Розділ 229 — Осів на місці, але й далі мотаюся

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Минув неймовірно напружений час, геть не схожий на звичайні зібрання торговців.

Це ще не була розмова з чіткою відповіддю, тож обговорювали найрізноманітніші речі, і… якщо коротко, що більше я слухав, то сильніше порожніло в голові.

Так, мені здалося, що проведений там час виснажив мене більше за будь-яку битву, яку я пережив.

Зазирнувши до нотатника, у якому я відчайдушно писав майже в безтямі, я побачив, що все сказане учасниками було акуратно занотовано.

— Як і слід було чекати… від людей, які здобули ім'я в Ціґе. Це було вражаюче, — пробурмотів я.

Щоправда, там була ще пані Сайріцу та кілька інших гостей ззовні.

Принаймні я записав їхні прикмети й основний зміст самопрезентацій.

Багатьох я зустрів уперше, тож краще якнайшвидше закарбувати все це в пам'яті.

І все ж… революція в Айоні та незалежність Ціґе, еге ж.

Дивно, скільки всього відбувається одне за одним.

До того ж події, у які мене останнім часом затягує, раз у раз мають величезний масштаб.

— Ну, це не змінює того, що задум безрозсудний, але я зрозумів, що шанси на успіх у них справді є. На сьогодні досить. Я повернувся-а-а, — сказав я.

— Вако! З поверненням!

Я повернувся до першої крамниці Торгової компанії «Кудзуноха», розташованої всередині магазину пана Рембрандта.

Мені було приємно бачити, що тут, як завжди, все йде добре.

Четверо продавців, які працювали в крамниці, привітали мене.

Усі голосно вигукнули «Вако!», тому на мене одразу звернулися напружені погляди покупців. Усміхнувшись їм, я попрямував до прилавка.

У дальній частині, де містилася контора, я побачив лісового оні та ґорґону, які завзято працювали.

Сама крамниця невелика, але це не означає, що й контора тісна.

Та й ці двоє справді виглядали зайнятими.

— Вако, з поверненням!

— Я повернувся. Не зважайте на мене, продовжуйте працювати, — сказав я.

Побачивши мене, вони зупинилися, щоб привітатися, але я не хотів заважати, тож попросив їх повернутися до роботи.

Та щойно я сів на місце, яким майже не користувався, ґорґона принесла мені напій.

Зрештою, сама моя присутність уже змушує їх піклуватися про мене.

Я хотів би ясно дати зрозуміти, що в цьому немає потреби, але ніяк не виходить.

— Дякую, — сказав я.

— Нема за що. Ми й самі саме збиралися випити чаю.

— До речі, ця крамниця справді процвітає. Я отримував звіти, що відтоді, як Ціґе почало стрімко розвиватися, кількість покупців і продажі невпинно зростають. А як це виглядає з погляду тих, хто працює безпосередньо тут? — запитав я.

— Ну, крім самих цифр у звітах, це ще й робота, у якій щодня відчуваєш сенс. Окрім покупців у крамниці, багато людей приходять за попередніми домовленостями або роблять замовлення, тому нам уже доводиться просити про збільшення запасів і кількості ремісників.

Збільшити запаси й кількість ремісників, еге ж.

Це питання й справді порушували вже неодноразово.

Скільки б разів я не реагував, невдовзі з'являлося нове прохання, тому останнім часом я відклав рішення, щоб поспостерігати за становищем.

Я давно не гуляв Ціґе, і тепер моє враження від міста трохи змінилося.

Річ не в тому, що лише Торгова компанія «Кудзуноха» збільшує продажі й прибутки: усе місто зростає неймовірними темпами.

Щоразу, коли я приїжджаю, місто змінюється — і це не перебільшення. Нинішнє Ціґе аж вирує життям.

А ще… вона сказала, що це робота, «у якій щодня відчуваєш сенс».

Судячи з виразу її обличчя, у цих словах не було ані сарказму, ані прихованої злості.

Це тішило мене навіть більше, ніж якби вона просто сказала, що всі дуже зайняті.

— …Достатньо лише збільшити кількість ремісників? А з роботою всередині крамниці ваш нинішній склад справляється? — запитав я.

— У дні, коли покупців значно більше, ніж зазвичай, ми теж допомагаємо в торговельній залі, тож поки що гострої потреби збільшувати штат немає, але… невже…

— Так, я подумаю про це, — відповів я.

— Дуже дякую!

Крамницю в Ротцґарді часто відвідують покупці, а Ціґе я майже цілком залишив на інших.

Треба це переосмислити.

— Щоправда, спершу я хочу зрозуміти, наскільки саме все слід збільшити. Хочу почути про нинішній стан справ і надолужити прогаяне, тому… нехай хтось збере звітні документи й після вечері прийде до мене, добре? — попросив я.

— З-зрозуміло!

Я вже радився із Шікі й орієнтувався на щоденні звіти з Ротцґарда, тож, мабуть, не варто зараз вирішувати деталі самотужки.

Зважаючи на те, що мені доведеться брати участь у нарадах, які організовує пан Рембрандт, саме час підняти обсяги продажів ще на один щабель.

Ми не заклад харчування, але приймаємо звичайних містян та авантюристів від ранку до вечора, що для крамниці взагалі досить незвично.

І Торгова компанія «Кудзуноха» змогла розвинутися настільки далеко, не відмовляючись від цього підходу.

Навіть з урахуванням переваги у вигляді потоку покупців Компанії Рембрандта це все одно вражало.

— Гаразд, продовжуйте добре працювати. Я лише ненадовго зазирнув, тож уже повертатимуся. Розраховую на вас щодо звіту, — сказав я.

— Щасливої дороги!

За той короткий час, що я тут побув, я не помітив у крамниці жодної зневаги до продавців лише через те, що вони напівлюди.

Проте пан Рембрандт порадив мені вже замислитися над наймом г'юманів.

Я й сам думав про це на випадок якихось проблем, але якщо наймати г'юманів у Ціґе…

Коли потрібен лише певний запобіжний захід, можна попросити пана Рембрандта перевести до нас когось зі своїх працівників.

Якщо головне, щоб це був г'юман, його можна просто поставити мов опудало й нічого не доручати. Відверто кажучи, це було б ідеально.

Г'юманові не обов'язково бути здібним, і немає потреби виховувати з нього доброго працівника.

За нашою звичною політикою ми можемо належно навчити мешканців Асори й розставити їх по крамницях, тому я не бачу сенсу наймати г'юманів із нуля та вирощувати з них кадри.

У цьому світі немає нічого схожого на кадрові агентства, і саме це ускладнює справу.

Тимчасова зайнятість студентів у Ротцґарді — інакше кажучи, підробіток — тут, схоже, вважається доволі дивною практикою.

Оскільки місто зараз відбудовується, до таких речей ставляться досить терпимо, і добре, що спротив виявився меншим, ніж я очікував.

До того ж я запросив на підробіток студентів, яких особисто знав і навчав, тому все пройшло гладко.

…

Так і є. Варто мені замислитися над одним питанням, як думки починають розбігатися в усі боки, а в голові все дедалі більше ускладнюється.

Мені вже казали мислити простіше, але це моя погана звичка.

Спершу треба впорядкувати отриману інформацію, тож повернімося до Асори.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Після вечері всі четверо моїх послідовників зібралися в моїй кімнаті.

— Компанії Мілліоно та Елеор, еге ж. Справді, обидві останнім часом стрімко набирають силу в Ціґе. Вони були серед опор міста ще до заснування Торгової компанії «Кудзуноха», і я пам'ятаю, як вони різко зросли разом із самим Ціґе, — сказав Шікі.

— Хм, зрозуміло. Я зустрівся з ними вперше, але, як і слід було чекати, це неабиякі люди. Обидва представники поводилися привітно, тож справили добре враження. Компанія Мілліоно оптом торгує сировиною з Пустища, а компанія Елеор спеціалізується на землі й будівлях. Добре, що вони не конкурують із нами в одній галузі. Гадаю, ми можемо щиро підтримувати дружні стосунки, — сказав я.

Коли йдеться про сировину, Томое й Міо теж мають до цього стосунок.

І справді, представник компанії Мілліоно подякував Томое, Міо та мені за те, що обіг сировини з Пустища пожвавився.

Але компанія Мілліоно закуповує товари в тих, хто скуповує сировину безпосередньо, тому прямого зв'язку з нами, мабуть, не має.

У мене склалося враження, що її представник — порядна людина.

Щодо компанії Елеор, якщо не помиляюся, саме за рекомендацією Гільдії купців через неї оформлюють ділянки під крамниці.

Як і слід було чекати від Шікі.

Він знав обидві компанії.

— Хм… компанія Елеор. Якщо не помиляюся… — замислилася Томое.

Схоже, Томое нишпорила у своїх спогадах.

А, точно. Тоді ж саме Томое купувала для нас землю.

— Ти знайома з цією компанією? — запитав я.

— …А, так. Землевласник, у якого я колись придбала ділянку, підтримував із кимось близькі стосунки і, найімовірніше, був із компанії під такою назвою, — відповіла Томое.

— Землевласник із кимось підтримував близькі стосунки? Це ж не має до нас стосунку, — сказав я.

— …Так. У будь-якому разі, попри наявність у них землі, жодних справжніх проблем не виникало, і нам жодного разу не довелося їм допомагати, — сказала Томое.

— І це все? — перепитав я.

Мені здалося, що за цим криється щось більше, тому я уточнив.

— Мабуть. Зараз більше нічого не пригадую, — відповіла Томое.

Але це заперечення прозвучало непевно.

— Мені запропонували придбати ділянку в компанії Елеор. Вона прилягає до землі, якою ми вже володіємо. Представник сказав: «Оскільки справи вашої компанії йдуть добре, невдовзі ви напевно збудуєте власну крамницю, тож хоча б огляньте місце на майбутнє», — розповів я.

Він справді знає свою справу.

Постійно орендувати приміщення в пана Рембрандта незручно для нього, а ділянку під власну крамницю ми вже й так маємо.

Якби запропонована земля була далеко від нашої, я одразу відмовився б, але суміжна ділянка дозволила б збільшити масштаб майбутньої крамниці.

Може, він вирішив, що ми досі нічого не збудували саме тому, що збираємося спершу скупити навколишню землю?

Важко повірити, що в нього випадково виявилася вільна ділянка просто поруч із нашою.

Раніше там стояла крамниця, але після зникнення її власника земля весь цей час пустувала, що теж дивно.

Відчуваю, він націлився на мій гаманець.

Я передав Томое відомості про ділянку, які отримав від представника.

Земля в Ціґе дорога.

Я розумію саме слово «дорога», але не маю жодного орієнтира, наскільки високою має бути нормальна ціна.

Мої уявлення дуже приблизні.

Я знаю лише щось на кшталт: біля станцій земля коштує дорого, у сільській місцевості — дешево. Отакий рівень.

Тому я вирішив спершу показати пропозицію Томое та Шікі й почути їхню думку.

Адже, незалежно від того, яка частина сьогоднішніх задумів справді буде втілена, компанія Елеор планує розширити зовнішні мури міста — іншими словами, збільшити територію Ціґе.

Для цього їм потрібні кошти, щоб викупити землі, які увійдуть до нової межі міста.

Можливо, саме представник Елеор уже оплатив частину цього руху — тобто дав хабар — і ще й узяв на себе частину витрат на спорудження нового зовнішнього муру.

Тоді цілком можливо, що запропонована мені ділянка має неймовірно завищену ціну.

— Це… — пробурмотів Шікі.

— Хм-м, — озвалася Томое.

Переглянувши папір, обоє на мить широко розплющили очі.

Здивувалися?

Тоді… ціна надто висока чи, навпаки, надто низька?

— Порівняно з Ротцґардом і з огляду на площу мені здається, що ціна дивно висока. А ви як гадаєте? — запитав я.

Я розумів, що ціни в різних містах не можна порівнювати безпосередньо.

Але за ті самі гроші в Ротцґарді я міг би купити ділянку вдесятеро більшу.

Кажуть, земля в Ціґе дорожча, ніж в інших містах, але невже різниця справді настільки величезна?

Хоча запропонована ділянка майже така сама за розміром, як наша, вона коштує вп'ятеро дорожче, ніж ми заплатили тоді.

У мене вже виникла підозра, що мене намагаються обібрати.

Хай яке добре перше враження справили торговці, сліпо вірити всьому, що вони кажуть, не можна.

— Це ненормально, — сказав Шікі.

— Угу. Судячи з цієї пропозиції, інша сторона вже навіть не торгується, — додала Томое.

Га?

Відповідь Томое й Шікі виявилася зовсім не такою, як я очікував.

— Ви хочете сказати, що ціна низька? — перепитав я.

— Саме так. Настільки, що важко повірити, ніби цей кошторис справді підготувала для нас компанія Елеор, — відповіла Томое.

— Ціґе розвивається надзвичайно швидко. Багато залежить від того, коли саме компанія Елеор придбала цю землю, але за такою ціною вони взагалі не матимуть прибутку. Адже ділянка потребує утримання, ще й за неї сплачують податки, — пояснив Шікі.

— Тоді… я й справді думав, що настав час будувати власну крамницю. Може, слід просто вважати це вигідною для нас пропозицією? — замислився я.

Купити її?

На Каленеон я витратив трохи грошей, але зараз коштів у нас більш ніж достатньо.

— …Однак це… пані Томое, — звернувся Шікі.

— Хм. Так, тут і справді є щось дивне. Вако, не будемо вирішувати одразу. Спершу якомога швидше проведімо з ними ділову розмову, у день, коли я або Шікі будемо вільні. Я хочу дещо перевірити, — сказала Томое.

— …Зрозумів, — відповів я.

— Вако, я неодноразово бачила назву компанії Мілліоно серед замовлень Гільдії авантюристів. Вони просили добути рідкісну сировину або зібрати певний обсяг матеріалів. Судячи з кількості замовлень і винагород, це досить впливова компанія, — сказала Міо.

— Якщо навіть Міо їх запам'ятала, замовлень справді мало бути чимало. Представник подякував Томое й Міо. Сказав, що саме завдяки вам обіг сировини з Пустища пожвавився, — відповів я.

Представники компаній Елеор і Мілліоно обидва добре володіють словом.

Одразу пішли через лестощі.

Томое й Міо справді допомогли пожвавити обіг сировини з Пустища, але безпосередньо матеріали привозять Тоа та інші авантюристи.

І все ж він сказав, що це заслуга саме цих двох.

Лестощі ж нічого не коштують.

— Останнім часом я майже не опікуюся авантюристами, але… якщо Тамакі цілком зосередиться на Асорі, у нас з'явиться трохи вільного часу. Може, мені знову показуватися в Гільдії? — запропонувала Міо.

Вона явно не жартувала.

Схоже, похвала справді спрацювала.

— Вільного часу найближчим часом не буде. Не можна ж одразу звалити на неї все управління Асорою, — зауважила Томое.

Схоже, Томое теж не проти знову опікуватися авантюристами.

І ти теж?

Щоправда, мені самому було приємно почути, як хвалять Томое й Міо.

Тамакі, жриця, яка нещодавно стала моєю послідовницею. Якщо вона швидко опанує роботу, найбільше полегшення відчує Шікі, але частина навантаження зникне і з Томое та Міо, тож ці двоє, мабуть, знову зможуть приділяти час авантюристам Ціґе.

— Я докладу всіх зусиль, щоб у вас з'явився цей вільний час, — сказала Тамакі.

І Тамакі відповіла на наші погляди усмішкою.

— Добре. Здається, брами, що з'єднують святилище з містом, працюють без проблем. Але скільки людей знадобиться для подальшого управління? Територія величезна, а тих, хто щось знає про святилища, тут немає… — запитав я.

— Можливість вільно ходити з міста до святилища справді дуже зручна. Ми також плануємо почати обговорення будівництва з мешканцями приморського міста. Що ж до людей, які допомагатимуть у святилищі… — почала Тамакі.

Розпочався її звіт.

Я слухав і кивав.

Передусім, навіть якщо в цьому просторі немає самих богів, святилище все одно є місцем їхнього вшанування, тому Тамакі хотіла не просто працівників, а здібних людей, які офіційно служитимуть жерцями.

Це я розумів.

І погодився.

Далі, щоб навчати їх устрою святилищ, вона хотіла скористатися частиною книжок, які Томое склала з моїх спогадів.

Це теж було прийнятно.

Коли Тамакі показали книгосховище, вона неабияк здивувалася. Її обличчя зазвичай важко читати, але тоді на ньому рідкісно виразно проступила цікавість, коли вона розмовляла з Томое.

Книжки — найшвидший спосіб отримати знання про мій світ, а про всяк випадок їхній зміст спершу перевіримо ми з Томое, тож проблем виникнути не повинно.

Останнім часом серед мешканців Асори з'явилися охочі стати кухарями, а тепер у різних расах почали виникати й інші вузькі професії, яких раніше не існувало.

Від цього якось тепло на душі.

— Завдяки святу милування сакурою, яке влаштував пан Макото, враження від святилища в усіх доволі добре. Та й релігію не слід нікому нав'язувати, — сказала Тамакі.

Схоже, раптова поява храмів не викликала неприязні.

Я й не планував нікого навертати.

Добре, що жодних проблем не сталося.

Починаючи із Шікі, Тамакі також мала полегшити роботу Томое й Міо. Ми ще спостерігатимемо за її здібностями, але, схоже, вона збирається опановувати все відразу.

Добре, коли людина намагається якнайшвидше навчитися своїй роботі.

Звісно, водночас ми стежитимемо, який обсяг вона справді здатна потягнути.

Якщо навалити на неї забагато, усе закономірно завершиться провалом.

Я вже не раз це переживав.

— Це все, що я хотіла доповісти. Також, коли я належно опаную свої обов'язки, то зможу допомагати компанії, підтримуючи пана Шікі в його роботі… — почала Тамакі.

— У цьому немає потреби. Шікі й так чудово справляється. Тамакі зосередиться на справах Асори. Я хочу, щоб ти обмінювалася думками з усіма расами — і сухопутними, і морськими, — перервав її я.

Наразі серед моїх послідовників за першим містом переважно наглядають Томое та Шікі, а за приморським — Міо та Шікі.

Тамакі стежитиме за обома й зменшить навантаження на Шікі.

— Зрозуміла. Я надто поспішила. Перепрошую, — сказала Тамакі.

— Ні, я радий чути твої пропозиції. Продовжуй висловлювати їх і надалі. А тепер щодо справи, про яку я вже казав… Шікі. Я думаю збільшити щоденні запаси крамниці в Ціґе. З огляду на нинішню жвавість міста не думаю, що проблема лише в самій кількості, але… який обсяг, на твою думку, буде найкращим? — запитав я.

Перевівши погляд із Тамакі на Шікі, я змінив тему.

Але перш ніж Шікі встиг відповісти, у двері постукали.

— Дозвольте увійти.

Після дозволу до кімнати зайшов молодий елдва, який помітно нервував і говорив тремтячим голосом.

…Він ішов, одночасно виносячи вперед ліву руку й ліву ногу, а потім праву руку й праву ногу.

Такої ходи я не бачив відтоді, як у початковій школі ми тренувалися до параду.

Мабуть, це вперше я бачу, щоб хтось від хвилювання справді так ішов.

— Дякую за працю. У мене буде кілька запитань, тож побудь тут трохи, — сказала Томое.

— Т-так!!

Томое прийняла звітні документи й звернулася до нього.

Я заздалегідь сказав усім, що хтось із працівників крамниці Ціґе прийде сюди, тож у цьому не було нічого незвичного.

— …Не напружуйся так. Може, хочеш змочити горло саке? Говорити стане легше, — запропонувала Томое.

— Я в порядку!!

Але елдва зовсім не виглядав так, ніби він у порядку.

Я глянув на Томое та інших і побачив, що всі думають те саме.

Може, дарма я попросив прислати будь-кого з працівників?

Невже вони перекидали цей обов'язок одне на одного, аж поки не перетворили вибір того, хто прийде, на покарання?

Пан Берен, здається, часто навідується до крамниці, тож, можливо, краще було попросити його особисто когось призначити.

Але… невже тут справді є через що так нервувати?

Схоже, Томое засумнівалася, що в такому стані з нього вдасться щось витягти, тому обрала один із напоїв із невеликим вмістом алкоголю.

Вона налила яскраво-смарагдову рідину. Елдва прийняв чашу обома тремтячими руками й випив усе одним духом.

За мірками гномів це був слабкий напій, у якому алкоголь радше лише відчувався запахом, тож навіть випивши все одразу, він не мав упасти. Повністю заспокоїтися це не допомогло, але він принаймні трохи розслабився. Принаймні так здавалося.

— Т-тоді… я п-п-поясню з-з-зміст д-д-документів.

Марно.

Схоже, не допомогло.

— Ні, зачекай. Документи складено дуже добре. Ми самі ставитимемо запитання, а ти лише відповідай, — сказала Томое.

…Томое кинула йому рятівне коло.

О, і я можу на цьому повчитися.

— Справді, складено чудово. Їх, мабуть, підготувала ґорґона Юмемі. Вона добре виконує конторську роботу, — сказав Шікі.

— Саме так, пане Шікі!

Ґорґона.

Так, у конторі справді була одна.

Юмемі.

Коли я почув її ім'я, спогади про неї одразу стали чіткішими.

Вона була третьою дівчиною, яку відправили до Ціґе.

Зараз вона виглядала значно жвавішою, але… це справді була та сама ґорґона, яку я пам'ятав.

Жінки можуть повністю змінитися завдяки макіяжу, одягу й манерам.

Я переглянув передані мені звітні документи.

До речі, перевірив їх останнім.

Хе-е, усе написано гарним почерком і дуже легко читається.

Тепер зрозуміло, чому їх хвалили.

Тут було багато порівнянь чисел, тому я легко міг збагнути нинішній стан справ і причину цього прохання.

…Це варто зберегти як зразок.

— Тоді щодо нинішніх клієнтів Торгової компанії «Кудзуноха»… — почала Томое.

Томое взялася ставити запитання, а час від часу до неї приєднувався Шікі. Елдва відповідав їм.

Минуло п'ятнадцять хвилин…

Виконавши своє завдання, елдва вийшов із кімнати, не здатний приховати виснаження.

Він виглядав так, ніби з нього вичавили саму душу.

Після цього ми визначили конкретні обсяги й вирішили, що крамниця перейде на них післязавтра.

Тепер нарешті можна було перейти до головного питання.

— Гаразд, із цим крамниця в Ціґе, думаю, рушить уперед. Фух… А тепер щодо революції в Королівстві Айон і дій Ціґе… — сказав я.

— Якщо Рембрандт каже, що вона станеться, то революція в Айоні неодмінно почнеться, — відповіла Томое.

— Я згоден, — сказав Шікі.

— Я теж так думаю, — додала Міо.

…

Окрім Тамакі, всі погодилися з Томое.

Тамакі не знала обставин і становища, тож цілком природно мовчала.

— Тоді що ви думаєте про незалежність Ціґе? Поки там є Торгова компанія «Кудзуноха», ми ніяк не зможемо залишитися осторонь, — запитав я.

— Якщо за це взявся той чоловік, Рембрандт, без бурі не обійдеться, але гадаю, зрештою все складеться як слід, — сказала Томое.

Схоже, Томое думала так само, як і я.

Відверто кажучи, раз цим займається пан Рембрандт, шанси на успіх, на мою думку, досить високі.

— Досі це було радше не Ціґе Королівства Айон, а Ціґе — брама до Пустища. Якщо Айон нічим не допомагає місту, немає нічого дивного в тому, що воно замислилося про незалежність, — сказала Міо.

Міо озвучила те, яке враження Ціґе справляє як місто.

Але, думаю, саме так його всі й сприймають.

Ціґе, можливо, й не називають базою, але воно сповнене духом прикордоння.

Відтоді як я прибув до Ціґе, зв'язок мешканців із Королівством Айон уже був слабким.

— Якщо вони зможуть самостійно захищатися, незалежність матиме лише переваги. Однак… — почав Шікі.

— Що? — запитав я.

— Щодо самооборони міста, захист, який дає належність до однієї з великих держав, усе ж відіграє значну роль. І все-таки дивно: чи то Ротцґард, чи Ціґе — кожне місто, де Вака відкриває крамницю, надзвичайно пожвавлюється, — сказав Шікі.

…

Ц-це просто збіг.

— …Гадаю, революція стане добрим моментом для незалежності. Але Ціґе — місто, яке викликає побоювання. Королівство Айон і Союз Лорел — не думаю, що ці дві великі держави терпітимуть самоврядування маленької держави просто поруч із собою, — сказала Тамакі.

Тамакі заговорила про складнощі незалежності з огляду на географічне становище й економіку.

Передусім Айон не відмовиться від вигоди так легко.

— Схоже, пан Рембрандт та інші впливові люди вже готують для цього ґрунт, — сказав я.

— Так. Якщо торговець Рембрандт настільки здібний, що це визнає навіть пані Томое, він навряд чи припуститься помилки в таких речах. Тому незалежність, думаю, можлива. Але якщо замислитися, як її втримати, добрих сценаріїв небагато. Г'юмани зараз воюють із расою демонів, і внутрішня боротьба в такий час очевидно нічого доброго не принесе. Хто знає, чи мовчки спостерігатимуть Королівство Лімія та імперія Ґрітонія, — сказала Тамакі.

— Так, — погодився я.

Раса демонів і справді може скористатися плутаниною, яку спричинять революція в Айоні та проголошення незалежності Ціґе.

Якщо супротивник сам відкривається посеред війни, не скористатися цим було б марнотратством.

Тоді на Ціґе посиплеться критика з усіх держав.

Як це позначиться на місті?

Відчуваю, що це стане доволі серйозним недоліком.

— Насамперед, чому Союз Лорел, хай навіть таємно, допомагає незалежності Ціґе? Я не розумію їхньої причини. Якщо все піде не так, чи не завершиться це просто переходом від Королівства Айон під владу Союзу Лорел? — запитала Тамакі.

— Пані Сайріцу пояснила, що останнім часом Ціґе дуже допомогло їм, — відповів я.

Колись фіолетова хмара, яка, як гадали, прийшла з Пустища, завдала Лорелу величезної шкоди.

Через Лайма ми дізналися про неї, і я теж допоміг — точніше, саме я й розібрався з хмарою. Офіційно ж вважається, що завдяки допомозі старшої Хібікі її якось вдалося зупинити.

Тоді Союз Лорел звернувся по допомогу до Айону, а зрештою на виручку прийшло Ціґе. Пан Рембрандт безпосередньо керував заходами й дуже допоміг — принаймні так сказала пані Сайріцу.

Тому нинішня підтримка — їхній спосіб віддячити.

Та якщо замислитися, співпраця Лорела в цій справі несе їм більше ризиків, ніж користі.

У будь-якому разі Тамакі припустила, що Лорел може цілитися саме в Ціґе.

Це можливо, але…

— Навіть якщо це наказ імператриці Лорела, причина все одно здається надзвичайно дивною для дій великої держави, — сказала Тамакі.

— Тамакі, ти ще жодного разу не виходила назовні, але говориш так, ніби добре знаєш устрій світу, — зауважила Томое.

— Я не отримала дозволу виходити, зате належно прочитала всі записи про події досі. Звісно, я ще не вивчала тонкощів цього світу, тому буду вдячна, якщо ви вкажете на мої помилки, — відповіла Тамакі.

— Хо-о, яка завзята учениця, — протягнула Томое.

— Я хочу якнайшвидше стати корисною панові Макото, — сказала Тамакі.

…Між ними знову пролітали дивні іскри.

Обидві небезпечно всміхалися, і це трохи лякало.

Але лише прочитавши звітні документи й записи, Тамакі вже могла говорити настільки змістовно. Вражає.

Точно. Вона міркувала, майже нічого не знаючи про Ціґе, Айон, Лорел і Ротцґард.

Треба пам'ятати про це й виправляти місця, де вона щось неправильно зрозуміла.

— Гаразд, гаразд. Томое, Тамакі, припиніть. Детального плану незалежності на тій нараді ще не розкрили. Я поставлю кілька запитань і з'ясую більше. Коли мені знадобиться, щоб ви пішли зі мною, підготуйте собі трохи вільного часу, — сказав я.

Разом із питанням, наскільки ми співпрацюватимемо, зараз мені ще потрібно зібрати більше інформації.

І ще… так.

Самооборона.

Наразі Айон не надає Ціґе жодних військ для захисту.

Тому я не надто хвилювався про цю частину.

Я думав, що після незалежності ситуація майже не зміниться, тож усе буде добре.

Але сама назва «Королівство Айон» створює для Ціґе невидимий захист, якого я майже не врахував.

Заможне місто у складі великої держави й заможне місто із самоврядуванням.

Якщо зовнішня сила захоче втрутитися, друга ціль буде значно легшою.

Ціґе постачає незамінну для інших сировину й володіє найглибшими відомостями про Пустище, але це не стримує нападників.

Навпаки, для інших впливових сил природніше було б захотіти привласнити ці переваги.

Замість співпраці чи союзу, за можливості, захопити місто — без сумніву найвигідніший варіант.

— Звертайтеся до нас у будь-який час, — сказала Томое.

Інші троє кивнули слідом за нею.

Дякую.

Я вже майже вимовив щиру подяку вголос, але зніяковів і лише прошепотів її подумки.

Думки пана Рембрандта й плани пані Сайріцу.

Цікаво, наскільки сильно вони обоє прагнуть цього.

Роздуми над такими речами теж можуть стати для мене уроком.

Проголошення незалежності Ціґе. Мені цікаво, як на нього відреагує Королівство Айон.

До того ж спроба міста відокремитися від великої держави — без сумніву суперечка між г'юманами.

Богині тут, мабуть, нічого робити, а навіть якби вона захотіла втрутитися, з огляду на її нинішнє становище навряд чи зможе щось зробити.

Про Бага можна не хвилюватися.

Останнім часом я багато подорожував світом, але тепер це, мабуть, на деякий час припиниться.

Так, нарешті осяду на місці й…

Га?

Навіть якщо я осяду через справи незалежності та революції… у мене все одно залишається робота викладача в Ротцґарді, крамницю там теж не можна кинути, а ще час від часу треба навідувати Каленеон.

Виходить… я й далі мотатимуся всюди, як завжди.

— До речі, Вако, нам так і не вдалося відвідати Союз Лорел. Тож «підкорення» чотирьох великих держав доведеться відкласти до наступної розважальної подорожі. Шкода. Але коли настане час, дозвольте мені супроводжувати вас, — сказала Томое.

— Зачекай! Зачекай, Томое, що ти раптом таке кажеш?! Це називається пролізти без черги! Якщо відкинути новеньку, якій заборонено виходити, та улюбленця Шікі, ми повинні все нормально обговорити — і піду я! — вигукнула Міо.

…Не думаю, що я якось особливо ставлюся до Шікі.

І ще це «новенька, якій заборонено виходити». Наче Тамакі дитина.

Міо без жодного наміру щойно вколола мене отрутою.

— Я не проти обговорити, але поїду саме я. Я чула, що Лорел — місце, де культура Ваки збереглася й набула форми. Очевидно, що по такому місцю маємо мандрувати саме Вака і я! — заявила Томое.

…А.

Вона каже, що все слід обговорити, а потім одразу заявляє: «Поїду я». Хіба це не дивно?

Це вже не розмова.

Та Томое теж не збиралася поступатися.

Я й не знав, що вона настільки прив'язана до Лорела.

Щоправда, я вже відвідав кілька великих держав, тому не можу сказати, що зовсім не відчував себе в подорожі.

Але називати це розважальними поїздками трохи боляче.

Я ж під час тих візитів був доволі серйозним і ще й нервував!

— Гаразд. Тоді проведімо ґрунтовну РОЗМОВУ! — сказала Міо.

— Саме цього я й хотіла! — відповіла Томое.

Робіть що хочете.

Коли ці двоє «розмовляють», іскри часто летять і в мій бік, але сил зупиняти їх у мене не залишилося.

Шікі й Тамакі, схоже, теж не збиралися втручатися й лише спостерігали.

Навіть якщо послідовників стало більше й шанси Ціґе здобути незалежність зросли, Асора залишалася такою самою, як завжди.