Розділ 214 — До речі, про зиму…

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Якщо подумати, Лімія справді заможна й зручна для життя країна.

Я згадав старшу Хібікі, жрицю пані Чію, принца Джошуа та багатьох інших, які проводжали нас аж до державного кордону.

Мені здалося, що для звичайних проводів це надто розкішний супровід, але, схоже, у них були й інші справи.

Якщо так, тоді все зрозуміло.

До самого кінця пані Чія так і не відкрилася мені й увесь час зберігала напружений вираз обличчя.

Вона не відходила від старшої, тож, схоже, в її очах я став доволі страшною істотою.

Дивлячись на стан пані Чії та доброзичливість старшої Хібікі й принца Джошуа, я подумав, що через це в них лише побільшало роботи, і від цього стало сумно.

…Коли бачиш, як жриця тримається суто по-діловому й щосили виконує свій обов'язок, важко повірити, що вона ровесниця Рінон. Тому в моїй голові вона остаточно стала пані Чією.

Я просто не можу називати її «Чіє».

Хоча старша саме так її й називає.

— Хай там як, я тут уперше, але в Каленеоні завжди так багато снігу?

Це сказав Лайм.

Точно.

Я почав думати про багатство Лімії саме через цей засніжений краєвид.

Не видно ані клаптика світло-коричневої землі.

Ми, звісно, ще за межами міста, але це справжнісінький сніговий край. Ні, тут мимоволі замислюєшся, чи взагалі можуть люди жити в такому місці.

Відверто кажучи, мені вже набридло дивитися на цю картину, а до міста ще кілька хвилин пішки.

Перестрибнімо туди.

Я хотів показатися крилатим і туманним ящерам, які охороняли державний кордон, тому не став одразу переноситися до міста, де перебуває Ева.

А ще подумав, що непогано буде пройтися засніженою дорогою. Це була помилка.

Сніг згрібали обабіч шляху, і він здіймався стінами, через що здавалося, ніби ми йдемо замкненим коридором. Невже вони роблять це щодня?

Напевно. Інакше дорогу повністю засипало б, і я навіть не зрозумів би, де вона проходить.

Яка ж сувора північ.

Якщо рушити далі до земель раси демонів, снігова рівнина перетворюється на крижану, а вітер стає ще лютішим. Що ж, Каленеон бодай придатний для життя, якщо прибирати сніг.

— Хіба багато снігу — це не чудово? Якщо полити його густим солодким фруктовим сиропом, вийде прекрасний десерт, Лайме, — запропонувала Міо.

— Сестрице… заморожені ласощі смачні в спеку, але в такий холод це вже якось… — зауважив Лайм.

Напевно, така думка хоча б раз спадала на гадку кожному японцеві.

…Наприклад, молодшим школярам, які обожнюють колотий лід із сиропом.

Проте після того, як невідомо скільки часу перед очима стояла та сама біла картина, мені цього зовсім не хотілося.

Та й люди, яким щодня доводиться працювати в такому місці, навряд чи взагалі про це подумають.

— Зазвичай лід ще треба стругати, а тут стільки снігу, що я зможу наїстися досхочу, — сказала Міо.

— Якщо з'їсти забагато за раз, заболить голова, Міо. Схоже, аж до міста краєвид не зміниться, тож перестрибнімо туди, — запропонував я.

— Так, Вако, — погодилася Міо.

— Дуже виручите, босе, — додав Лайм.

Не знаю, чому ці двоє раптом заговорили про їжу, але, схоже, подумки вони відчували те саме, що й я, бо негайно погодилися.

Через Туманну Браму ми перестрибнули до єдиного міста, яке зараз існувало в Каленеоні.

Ми з'явилися на другому поверсі відділення Гільдії авантюристів у Каленеоні.

Зазвичай, коли ми прибували до міста, то переносилися саме сюди.

— А, ви нові авантюристи?

— Дурепо! Це люди з Торгової компанії «Кудзуноха»! Її представник пан Райдо, його охоронниця пані Міо і…

Працівниця, яка чергувала тут, прийняла нас за авантюристів.

Але її колега одразу ж виправила її.

Мене вперше тут із кимось плутають, тож, напевно, вона працює недавно.

Утім, працівниця, яка її виправила, теж замовкла на півслові, бо, схоже, вперше бачила Лайма.

— Я Лайм Латте. Виконую різну дрібну роботу для Торгової компанії «Кудзуноха». Раніше був авантюристом, тож можете не напружуватися поруч зі мною, — представився Лайм.

— То навіть із минулим авантюриста можна стати працівником Торгової компанії «Кудзуноха»…

— Та замовкни вже.

— Ой… П-перепрошую…

На представлення Лайма новенька відповіла зовсім не до ладу.

Хоча Торгова компанія «Кудзуноха» зовсім не цурається наймати авантюристів.

Коли старша колега вдруге її насварила, вона почухала голову й вибачилася перед Лаймом.

— Я прийшов перевірити стан міста. Скажіть, будь ласка, де зараз Ева та Рурія? — поцікавився я.

— У цей час… гадаю, обидві в залі. Останнім часом один за одним ідуть несподівані снігопади, а холод дедалі посилюється, тому вони, мабуть, зараз на нараді.

— Отже, стільки снігу — це й справді забагато, — зауважив я.

— Снігоприбирання забирає багато людей і грошей. Магією можна тимчасово розв'язати проблему, але зрозуміло, що вона повторюватиметься й надалі, тому вони шукають докорінне рішення.

— Ви напрочуд добре обізнані, — сказав я.

— Ми й самі представляємо Гільдію авантюристів, а місто, відрізане снігом узимку, нам теж невигідне. Якщо знайдеться добрий спосіб протидії, ми не шкодуватимемо допомоги. Звісно, дозвіл керівництва вже отримано.

— Для цього міста… ні, для всієї країни Гільдія авантюристів є великою силою. Сподіваюся на подальшу співпрацю, — додав я.

— І ми також.

Вона глибоко вклонилася.

Торгова компанія «Кудзуноха» забезпечує майже все постачання товарів до цього міста, тому тут нас ставлять доволі високо.

До такого ставлення я вже встиг звикнути.

Схоже, вони були посеред наради, тому я не став виходити на думковий зв'язок. Ми рушили до особливо великої будівлі, що слугувала адміністративним центром, дорогою оглядаючи місто.

— Жвавості тут усе ще бракує, — помітив Лайм.

— Передусім помилково порівнювати це місце з Ціґе чи Ротцґардом, Лайме, — відповів я.

— Я знаю, але, дивлячись на Гільдію та стан міста, відчуваю, що тут не вистачає найрізноманітніших речей, — пояснив Лайм.

— Це правда, — погодився я.

Хоча тут не було таких стін зі снігу, як дорогою сюди, навіть усередині міста відчувався певний тиск — чи, радше, замкненість.

Сніг безперервно падав на місто, накопичувався й ніби мовчки заганяв його в кут.

Умови тут геть інші.

Схоже, на колишніх землях Еви та Рурії сніг не бував таким глибоким.

Та й саме це місце було обрано наполовину через наші власні обставини.

Було б добре хоч якось їм допомогти.

— Передусім у нинішньому місті немає ґрунту, на якому могло б вирости щось смачне. Його важко назвати новонародженим — воно радше стоїть на порозі смерті, — зазначила Міо.

Міо зовсім не знала жалю.

— Це вже занадто, сестрице. Хоча я з вами згоден, — заперечив Лайм.

— Ева ж старається, — нагадав я.

Щодо другої половини слів Міо, ми з Лаймом думали так само.

Можливо, її слова про відсутність ґрунту для чогось смачного стосувалися саме нестачі жвавості.

— Це ж… пан Райдо, пані Міо! Як добре, що ви до нас завітали.

Трохи пройшовши, ми наблизилися до будівлі. Вартовий упізнав нас, випростався й привітав.

— Я не попереджав про візит, але хотів побачитися з Евою та Рурією. Можна з ними зустрітися? — запитав я.

Якщо зараз не можна, ми просто ще трохи прогуляємося містом.

З такою думкою я й запитав.

— …Можливо, зараз якраз важливо почути думку людини, яка тут не живе. Я негайно вас проведу.

Напевно, він зв'язався з кимось подумки, після чого відкрив нам дорогу.

Хто зараз тут відповідає… Ема чи хтось із її знайомих?

Ні… можливо, вони вже обрали для цього г'юмана або напівлюдину.

Нас провів високогірний орк, який вийшов із будівлі. Ми минули залу нарад… і зупинилися перед особистою кімнатою Еви.

Хіба вони не були посеред наради?

Може, нарада не дала жодного результату.

Навіть сама моя поява, напевно, могла лише додати їй болю в животі.

— Заходьте.

Коли орк постукав, із кімнати озвався голос.

Голос Еви.

Уже з нього було чути виснаження.

— Давно не бачилися, Ево. Я чув, що холод і сніг завдають вам чимало клопоту, — привітався я.

Відколи ми прибули до Каленеону, Ева, хоч і старша за мене, завжди говорить зі мною шанобливо, і мені це не подобається.

Поки я не звик, було неймовірно ніяково, але тепер, здається, я вже можу розмовляти з нею нормально.

— Викладачу Райдо, — озвалася Ева.

Поглянувши на Еву просто спереду, я одразу зрозумів, наскільки вона втомлена.

Макіяж, волосся, одяг — у всьому, за чим вона зазвичай ретельно стежила, вже поступово з'являлася недбалість.

У Японії я б такого взагалі не помітив.

Це одна зі здібностей, яких я набув після потрапляння в цей світ. Не знаю лише, чи справді вона корисна.

Хоча для г'юманів це, схоже, стандартна навичка.

— Відверто кажучи… нам бракує людей. І грошей… грошей, щоб змусити людей рухатися… Ми навчаємо магів, які спеціалізуються на прибиранні снігу, але швидко впоратися все одно не зможемо. Можливо, це заборонені слова, але через те, що зараз зима… часом мені хочеться просто здатися, — зізналася Ева.

— Тоді можна вважати, що освоєння й обробіток нових земель майже не просуваються? — уточнив я.

— Так. Наявні поля ми зорали й засіяли, але запланованої площі досягти не змогли, — відповіла Ева.

— З такою кількістю снігу нічого не вдієш, — зауважив я.

— Думаю… способів упоратися з ним вистачає. Проблема в тому, що мені бракує досвіду й знань. Якби в часи, коли я була шляхтянкою, я вчилася керувати землями у північних землевласників, усе могло б скластися інакше. Серйозно, чим узагалі займалася колишня я? — пояснила Ева.

Мучитися через це тепер було марно.

Ева, мабуть, справді виснажилася.

Від її бурмотіння ставало трохи моторошно.

— Навіть для Еми та інших, кого сюди відрядили, за такої кількості снігу справа вже не в досвіді. Це лише перший рік, тому, гадаю, спочатку не варто сліпо триматися планів. Краще просуватися посильним темпом, — запропонував я.

До того ж у нас ще було кілька років запасу до початку відносин з іншими країнами.

Поспішати не варто.

— Ми не можемо так зробити!! — вигукнула Ева.

— …Що? — здивувався я.

Її реакція була несподіваною.

Ева раптом підвищила голос.

— Я вже не в тому віці, щоб марнувати рік за роком! Ви ж розумієте, наскільки важливий для Каленеону час… викладачу Райдо? Перепрошую, що закричала, — вибачилася Ева.

— Н-ні, не переймайся, — заспокоїв її я.

Атмосфера стала такою, що я вже не міг сказати: «Ситуація несподівана, тож цього року можна просто придумати протидію».

— Пані Ема та інші дуже нам допомогли. Вони привезли кілька культур, які виділяють тепло, а на полях уже росте й частина рослин, що колись вирощувалися в Каленеоні. Вони швидко розвиваються й достатньо добре розтоплюють сніг навколо, тому стали для нас безцінним скарбом, — продовжила Ева.

Я вперше чув про такі рослини.

…Ні, серед культур Пустища, Асори й цього світу, про які мені розповідали, не було нічого теплого.

Якщо під час збирання врожаю це вважають звичайною річчю, то не дивно, що я про неї не знаю.

Зрештою, я майже не беру участі в землеробстві.

Та й мало хто знає всі властивості рослин, поки ті ще ростуть.

Найбільше, що я знаю: культури Асори потребують величезної кількості поживних речовин, а якщо вирощувати їх поза Асорою, ситуація стає зовсім не смішною.

Рослина, що виробляє тепло.

Мабуть, вона з Пустища.

— Снігу стільки, що можна навіть загубити самі поля. А втім, якщо він просто танутиме, земля ж не перетвориться на суцільне болото? — запитав я.

Сніг нікуди не зникне.

Він просто розтане, а отже, перетвориться на воду.

Чи можна буде тоді користуватися полями?

Вони ж стануть рисовими болотами.

— Щодо води проблем немає: ми маємо коренеплід, який чудово почувається у вологому ґрунті. Звісно, ми також розглядаємо будівництво каналу, що відводитиме воду до річки. Тільки… — пояснила Ева.

— Тільки? — перепитав я.

— Коли вода тече каналом і трохи віддаляється від поля, вона замерзає. До того ж усі три річки поблизу міста зараз замерзли й непридатні для використання, — додала Ева.

— …

Замерзла річка?

Я не звик до такого словосполучення, тому на мить перестав міркувати.

…Хоча вода там проточна, але в достатньому холоді й вона замерзає.

Порт раси демонів від кінця осені до весни майже непридатний, тому вони так відчайдушно прагнули отримати незамерзаючий порт.

Якщо замерзає море, то річки — й поготів.

— Схоже, ближче до дна вода не замерзла, тому річками ще можна сяк-так користуватися. Воду для побуту ми отримуємо, розтоплюючи сніг. Але це вимагає зайвих працівників і створює ще більше клопоту, — пояснила Ева.

Ева приклала руку до чола й тихо зітхнула.

Зрозуміло. Урешті вони просто ходять по колу.

Головні причини — нестача людей, сніг і холод.

Якби ми змогли хоча б зменшити їхній вплив на повсякденне життя міста, тут стало б значно зручніше.

Наприклад…

— Якщо маєте будь-яку ідею, яка може стати нам у пригоді, я хотіла б її почути, — попросила Ева.

О, саме коли я збирався висловити свою думку, вона сказала такі зручні слова.

— Тобто, якщо зменшити клопіт від снігу в місті й на полях, ви зможете взятися за інші справи? — уточнив я.

— Так.

— Тоді як щодо того, щоб змусити злегка нагріватися зрошувальні канали в місті й на полях, стоки, бочки та глеки для зберігання води… а ще дахи будинків? Так вони не замерзатимуть, — запропонував я.

Якщо місця, де накопичується сніг, самі виділятимуть тепло, він танутиме з одного боку, і прибирати його стане простіше.

Під ногами постійно буде вода, але з огляду на те, скільки праці це заощадить, думаю, спосіб цілком придатний для практичного використання.

— Ми вже це розглядали. За пропозицією гномів цей спосіб навіть почали застосовувати, але нам катастрофічно бракує матеріалів. А для вже збудованих будинків і каналів потрібні масштабні роботи, тому все просувається не так, як хотілося б, — відповіла Ева.

— А, отже, ви це вже спробували, — зауважив я.

— Коли викладач Райдо вирушав на ділові переговори з расою демонів, ви сказали, що дренажні канали краще прокладати не в непомітних місцях, а під землею, пам'ятаєте? — нагадала Ева.

— Так, казав, — підтвердив я.

— Тоді гномам і спала на думку ця ідея. Існує керамічний матеріал, який за зниження температури до певної межі починає виділяти тепло й не замерзає. Зараз його використовують для дахів і в будівництві. Але виробництво не встигає за потребами, тому повний ефект, найімовірніше, з'явиться лише наступного року, — пояснила Ева.

Інакше кажучи, нинішньої проблеми це не розв'яже.

Проте вони вже думали про наступні роки й почали готуватися.

Я їх недооцінив.

Як і слід було чекати від елдвів.

Я привів сюди небагато людей, але навіть таким малим складом вони викладаються на повну.

Фух… треба подумати про набір гномів із Лорела, інакше перед ними буде соромно.

Зрештою, вони звикли до місцевості, де доволі багато вулканів.

…

Вулкани?

Якщо вже мова про вулкани, там багато руди… ні, не лише це… запах сірки… О!

Гарячі джерела!

Точно, річ не в умовах життя гномів і не в корисних копалинах.

Ось воно!

У пам'яті миттю ожили подорожі з родиною.

— Гарячі джерела! — вигукнув я.

Я раптом вигукнув це вголос.

Але мене осяяло.

Ні, я просто згадав.

— Гарячі джерела? Якщо не помиляюся, це місцеве слово з Лорела. Здається, воно означає теплу воду, що б'є з-під землі… — перепитала Ева.

Схоже, Ева знала про гарячі джерела, хоча й говорила невпевнено.

Але це не те.

Не можна визначати гарячі джерела такими дешевими словами.

У них можна купатися, а іноді їхню воду навіть п'ють.

Душа японця, який любить лазні… утім, зараз не про це.

— Мені, відверто кажучи, складно прийняти визначення «просто тепла вода», але так, це вони, — відповів я.

— І що з тими гарячими джерелами? Невже ви гадаєте, що вони можуть бути й у Каленеоні? — запитала Ева.

— Імовірність цілком є. Але я подумав про спосіб використати гарячі джерела, — пояснив я.

— Ем… гарячі джерела, здається, з'являються лише там, де температура доволі висока. Навіть у часи розквіту Каленеону я про них не чула, тому раптова розмова про їх використання… — засумнівалася Ева.

Ева явно розгубилася.

— Гарячі джерела бувають і в холодних місцях. Там, де я колись бував, узимку їх успішно використовували для танення снігу. Адже це вода, яка залишається теплою цілий рік, — відповів я.

— …Тобто ви кажете, що в місці, де настільки холодно, що лежить сніг і все замерзає, цілий рік тече вода, достатньо гаряча, щоб від неї здіймалася пара? — перепитала Ева.

О, вона дивиться на мене з неймовірною недовірою.

Але гарячі джерела, здається, не залежать від температури навколишньої місцевості.

Чи в цьому світі все інакше?

Можливо, про всяк випадок варто перевірити гарячі джерела Лорела.

— Саме так. Гадаю, досить буде провести теплу воду туди, де зараз найбільше потерпають від морозу й снігу. Принаймні це суттєво зменшить потребу в працівниках, правда? — пояснив я.

— Так, якщо це справді вдасться здійснити. У Гільдії авантюристів накопичилася величезна кількість завдань із прибирання снігу, тому інші доручення вже важко знайти, — відповіла Ева.

— Щодо дахів я поки нічого не вигадаю, але головні вулиці й зрошувальні канали так можна буде врятувати, правда? — додав я.

Що більше я про це думав, то кориснішою здавалася ідея.

Дякую тобі, курорте з гарячими джерелами, назву якого я забув.

— Тобто викладач Райдо пропонує нам у нинішній ситуації шукати гарячі джерела? — уточнила Ева.

Вираз обличчя Еви, яка сиділа навпроти, буквально казав: «Це неможливо».

…Невже вона вважає мене людиною, здатною запропонувати щось настільки нерозумне?

Чомусь від цього стало трохи сумно.

Пошуком гарячих джерел можемо зайнятися ми, а місто завдяки цьому нарешті зрушить з місця.

— Ні, цим займемося ми. Тобі ще треба стежити за будівельними роботами, та й у нинішньому стані міста ти не зможеш витрачати сили на пошуки. Головне, щоб була тепла вода. У цій надзвичайній ситуації достатньо буде пережити зиму завдяки тимчасовому рішенню, — пояснив я.

— …І де ми знайдемо теплу воду в такий час? — запитала Ева.

— У мене є бездоганний план. Залиш це нам, і ми почнемо завтра або післязавтра. Звісно, не безкоштовно, — запевнив я.

— Якщо Торгова компанія «Кудзуноха» візьметься за справу, наш тягар зменшиться, тож із грошима я якось упораюся, але… ні, зрозуміла. У мене ще багато інших справ, тому повірю викладачеві Райдо. У тавернах уже стала знаменитою історія про те, як викладач на чолі Торгової компанії «Кудзуноха» відвоював цілу країну, — сказала Ева.

— …Як додаткову плату я хотів би попросити, щоб ти поменше поширювала історії про мене й Торгову компанію «Кудзуноха», — попросив я.

— Але ж цим варто пишатися, — заперечила Ева.

— Моє серце ще не готове, — зітхнув я.

Якщо все так і залишити, ця історія може закріпитися як легенда про заснування Каленеону.

Розраховую на тебе — перепиши її. Вигадай правду на кшталт: «Доньки занепалого шляхетного роду, Ева та Рурія, повстали проти лихої долі й здійснили диво».