — сказала Хібікі.

— «Не прийме»? Хіба причина цього не в спотвореному вченні Богині? — запитав я.

Якби вона не отруїла цей світ своїм безглуздим ученням, нічого подібного не сталося б.

Існування Богині є головною причиною цієї проблеми, тож рано чи пізно їй доведеться протистояти.

Тоді, навіть якщо це тимчасово створить труднощі для нинішніх мешканців, хіба не краще просто усунути Богиню, яка поширила цей викривлений спосіб мислення?

— Спотворене вчення Богині, кажеш. Але саме цієї релігії дотримується майже весь світ. Хіба виступити проти неї зі зброєю — не те саме, що кинути виклик переважній більшості? — відповіла Хібікі.

— Тобто, на твою думку, вони мали змиритися з долею? З ученням Богині нічого не вдієш, і нічого не вдієш із тим, що расі демонів не дають підняти голову? Вони мали швидше прийняти ці умови й стати рабами заради виживання, а оскільки не зробили цього, то тепер заслужили ще гірше ставлення? Саме так ти думаєш, старша? — різко запитав я.

Я почав сердитися.

Кого б не гнобили, він захоче хоча б поскаржитися.

Очікувати, що такі люди спокійно оцінять становище, подумають про майбутнє й знайдуть найкращий шлях виживання для всієї раси… хто має право звинувачувати їх у тому, що вони цього не змогли?

Зберігати холоднокровність за будь-яких обставин здатен далеко не кожен.

Думаючи про це, я мимоволі заговорив зі старшою жорсткіше.

— Саме так, — без вагань відповіла Хібікі.

— !!

Я не очікував, що вона зробить стурбоване обличчя… але думав, що вона хоча б трохи завагається.

Її миттєва відповідь обірвала всі мої слова.

— Я вже казала: між расою демонів та г'юманами все зайшло надто далеко. Без завершення цієї війни жодна сторона не зможе рухатися вперед. Між ними накопичилося надто багато ненависті. І я, яка воювала на боці Лімії, не виняток. Учення Богині, залежність від неї, дискримінація напівлюдей — усі ці проблеми можна буде вирішувати лише після закінчення війни. Цього вже неможливо змінити чи обійти. Ніхто не здатен, — сказала Хібікі.

— Ніхто… — повторив я.

Невже це правда?

Якщо Торгова компанія «Кудзуноха» має зв'язки з обома сторонами, хіба ми не зможемо щось владнати?

…Ні.

Передусім усе сильно зміниться, якщо змусити того Бага замислитися над своїми вчинками.

— Ніхто. Навіть ти, Макото. У г'юманів, чиї родини забрали демони, ненависть росте всередині й стає іклами, спрямованими проти них. Те саме з демонами, чиї родини вбили г'юмани. Цей ланцюг утрат… неможливо стерти, — сказала Хібікі.

На одну мить обличчя старшої спотворив біль.

Зараз вона була холодною, наче лід, і говорила безпристрасно, тому та коротка мить особливо закарбувалася в пам'яті.

Спогади неможливо стерти.

У Ротцґарді стало значно легше жити, але й там стерти пам'ять про пережите буде важко.

Що більше людей втягнуто, то більше смертей це породжує.

— Ненависть і смуток не зникають так легко. Я… можу це зрозуміти, — сказав я.

Отже, треба якнайшвидше щось зробити з Богинею.

Старша думає про наслідки, але доки Богиня залишається, нинішній стан речей не зміниться.

Доведеться переглянути моє ставлення до Бага.

— Демони, які є меншістю, виступили проти переважної більшості г'юманів і самої Богині. Це революція, піднята терористами, якої не бажала більшість мешканців світу. Якомога швидше я покладу край цій божевільній війні. Макото, скажу ще раз: позич нам свою силу, будь ласка, — сказала Хібікі.

Старша глибоко схилила голову.

Але моя думка не змінилася.

Насправді мені здавалося, що старша надто реалістично й надмірно все прораховує.

У світі, де Богиня чинить як заманеться, я не вірив, що г'юмани змінять свої цінності, навіть якщо дати їм багато часу.

— …Старша, я теж повторю: відмовляюся, — відповів я.

— Скажу прямо. Позиція Торгової компанії «Кудзуноха» може дати перевагу расі демонів. Купець, який постачає товари обом сторонам війни, сам просить собі смертного вироку. Невже Торгова компанія «Кудзуноха» бажає продовження війни й хоче наживатися на ній? — запитала Хібікі.

— Ні. Я теж вважаю, що краще було б узагалі без війни. Просто думаю, що причиною всього є Богиня. Якби змусити її змінити мислення, з'явилося б безліч інших способів вирішення, — відповів я.

— Що ти маєш на увазі? Навіть якщо причина в Богині, що саме ти збираєшся робити? — запитала Хібікі.

— Політика Торгової компанії «Кудзуноха» справді полягає в тому, щоб приймати всіх нужденних. Але особисто я вважаю, що Богиню варто хоча б раз скинути з її висоти, — сказав я.

— Скинути Богиню… — тихо повторила Хібікі.

Вона коротко прошепотіла це й замовкла.

— Світ справді може тимчасово зануритися в хаос, а магам, можливо, стане важче користуватися магією. Між г'юманами й напівлюдьми може початися справжній кінець світу, але навіть так найкращим рішенням буде вигнати ту жінку з місця Бога, на якому вона розляглася, — сказав я.

— …Як? — запитала Хібікі.

— Силою, — просто відповів я.

— Силою?! Твій супротивник — Бог! Навіть якщо припустити, що ти зможеш її здолати, ти здатен замінити її?! — вигукнула Хібікі.

— Здолати? Не знаю. Але замінювати її я не збираюся, — відповів я.

— Тоді ти просто усунеш Бога? — запитала Хібікі.

Старша схопилася за голову й безцільно нею похитала.

Ні-ні, я не збираюся її знищувати.

Я думав лише побити її так, щоб вона опинилася трохи далі за межу напівсмерті.

Зрештою, я досі живий, а зустрів Томое та інших частково саме завдяки тому Багу.

— Та ні. Вона ж не єдиний Бог. Поки ми розбиратимемося зі своїми справами, хтось інший, мабуть, прийде їй на заміну, — сказав я.

— …Ти говориш так, ніби зустрічав інших богів. Хоча мене саму теж привели в дивне місце до підозрілої істоти, — сказала Хібікі.

— Як би це сказати… я зустрічав Бога, який, схоже, знайомий із Богинею, — відповів я.

— …І тому збираєшся силоміць змінити мислення Богині, зовсім не думаючи про наслідки для світу? — запитала Хібікі.

— Якщо щось станеться, ми просто перечекаємо в безпечному місці, доки все не вляжеться, — сказав я.

— Ти справді байдужий до небезпеки, яка загрожує г'юманам. Напівлюдей ти не дискримінуєш, зате дискримінуєш г'юманів, — сказала Хібікі.

?!!

Ні-ні!

Я не дискриміную г'юманів.

— Я не дискриміную ані напівлюдей, ані г'юманів, — заперечив я.

— …Ти говориш це цілком серйозно. Тоді проблема ще серйозніша, — відповіла Хібікі.

— Що ти маєш на увазі? — запитав я.

— У твоїх словах і вчинках постійно прослизає думка: «г'юмани разом із Богинею досхочу робили все, що хотіли, тож тепер нічого страшного, якщо їм доведеться постраждати», — пояснила Хібікі.

— Але г'юмани справді довго робили все, що хотіли, — відповів я.

Це не дискримінація, а факт.

— Так, але хіба холодне ставлення лише через це не є дискримінацією? — запитала Хібікі.

— Г'юмани — сильна сторона, яка переважає цей світ чисельністю. Чому слово «дискримінація» взагалі має до них застосовуватися? — запитав я.

Хіба дискримінація — це не те, що сильні члени суспільства чинять над слабкими?

— І що з того? — запитала Хібікі.

— Га?

— Якщо дискримінувати правителів, це вже не вважатиметься дискримінацією? Погляди, які г'юмани кидають на напівлюдей, особливі. Але ти помічав? Іноді ти дивишся на г'юманів так само. І тут, і в Ротцґарді, — сказала Хібікі.

— Ух… — простогнав я.

Якщо вона говорить про погляд, я не можу сказати, що усвідомлював це.

Але якщо запитати, чи допустима дискримінація сильних, я, звісно, відповім, що ні.

— Макото, у структурі цього світу ми з тобою чужинці, правда? Тоді людина, яка справді не дискримінує, мала б не зважати на давню історію й ставитися до г'юманів та напівлюдей однаково. Якщо перед тобою хтось у біді, ти повинен простягнути руку незалежно від того, як він жив раніше й яке займає становище. «Г'юмани робили все, що хотіли, нехай тепер терплять», а «напівлюдей шкода, їм треба допомогти». Хіба це не дискримінація г'юманів? — запитала Хібікі.

— Але г'юмани використовували напівлюдей як слуг і змусили їх жити з цим тягарем. Я не святий і не можу дивитися на них однаково, — відповів я.

— Саме тому. Ти так думаєш, бо дивишся на все з позиції нашого здорового глузду. Але це не Японія, а інший світ. За місцевим здоровим глуздом відносини г'юманів і напівлюдей саме такі. Раса демонів кинула виклик цьому порядку й через це розпочала війну, — сказала Хібікі.

— …Цей здоровий глузд помилковий, — відповів я.

— Для японця — так. Але причина твого холодного ставлення до г'юманів для них є цілком природним порядком, і більшість не зрозуміє, за що їх засуджують. Навіть г'юмани ненавидять дискримінацію у відносинах між собою, якщо не брати до уваги їхнє ставлення до напівлюдей і поклоніння красі, — сказала Хібікі.

— Якщо прибрати саме те, чого прибирати не можна, я від цього нічого не прийму, — відповів я.

— Щоб змінити їхнє базове сприйняття, потрібен час, і почати це можна лише після війни. Але якщо ти спробуєш силою змінити Богиню, усе просто завалиться, — сказала Хібікі.

— Не обов'язково. Я можу програти, а ти можеш і далі вести свою війну. Я діятиму згідно з власними переконаннями. Навіть якщо це ти, старша, я не зобов'язаний погоджуватися з кожним твоїм словом і слухатися, — відповів я.

— Якби ти програв, це було б… — почала Хібікі.

Старша поклала обидві руки на поруччя й нахилилася вперед.

— …Це цілком можливо. Якою б вона не була, Богиня все одно залишається Богом, — сказав я.

Слова старшої, яка сховала обличчя, прозвучали як тихе бажання, щоб я програв.

Після нашої розмови було зрозуміло, що такий розвиток подій її б порадував.

Мене це трохи вразило, але нічого не вдієш.

Старша категорично не хотіла, щоб я бився з Богинею.

До того ж, як вона й сказала, я майже не думав про наслідки для світу.

Я не хочу керувати таким світом і не хочу ставати Богом.

Замість того щоб розбиратися з такими безглуздими речами, для мене значно важливіше знайти спосіб повернутися до рідного світу разом із Томое та іншими, зберігши можливість ходити до Асори й назад.

— Я не можу уявити, що ти програєш, — сказала Хібікі.

Вона повернула до мене трохи ображене, майже сердите обличчя.

— Н-Ну, дякую, — відповів я.

— Я знаю, що не можу нічого вдіяти з чимось надто далеким, величезним або численним. Але вперше відчуваю, що не здатна перевершити одну конкретну людину, хоч би що робила. Навіть якби використала всю силу, якою володію зараз, — сказала Хібікі.

Уся нинішня сила старшої…

Як я й думав, можливо, вона здобула якусь здібність, подібну до «Сакаю».

Навіть якщо ні, у неї точно є щось приховане.

— Та ні, старша теж була сильною. Прямо-таки «як і належить героїні», — сказав я.

— Хоч ти взагалі не бився серйозно. Хе-е, тоді хто сильніший: я чи Володар демонів? — запитала Хібікі.

— …Якби я бився з Володарем демонів, тоді зміг би відповісти, — сказав я.

— А як щодо Іо, Білого? — запитала Хібікі.

— …З такою потужністю атак ти, можливо, зможеш перемогти Іо, — відповів я.

У бою з ним усе залежатиме від того, чи зможе вона подолати його неймовірну регенерацію.

Якщо просто атакувати, доки він більше не зможе відновлюватися, бій перетвориться на виснажливе змагання витривалості.

Гадаю, його треба перемогти одним ударом.

Старша вже пережила з ним болісну поразку, правда?

Якщо не помиляюся, він був для неї майже найгіршим можливим супротивником.

Але нинішня старша, можливо, вже здатна його перемогти.

Якщо подумати про це, вона справді небезпечна.

Адже це означає, що вона сильніша за того страхітливого велетня.

— Почувши оцінку Білого, я відчула, що моя впевненість зросла. Його… я мушу перемогти за будь-яку ціну, — сказала Хібікі.

— Розумію, — відповів я.

Мабуть, після кількох зустрічей на полі бою між ними виникло щось на кшталт долі.

У мене подібних супротивників майже немає.

Окрім тієї Богині.

— Гаразд, — сказала Хібікі.

Старша відпустила поруччя й випросталася.

Можливо, завдяки досвіду в кендо вона завжди тримала чудову поставу.

— Отже, Торгова компанія «Кудзуноха» й Райдо — союзники всіх, хто опинився в біді. Добре, я зрозуміла, — сказала Хібікі.

— Га? — здивувався я.

Ц-Це справді все?

Для мене це навіть зручно.

Скільки б вона не просила мене співпрацювати з Лімією, я все одно не погоджуся.

— Крім того, я зрозуміла, що ти страшенно проблемна людина, яка відверто ворогує з Богинею. Але про це я поки мовчатиму, — сказала Хібікі.

— …Дякую, — відповів я.

— Схоже, Богиня й сама цього не чула. Після нападу на столицю вона майже ніяк не відреагувала, якщо не рахувати благословення та божественного захисту. Про що вона думає — загадка, — сказала Хібікі.

Жодної реакції?

Тобто вона не відповідала на звернення Церкви чи героїв?

Напад на столицю… Точно, це було приблизно тоді, коли Богиня зустрілася з тими богами.

Невже вони уклали якусь угоду, яка не дозволяє їй діяти?

Мені не розповіли подробиць, тож…

— Ми й справді дивно поговорили. Але поки що я хочу усунути вплив і викривлення Богині. На сьогодні мені достатньо, що ти це знаєш, — сказала Хібікі.

— Звучить так, ніби це станеться в дуже далекому майбутньому, — відповів я.

Через багато років після нашої смерті.

Можливо, саме тому старша здавалася мені такою далекою.

Цілі, які вона взяла на себе, не обов'язково мають бути досягнуті нею особисто.

Вона вирішує їх крок за кроком, а якщо не встигає — передає наступному поколінню.

— Люди здатні передавати свої почуття й наміри. Завдяки цьому ми можемо зробити час своїм союзником. Намагання завершити все самотужки у власну епоху може породити зайві страждання й спотворити початкову мету, — сказала Хібікі.

— Те, що вирішив зробити сам, слід завершити власними руками. На мою думку, це гідно поваги. Час стирає пам'ять, і немає гарантії, що наступне покоління збереже ті самі почуття, — відповів я.

— Отже, ти не збираєшся діяти разом із суспільством… Ти не віриш у людей цього світу, — сказала Хібікі.

— Як ти й пояснила, старша, у моїй основі, мабуть, справді є дискримінаційне ставлення до г'юманів. Я розумію твої слова, але не можу їх прийняти. Навіть якщо ти просиш повірити, що вони зміняться, я просто не здатен. Вибач, — сказав я.

— …Таке не зникає миттєво лише тому, що ти його усвідомив. І вибачатися за це не потрібно. Відтепер я розраховуватиму на тебе як твоя клієнтка, Макото, — сказала Хібікі.

— Так… і я на тебе, — відповів я.

Ми зі старшою здавалися близькими, але насправді були далекими.

Я не хотів цього усвідомлювати, але тепер знав напевно.

Це було не те саме відчуття огиди, яке викликав у мене Томокі, а болісна розбіжність, якої я не хотів бачити між нами.

Старша приймає нинішній світ Богині.

Водночас вона хоче показати світові його викривлення й поступово змінити його.

Вона розуміє, що для цього знадобиться неймовірно багато часу.

А я, не зважаючи на подібне, вважаю природним якнайшвидше змусити Богиню відповісти за вчинки й поставити г'юманів та напівлюдей у рівне становище.

Не думаючи, скільки й яких наслідків це спричинить.

З погляду цього світу й Богині… я, мабуть, справді виглядаю зловісним терористом.

Та якщо знайду прийнятний спосіб повернутися до свого світу, думаю, що все одно діятиму.

Заради того, щоб хоча б раз битися з Богинею.

Цікаво, чи доведеться мені тоді битися й зі старшою?

Не думаю, що наша з нею битва завершиться однозначним результатом, але, якщо можливо, я не хотів би, щоб старша спрямувала на мене меч.