Розділ 225 — Міко танцює

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Землю видирало й розкидало навсібіч.

Це ставалося через потужні удари ногами об ґрунт.

Такі картини розгорталися то тут, то там у моєму полі зору.

— Навіть Томое з іншими здивовані. Вражає, — промовив я.

А тим часом мій магічний обладунок, як і раніше, безперервно приймав на себе атаки.

Їхня сила й різновид постійно змінювалися, і я відчував, що вона промацує мій захист.

Ба більше, здавалося, вона навмисне дає мені це зрозуміти.

Мабуть, вона також перевіряла мою реакцію.

Тода.

Я вважав її лялькоподібною міко, але зараз вона діяла напрочуд рішуче.

Щойно починався бій, її атмосфера змінювалася.

У цьому вона була схожа на мене.

Невидимі для мене атаки не припинялися.

Рухаючись із недоступною моєму сприйняттю швидкістю, вона безперервно атакувала й не віддавала хід.

Що за абсурдна сила.

Але…

— …Фух… гаразд, час братися до справи, — видихнув я.

Навіть якщо я не бачу її очима, способів упоратися з цим вистачає.

Мені було трохи не по собі застосовувати це проти суперниці, яка, схоже, могла посилитися ще більше, та я перемкнув «Сакай» із посилення на сприйняття.

Я її відчуваю.

Вона не затримується на одному місці, але її переміщення залишають слід.

І де б вона не опинилася, жага крові без вагань спрямовується просто на мене.

Звісно, за таких умов приціл звузити неможливо.

Серйозно.

Відверто кажучи, у таку ціль просто не прицілишся.

Тому я й не прицілюватимусь.

Я помітив, що всі позначені траєкторії її руху обертаються довкола мене.

Я шукав відстань.

Найбільшу відстань, на яку Тода відходила від мене.

— Ти щойно представилася, а я відтоді так і не побачив тебе. Незручно з тобою битися, — сказав я.

Я підпалив усю область, яку охопив сприйняттям.

Потужне світло й відповідний жар заповнили простір аж до Томое та інших.

Без арії.

Я випустив закляття, доклавши всіх зусиль, щоб не видати наміру.

— Фу-фу-фу. Напасти на мене вогнем одразу після того, як я назвалася Тодою, — промовила Тода.

— Відчуття таке, ніби я не бачив тебе вже цілу вічність, Тодо. Вогонь був невдалим вибором? — запитав я.

— «Зловісний Вогняний Генерал»… це теж одне з імен Тоди, господарю, — відповіла вона.

Ось воно як.

Коли вона назвалася Тодою, я подумав було про якусь пані Енду, але, може, це ім'я божества?

Тода, як і раніше, заливала мене жагою крові, однак усміхалася так само, як у святилищі.

— А ти, схоже, добре звикла вбивати, — зауважив я.

Я особисто не пригадую, щоб зробив щось, за що мене варто так ненавидіти.

Виходить, вона здатна всерйоз іти вбивати лише тому, що їй так наказали? Оця міко, Тода.

— Ви, господарю, теж, схоже, звикли до нападів. Ви анітрохи не розгублені. До того ж умієте створювати величезний бар'єр, якого я ніколи раніше не бачила. Про нього мені не розповідали, — мовила Тода.

Схоже, шкоди вона не зазнала.

Отже, я лише трохи її підігрів.

Чудово.

— Чомусь останні кілька років на мене постійно нападають. Але важливіше інше… — сказав я.

— Що саме? — спитала Тода.

— Боги також розповіли тобі про мій лук? — запитав я.

Спостерігаючи за її рухами, я міг дійти лише такого висновку.

Вона наче заздалегідь знала про мою влучність.

Невже їй передали настільки докладні відомості?

Тоді чому вона не знає про «Сакай» та магічний обладунок?

Цього замало для справжньої підозри, але воно мене непокоїть.

— Мені сказали, що ви маєте рідкісний талант. Однак подробиці… — Тода не договорила.

— А, зрозуміло, — відповів я.

Отже, відповісти вона не може.

Про лук знає, а про «Сакай» — ні.

З мого досвіду її стиль бою нагадує стиль старшої Хібікі.

Хоча подібність радше в тому, що основою обох стилів є швидкість.

Різниця в тому, що старша не рухалася настільки багато й не остерігалася моїх атак із середньої та далекої відстані так сильно, як Тода.

А те, що Тоду не видно навіть під час атаки, робить її ще незручнішою суперницею.

— Ну що ж… — промовила Тода.

— Так?

— Продовжімо вбивство, — сказала вона.

Постать Тоди знову зникла… чи ні.

Вона лишилася на місці, а з її рук одна за одною почали з'являтися нитки кольору розплавленого металу.

Міко перестала зникати, зате з поля зору зникли самі нитки.

Це не нитки. Це батоги!

До магічного обладунку передалися удари зовсім іншого характеру.

Ясно. Вона не приховує власної постаті, бо тепер випробовує мене ось так.

Хе-е.

Здається, я нарешті починаю відчувати, що справді беру участь у бою.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— …

Троє мовчки спостерігали за перебігом бою між Макото й міко, яка назвалася Тодою.

Це зовсім не означало, що побачене не викликало в них жодних почуттів.

У головах трьох послідовників Макото виринали власні думки.

(Вона вправна. Якщо ще до договору здатна битися з нами нарівні, то, безперечно, перевершує мене й Міо. Перед Вакою вона зберігає жагу крові та ще й намагається його перевірити. Її характер досі неможливо прочитати, але боягузкою вона точно не є. Якщо стане послідовницею Ваки, у битві з Богинею від неї буде величезна користь.) — подумала Томое.

Томое примружено стежила за міко, яка атакувала Макото несамовитими вогняними батогами.

Дрібна метальна зброя, списи, кинджали — справжній ярмарок озброєння.

Вона явно чудово володіла магією й у проміжках бою вправно застосовувала найрізноманітнішу зброю.

Звичайна істота на таке точно не здатна.

(Те, що вона демонструє, відрізняється від Рута. Це не насолода. Та я не відчуваю від неї й чистої ворожості чи ненависті. Щойно я її побачила, на мить відчула якусь присутність. Що ж це було? Не думаю, що мені здалося.) — подумала Томое.

Її слова, вчинки й поведінка зовсім не відповідали тому першому короткому враженню.

Саме через відчуту тоді присутність Томое й не могла позбутися сумнівів щодо міко.

Тим часом на полі бою довкола Макото збирався вітер, формуючи смерч, що сягав небес.

Вогняні батоги торкнулися смерчу, злилися з ним і перетворилися на лютий червоний стовп.

(Вона ніби промацує не лише Ваку, а й нас. Насамперед відсутність імені не виправдовує того, що вона не представилася. Можна було від самого початку сказати Ваці, що імені немає. А тепер раптом назвала ім'я. Та й зараз кожна її дія здається спробою випробувати Ваку й нас. Мені це зовсім не подобається.) — подумала Міо.

Міо дратували оцінювальні погляди, які міко спрямовувала на Макото та його послідовників, а також її поведінка, наче вона всіх перевіряла.

Кожне її слово звучало щиро, однак Міо відчувала в них ледь помітний сторонній відтінок, і це лише посилювало неприязнь.

(Дивно й те, що вона особливо зацікавилася Шікі. Це точно не був закоханий погляд. Так на того, хто подобається, не дивляться. Це були очі людини, яка збирає відомості. Навіть зараз вона випробовує силу Ваки. Яка огидна жінка. Про що вона взагалі думає?) — подумала Міо.

Спостерігаючи за боєм, Міо майже не замислювалася над силою міко.

Їй було байдуже, хто з них сильніший.

Вона вже знала, що ця істота не перевершує Макото.

Тож Міо дратувало лише те, що міко випробовує Макото. Її сила сама по собі Міо не цікавила.

Червоний стовп розірвало зсередини, і назовні проступила постать Макото, вкрита магічним обладунком.

Магія міко не залишила на обладунку жодної тріщини.

Однак Тода не знітилася. Вона миттєво придушила хвилювання й перейшла до наступної дії.

Скоротивши відстань, вона один раз змахнула катаною, що висіла на поясі.

Магічний обладунок перегородив шлях лезу, але місце удару миттєво вкрилося кригою.

Після шквалу розсічень увесь обладунок сковувало льодом.

(Її важко вловити очима, а швидкість така, що навіть присутність ледве відчувається. І все ж вона перейшла до стилю, у якому особисто атакує Ваку, лишаючись видимою. Випробовує його? Яка дурість. Але… до пані Томое й пані Міо вона майже не виявляла інтересу, зате дивно зацікавилася мною та Вакою. Чому? Перший стиль бою вона обрала, знаючи про сильну сторону Ваки, проте магічний обладунок не врахувала. Не розумію. Зовсім не розумію, але… принаймні бачу, що вона сильна. Якщо Вака прагне збільшити бойову силу, її здібності цілком прийнятні.) — подумав Шікі.

Шікі, мабуть, краще за всіх зрозумів погляд, який міко спрямовувала на нього.

Для такого, як Шікі, подібне не було чимось незнайомим.

Оцінювання.

Погляд того, хто прагне винюхати бодай крихту інформації.

Цей інтерес не мав нічого спільного із закоханістю.

Саме тому, що Шікі розгадав наміри міко, він так легко відкинув її дурну виставу.

Спостерігаючи за боєм Макото з міко, він не міг заперечувати її силу.

Вона називала себе посланницею богів з іншого світу, але фактично була жінкою, чиє походження не підтверджувало жодне свідчення. Шікі марно намагався збагнути її справжню сутність та наміри.

Він прикусив губу.

Причина, через яку Макото хотів додаткової бойової сили.

Шікі легко розумів: Макото турбується про їхню безпеку й безпеку Асори.

Макото збирався битися з Богинею.

Та водночас не хотів жертвувати близькими.

Отже, краще мати поруч сильних союзників і товаришів.

Шікі не знав, що відповіли б Томое й Міо, але сам він поки не зміг би впевнено сказати, що повернеться живим із битви Макото проти Богині.

Саме це його й мучило.

Якби Шікі мав достатньо сили, щоб твердо заявити: Томое, Міо та він підуть із Макото, битимуться поруч проти Богині й усі повернуться, можливо, Макото навіть не подумав би приймати цю міко. Так відчував Шікі.

(Якби я хоча б опанував «Тринадцять щаблів»…) — подумав Шікі.

На обличчі Шікі з'явилася гірка, самопринизлива усмішка.

Від місця, де бився Макото, до Шікі та двох інших послідовниць раз у раз докочувалися потужні хвилі, розвіваючи їхнє волосся й одяг.

Обходилося лише цим завдяки бар'єру, що огортав їх.

А бій у його центрі стрімко ставав дедалі запеклішим.

Макото випустив «Ракетний Кулак» замороженою рукою магічного обладунку.

Після короткої арії в долоні Тоди зібралося біле світло, яке вона випустила назустріч крижаному кулаку.

Промінь розтрощив кулак, полетів далі просто до Макото, а перед самим обличчям перетворився на темряву й затопив його поле зору непроглядною чорнотою.

Шікі відвів погляд від бою й подивився вбік.

Там стояла Томое.

— Пані Томое, може, вже час їх зупинити? — запитав Шікі.

— Гм, ти маєш рацію. Сили для договору з Вакою в неї достатньо. Завершімо це, доки Вака ще стримується, — відповіла Томое.

— Так. Якщо так триватиме, Вака… — почав Шікі.

— Про що ви обидва? Шікі, пані Томое. Вака зараз розважається, тож можна мовчки дивитися до самого завершення, — заперечила Міо.

— Міо, тебе не хвилює, що Вака може сп'яніти від насолоди вбивством? Хоча ти, звісно, з таким і не мала б жодних проблем, — мовила Томое.

Обличчя Томое скривилося.

Міо ж, навпаки, здивовано підняла брови.

Томое й Шікі знали, що сталося під час виклику Брами, і боялися, що Макото знову зануриться в той самий стан.

Шікі теж кивнув на підтвердження слів Томое.

— Насолода вбивством? Про що ви? — запитала Міо.

— Про Браму, яку викликали кілька днів тому. Ту, що розлютила Ваку, — пояснила Томое.

— А, ви казали, що він усміхався, так? — пригадала Міо.

— Саме так. Сам Вака, здається, цього не усвідомлював. Та якщо це ознака того, що в ньому пробуджується насолода вбивством і руйнуванням… — Томое не договорила.

— Ви обидва вважаєте, що нинішній Вака демонструє ті самі ознаки? — спитала Міо.

Томое й Шікі слухняно кивнули.

Постать Макото все ще була поглинута темрявою.

Однак «Бріди» з великою швидкістю й точністю атакували Тоду.

— Пф… уфу… уфу-фу-фу-фу-фу, — засміялася Міо.

Побачивши їхні обличчя, вона не втрималася від сміху.

— Чого це ти раптом? — запитала Томое.

— Що сталося? — додав Шікі.

— Ви хвилювалися через настільки хибне припущення, що це просто смішно, — відповіла Міо.

— …Хибне? — перепитала Томое.

Після короткої паузи вона звернулася до Міо знову.

— Так. Вака не з тих, хто насолоджується вбивством. Зараз йому весело, бо він думає, що зробити далі й що випробувати наступним. Найімовірніше, він щиро насолоджується самим пошуком наступного кроку, — пояснила Міо.

— Звідки ти знаєш? — запитав Шікі.

Хоча Міо сказала «найімовірніше», її тон зовсім не звучав як звичайне припущення.

Вона говорила з цілковитою впевненістю.

Шікі захотів зрозуміти підставу цієї впевненості й тому поставив питання.

— Чому ви питаєте про це лише тепер? Насамперед насолоду від руйнування й убивства відчувають ті, хто має сильну прив'язаність до життя та речей, — сказала Міо.

— …

— У Ваки немає ані того, ані іншого. Тому він просто не здатен сп'яніти від самого вбивства. Ось чому. Ви обидва стільки часу були поруч із ним і не помітили? — продовжила Міо.

— …

— Погляньте. Ця міко вже використала всю зброю й витратила чимало магічної сили. Так марнувати магічну силу в Асорі — поганий хід. Є різниця між використанням сили довкілля та боєм у місці, де магія переповнює повітря. Схоже, вона просто не знає, як тут битися, — додала Міо.

— Міо… чому ти вирішила, що Вака не прив'язаний до життя? — запитала Томое.

— …Пані Томое? — здивувалася Міо.

— Поясни, будь ласка, — попросила Томое.

— Чому ви так страшно дивитеся? Якщо сказати просто, коли Вака говорить про цінність життя й подібні речі, його слова звучать так, ніби він десь їх позичив. Наче прочитав у книжці або почув від когось і просто повторює. Не схоже, що сам Вака справді так думає. А, звісно, є винятки. Вака дуже цінує свою родину. Це… а! — Міо раптом урвалася.

— Позичив… отже, — тихо повторила Томое.

— Пані Томое, схоже, все завершується, — сказала Міо.

Міо буденно відповіла на питання й раптом обірвала власні слова.

Макото вирвався з темряви, досі вкритий магічним обладунком, і кинувся на Тоду.

Однак ані його ривок, ані рука обладунку, якою він замахнувся на Тоду, її не торкнулися.

Макото підвів погляд.

Тода була вгорі, а її одяг міко подекуди порвався.

— …Гм. Вона вільно користується вогнем, водою, землею, вітром, світлом і темрявою. І це вона казала, що пишається лише швидкістю? Володіє всім, але в ближньому бою особливо вправна з мечем і списом, у магії — з вогнем і вітром, а головна перевага, звісно, швидкість. Якщо це називається майстром на всі руки, то вона страшенно вихваляється, — підсумувала Томое.

Томое мала вигляд, ніби хотіла щось додати, та після слів Міо знову оцінила стан міко й її силу.

Істота, здатна на все настільки добре, що це вже скидалося на хизування.

Подумавши так, Томое раптом згадала Рута.

— А, Вака збирається використати Азусу, — пробурмотів Шікі.

Це було лише коротке зауваження.

Як він і сказав, Макото нарешті дістав лук, не припиняючи випускати «Бріди».

Тода відбивала «Бріди», створивши ще довший вогняний батіг, і, як завжди, вправно знищувала їх просто перед запуском Макото, однак тепер у її рухах відчувалася тривога.

Навіть використовуючи швидкість на повну, вона не могла знайти слушної миті під точним кулеметним обстрілом.

Уся увага трьох послідовників і Тоди зосередилася на стрілі, яку готував Макото.

І тоді…

— Він навіть це використовує? — здивувалася Томое.

Томое мала на увазі срібні руки, що з обох боків охоплювали простір, де перебували Тода й Макото, розкривши безживні долоні.

Простір між ними дивно викривився.

Обличчя Тоди також спотворилося.

Вона перестала відбивати «Бріди» й зосередила захист у щільному бар'єрі.

Звісно, лише ним перекрити все було неможливо, і на її тілі поступово множилися рани.

Пара рук невпинно зближувалася, і що меншим ставав охоплений ними простір, то сильніше викривлявся краєвид, наче крізь лінзу.

«Бріди» Макото зупинилися.

За виглядом тіла міко було зрозуміло: її стискає щось невидиме.

Срібні руки явно накладали обмеження на простір, де перебували Макото й Тода, але Макото все ще стояв із натягнутим луком.

Зрештою руки завмерли, утримуючи міко в повітрі.

— Він змусив її зосередитися на «Брідах» і луці, а тоді замкнув рухи обох сторін. Блискуче, — оцінив Шікі.

— Нехай ми й маємо перевагу власної території, але особливо цікаво, що Вака зберігає такий безтурботний вираз проти суперниці цього рівня, — мовила Томое.

— Іншого результату й бути не могло, — спокійно сказала Міо.

Фактично міко позбавили можливості рухатися.

Побачивши, як Макото знизу тримає її на прицілі, Томое та інші зрозуміли: бій завершено.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Отже, кінець, — сказав я.

Я звернувся до Тоди, яка зависла в повітрі.

Приціл уже був завершений.

— …У-у-у. Ще ні, — простогнала Тода.

— Ти продемонструвала вражаючу фізичну силу й майстерність. Назвалася «Зловісним Вогняним Генералом», але використовувала кригу, вітер і безліч інших речей. Я справді нервував, — сказав я.

— Таке від вас, господарю, після того, як ви з усім упоралися, звучить непереконливо… Колись мене справді називали Тодою. І ще… бій досі триває, — відповіла вона.

— Ти все одно продовжуватимеш? Сил у тілі ще вистачає, але магічна сила майже вичерпана, — зауважив я.

Вона не спорожніла цілковито, та залишок магічної сили Тоди був мізерним.

Вона поспіль застосувала чимало масштабних прийомів.

До того ж відповідала на мої «Бріди» контратаками.

Для мене це інша справа, але в Асорі одна за одною вимовляти арії потужних заклять — погана ідея.

Звичайні магічні арії, перевищивши певний рівень, для завершення позичають магічну силу довкілля та духів.

Бо самостійно сплачувати повну вартість таких заклять просто непрактично.

Магія, після одного застосування якої падаєш на землю, надто незручна.

Але повітря Асори взагалі не переповнене магічною силою.

Трава, дерева й тварини вже містять її у великій концентрації, тому вважати, що сама атмосфера тут насичена магією, — помилка.

Якщо бути уважним і стежити за витратою магічної сили, це легко помітити.

Тому для звичайного бою магією в Асорі потрібен особливий підхід.

Схоже, Тода про це не знала.

— Я все ще можу рухатися й маю зброю. Я втратила не все. Я досі маю намір убити вас, господарю, — сказала Тода.

У її словах відчувалася лише жага крові.

Ха-а…

Я планував використати лук лише як приманку, але, схоже, доведеться таки вистрілити.

Я не міг уявити, як стріла пронизує її, тож спромігся лише уявити влучання.

Зі старшою це чомусь було особливо складно. Схоже, справа не лише в моєму образі — існує ще якась невідома умова.

Так.

Гм…

— Тоді вибач, але я влучу в тебе, — попередив я.

— Перемогу можна оголошувати, лише коли суперника принаймні позбавлено боєздатності. Стріляйте, — відповіла Тода.

На мить її погляд став викличним.

Може, вона й справді схиблена на битвах, як Софія?

Її порекомендували Сусаноо й Дайкокутен, тому цю підозру не можна просто відкинути як неможливу.

У будь-якому разі бій закінчено.

Я трохи відвів приціл убік від грудей Тоди й вистрілив у плече.

Вона не скрикнула.

Просто впала на землю.

— Я негайно тебе вилікую. Гарна робота, — сказав я.

Я покликав Томое та інших.

— …Я цілковито програла. Це був чудовий постріл, — визнала Тода.

— Зрозуміло. А, ще одне: мені не дуже подобається, як звучить «господарю», тож зміни звертання, — попросив я.

— Як мені вас називати? — спитала Тода.

— Макото або… гаразд, так, як кличуть усі інші: Вака, — відповів я.

Тепер я остаточно став для всіх Вакою.

Змінювати це вже буде складно.

Та й я справді почав звикати до такого звертання.

— Зрозуміла. Тоді, пане Макото, я ще недосвідчена, але прошу подбати про мене, — сказала Тода.

— І ти про мене. А, Тодо, я хочу дещо запитати, — мовив я.

Я збирався зробити це ще в синтоїстському святилищі й щойно згадав.

— Що саме? — запитала Тода.

— Велике дерево на території святилища… і ще кілька вздовж дороги. Це сакури, так? — спитав я.

— Так. На жаль, сакур Йошіно немає, але там росте кілька інших різновидів, — відповіла Тода.

— Я так і думав. Тоді, коли вони зацвітуть, можна буде влаштувати ханамі? — запитав я.

— Територія належить панові Макото. Розпоряджайтеся нею на власний розсуд. Може, ще трохи зарано, але за бажання я можу змусити їх розквітнути, — запропонувала Тода.

Для буденної розмови з жінкою, яка лежала на землі зі стрілою в плечі, це звучало надто спокійно й створювало дивну атмосферу.

Однак одне її слово я не міг пропустити повз вуха.

— Змусити розквітнути? — перепитав я.

— Якщо йдеться лише про таку дрібницю, це можливо, — відповіла Тода.

Вона казала, що належить до стихії вогню, однак володіла неймовірно різноманітними здібностями й була дивовижно вправною в багатьох сферах.

Тода й справді, мабуть, лише одне з багатьох її імен.

Але зараз це мені допоможе.

— Тоді прошу. Мене трохи мучить ностальгія. Було б чудово влаштувати ханамі разом з усіма, — сказав я.

Показати всім синтоїстське святилище й водночас помилуватися сакурами.

Дві справи одним махом.

Поки ми так розмовляли, підійшли Томое та інші.

Без жодних прохань із мого боку Томое й Шікі одразу взялися лікувати Тоду.

— Гарна робота, Вако, — сказала Міо.

Міо простягнула мені рушник.

Я не спітнів, але вона принесла його спеціально, тож я подякував і прийняв.

Синтоїстське святилище, отже.

Я поглянув у бік його території.

Там також стояли буддійський храм і Парфенон, і вони, мабуть, теж були не звичайними будівлями.

Я проґавив нагоду запитати, тож іншим разом треба з'ясувати, чи не мають вони якихось неймовірних функцій.

…Хоча, звісно, звичайність була б найкращою, та одна лише місцева міко чого варта.

Але я щасливий.

Не можу не радіти.

Я зовсім не знаю, як саме будують синтоїстські святилища, тому безмежно радий, що готове святилище раптом просто з'явилося.

Час від часу приходитиму сюди молитися, а згодом хочу спробувати провести фестиваль.

Цікаво, чи приживуться такі звичаї в Асорі.

Як мені пояснити все це мешканцям?

Неймовірний подарунок, що з'явився слідом за морем. Я відчув, як моє обличчя мимоволі розпливається в усмішці.