Розділ 218 — Гарячі джерела різного масштабу

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Наприклад, що станеться, якщо бризнути водою в розпечену олію?

— …Це було б неймовірно небезпечно. Той, хто так зробить, напевно дістане тяжкі опіки, а може, ще й пожежу спричинить. До чого цей приклад, Шікі? — запитав я.

— Чому? — запитав Шікі.

— Вода й олія не ладнають. Якщо так зробити, гаряча олія розлетиться навсібіч і може спричинити велику біду. Саме тому під час смаження у фритюрі треба пильнувати, щоб туди не потрапила вода. Навіть невеликої кількості вистачить, щоб стало небезпечно, — пояснив я.

— А… я зможу зрозуміти це за цим підручником, завдяки так званим явищам, які тут описані? — запитав Шікі.

— За підручником фізики? Шікі, якщо вже щось і діставати, то кулінарну книгу, — сказав я.

Серйозно.

І що той Шікі задумав, якщо раптом притягнув кілька підручників із фізики?

Про те, що станеться, якщо налити воду в гарячу олію, мали б писати в книгах, які навчають готувати страви у фритюрі.

Околиці Каленеону.

На місці, де колись було водосховище, стояли я, Шікі, Ема, старійшина елдвів, а ще Рурія, яка вже одужала.

Драупнір, як і раніше, повільно погойдувався в магмі й випромінював тепло.

Жодних ознак виходу з-під контролю він не показував.

Хоча, щойно він відірвався від моєї руки, контроль одразу було втрачено. Що взагалі відбувається? Нічого не розумію.

Було б добре, якби Ема, старійшина і Шікі змогли щось з'ясувати.

Щоправда, Шікі почав якусь дивну розмову й трохи відхилився від теми.

Я відійшов від трійці, що вдивлялася в яму, яка раніше була ставком, і сів на зроблену з колоди лаву.

— Вако, багато деталей відрізняються, але вибух, про який розповідав Сер Вейл, найімовірніше, трапляється і у світі Ваки, — сказав Шікі.

— Га?

— Думаю, це близько до явища, яке називають паровим вибухом. Ви знаєте про нього? — запитав Шікі.

Паровий вибух.

Здається, я вже десь чув ці слова.

Хоча, схоже, у якомусь романі чи манзі.

Невже ми проходили це на фізиці?

От про пиловий вибух я пам'ятаю.

Він був відомий через аварію в шахті, під час якої загинули люди.

Паровий вибух, кажеш.

Невже…

— А, то ти говорив про це, коли щойно згадував олію й воду? — запитав я.

— Так. Як порівняння явищ це досить доречно. Якщо пояснити простими словами, паровий вибух виникає, коли вода торкається речовини з надзвичайно високою температурою й миттєво випаровується, — пояснив Шікі.

— …

Миттєве випаровування.

Тобто вода вся разом перетворюється на пару.

Драупнір справді впав у водосховище, маючи значно вищу температуру, ніж я передбачав.

І тоді стався той вибух.

Унаслідок цього вода зникла, а дно перетворилося на щось схоже на багнисту лаву.

Без сумніву, вся вода у ставку випарувалася за дуже короткий час.

Отже, саме та пара тоді позбавила мене зору.

…Не думав, що Шікі вже взявся за фізику.

Ба більше, тепер він сам мене навчає.

У фізиці мені доволі подобалися обчислення, але загалом це був один із моїх найслабших предметів. Аж трохи прикро.

— Я ще не знаю, чи здатен такий маленький перстень, навіть перетворившись на джерело високої температури, спричинити вибух такого масштабу. У книгах немає формули для обчислення сили вибуху. До того ж ударною хвилею перстень мало відкинути кудись далеко, однак Драупнір досі лежить там. Тому я лише кажу, що явище подібне до парового вибуху. Гадаю, Сер Вейл назвав це природним наслідком саме через це, — сказав Шікі.

Це правда.

Якби вода випарувалася й вибухнула одразу після того, як перстень торкнувся її поверхні, удар мав би відкинути його кудись убік.

Зрештою, він не такий уже й важкий.

Саме явище можна пояснити наукою, але кілька деталей вибуху, без сумніву, були цілком фантастичними.

— Узагалі він не мав виділяти стільки тепла, тож це все-таки був прикрий нещасний випадок. Поки перстень був у моїй руці, я міг нормально його контролювати. Як же складно. Паровий вибух… Треба запам'ятати, — сказав я.

— Під час випаровування об'єм води збільшується більш ніж у тисячу разів. До того ж тепло персня могло ще більше посилити вибух. Можливо, стався й спалах водню, але… з огляду на передбачувану потужність персня, усе одно щось не сходиться… — пробурмотів Шікі.

…

Слова Шікі вже виходили за межі того, що я міг зрозуміти.

Я вчився непогано, але моє життя здебільшого крутилося навколо лука.

Якби ми зараз складали тест, я, мабуть, набрав би менше балів, ніж Шікі.

Та як йому вдалося здобути стільки практичних знань, не маючи вчителя й користуючись лише книжками?

Як і очікувалося, Шікі вражає.

— Тепер я розумію, що тоді сталося. Отже, треба вирішити, що робити далі. Ева та інші самі з цим не впораються, тож, може, краще витягти перстень і повернути його в Асору? — запропонував я.

— Він доволі стабільний, тому, гадаю, його можна використовувати просто в такому стані, — відповів Шікі.

— Хіба магмовий ставок поблизу міста не буде небезпечним? — запитав я.

— Разом із гарячим джерелом, яке ви відкрили в горах Каленеону, він, найімовірніше, стане великим благом. До того ж, хоч місце й недалеко від міста, діти сюди самі не дістануться. А якщо якийсь дурний дорослий упаде всередину, то він однаково довго не прожив би, тож перейматися не варто, — сказав Шікі.

— Зрозуміло… — відповів я.

— Це тепло можна використати. Сніг навколо ставка розтанув, а температура тут висока. Наразі Каленеон може скидати сюди сніг. Бо зараз усюди вже насипані цілі гори, які невдовзі почнуть заважати роботі міста, — пояснив Шікі.

— Але для звалища снігу це далеченько, хіба ні? Хоча місце для нього справді потрібне. Вузькі провулки вже засипано, — сказав я.

У регіонах Японії з надзвичайно сильними снігопадами були канали для талої води, але чи мали вони ще й якусь вільну землю, куди тимчасово звозили сніг?

…Я ніколи не жив у подібному місці, тому не знаю.

У Накацухарі раз на кілька років випадало лише кілька сантиметрів снігу, тож, мабуть, жодних спеціальних заходів там не було.

І справді, коли це траплялося, потяги й автобуси працювали з великими перебоями.

У дитинстві сніг був лише приводом для радості, але коли він випав у день вступного іспиту до старшої школи, було тяжко.

Здавалося, що мене замкнули всередині автобуса.

— Для такої відстані можна залучити до обслуговування гномів і авантюристів. Якщо вони весь час сидітимуть у місті, їхні навички лише занепадатимуть. Гаряче джерело, яким займається пані Томое, найімовірніше, прокладатимуть підземними трубами, тому знадобиться час, перш ніж воду доведуть до міста, — сказав Шікі.

Використання гарячого джерела для танення снігу було рішенням на наступні роки, тож із цим проблем не було.

— Вако.

— Емо, старійшино, вам вдалося щось з'ясувати? — запитав я.

Поки я міркував, чи варто розповісти Еві про пропозицію Шікі, Ема й старійшина підійшли до нас.

Озирнувшись, я побачив, що до нас також іде Рурія.

— Так. Дякую, що привели нас сюди. Магічна сила, накопичена в цьому Драупнірі, перетворилася на тепло, а сам перстень стабільно працює як нагрівальний пристрій. За моїми підрахунками, у такому стані він зможе протриматися приблизно п'ять років, — повідомила Ема.

П'ять років.

Оце тривалість.

— Але як саме він дійшов до такого стану, відверто кажучи, ми не розуміємо. Я обговорив це з пані Емою. Чи могли б ви, Вако, кілька разів повторити ті самі дії й спробувати створити подібні Драупніри? — запитав старійшина.

— Зрозуміло. Якщо кілька разів відтворити ті самі умови, є шанс отримати ще один такий Драупнір, — сказав я.

Це вже схоже на план.

Шікі теж сказав, що Каленеон може користуватися цим місцем, тому магму й перстень, мабуть, краще не забирати.

Я думав зачерпнути їх руками магічного обладунку, якими жодного разу не користувався після події на землях раси демонів, але, схоже, нагоди знову не буде.

— Якщо ми побачимо сам момент його створення, то зможемо досліджувати все від самого початку. Гадаю, так ми неодмінно знайдемо спосіб використовувати Драупніри в найближчому майбутньому, — сказала Ема.

Я кивнув на прохання Еми й старійшини.

— Гаразд. Коли підготуєте місце для випробувань, повідомте мене. Зроблю все, що зможу, — погодився я.

— Щиро дякуємо!

— Щодо цього місця, то, як і запропонував Шікі, нехай Ева та інші самі продумають, як його використовувати. Горами займатиметься «Кудзуноха», тому авантюристи зможуть допомогти вам тут, — сказав я.

— Так. Дякую, що прислухалися до наших труднощів, — відповіла Рурія.

Насправді це я хотів уклонитися, але Шікі першим низько схилив голову.

Гаряче джерело стало успіхом, а водосховище — провалом, однак добре, що й невдалому водосховищу все-таки знайшли застосування.

— Вчителю Райдо! Кажуть, цей яскраво-червоний вогняний ставок залишатиметься таким цілих п'ять років!

— Руріє, як на людину, що нещодавно одужала від застуди, ти надто енергійна, — сказав я.

— А як інакше! Коли дивлюся на щось таке, в мені аж мотивація прокидається! — вигукнула Рурія.

— Мотивація, кажеш, — озвався я.

— Я думала так ще відтоді, як ви були нашим відвідувачем: усе, що ви робите й чого досягаєте, не здатен повторити ніхто інший, вчителю, — сказала Рурія.

Рурія була в неабиякому піднесенні.

Вона зняла зимовий одяг і тримала його в руках.

Це й справді було логічно: поблизу ставка стояла така спека, що в теплих речах вона лише облилася б потом.

— Якщо вже про дивовижне, то з нас двох дивнішим був Шікі, — сказав я.

— Ви про вершкове набе? Воно й справді мало загадкову популярність, хоча замовляло його лише вузьке коло людей. До речі, я зовсім не розумію, що в ньому доброго, — сказала Рурія.

— Так і має бути, — відповів я.

— Я пробувала з місцевих продуктів зробити щось схоже на ті вершки, густий суп, але він не був солодким, — продовжила Рурія.

— Авжеж. Якби це було щось на кшталт рагу, я б зрозумів, — сказав я.

— У лісі трохи далі звідси водиться смачний птах, якого використовують у таких стравах. Коли це місце впорядкують і зроблять базою чи пунктом відпочинку, ми зможемо регулярно добувати його м'ясо. Я така рада! — сказала Рурія.

Ліс.

А, вона вказує он на той.

Якщо облаштувати тут одну проміжну базу на шляху до міста, відстань стане цілком прийнятною.

Не схоже, що посеред глибокої зими ліс зможе багато дати. Та принаймні там є їстівний птах, тож сходити, мабуть, варто.

— Птах, кажеш. До речі, Сніговий Птах смачний? — запитав я.

Я згадав птаха, якого переміг Сер Вейл.

Якщо він смачний, наступного разу можна принести його сюди.

— …Вчителю, за ним довелося б іти аж у ті гори, тому я ніколи його не готувала, — відповіла Рурія.

— А, зрозуміло, — сказав я.

— Птах Ареса, який живе в тому лісі, теж клопітний, але вполювати його цілком можливо, — сказала Рурія.

— Птах Ареса… Звучить навіть небезпечніше, ніж Сніговий Птах, — зауважив я.

Наче ім'я бога війни.

— Зовсім ні. Улітку вони яскраво-червоні й пересуваються зграями, тому перемагати їх складно, хоча кожен окремо нічим особливим не вирізняється. Узимку їхнє тіло стає чисто-білим, вони повільно ковзають крізь сніг, тому знайти їх важко, зате полювати простіше, ніж улітку. До речі, смак залежить від пори року, але обидва варіанти смачні, — пояснила Рурія.

Узимку стає цілком білим… Стривайте, це часом не щось на кшталт білої куріпки?

Улітку їх легше знайти, але доводиться мати справу з цілою зграєю.

Узимку їх легше вполювати, але важче помітити.

Доволі клопітний птах.

— Спочатку м'ясо було тверде й смерділо, тому я вирішила, що їсти його неможливо. Я ж умію лише те, що пов'язано з їжею, правда? Тож знаходжу рослини й тварин, які можна перетворити на харчі, і намагаюся придумати способи їх приготування. Птах Ареса високої якості, до того ж його можна добувати у великій кількості, тому я дуже старалася, — пояснила Рурія.

— Тобто ти дослідила його й знайшла спосіб зробити їстівним? — запитав я.

— Так. Не можна ж вічно покладатися на їжу з володінь учителя. Мешканці Каленеону мають самі навчитися годувати людей, які живуть у Каленеоні. Зараз я якраз досліджую спосіб переробляти літні надлишки, щоб зберігати їх надовго, — відповіла Рурія.

— Це вражає, — сказав я.

Справді.

Я ніколи не досліджував, як смачно приготувати рослину чи м'ясо, які бачу вперше.

У Японії рецептів було безліч.

Спосіб обробки будь-яких отриманих продуктів можна було знайти в інтернеті чи книжках.

Навіть якщо магією можна перевірити, чи вони отруйні, усе одно це неабияке досягнення.

— Ні, це не так. Це ви, вчителю, вражаєте, бо створили такий ставок. Узимку мати настільки тепле місце… Тепер мені здається, що ми якось переживемо цю зиму. Адже його можна використати стількома способами! — вигукнула Рурія.

Розтоплювати сніг.

Зігріватися.

……

…

Що ще? Накласти магію й робити всяке різне.

Так, дуже багато різного.

Авжеж, способів і справді чимало.

— …Так, ти маєш рацію. Я радий, що це стане вам у пригоді, — сказав я.

— Зараз не час хворіти! І це лише через те, що я взялася за незвичну справу. Як соромно, — сказала Рурія.

— «Незвичну справу»? — перепитав я.

— Я пішла з авантюристами, щоб на місці випробувати кращі способи обробки мамоно. Через рани й виснаження після цього я на деякий час злягла, — пояснила Рурія.

— Під «обробкою» ти маєш на увазі способи їх перемогти? — запитав я.

— Звісно, ні! Я про спускання крові й правильне розбирання туші. Коли йдеться про сировину, ще гаразд, але якщо потрібні харчові продукти, авантюристи часто просто відрізають випадкову частину. І нерідко приносять шматки, які для їжі не годяться, — відповіла Рурія.

— …

…Скільки ж там нюансів.

Це правда: залежно від виду риби відрізняються способи її ловлі й розведення.

Якщо дивитися на здобич не як на матеріал, а як на харчовий продукт, ставлення авантюристів справді можна назвати недбалим.

Навіть якщо Рурія навчить їх правильної обробки, ще треба, щоб вони справді почали це застосовувати.

— Зрештою, правильно оброблені продукти коштують дорожче, тому ми зможемо платити за них більше. Отже, авантюристи теж матимуть вигоду. Не завжди вони матимуть час, але коли матимуть змогу, знатимуть інший варіант. Це вже дуже нам допоможе, — пояснила Рурія.

Здавалося, вона прочитала мої думки.

— Наче взаємовигідний зв'язок між працівниками й сильними? — запитав я.

— …Ми з сестричкою просто хочемо бути корисними. У політиці я мало чим можу допомогти, тому роблю хоча б це, — сказала Рурія.

Рурія натягнуто усміхнулася.

Уряд — справжнє лігво злодіїв.

Думаю, Рурія обрала правильний шлях.

У кожного є сильні й слабкі сторони.

Якщо Рурія робить те, що вміє, і так допомагає Каленеону, цього цілком достатньо.

Та казати, що вона ні на що більше не здатна, — це вже надмірне самоприниження.

Навіть я розумію, наскільки важлива їжа для країни.

Численні способи, які Рурія створить у майбутньому, без сумніву, стануть силою Еви.

Хай би що вони казали, сестри справді підтримують одна одну.

…А, зрозуміло.

— Еві теж нелегко, але ми допомагатимемо. Навесні сніг розтане, й освоєння нових земель знову рушить уперед. Брак робітників можна покрити через набір у Гільдії авантюристів. Підтримувати Еву добре, але не намагайся звалити все на себе, — сказав я.

Зеф казав, що «Кудзуноха» починає відхилятися від поняття звичайної компанії.

Можливо, одна з причин у тому, що ми майже ні від кого не залежимо?

Якщо компанії чогось бракує, вона отримує це з іншого місця.

Так само ремісники купують потрібні матеріали. Це цілком природно.

Та якби «Кудзуноха» захотіла, ми могли б розв'язати все силами самої Асори.

Якщо подумати… ми й справді відрізняємося.

Коли чогось не вистачає, покладатися на інші компанії природно, однак не залежати від них теж не шкодить.

Навіть якщо компанія перетвориться на країну, ця основа не зміниться.

Отже, якщо країні для існування потрібне важливе постачання з іншої держави й вона стає від нього залежною, це перетворюється на слабкість.

До такої думки я прийшов, розмірковуючи про Каленеон.

У такому разі… хіба не буде надзвичайно важко знищити Торгову компанію «Кудзуноха» ззовні?

Схоже, не лише я маю високу захисну силу. У Торгової компанії «Кудзуноха» вона теж неабияка.

Так.

Серед способів боротьби з компаніями, про які розповідали пан Зара й пан Рембрандт, багато просто не спрацюють проти «Кудзунохи».

Наші працівники самі по собі є грізною силою, а ще маємо Асору, яка об'єднує нас, наче родину.

Публічні закупівлі — лише прикриття, тому їхня втрата не стане проблемою.

Якщо хтось втрутиться в перевезення, ми просто скористаємося телепортацією.

Підтримки клієнтів уже достатньо, щоб навіть у разі конфлікту з Ціґе чи Ротцґардом ми могли лише посміятися.

Наші заощадження щомісяця зростають, тому найближчим часом фінансових проблем не буде.

Від початку минуло лише кілька років, але… непомітно ми стали дуже незручною для ворогів компанією.

Рання зустріч із паном Рембрандтом теж сильно вплинула, але головна причина — старання всіх наших людей. Я щиро їм вдячний.

— Так, я старатимуся! — відповіла Рурія.

— Шікі! Ми скоро повертаємося. А ви двоє що робитимете? — гукнув я.

Знову оцінивши Торгову компанію «Кудзуноха» й побачивши її в кращому світлі, я чомусь розчулився.

Я звернувся до Еми та старійшини, які стояли поруч.

Хотів дізнатися, повернуться вони в Асору чи підуть до міста.

У місті були їхні товариші й підлеглі, тому спершу треба було запитати про їхні плани.

— Я піду з усіма до міста. Треба переглянути плани щодо цього місця й гарячого джерела. Для вивезення снігу можна призначити кількох високогірних орків, тож я маю обговорити це з Евою, — сказала Ема.

Ема сувора з Евою.

Але не просто безжально її підганяє.

Потай я думаю, що вона насправді багато від Еви очікує.

— Я теж перевірю роботу й стан молодих. Мене цікавлять гарячі джерела, тому потім я хотів би допомогти пані Томое. Ви не заперечуєте? — запитав старійшина.

— Гаразд, — відповів я.

Га? Шікі не реагує.

Він стояв обличчям до ставка, заплющивши очі, притиснув праву руку до рота й щось бурмотів.

— Але навіть якщо він досяг граничного обсягу магічної сили Ваки, який здатен умістити… ефективність перетворення на тепло… активувалася внаслідок… Хай як рахувати, еквівалентність обох формул не дотримується… — шепотів Шікі.

— Шікі! — гукнув я.

— Але якщо так, то це майже… — продовжив Шікі.

— Шікі! — повторив я.

— !!! Так, що сталося?! — стрепенувся Шікі.

— …Ми повертаємося. У тебе щось трапилося? — запитав я.

— А, зрозумів. Перепрошую. Я надто глибоко замислився над дрібницею. Виявляється, предмет, який називається фізикою, цікавіший, ніж я гадав, — відповів Шікі.

— …Гаразд, тільки знай міру. До речі, Томое збиралася просидіти в горах увесь день, так? — запитав я.

Шікі пішов поруч зі мною.

Магію й сільське господарство вже нелегко вивчати, а тепер він узявся ще й за фізику. Не дивно, що я хвилююся за нього.

Якщо він перевантажує себе знаннями, треба буде якось змусити його відпочити.

Бо такими темпами він, схоже, скорочує сон заради читання.

— …Так. Вона була сповнена рішучості й казала, що надасть усьому завершеної форми за два дні. Пані Міо теж разом із нею, — відповів Шікі.

— Навіть Міо? Незвично. Її теж цікавлять гарячі джерела? — запитав я.

— Схоже, її цікавить не саме джерело, — сказав Шікі.

Тримаючись за чоло, Шікі говорив так, ніби йому було ніяково це пояснювати.

Отже, інтерес непрямий?

— Її приваблює вплив на красу чи здоров'я? — запитав я.

— Ні, думаю, пані Міо зацікавилася звичаєм спільного купання чоловіків і жінок, — відповів Шікі.

— Спільного… купання? — перепитав я.

Що за маячня?

Змішані купальні в гарячих джерелах?

Ну, в Японії вони теж існували, але… це зовсім не поширене явище.

Більшість гарячих джерел розділено на чоловічі й жіночі.

Якщо купальня лише одна, зазвичай установлюють окремий час для кожної статі.

Змішане купання було звичним, мабуть, десь у період Едо…

Едо?

Невже… ось у чому справа?!

— Так. Пані Томое вважає, що спільне купання є звичайною нормою гарячих джерел, і саме так пояснила пані Міо. Вона сказала, що після успішного завершення облаштування за традицією першими в купальню мають зайти четверо, — повідомив Шікі.

— Ч-четверо… — пробурмотів я.

— Звісно. Разом із Вакою нас саме четверо.

Шікі сказав це без жодних вагань.

Яка підступна пастка…

Ми ж говоримо про Томое, яка запровадила в Асорі грошову одиницю рьо, хоч і в дещо зміненій формі.

Примітка перекладача: рьо — історична японська грошова одиниця, яку Томое взяла за основу валюти Асори.

Тож такий розвиток подій і справді був можливим.

Треба було мислити в дусі періоду Едо.

— Щодо того, щоб нам усім чотирьом зайти разом… вони двоє справді на це чекають? — запитав я.

— Звичайно. Мене самого теж цікавить ця річ, яку називають гарячими джерелами. Я з нетерпінням чекаю, — сказав Шікі.

— Он як… — відповів я.

Гаразд… Треба просто морально підготуватися.

Зрештою, у змішаній купальні посеред гори, де все затягує білою пеленою, навколо будуть лише пара й хуртовина. Залишиться тільки криво всміхнутися.

Хоча Томое трохи шкода.

Від початку я викопав це гаряче джерело заради міста, тому нічого не вдієш із тим, що воно розташоване на відомій небезпечній горі.

Сподіваюся, вона не намагається перетворити її на розкішний курорт гарячих джерел.

Якщо тільки вони не почнуть тулитися до мене, я якось витримаю.

Це те саме, що купатися в гарячому джерелі разом із родиною.

І все-таки… треба було заздалегідь наказати розділити купальні на чоловічі й жіночі.

Який промах.

— Будуть купальні для лускатих, волохатих, водних і велетенських мешканців. Схоже, пані Томое планує зробити чимало різних відкритих купалень і справді чудово розважається, — сказав Шікі.

— Га? — озвався я.

Чому ви розділили їх за такими категоріями, але не на чоловіків і жінок?!

Чому це взагалі перетворилося на спільні купальні?!

Уголос я нічого не сказав. Я вже змирився.

Але відчуття несправедливості не зникло.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Леві, пробач.

— Досить того, що ти зрозумів. Головне, що зрозумів, — відповіла Леві.

На демонічній горі Каленеону, де мешкали могутні мамоно.

Невдовзі її перестануть називати демонічною й почнуть називати горою гарячих джерел, але поки залишмо це майбутньому…

Скілла Леві нещодавно прийшла сюди з Макото, однак повернулася в Асору, так і не зустрівши жодного мамоно. Тепер вона несла на плечі камінь, більший за неї саму, й розмовляла з молодим лорелеєм, який ледве плентався поруч.

Він за допомогою магії змушував будівельні інструменти плисти в повітрі й так переносив їх.

Вони обоє брали участь у спорудженні купалень біля гарячого джерела.

Проте зараз відійшли трохи далі від решти працівників.

— Не можу повірити, що пан Сер Вейл і Вака змогли просто йти цією горою.

— Вони обидва дивні. Тут не лише шалено холодно: це місце спотворює відчуття відстані, а ще втрачаєш рівновагу, правда? — сказала Леві.

— Так. Я взагалі не міг зрозуміти, де перебуваю. Страшне місце.

— Це правда, що я недооцінила холод. Коли почула про задум пані Томое, то сама зголосилася, бажаючи перемогти цю гору. Але навіть зараз не маю сміливості вийти за межі її бар'єра. А Вака й пан Сер Вейл дорогою сюди спокійно теревенили, розумієш?! — обурилася Леві.

— Угу… Коли почув, що Леві програла холоду й утекла, подумав, що матиму чудовий привід тебе дражнити, але… тут справді не до жартів. Навіть витягнуту руку я ледве бачив. Тут неможливо рухатися, а ймовірність загинути цілком реальна.

Щоб показати молодому лорелеєві, який сміявся з неї, наскільки жорстоке середовище цієї гори змусило її відступити, Леві привела його трохи далі від усієї групи.

І вже за кілька хвилин після того, як чоловік трохи вийшов за межі бар'єра, він перепросив у Леві.

В усі пори року, крім зими, шлях сюди з Каленеону триває три дні. У холодний сезон це не те місце, куди взагалі можуть ступати люди.

Могутні мамоно, безупинні хуртовини, сніг, що летить у всіх напрямках, наче збожеволів, і навіть замети на землі, які сильний вітер здіймає в повітря, повністю позбавляючи зору.

До вух доходить лише ревіння вітру. Що вище піднімаєшся, то нижчою стає температура. Згодом усе перетворюється на кригу, а світло не пробивається навіть уранці.

Це гора, де неможливо не те що битися, а навіть зупинятися.

Про неквапливу розмову й буріння землі за таких умов не могло бути й мови.

Наразі вони могли працювати лише завдяки бар'єру Томое, який накривав ділянку біля гарячого джерела.

Ось наскільки суворою була ситуація.

Усередину бар'єра сніг не проникав, а сильний вітер майже повністю відсікався.

Температура трималася біля нуля, але порівняно із зовнішнім світом була значно вищою й стабільнішою. Для мешканців Асори, які працювали тут, умови були цілком прийнятними.

Леві та молодий чоловік могли перебувати на цій горі лише завдяки бар'єру Томое.

Закінчивши свою справу, вони поспішили назад до робочого майданчика, де зібралися всі інші, і повернулися до призначених завдань.

— Підготовка просувається добре. Міо теж сповнена запалу, тому робота йде швидко, — задоволено сказала Томое.

— Кам'яні купальні, кипарисові купальні, ванни для ніг, купальні в потоці… І ще це… Ви будуєте стільки різних видів, пані Томое.

— Угу, розраховую на вас. У країні Ваки купання було одним із видів відпочинку. Заклади гарячих джерел у його країні, які я взяла за зразок, мали безліч різних стилів. Іноді заради гарячих джерел люди вирушали в подорожі. Тут не можна працювати абияк. Буде складно, але раз уже маємо таку нагоду, я хочу потішити Ваку. Розраховую на вас, — сказала Томое.

У певному сенсі це можна було назвати розвитком величезної громадської лазні. Справжнім курортом гарячих джерел.

Почувши про це, Макото, мабуть, замислився б, у яку саме частину періоду Едо він провалився.

Вони збиралися відтворити традиційний вигляд лазень, а за словами Томое, з малого мало постати велике.

У планах були ванни для ніг, надзвичайно гарячі купальні й навіть сауни.

— Це правда. Та й для нас ця робота має цінність. Залиште все нам. До того ж задум провести гарячу воду до Каленеону цікавий. Гм? Перепрошую. Що сталося?

Старший гном помітив молодого ремісника, який наближався, попросив дозволу Томое й перервав розмову.

— Майстре, здається, виникла невелика проблема зі складом гарячої води, який пані Томое доручила нам дослідити.

— Яка саме?

— Ми виявили відкладення з гарячого джерела. За попередніми даними, це може бути нерозчинний компонент, який твердіє й осідає.

— …Тобто він може забити труби, які ми збиралися використовувати для обігріву?

— Так.

— …Хм-м. Тих, хто добре знається на теслярстві, залиште на місці. З решти сформуйте окрему групу й дослідіть це. Якщо труби пролягатимуть під землею й не контактуватимуть із повітрям, проблем може не бути, але це треба підтвердити. Якщо відкладення справді забиватимуть їх, доведеться випробувати різні матеріали труб і постійні зачарування. Також запитайте думку інших рас. Можливо, вони знають те, чого не знаємо ми.

— Так!

Гном, який розмовляв із Томое, вислухав доповідь підлеглого й одразу склав план дій.

Спостерігаючи за цим, Томое задоволено кивнула.

Роботу, що потребувала грубої сили, переважно виконувала Міо. Майданчик уже розчистили, а підготовка ґрунту просувалася вперед.

Із самим гарячим джерелом теж не було жодних проблем: у ньому можна було купатися, і воно майже не відрізнялося від джерел, які знала Томое.

Гноми-ремісники також працювали вправно.

Отже, план гарячих джерел просувався гладко.

Томое з широкою усмішкою наглядала за роботою.

Та раптом її очі стали холодними й гострими.

Лише на одну коротку мить.

— Що ж, перепрошую, але на деякий час залишу все вам. Повернуся до вечора. Нічого не робіть, доки повністю не розберетеся в обставинах. Якщо виникнуть проблеми з бар'єром, звертайтеся до Міо, — сказала Томое.

— …Зрозуміло. Щасливої дороги!

— Угу.

Томое зникла в Туманній Брамі.

Місце призначення було пов'язане з тим холодним поглядом.

Вона цілковито поринула у втілення довгоочікуваного задуму з гарячими джерелами, але спершу мала владнати одну справу.

— …

Перед нею лежало тихе озеро.

Озеро, яке раніше відвідували і Томое, і її господар.

Озеро Мейріс.

Без жодної радості на обличчі Томое вихопила катану й змахнула нею.

Постав воістину загадковий краєвид.

У сліді, залишеному катаною Томое, виднівся острів посеред озера Мейріс. З якого боку не дивися, більше ніде цього острова не було видно.

Томое знову змахнула катаною.

Спалах клинка ледь розтягнувся, наче тріщина, і Томое ступила всередину.

Вона зникла, а за деякий час розлом закрився, і озеро Мейріс знову огорнула тиша.

— Звісно, після вторгнення у власні володіння ти насторожилася. Але те, що не спрацювало навіть проти таких слабаків, як Софія та Лансер, тим паче не подіє на мене. Ну ж бо… — пробурмотіла Томое.

Оглядаючи околиці, вона глибоко вдихнула.

— ВОДОСПАДЕ!! ВИХОДЬ!!! — загримів голос Томое.

Тримаючи руку на катані, Томое викликала господаря цього простору.

— Гм? Фамільяр? Я ж спеціально голосно покликала, щоб пропустити всі зайві формальності, — сказала Томое.

Вона перевела погляд на присутність, що з'явилася на поверхні води. Там стояв мамоно-гель, який проводив Макото й Хібікі в цей простір.

— Поклич Водоспада. Це справа між Вищими Драконами, тож фамільяру тут нічого робити, — наказала Томое.

— …

Гель хаотично затремтів.

Однак не схоже було, що він збирався кликати Водоспада.

— От же ж… Морока, але нічого не вдієш.

Томое важко видихнула.

Вона стиснула руків'я катани й трохи примружилася.

— Що тобі потрібно, Шін? Ні, Томое.

— Якщо вже збирався вийти й зупинити мене, треба було робити це відразу. Не витрачай час на безглузде спостереження. Яка морока, — відповіла Томое.

Невеликий дракон легко плив у повітрі над поверхнею озера.

Нещодавно перероджена Водоспад.

Крилами вона, схоже, не користувалася, а летіла завдяки магії.

Щойно Водоспад опинилася в полі зору, Томое, не прибираючи руки з руків'я катани, відразу поскаржилася, що та не вийшла раніше.

— Я запитала: «Що тобі потрібно під час цього грубого вторгнення?» — холодно сказала Водоспад.

— Як завжди серйозний, — відповіла Томое.

— Схоже, ти дуже змінилася. Лінощі й мінливість… Не віриться, що ти та сама Туманна Дракониця, яку вважали уособленням неробства, — сказала Водоспад.

— Багато чого сталося, — відказала Томое.

— Цікаво, — сказала Водоспад.

— …

— …

Між Томое й Водоспадом запанувала напружена атмосфера.

— Тепер до справи. Водоспаде, я не знаю причини, але в тебе залишилися спогади з попереднього життя, правда? — запитала Томое.

— …Не знаю, на чому ґрунтується твоя підозра, але серед Вищих Драконів на таке здатна лише Ґроунт, Томое, — відповіла Водоспад.

— Угу. Тому ми з Рутом і не хвилювалися. Вас перемогла така слабачка, як Софія, але після переродження ви однаково повернулися б до життя. Ми не надали цьому великого значення, — сказала Томое.

— Отже, проблем немає, правда? Я почула все від своїх фамільярів. Це справді була моя помилка — програти їм. Твою критику я приймаю, — сказала Водоспад.

— …Але, Водоспаде, коли я прочитала спогади в яйці того «Нічного Покрову», Доми, там лишилася пам'ять про те, як його вбила Софія, — сказала Томое.

— …Такого раніше ніколи не траплялося. У минулому він не мав такої сили, однак переродився, зберігши ці спогади. Це… — розгублено сказала Водоспад.

— «Багряний», Адзума, теж нещодавно народився. Я перевірила його, і він також зберіг пам'ять. У такому разі дивно, що лише ти переродилася як завжди, Водоспаде, — продовжила Томое.

— Томое, припини. Навіть якби я зберегла попередні спогади, яке це має відношення до твого вторгнення? — запитала Водоспад.

— Якби це було не так… не залишилося б іншого пояснення, чому ти настільки остерігаєшся Ваки. Це також пояснює, чому ти захищаєш свої спогади й не даєш мені їх побачити, — відповіла Томое.

— Остерігаюся Райдо? Про що ти взагалі говориш? — запитала Водоспад.

— У спогадах Ваки ти відверто поводилася з ним надмірно обережно. Невже не розумієш? Саме це стало для мене поштовхом перевірити пам'ять Доми й Адзуми. Твоя поведінка й породила підозру.

Томое спокійно продовжувала.

Слова Томое про «спогади Ваки» явно здивували Водоспада.

Та подив швидко зник, і на її обличчя повернулася впевненість.

— Фу-фу, спогади Ваки? Ти, підлегла Райдо? Не може бути, щоб ти бачила пам'ять власного господаря. Досить блефувати, — сказала Водоспад.

— …Наші стосунки дещо особливі. Вака без жодних вагань показує мені свої спогади. Хоча після всього сказаного перевірка вже, мабуть, не потрібна, — відповіла Томое.

Атмосфера між ними трохи змінилася.

Її змінила Томое.

— Без вагань показувати комусь свої спогади? Немає настільки дурної людини. Та й Райдо не з тих, хто дозволить іншим зазирати у свою пам'ять, — сказала Водоспад.

— Хм, що ти взагалі знаєш про Ваку? Побачивши тих двох і все одно покладаючи надії на Хібікі, ти не можеш його зрозуміти, — відповіла Томое.

— …Неймовірно. Невже справді існує господар, який показує спогади підлеглим? Настільки божевільне створіння… — пробурмотіла Водоспад.

— Ти прорахувалася. Хотіла діяти в тіні, але тебе легко викрили. Водоспаде, ти ж розумієш, правда? Моя мета — твоє життя, — спокійно сказала Томое.

— Бій на смерть між Вищими Драконами? Райдо довів тебе до такого божевілля, Томое? — запитала Водоспад.

Почувши це, Томое голосно розсміялася.

— Можливо. Ця людина справді має привабливість, від якої можна втратити розум, — відповіла Томое.

— Хай як подивитися, ці слова радше мали б стосуватися героїв, — сказала Водоспад.

— Краса існує в очах того, хто дивиться. Можна й так сказати: навіть якщо людина подобається широкому загалу, насправді ніхто не захоплюється нею по-справжньому. Люди просто збираються навколо найбільшого спільного знаменника. У нас, можливо, навпаки. Наш Вака не має мільйонів прихильників, зате ті нечисленні, хто його любить, захоплюються ним щиро. Ось яка він людина, — сказала Томое.

— Я зовсім не побачила в ньому такої чарівності, — відповіла Водоспад.

— Як і очікувалося. Саме тому ти об'єдналася з Хібікі, правда? Через обережність і страх перед Вакою ти впустила його до своєї дорогоцінної бібліотеки й показала якийсь підозрілий ритуал повернення. Хотіла якомога швидше прибрати Ваку з цього світу, — сказала Томое.

— Я вважала, що він сам прагне повернутися, — відповіла Водоспад.

— Цього я не заперечую. Але той ритуал має дуже дивні особливості. Аналіз іще не завершено, проте це точно не нормальний ритуал, — сказала Томое.

— Я теж не знаю подробиць. Мені відомо лише, що він повертає викликаного до його рідного світу, — сказала Водоспад.

— …Хм. Утім, немає потреби тебе розпитувати. Шкода, що ви лише нещодавно переродилися, але… доведеться переродити вас ще раз. Мене дратуватиме, якщо за нашими спинами й далі нишпоритимуть підступні типи, — сказала Томое.

— Те, що ти прийшла сама в мої володіння й говориш таке, змушує сумніватися у твоїх справжніх намірах, Томое. Коли ми з тобою перебуваємо у власних просторах, програти практично немож… Стривай, ти сказала «вас»? Невже ти… — голос Водоспада урвався.

— З Адзуми я вже розібралася. Домою займався Рут. Наразі вони, схоже, не зберегли пам'яті. Їхні смерті були незвичними, тому ми самі за ними наглядаємо, — відповіла Томое.

— …Райдо небезпечніший для цього світу навіть за Богиню. Чому ти й Рут не розумієте настільки очевидної речі? — запитала Водоспад.

Томое мовчки вихопила катану.

Повітря миттєво напружилося.

— Я не дозволю тобі активувати Асору в моїх володіннях. Не повторю помилки, якої припустилася із Софією, — сказала Водоспад.

— Як жалюгідно. Від початку я не збиралася використовувати Асору. Перепрошую, але між нами це навіть не можна назвати боєм, — відповіла Томое.

Томое змахнула катаною в напрямку, відмінному від Водоспада, огорнутої магією.

Гель кинувся на Томое, розкрившись, наче морський ангел у мить пожирання здобичі, але його розсікло навпіл.

Рух був швидким і беззвучним, а Томое навіть під час удару не відводила очей від Водоспада.

Від колишньої Томое, яка розмахувала катаною, покладаючись лише на грубу силу, не залишилося й сліду.

Так почався бій.

— Ти!!

У відповідь на крик Водоспада з озера здійнялося кілька сяйливих водяних стовпів.

У просторі, який вона створила власноруч, та ще й із магією, на якій спеціалізувалася, Водоспаду не потрібні були арії для активації чарів.

Незліченні водяні стовпи закручувалися, вільно змінювали траєкторії й атакували Томое.

Однак Томое спостерігала за ними без найменшого хвилювання. Водоспад зовсім не розуміла, про що вона думає.

А потім Томое повернула катану в піхви.

— Думаєш витримати це лише завдяки опору до води?! — вигукнула Водоспад.

— …

Томое навіть не ворухнулася, а закручені водяні стовпи один за одним пройшли крізь неї.

Її підкинуло в повітря й охопило шаленою водою.

— ?!!

Спостерігаючи за цим видовищем, Водоспад різко затамувала подих.

Це була природна реакція.

Адже все зникло.

Наче час відмотали назад до миті перед тим, як Водоспад активувала велике закляття.

Відрізнялася лише одна деталь: Томое вже не було там, де вона мала стояти. Водоспад миттєво це помітила і почала шукати її.

— Повільна, — пролунав голос Томое.

— Не… можливо.

Почувши голос із неба, Водоспад мимоволі застогнала.

Але належно протидіяти вже не міг.

Вона помітила Томое лише після того, як та завершила замах катаною.

— …

Надшвидкий удар, за яким неможливо простежити очима.

Саме стійку іай Томое так завзято відпрацьовувала.

Томое промайнула повз Водоспада, яка зависла невисоко в повітрі, й тій здалося, що час неприємно сповільнився.

А потім вона знову втратила Томое з поля зору.

Не розуміючи, що саме вона зробила, і заплутавшись ще більше, Водоспад вирішила атакувати з усіх напрямків, щоб змусити її відступити.

Хоча обидва учасники мали знати здібності одне одного, рухи Томое були для неї незбагненними, і це дедалі сильніше збивало Водоспада з пантелику.

— Адзума теж був таким. Як і думала, ви слабкі, — сказала Томое.

— Шін, там?!! — вигукнула Водоспад.

Водоспад інстинктивно назвала Томое старим ім'ям, і в цю мить зрозуміла, що сталося з її тілом.

Поле зору повільно змінилося.

Коли вона усвідомила, що їй відтяли голову, було вже запізно.

Голова Водоспада беззвучно впала в озеро.

— Уже кінець? — запитала Томое.

— …Аж ніяк.

Голова Водоспада заговорила.

Поверхня озера миттєво замерзла. За мить тіло стало на кригу й підняло власну голову.

— Ти наче нежить.

Навіть не здивувавшись, вона дивилася, як Водоспад повертає голову на місце, і насмішкувато всміхалася.

— Ти мала передбачити це, коли вирішила битися зі мною в цьому просторі, — сказала Водоспад.

— Звичайно. Але, схоже, ти взагалі не здатна прочитати мої рухи, — відповіла Томое.

— …Це правда. Я думала, що ти битимешся як воїн, але ти користуєшся чарами. А тоді… ти не ухилилася й не захистилася. Це була ілюзія, правда? — запитала Водоспад.

— Правильно, — відповіла Томое.

— Коли знаєш, що це ілюзія, впоратися з нею легко. Ілюзії не мають сенсу, якщо ворог знає їхню природу, — сказала Водоспад.

— Що ж, побачимо, — відповіла Томое.

Томое опустила центр ваги й просто на місці виконала удар іай.

Швидкість була такою неймовірною, що ледве можна було зрозуміти: це був вертикальний удар згори.

Обличчя Водоспада заціпеніло.

— У що ти граєшся? — запитала Водоспад.

— Скоро зрозумієш, — відповіла Томое.

— …Яка неприємн… га? — голос Водоспада урвався.

Від верхівок плечей вона відчула гострий жар.

Увесь зір залило червоним.

Її розсікло.

Минуло кілька секунд, перш ніж вона усвідомила це.

— У катані, яку я подарувала одному зі своїх підлеглих, є здатність «Позначення». Коли виконано певні умови, можна не зважати на відстань і вільно розсікти ціль. Звісно, витрати магічної сили величезні, але в бою лише на катанах запасу цілком вистачає. Це здалося мені цікавим, тому я наказала накласти таке саме зачарування й на свою катану, — пояснила Томое.

— Схоже на цирковий трюк, — сказала Водоспад.

Рана Водоспада загоїлася за одну мить.

Навіть відтинання голови чи очевидно смертельні рани не впливали на неї.

Ненормальним було навіть те, що вона не видавала жодного крику.

— У зціленні серед Вищих Драконів тобі немає рівних. Схоже, твоя слава й майстерність не згасли, — сказала Томое.

— Думаєш перемогти мене такими атаками? — запитала Водоспад.

— Я лише випробовувала новий меч і перевіряла результати тренувань. Завершуймо вже, — відповіла Томое.

Щойно вона договорила, її постать розмножилася, наче дзеркальні відображення.

Усі Томое, що вишикувалися в один ряд, одночасно почали читати арію.

— Знову ілюзії?! Не знаю, що ти задумала, але не дозволю! — вигукнула Водоспад.

Водоспад одну за одною стирала магією численні постаті Томое.

Але на місці кожної знищеної з'являлися нові, тому загальна картина майже не змінювалася.

— Ілюзія такого масштабу… Як ти можеш створювати її тут?! Невже мене непомітно затягнуло в Асору? — запитала Водоспад.

— Не робитиму нічого настільки зайвого, — відповіла Томое.

— Отже, ти там! — вигукнула Водоспад.

Розвернувшись у бік голосу Томое, Водоспад миттєво підвищила силу й випустила в неї полум'я всієї своєї могутності.

Порівняно із силою Рута, яку бачив Макото, це можна було назвати початковим рівнем, але для такого маленького тіла полум'я мало неабияку потужність.

Здавалося, воно поглинуло Томое, однак швидко потьмяніло й зникло.

Звичайно, Томое не постраждала.

— Що ти врешті готуєш? — запитала Водоспад.

— Навіть якби запам'ятала, ти однаково нічого не змогла б удіяти… «Чиста Ілюзорна Реальність». Саме це закляття вже вбило тебе, — сказала Томое.

— «Вбило»? Про що ти говориш? — запитала Водоспад.

— Можливо, тепер помітиш, — відповіла Томое.

Томое простягнула руку в бік Водоспада, і подув вітер.

Без жодної магічної сили. Справжній природний вітер.

— Вітер? Яке це має відношення до… чого?!! — вигукнула Водоспад.

— …

— Моє тіло перетворюється на туман?! — закричала Водоспад.

— Вічні сни, ілюзії та реальність… Цікаво, де проходить межа між ними.

Томое бурмотіла, наче розмовляла сама із собою.

Тіло Водоспада почало тьмяніти, спершу ноги й крила, ніби його розвіював вітер.

Саме так, як вона відчула: вітер змивав туман. Дивовижне видовище здавалося нереальним.

— Думаєш, якась ілюзія зможе…! — вигукнула Водоспад.

Водоспад миттєво вирішила, що все це лише омана.

Але ні спроби розвіяти її, ні активація магії не допомагали. Вона взагалі не розуміла, що відбувається.

— Марно. Досить хоч на мить засумніватися, і твоє тіло саме перетворюється на ілюзію. Іншого шляху, крім зникнення, вже немає, — сказала Томое.

— Закляття, здатне перетворити іншого на ілюзію… Така сила… — прошепотіла Водоспад.

— Тоді, може, визнаєш, що це атаки перетворилися на ілюзії? Утім, тлумач як хочеш. Похвально, що навіть залишившись самою головою, ти не показала страху, — сказала Томое.

— Стривай! Куди ти йдеш?! — закричала Водоспад.

— Я тут закінчила. На мене чекають гарячі джерела. До того ж, якщо спізнюся на вечерю, Вака непотрібно хвилюватиметься. Справи тебе та інших Вищих Драконів не повинні тривожити серце цієї людини, — сказала Томое.

— Шін… Томое! Заче… кай… — голос Водоспада згасав.

— Що ж, бувай, Водоспаде, — сказала Томое.

Постать Водоспада зникла.

Після цього в усьому просторі не лишилося нічого рухомого.

Навіть фамільярів, яких раніше було чимало.

Жодна істота більше не дихала.

Не озирнувшись ані разу, Томое залишила озеро Мейріс.

Повернувшись до Каленеону, вона знову з усією пристрастю взялася за гарячі джерела, як завжди повечеряла разом з усіма й прожила решту дня так, ніби нічого не сталося.

Про вбивство Водоспада вона навіть не обмовилася.

Несподіваний подарунок, який залишила Софія, не породив нових іскор і тихо перетворився на завершену справу, про яку Макото так і не дізнався.