Розділ 213 — Сьогодні «Кудзуноха» залишає Лімію, тож Лімії буде нелегко

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Що ви щойно сказали, принце Джошуа?

— Я сказала, що прийшла запропонувати вам піти у відставку, лорде Алґуріо, — сказала Джошуа.

Слова гості, яку приймав Алґуріо, були настільки несподіваними, що він перепитав.

Однак відповідь майже не відрізнялася від почутої раніше.

У день, коли Райдо й Торгова компанія «Кудзуноха» залишали Лімію, до резиденції Хоупрейз на півдні королівства прибула одна гостя.

Нинішній голова родини Хоупрейз, Алґуріо Хоупрейз, повернувся до своїх земель ще тоді, коли група Райдо перебувала в столиці, щоб підготуватися до прийому цієї гості.

«Тоді варто було владнати справу ще в столиці», — таку нелогічну пропозицію, напевно, висловив би Райдо.

Проте серед шляхти існував особливо клопіткий звичай: якщо хтось просив про офіційну зустріч, одна сторона мала особисто приїхати, а друга — належно її прийняти.

Джошуа теж вважала це морокою, і Хібікі, яка супроводжувала її, подумки була з нею згодна.

Але зараз було не до загострення ситуації. Вони виїхали зі столиці разом із групою Райдо й прибули до земель Хоупрейз, щоб провести їх.

— …Схоже, це не жарт. Але, принце Джошуа, мені ще зарано йти у відставку. Мій син зараз тимчасово відсутній, та коли настане час, я планую передати йому родину, — сказав Алґуріо.

— Гадаю, я вже казала вам, що королівська родина заборонила будь-які зловмисні дії проти Райдо та Торгової компанії «Кудзуноха». Ви порушили цю заборону. Та й ваші невдачі в Ротцґарді були доволі жалюгідними. Утім, це вже серйозна проблема. Схоже, ви розкидалися чималими грошима, але вже мали зрозуміти: грошима цього не владнати, — зауважила Джошуа.

Було очевидно, що Джошуа не збиралася брати свої слова назад.

У кімнаті перебували лише Джошуа й Алґуріо.

Хібікі, яка прибула під приводом охорони Джошуа, та лицар родини Хоупрейз чекали за дверима.

— Я нічого не порушував. Відтоді я й пальцем не торкнувся Райдо, а дорогою до Лімії наша родина надала його групі нічліг. Ви кажете, що я розкидався грошима, але це були наші внески у відбудову Ротцґарда та столиці. Перепрошую за зухвалість, однак можу назвати це лише несправедливою підозрою з вашого боку. Я не намагаюся втекти від відповідальності, — зауважив Алґуріо.

— …Уже викрито, що в цій справі ви змовилися з кількома вельможами. Якщо вам потрібні докази, я надам їх пізніше. Лорде Алґуріо, коли група Торгової компанії «Кудзуноха» ночувала тут, ви, безсумнівно, послали вбивць, щоб їх знищити, правда? — запитала Джошуа.

— …

Її слова звучали з цілковитою впевненістю.

Алґуріо мовчав.

За таких обставин його мовчання фактично підтверджувало звинувачення Джошуа.

Він одразу зрозумів, що обсяг її відомостей і доказів — не блеф.

Тому вирішив не відповідати поспіхом, а спочатку подивитися, які карти ще викладе супротивниця.

Його мовчання означало саме це.

— Урешті все обернулося проти вас, але справа від цього не стає менш серйозною. Усі вбивці, яких ви привели на свої землі, були злочинцями, що таємно діяли в межах країни. Ви не лише знехтували недавнім наказом королівської родини, а й використали злочинців для самосуду. Так не поводиться шляхтич найвищого рангу, — додала Джошуа.

— Принце Джошуа, в кожній дії треба зважати на офіційну позицію. Я вирішив, що отримав вашу мовчазну згоду, й діяв відповідно. Згода принца Джошуа, радника короля, рівнозначна згоді самого короля. Невже ви заперечуватимете те, про що ми говорили раніше? Крім мене, там були й інші свідки, — додав Алґуріо.

— Отакої. Не пригадую, щоб наказувала вам убити людей «Кудзунохи», і не пам'ятаю, щоб схвалювала таку дурість. Так само не пам'ятаю, щоб обіцяла заплющити на це очі. Моя згода? Якщо ви вирішили, що я проігнорую той безглуздий «жарт», який ви тоді влаштували, то глибоко помиляєтеся, — промовила Джошуа.

— Ви до кінця вдаватимете, що нічого не знали? Доволі жорстоко з вашого боку, — промовив Алґуріо.

— А плести інтриги проти гостей, яких королівська родина запросила, щоб висловити вдячність, — хіба не жорстоко? З вашою кмітливістю подальші пояснення зайві, правда? Ідіть у відставку. Передайте родину старшому синові й зникніть із політичної сцени. Це напрочуд мирний спосіб залишити крісло голови родини, — пояснила Джошуа.

Джошуа з усмішкою підштовхувала Алґуріо до відставки.

Убивць, які напали на Райдо, послали Алґуріо та його спільники, а докази вже були в руках Джошуа.

Зазвичай за такий злочин карали б суворо: відрізали частину земель або понижували шляхетський ранг.

Якщо все можна владнати лише зміною голови родини, для Хоупрейз це була цілком прийнятна угода.

Але…

Коли справа стосувалася Торгової компанії «Кудзуноха», Алґуріо не міг так легко погодитися.

Навіть опосередковано це означало, що через них могутність його родини знову зменшиться, а змиритися з цим він не міг.

— Розумію. Ви справді вирішили мене позбутися. Але чи можете ви собі це дозволити, принце Джошуа? — запитав Алґуріо.

Саме тому Алґуріо вирішив використати приховану карту.

Він знав, що інших вельмож уже переконали або позбавили можливості діяти. Уся підготовча робота була завершена, та він усе одно продовжував опиратися.

— Про що ви? — запитала Джошуа.

— Я знаю, що ви так відчайдушно намагаєтеся приховати, — відповів Алґуріо.

— …А, мало не забула сказати. Кілька днів тому ваш старший син зазнав тяжкого поранення. Зараз ми докладаємо всіх сил, щоб його вилікувати, — сказала Джошуа.

— ?!

— Його тіло сильно ослабло, але сподіваюся, він одужає, — зауважила Джошуа.

— Неможливо! Я не отримував жодного повідомлення! До того ж лише кілька днів тому був у столиці! — вигукнув Алґуріо.

— Так, щиро перепрошую. Схоже, через справу з Торговою компанією «Кудзуноха» звіт затримався. Думаю, офіційне повідомлення надійде завтра або післязавтра, — додала Джошуа.

— Його життя… Його ж можна врятувати, правда?! — вигукнув Алґуріо.

Забувши про обережність, Алґуріо подався до Джошуа.

Після втрати Ілумґанда лише старший син міг успадкувати його місце.

Не дивно, що він утратив самовладання.

— Звісно. Інакше я не починала б розмову про зміну голови родини. До речі, ви казали, що знаєте мою таємницю. Яку саме? — запитала Джошуа.

— …

Алґуріо був приголомшений і змушений переглянути своє уявлення про Джошуа.

Знана йому Джошуа була відданою радницею короля.

Вона відмовилася від права на трон, добре ладнала з молодшим братом Бреддою й здавалася надзвичайно лагідною людиною.

Алґуріо ніколи не чув, щоб Джошуа бралася за брудну роботу.

І все ж перед ним безсумнівно стояла саме Джошуа, а не хтось інший.

Побачивши незнайомий бік принца, Алґуріо відчув, як пастка навколо нього стискається.

Але він уже заявив, що знає таємницю принца. Замовчати її тепер не принесло б жодної користі.

Навпаки, це лише погіршило б його становище.

Тепер йому залишалося тільки викласти цю інформацію.

Джошуа майстерно водила його за носа.

Зазвичай головою родини Хоупрейз, чий ранг поступався лише королівській сім'ї, не вдалося б керувати так легко.

Джошуа тиснула впевнено, бо знала: він неодмінно викладе ще кілька своїх карт.

— Якщо вам нічого сказати, я хочу почути відповідь. Ви дочекаєтеся одужання старшого сина й підете у відставку, правда, лорде Алґуріо? — запитала Джошуа.

— Є дещо.

— …Хо-о. Кажіть, — промовила Джошуа.

— Тоді, принце Джошуа… Ні, принцесо, — сказав Алґуріо.

— …

— Дитина, яку Його Величність зачав із простою жінкою з вулиці, якимось чином стала братом пана Бредди. Інша річ, якби її матір'ю була шляхетна наложниця, але ж це жінка з простолюду, в чиїх жилах немає ані краплі благородної крові, — зауважив Алґуріо.

— …

— Якщо країна про це дізнається, становище принца Джошуа стане вкрай неприємним. Принцеса тієї самої крові, яка до того ж удавала принца й обманювала всю країну, — народ ніколи цього не прийме, — додав Алґуріо.

— …

— То як? Пропоную діяти так, щоб це було вигідно нам обом. Найближчим часом я не планую йти у відставку, але коли настане час, обіцяю мирно передати родину синові. Зрештою, він уже єдиний спадкоємець. Якщо принц Джошуа прийме цю умову й пообіцяє не втручатися без потреби навіть після моєї відставки, я заберу таємницю принца в могилу, — промовив Алґуріо.

— Фу-фу-фу-фу, — засміялася Джошуа.

— Принце Джошуа? — запитав Алґуріо.

— Уфу-фу, ахахаха!! Заберете мою таємницю в могилу? Справді? І ви пропонуєте мені повірити? Я не заперечую. Якщо гадаєте, що здатні її розкрити, спробуйте, — сказала Джошуа.

Джошуа розсміялася у відповідь на пропозицію Алґуріо вдати, ніби нічого не сталося.

Вона була впевнена, що зможе довести справу до кінця, не розкриваючи решти карт, тому без вагань відкинула погрозу.

— Ви пропонуєте мені справді все розголосити? Це змушує сумніватися у вашому розумі, — відповів Алґуріо.

— Самотужки розкривати карту, яку навіть картою назвати важко… Доволі смішно, — зауважила Джошуа.

…

— Як ви й сказали, я жінка. А моя матір — простолюдинка. Лорде Алґуріо, ваші відомості правильні. Якщо це просочиться назовні, у столиці справді здійметься велика смута, а іноземні держави отримають чудову нагоду втрутитися в справи Лімії, — додала Джошуа.

— …Саме так. Отже, принце Джошуа, у вас немає іншого вибору, крім як прийняти мою пропозицію. Правда? — запитав Алґуріо.

Джошуа не пропустила короткої затримки в його словах.

— Ця мить вагання сказала мені все. Якщо стане відомо, що я жінка… найбільше постраждають королівська родина й ви, шляхта, — промовила Джошуа.

— Це проблема королівської родини, не наша, — сказав Алґуріо.

— Хоча ви й самі знаєте правду. У мирну добу така інформація була б надзвичайно цінною й мала б безліч застосувань. Але коли ми воюємо з іншою расою, це навіть не карта. Просто непотрібні відомості, — пояснила Джошуа.

— …

— Якщо нинішня Лімія покаже слабкість, раса демонів може знову напасти. Навіть якщо цього не станеться, Ґрітонія, Айон і Лорел під приводом захисту фронту почнуть усіляко втручатися у наші внутрішні справи. Г'юмани аж ніяк не єдине ціле, — сказала Джошуа.

— Якою б не була реальність, багато г'юманів досі вірять, що ця війна завершиться перемогою г'юманської раси… — зауважив Алґуріо.

Алґуріо також розумів становище на фронті.

Він сам бував на полі бою й знав, що війна з расою демонів вирішує питання виживання всієї раси.

Саме тому він відправив Ілумґанда до Ротцґарда, щоб той розвинув командирські здібності та бойову силу.

Алґуріо плекав наївний ідеал: Ілумґанд мав служити на фронті, а старший син — повернутися додому й розпочати підготовку до успадкування місця голови родини.

— Так. Я зайшла вже настільки далеко, а сьогодні, починаючи з вас, лорде, збираюся замахнутися сокирою ще на багатьох вельмож. Незабаром я розкрию правду певному колу людей у замку, які мають достатньо високий статус, і водночас почну готуватися залишити замок. Іншими словами, ми з ними взаємно завдамо одне одному удару, чи не так? — запитала Джошуа.

— Ви хочете сказати, що покинете реформу, яка завершена лише наполовину… ні, яка ледь почалася? — запитав Алґуріо.

— Для проведення великої реформи я надто небезпечна. Адже ношу в собі величезну бомбу. Тому вже попросила іншу людину очолити зміни в країні. До того ж… якщо стане відомо, що я жінка, Бредді доведеться нарешті змиритися з роллю короля наступного покоління, — зауважила Джошуа.

— …Героїня Хібікі, отже, — додав Алґуріо.

Розмова була небезпечною й надзвичайно важливою, але все ж не настільки, щоб для неї неодмінно знадобилася присутність героїні.

І все-таки Хібікі прибула як охорона, і Алґуріо надав цьому особливого значення.

— Хто знає. Може, перевірите це не зі сцени, а з глядацького місця? — запитала Джошуа.

Від початку й до кінця Джошуа жодного разу не розгубилася; навіть її постава випромінювала байдужий спокій.

Через походження й стать вона прекрасно розуміла, що її становище не дозволить навіть служити поруч із королем.

За її манерою говорити Алґуріо легко це збагнув.

І так само зрозумів: вона сповнена рішучості будь-що довести справу до взаємного удару.

— …Фух. Я програв. Що ж, ви мене спіймали. Оце так гострі ікла ви приховували. Моя повна поразка, — промовив Алґуріо.

Після недовгого мовчання Алґуріо просвітлів, ніби з його плечей зійшов злий дух, і промовив це з такою ж лагідною усмішкою, як у Джошуа.

— Рада, що ви все зрозуміли, лорде Алґуріо, — додала Джошуа.

— Не переймайтеся, я вже старий. Вважатиму це слушною нагодою. Якщо здатен прийняти її з усмішкою, то вже немає сенсу сперечатися, добре це чи погано. Щоправда, як прощальний подарунок перед відставкою я не відмовився б одного разу станцювати з вами. Звісно, жіночу партію виконуватимете ви, принце Джошуа, — відповів Алґуріо.

— Якщо лише це, із задоволенням стану вашою партнеркою. Що ж, справу завершено, тож я відкланяюся. До наступної зустрічі, — промовила Джошуа.

— Так, до зустрічі, — сказав Алґуріо.

Джошуа підвелася з усмішкою.

Алґуріо також встав, відповівши не менш яскравою усмішкою.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Добре попрацювала, Джошуа.

— Так, було виснажливо, Хібікі. Але все завершилося тим, що Хоупрейз погодилися передати посаду голови родини. Тепер шляхетне угруповання, яке трималося за старі порядки, можна вважати знищеним, — пояснила Джошуа.

— Перетворити на ворогів половину вельмож із такими поглядами… При здоровому глузді на це мало хто наважився б. Тепер, якщо відвернемо увагу зовнішніх сил, їхній вплив природно ослабне, — сказала Хібікі.

Джошуа відповіла на привітання Хібікі, яка чекала в кімнаті.

Зазвичай Хібікі виявляла принцу належну повагу, але наодинці вони поводилися як близькі подруги.

— Молоді шляхтичі, які успадкують родини, здебільшого вже перебувають під впливом твоїх поглядів. Відтепер реформа рушить уперед, — сказала Джошуа.

— І скільки карт показав той старий? — запитала Хібікі.

— Наші карти подіяли гірше, ніж я очікувала. Довелося розкрити докази того, що вони порушили наказ і напали на Торгову компанію «Кудзуноха», те, що я жінка, і те, що старшого сина зараз лікують. Приблизно стільки, — зауважила Джошуа.

— …Замість твоєї таємниці хіба не краще було натиснути на незаконно накопичені тут статки? — запитала Хібікі.

— Це була їхня прихована карта. Він використав її, тож я просто перевернула її проти нього. Пояснила: якщо він усе розкриє, то послабить державну силу Лімії й сам не вийде з цього неушкодженим, — додала Джошуа.

— Старий уже дожив до старечого недоумства, еге ж? Виклав це, навіть не зрозумівши, що така інформація не годиться за карту, — зауважила Хібікі.

Хібікі зітхнула з подивом.

— Напевно, допомогло те, що ми спочатку розчавили більшість його оточення й позбавили його простору для маневру, а вже потім узялися за напад на Торгову компанію «Кудзуноха». Результат вийшов близьким до запланованого. Він навіть сказав щось шляхетне — попросив поблажливості для вельмож, які допомагали йому, — промовила Джошуа.

— «Близьким»? — запитала Хібікі.

— …Як і личить високому вельможі, мабуть. Наприкінці він прийняв поразку з ясною усмішкою, — пояснила Джошуа.

— Шляхетне… Ні, ти хотіла сказати «хитре», правда? — запитала Хібікі.

Хібікі виправила формулювання.

То була не шляхетність і не мужність: Алґуріо просто швидко зрозумів становище й майстерно згладив поразку.

— Саме так. Я очікувала, що, загнаний у кут, він утратить терпіння й розлютиться. Але після вимоги відставки, якщо не брати до уваги старшого сина, він залишався напрочуд спокійним. Побачивши це, я зрозуміла: втрачати пильність не можна. Наче він відкрито заявляв, що ще здатен діяти, — сказала Джошуа.

— Який клопіт. Отже, ми правильно зробили, що приберегли карту зі старшим сином, — відповіла Хібікі.

Джошуа кивнула на слова Хібікі.

— Якби лорд Алґуріо втратив і другого сина, ми буквально знищили б одне одного. Лімія занурилася б у хаос, — зауважила Джошуа.

— Я на мить теж думала про довгий шлях: дозволити старшому синові померти тоді, а потім чекати, доки нинішній голова помре від старості. Але в такого високого вельможі, як Хоупрейз, насіння мало бути розкидане по всій країні. Я вирішила, що звідусіль почнуть виринати спадкоємці, тому краще було врятувати старшого сина й змусити його відчути борг, — додала Хібікі.

— …Хібікі, ти надто недооцінюєш лорда Алґуріо. Так, у нього багато коханок і чимало дітей його крові, але… — додала Джошуа.

— Стривай. Якщо я почую продовження, моя оцінка цього старого лише впаде. Уже здається, що я його переоцінила, — промовила Хібікі.

— Але це загальновідома таємниця. Спадкоємцями визнано лише двох: загиблого Ілумґанда й старшого сина, який був на фронті. Коли коханка народжувала дитину, він виплачував їй достатню компенсацію й викидав обох зі свого життя, — промовила Джошуа.

— …

Джошуа говорила про нег'юманські вчинки Алґуріо так, ніби в них не було нічого особливого.

Хібікі ж слухала про коханок, яких він одну за одною кидав, зі складним виразом обличчя.

— Дехто намагався використати кровний зв'язок як зброю й увійти до родини Хоупрейз, але лорд без винятків усіх усував. Розваги лишалися розвагами: він виразно показував, що не дозволить їм мати стосунок до родини. Якби старший син помер, спадкоємцем, найімовірніше, обрали б когось із родичів, — пояснила Джошуа.

— Так і хочеться сказати, що йому взагалі не слід було заводити такі розваги. Гаразд, тепер я добре розумію, наскільки ретельно захищено родину Хоупрейз, але… вони справді схиблені на родоводі, — сказала Хібікі.

— На краще чи на гірше, вони шляхта. Попри все, він не чинить жорстокості проти слухняних підданих і вважається добрим та поблажливим володарем. Бідним землям відтерміновує сплату податків, а коли населення зростає, витрачає власні гроші на розширення орних земель і створення робочих місць, — сказала Джошуа.

— …Але водночас бреше про податки, які збирає держава, а його «власні гроші» зрештою теж походять із податків народу й служать для збагачення його самого, — зауважила Хібікі.

— …Саме тому я сказала: на краще чи на гірше. Насправді землі Хоупрейз відомі як зручне місце для життя, а самого його вважають видатним правителем, — зауважила Джошуа.

У Лімії землі Хоупрейз славилися добробутом і комфортним життям.

Туди переселялося багато людей, а залишити їх бажали одиниці.

Допоки народ був слухняним, Алґуріо керував так, щоб винагороджувати цю слухняність.

Звісно, різниця полягала лише в тому, чи експлуатація була відвертою, чи витонченою.

Саме тому в землях, підконтрольних Хоупрейз, Торгова компанія «Кудзуноха» мала настільки погану репутацію.

Це було неминуче, адже там постійно поширювали відповідні чутки.

Найміцніше серед них закріпилося твердження: «Кудзуноха» — зло, а Хоупрейз — справедливість.

Люди жили без особливих проблем і справді відчували турботу свого феодала Алґуріо, тому не могли вважати його лиходієм. Такий результат був цілком природним.

До того ж, навіть попри повідомлення про махінації, він сплачував королівській родині більше податків, ніж інші володіння.

Компанію, що ворогувала з Хоупрейз, не бажали бачити ні багато вельмож, ні прості мешканці — навіть якщо її запросила сама королівська родина.

Хібікі та Джошуа скористалися цим.

Вони перетворили ситуацію на засіб знищення вельмож, які надто сильно трималися старої доктрини шляхетської зверхності.

Узявши напад на Райдо за початок, вони виманили й знешкодили тих, хто під час його перебування в Лімії діяв через відчуття власної поразки.

Лайм Латте співпрацював від імені компанії, тому план просувався гладко; разом із доказами давніх махінацій численних вельмож цього вистачило, щоб привести все в рух.

Таким чином Торгову компанію «Кудзуноха» використали як приманку.

До речі, Райдо про це не знав.

Адже далеко не всі спроби втручання взагалі до нього дійшли.

Він лише трохи переймався тим, що через нього знепритомніла жриця, неквапливо спостерігав за відновленням Лімії й помірно ігнорував ділові пропозиції.

Міо певною мірою відчула щось підозріле, але обмежилася тим, що відбивала іскри, які летіли в їхній бік. У неї була важливіша мета: змусити Райдо зрозуміти, що з Хібікі йому не по дорозі.

Хібікі пообіцяла покарати вбивць і всіх причетних, тож Лайм погодився допомогти.

У глибині душі Лайм відчував гнів. Він був певен, що компанія від цього не постраждає, тому вирішив співпрацювати.

— Але тоді навіть якщо старший син відчуватиме перед нами невеликий борг, навряд чи цього вистачить, щоб приборкати родину Хоупрейз. Схоже, доведеться готувати довгострокове рішення, — відповіла Хібікі.

Хібікі згадала, як урятувала старшого сина Хоупрейз на полі бою.

Він був відданий батькові, і хоча залишався молодим, Хібікі не відчувала в ньому жодної молодості.

Навіть ставши головою родини, він, без сумніву, залишився б під сильним впливом Алґуріо.

Проблеми, найімовірніше, тривали б і далі.

Та завдяки Торговій компанії «Кудзуноха» ситуація вже значно зрушила з місця, тож у цілому результат був позитивним.

Розуміючи, що зараз не час занепадати духом, Хібікі зібралася.

— Якщо родину просто успадкує маріонетка лорда Алґуріо, сенсу майже не буде. Тому… — додала Джошуа.

— …

Хібікі вже хотіла відповісти «так», але, побачивши, що Джошуа ще не закінчила, здивовано звела брови.

— Змінимо його, — промовила Джошуа.

— …Як? — запитала Хібікі.

— Чоловіків завжди змінюють жінки, правда? — запитала Джошуа.

— Щоб дійти такого висновку, ти, здається, надто багато читаєш і слухаєш романтичні історії, — додала Хібікі.

— Невже? Визнаю, я молода жінка з доволі поверховими знаннями про стосунки між чоловіками й жінками, але думаю, що це справді дієвий метод. Принаймні спробувати точно варто, — пояснила Джошуа.

Джошуа говорила з абсолютно серйозним обличчям.

— Для нас у цьому немає жодних недоліків, але… — промовила Хібікі.

Хібікі вимовила це невпевнено.

— Зараз він у розпачі дивиться на втрачену руку й виснажені ноги. Кажуть, найкраще змусити людину закохатися саме тоді, коли вона ослаблена, — сказала Джошуа.

— Ти збираєшся почати негайно? — запитала Хібікі.

Розмова була вульгарною, але Хібікі не заперечила проти самої ідеї, а лише уточнила, чи вони справді збираються когось послати до нього просто під час лікування.

Схоже, вона також вважала цей момент слушним.

— Я вже почала. За ним доглядають досвідчені доньки родин із достатньо високим становищем і сильним характером. Їхня зовнішність і вік повністю відповідають його вподобанням, які ми заздалегідь з'ясували. Зібрала приблизно шістьох, — зауважила Джошуа.

— …

Хібікі втратила дар мови, дізнавшись, що план уже втілюється.

Вона подумала, що добре, що не запропонувала сама відвідати його й спробувати змінити його думки.

Інакше вона лише завадила б Джошуа.

— Єдине, з чим ми нічого не можемо зробити, — це його рука. Шестеро жінок лікуватимуть його й доглядатимуть, тож коли ноги відновляться й він зможе ходити, напевно, вже простягне руку до когось із них, — додала Джошуа.

— Отже, з рукою справді нічого не вдіяти. Але, Джошуа, навіть якщо ти маєш зв'язок із цими жінками й він справді торкнеться однієї з них, чи не занадто низька ймовірність, що вони почнуть зустрічатися або одружаться? Щоб змінити його, потрібно хоча б стільки щирої прихильності, — сказала Хібікі.

Коли Хібікі врятувала його, права рука вже згнила, а отрута почала розповзатися далі тілом.

Обидві ноги були понівечені настільки, що, на перший погляд, допомагати було вже запізно.

Можна сказати, що він вижив переважно завдяки удачі.

Тієї миті Хібікі відтяла йому праву руку, провела лише невідкладне лікування і про всяк випадок забрала відтяту кінцівку, але вже тоді вважала її безнадійною.

Так воно й виявилося.

Насправді навіть те, що цілителі зуміли зберегти йому ноги, вже заслуговувало похвали.

— Якщо ці шестеро змусять його закохатися — чудово. Навіть якщо все завершиться лише розвагами… про всяк випадок я підготувала ще одну особливу кандидатуру, — промовила Джошуа.

— Особливу? — запитала Хібікі.

— Офіційно вона буде першокласною цілителькою, але насправді це головна кандидатка в дружини, — пояснила Джошуа.

— Чія точно не підходить, — зауважила Хібікі.

Почувши про першокласну цілительку, Хібікі жартома згадала свою товаришку Чію.

— Якби я зробила щось подібне, це спричинило б не просто дипломатичний конфлікт із Лорелом, а миттєву війну, — сказала Джошуа.

— Тоді я спокійна. Це хтось, кого я знаю? — запитала Хібікі.

— Ні. З погляду Хоупрейз це друга донька родини трохи нижчого рангу. Один раз розлучена, дітей немає, — зауважила Джошуа.

— У нього такі вподобання? — запитала Хібікі.

— Йому байдуже, заміжня жінка чи вдова. Просто, схоже, він має дивну слабкість до старших жінок, — додала Джошуа.

— Серед вельмож Лімії зазвичай кажуть, що після двадцяти цінність жінки падає. Хоча насправді саме тоді вона ще багато в чому розквітає. У цьому питанні надто багато ідіотів. Тож ця друга донька — нікому не потрібна? Іншими словами, у відчаї? — запитала Хібікі.

— Їй уже двадцять три. Думаю, всередині вона дуже нервує. За останній рік їй не зробили жодної пропозиції, тому вона одразу вхопилася за мою. Наречений із родини Хоупрейз, тож батьки теж не заперечували. Відповідь була миттєвою, — промовила Джошуа.

— Вона і є твоєю справжньою картою? Це спрацює? — запитала Хібікі.

— Я керуватиму процесом і допомагатиму, тому, гадаю, можна розраховувати на результат, — пояснила Джошуа.

— Розумію, — відповіла Хібікі.

«Хіба це не надто слабкий хід?» — подумала Хібікі.

Двадцять три роки й розлучення за плечима значно знижували цінність жінки в очах лімійської шляхти.

Навіть якщо самому чоловікові це було байдуже, переконати його батьків було б нелегко.

Поріг здавався надто високим, щоб покладати на цей план великі надії.

— Вона віддано доглядатиме за ним і відновить утрачену руку, тож неодмінно залишить сильне враження. Крім того, відповідає його вподобанням, її походження не викликає проблем, а сама дівчина сповнена рішучості. У найгіршому випадку стане коханкою, — сказала Джошуа.

— …Відновить руку? Ти ж сказала, що зараз це неможливо, — додала Хібікі.

— Для нас — неможливо. Але коли я порадилася з Райдо щодо справи Хоупрейз, він сказав, що це дрібниця, — зауважила Джошуа.

— Ти хочеш сказати, він здатен виростити нову руку з плеча, яке досі має темно-фіолетовий колір? — запитала Хібікі.

— Він хотів доручити це пані Міо й сказав, що магією все можна зробити відразу. Але люди Хоупрейз це помітили б, тому я чемно відмовилася. Тоді запитала, чи можна вилікувати його ліками, і він відповів, що це також не проблема. Звісно, через складніший процес ціна значно зросла, але я все одно придбала засоби. Коли ми повністю засвоїмо спосіб їх застосування, я відправлю до нього дівчину, яка проводитиме лікування, — додала Джошуа.

Родина Хоупрейз не лише конфліктувала з Торговою компанією «Кудзуноха» в Ротцґарді, а й була головним організатором замаху на неї.

Джошуа припускала, що навіть Райдо міг би відмовити, якби йому прямо нагадали про це.

Але водночас цю справу можна було використати, щоб дошкулити Алґуріо та його спільникам.

Тому вона наполегливо продовжувала переговори з Райдо, докладаючи всіх зусиль, щоб Міо й Лайм нічого не запідозрили.

— Його руку… ліками? — запитала Хібікі.

— Схоже, це пігулки й мазь. Потрібна підтримка магією, але сама методика просто неймовірна. Щоправда, саме зараз вона нам дуже допомагає, — промовила Джошуа.

Хібікі промовила це зі складним виразом обличчя.

Вона водночас уявляла і привід для радості, і майбутні проблеми.

— За планом він одружиться з кимось із цих сімох. Якщо інших зробить наложницями або коханками, нам буде ще легше. Усі дівчата знають, хто підготував для них цю можливість і чого від них очікують, — пояснила Джошуа.

(Насправді я хотіла здобути їхню вдячність і запросити дитину Алґуріо — Амелію Хоупрейз. Тоді ми могли б змінити не лише голову, а й усю родину Хоупрейз. У неї немає зв'язків, тому ми з Хібікі легко розставили б поруч із нею васалів, які поділяють наші погляди. Але ця дівчина належить до Торгової компанії «Кудзуноха»… точніше, вона учениця Райдо. Надто багато змінних, щоб ризикувати. Найкраще було б заручитися співпрацею компанії, але якщо ми випадково викличемо невдоволення й Амелія зблизиться з іноземною державою, усе зруйнується.) — подумала Джошуа.

Джошуа згадала одну зі своїх початкових ідей і тихо засміялася.

Стипендіатка Академії Ротцґарда — Амелія.

Розслідування вже підтвердило, що вона дитина Алґуріо та його коханки.

Джошуа знала, що Амелія погано ставиться до родини Хоупрейз, тому думала за певних обставин попросити її допомогти послабити цей дім.

Однак через її стосунки з Райдо цей задум не втілили.

— …Мені здається, у тебе є всі задатки правительки. Чому б не стати королевою? Якщо Бредда заперечуватиме, я його переконаю, — промовила Хібікі.

— Припини жартувати. Я не маю здібностей правительки. Правителю потрібна могутня сила, що приваблює людей. Чим більша країна, тим менше значення має особиста вправність у державних справах; потрібно стати символом держави, змусити народ і васалів думати про тебе й іти за тобою. Оце й означає бути правителем. А людей із практичним досвідом, якщо добре пошукати, можна знайти скільки завгодно, — сказала Джошуа.

— Отже, здатність бути символом, якого люди підносять угору, і є талантом правителя. Королева справила б сильне враження, а ти, на мою думку, цілком підходиш, — сказала Хібікі.

— Це можна назвати лише цікавим доповненням. Бредда має здатність несвідомо змушувати людей допомагати йому та підтримувати його. Саме така в нього привабливість. Але людина, яка приваблює ще сильніше й до того ж має практичний досвід, — це ти, Хібікі, — зауважила Джошуа.

— У мене немає королівської крові. Я відпадаю від самого початку, — зауважила Хібікі.

— Доведеться додати ще один етап, але способів достатньо. Для мене це ідеальне майбутнє. Якщо колись Лімія отримає королеву, нею має бути не я, а ти, — додала Джошуа.

— Алло? Моя надійна, прекрасна подруга й союзниця вмовляє мене вийти заміж за її молодшого брата. Що мені робити? — запитала Хібікі.

— Погодитися. Я вже широко відкрила шлях, а потім планую спостерігати здалеку, — промовила Джошуа.

— …Дай мені спокій, — відповіла Хібікі.

У Королівстві Лімія все ще залишалося багато справ.

Разом із відбудовою столиці сили реформаторів, згуртованих навколо Хібікі, дедалі міцніли.

Правда про те, що детонатором внутрішнього перевороту в Лімії стала невелика компанія, яку вони самі запросили, не залишиться в жодних офіційних записах.

Ця назва збережеться лише в пам'яті однієї людини.

Зима тимчасово припинила розрізнені сутички.

Торгова компанія «Кудзуноха» та Райдо невдовзі справлять величезний вплив не лише на Лімію, а й на верхівку кожної держави. Для всіх них це стане негласною реальністю, викарбуваною в свідомості.