Розділ 219 — Гарячі джерела — вершина блаженства

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Один величезний курорт із гарячими джерелами.

Це Демонічна гора, завітайте сюди хоч разочок~.

Ні, стривайте, не те.

Я ненароком утік від реальності.

— Це вже занадто неймовірно. Що це за гіперзбірка купалень просто неба? — вражено промовив я.

Я прибув на Демонічну гору крізь Туманну Браму Асори.

І переді мною постав гігантський курорт із гарячими джерелами, схожий на ті, що розбудовують у курортних містечках.

Величезна брама розмежовувала внутрішню й зовнішню території, а по той бік шаленіла хуртовина, що перетворювала краєвид на суцільну білу пелену.

Яке нереалістичне місце.

Температуру тут відрегулювали так, що навіть у легкому одязі можна було спокійно ходити, наче біля купальні просто неба.

Вітру не було, а сніг падав тихо й помірно, додаючи місцю особливої вишуканості.

— Вражає. Як і слід було чекати від пані Томое, — мовив Шікі.

Він також був захоплений.

Вигляд безлічі різноманітних купалень, що вишикувалися перед нами, справді був вартий уваги, тож його реакція цілком зрозуміла.

Тут були кам'яні купальні, ванни для ніг, ванни Ґоемона та багато іншого.

Примітка перекладача: ванна Ґоемона — традиційна японська купіль у металевому казані, який підігрівають знизу; назву пов'язують із легендою про розбійника Ішікаву Ґоемона.

Здається, навіть у Японії я не бачив нічого такого рівня.

Щось подібне я хіба що бачив по телевізору.

— Правда ж, правда?! Це моя гордість! Я назвала його «Оедоські гарячі дже—» — почала Томое.

— Назву відхилено. Тож… може, поки що назвемо це Селищем гарячих джерел Демонічної гори? Так, — перебив її я.

— Але ж у назві взагалі немає Едо, Вако! — обурилася Томое.

— Назву, пов'язану з Едо, залиш для гарячих джерел, які колись збудують в Асорі. Досвід створення такого місця обов'язково стане тоді в пригоді.

— Му-у-у. Раз це наші довгоочікувані гарячі джерела, то, звісно, найкраще, аби назву дав сам Вака… Хм-м, гаразд, залишимо Едо для джерел Асори. Це теж непоганий варіант, — погодилася Томое.

Усю територію огортав характерний запах сірки.

А поміж нього відчувався приємний аромат кипариса хінокі.

Я чув, що крім кам'яних купалень тут є ще кипарисові й дерев'яні, тож насправді дуже чекав нагоди їх випробувати.

Томое, яка долучилася до нашої із Шікі розмови, уже була в юкаті.

Навіть без слів за її усміхненим обличчям було зрозуміло, наскільки вона пишається результатом.

— Ну що ж… ходімо купатися. Схоже, доки ми не зайдемо першими, решта теж не може починати, — сказав я.

Виявляється, я мав скористатися купальнями першим, тому досі тут ніхто не купався.

Спочатку все планували завершити за два дні. За цей час Томое й Міо облаштували більшість необхідного та зробили купальні придатними для використання. Але зрештою запал Томое й залучених елдвів вибухнув із новою силою, і вони взялися вдосконалювати комплекс. На це пішло ще три дні.

І ось нарешті настав цей день.

Роботи з проведення гарячої води до Каленеону теж просувалися без проблем, однак за ці три дні прискорилася лише розбудова самих купалень, тоді як прокладання труб ішло звичайним темпом.

Я чув, що роботи триватимуть від трьох тижнів до місяця, а працюватимуть позмінно.

Серед охоронців напрочуд часто чергували нептуни та Леві.

Мабуть, Леві й справді тяжко пережила те, що не змогла піти зі мною та паном Сером Вейлом.

— Роздягальня он там, — показала Томое.

У вказаному нею місці стояла окрема будівля для перевдягання.

Змішана купальня, так?

Ну, Шікі теж іде з нами, тож доведеться морально підготуватися.

— Зрозуміло. Тоді, Шікі, ходімо! — сказав я.

— Вако?! — долинув жіночий голос.

— Пх! Міо?! — вигукнув я.

Чомусь у роздягальні стояла Міо, озброєна лише рушником!

А юката?!

Куди поділася її юката?!

— Ви ще не перевдяглися? І Шікі теж? Можете просто роздягнутися тут, — невимушено сказала Міо.

— Ні, ну… це трохи… Я швиденько перевдягнуся, — ніяково відповів Шікі.

— М-Міо, у тебе ж була ю-юката, правда? Де вона? — спитав я.

— Не потрібна. Все одно доведеться одразу знімати, тож одягати її зайвий клопіт. Я вирішила обійтися рушником.

Не потрібна? Стривайте, пані.

Навіть прямолінійність має межі.

— Х-Хоча б обгорнися ним. Ти ж просто прикриваєшся рукою, — попросив я.

Варто було лише трохи змінити кут погляду, як відкривалися зовсім не прикриті місця.

Цей рушник був лише жалюгідною відмовкою.

Яка руйнівна сила… Ні, який жахливо низький показник захисту.

— Але ж у гарячі джерела не заведено заносити рушники чи мочалки, правда? Так мені сказала Томое, — пояснила Міо.

— Угу! Міо, саме так і треба, — гордо підтвердила Томое.

Ну й справи.

Тепер найвищим пріоритетом стало викорінення цього небезпечного непорозуміння.

Інакше ще дійде до того, що чоловіки приходитимуть сюди, прикрившись одним листочком.

У такому місці, та ще й у змішаній купальні, чоловікам і жінкам краще було б купатися в плавках і купальниках.

— Правда ж? Я добре вивчила правила гарячих джерел. Ну ж бо, Вако. Ходімо швидше, — поквапила Міо.

— Ага… добре, — пробелькотів я.

Це погано.

Мені й Томое в юкаті здавалася доволі беззахисною, але Міо вже вийшла далеко за межі самого поняття «беззахисність».

З її фігурою та зовнішністю я щиро не знав, куди подіти очі.

Може, просто зав'язати собі очі?

Завдяки «Сакаю» це не створило б мені незручностей.

Щоправда, тоді я навряд чи помічу, що змерз після купання або пересидів у воді й почав непритомніти.

Розмірковуючи про це, я разом із Шікі зайшов до напрочуд великої роздягальні.

— Тут теж… надзвичайно просторо, — зауважив я.

— Чув, її зробили такою, аби й високогірні орки, і нептуни не відчували незручностей. Але вона й справді величезна, — відповів Шікі.

Стеля теж була неймовірно високою. Скільки ж тут простору.

Одразу ліворуч від входу чомусь стояло відро, від якого віяло холодом. Я зазирнув усередину й побачив безліч пляшок із жовтою рідиною.

…Фруктове молоко!

Не розумію.

Справді не розумію, на яку саме історичну епоху орієнтувалася Томое, коли створювала цей комплекс.

Принаймні очевидно, що самими купальнями періоду Едо вона не обмежувалася.

Крім змішаного купання, що тут узагалі було від Едо?

Хоча сама просторість справді трохи нагадувала старовинний стиль.

— Гаразд, знайдімо будь-яке вільне місце, — запропонував я.

Найзручніше було б десь біля входу.

— Ні, Вако. Он там, — зупинив мене Шікі.

— Гм?

Я простежив поглядом за його пальцем.

…

Та ви жартуєте.

— Там таблички з написами «Вака» і «Шікі»… Нам пропонують скористатися саме ними? — спитав я.

— Схоже на те. Ходімо, — відповів Шікі.

Навіщо ще й роздягальню було так ділити?

Криво всміхаючись, я підійшов до місця з табличкою й зняв верхній одяг.

Коли ж розстебнув пояс і зайшов усередину…

— То навіть тут нас із Шікі знову розділили. Яке ж дивне планування. Якщо вже так, невже в Томое й Міо теж є власні окремі кімнати в роздягальні? — здивувався я.

— У будь-якому разі перевдягаймося швидше. Болісно змушувати тих двох чекати в такому вигляді, — відповів Шікі.

— Гаразд.

Ми з Шікі розійшлися по різних кімнатах.

Та навіть стоячи з оголеною нижньою половиною тіла, я не міг не дивуватися.

Це була вже не просто роздягальня, а буквально окрема кімната.

Температуру тут підтримували ще краще, ніж назовні, а обстановка була справді розкішною.

Тут навіть стояли стіл, ліжко й диван.

Було також кілька різних напоїв.

Вражає.

За такого простору тут можна було не лише переодягатися, а й жити.

Чоловіки зазвичай не витрачають багато часу на перевдягання, тож я, звісно, впорався швидко.

Потрібно було лише зняти одяг і обгорнути стегна рушником.

Я накинув на плече ще один рушник і вийшов із кімнати.

— Шікі, у тебе все гаразд? — гукнув я.

Я покликав його, бо він досі не виходив.

— Так, уже йду, — озвався Шікі.

— …Шікі, що це таке? — ошелешено спитав я.

— Про що ви? Щось не так?

Рушником, який мав би бути обгорнутий навколо стегон, він замотав довге волосся.

Наче модель із реклами шампуню.

А нижче пояса був цілковито голий.

Жодного сорому.

— …Візьми ще один рушник і обгорни ним стегна, — наказав я.

— О-о, я думав, рушник потрібен, щоб волосся не потрапляло у воду. Отже, обгортати ним стегна — теж звичай гарячих джерел. Тоді зараз… — відповів Шікі.

Зрозуміло.

Мені ніколи не доводилося турбуватися, щоб таке довге волосся не потрапило у воду, тому я про це й не подумав.

Насправді міркування Шікі не було хибним.

Та й серед сім'ї, мабуть, немає особливої потреби приховувати нижню частину тіла…

Але ж ніщо не заважає прикритися, правда?

Як не крути, те, що бентежить, не перестане бентежити.

Коли Шікі повернувся, ми разом вийшли назовні.

Там знову приєдналися до Томое й Міо, які чекали нас на тому самому місці.

— Вибачте, що змусили чекати, — сказав я.

— Вако, спершу підемо до кипарисової купальні, правда? Ви ж колись казали, що любите ванни із запахом кипариса, — нагадала Міо.

— Так. Якщо тут є кипарисова купальня, я хотів би почати саме з неї.

— Тоді сюди! — радісно покликала Томое.

Ми ще навіть не почали, а я вже не знав, куди дивитися.

Так почався мій перший досвід купання в гарячих джерелах іншого світу.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Це неймовірно. Здається, уся втома тіла й розуму розчиняється у воді, а натомість усередину вливається лагідне тепло~. Справді~~ чудово, — розслаблено промовив Шікі.

Він занурився у воду аж по шию й насолоджувався купанням.

Його очі розслабилися, а на губах сама собою з'явилася природна усмішка.

Він витягнувся всім тілом і виглядав по-справжньому задоволеним.

Не надто гаряче й не надто прохолодно.

Мабуть, близько сорока градусів?

— Знімає втому, допомагає від скутості в плечах і проганяє напруження. Справжня оздоровча купальня! — захоплено заявила Томое.

— Я думав, це просто купання в гарячій воді, але й не уявляв, наскільки воно приємне. Схиляю голову перед вами, пані Томое. Це дерево називається кипарисом хінокі, так? Воно теж чудове. Аромат справді заспокоює, — визнав Шікі.

— Угу! Я чула про це від Ваки, але лише облаштувавши кипарисову купальню й занурившись у неї, по-справжньому зрозуміла її принадність. Єдина вада — мокре дерево слизьке, та я належно подбала й про це, — гордо відповіла Томое.

Вона впевнено пояснювала все Шікі, водночас насолоджуючись купанням.

Кипарисова купальня й справді була чудовою.

Я знову усвідомив, наскільки це приємна річ.

Насправді я хвилювався, що підлога буде слизькою, однак дарма.

Схоже, навіть внутрішню поверхню купальні якось спеціально обробили: жодної неприємної шорсткості, лише суцільний комфорт.

— …

От тільки…

Сидіти між Томое й Міо було страшенно незручно.

Особистий простір? Який ще особистий простір? Настільки близько вони притиснулися.

Шікі сидів просто переді мною й перебував у справжньому блаженстві.

А Томое й Міо невимушено влаштувалися по обидва боки від мене.

Чесно кажучи, я нервував навіть від самої думки поворухнутися.

Хотілося сказати багато чого, але слова ніяк не складалися.

— …Вода тут справді напрочуд прозора, — нарешті промовив я.

Чимало гарячих джерел мають виразний колір.

Коли я його відкривав, то не придивлявся, але це здавалося цілком прозорим і безбарвним.

— Ні, вода трохи молочно-біла, просто відтінок дуже слабкий і майже непомітний. В інших стоячих купальнях колір подекуди виразніший, — пояснила Томое.

Вона відповіла на моє зауваження.

Про «стоячі купальні» я раніше не чув… Мабуть, це ті, в яких купаються стоячи.

Щось на кшталт глибокого басейну?

— Зрозуміло.

— Вако, за ці два роки сталося багато всього, але такі миті, коли ми просто спокійно проводимо час… воістину блаженні, — тихо сказала Томое.

Вона дивилася лагідно й усміхалася так м'яко, як майже ніколи.

Коли чую від інших «два роки», це здається довгим терміном, але озираюся назад — і наче все промайнуло за мить.

— Так. Іноді такі дні зовсім не завадять. Дякую вам за все, Томое, Шікі, Міо, — щиро сказав я.

— Про що ви, Вако? Я ж сказала, що щаслива. Тож вам нема за що дякувати, — відповіла Томое.

Коли вона дивилася мені просто в обличчя, я, звісно, ніяковів.

Між нами була така мала відстань, що шкіра торкалася шкіри.

А ще… вони спливали.

Я, звісно, не купався зі старшою та молодшою сестрами після того, як вони подорослішали, тому не знав, але…

Великі груди й справді плавають у воді…

Я відчув, як кров ударила мені в голову.

Рухатися було марно, тож, схоже, непритомність від перегріву вже стала неминучою.

— Саме так. Це ми завжди хочемо подякувати вам. Відтоді як я зустріла Ваку, мені випало стільки рідкісних і дивовижних переживань. Смачні страви, веселі миті — усе. Тож дозвольте саме мені сказати: щиро дякую вам, Вако, — промовила Міо.

Вона поклала голову мені на плече.

До речі, я боявся швидше перегрітися, якщо занурюся по шию, тому сидів не так глибоко.

І саме на моє плече, що лишалося над водою, Міо й поклала голову.

О-о-о.

Якщо так триватиме, усе скінчиться жахливо одразу в кількох сенсах!

— Т-так. Ну, тоді я піду помию волосся. Я ж забув зробити це перед купанням. А ви двоє відпочивайте… — пробурмотів я.

— Тоді, може, мені знову вимити вам спину? Як ваша послідовниця, прошу дозволити мені це зробити, — запропонувала Томое.

— Т-тоді я помию вас спереду! — миттю заявила Міо.

Скориставшись останньою картою для втечі, я сяк-так підвівся.

Але Томое й Міо не залишили мені жодної шпарини.

Томое розіграла карту «вимити спину».

А на Міо взагалі ніщо не діяло.

Що ще означає «помию спереду»?

— А…

Перед моїми очима постала Міо, яка, тримаючи рушник у руці, виходила з купальні.

З моїх вуст мимоволі вирвався приголомшений звук.

Нічого не вдієш: побачене вдарило просто в голову.

Тіло Міо, вкрите краплями гарячої води…

Ще ніколи я так не проклинав свій зір, що відновився після потрапляння до іншого світу.

Зрозумівши, що справи кепські, я відступив — і спиною відчув щось м’яке.

— З вами все гаразд, Вако? — спитала Томое.

Це була вона.

Усе, більше не можу…

— …Фух…

З мене вирвався якийсь дивний слабкий звук, якого я й сам від себе ніколи не чув.

Сили покинули все тіло, а свідомість водночас відлетіла кудись далеко.

Шікі, чому ти можеш спокійно насолоджуватися купанням?

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Схоже, ми трохи переборщили, дражнячи його. Фу-фу, який же він невинний, — усміхнулася Томое.

— …А я зовсім не дражнилася. Мені й справді було дуже весело, — заперечила Міо.

— Авжеж. Мені теж було весело. Усе, що я сказала Ваці, було правдою. Жартом була лише пропозиція вимити йому спину. Але, Міо, трохи дивує, що у твоїй пропозиції помити його спереду не було жодного лукавства, — зауважила Томое.

— Е-е… це тому, що… — завагалася Міо.

— Та все ж я не думав, що Вака настільки перейматиметься змішаною купальнею. Хіба в тому світі це не звичайна традиція? — запитав Шікі.

Він підхопив розмову замість Міо, яка не могла завершити фразу, й звернувся до Томое.

— …Так було в часи, задовго до народження Ваки. Схоже, нині чоловіки й жінки нечасто купаються разом у гарячих джерелах, — пояснила Томое.

— Зрозуміло… Та навіть так я не очікував побачити Ваку в подібному стані, — зізнався Шікі.

У кімнаті, яку називали особистою роздягальнею, троє послідовників оточили Макото, що спав на ліжку з почервонілим обличчям.

Хоча вони не зовсім оточували його: Міо сиділа на стільці біля ліжка й обмахувала Макото віялом.

Томое та Шікі стояли обабіч неї й розмовляли.

— Хо-о? І чому ти так думаєш, Шікі? — поцікавилася Томое.

— …Якби Вака справді сприймав нас лише як товаришів і родину, як завжди каже, то не розгубився б настільки й не знепритомнів би, — відповів Шікі.

— …Хм-м, — замислилася Томое.

— Звісно, у словах Ваки немає брехні. Просто пані Томое й пані Міо він, мабуть… — почав Шікі.

На цьому він урвався.

Він вагався, чи варто договорювати.

— Що саме, Шікі? Раз уже почав, то кажи до кінця. Інакше лише неприємний осад залишиться, — наполягла Міо.

— Так, ви праві.

Схоже, її слова допомогли йому зважитися, і Шікі кивнув.

— Гадаю, Вака належно сприймає пані Томое й пані Міо як представниць протилежної статі. Саме так мені здалося, — сказав він.

— …Хо-о, — протягнула Томое.

— …Що? — здивувалася Міо.

— Він глибоко сприймає вас як родину, але водночас усвідомлює, що ви жінки. Мабуть, саме тому Вака так розгубився, — пояснив Шікі.

Він криво всміхнувся.

У Макото водночас співіснували два погляди, які, здавалося б, не мали б поєднуватися. Вже сама думка про це була складною, і, думаючи про Макото, Шікі міг лише ніяково всміхатися.

— Якщо це правда, то нам є з чого радіти, — спокійно сказала Томое.

— Вака… дивиться так і на мене? — прошепотіла Міо.

Почувши припущення Шікі, обидві відреагували по-своєму.

Томое лишилася незворушною, а Міо почервоніла до вух і тихо бурмотіла.

— Що ж, Міо, коли Вака прокинеться, передай йому: «Я пішла відкривати джерела для решти». Багато хто вже нетерпляче чекає. Якщо місце стане популярним, річний абонемент коштуватиме два рьо… Ні, настрій у мене чудовий, тож нехай буде один рьо~.

Рьо — валюта, що ходила лише в Асорі. Говорячи про неї, Томое вже рушила до виходу.

— Пані Томое, а ви не збираєтеся розповісти Ваці про те, що знайшли в книгах «Водоспаду»? — спитав Шікі.

— Розповім після вечері. Зрештою, не варто братися за справу, яка може забруднити, одразу після купання, правда? — відповіла Томое.

— …Справді. Тоді до зустрічі.

— Угу.

— Вака… справді… дивиться на мене?.. — усе ще не могла повірити Міо.

Томое пішла, але Міо так і не повернулася зі свого маленького світу.

Не припиняючи обмахувати Макото віялом, вона щасливо дивилася на нього.

Того дня мешканці Асори познайомилися з гарячими джерелами, і ті здобули величезну популярність.

Та найбільше щастя, мабуть, відчули Міо… й Томое.