Розділ 220 — Покликаний

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Це не ритуал повернення, а ритуал виклику? — перепитав я.

— Так.

— Без жодних сумнівів.

Шікі й Томое кивнули у відповідь на моє запитання.

Що взагалі відбувається?

Після того як я страшенно запаморочився у величезній лазні… тобто в Селищі гарячих джерел Демонічної гори, усі вигукували від радості, насолоджуючись завершеними купальнями , а потім ми повернулися до Асори.

Ой, вийшла гра слів.

Та облишмо це. Я вислухав пояснення Томое та інших, осмислив його по-своєму й добре все обдумав.

— Але ж у тій книзі було написано, що це ритуал повернення покликаної людини до її рідного світу… — сказав я.

Це була одна з книг, які кілька днів тому мені показали в оселі Вищого Дракона «Водоспад» на озері Мейріс.

У ній містилися відомості про ритуал із надзвичайно важливими для мене подробицями.

Вимоги виявилися напрочуд суворими, а сама техніка, схоже, могла подіяти лише на мене й більше ні на кого. Тому я вирішив не користуватися нею, а спочатку показати Томое та іншим.

Однак їхній звіт виявився для мене геть незрозумілим.

Схоже, це було не закляття повернення, а закляття виклику.

Та що це взагалі означає?

— В описі помилки немає. Ми це також підтвердили. Проте текст був дивно прикрашений, а ритуал і арія наче навмисно замасковані. Дослідивши їх, ми з'ясували, що це закляття виклику істоти з іншого світу, — пояснила Томое.

— До того ж справжня формула не потребувала ні описаної арії, ні зазначених інструментів, каталізаторів чи жертв. Магічна побудова сильно відрізнялася від пояснення в книзі, тому ми й вирішили доповісти Ваці, — додав Шікі.

Зрозуміло.

Насамперед я подумав про друкарську помилку, але цього разу, схоже, справа була не в ній.

Книга все-таки зберігалася в бібліотеці Вищого Дракона.

До того ж Водоспад здавалася старанною і сумлінною. Вона справді поводилася так, ніби хотіла уникати мене, але я не бачив для неї жодної вигоди в тому, щоб обманювати.

От якби це був Рут, він би вистрілив хлопавкою, вигукнув: «Правильна відповідь!» — і одразу запропонував друге завдання.

Інша можливість, яка спала мені на думку…

— …То це виклик істоти, здатної повернути того, хто її покликав, до його світу? — припустив я.

Чому це передчуття зовсім мене не тішить?

— Думаю, саме такий висновок буде правильним, — відповіла Томое.

— Ми теж так вважаємо, — підтвердив Шікі.

Отже, я вгадав.

Хоча такої відповіді й слід було очікувати.

Звісно, я допускав, що опис ритуалу міг бути брехнею.

Ніхто з нас раніше його не випробовував, тож певності бути не могло.

Чи сам ритуал — брехня, чи з нього справді щось з'явиться?

Принаймні існувала ймовірність, що звідти з'явиться щось небезпечне, тому Томое й Шікі поставилися до цього насторожено.

Якби вони були певні, що впораються самі, то вже давно провели б виклик і продовжили дослідження.

— Отже, ви спершу доповіли мені, бо звідти може вилізти щось погане? — уточнив я.

— Саме так, — відповіла Томое.

— Так, — кивнув Шікі.

До речі, тут були лише ми троє: Томое, Шікі та я.

Схоже, уві сні я пробурмотів щось про чяванмуші, тому Міо пішла готувати для мене цей яєчний пудинг на парі.

Примітка перекладача: чяванмуші — японська несолодка яєчна страва, яку готують на парі в чашці з бульйоном та начинками.

Вона, здається, страшенно цим загорілася.

Навряд чи одна сонна згадка могла так її надихнути. Мабуть, я сказав або зробив ще щось.

Чяванмуші я люблю, тож не заперечуватиму, якщо вона їх приготує.

— Гаразд. Але одразу попереджаю: якщо ми це зробимо, звідти майже напевно з'явиться щось неймовірно клопітне, — сказав я.

— Авжеж, — відразу погодилася Томое.

— Це ж Вака, — додав Шікі.

Відповіли без найменшої затримки.

— …Ні, зачекайте. Хіба тут не варто було хоча б трохи пом'якшити формулювання? — обурився я.

— Вака збирає неприємності так, ніби від самого початку цілиться саме в них, — незворушно відповіла Томое.

— Іноді ви навіть перевершуєте найгірший із передбачуваних сценаріїв. Якби це була воля самого світу, тут було б не до сміху, — додав Шікі.

— Н-Називати мене втіленням найгіршого сценарію теж зовсім не смішно, — пробурмотів я.

— На щастя, Вака достатньо міцний, щоб щоразу дивом відмахуватися від цих проблем і ще й сміятися, — сказала Томое.

Вони справді говорять усе, що заманеться.

Хоча не можу заперечити: мені дивовижно щастить витягувати найгірший можливий результат.

Наче ймовірності навмисно перекошені.

Колись же обов'язково має статися й щось хороше, тому я не збирався щоразу зациклюватися на цьому.

— Гаразд, раз ви кажете, що це закляття виклику, може, спробуємо когось покликати? Розпитаємо про повернення та інші подробиці, — запропонував я.

— А що робитимемо з платою? — спитала Томое.

— Плата… Гм. Зібрати тисячу людей буде важко, хіба що забрати їх із якогось поля бою, — замислився я.

Найпростіше було б викрасти людей там, де вони й без того вбивають одне одного.

Жертви загинуть, тож купувати для цього рабів було б гидко.

На відміну від солдатів і найманців, більшість рабів не готові свідомо віддати життя.

— Якщо з покликаною істотою можна домовитися, жертви, можливо, й не знадобляться. Але в описі вона сама нібито заздалегідь їх вимагає, тому без них ми можемо її розлютити, — зауважив Шікі.

Справді.

У книзі прямо сказано, що для повернення до колишнього світу треба підготувати все саме так. Якщо проводити ритуал, логічно виконати зазначені вимоги.

— Є ще питання місця. Провести ритуал в Асорі чи краще поза нею? — спитав Шікі.

А, точно. Є ще й це.

Ми збираємося здійснити щось масштабне, тож Богиня може це помітити.

Останнім часом вона поводиться дивно тихо, але це не робить її нешкідливою.

За рівнем небезпеки й огидності вона — шкідник найвищого класу.

З іншого боку, усе залежить від поступливості покликаної істоти й того, чи справді вона забере жертви, тому краще обрати належне місце.

Точніше, я не міг дозволити собі робити щось подібне просто в Асорі.

— Якщо хочемо уникнути чужих очей, Асора найкраща. Богиня її досі не виявила. Проблемою залишаються лише жертви, — сказав Шікі.

— Так. Але я хочу з'ясувати, навіщо вони взагалі потрібні й чи можна замінити їх чимось іншим. У цьому сенсі в Асорі буде спокійніше, ніж назовні, де нас хтось може побачити, — відповів я.

Якщо справа лише в магічній силі, мені є що запропонувати.

А якщо жертвами не обов'язково мають бути люди, то… можна масово наловити мамоно у Пустищі чи Каленеоні.

Ми вже точно знаємо, що арія є звичайним закляттям виклику. Тож можна покликати істоту й безпосередньо запитати, чи справді для її появи потрібні всі ці умови.

— …Викликати істоту, вищу за Богиню, неможливо. Тому, якщо Вака морально готовий, найбезпечніше буде спробувати в Асорі, — спокійно сказала Томое.

Що?

Томое щойно між іншим сказала щось надзвичайно важливе.

Після цього я миттєво вирішив проводити ритуал саме в Асорі.

— Істота, вища за Богиню, не з'явиться? — перепитав я.

Я повторив її слова, щоб остаточно переконатися.

У глибині душі я боявся, що звідти може вийти хтось на кшталт тієї трійці богів.

— Сама арія завершує побудову ритуалу. Якби хтось у цьому світі намагався викликати істоту, що перевершує Богиню, у формулі неодмінно мав би бути механізм, який спершу просить її дозволу, — пояснила Томое.

…Зрозуміло.

Тоді надто сильно хвилюватися не варто.

Верхньою межею буде хтось слабший за Богиню.

— Тоді проводимо ритуал в Асорі. Про всяк випадок — якомога далі від міст. Томое й Міо зможуть захищати обидва міста, — вирішив я.

Їхні здібності добре підходили для оборони.

— Море доручимо Серу Вейлу. Міо захищатиме перше місто, а я зможу вас супроводжувати, — запропонувала Томое.

Несподівано.

Вона хвилюється за мене?

Сер Вейл та інші морські раси мають дуже високу обороноздатність, коли за ними море.

Можливо, вони й не зрівняються із захистом Міо, але їм цілком можна довіряти.

Хоча якщо ділити Томое на атакувальний і захисний тип, вона радше належить саме до захисного.

— Неочікувано. Ти хочеш побачити все до кінця, бо сама досліджувала ритуал? — спитав я.

— …Приблизно так, — відповіла Томое.

— Зрозуміло. Якщо щось станеться, моя сила, схоже, знадобиться. З тобою поруч буде легше.

— Авжеж, покладіться на мене, — запевнила Томое.

— Шікі, наскільки все готово? — спитав я.

— Усі необхідні приготування вже завершено. Залишилося лише прочитати арію. Місце обрали далеко від міста, тому дорога займе трохи часу, — відповів Шікі.

— Як і слід було від вас чекати. Міг навіть не питати, — похвалив я.

Вони вже все підготували.

Судячи з їхньої завбачливості, напевно, про всяк випадок облаштували ще одне місце й поза Асорою.

Моя повага.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Прямо переді мною височіла зловісна брама, яку без перебільшення можна було назвати Брамою Пекла.

Я не знав, із чого вона зроблена, але матеріал нагадував кістки.

Це була подвійна брама, а над нею розміщувалося безвиразне обличчя.

Заввишки вона була з двоповерховий будинок.

Тобто справді величезна.

— У певному сенсі все дуже наочно. Це буквально брама для переходу між світами, — сказав я.

— Саме так вона й виглядає, — погодилася Томое.

Я отримав її підтвердження.

Хоча від цього нічого особливо не змінилося.

Серед моїх послідовників ніхто не назвав би такий дизайн вишуканим чи свіжим, тож чужа згода мало що змінювала.

Ми стояли посеред широкої трав'янистої рівнини, де не мешкала жодна раса.

Таких місць в Асорі було чимало.

Тут навіть можна було знімати сцени з вибуховими спецефектами.

— Раз брама відгукнулася на виклик, найімовірніше, вона має власну волю. Не можна втрачати пильність, — серйозно сказав Шікі.

Він був напрочуд зосереджений.

Та навіть без його застереження я б не розслабився перед такою брамою.

— …Я вперше прибув у це місце. Цей світ відрізняється від усіх, де досі поширювалися мої магічні формули. Але… — пролунало з брами.

Добре. Я чітко розумію його слова.

Спробуймо розпитати.

— Вітаю. Саме я покликав вас сюди, — звернувся я.

— Смертний… А ще нежить і дракон. Ні, щось трохи не так. Мутанти? Теж не схоже. Зрозуміло, ви уклали панівний договір.

Як я й думав, говорило обличчя у верхній частині брами.

Тримати голову задертою було трохи втомливо, але це дрібниці.

Схоже, він замислився. Може, варто трохи зачекати?

А, точно. Я ж іще не представився.

Райдо… Ні, тут можна назвати справжнє ім'я.

— Мене звати Місумі Макото. Це мої послідовники — Томое та Шікі. Чи можу я дізнатися ваше ім'я? — спитав я.

— …Самал. Хоча для таких, як ми, імена не мають особливого значення. До речі, де підношення? — відповів Самал.

Підношення. Тобто тисяча життів.

Одразу перейшов до цього.

— Пане Самале, навіщо вам потрібні життя тисячі людей? — спитав я.

— У заклятті мало бути зазначено, що вони необхідні. Раз ми зустрілися віч-на-віч, ваш бік мав із цим погодитися, — відповів Самал.

— Нам сказали, що це ритуал повернення покликаної людини до її рідного світу. Але після дослідження ми з'ясували, що справжня побудова є звичайним закляттям виклику. Тому й покликали вас, щоб дізнатися подробиці, — пояснив я.

Він не відповів на моє запитання, але поки що варто зберігати терпіння.

Принаймні присутність цієї істоти була слабшою за ту, яку я відчував від Богині чи пані Афіни.

Точніше, її тиск був не слабким, а спокійним, наче рівна хвиля. Хоча це лише моє суб'єктивне відчуття.

— …Якщо я не помилився, ти щойно сказав, що покликав мене задля перевірки? — перепитав Самал.

— Загалом так. Я припустив, що з вами можна розмовляти, тож сподівався на переговори, — відповів я.

— Схоже, мене тут сильно недооцінили. Утім, життів навколо достатньо, щоб покрити тисячу. І якість непогана. Цього більш ніж вистачить, — промовив Самал.

Він зміг визначити кількість мешканців Асори?

Якщо бій почнеться вже зараз, я нічого не встигну в нього запитати.

Судячи з усього, це якась особлива здібність.

Тоді розпитувати марно?

Ні. Ще не все втрачено, можливо, ми все-таки зможемо порозумітися.

— Спершу я хочу почути, чи справді вам необхідна тисяча жертв, — наполіг я.

— Чому я маю пояснювати щось такому нахабному хлопчиську? — зневажливо відповів Самал.

Ох. Типова зарозумілість, така популярна серед богоподібних істот.

Щоправда, я теж планував силою придушити його, якщо він почне шаленіти, тож, можливо, сам був не менш зарозумілим.

Попереду відчувалася недобра атмосфера.

— Ти… — холодно промовила Томое.

— Що ти сказав… — додав Шікі.

З обох боків від мене теж здійнялася загрозлива аура.

— Я лише хотів дізнатися, чи можна замінити жертви магічною силою або чимось подібним, — пояснив я.

— Магічною силою? Ти дурень? Навіщо мені чужа магічна сила? Вона ніколи не замінить життя, не замінить душі. Як такий невіглас, що не розуміє навіть устрою магічної сили, взагалі зміг отримати формулу мого виклику? — глузливо спитав Самал.

— Дурень… — повторила Томое.

— Невіглас… — прошепотів Шікі.

Я вважав магічну силу майже всемогутньою, але, схоже, це не так.

Жертвопринесення вже належить до сфери окультизму, тому я думав, що магічна сила, яка стоїть десь поруч, може багато що замінити.

Як у випадку з магмовим ставком у Каленеоні.

— Тоді рахуються життя мамоно чи рослин? — спитав я.

— …Ти безнадійний. Потрібні душі із сильними бажаннями. Інакше немає сенсу. Тобто це мають бути смертні або істоти, тісно пов'язані зі смертними. Крайня межа — звіролюди, — пояснив Самал.

— …

Тоді зібрати необхідне буде надзвичайно важко.

Водоспад даремно показала мені це знання — воно могло виявитися цілковито непотрібним.

Якщо для сили Самала справді потрібні жертви, то для подорожі туди й назад мені знадобилася б тисяча життів.

Це абсолютно нереалістично.

— Дивлячись на тебе, бачу доволі незвичайний випадок. І ця присутність мені вже знайома, — раптом сказав Самал.

Ми знайомі?

Я ніколи в житті не розмовляв із брамами.

Я вже звик спілкуватися з найрізноманітнішими істотами, але якби таке сталося в Японії, травма залишилася б на все життя.

Не дивно: уявіть, що нізвідки з'являється моторошна балакуча брама.

— Ні, гадаю, ми зустрілися вперше, — відповів я.

— Що ж, я не маю часу на це. Нестачу жертв пробачу й сам зберу їх поблизу. Але, Місумі Макото, співпрацювати з тобою я не буду. Ти не виконав умови договору. Дякуй хоча б за те, що я не покарав тебе, — заявив Самал.

— Це створить проблеми. Я не можу дозволити вам зробити таке, — твердо відповів я.

— …Нахабо. Ти безтурботно покликав таке божество, як я, не виконав власних обов'язків, а тепер ще й заважатимеш моїм діям? Ритуал, договір, угода — закарбуй ці слова в голові, — прогримів Самал.

Він бог?

Ім'я Самал я чув уперше.

Не уявляю, до якої міфології він належить.

А якщо це бог не із Землі, то я й поготів не міг його знати.

— Я лише хотів обговорити, що кожна сторона надає в цій угоді, — пояснив я.

— Повернення в обмін на жертви. Хіба тут є щось незрозуміле? — відповів Самал.

— Інформація про повернення майже повністю прихована. Хіба не природно, що ми хочемо дізнатися, навіщо потрібна тисяча жертв? — заперечив я.

— Тоді взагалі не проводь ритуал. Наївний принцип «попросиш — і тобі дадуть відповідь» не працює навіть у людському суспільстві, — відрізав Самал.

Ох.

Що ж, обидві сторони й справді мають самостійно прочитати та зрозуміти умови договору.

Але тут цілковито приховано, як саме використовуватиметься плата. Хіба можна просто погодитися?

Одна річ — експорт надсекретної військової зброї. Хоча, можливо, переміщення між світами й справді є не менш неймовірною технологією.

Та все одно дозволити чорній скриньці просто проковтнути тисячу людей…

Так.

На перший погляд логічні аргументи брами били дуже боляче.

— Вако, схоже, співрозмовник не має наміру розмовляти нормально. Думаю, спершу слід виправити його ставлення, — сказала Томое, беручись за катану.

Томое, хіба таке кажуть, одночасно оголюючи клинок?

— Вако, марно витрачати час на балакучу браму. Не хвилюйтеся: навіть якщо від неї залишаться уламки, я все одно добуду потрібну вам інформацію, — запевнив Шікі.

Шікі говорив так, ніби знищення брами вже було вирішено.

— Ти навіть не здатен тримати послідовників у покорі. Макото, який же ти дур… Гм? Зрозуміло. Це ти, — раптом зупинився Самал.

Його погляд ковзнув по Томое й Шікі, а потім повернувся до мене.

Що таке?

— Я згадав. Це було, коли мене викликали минулого разу. Одна Богиня попросила про послугу. Якщо не помиляюся… так, ішлося про г'юманів. Вона хотіла, щоб я допоміг відправити до Світу Витоку двох невдалих людей, яких називали г'юманами, — промовив Самал.

Що?

Двоє г'юманів?

— Ти їхня дитина, так? Ось чому твоя присутність здалася мені знайомою. Гм, зрозуміло. Та Богиня й справді полюбляє гратися ляльками, але… — продовжив Самал.

…

На мене обрушився погляд, сповнений такої зневаги, якої в ньому досі не було й близько.

Дитина тих двох?

Він говорить про маму й тата?

Тоді це означає…

— Навіть селянська вдача передалася у спадок. Намагатися змінити клятву ритуалу вже після укладення угоди — мислення справжнього невдахи, — глузливо сказав Самал.

— …

Він знав про те, як мама й тато перейшли між світами.

І ще назвав їх селянами?

Це слово явно стосувалося не лише мене.

Тобто…

— Якщо ти успадкував кров мешканців того викривленого світу, то не дивно, що тобі бракує розуму. Зрештою та Богиня відправила їх у найсуворіший зі світів, де ймовірність виживання найнижча, — у Світ Витоку. Мені було байдуже, кого й куди переносити, тому я не заперечував. Божество — почесний клієнт, цінніший за душі. Угу, ті двоє покинули світ, у якому народилися, пішли проти Бога й уперто гнули власну лінію. Справжні г'юмани, — промовив Самал.

— …

Я чітко розумів: Самал, ця брама, обливає брудом моїх батьків.

Звісно, здавалося, що він водночас ображає й Богиню. Але все одно… як він сміє говорити таке про маму й тата?

— Ага, тепер зрозуміло. То це про тебе казала Богиня? Вона збиралася колись відібрати в них щось важливе. Отже, ти й був тим пішаком, якого батьки вирощували, щоб потім викинути?! — зареготав Самал.

— …Замовкни, — тихо сказав я.

Слова самі вирвалися з мого рота.

— Як кумедно. Посильний тієї Богині прийшов сюди торгуватися через жертви й чіпляється за мене? Тебе покинули рідні батьки, а ти все одно хочеш їх побачити? Яка жалюгідна слабкість, — знущався Самал.

…Замовкни.

Замовкни. Замовкни. Замовкни. Замовкни. Замовкни. Замовкни!

Хто до тебе чіплявся?!

Я лише хотів поставити кілька запитань.

До такої істоти, що ображає моїх батьків, я ніколи не звернуся по допомогу!

Разом із нестримною люттю тіло огорнуло дивне відчуття, яке я вже переживав кілька разів.

Обличчя палало, а голова й усе тіло водночас стрімко холонули.

А, зрозуміло.

Я не здатен терпіти образи на адресу своєї родини.

Можливо, через те, що я так давно їх не бачив, межа терпіння стала ще нижчою.

Але тепер уже… Цей виродок просто…

— Я сказав замовкнути, — повторив я.

— Хочеш стати першою з тієї тисячі жертв, дурний сину смертних? — спитав Самал.

— Надто багато говориш для фальшивого бога, який лише вимагає тисячу життів і навіть не пояснює навіщо, — відповів я.

Я вже не дивився на його обличчя й виплюнув ці слова, опустивши погляд до землі.

Цей покидьок був для мене таким самим непростимим, як Богиня.

Я його розтрощу.

Шікі ж сказав, що його можна ламати.

— …Гаразд. Стань першою жертвою разом зі своїми послідовниками. Вважай за честь стати сходинкою для мене, — проголосив Самал.

— Томое, бар'єр, — наказав я.

— Уже встановлено, — відповіла Томое.

— Ні. Той, що вже є, підійде. Але вклади в нього стільки сили, щоб цей тип нізащо не зміг утекти. Зрозуміла?

— …Т-Так, — відповіла Томое.

Вона трохи затнулася, але відразу виконала наказ.

Добре.

Я точно не дозволю йому втекти.

— Шікі.

— Так?! — здригнувся Шікі.

Чого він злякався?

— Можеш від душі випробувати персні. Тільки сам не потрап під удар, — дозволив я.

Він раніше казав, що має персні, якими досі не навчився користуватися належним чином.

— «Сам не потрап під удар»? Хіба ви не мали сказати: «Дивись, щоб мене не зачепило»? — перепитав Шікі.

— Я сказав саме те, що хотів.

— З-Зрозумів! — відповів Шікі.

Хоча не думаю, що йому взагалі випаде нагода втрутитися.

Я сам розтрощу цього Омару. Чи як там його, Самала?

Байдуже, як його звати.

Це лише брама з окультним дизайном.

Ще можна було б стерпіти, якби він назвав мене посильним Богині. Але він образив маму й тата.

Не смій помирати, доки я не вб'ю тебе тисячу разів.